• Всеосвіта
  • Бібліотека
  • Музика
  • ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ ТЕХНІКИ ДИРИГУВАННЯ У ДИРИГЕНТСЬКО-ХОРОВІЙ ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА

ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ ТЕХНІКИ ДИРИГУВАННЯ У ДИРИГЕНТСЬКО-ХОРОВІЙ ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА

Опис документу:
В методичній розробці автор окреслює основні етапи формування у студента педагогічно-творчої компетентності в класі хорового диригування в процесі роботи над хоровим твором. Окремо представлений алгоритм підготовки до практичної діяльності на заняттях з хорового класу та практики роботи з хором. Автором підкреслено важливість самостійного якісного підбору студентом диригентських прийомів виразного виконання хорового твору, що є головним в розкритті емоційної складової авторського задуму.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код

ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ ТЕХНІКИ ДИРИГУВАННЯ

У ДИРИГЕНТСЬКО-ХОРОВІЙ ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА

Методична розробка

2019

Міністерство освіти і науки України

Департамент освіти і науки Донецької облдержадміністрації

Артемівське педагогічне училище

ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ ТЕХНІКИ ДИРИГУВАННЯ

У ДИРИГЕНТСЬКО-ХОРОВІЙ ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА

Методична розробка

Бахмут

2019

Методична розробка «Підвищення рівня техніки диригування у диригентсько-хоровій підготовці майбутнього вчителя музичного мистецтва»

Укладач: Бабій О.В. – викладач диригентсько-хорових дисциплін, викладач другої кваліфікаційної категорії

Рецензент: Грекович Т.П. – викладач диригентсько-хорових дисциплін, викладач вищої категорії, викладач-методист

В методичній розробці автор окреслює основні етапи формування у студента педагогічно-творчої компетентності в класі хорового диригування в процесі роботи над хоровим твором. Окремо представлений алгоритм підготовки до практичної діяльності на заняттях з хорового класу та практики роботи з хором. Автор підкреслює важливість самостійного якісного підбору студентом диригентських прийомів виразного виконання хорового твору, що є головним в розкритті емоційної складової авторського задуму.

Методична розробка рекомендована викладачам ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації та студентам музичного відділення в процесі самостійної підготовки до дисципліни «Хорове диригування», «Хоровий клас та практика роботи з хором» та педагогічної практики в ЗНЗ.

ЗМІСТ:

ВСТУП…………………………………………………………………...

5

РОЗДІЛ І. ОСНОВИ ТЕХНІКИ ДИРИГУВАННЯ………………....

7

1.1.

Поняття про техніку диригування…………………………...

9

1.2.

Засоби виразності в диригуванні……………………………..

13

РОЗДІЛ ІІ. РОЛЬ ДИРИГЕНТА У ВИКОНАННІ МУЗИЧНИХ ТВОРІВ

2.1.

Методика розробки виконавського задуму в процесі роботи диригента над партитурою………………………….

16

2.2.

Рекомендації з вибору диригентських прийомів для виразного виконання твору…………………………………...

21

ВИСНОВКИ……………………………………………………….…….

26

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………….

28

Додаток. Схеми диригування……………………………………..…..

29

ВСТУП

Диригування – один із видів професійно-творчої діяльності студентів в процесі професійної підготовки. Тому підготовку майбутніх вчителів музичного мистецтва передбачає оволодіння системою теоретичних знань, методологією і методикою використання прийомів диригування на практиці, численними вміннями і навичками.

Диригування є загальним компонентом усіх основних напрямів професійної діяльності педагога-музиканта і що ця діяльність у певній мірі сприяє прилученню підростаючого покоління до музичної культури, дає підставу розглядати його відносно самостійний напрям праці викладача. Оволодіння знаннями, вміннями і навичками у вирішенні організації диригентської діяльності вчителя музичного мистецтва зводиться до найважливішого – вдосконалення його самостійної роботи.

Не зважаючи на специфіку цієї роботи, вона повинна моделювати дійсний процес творчої діяльності. Навчити студента самостійно опрацьовувати пісенний шкільний репертуар, сформувати знання, уміння самостійної роботи над ним – це означає вирішити ряд творчих завдань, які складають серцевину його диригентської діяльності в класі, в позакласній роботі за межами школи. Тому вдосконалення самостійної роботи майбутніх вчителів музичного мистецтва доцільно здійснювати шляхом залучення їх у творчий процес. Зміст і характер якого наближений до змісту і характеру тих завдань, які доводиться вирішувати організаційно вчителю-диригенту в повсякденній практичній діяльності.

Щоб створити систему навчальних творчих завдань і визначити їх типологію, необхідно піддати ретельному психолого-педагогічному аналізу процес творчої діяльності диригента. Психологічний аналіз будь-якої діяльності передбачає характеристику її мети, засобів, змісту, кінцевих результатів і взаємозв’язку між ними. Кінцева мета диригентської діяльності, як ідеалізований кінцевий її результат, полягає в організації хорового виконання твору і його цілеспрямованої дії на свідомість і емоційну сферу слухача.

В даній роботі підкреслена важливість надбання якісної техніки диригування як необхідного інструмента для подальшої творчої діяльності. Тому важливо було зупинитися на таких питаннях, як:

  • технічна і художня сторони диригентського мистецтва;

  • роль диригента у розучуванні та виконанні хорового твору.

РОЗДІЛ І. ОСНОВИ ТЕХНІКИ ДИРИГУВАННЯ

Диригування ми розуміємо як процес керування музичним колективом – оркестром, хором, ансамблем, оперною або балетною трупою, який відбувається під час вивчення і публічного виконання цим колективом музичного чи музично-сценічного твору. Цей процес здійснює диригент. Поняття "диригент" стосується музиканта-виконавця, який керує музичним колективом, а процес керування полягає в передачі диригентом музикантам колективу творчих намірів композитора через власну інтерпретацію завдяки забезпеченню ансамблевої злагодженості й технічної довершеності виконання.

Природність диригентської мови слід шукати у зв’язку музики та руху. Ритм – одна з головних складових музичної мови – не тільки пов’язаний з рухами, кроком, жестом (зокрема, під час трудової діяльності людини), танцем, процесом дихання, а й, переважно, обумовлений ними. Рухи музиканта у процесі виконання твору своєю пластичною виразністю визначають окремі музичні елементи: метроритмічні, агогічно-динамічні, характер звуковидобування тощо. Ця музикальність рухів, як і моторність музики – тобто тісний взаємозв’язок музики і руху (жесту), що виникли у процесі надбання людиною певного музичного досвіду, – стали однією з головних підстав виникнення ремісничих засад диригування.

Серед українських учених глибокий аналіз цього історичного періоду здійснюється у працях Н. Герасимової-Персидської, яка чітко розмежовує культуротворчі процеси Східної та Західної частин європейського континенту і зауважує, що в Західній Європі цьому періодові властива боротьба між двома стилями («antico» та «moderno»), які визначали Відродження і Бароко як два етапи сходження до Класицизму в межах історичної формації Нового часу.

З розвитком мелодичного елементу в музиці та появою сумісних форм виконання різноманітних наспівів серед музикантів починає виокремлюватися виконавець заспіву – співак-керівник, який найголосніше за всіх виконував наспів, чим намагався, передусім ритмічно, організувати весь процес. Але зі збільшенням кількості виконавців голос головного співака починає губитися у загальному звучанні, тому останній змушений підкреслювати ритмічний елемент в інший спосіб, але знову ж таки за допомогою рухів тіла: плескаючи у долоні, тупочучи ногами чи навіть присідаючи. У подальшому керівник музикантів мав умовними рухами рук вказувати учасникам ансамблю ритм, динаміку, характер наспіву і навіть орнаментику розспіву, нагадувати складний мелодичний зворот тощо. Ця система умовної жестикуляції рук за підтримки відповідних рухів голови та корпусу керівника отримала грецьку назву «хейрономія».

До переваг хейрономічного способу керування музичним колективом слід віднести, по-перше, умовність жесту, яка розширила можливості показу диригентом музичних елементів (висотності звуків, контурів мелодії, нюансування, ритмічних та метричних особливостей тощо). По-друге, пластичність рухів керівника вже мала відповідати загальному характеру музики, яка виконувалася. Це, своєї черги, привносило у процес керування нові завдання, пов’язані з розкриттям ранніх елементів художньої образності. По-третє, головним наслідком хейрономії було те, що візуально-повітряний (безшумний) принцип із часом трансформувався у провідну форму керування музичним колективом і став домінуючим на сучасному етапі розвитку професії.

1.1. Поняття про техніку диригування.

Даний вид діяльності є одним із найскладніших у музично – виконавському мистецтві. Диригування це свого роду психофізичний процес, що містить у собі інтелектуальні, емоційні, слухові технічні прояви індивідуума в процесі роботи з виконавським колективом. Головним у диригуванні є здатність керувати, сприймаючи і переживаючи музику, за допомогою диригентського апарата (пластики рук, маніпуляцій корпуса й міміки) впливати на виконавців і передавати їм задуманий варіант музичного трактування твору. Диригент розкриває задум композитора, естетичні особливості твору і забезпечує ансамблеву злагодженість виконання. Диригенту дуже важливо мати чітке слухове й образне представлення музичного твору, що їм трактується. Саме з цього створюється диригентський виконавський задум. І тільки при наявності диригента, що сформувався у свідомості, представлення еталона звучання музичного твору можна переходити до наступного етапу - практичному диригуванню.

Техніка диригування є засобом, за допомогою якого диригент передає виконавцям свій задум і викликає відповідну реакцію. Який буде вплив – така буде і реакція. Під диригентською технікою прийнято мати на увазі систему прийомів керування хором для реалізації творчого задуму диригента.

Диригент, повинний бути вільний від м'язової скутості і психічної напруженості. Професійна майстерність його складається з комплексу знань, умінь і навичок. Необхідно вивчити партитуру, знати технічні і художні можливості оркестру, володіти великою музичною культурою, організаторськими і педагогічними навичками, волею й спрямованістю в досягненні наміченої творчої діяльності.

Диригентський апарат – це сукупність виразних засобів, за допомогою яких диригент впливає на виконавський процес. До них відносяться: характер рухів рук, положення фігури, ніг, міміки обличчя й характерність погляду. Усі маніпуляції залежать від характеру музики, що звучить.

До основних вимог диригентського апарата відносяться:

  • природність (зручність) і м'язова воля рухів;

  • ясність, переконливість, доцільність і логічність рухів;

  • яскравість і образність усіх диригентських маніпуляцій;

  • естетика постави і диригентських рухів.

Поняття про техніку диригування по-різному трактується в науково-методичній літературі. Одні музиканти розглядають техніку диригування як засіб втілення музичного образу в жестах, засіб виразу змісту музичного твору. Інші під технікою диригування розуміють прийоми управління хором або оркестром, який виконує музичний твір. Треті в понятті "техніка диригування" об'єднують і виразну, і управлінську її функцію.

Пластичність жестів, все багатство виразних рухів є основними засобами спілкування диригента з виконавцями. У вчителя музичного мистецтва, що добре володіє диригентськими жестами, рухи часто замінюють мову слів при виконанні пісень колективом.

Процес оволодіння технікою диригування - системою виразних рухів рук, дуже трудомісткий.

У досвіді повсякденного життя рухи, аналогічні диригентським, майже не зустрічаються, тому робота по оволодінню диригентською технікою починається з підготовчого етапу (2-3 тижнів). В цей час треба познайомитися з методами вивчення партитур (на конкретних творах), виконати ряд спеціальних рухових і слухомоторних вправ, засвоїти диригентські знання, що готують усвідомлене оволодіння технікою (див. додаток 1).

При освоєнні техніки диригування висуваються два завдання: оволодіння диригентськими прийомами і відбір жестів для втілення музичного образу. За допомогою диригентських жестів передаються сім основних компонентів музичного звучання:

  • метр,

  • характер,

  • звуковедення,

  • темп,

  • ритм,

  • динаміка,

  • початок і припинення звучання.

Все різноманіття диригентських прийомів групується відповідно в сім груп.

Оволодінню диригентськими прийомами допоможе розуміння музичного образу, знання закономірностей побудови творів, показ педагога.

Властивостями диригентського жесту є: тривалість, амплітуда, швидкість помаху, сила, маса, напрям і форма.

Диригентський апарат складають руки, голова (обличчя і очі), корпус (груди і плечі), ноги. Освоєння техніки диригування завжди починається з постановки диригентського апарату, з досягнення його свободи, пластичності рухів, графічної чіткості ліній. Наступний етап - оволодіння прийомами передачі метричних схем (простих, складних, змішаних і змінних). Потім - надбання навиків, пов'язаних з такими диригентськими прийомами, як показ ритміки, динаміки, зміни темпу і т.д. Один з останніх етапів освоєння техніки диригування – формування складніших навичок взаємозв'язаного поєднання різних диригентських прийомів: диференціація функцій правої і лівої рук, одночасний показ динаміки, штрихів, темпу і т.д.

Кінцевою метою оволодіння технікою диригування для студента, що вчиться, є надбання уміння передати музичний образ хорового твору, ідейно-художній задум композитора диригентськими жестами, а для цього необхідний цілий комплекс умінь, пов'язаних з інтерпретацією емоційно-смислового змісту музики, що вивчається.

Цей комплекс умінь складають: уявне представлення хорового звучання, аналіз засобів виразності, створення виконавського плану, бачення репетиційних завдань при управлінні виконанням, вибір виразних жестів для втілення свого варіанту інтерпретації. Все це вимагає ретельного вивчення твору як з боку змісту, так і з технічної сторони.

Одне з головних завдань діяльності диригента - створення відповідності між його особистим уявленням про звучання твору і реальним втіленням у виконанні. Рішення цієї задачі залежить від рухів диригента (його рук, тулуба, голови, очей, м'язів особи), які бачать і розуміють виконавці.

Складні комплекси рухів вимагають від диригента володіння своїм тілом, і йому доводиться контролювати роботу всіх його частин, що становлять диригентський апарат, звільняти їх затиснення. Тому в процесі оволодіння технікою диригування слід поєднувати загальний музичний розвиток з розвитком фізичної культури. Тривалі тренування дають можливість досягти невимушеності, свободи, легкості і ритмічності рухів. При цьому кожен диригент пам'ятає про те, що технічні вправи не повинні бути самоціллю. "Технічна сторона диригування повинна виховуватися тільки як засіб, що служить виявленню змісту музичного твору, як форма, в якій виражається диригентом весь задум твору".

1.2. Засоби виразності в диригуванні.

Один з найважливіших виразних засобів в музиці – це динаміка. Динамічними визначеннями в музичних творах є: piano, pianissimo, mezzo piano, mezzo forte, forte, fortissimo, а також crescendo, diminuendo. Про оволодінні технічними прийомами в процесі навчання диригування, необхідно засвоїти й виконання динамічних відтінків, диференціацію диригентських жестів для piano чи pianissimo, які повинні бути невеликими, спокійними та рівними, а також жестів для forte та fortissimo, які відрізняються вольовими та рішучими рухами.

Якісна сторона показу динаміки є головною, і її треба засвоїти з самого початку. Якщо таку можливість виключити, то диригентський жест буде в’ялим та безвільним, студент не зможе здійснювати керування звучністю хорового колективу, особливо по мірі зростання динаміки. Диригент повинен вміти показати зростання динамічної лінії поширенням амплітуди руху, плоскості, внутрішньою насиченістю жесту. Таким чином, диригентські рухи відбуваються на різному рівні, в різних позиціях, мають різну глибину плану та напругу. Різноманітність нюансів передається в трьох позиціях рук: нижня – на рівні поясу, середня – на рівні груди та верхня – на рівні плеча.

Кожен диригентський рух руки і міміка виражають певну емоцію. «Передаючи колективу виконавців те звучання, яке в думках представляється диригенту у всіх деталях, останній як би «перекладає» своє внутрішнє чуття, свою уявну модель на жест і міміку: слухова модель перетворюється на зриму.

З цієї точки зору диригування можна визначити як своєрідний переклад музики на мову жестів і міміки, переклад звукового образу в зоровий з метою управління колективним виконанням», - писав П.Ольхов. Але асоціативний зв'язок техніки диригування з життєвими явищами не повинен перебільшуватися.

Отже, завдяки техніці диригування диригент встановлює і підтримує

контакт з виконавцями; пластично утілює характер музики, її ідею і настрій, заражаючи колектив своїм артистичним ентузіазмом; управляє звучністю і «ліпить форму твору». Володіючи технікою диригування, вчитель музичного мистецтва передає учням свої музично-слухові уявлення, роблячи вплив на реальне виконання музики». Ніколи не слід забувати, що предметом вивчення в класах диригування є музика, що техніка диригування, як одна із зовнішніх форм прояву виконавського процесу, не може існувати і тим більше вивчатися сама по собі; вона є лише засобом розкриття конкретного музичного змісту, засобом дії на виконавців.

Розвиток техніки диригування диригента, що починає, відбувається на основі розуміння ним ідейно-художнього змісту кожного нового музичного твору, який він осмислює у всіх деталях. В результаті складається визначений комплекс диригентських рухів, як віддзеркалення певного музичного змісту конкретного твору. У роботі над технікою диригування слід незмінно дотримуватися положення, що рухи диригента обумовлюються сенсом виконуваної музики; вони повинні ясно виражати творчі наміри диригента, спонукаючи колектив до виконання цих намірів. Інакше кажучи, вони повинні бути тільки найнеобхіднішими, невимушеними, виразними, точними і музично доцільними.

Володіння технікою диригування виявляється і в тому, що рухи диригента повинні на долі секунди випереджати звучання музики, інформувати колектив виконавців про майбутню якість звучання. При цьому міміка диригента попереджає про необхідний емоційний стан, а рухи рук - про деталі виконання.

Головне в диригуванні – зрозумілий, переконливий і виразний жест. З його допомогою диригент керує виконанням музичного твору, розкриваючи його зміст і зміст. Крім жестикуляції, велике значення мають постава, погляд і міміка.

Що стосується постави й постановки рук під час диригування, потрібно пам'ятати про наступні основні завдання:

  • ноги повинні бути розставлені в залежності від характеру музики;

  • корпус прямий, ненапружений;

  • плечі розгорнуті;

  • голова трохи піднята;

  • руки при вихідному положенні витягнуті вперед і напівзігнуті в ліктях;

  • кисті рук повернені вниз, пальці в напівзігнутому положенні;

  • у залежності від росту, довжини рук і характеру музики, руки можуть знаходитися в низькій, середній і високій позиціях;

  • амплітуда і ступінь пружності рухів диригентського апарата й у першу чергу рук також залежать від характеру музики (темпу, динаміки й ритму). інструмент диригент виконавський майстерність

Суть техніки диригування полягає в тому, що віддзеркалення музичного образу поєднується в рухах студента з неодмінною вольовою дією його на колектив виконавців, що владно викликає до життя звучання. Диригент управляє колективом, наперед передає йому свої творчі побажання, а колектив їх виконує. Завдання диригента - за допомогою своєї чарівливості художника виразними рухами, координованими діями всього диригентського апарату захопити своїм задумом колектив виконавців.

Отже, техніка диригування як єдине поняття склалося в результаті тривалого відбору доцільних виразних рухів, за допомогою яких здійснюється втілення художнього задуму диригента і управління хоровим колективом при виконанні твору.

Таким чином, мануальна техніка є знання рухових прийомів, що мають конкретні, вироблені практикою значення, і уміння володіти ними при управлінні дитячим виконавським колективом.

РОЗДІЛ 2. РОЛЬ ДИРИГЕНТА У ВИКОНАННІ МУЗИЧНИХ ТВОРІВ

2.1. Методика розробки виконавського задуму в процесі роботи диригента над партитурою.

Перш як приступити до диригування хорового твору, його необхідно детально вивчити. Цій важливій ділянці роботи рекомендую приділити виключну увагу, адже вироблення умінь і навичок опрацьовувати партитуру є важливою умовою виховання вчителя-диригента.

Робота студента над партитурою і вироблення самостійних умінь і навичок пропоную поділити на три періоди:

  • самостійне вивчення партитури;

  • вивчення хорового твору з хором;

  • виконання хорового творі.

Безумовно, такий поділ є умовним, тому що перший період завжди буде мати продовження в двох інших, і вони взаємозв'язані між собою. Розглянемо перший період.

Самостійна робота студента над хоровою партитурою повинна складатися із трьох етапів:

  • попереднє ознайомлення з партитурою;

  • вивчення партитури;

  • планування методів роботи по вивченню партитури з хором.

Попереднє ознайомлення з партитурою - це не довготривалий процес і він має декілька методів. Перш як прослухати партитуру з фонограми, в концертному виконанні або на інструменті, викладач повинен проконтролювати наскільки якісно студент ознайомився з літературним текстом, визначив темп, будову твору, позначення авторів, вивчив діапазон партій, склад, фактуру. Така попередня підготовка допоможе ще більше поглибити уяву про художні образи твору в процесі його прослуховування.

Прослуховування музичного твору необхідно проводити на високому художньому рівні, що гарантує залишити в уяві студента певний художній образ. Якщо твір неможливо проілюструвати в фонограмі чи концертному виконанні, то керівник сам програє твір на фортепіано. Після прослуховування музичного твору, студент уявляє художній образ, що посилює його емоційний настрій, пробуджує естетичні почуття, підвищує інтерес до музичного твору, викликає бажання опрацювати його. Єдність емоційного і раціонального у показі твору повинна виступити в повній мірі, коли почуттєве сприйняття художнього образу і продуманий вибір засобів музичної виразності глибоко проникають у свідомість і зігріваються почуттями. Тільки тоді інтерес студента до вивчення партитури проявляється в усій повноті.

По мірі того, як майбутній учитель засвоює професійні навички, вчиться судити про художній образ, розширює музичний світогляд, викладач повинен визначати план поступової роботи його по попередньому ознайомленню з партитурою. Слід пам'ятати, що формування умінь і навичок попереднього ознайомлення з музичним твором виховує у студента естетичні смаки, професійний інтерес, критерії естетичної оцінки, вміння визначити ідейно-естетичну цінність музичного твору. Всі ці якості вкрай необхідні вчителю-диригенту і виховання їх лежить тільки через правильно організовану роботу в розділі самостійної роботи з партитурою.

Від попереднього ознайомлення з музичним твором необхідно переходити до наступного етапу - вивчення партитури.

Зігравши партитуру на фортепіано, ознайомившись з загальним звучанням твору, студент досконало вивчає літературний текст, аналізуючи його тему та ідею. Вивчення мелодії поглиблює розуміння художнього образу, а вивчення та хорових партій створює загальну картину хорової палітри.

В процесі вивчення партій викладачу необхідно звернути особливу увагу на сторону їх звучання, проспівуючи їх, по можливості, в тій манері і регістрах, в якому вони створені. Всі ці елементи звучності уявно повинні перекладатись на колектив і моделювати проведення репетиції. Без сумніву, методи репетиційності роботи студент спостерігає на заняттях хорового класу та практики роботи з хором і це йому допомагає уявно моделювати її, пропускати всі елементи звучності через свої почуття. Проспівуючи партії, студент повинен усвідомити всі труднощі виконання, знайти методи для їх подолання, що в майбутньому буде відзначено в плані роботи над партитурою, і весь арсенал методів буде застосовано в процесі практикуму роботи з виконавцями. Враховуючи всі труднощі, що зустрічаються в партитурі в процесі виконання партій, диригент визначає рівень складності твору, а також кваліфікацію колективу для його виконання.

Гру партитури на фортепіано необхідно наблизити до хорового звучання, внутрішньо прослуховуючи кожну партію зокрема і весь твір в цілому. Проте, щоб глибше зрозуміти всі стильові особливості музичного твору, усвідомити художній образ, учитель переходить до наступного елемента вивчення партитури – її аналізу.

Аналіз будь-якої партитури необхідно розпочинати з конкретних суспільно-історичних умов, в яких жили автори твору, формувались їх естетичні погляди. Допомагає в цьому знайомство з творчістю авторів, що дає можливість студентові знайти невідомі риси музичного образу. Знайомство з біографічними даними, творчим доробком, епохою, в якій творили автори, допоможе висвітлити історію написання музичного твору, причини, що спонукали авторів звернутися саме до таких художніх образів. Вивчення всіх цих компонентів допоможе майбутньому вчителю визначити тему та ідею твору.

Визначення теми та ідеї твору – важливий етап під час якого викладач повинен допомогти студенту якнайповніше усвідомити художній образ, його місце в житті людини, суспільства, розкриє секрет художньої дії на слухача, використовуючи методи вивчення оригіналу виконання, мультимедійні засоби.

Вивчення літературного тексту повинно бути розширене у напрямку дослідження його першоджерела, літературної форми і того який вплив вона мала на вибір музичної структури.

Важливим елементом аналізу твору є вивчення засобів музичної виразності, за допомогою яких розкривається художній образ, а саме: мелодію, ритм, метр, темп, агогіку, лад. тональність, гармонію, фактуру, музичну форму, динаміку, звуковидобування, штрихи, акомпанемент і т. ін.

Всі ці та інші засоби музичної виразності допоможуть більш глибоко зрозуміти художні образи твору, відчути його зміст, визначити його кульмінаційні моменти. Аналіз засобів музичної виразності вчитель-диригент здійснює в залежності від рівня музично-теоретичної підготовленості, від актуалізації знань, умінь і навичок, набутих в процесі вивчення професійних дисциплін.

Викладачу використовуючи індивідуальних підхід необхідно домогтися щоб аналіз був від визначення частин музичного твору до його поєднання в єдине ціле на основі ідеї, теми та художніх образів. З цією метою студент вчиться розрізняти фразу, речення, період, частини музичного твору. Проте викладач повинен пам'ятати, що художні образи музичного твору визначаються в комплексному співставленні всіх засобів музичної виразності, де треба звернути велику увагу на вокально-хоровий чи інструментальний аналіз.

Безумовно, визначити засоби музичної виразності вокально-хорового елементу означає визначення напрямку уваги на вирішення проблеми хорового звучання. В першу чергу це - вокальний звук. Для виконавського колективу вокальний звук є першоосновою роботи вчителя. З хорознавства нам відомо, що чотири фізичні властивості вокального звуку - висота, тривалість, сила і тембр - є важливим чинником для досягнення елементів хорової звучності таких як ансамбль і стрій. Тому знання про особливості звукоутворення, в кожному конкретному випадку, є вкрай необхідні для диригентсько-хорової діяльності студента. Коли висотне положення звуку він може визначити на слух (чисте інтонування, фальшиве інтонування), то такі властивості вокального звуку, як тривалість, сила звучання, тембр - є наслідком копіткої попередньої роботи і цей наслідок залежить від знання особливостей цих якостей і його творчого вирішення. В цьому важливу роль відіграє техніка диригування. При допомозі техніки диригування ми керуємо тривалістю звуку, силою звучання (динамічні відтінки), а емоційна наповненість диригентського жесту, його характер, можуть допомогти знайти вірні темброві фарби. З цією метою студент вивчає характеристики інструментальних тембрів, людських голосів, їх регістри, тембри і фізичні можливості.

Майбутній учитель музичного мистецтва знання, уміння і навички діагностики цих засобів актуалізує в процесі самостійного опрацювання партитури.

2.2. Рекомендації з вибору диригентських прийомів для виразного виконання твору.

Творчим результатом всієї попередньої роботи над партитурою повинен бути виконавський план інтерпретації твору, що вивчається. Формування творчої гіпотези передбачає створення у виконавця загальних чуттєвих уявлень про твір, його образно-емоційний стрій, характер, вихідні данні про форму, стиль, драматургічний розвиток образів через пізнання історії сторження даного твору, вивчення творчого портрету композитора, художньо-естетичних поглядів, що були поширені в його епоху.

Попереднє вивчення партитури студентом допомагає знайти такі диригентські жести, які найбільш оптимально відтворюють художній образ, цілісність музичного твору. Планувати добір диригентських жестів рекомендую проводити по таких критеріях:

  • відтворювати ритмічну структура музичного твору у диригентських жестах (звертати увагу на витримані тривалості, особливі види ритмічного поділу, паузи, метр і т.ін.);

  • динаміка хорового твору, характер партій та їх відтворення в жестах (підібрати прийоми показу динамічних відтінків, амплітуду жестів, форте, мецо форте, піано і т.д.);

  • темп та його взаємозв'язок з характером та прийомами диригування;

  • прийоми звуковедення, штрихи та відтворення їх в диригентських жестах (легато, нон легато, стакато, маркато і т.ін.);

  • прийоми вступу, ауфтакти (звернути увагу на характер ауфтактів, залежність від темпу, динаміки і т.д.) та їх виконання в жесті;

  • прийоми зняття звучання хору чи хорових партій та їх виконання диригентським жестом;

  • визначення всіх характеристик диригентського жесту на весь музичний твір (особливо важлива графічна уява диригентського жесту, технічні прийоми виконання, уява звучання хору, розподілення штрихів).

Самостійне опрацювання партитури студенту рекомендую завершити диригуванням хорового твору у класі під фортепіано, і хоча реального звучання виконавського складу немає, воно уявно повинно бути присутнє протягом всього періоду роботи над партитурою. Уявний хор, уявне звучання, звернення до уявних співаків-учнів, наповненість диригентського жесту музикою, ритмічною структурою твору, барвами тембрових фарб звучання хору, емоційна передача внутрішнього стану диригента на диригентський апарат, виразність його є важливими творчими завданнями, які вирішує студент-диригент в процесі самостійної роботи над партитурою.

Щоб майбутній учитель музичного мистецтва був готовий до роботи з шкільним хором, йому необхідно розробити план розучування музичного твору.

Робота над музичним твором по розучуванню його з хором поділяється на три періоди:

  • ілюстрація та представлення музичного твору дитячому колективу;

  • розучування твору (репетиція, елемент уроку);

  • виконання твору (концерт, підсумок зробленого на уроці).

Перший період опрацювання твору з учнями класу вважаю вдалим коли диригент головий провести вступну бесіду про даний твір з урахуванням вікової психології, музичної та вокальної підготовки їх з використанням унаочнення, а також включає показ (прослуховування) музичного твору. Ця робота має збудити в учнів уяву про художній образ, його мелодійну характеристику, асоціації.

Уявлення повинно бути найбільш образне, тоді учні більш повно, яскраво пізнають художній образ, зацікавляться ним. З цією звертається увага на найбільш яскраві засоби музичної виразності, підкреслюючи їх поетичним текстом.

Всі педагогічні заходи необхідно спрямувати на те, щоб хористи відчули музику, сприйняли її почуттям. Крім того треба в даному разі мати на увазі і найближчі, чисто практичні, цілі - адже те, що подобається співакам, вони з більшою охотою і швидше вивчають"'. Сюди відноситься розповідь про авторів, яка повинна бути тісно пов'язана з художніми образами музичного твору, з епохою, стильовими особливостями твору. Така розповідь подається студентом у межах можливого, враховуючи репетиційний час та вікові характеристики учнів.

Наступним періодом в роботі студента над партитурою є розучування твору, що реалізується різними формами і методами опрацювання його з виконавцями. Вибір форм і методів роботи диригента над партитурою будуть залежати від різних факторів: вікових характеристик, кваліфікації співаків, якісного підбору партій, виконавського досвіду.

Твір вивчено колективом чи класом, відпрацьовані всі елементи звучності, виконавці розуміють художній образ і те, якими засобами музичної виразності його розкрито, і тут настає найвідповідальніший період діяльності диригента і хорового колективу - виконання музичного твору. Воно може бути в концертній формі або як елемент підсумку зробленого на уроці.

Перед диригентом повинні ставитись наступні завданняставляться такі завдання:

  • пояснити хоровому колективу, перед ким він буде виступати і якій даті, події буде присвячений концерт;

  • щодо організації колективу перед концертом (форма одягу, місце збору колективу, час розспівки, час початку концерту, репертуар, порядок виконання музичних творів, умови, в яких буде виступати колектив, резонанс залу, підставки, чергування тощо);

  • виконання музичних творів у такому порядку і послідовності, як це буде на концерті.

Кожен концерт - це свято мистецтва і диригента. Цю святковість необхідно передати слухачам. Зустріч з мистецтвом - це завжди радість і роль учителя-диригента в цій зустрічі виключна. Від того, як він підготує колектив до цієї зустрічі, буде залежати успіх самого виступу. Диригент повинен засвоїти ряд положень, які необхідні для успішного проведення концерту:

  • остання перевірка готовності колективу до виступу;

  • спокійне спілкування з виконавцями, збереження концертного настрою, доброзичливості;

  • зовнішня і внутрішня зібраність, акуратність, впевненість;

  • створення атмосфери творчого захоплення з розумним контролем над емоціями.

Зібраність і зосередженість студента-диригента на моє переконання, найкращі якості які організовують його на спільну художню творчість, на якісне виконання музичного твору. Концертне диригування відрізняється від репетиційного, воно більш лаконічне, виразне, внутрішньо насичене почуттями, зібране.

Отже, в концертному виконанні музичного твору відповідальність диригента підвищується в зв'язку з підвищенням кінцевого результату багатогранної роботи колективу в пропаганді музичного мистецтва, в естетичному вихованні. Під час концертного виконання диригент виступає як виконавець і його творча діяльність дістає якісну оцінку слухача і власного колективу.

На сучасному етапі естетичного виховання учнівської молоді диригентська діяльність вчителя музичного мистецтва передбачає використання таких високохудожніх творів, які б задовольнили зрослі естетичні смаки, естетичний досвід, збудили б естетичні почуття. Роль учителя в цьому процесі значна, тому він повинен визначити духовний рівень репертуару, його художню довершеність, його естетичну цінність для учнівської молоді. Цю високу місію перед підростаючим поколінням майбутній учитель-диригент зуміє виконати тільки в тому разі, якщо з першого заняття з хорового диригування в класі до першого свого виступу з колективом на концерті і протягом всього життя буде збагачувати свої знання, уміння і навички, вдосконалювати їх.

ВИСНОВКИ

Художня творчість – це свідома продуктивна діяльність людини, спрямована на створення нових естетичних цінностей – творів мистецтва, що мають суспільно-історичну значущість. Цим визначенням охоплюється весь процес діяльності людини над створенням витвору мистецтва. Аналіз проблем художньої творчості значною мірою пов’язаний із дослідженням специфіки творчого процесу, виокремленням певних етапів, які супроводжують творчу роботу.

Вчитель-диригент є тією унікальною творчою особистістю, яка поєднує у собі, з одного боку, «опосередкований» вид творчості: і на рівні самостійного опрацювання, і під час репетиційного процесу із творчим колективом він старанно готує майбутнє виконання твору; з іншого – разом із представниками «прямого» виду бере безпосередню участь у процесі виконання музичного або музично-сценічного твору, навіть більше – найактивніше впливає як у творчому, так і у професійно-ремісничому плані на весь виконавський процес.

Якщо в інших, зокрема, зображальних видах мистецтва широковідомий ланцюжок «митець → художній твір» вбирає в себе дві складові та стає предиктом для її логічного завершення – «сприйняття», то відповідно в музиці сполучення «композитор → музичний твір» стає передумовою для такого компоненту як «виявлення». Для втілення «новоствореного оригіналу» композиторові необхідний виконавець, який у процесі публічного виконання забезпечує «сприйняття» мистецького твору. У музиці традиційні етапи творчого процесу розширюються на декілька позицій: «композитор → музичний твір → виконавець → процес виконання» (звичайно, винятком із загальновизнаної для музичного виду мистецтва схеми є випадок «композитор → виконавець»). У площині диригентської творчості вже визначений для музичного виду мистецтва ланцюжок мав би виглядати так: «композитор → музичний твір → диригент → процес виконання». Але метод прямої екстраполяції зазначеної схеми на всі види виконавської творчості у випадку з диригуванням не повністю виявляє всі складові цього виду виконавського мистецтва.

Специфікою такого складного та неординарного явища, яким є диригування, передбачено виконання твору лише за допомогою хорового колективу. Типологія творчого процесу в контексті диригентського мистецтва виглядатиме так: «композитор → музичний твір → диригент → творчий колектив → процес колективного виконання».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

  1. Доронюк В. Курс техніки диригування. – Івано-Франківськ, 2004.

  2. Доронюк В. Методика викладання диригування. – Івано-Франківськ, 2005.

  3. Макаренко Г. Диригування: досвід теоретичного осмислення професії // Українське музикознавство: Науково-методичний збірник. – Вип. 33. – Київ: НМАУ ім. П. І. Чайковського, 2004.

  4. Макаренко Г. Творчі аспекти формування художнього образу в діяльності оперного диригента // Науковий вісник НМАУ ім. П. І. Чайковського: Збірник наукових статей. – Вип. 21. Музичний твір як творчий процес. – Київ, 2002.

  5. Макаренко Г. Творчість диригента: естетико-мистецтвознавчі виміри. – Київ, 2005.

  6. Серганюк Ю., Серганюк Л., Їжак В. Методики аналізу хорових творів. – Івано-Франківськ, 2002.

  7. Матеріали освітніх Інтернет - видань.

Додаток

СХЕМИ ДИРИГУВАННЯ

Дводольна схема

Двочасткова схема складається з двох жестів. Перша частка – сильна – спрямована трохи вправо вниз; друга – уліво нагору, як остання частка будь-якої іншої схеми.

Тридольна схема

Тридольна схема складається з трьох жестів і розділяє такт на три частини.

Чотирьохдольна схема

Чотирьохдольна схема складається з чотирьох жестів і поділяє такт на чотири частини.

П`ятидольна схема

П’ятидольна схема складається з п'яти жестів і застосовується для поділу такту на п'ять частин.

Напрямок і послідовність жестів схеми відповідає метричній будівлі такту, утвореного від злиття двох простих тактів – двочасткового й тридольного.

Різна будівля п’ятидольних метрів (2+3 і 3+2) і зв'язане з цим різне розташування ритмічних акцентів викликає необхідність застосування двох різновидів схем (мал. 1 і 2).

Схема першого різновиду застосовується для розмірів: 5/4; 5/8, в основі використовується метроритміка (2+3).

Схема другого різновиду застосовується для розмірів (у зворотній послідовності) 5/4; 5/8, в основі використовується метроритміка (3+2).

Шестидольна схема

Схема складається із шести жестів і застосовується для поділу такту за допомогою рахункових часток на шістьох часток.

Семидольна схема

Схема складається із семи жестів і має три різновиди. Перший різновид включає сполучення тактів метроритма 3+2+2. (мал. 3); другий різновид – 2+2+3 (мал. 4) і третя – 2+3+2 (мал. 5). Також може бути використаний варіант схем, зазначених на мал. 6 і 7, що в основі мають такий само значеннєвий зміст, тобто 2+2+3 і 2+3+2.

Дев’ятидольна й дванадцятидольна схеми будуються на базі трьох- і чотирьохдольних схем.

Відповідно для першої характерно рух за тридольною схемою – три вертикальних, три по діагоналі вправо і три затактових (мал. 8).

Для другий – рух по чотирьхдольній схемі дублюючи тричі напрямок жестів. (мал. 9).

Однодольна схема

Однодольна схема складається з одного жесту і застосовується, коли доцільно всі метричні частки такту об'єднати в одну рахункову частку. Напрямок жесту в схемі відповідає будівлі такту, що має один метричний акцент. Застосовується для диригування в однодольному метрі, де за рахункову частку приймається одна частка.

Размещено

32

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»