Подорожуємо Рівненщиною

Опис документу:
Екскурсійний маршрут: “Рівне – Костопіль – Базальтове – Злазне – Клевань - Рівне”. Маршрут екскурсії пролягає по території Рівненського та Костопільського районів. Тривалість подорожі – 1 день. Протяжність маршруту – 160 кілометрів. Сезонність – протягом року.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Управління освіти і науки

Рівненської обласної державної адміністрації

Комунальний заклад

Рівненська обласна станція юних туристів”

Рівненської обласної ради

Екскурсійний маршрут

РІВНЕ – КОСТОПІЛЬ – БАЗАЛЬТОВЕ –ЗЛАЗНЕ – КЛЕВАНЬ – РІВНЕ”

(На допомогу керівникам краєзнавчих об’єднань)

Рівне – 2018

Підготували та упорядкували:

Євпак Руслана Леонідівна – завідувачка методичним відділом комунального

закладу “Рівненська обласна станція юних

туристів” Рівненської обласної ради

Григор Леся Михайлівна – методист методичного відділу комунального

закладу “Рівненська обласна станція юних туристів

Рівненської обласної ради

________________________________________________

Вступ

Рівненщина. Наш рідний край. Земля захоплюючих туристичних маршрутів: від древніх мурів княжої доби до – сучасних архітектурних ансамблів, від таємничих поліських озер, Соколиних гір і тихоплинних річок – до сонячних узвиш та соснових борів.

Будьте певні, що наш край з калейдоскопом приємних спогадів буде змушувати вас повертатися сюди знову і знову.

Мета нашої екскурсії – відкрити незнайомі сторінки історії та природи рідного краю, надати можливість безпосереднього спілкування з природою, виховувати бережливе відношення до неї. Екскурсії проводяться з метою виконання навчальних програм туристсько-краєзнавчого спрямування, а також використання їх матеріалів для участі у краєзнавчих експедиціях “Моя Батьківщина - Україна”, “Мій рідний край”, “Історія міст і сіл України”.

Перед початком мандрівки, як правило, визначають маршрут, яким подорожуватимемо, з урахуванням тих об’єктів, які хотілося б відвідати в першу чергу, а також ті, що викликають найбільший інтерес з погляду пізнавально-виховного значення.

Екскурсія спрямована на ознайомлення гуртківців з історією та культурою рідного краю, оволодіння значним колом знань, умінь і навичок, формування у школярів наукових інтересів і творчих здібностей.

Досить ефективним є використання екскурсій в навчальному процесі. На екскурсіях використовують такі педагогічні прийоми, як опис, пояснення, коментування, цитування та ін. Цікаві і змістовні екскурсії викликають активізацію пізнавальної діяльності учнів і дають значно кращі результати, ніж повсякденні уроки. Під час екскурсії школярі не тільки отримують знання, розширяють свій кругозір, а й відпочивають та оздоровлюються.

Кожний гуртківець повинен в загальних рисах володіти навичками та вміннями для ведення краєзнавчої та пошукової роботи, які пригодяться під час екскурсії.

Перед початком екскурсії гуртківці повинні навчитися працювати з науковою літературою, путівниками, картосхемами та туристськими схемами, відбирати і вивчати екскурсійні об'єкти.

Екскурсії по рідному краю можна проводити протягом усього року. У них можуть брати участь учні як молодших, так і старших класів.

Тож запрошуємо у подорож Рівненщиною – історичним краєм, що славиться чудовими поліськими краєвидами, багатою культурною спадщиною та численними святинями.

Схема екскурсійного маршруту

Екскурсійний маршрут:

Рівне – Костопіль – Базальтове – Злазне – Клевань - Рівне”

Маршрут екскурсії пролягає по території Рівненського та Костопільського районів. Тривалість подорожі – 1 день. Протяжність маршруту – 160 кілометрів. Сезонність – протягом року.

Краєзнавчі відомості

Горинь

Першим екскурсійним об’єктом на нашому маршруті є річка Горинь, яка протікає по території України та Білорусі, права притока Прип'яті (басейн Дніпра).

Назва річки “Горинь” походить від староруського слова “горина” (гориста місцевість). У далекому минулому річка так і називалася Горина (бере свій початок із джерела між східними відрогами пагорбистого пасма Вороняки біля села Волиці Кременецького району Тернопільської області на висоті 345 м над рівнем моря). Довжина 659 км (у межах України — 577 км). Загалом тече з південного-заходу на північний схід і впадає в Прип'ять на висоті 127 м над рівнем моря. За 28 км від гирла річка розгалужується на два рукави, з яких основним є правий.

Русло Горині у верхній частині течії помірно звивисте, у середній і нижній — сильно звивисте, переважно нерозгалужене. Ширина річки від 3 до 60 метрів. Глибини розподіляються нерівномірно: від 1,4—2,5 м (на плесах), місцями до 5—11 м.

Русло незначно заростає очеретом, осокою й водоростями, здебільшого біля берегів, смугою в 3—5 м; у нижній течії засмічене затонулими колодами, корчами та деревами, які упали з берегів.

Дно здебільшого піщане, на перекатах іноді покрите галькою, на плесах замулено; у верхів'ї на окремих ділянках кам'янисте. Береги заввишки від 1 до 6 м, переважно круті або обривисті, на звивистих місцях чергуються з пологими й дуже пологими, у верхів'ї вони часто торф'янисті, задерновані, рідше скелясті або суглинні, на інших відрізках піщані або піщано-глинисті, підмиваються водою й, руйнуючись, обвалюються в ріку разом зі чагарниками, які ростуть на них, й окремими деревами. У багатьох місцях вони зливаються зі схилами долини.

Живлення річки переважно снігове з помітною участю дощового й ґрунтового. У річному ході рівня виділяються висока весняна повінь.

Льодостав найчастіше настає в середині грудня, на перекатах нерідко залишаються ополонки, що місцями зберігаються протягом усієї зими.

У річці Горинь у межах Рівненщини наявні 34 види риб і круглоротих, серед

яких є вразливі та зникаючі занесені до Червоної книги України — мінога українська, бистрянка російська, марена дніпровська, йорж носар, ялець звичайний, карась звичайний, минь річковий. Переважна більшість цих видів трапляються вкрай рідко. Досить часто у річці спостерігаються також цінні промислові види — лящ і щука.

Легенда про виникнення річки Горинь

 Це було в часи, коли на нашу землю напали монголи. Завоювали вони й ту місцевість, де зараз протікає річка Горинь. Хан захопив у полон багато українських дівчат. Серед них була вродлива, струнка, як берізка, з довгою косою, дівчина, яку звали Гориною. Помітив її хан і захотів зробити своєю коханкою. Та коли слуги привели красуню до хана, вона вхопила ножа і вбила насильника. Дівчину тут же закатували.

У цей час юнак на ім’я Случ зібрав таких же, як і сам, сміливців, наздогнав ворогів, щоб визволити свою кохану. Та не судилося, бо ворожі сили в кілька разів були більшими.

 Коли ж Случ був убитий, то струмки його крові і Горині злилися воєдино, а на місці їх злиття утворилася річка, яку на згадку про сміливу українську дівчину, нарекли Горинню.

Легенди про назву річки Горинь

  В одній землі проживав князь. Померла в нього кохана дружина. Роки йшли, князь старів, а спадкоємця на велике багатство не було. Князя не любили навіть родичі, які все ж надіялись на його милість. Та він все лютішав, все частіше били людей у нього в дворі.

 Ось-таки одружився він вдруге з молодою княжною з сусідніх земель. Зі сльозами йшла вона за нього. Але не питали тоді в дівчат ні бідних, ні багатих, за кого вони хочуть іти. Скоро народилася в них дочка. Молода мати в душі не чаяла в дитині. А князь лютував. Плакали від нього бідні, плакала і жінка, яка втікала від його погроз та лайок в тихі місця. Тільки дочка й тримала її на світі, висохла, змарніла, лише очі світилися безмежною любов’ю до дочки. Своєю люттю князь і загнав дружину в могилу. Дочка до того часу вже величенька була, та не успадкувала краси матері, лише серце мала добре і відкрите. А як померла мати, то люди ще не бачили, щоб хто так тужив. Обнімала, падала на труп матері, здавалося, збожеволіла. І після цього її кожний день можна було бачити на могилі покійної сидить у красивій одежі, схиливши голову, і тяжку думу думає. Навіть князь її не займав, а вже зовсім принишк, боявся доччиного напівбожевільного погляду.

 Одного сонячного ранку проходив біля місця Горені (так звали дівчину люди за безмежну тугу) молодий хлопець із села. Очі дівчини зупинилися на красивому обличчі юнака. І в них промайнуло щось нове, і сама вона не знала, що це любов. З того часу виглядала його, слідкувала за кожним його рухом, при цьому негарне обличчя її ставало красним. Не втерпіла, перестріла його і сказала: «Кохаю». Гордо скинув голову хлопець, погляд його був погордливий. Та не зблідла, не злість майнула на обличчі Горені, лише посміхнулась і відступала, прощаючись з ним поглядом, а він зупинився, вражений. Яке принадне стало її лице, і посмішку її вперше бачив. Немов відчуваючи біду, юнак стиха окликнув: «Гореню, послухай».

 Та вона вже не чула і, мов кізочка, метнулася вперед. Від швидкого бігу розлетілося воронням чорне волосся. Ось вона вже на березі ріки. Мить — і бурхлива річка

 поглинула біле княже вбрання.

 А другого ранку вода винесла її на берег. Усміхалась дівчина вперше після смерті матері. Князя вивели до дочки, глянув — одвернувся. Ця посмішка докоряла йому. З того часу річку назвали Гореня (зараз Горинь). А перед заходом сонця можна побачити юнакову постать на камені біля річки.

 — Гореню, Гореню! Вже мертвою причарувала ти молоде серце.

Костопільський район

Костопільський район розташований у центральній частині Рівненської області у західній частині правобережного Полісся. Відстань до обласного центру міста Рівне – 38 км. Район межує із Березнівським, Гощанським, Рівненським та Сарненським районами Рівненської області і Ківерцівським районом Волинської області. Район було утворено 17 січня 1940 року.

За адміністративно-територіальним поділом район включає 62 населені пункти: 1 місто районного підпорядкування та 61 сільський населений пункт. У районі одна міська та 19 сільських рад.

Територією району протікає 7 річок, найбільшими з яких є Горинь і Замчисько. Ґрунти дерново-підзолисті, піщані і супіщані. Костопільщина багата покладами торфу, крейди, вапняку, каоліну, гончарної глини. Багатством району є базальт, розробка якого ведеться в Берестовецькому та Івано-Долинському спецкар’єрах. 40% території району зайнято лісами, які в цілому займають 61,965 тисячі гектарів. Основні породи дерев: сосна, дуб, граб, береза, осика, вільха.

Промисловість району представлена 13 основними підприємствами, де працює близько 3300 чоловік. Більше 65% промислового виробництва зосереджено на ТзОВ “Свиспан-Лімітед”, 16,3% – на ЗАТ “Костопільський завод скловиробів”, де нині значно розширюється асортимент склопродукції різнопрофільного призначення, 14,9% – на підприємствах торгової марки “Родина”.

Нарощування промислового виробництва забезпечено у деревообробній промисловості (9,4%), добувній промисловості (16,4%), харчовій та переробній промисловості (8,6%), виробництво інших неметалевих виробів (11,8%).
У загальному обсязі всього промислового виробництва 65,0% зосереджено на ТзОВ “Свиспан Лімітед”; 16,3% – на ЗАТ “Костопільський завод скловиробів”, 14,9% – на підприємствах торгової марки “Родина” (ВАТ “Костопільський завод продовольчих товарів” та ПП “Костопільський маргариновий завод”).

Костопіль

Прапор Костополя Герб Костополя

 Місто Костопіль – адміністративний, промисловий і культурний центр однойменного району Рівненської області.

Є різні версії про походження назви. За однією легендою, син Данила Галицького — Костянтин — на цьому місці побудував замок і назвав його Костеве поле, або Костопіль. Друга версія говорить, що білий кремінь навколо міста нагадує костомахи, звідси і назва Костопіль. Третя легенда прямо твердить, що колись на цій місцевості була страшна січа жителів Полісся з татарами. Загиблих не було кому ховати, навколо міста давніше лежали кістки воїнів.

      Розкинулось місто на мальовничому лівому березі річки Замчисько, притоки Горині. Цікава і багата на події історія міста. Історичні джерела засвідчують, що Костопіль виник на місці колишнього поселення Остальці. Так, у подимному реєстрі за 1648 - 1658 pp. згадуються Великі та Малі Остальці - села, які належали великим українським магнатам князям Заславським, котрі з переходом до католицтва почали займати на початку 17 століття керівні посади в Речі Посполитій. Місто засноване за привілеєм останнього польського короля С. Понятовського 14 листопада 1783р. на прохання його власника Леонарда Ворцеля.

Звідки ж походить назва Остальці? Від старожилів с. Головин дізналися, що околицю їхнього села називають Остальчики, тобто останні хати околиці. З історичної літератури довідуємось про такі події. Коли турецькі і татарські нападники наближалися до тих чи інших населених пунктів, жителі тікали і ховалися в надійніших місцях. Щоб уникнути мародерства, залишали охорону - останців. Можливо, від слів «Остальчики» чи «останці» і походить назва села Остальці.

      У 1861р. Костопільський маєток став власністю князя О.Чарторийського – великого волинського магната. Він був володарем 23 тисяч десятин землі. Розвиток міста прискорився у 90-х рр. XIX ст., коли була прокладена залізниця Рівне – Сарни –Лунінець. Відтоді пожвавлюються промислове виробництво і торгівля. 1885 року Костопіль стає центром волості. За переписом 1897 р. в місті проживало 1708 осіб. Окрасою міста став побудований у 1893 році храм Св. Олександра Невського. Він є зразком волинської монументальної архітектури кінця XIX – поч. XX ст. В 1898р. відкрито церковнопарафіяльну школу, а 1902 року – двокласне народне училище. В 1903р. при залізничній станції почало діяти поштово-телеграфне відділення. Приблизно у 1908р. стала до ладу гута - невелике підприємство.

       Костопіль і на поч. XX ст. залишався малим містечком, де розвивались традиційні ремесла: бондарство, ткацтво, ковальство, шевство, кравецтво.

      З початком Першої світової війни місто опинилося, у прифронтовій смузі. Мобілізаційні процеси вплинули на скорочення промислового виробництва. У 1918-1920рр. край став ареною жорстокої боротьби різних суспільно-політичних сил. За Ризьким договором 1921 року Волинь, у т. ч. Костопіль, опинилися в зоні відновленої Речі Посполитої. У 1921 року Костопіль став центром міської гміни, а в 1925р. – повіту. Польський період в історії Західної України, а відтак і Костополя, закінчився вереснем 1939р., коли гітлерівська Німеччина розпочала воєнні дії проти Речі Посполитої.

1 липня 1941р. фашистські загарбники окупували Костопіль і відразу розпочали криваву розправу над ні в чому невинними людьми. Величезних втрат зазнала промисловість міста. На теренах Волині, в тому числі і Костопільщині, активно починає діяти національно-визвольний рух, зароджується Українська Повстанська Армія.

       14 січня 1944р. під ударами регулярних військ і партизанів Костопіль був визволений від німецьких загарбників. Відновили роботу промислові підприємства, навчальні заклади, установи, організації. З Костополем пов’язані життєві шляхи відомих діячів української літератури та мистецтва - Юрія Жилка, Леоніда Мосендза, Ніла Хасевича, громадсько-політична діяльність подружжя Рощинських. Проживав у Костополі перший польський космонавт М. Гермашевський.

       Сьогодні Костопіль є одним із значних культурно-освітніх центрів Рівненщини. Тут функціонують Костопільський будівельно-технологічний технікум Рівненського Національного університету водного господарства, філія Рівненського базового медичного коледжу, обласний ліцей-інтернат спортивного профілю.

Сучасний Костопіль – місто з розвиненою промисловістю, сферою соціальних послуг. Воно постійно оновлюється. Набирає нових обрисів економіка, розвивається приватний бізнес. Створюються сучасні виробництва, зароджуються нові форми у діяльності закладів медицини, освіти, культури. Міська рада стає учасником міжнародних проектів з питань культурного обміну, діяльності комунальної сфери, проблем екології. На основі взаємодовіри і поваги будує Костопіль своє партнерство з містами-побратимами Євросоюзу.

Тож скільки років Костополю? Як місту - йому в 2014 році минуло 231 рік. А коли брати до уваги 1648 р. за вихідну точку в заснуванні поселення (письмова згадка про село Остальці), то місту в 2015 році виповнюється 367.

У місті розташований районний краєзнавчий музей з відкритою експозицією зброї часів Другої світової війни.

Костопільський районний краєзнавчий музей

Адреса музею: 35000, м. Костопіль, Рівненська обл., вул..Грушевського,1б. Тел.-22762. Музей працює з 9-ої до 18-ої години. Вихідний день: субота.

Краєзнавчий музей заснований у 1979р. З 1992р. він підпорядкований відділу культури і туризму Костопільської райдержадміністрації, є державним закладом. Районний краєзнавчий музей знаходиться в центрі міста. Чимало років працює цей освітньо-виховний заклад, який покликаний не тільки збирати і зберігати, а й досліджувати та пропагувати матеріальні і духовні надбання минулого та сучасності.

Завітавши в музей, ви відразу потрапляєте в царство природи рідного краю, в чудове Полісся, багате на флору і фауну. Натуральні експонати розкажуть вам про те, якою щедрою, мальовничою, неповторною у своїй красі є природа Костопільщини. Передусім ви звернете увагу на вітрину, в якій представлені зразки корисних копалин району. Це  відомий у Європі ще з 30х років минулого століття чудо-камінь вулканічного походження  базальт і вироби з нього: волокно, мінеральна вата, теплоізоляційні шнури, шліфовані плити, з яких виготовляють бордюри, надмогильні пам'ятники тощо. Під час розробки базальтового каменю зустрічаються унікальні мінерали, самоцвіти (агат, кварц, халцедон, кришталь, яшма та ін).

Увагу відвідувачів приверне також і вітрина, де експонуються гербарії майже п'ятдесяти рослин, що мають лікувальні властивості. В залі природи побачимо і зразки злакових культур, овочів і фруктів. Інша вітрина знайомить екскурсантів із птахами, які живуть у наших мальовничих лісах. В музеї ви почуєте їхні голоси  спів іволги, зозулі, соловейка тощо. Подовгу затримуються відвідувачі біля діорами “Річка і луг”. Вона справляє незабутнє враження, бо майстерно виконана досвідченими художниками, котрі чудово відтворили об'ємне зображення. Оглядаючи її, переконуєшся, що життя багатьох організмів пов'язане із водним середовищем  рікою, озером, ставком. Не менш цікава діорама “Ліс”. А він, як відомо,  легені природи, давній друг людини. В експозиції представлені зразки різних дерев, порід, муляжі грибів, а також чучела диких тварин.

Заходимо в другий зал. Він присвячений побуту місцевих жителів кінця ХІХпоч. ХХ ст. Тут ви побачите фрагмент інтер'єру поліської хатини з її піччю, скринею, діжею, вербовою колискою, ночвами, ткацьким верстатом, виробами з полотна, дерев'яними лавами, столом, мисником і т. п. Вітрина “Ткацтво” знайомить відвідувачів з одним із найпоширеніших видів зайнятості населення – ткацтвом. Експонати відтворюють повний процес виготовлення тканини. Відділ “Із глибини століть” знайомить із знаряддями праці наших далеких предків. Тут і крем'яні рубила, скребки, серпи, проколки, кам'яні сокири з отворами, зернотерка, фрагменти глиняного посуду, деякі бронзові вироби. Археологічна карта району розповість про ті населені пункти, де були знайдені речі різних періодів кам'яного та міднобронзового віків на території Костопільського району. Численні фотографії на стенді наочно демонструють, як ведуться археологічні розкопки на місцевості.

У третьому залі створена експозиція “Історія Костопільщини з ІХ ст. до 1921р.”, яка знайомить відвідувачів з історією розвитку краю в цей період. Увагу відвідувачів привертає вітрина “Місцевий одяг ХІХ – початку ХХ ст.”. Тут ви побачите жіночий та чоловічий буденний та святковий костюм ХІХ ст. – ХХ ст., сорочки весільні жіночі та чоловічі. В іншому залі експонуються картини місцевих художників (досить оригінальних молодих митців із філософським спрямуванням) Дмитра Харчука, Федора Рижкова і Валерія Глущика, мешканця села Вигін (“Малюнки на камені”).

Протягом року експонується до десяти виставок на різні теми. Бувають у музеї і цікаві пересувні виставки, які багатьом відвідувачам запам'ятовуються надовго. Це  “Дорога до храму душі” (ікони, вишиті руками чоловіків із сусідньої Волинської області), “Чарівні мелодії акварелі” (художні картини Валентини Михальської,  дівчини, котра багато років прикута до інвалідного візка), “Собори України” (макети православних храмів народного майстра України з м. Біла Церква Миколи Козачевського), “Чаруюча вишивка” (Леокадії Загальської) та ін.

У музеї діє рекламно-торгова виставка “Костопіль сьогодні”, де широко представлена продукція підприємств району. Її з інтересом оглядають відвідувачі, зокрема ті, які хочуть щось для себе чи своєї фірми придбати.

Експозиція “Військова техніка періоду Другої світової війни” під відкритим небом нараховує 17 експонатів. Серед них танк “ІС – 3”, реактивний міномет БМ – 13 “Катюша”, автоматична зенітна установка, протитанкова гармата 45 мм, гаубиця 203, зенітна гармата КС – 19, гармата – 75 мм , ІСУ – 152, міномети, вантажівка “УралЗіс 5” вантажопідйомністю 1,5 т та ін.

Краєзнавчий музей відвідують не тільки наші земляки. Бувають у ньому і делегації з ближніх і далеких зарубіжних країн – Росії, Польщі, Німеччини, Англії, Канади, США та ін.

Товариство ‟Свиспан лімітед”

ТОВ “Свиспан лімітед” було засновано в лютому 2003 року. “Свиспан лімітед” контролює компанія Sorbes (Швейцарія), яка також контролює ряд деревообробних підприємств у різних країнах Європи.
ТОВ “Свиспан лімітед” спеціалізується на виробництві та ламінуванні ДСП, а також виробництві фанери і клейових сумішей для ДСП.

Деревинні плити SwissPan® є безперечним лідером українського ринку. Більш ніж 42% ДСП та більше 50% ламінованої ДСП в Україні виробляється під торговою маркою SwissPan®. Не зважаючи на свою коротку історію, плити SwissPan® вже добре відомі не тільки в Україні, а й у Росії, Білорусі, Молдові, Казахстані та багатьох інших країнах Східної Європи та Азії. Деревинні плити SwissPan® є безперечним лідером українського ринку. Більш ніж 42% ДСП та більше 50% ламінованої ДСП в Україні виробляється під торговою маркою SwissPan®. Не зважаючи на свою коротку історію, плити SwissPan® вже добре відомі не тільки в Україні, а й у Росії, Білорусі, Молдові, Казахстані та багатьох інших країнах Східної Європи та Азії.

Костопільський склозавод

Історія Костопільського склозаводу ведеться з початку ХХ ст. У середині 1913 р. Польським поміщиком була створена скляна гута, яка виготовляла бутлі різної місткості і скло до гасових ламп.

Після другої світової війни, у 1946 р., скляний завод відновив свою роботу, розпочавши виготовлення того самого асортименту продукції.

У 1962 р. Завод підпорядковано Львівському раднаргоспу, главку електронної промисловості. Саме тоді розпочалося будівництво цеху № 2 з двома скловарними печами, які виробляли склоізолятори і колби для електронних ламп. У 1972 р. В цеху № 3 освоєно механічну обробку скла і ситалів. Із розвитком наукомістких галузей промисловості виникла потреба в нових видах продукції і було збудовано цех № 4 з випуску скляних підкладок для інтегральних схем. З цією метою в Сполучених Штатах Америки було закуплено цех з виробництва склокомпозиційних матеріалів.

Вершина розвитку заводу досягнута в 80-ті роки, коли підприємство виготовляло унікальну продукцію для радіоелктронної промисловості, а також товари народного споживання. На Костопільському склозаводі тоді працювало близько 3,3 тис. осіб.

З розпадом Радянського Союзу і змінами оборотної стратегії незалежної України почалося скорочення і зупинка більшості виробництв.

Нове життя підприємства розпочалося в серпні 2000 р., коли два скляні заводи – ВАТ „Гостомельський скловод” і ВАТ „Костопільський склозавод” – об’єднали зусилля і заснували ЗАТ „Костопільський завод скловиробів”. Першу продукцію, медичну склотару, отримано 8 січня 2001 р. Упродовж 2001 р. На підприємстві було освоєно випуск усіх видів медичної склотари, споживачами якої стали акціонарні товариства „Галичфарм”, „Фармак”, фармацевтичні фабрики.

З урахуванням тенденцій ринку медичної склотари відбувається процес перефарбовування скла у ванній печі № 1 з коричневого на безбарвне. Завод у серпні 2001 р. Перейшов на випуск парфумерної склотари. Із введенням в дію третього склоформуючого автомата підприємство почало освоювати склотару для напоїв. Споживачами підприємства стали відомі торгові марки „Союз-Віктан”, „Росинка”. Парфумерна тара постачається на парфумерні комбінати „Супермаш”, „Алые паруса”, „Ефект”, „Россо”.

Підприємством освоєно випуск близько 200 видів різноманітної склотари, в тому числі для таких відомих торгових марок як „Nemiroff”, „Хортиця”, „Олімп”, „Славутич”, „Союз-Віктан”, „Chill”. Значне підвищення якості продукції дозволило здійснювати експортні відвантаження тари в Росію, Молдову, Білорусь, Латвію, Польшу, Німеччину і т.д. Тісна співпраця зі споживачами, орієнтація виробництва на задоволення їхніх вимог дозволила Костопільському заводу скловиробів знайти себе на ринку України у першій п’ятірці вітчизняних виробників склотари.

Нині на підприємстві розробляється та впроваджуеться міжнародна система менеджменту якості продукції „ISO 9001-2000”, що зробить завод ще привабливішим для інвесторів та споживачів склотари.

Торгова марка «Родина»

Торгова марка “Родина” — це група сучасних потужних підприємств європейського зразка, яка об’єднує АТ “Родина” та ПП “Маргариновий завод”.
Сьогодні АТ “Родина»” випускає понад 200 найменувань продукції, яка заслужено користується великим попитом у споживачів.

Серед них: цукристі кондитерські вироби (зефір, ірис, мармелад, драже, східні солодощі, цукерки), борошняні кондитерські вироби (печиво здобне, печиво вівсяне, пряники з начинкою, бісквіт), хліб та хлібобулочні вироби (45 видів), бакалія (соки, повидло, мед та інше).

На теперішній час на підприємстві функціонує п’ять цехів: плодоконсервний,

кондитерський № 1, кондитерський № 2, зефірний, хлібобулочний.

Поряд із динамічним розвитком, на підприємстві постійно ведеться модернізація виробництва, монтується нове устаткування, нарощуються потужності, підвищується технічний рівень шляхом впровадження технічних новацій.

Найважливішим у компанії є якість продукції. Солідним показником високої якості, що орієнтує підприємство на світові норми і практики, є сертифікація системи управління якістю за вимогами стандарту ISO 9001 (ISO — інтелект, сумлінність, організованість). З цією метою на підприємстві спеціалісти Київського науково-технічного центру “Партнер ISO” проводили навчання, ділилися досвідом роботи провідних українських підприємств, які працюють по даній системі управління. Вимоги міжнародного стандарту якості зорієнтовані на задоволення зростаючих потреб споживачів, на постійний посилений контроль за якістю продукції. До того ж ця система спонукає персонал працювати ліпше та злагодженіше, постійно вдосконалюючи свою професійну майстерність, концентрує зусилля кожного працівника на досягненні цілей підприємства. Сертифікат підтверджує добру ділову репутацію компанії, є гарантом надійності його роботи.

Компанія має нагороди: 5 видів кондитерських виробів та сік морквяний нагороджено золотими медалями Всеукраїнського дегустаційного конкурсу “Краща торгова марка України”.

За високу якість продукції ВАТ “Костопільський завод продтоварів” у 2001, 2003 роках був переможцем національного конкурсу “Краща торгова марка України”.
Золотими медалями за високу якість продукції нагороджено зефір “Біло-
рожевий” та зефір “Родина”. Майонез “Провансаль”срібною медаллю.
У 2003 році ВАТ “Костопільський завод продтоварів” відзначено подякою Прем’єр-міністра України.

Музей лісу

Адреса музею: 35000, м. Костопіль, Рівненська обл., вул.Дубки,2. Тел.-(03657)2-12-23,(097)92-81-612. Музей працює з 9-ої до 18-ої години. Вихідний день: субота.

Мальовничий куточок Костопільського Полісся, а саме Музею лісу розташованого за 1км від м. Костополя по трасі Костопіль – Сарни.

Здавалось би, що можна представити у музеї лісу? Рівненщина славиться своїми лісовими ресурсами і, певно, всі ми були в лісі, милувались природою, бачили флору і фауну. Але, як виявилося, у Костопільському музеї є на що подивитись і можна дізнатися багато цікавого й нового про ліс.

Ще при вході на територію вражає ландшафтне рішення дизайну. Газон і клумби оформлені у вигляді українського вишитого рушника, а поруч - квітник у формі українського віночка. Музей лісу – це не просто будівля з експозиціями, це – цілий парковий комплекс. Тут можна побачити вуличні експозиції різних видів рідкісних дерев та рослин, які створюють оригінальну композицію. На території музейного комплексу створено всі умови для відпочинку та релаксації відвідувачів, а також споруджено дитячий майданчик. Відкрито й капличку та сувенірну крамницю.
Костопільський музей лісу є унікальним, адже він такий один в Україні. Тут представлено 16 лісгоспів Рівненської області. Але особливу увагу все ж орієнтовано саме на Костопільське лісове господарство, більшість експонатів та експозицій представлено саме з місцевих лісів.
Музей лісу відкрили у вересні 2011 року у приміщенні тодішнього Костопільського лісгоспу. Місце надзвичайно гарне, адже розташоване прямо таки у лісі, що додає своєрідного колориту і допомагає цілком і повністю поринути в атмосферу чудової костопільської природи. Вітрини музею наповнені унікальними експонатами. І все пов’язане з лісом: від крихітного насіннячка різних видів дерев та рослин аж до спецодягу лісівників та надзвичайно реалістичних опудал тварин.
У перспективі планується розширювати парковий комплекс території музею. Лісівники мріють створити тут справжній райський куточок з каскадами ставків, “живими” лабіринтами та рідкісними зеленими насадженнями. Але нині все це – плани. Для втілення їх в життя потрібні немалі фінансові вкладення. Зараз музей функціонує за рахунок державного підприємства “Костопільське лісове господарство”. Щоб хоч якось заробити кошти, тут влаштовують пізнавально-оглядові екскурсії, а також за певну плату дозволяють фотографуватися молодятам. 
Музей лісу можна справедливо назвати перлиною Костопільського краю. Це те місце яке варто відвідати.

с. Іваничі

  Походження назви “Янкевичі” припадає на другу половину 17 століття. Спочатку воно було поселенням кріпаків, що працювали у феодала польського походження Яна, який жив у селі Підлужне.

        За переказом старожилів, наділ землі Іванич  був переданий внукові, а може правнукові Яну. Склалась назва внаслідок праці кріпаків на землях Яна.

        Таким чином  село одержало назву “Янкевичі”, яке в 1947 році було перейменовано на село “Іваничі”.

с. Садки

  Вперше поселення згадується за назвою “Кургани” неподалік якого був розташований хутір “Садки”. Першими жителями були так звані переселенці із Німеччини. Пізніше село було перейменовано на Садки.

с. Головин

Про село Головин існує чимало переказів та легенд. У 15 столітті, в період польсько-литовського панування, князь Свидригайло змушений був зректися великокнязівської влади. Та у його володінні залишилися українські землі на Волині та Поділлі ( з центром у Луцьку). До участі в державному управлінні Свидригайло залучав і місцевих бояр, роздавав їм грамоти та маєтки. Бояри організували на території сучасного села фільваркове господарство, що стало для навколишніх дворищ головним місцем відбуття панщини та збору податків. Звідси назва – “головне місце” – Головин.

с. Базальтове

Попередня назва Янова Долина. Згідно переказів, назва місцевості сягає часів

короля Яна Казиміра, який  полював у цих місцях, а в долині біля річки Горинь відпочивав. Найбільшого  масштабу забудови набуло у 20-30 роках минулого сторіччя при новоутворених польських Державних Каменоломнях Базальтових.

 По мірі розробок кар’єрів, збільшувалося населення Янової Долини, яке згодом налічувало 1200 чоловік, а поселення стало надсучасним на ті часи селищем, розміщеним на території соснового лісу.

     На початку 50-х років селище було перейменовано Базальтовим, через багаті поклади базальту. Від попередньої назви поселення залишилося тільки видозмінена назва підприємства, яке займається видобутком базальту - ВАТ “Івано - Долинський спецкар’єр”.

Пам’ятка природи місцевого значення “Базальтові стовпи”.

30-метрові базальтові стовпи поблизу села Базальтове у Костопільскому районі на Рівненщині зовні нагадують закам’янілий водоспад, що має кілька каскадів. Розташовані стовпи на території Івано-Долинського кар’єру. Більше таких в Європі немає. Ще у червні 1972 року Рівненський облвиконком своїм рішенням надав “Базальтовим стовпам” статус пам’ятки природи місцевого значення. Ця пам’ятки є комплексною: стратиграфічною, петрографічною, мінералогічною, палеовулканічною. Загальна протяжність відшаровувань базальту в межах пам’ятки 180—230 м. Тепер цю зону рекомендують як зону відпочинку.

Івано-Долинське родовище базальтів – це є справжнє чудо природи. Поклади базальту утворилися 650-620 мільйонів років тому, коли на Поліссі активно діяли вулкани. Вулканічна діяльність у той період активізувалася внаслідок розтягнення

земної кори. Внаслідок цього утворилася обмежена площа, яку заповнила магма. Утворена тоді стіна стовпчастих базальтів простягається на 320 метрів. Справді дивовижним є той факт, що базальт – порода вулканічного походження, а Костопільщина знаходиться в рівнинній місцевості.

          За місцевими переказами населення навколишніх сіл сучасного Івано-Долинського родовища, почали використовувати базальт у будівництві ще з 1635 року. Коли одного разу житель села Берестовець копав колодязь, то зламав лопату об камінь: він натрапив на край базальтового покриву. Гірську породу він використав у спорудженні будинку.

Базальтові стовпи Рівненщини — кам’яний літопис геологічних процесів. Вони унікальні тим, що ми наяву бачимо стародавні породи. На базальтових родовищах трапляються й самоцвіти — напівкоштовне каміння: агат, кварц, кальцит. Вони утворюються внаслідок потрапляння насичених певними хімічними елементами розчинів у тріщину базальтової породи.

З геологічної точки зору базальти залягають у родовищі монолітом та стовпами. Саме стовпчасте залягання базальту такої кількості є унікальним в Україні. Такої чітко вираженої стовпчастої форми більше в Україні не існує. Висота базальтових стовпів місцями сягає від трьох до тридцяти метрів. Це диво, створене самою природою! У світі ще існують приклади залягання базальтової породи стовпами. От, наприклад, екзотичні Гавайські острови — це базальтові вулканічні конуси, які піднімаються на декілька кілометрів над дном Тихого океану. Із сучасних діючих вулканів базальтовими є Етна на острові Сицилія і Везувій на межах материкової частини Італії.

Івано-Долинське родовище базальтів складається із п’яти кар’єрів, два з яких уже відпрацьовані. Кар’єр №1 розробили ще на початку минулого сторіччя, з нього почалася розробка родовища у 1908 році.

Бруківкою з костопільських базальтів викладено майдани в Парижі, Брюсселі, Берліні, Варшаві, Відні, Червона площа в Москві повністю вимощена рівненським базальтом. Поклади місцевого каменю оцінюються в 200 мільярдів доларів.

Сьогодні найцінніша базальтова сировина — це блоки для виготовлення

пам’ятників, стель і будівельно-архітектурних елементів.

Унікальні “Базальтові стовпи” знаходяться у кар’єрі №3. Нині він підтоплений водним плесом, посередині якого зеленіє острів у формі серця. Місцеві жителі називають його “Островом кохання”. Закохані часто пливуть на базальтове серце, щоб заприсягнутися у своїх почуттях та вірності довіку.

А ще статичну скам’янілість стовпчастої форми можна спостерігати у кар’єрі №5, що знаходиться через дорогу від кар’єру №3. Висота базальтів тут складає 22

метри.

Про благодатну дію води з базальтових кар’єрів на організм людини розповідає Біблія. За біблійним текстом, вода з базальтових кар’єрів набуває цілющих властивостей. Навколо купальні, що знаходилася біля Овечої брами у Стародавньому Єрусалимі, хворі чекали, коли ангел збурить воду. Вважалося, що немічний, який першим зануриться у збурену воду, отримає зцілення. Ця купальня розташовувалась саме в базальтових кар’єрах.

Базальт, на противагу іншим магматичним породам, відзначається своїм нейтральним впливом на організм людини. Збурення води у купальні, якого чекали немічні, можна пояснити підземними процесами, внаслідок яких на поверхню виходили гази, через що утворювалися бульбашки у воді.

Базальтові стовпи є цінними не лише з естетичної та наукової точки зору, але й з практичної. По бруківці з чорного базальту, який добувають на Рівненщині, і тепер ходять мешканці польських міст. Каменем з базальтових кар’єрів вимощено багато доріг великої Волині, а головні дорожні артерії Рівне—Луцьк та Рівне—Дубно під новітнім панциром асфальту теж мають надійну основу — чорний базальт. ”Кам’яний” бізнес, якому в 30-ті роки надавалося великого значення, не отримав належного розвитку в повоєнний час, а нині — в занепаді. Проте минуле села виявилося дуже цікавим.

Одна з легенд розповідає, що колись на місці копалень польський король Ян Казимир загубив перстень, і оскільки вельми поспішав, то позначив це місце хрестом на камені, аби пізніше відшукати згубу. Персня не знайшли, а ось навкруги побачили диво: з-під землі визирали кам’яні стовпи.

В тому ж XVII столітті звідти почали возити кам’яні брили до Олики, де розпочалося будівництво костьолу. Кам’яні стовпи були заввишки до 20 метрів, як правило, шестигранні. Примітивне знаряддя не давало можливості налагодити ефективний промисел, і протягом майже трьохсот років він тупцював на місці. Лише у 1928 році, польський уряд переконався у багатстві неродючих земель над

Горинню. Саме тоді й почався розквіт нинішнього села Базальтове, відоме до 1939

року як Янова (Іванова) Долина.

На місці, де колись димів кратер вулкана, викристалізувалися велетенські стовпи з чорного базальту. Вони дочекалися свого часу, і ось польський уряд спрямував сюди величезні інвестиції. Було прокладено 19 кілометрів залізниці до Костополя, з’явилося близько сотні будинків працівників кам’яних кар’єрів. Невдовзі базальт почали перевозити не тільки залізницею, а й баржами по Горині. У середині 30-х років в Івановій Долині працювало три тисячі чоловік — півтори тисячі українців та півтори тисячі поляків. Робітниче селище було електрифіковане і мало не тільки водопровід, а навіть каналізацію. Для сільської місцевості це було дивиною. Тут же видавалася газета, схожа на теперішні районки, “Янова Долина”. До сусіднього села Злазне було прокладено спеціальну дорогу для велосипедистів. Будувався аеродром, діяли різні громадські і спортивні товариства, каси взаємодопомоги.

Волинський камінь почав завойовувати європейський ринок. Польща відмовилася від поставок базальту зі Швеції і мала великі прибутки від власних копалень площею 250 гектарів.

У 1936 році відбулася модернізація виробництва. Базальт не тільки добували і вивозили у вигляді примітивного бруківця, а й налагодили видобуток плит різних розмірів, досить дешевого “півбруківця”, розвідали нові поклади чорного каменю. Видобуток базальту сягнув півмільйонної (в тоннах) позначки за рахунок впровадження механізмів, локомотивної тяги і т.д.

Фізична важка праця лягла на плечі каменярів, які вдень і вночі, в спеку і дощ виламували залізними клинами кам’яні стовпи, застосовуючи вибухівку. Одначе місцеві жителі були вдоволені, що мали де заробити на хліб, адже місцеві піщані ґрунти не давали можливості вирощувати добрих урожаїв. Крім цього, працівники кар’єрів відраховували певні проценти від зарплати для допомоги безробітним. Іванова Долина мала сучасну на той час соціальну інфраструктуру: школу, дитсадок, клуб, різноманітні спортивні секції і навіть постерунок поліції. Робітниче селище мало 60 телефонів, повну радіо- та електрофікацію.

Та початок Другої світової війни змінив обличчя Іванової Долини…

Згідно з українськими джерелами, у ніч проти 22 червня 1943р відділи УПА здійснили наступ на добре укріплений німцями військово-господарський пункт у містечку Янова Долина. Внаслідок цих подій населений пункт було вщент спалено і вже ніколи не відроджено в тому вигляді, яким він був у 1936-1943 роках.
Нині в Івано-Долинському кар’єрі видобувається лише невелика частина базальту від закладеного в проект. Реальні покупці базальтової продукції мають низьку купівельну спроможність. Надія лише на інвестиції та нові технології. В цьому напрямі — непочатий край роботи.

Головною продукцією “Івано-Долинського спецкар’єру” є нині камінь бутовий та щебінь. Тож стратегічна сировина — чорний базальт — заливається бетоном і гудроном, продається дешевше від звичайного щебеню. Малий бізнес на основі Івано-Долинського базальту тримається головним чином на виготовленні надмогильних пам’ятників.

Цікаво знати, що такий камінь, як базальт, дивує не лише своєю правильною геометричною формою, а й властивостями. Він є незамінним теплоізоляційним матеріалом, тобто вогнетривким. Цей камінь використовують при виготовленні космічних кораблів, пам’ятників, камінів. Більше того — з нього навіть нитки роблять за допомогою спеціальної технології. Одяг з таких ниток носять пожежники за кордоном. Скловату, до речі, теж виготовляють з базальту.

Та наша держава не настільки сильна, щоб законсервувати безцінні поклади чорного базальту до кращих часів, коли з’явиться можливість їх використовувати в більш прибуткових галузях: для виготовлення супертонких волокон, спеціальної ізоляції, використання в космонавтиці. Як і інші природні ресурси, поклади чорного базальту жорстоко експлуатуються, оскільки для багатьох підприємств і підприємців це єдиний спосіб виживання. Залишається лише сподіватися, що в найближчому майбутньому ситуація в цій сфері зміниться на краще.

с. Злазне

Припускається, що назва села виникла від переправи через річку Горинь, з якої висаджувалися (злазили) на берег. 

Герб с. Злазне Прапор с. Злазне

Зелений колір указує на лісові ресурси, жовтий – на сільське господарство, а

синій (блакитний) – на річку Горинь, на березі якої розташоване село. Човен означає

переправу, яка була тут здавна через річку.

с. Ставок

Ставо́к — село Костопільському районі Рівненської області. Розташоване на

лівому березі річки Горині за 28 км від районного центру і залізничної станції  Костопіль. Рельєф являє собою горбисту рівнину. Цим він відрізняється від північної частини території Костопільщини. Назва села походить від слова “ставок” (штучні водойми для зберігання води з метою водопостачання, розведення риби і водоплавної птиці, зрошення). Ставки виникають у природних луговинах (балках), на невеликих річках.

Дата заснування с. Ставок не відома. Можемо гадати, що це сталося в ХІV чи ХV ст., коли територія нинішньої Рівненщини перебувала під владою Литви. З історичних джерел відомо, що в 1583 р. (перша писемна згадка про село припадає на 1577 р.) с. Ставок належало комусь із династії князів Острозьких, як і Степанська волость.

Село Ставок здавна характеризувалося самостійницькими настроями. Тож і не дивно, що в лавах УПА перебувало 80 осіб (за офіційними даними). 63 повстанці (а це, в основному, молодь) загинули, так і не дочекавшись самостійної України. Загиблі були в кожній другій хаті. Десятки родин із малими дітьми, старими бабусями й дідусями, як члени сімей “ворогів народу” були вивезені до Сибіру.

Візитівкою Ставка слід назвати народний самодіяльний фольклорно-етнографічний ансамбль «Горина», що функціонує при сільському клубі. Художній керівник Ольга Середа. Ансамбль бере участь в найрізноманітніших конкурсах та фестивалях рідної Рівненщини, ставав учасником фестивалю традиційної української кухні, що проходив в музеї архітектури та побуту в с. Пирогово на Київщині.

с.Бичаль

Село Бичаль Костопільського району Рівненськоі області належить до Деражненськоі сільської ради.  Воно розміщене на лівому березі річки Горинь. До села прилягає луг, на північ -поле. До районного центру міста Костопіль – 35 км, до найближчої залізничної станції Клевань - 22 км, до обласного центру міста Рівне – 45 км. Одне з місцевих пояснень назви села згадує ті давні часи, коли на прилеглих лугах випасали чимало великої рогатої худоби. “Беч! Беч!” – зрання і до вечора гукали погоничі. Звідси пішла і назва Бечаль. А можливо від слова “бички” – Бичаль. За іншою версією за часів кріпацтва місцевий люд тяжко карали – “бичували” – тобто били батогами. А тому і місце такого “бичування” назвали Бичаль.

Вперше в писемних пам’ятках село згадується в 1577 році.

Багато лиха селянам принесла перша світова війна. Село входило до прифронтової смуги. Тут перебували військові частини 3 і 8 російських армій, які влітку 1916 року здійснювала Луцький прорив. В честь прориву в селі  встановлено пам’ятний  знак-залізний хрест на високому горбі. В центрі села стоїть старовинний парк-свідок Брусиловської наради, де вирішувалось питання наступу російської армії. Загиблих воїнів з почестями ховали на цвинтарі біля церкви.

с. Деражне

Герб та прапор с. Деражне

Назва села Деражне походить від слова “деражня”, яке в свою чергу означає “місце первинної обробки деревини”. Село в певний час називали Деражня,

Деражно, Деражне. 

Свою історію с. Деражне розпочинає в глибинах 12-13 століть. В 12 столітті Київська Русь уже була роздроблена на окремі князівства, серед яких виділялося і Волинське князівство. У 1199 році Володимир-Волинський князь Роман Мстиславович об’єднує Галицьке і Волинське князівства в Галицько-Волинське. 

Для розвитку суспільно-економічних відносин в цей час для Волині характерне посилення росту монастирського землеволодіння, перетворення вільних общинників у феодально-залежне населення. Особливо великі землеволодіння були зосереджені в руках Почаївського монастиря. Тут, протягом століть, велася адміністративно-господарська документація, згодом частково опублікована в 1898 році. 

Згідно з цією документацією, одна чи з найперших письмових згадок про с. Деражне у документі №51 за червень-серпень 1274 року така: “Ігумен монастиря Поча Дева Андрей презначи законников….Лаодикия, Максентия и Кастория в монастырь Деражненский”. Якщо зважати на те, що монастирі засновувалися там, де проживало багато людей і, враховуючи вигідне в стратегічному і комунікаційному відношенні розташування поселення, можна зробити висновок, що воно, як на ті часи, уже було великим. 

На початку 14 століття внаслідок міжусобиць між князями і нашестя татар, Волинь попадає під владу Литви, а після Люблінської унії 1569 року, її захоплює Польща, утворивши державу Річ Посполиту, яка панувала на Волині більше двох століть.

 У ХVІ столітті з’явилася у Деражному караїмська громада, що була знищена козаками Гонти. Караїмські мудреці і поети жили у Деражному, їхні надгробки знаходили донедавна поблизу єврейського цвинтаря, у лісі біля садиби графа Потоцького, на високому березі Горині.

До 1596 року Деражне числиться за князем Юрієм Чарторийським, до 1621 року – за Янушем Острозьким, потім деякий час ним володів князь Самуїл Корецький. За переписом від 7 червня 1622 року Деражно – місто князя Олександра – Януша Заславського воєводи Краковського. Католики запанували в Деражно 1614 року, коли син князя Василя-Костянтина Острозького, перший в роду католик князь Януш збудував тут костел. Він же надав містечку магдебурзьке право. 

З плином часу Деражне розростається і на карті Т. Маковського (1613р.) воно зафіксовано як місто. 

Після возз’єднання України з Росією (1654р.) Волинь залишилася під владою Польщі. 

Після третього поділу Польщі власником Деражне стає Тадеуш-Божидар Подгороденський. Він володів більш як 2 тис. десятин землі, тримав вотчину, суконну мануфактуру, на якій працювало 42 робітники. Підгороденський створює у 1803 році в с. Деражне школу. Запрошує великого майстра садово-паркової архітектури Діонісія Міклера, який засновує парк. У цей час був збудований і палац Подгороденського (спалений в 1915 році і відбудований графом Романом Потоцьким). 

Російські царі щедро роздавали Волинські землі. Деражне стає власністю Федора Андро – офіцера лейб гвардії гусарського полку, сина французького емігранта А.Ф. Андро де Лайжерона. На території церкви поховані син і онук Федора Андро. У Деражному майже три роки мешкала в маєтку свого сина, Федора Федоровича Андро, красуня Ганна Олексіївна Оленіна-Андро, якій Олександр Пушкін присвятив вірші “Я вас любил” і “Что в имени тебе моем?”. Похована А.Оленіна на території жіночого монастиря у Корці, де була садиба молодшої дочки Ф.Андро. 

Після скасування кріпацтва – на Волині зростає промисловість, товарне землеробство. Після вводу в дію південно-західної залізниці відпала необхідність у Горинському водному шляху. Наприкінці 19 століття за згадкою сучасника :

Деражне – містечко нічим неприглядне, окрім чудового парку, закладеного садівниками англійської школи”. 

Під час І Світової війни село Деражне було зруйноване. 

У вересні 1939 року основна частина західноукраїнських земель, які перебували до того часу у складі Польщі, була возз’єднана з Українською РСР. 4 грудня 1939 року була утворена Ровенська область і Деражненський район, який проіснував до 1959 року.

Мирне життя було перервано нападом фашистської Німеччини на Радянський Союз. Вже 28 червня 1941 року село Деражне було окуповане загарбниками. Найбільш трагічним роком в історії містечка Деражно став 1943. Село окупанти палили двічі. Перший раз окремі хати за списками, підготовленими зрадниками, за тиждень до Великодня. Другий раз на Вознесіння. Тоді було спалено усе село і церкву. Окупація тривала до 30 січня 1944 року. 

Дорога до Деражного біжить крізь ліс. Кажуть, у часи воєнного лихоліття саме у цих хащах відбувалися “перевтілення”: енкаведисти перевдягалися у однострої УПА і під виглядом повстанців скоювали провокаційні набіги на обійстя селян, а десь поблизу, в гущавині лісу, вояки УПА переодягалися у військову форму радянського зразка і вирушали у розвідку до обласного центру. Як було насправді, старожили села згадують неохоче.

Навпроти церкви зберігся старовинний будиночок. У ньому нині розташована аптека, а у 1941 році тут працював відомий художник-графік, боєць Української повстанської армії Ніл Хасевич. Він врятував від розправи німецьких зайд чимало земляків. Тепер на будинку меморіальна дошка, що свідчить про Ніла Хасевича як про мирового суддю.

смт Клевань

Герб та прапор Клеваня

Клевань  — селище міського типу в Україні, в Рівненському районі Рівненської області. Селище розташоване на річці Стубла (притока Горині). Залізнична станція на лінії Рівне — Ківерці.

Легенда розповідає про те, що на території поселення простягались широкі лани зернових культур, які ніби хвилі на морі коливав вітер. І тому назвали – село Коливань.

В іншій легенді говориться, що селище розташоване на пагорбах, і вузькі ґрунтові дороги дуже коливали купців на вибоїнах під час їх торгової подорожі на Лучеськ, так тоді називали Луцьк. Тому й називали це місто Коливань.

Поселення Клевань, як стверджують історики, існувало вже в ХІІ ст. під назвою Коливань. (Коливань — це назва ваг великого розміру, на яких зважували велику рогату худобу). Клевань розбудовувався на високому правому березі річки Стубли, по якій з 1793 року і певний час по тому, проходив польсько-російський кордон.

У письмових джерелах Клевань вперше згаданий під 1458 роком як власність князя Михайла Чарторийського. Так само, як Олику прославили і розбудували Радзивілли, так і Клевань непорушно повязаний в історії із магнатами Чарторийськими. Для захисту своїх володінь князь у 1475 році почав будувати в Клевані кам’яний замок, оточений ровом з водою, який у 1495 році добудував цього син.

Самою природою підказане місце - високі правобережні пагорби Стубли - було дуже зручним для укріплення, як би на це не реагували оличчани. На одному з прибережних мисів, який називають Городище, в другій половині 15 ст. князь Федір Чарторийський, луцький староста, відновив замок, окружив його глибоким ровом, який наповнювався водою Стубли, і міцними камяними стінами. Тоді ж по кутам було зведено дві муровані вежі, пятикутні в плані. Обидві вежі відносно непогано збереглися, особливо східна. Їх цегляні стіни в деяких місцях досягали небаченої товщини – 3,8 м! Третя башта, що не збереглася до наших днів, була деревяною. Закінчилася побудова замку в 1561 році. 

На вул. Міцкевича, недалеко від крутого плато, знаходиться ранньобароковий Благовіщенський костел, який непогано видно з траси. Засновник храму Єжи Чарторийський, отримавши освіту у віленських єзуїтів, перший з цього княжого роду перейшов в католицизм. Зміна віросповідання вимагала матеріального свідоцтва, чим і стало будівництво костелу в Клевані, спочатку деревяного, в 1590 році, а потім на тому ж місці – камяного. Закінчено будівництво було в 1610 р., та посвячено храм лише в 1637 р. Ще у першій третині ХХ ст. храм прикрашав чималих розмірів вівтарний образ пензля Карла Дольче, майстра болонської школи

ХVІІ ст. Трохи південніше костелу стоїть двоярусна дзвіниця з невеликим декоративним ліхтариком на вершині шатра. 
У самому центрі Клеваня, поблизу давнього городища, зберігся ще один пам
ятник культової архітектури – уніатська церква Різдва 1777 р. (вул. Госпітальна). Це храм, збудований з цегли, з класицистичним фасадом, який оформлений глухим пілястровим портиком тосканського ордеру. В цілому обємне планування церкви характерне для народної архітектури: хрестовий план, одноглаве завершення над середхрестям. Поруч скромна непримітна дзвіниця на два яруси (1844).

Після відновлення радянської влади почалась відбудова зруйнованого війною господарства. Під час виконання будівельних робіт було зафіксовано чотири випадки знаходження скарбів, які залишила по собі єврейська і польська громада. Скільки було незафіксованих випадків, і скільки вивезли колишні «охоронці» окупаційної влади — можна тільки здогадуватися за легендами, переказами і анекдотичними оповідками про “щасливчиків”, які на радощах й забули, куди переховали віднайдений скарб.

Бійці УПА за підтримки місцевого населення продовжували боротьбу проти нової окупаційної влади. Бої спецпідрозділів НКВС із вцілілими вояками УПА тривали до 60-х років. Згадувати про бійців УПА було заборонено. І тільки біля розкиданих поряд із хутором Кобилище “могил” вояків УПА, яких не хоронили, а просто присипали землею, до середини 80-тих років щороку на 14 жовтня, на Покрову, з'являлися скромні польові квіти, поки не пішла в кращий світ людина, яка про них пам'ятала.

Після здобуття Україною незалежності, місцеві мешканці в пам'ять про учасників національно-визвольного руху ОУН і УПА, які самовіддано боролися з німецькими і радянськими окупантами, насипали курган біля центральної площі Клеваня-І, на якому встановлено меморіальну плиту, а над курганом майорить синьо-жовтий стяг. Поряд споруджено скромну капличку Покрови Пресвятої Богородиці.

На північній околиці Клеваня розташований Рівненський обласний госпіталь інвалідів війни, який було створено у березні 1946-го року згідно із Постановою “Про поліпшення медичного обслуговування інвалідів Вітчизняної війни” на базі евакогоспіталю № 3110, який розміщався у приміщенні колишнього санаторію польських офіцерів. Нині Рівненський обласний госпіталь інвалідів війни — багатопрофільний лікувальний заклад вищої акредитаційної категорії, методичний центр з організації надання медичної допомоги ветеранам війни, що проживають в області. Щорічно в цьому медичному закладі в санаторних умовах лікуються більше 5 000 ветеранів. В госпіталі функціонує 15 відділень. Протягом року проводиться понад 300 оперативних втручань. Госпіталь перебуває на повному державному забезпеченні, лікування і медичні послуги надаються безкоштовно. У процесі лікування хворі отримують медикаментозні препарати безкоштовно та забезпечені 5-разовим дієтичним харчуванням, на час лікування можуть проживати в лікувальних корпусах або у котеджному містечку на території госпіталю.

Лісова дорога у казку: романтичний Тунель кохання у Клевані

Тут ніколи не жили королі чи принцеси і не відбувались драматичні історичні події. Ця туристична пам`ятка заслужила визнання виключно своєю красою. Красою, створеною магією найвидатнішого у світі архітектора – Природи. А історію тут творять романтики. Щодня, ті, хто приїжджають сюди у пошуках кохання. Адже, кажуть, саме тут воно і живе. Блукаючи довгою доріжкою під алеями то зеленого, то багряно-червоного, то золотого віття. І якщо ви хочете знайти кохання – варто лише попросити, стоячи тут. Це місце так і називається – Тунель кохання.

Ботанічний феномен — “живий” зелений тунель у лісовому масиві, утворений заростями дерев та кущів. Сплітаючись між собою гілками і листям, вони виглядають наче тунель точної арочної форми. Кажуть, арка має символічне значення. Ті, хто побував тут, розповідають про дуже сильну ауру, яку можна відчути. А колія на дві рейки – це ніби символ шляху для двох доль. Якщо самотня людина, стоячи у цьому тунелі, загадає бажання знайти свою половинку, воно обов’язково збудеться. Пари ж просять у долі вічного кохання. І справді, важко втриматись, щоб не загадати бажання, коли стоїш ніби посеред казки. Тут все здається якимось чарівним…

В останні роки тунель став місцем справжнього паломництва туристів і закоханих пар, магією своєї краси він приваблює романтиків і молодят. Є повір'я, що тут закохані можуть загадувати будь-яке бажання, і якщо любов справжня, то воно обов'язково здійсниться.

Цікаво, що переважна більшість туристів, які побували в Тунелі кохання, залишаються задоволені побаченим. Навіть скептики, які не вірили в те, що в реальному житті тунель виявиться таким же захоплюючим, як на фотографіях, зізнаються, що тунель їх вразив.

Це місце виглядає напрочуд красиво в усі пори року. Але найбільш ефектно

тут на початку осені, коли на деревах ще багато листя, і воно переливається всіма можливими барвами, від зеленого до червоного і жовтого. А взимку, коли дерева вкриті снігом, Тунель кохання набуває вельми загадкового вигляду.

ВИСНОВОК

Завершилась наша чудова мандрівка, але результат туристсько-краєзнавчої роботи залежить насамперед від того, наскільки сам керівник гуртка – її організатор, компетентний у сфері туризму й краєзнавства, чи зумів він зацікавити, організувати і повести за собою юних краєзнавців. Виходячи з вимог туристсько-краєзнавчої роботи, керівник гуртків повинен добре знати рідний край, систематично його вивчати, володіти абеткою туризму й навичками краєзнавчої роботи.

Під час проведення екскурсій і туристських походів керівник краще пізнає гуртківців. Перед ним відкриваються всі схильності й устремління дітей, розкриваються їхні душі. Діти швидше зближуються з керівником, та й керівник легше пізнає індивідуальні особливості характеру своїх вихованців.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

  1. Велесик П. Костопіль: краєзн. нарис / П. Велесик. — Л. Каменяр, 1983.

  2. Вулицями Костополя / упоряд. і ред. А. Карп’юк. — Костопіль: Костоп. друк., 2007.

  3. Гречило А. Б., Терлецький Ю. П. Герби та прапори міст і сіл Рівненської області. — К., Львів, Рівне, 2002. 

  4. Карп’юк А. Костопіль: сторінки історії / А. Карп’юк. — Костопіль: Костоп. друк., 1999.

  5. Карп’юк А., Захожа Н. Ставок: село на сторінках історії : іст.-краєзн. нарис / А. Карп’юк, Н. Захожа. – Костопіль : ЗАТ «Костопільська друкарня», 2010.

  6. Коротчук К. Є. Бичаль: минуле і сьогодення:іст.-краєзн.вид./К.Коротчук. – Рівне, 2012.

  7. Костопільська міська рада Рівненської області [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://kostopil-rada.gov.ua.

  8. Крачило М., Серебрій В. Географія. Практичні заняття на місцевості. – Київ. Видавничий дім «Шкільний світ». Видавець Л. Галіцина, 2006.

  9. Намозов О. С. Костопіль. Місто над Замчиськом / О. Намозов. — Рівне: ПП ДМ, 2013.

  10. Офіційний сайт Костопільської районної влади [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://kostvlada.org/

  11. Панасенко О. Рівненщина. Сторінки минулого : наук.-популярний навч. посіб. / О. Панасенко – 2001.

  12. Рівненська обласна державна адміністрація [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://www.rv.gov.ua/sitenew/kosto pilsk/ua.

  13. Рівненська обласна універсальна наукова бібліотека [Електронний ресурс] — Режим доступу — http://www.libr.rv.ua/.

  14. Ставок // Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся (Краєзнавчий словник – від найдавніших часів до 1914 року) / О. Цинкаловський ; Ін-т дослідів Волині. – Вінніпег, 1986. – Ч. 55. Т. 2.

  15. Цинкаловський О. Костопіль / О. Цинкаловський // Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся. : (краєзн. слов. від найдавніш. часів до 1914 р.) / О. Цинкаловський. — Вінніпег: Т-во «Волинь», 1984. — Т.1.

  16. Юні екскурсоводи. (Кучмай Г. М.) // Програми для туристсько-краєзнавчих гуртків позашкільних закладів / Кол. укладачів; За ред. Д. Г. Омельченка. – К.: ІЗМН, 1996.

  • 01.08.2018
  • Туризм
  • 3 Клас, 4 Клас, 5 Клас, 7 Клас, 8 Клас, 9 Клас, 10 Клас, 11 Клас, 12 Клас
  • Інші методичні матеріали
  • 979
  • 0
  • 6
  • Стежити

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!
До ЗНО з ІСПАНСЬКОЇ МОВИ залишилося:
0
3
міс.
1
5
дн.
0
6
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!