Ось короткий огляд матеріалу презентації «Архітектура Душі: Майстер-клас з Українського Модернізму»:
Криза свідомості та унікальна ДНК: Перехід від реалізму (література-«дзеркало» соціуму) до модернізму (література-«призма», що занурює у підсвідомість і роздвоєння особистості під впливом ідей З. Фройда та науки кінця XIX ст.). Унікальність українського модернізму полягала в поєднанні новітніх європейських форм із болючими питаннями національного буття («естетизм із суспільним нервом»).
4 опори модерністського світогляду: Психологізм (підсвідомість важливіша за логіку), індивідуалізм (зосередження на самотній яскравої особистості/митці), естетизм (примат форми й краси над сюжетом) та ірраціональність (інтуїція та позасвідомі потяги як рушій дій).
Матриця течій («ізмів»): Коротка характеристика неоромантизму, імпресіонізму, символізму, експресіонізму та футуризму з їх ключовими представниками (Леся Українка, М. Коцюбинський, М. Вороний, В. Стефаник, М. Семенко тощо).
5 портретів модерної душі (шедеври української літератури):
М. Коцюбинський — «Цвіт яблуні» (імпресіоністичний спостерігач, роздвоєння свідомості митця перед трагедією).
О. Кобилянська — «Людина» (народження «нової жінки», емансипація самодостатньої інтелектуалки).
В. Винниченко — «Чорна Пантера і Білий Медвідь» (моральна дилема творця та конфлікт мистецтва проти життя).
Леся Українка — «Камінний господар» (неоромантичний інтелектуализм, деконструкція міфу про Дон-Жуана та дослідження влади).
М. Куліш — «Маклена Граса» (експресіоністичний крик, соціальна трагедія про злам суспільства в умовах польської цензури).
Анатомія модерністського героя та еволюція: Портрет героя (розум, серце, горда ізоляція від маси, вороже урбаністичне середовище) та хронологія трансформацій від перших іскр кінця XIX ст. до розквіту «Молодої музи», авангарду й трагедії Розстріляного Відродження.
Філософський підсумок: Утвердження європейського вектора української літератури через гасло Миколи Хвильового «Геть від Москви! Дайош психологічну Європу!».
