і отримати безкоштовне
свідоцтво про публікацію
До визначення переможців залишилось:
3
Дня
3
Години
16
Хвилин
30
Секунд
Поспішайте взяти участь в акції «Методичний тиждень».
Головний приз 500грн + безкоштовний вебінар.
Взяти участь

подарунок небес

Курс:«Створення та ведення власного блогу на платформі Blogger»
Левченко Ірина Михайлівна
36 годин
1800 грн
540 грн
Свідоцтво про публікацію матеріала №PT104860
За публікацію цієї методичної розробки Панченко Надія Василівна отримав(ла) свідоцтво №PT104860
Завантажте Ваші авторські методичні розробки на сайт та миттєво отримайте персональне свідоцтво про публікацію від ЗМІ «Всеосвіта»
Бібліотека
матеріалів
Отримати код

Подарунок небес

Учені запевняють, що людина стала на ноги, бо потребувала звільнити руки для праці. Хто зна? Хто зна…

Ніколи не закрадалася у вас інша думка? На зразок, людина частенько піднімала голову і дивилася на небо. Воно манило і притягувало. Саме небеса змушували первісну людину відривати руки від землі і розправляти плечі, готуючись до… польоту. Думками, фізично, духовно… Думками злітала у поезіях, фізично Ікари всіх часів долали земне тяжіння, доки не підкорили шлях у космос, духовно прагнемо раю. А де той Рай? Звісно, на небесах! Тож треба літати! Небо кличе.

Щойно промовляємо небо, кожен уявляє своє: хтось сповнене блакиті й золотавого сонця, хтось – похмурості і дощової важкості, хтось – зоряне…

Зірки з давніх давен стали символами. Згадаймо астрологічні прогнози, у яких долю людини вершать сузір’я – народжений Рибою Левом не стане (жарт). Існує повір’я, що з народженням дитини на небі спалахує нова зірка, яка спостерігає за людиною протягом життя, а коли людина помирає, зірка зривається і падає згораючи. Зірки… не віриться, щоб вони просто холодним поглядом спостерігали за своїми підопічними, були байдужими. Вони ж інколи підморгують, мерехтять… головне, вірити у свою провідну зорю. Так, як вірили героїні цієї оповідки.

У далекому 1919 році народилася дівчинка Поля у славному місті Бердичев. Зростала вона сильною, сміливою, рішучою. Досягла віку юнки, коли більшість дівчат піднімають очі до неба, мріючи про коханого, опівночі зорям вірші читають, зітхаючи про нього – єдиного. Поліна була мрійницею, але ж її рішучість підштовхує до аероклубу м. Гомеля, де на той час проживає. Перший політ, як перше кохання, надихає. Її зірка лише посміхалася, назираючи за своєю улюбленицею.

Своя зоря була й у дівчинки Тоні, яка народилася в селі Нова Слобода Брянської області. Зростала пацанкою, не визнаючи прикметника слабка ознакою своєї статі. Бути першою у всьому, злітати над буденність… реально. Працюючи на вагонобудівельному заводі, захопилася парашутним спортом. Надалі її провідна зірка спостерігала переліт від місцевого аероклубу до Херсонської авіаційної школи Осоавіахіму. Вчитися, закохуватися, працювати і…літати, літати, літати, навчаючи інших у якості льочика-інструктора. Романтика!

Та де правди діти, любить небо випробовувати на міцність людські характери. Одного дня, не встигла остання нічна зіронька розтанути у передранішньому молоці, небо розірвалося на шматки, стало сипати на сонні міста й села страшний смертоносний вантаж.

Зірки Поліни й Антоніни полинули назустріч одна одній, бо життєві дороги, чи то пак аерошляхи, юних льотчиць перетнулися у складі 46-го гвардійського нічного бомбардувального авіаційного полку 325-ої нічної бомбардувальної авіаційної дивізії 4-ої повітряної армії 2-го Білоруського фронту, де Антоніна доросла, чи то доліталася, до заступника командира ескадрильї, а Поліна – до начальника зв’язку авіаційної ескадрильї.

Романтика поступилася бойовим будням.

Військові льотчики-чоловіки дивувалися стійкості бойових подруг. Щоб орієнтуватися у нічному небі, виконуючи бойові завдання, їм доводилося інколи покладатися лише на зірки. І рідне небо берегло своїх льотчиць скільки ставало сил. Виконавши завдання, машина, керована Антоніною, поверталася на свій аеродром. Аж раптом із-за хмари виринув «мессер», що значно переважає По-2 і за швидкістю, і за потужністю обстрілу. А маленький літачок не мав уже зовсім снарядів. Антоніна за секунду оцінила ситуацію й пішла ва-банк: вихопила ракетницю і в упор вистрелила двічі. Винищувач миттєво зник у хмарах. Можливо, запідозрив, що зустрівся із новою секретною зброєю, тому вирішив не ризикувати.

Звідки було знати ворогу, звідки береться неймовірний захист у беззахисної маленької крилатої машини, за штурвалом якої перебуває таке собі дівча. Не відали, що над головами сміливець постійно світилися їхні зіроньки-обереги. Це додавало снаги. Льотчиці не зламалися і навіть не зігнулися, відважно літали на завдання і виконували їх за будь-яких обставин. У жару і в холод, цілими і пораненими, і завжди вночі. Перебуваючи у безсилій злобі, німецькі льотчики прозвали юних красунь «нічними відьмами». Зорі на те лише хитали голівоньками і по-змовницьки моргали.

Все минає. Приходять мирні часи на зміну воєнним лихоліттям. Після війни Поліна Гельман довгий час працювала перекладачем і послом миру на Кубі. Антоніна, познайомившись 1943 року із воєнним льотчиком-винищувачем Ігорем, «приземлилися» в Олександрії на сімейний аеродром. Саме їй завдячує міський краєзнавчий музей своїм існуванням, а від 2003 року – гордим ім’ям Антоніни Худякової.

А як же їхні зірки. Не втримало їх небо. Вони впали дочасно на груди Поліни й Антоніни разом із званням Герой Радянського Союз. Була колись така держава, що відійшла у минуле. А пам’ять про подвиг – вічна.

Кримчак Валентина,учениця 7 класу Улянівської ЗШ I-IIIст.,Олександрійський р.,Кіровоградська обл.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу

Опис документу:
Оповідання про військову льотчицю,Героя Радянського Союзу, Антоніну Худякову
  • Додано
    02.03.2018
  • Розділ
    Журналістика
  • Тип
    Інші методичні матеріали
  • Переглядів
    148
  • Коментарів
    0
  • Завантажень
    0
  • Номер матеріала
    PT104860
  • Вподобань
    0
Шкільна міжнародна дистанційна олімпіада «Всеосвiта Осінь – 2018»

Бажаєте дізнаватись більше цікавого?


Долучайтесь до спільноти