Дівчинка і синичка
(оповідання В.О.Сухомлинського)
Прийшла холодна зима. Маленька Наталя почепила на яблуні годівничку для синички й щодня приносила насіння коноплі. Синичка чекала дівчинку. Весною Синичка сказала Наталі:
- Тепер не принось мені насіння. Я знайду собі їжу. До побачення - до зими!
- До побачення, Синичко!
Знову зима вже засипала снігом. Прилетіла Синичка до годівнички, а там також сніг. Тривожно стало пташці. Питає вона у яблуньки:
- Яблунько, скажи, чому нема Наталі? Невже вона забула про мене?
- Ні, не забула. Вона хворіє.
Тяжко стало на душі у Синички. Сіла вона на гілочці й думає: «Полечу до дівчинки. Але де я візьму подарунок? Навкруги ж сніг, сніг, сніг...» І тоді вирішила Синичка понести Наталі пісню. Прилетіла до хати, влетіла у відчинену кватирку, сіла біля ліжка хворої і заспівала. Наталі стало легше.