Підприємництво у сфері страхування

Опис документу:
1. Страхування як підприємницька діяльність 2. Суб’єкти страхової угоди. Зобов’язання страховика та страхувальника 3. Види страхування 4. Сутність підприємницької таємниці 5. Формування відомостей, що складають підприємницьку таємницю 6. Основні елементи захисту підприємницької таємниці

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код

Тема 2.4 Підприємництво у сфері страхування

  1. Страхування як підприємницька діяльність

  2. Суб’єкти страхової угоди. Зобов’язання страховика та страхувальника

  3. Види страхування

  4. Сутність підприємницької таємниці

  5. Формування відомостей, що складають підприємницьку таємницю

  6. Основні елементи захисту підприємницької таємниці

Основні терміни та поняття:

Страхування, страхувальник, страховик, страхові агенти, страхові брокери, агентська діяльність, брокерська діяльність, добровільне та обов’язкове страхування, страховий ризик, страховий випадок, підприємницька таємниця

  1. Страхування як підприємницька діяльність

Відповідно до Закону України "Про страхування", страхування є вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених у договорі страхування або передбачених чинним законодавством за рахунок грошових фондів, формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Страхування являє собою досить специфічний вид підприємницької діяльності, оскільки перші форми страхування не передбачали отримання страховиком прибутку. Комерційне страхування, яке є об'єктом вивчення дисципліни, виникло порівняно недавно. Об'єднує страхові компанії з іншими представниками бізнесу те, що власники страховиків налаштовані на прибуткову діяльність та підвищення рівня свого добробуту.

Відмінні особливості страхування:

Першою особливістю, що відрізняє страхування від інших форм бізнесу є те, що послуга, що надається страховиком не має матеріальної основи і не може бути використана в момент її отримання клієнтом. Фактично за власні гроші клієнт отримує обіцянку страховика надати грошову чи іншу допомогу при настанні несприятливих обставин визначених у договорі страхування. Отже, відносини між страховою компанією і її клієнтами повинні базуватися на принципі максимальної довіри.

Друга особливість існування страхового бізнесу - складність виходу на страховий ринок новим компаніям. Переважна більшість страхувальників, отримавши страхове відшкодування, воліють продовжувати обслуговуватися в цій компанії. Враховуючи високий рівень конкуренції і схожість більшості страхових послуг, часто вирішальне значення має бренд (товарна марка) страхової компанії та її історія.

Третьою особливістю організації страхового бізнесу є широке використання компаніями страхових посередників. Незважаючи на те, що плата за страхове посередництво задовільний, переважна більшість страховиків використовує працю страхових агентів і страхових брокерів у своїй діяльності, оскільки праця на основі прямих продажів значно звужує коло клієнтів страховиків.

Четверта особливість організації страхового бізнесу полягає в специфіці організації фінансів страхової компанії. На відміну від сфери виробництва, де товаровиробник спочатку здійснює витрати на випуск продукції, а потім уже компенсує їх за рахунок виручки від реалізації продукції, страховик спочатку акумулює кошти, що надходять від страхувальників, створюючи необхідний страховий фонд, а лише після цього несе витрати, пов'язані з компенсацією збитків за укладеними страховими договорами.

Тому специфіка організації фінансів страховика має чотири головних риси, які відрізняють страхове підприємництво від інших видів господарської діяльності, а саме:

• кошти за надання страхової послуги надходять авансом;

• отримуючи кошти заздалегідь, страхова компанія має можливість управляти і отримувати додатковий прибуток;

• прибуток може бути отримана і за рахунок перевищення надходжень страхових премій над виплатами і витратами, пов'язаними зі страховою діяльністю компанії;

• страхові компанії, враховуючи високий ризик, пов'язаний з їх діяльністю, повинні підтримувати розмір страхового фонду, який забезпечуватиме їм достатню платоспроможність.

  1. Суб’єкти страхової угоди

Зобов’язання страховика та страхувальника

Головними суб'єктами страхового ринку є страховики, страхувальники та страхові посередники. Кожний з них виконує свою функцію, має свою специфіку та механізм реалізації економічних інтересів.

Страховиками є фінансові установи, створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України "Про господарські товариства" з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про страхування", а також ті, що одержали у встановленому порядку ліцензію на ведення страхової діяльності. Учасників страховика повинно бути не менше трьох.

В окремих випадках, визначених законодавством України, страховиками вважаються державні організації, які створені і діють відповідно до Закону України "Про страхування".

Страховика створюють в організаційно-правовій формі акціонерного, повного, командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю.

Страховик реєструється в місцевому органі виконавчої влади як суб'єкт підприємницької діяльності та заноситься до Реєстру.

Мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається видами страхування, іншими, ніж страхування життя, установлено в сумі, еквівалентній 1 млн євро, а страховика, який займається страхуванням життя,— 1,5 млн євро за валютним обмінним курсом валюти України. Статутний фонд страховика повинен бути сплачений виключно в грошовій формі. Допускається формування статутного фонду страховика цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю в порядку, визначеному Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, але не більше 25% від загального розміру статутного фонду. Заборонено використовувати для формування статутного фонду векселі, кошти страхових резервів, бюджетні кошти, а також кошти, одержані в кредит, позику та під заставу, і вносити нематеріальні активи.

Загальний розмір внесків страховика до статутних фондів інших страховиків України не може перевищувати 30% його власного статутного фонду, в тому числі розмір внеску до статутного фонду окремого страховика не може перевищувати 10%. Ці вимоги не поширюються на страховика, який здійснює види страхування, інші, ніж страхування життя, у разі здійснення ним внесків до статутного фонду страховика, який здійснює страхування життя.

Підприємства, установи та організації не можуть стати страховиками шляхом внесення змін до установчих документів, якщо вони попередньо займалися іншим видом діяльності, навіть у разі виконання вимог законодавства. Наприклад, страховик, який отримав ліцензію на страхування життя, не має права займатися іншими видами страхування.

Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням.

Ліцензію видають на здійснення окремого виду страхування, вона одночасно дає право на проведення перестрахування за цим видом страхування. Страховик (перестраховик) України має право приймати ризики перестрахування лише з тих видів добровільного й обов'язкового страхування, на проведення яких він отримав ліцензію.

Укладення страховиком України (цедентом, перестрахувальником) договорів перестрахування з перестраховиками (страховиками, страховими брокерами) — нерезидентами, у тому числі з тими, які мають свої представництва в Україні, дозволено у випадках, передбачених нормативно-правовими актами України.

Страховик зобов'язаний прийняти та зареєструвати в Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України правила страхування, які відповідають вимогам ст. 17 Закону України "Про страхування". Ліцензії на обов'язкові види страхування видають відповідно до особливих умов ліцензування, установлених Кабінетом Міністрів України. Ліцензію на конкретний вид обов'язкового страхування видають, якщо страховик має досвід здійснення добровільного страхування не менше двох років, якщо інше не передбачено законодавством України (під досвідом не менше двох років слід розуміти наявність протягом усього зазначеного періоду чинної ліцензії і чинних договорів страхування). Для підтвердження цих вимог надають відповідні копії договорів страхування.

Страховик зобов'язаний дотримуватись обов'язків, визначених ст. 20 Закону України "Про страхування".

Страхові виплати страховик проводить у порядку та на умовах, визначених ст. 25 Закону України "Про страхування".

Страховик зобов'язаний на підставі ведення журналу реєстрації страхових вимог (заяв) страхувальників щодо виплати страхової суми або страхового відшкодування формувати резерв збитків (резерв заявлених, але не виплачених збитків) та забезпечувати його ліквідне розміщення.

Страховик зобов'язаний дотримуватись умов забезпечення платоспроможності відповідно до вимог ст. ЗО Закону України "Про страхування" і нормативно-правових актів, які встановлюють відповідні вимоги.

Страховик зобов'язаний:

— формувати, обліковувати і розміщувати страхові резерви в порядку та на умовах, визначених ст. 31 Закону України "Про страхування" і відповідними нормативно-правовими актами. Якщо страхова сума за окремим об'єктом страхування перевищує 10% від суми сплаченого статутного фонду, сформованих вільних резервів та страхових резервів, страховик зобов'язаний укласти договір перестрахування;

— вести бухгалтерський облік, формувати фінансову звітність та інші звітні дані відповідно до вимог законодавства України з урахуванням особливостей, передбачених ст. 31 та 33 Закону України "Про страхування";

— проводити аудиторську перевірку та оприлюднювати публічну бухгалтерську звітність відповідно до вимог ст. 34 Закону України "Про страхування" та інших нормативно-правових актів.

Страховик та його відокремлений підрозділ повинні бути забезпечені комп'ютерною технікою і програмним забезпеченням та комунікаційними засобами (телефон, факс, E-mail), що відповідають установленим вимогам.

При провадженні діяльності з обов'язкових видів страхування страховик зобов'язаний:

— утворювати централізовані страхові резервні фонди згідно з вимогами відповідних нормативно-правових актів;

— дотримуватися порядку та правил їх проведення, застосовувати форми типового договору, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів або методику акту-арних розрахунків, установлені Кабінетом Міністрів України.

Страховик має право розпочати страхову діяльність у разі, якщо:

— облікова і реєструюча система відповідає вимогам, встановленим нормативно-правовими актами;

— внутрішні правила страховика відповідають вимогам законів України та нормативно-правових актів державних органів, що здійснюють регулювання та нагляд за ринками фінансових послуг;

— професійні якості та ділова репутація персоналу відповідають вимогам, установленим нормативно-правовими актами.

Страховик, на підставі наданих оригіналів або належним чином завірених копій документів, зобов'язаний ідентифікувати осіб, які здійснюють фінансові операції, що згідно із законодавством підлягають фінансовому моніторингу.

Страховик зобов'язаний установити правила проведення внутрішнього фінансового моніторингу та призначити працівника, відповідального за його проведення. Відповідальний працівник зобов'язаний:

— бути незалежним у своїй діяльності і підзвітним тільки керівнику страховика;

— не рідше одного разу на місяць інформувати керівника страховика про виявлені фінансові операції, що підлягають фінансовому моніторингу, та заходи, які були вжиті.

Страхувальниками вважають юридичних осіб та дієздатних громадян, які уклали зі страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України.

Страхувальники можуть укладати зі страховиками договори про страхування третіх осіб (застрахованих осіб), які можуть набувати прав і обов'язків страхувальника згідно з договором страхування.

Страхувальники мають право при укладанні договорів страхування призначати громадян або юридичних осіб для отримання страхових сум (страхового відшкодування), а також замінювати їх до настання страхового випадку.

Страхувальник зобов'язаний:

— своєчасно вносити страхові платежі;

— укладаючи договір страхування, надати інформацію страховикові про всі відомі йому обставини, які мають суттєве значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-яку зміну страхового ризику;

— повідомити страховика про інші чинні договори страхування щодо цього об'єкта страхування;

— вживати заходів для запобігання та зменшення збитків, завданих унаслідок настання страхового випадку;

— повідомити страховика про настання страхового випадку в термін, передбачений умовами страхування. Умовами договору страхування можуть бути передбачені також інші обов'язки страхувальника.

У разі смерті страхувальника-громадянина, який уклав договір майнового страхування, права й обов'язки страхувальника переходять до осіб, які одержали це майно в спадщину. Страховик або будь-хто зі спадкоємців має право на переукладення договору страхування.

В інших випадках права й обов'язки страхувальника можуть перейти до іншого громадянина чи юридичної особи лише за згодою страховика, якщо інше не передбачено договором страхування.

У разі смерті страхувальника, який уклав договір особистого страхування на користь третіх осіб, його права й обов'язки можуть перейти як до цих осіб, так і до осіб, на яких відповідно до чинного законодавства покладено обов'язки щодо охорони прав і законних інтересів застрахованих.

Якщо в період дії договору страхування страхувальник втрачає права юридичної особи внаслідок реорганізації, то права й обов'язки, які випливають з договору страхування, переходять до правонаступника страхувальника за згодою страховика.

У випадку визнання судом страхувальника-громадянина недієздатним, його права й обов'язки за договором страхування переходять до його опікуна, а дія договору страхування цивільної відповідальності припиняється з часу втрати ним дієздатності. У випадку визнання судом страхувальника-громадянина обмежено дієздатним, він виконує свої права й обов'язки страхувальника за договором страхування лише за згодою піклувальника.

Основними страховими посередниками на страховому ринку України є страхові агенти, страхові (перестрахові) брокери.

Страхові агенти — це громадяни або юридичні особи, діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності (укладання договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов'язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування). Страхові агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору зі страховиком.

Страхові брокери — це громадяни або юридичні особи, які зареєстровані у визначеному порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та виконують посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика.

Під агентською діяльністю розуміють діяльність суб'єктів підприємницької діяльності, уповноважених діяти від імені та на підставі доручення одного або більше страховиків, рекламування, консультування, пропонування страхувальникам страхових послуг та проведення робіт, пов'язаних з укладанням та виконанням договорів страхування (підготовка й укладення договорів страхування, роботи, пов'язані з обслуговуванням договорів), у тому числі оформлення всіх потрібних документів для своєчасної виплати страхових сум або страхового відшкодування, а також здійснення цих виплат.

Брокерська діяльність — це професійна діяльність суб'єктів підприємницької діяльності на користь страхувальника або перестрахувальника (цедента), спрямована на визначення його потреби в отриманні страхових послуг, консультування, надання допомоги у розробці умов договору страхування, пошук страховиків, які відповідають вимогам страхувальника, ведення переговорів та укладення договорів страхування за дорученням страхувальника, проведення розрахунків за договорами страхування, підготовка документів для врегулювання питання про збитки у разі настання страхового випадку.

Перестрахові брокери — юридичні особи, які здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у перестрахуванні від свого імені на підставі брокерської угоди зі страховиком, який має потребу у перестрахуванні як перестрахувальник.

  1. Види страхування

Страхування може бути добровільним або обов'язковим. 

  1. Добровільне страхування та його види

Добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до Закону України "Про страхування". Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до цього закону.

Добровільне страхування у конкретного страховика не може бути обов'язковою передумовою при реалізації інших правовідносин.

Види добровільного страхування, на які видається ліцензія, визначаються згідно з прийнятими страховиком правилами (умовами) страхування, зареєстрованими Уповноваженим органом.

Видами добровільного страхування можуть бути:

  • страхування життя;

  • страхування від нещасних випадків;

  • медичне страхування (безперервне страхування здоров'я);

  • страхування здоров'я на випадок хвороби;

  • страхування всіх видів транспорту;

  • страхування вантажів та багажу (вантажобагажу);

  • страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ;

  • страхування майна;

  • страхування цивільної відповідальності власників всіх видів транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

  • страхування відповідальності перед третіми особами;

  • страхування кредитів (у тому числі відповідальності позичальника за непогашення кредиту);

  • страхування інвестицій;

  • страхування фінансових ризиків;

  • страхування судових витрат;

  • страхування виданих гарантій (порук) та прийнятих гарантій;

  • страхування медичних витрат;

  • інші види добровільного страхування.

Характеристику та класифікаційні ознаки видів добровільного страхування визначає Уповноважений орган.

Страхування життя - це вид особистого страхування, який передбачає обов'язок страховика здійснити страхову виплату згідно з договором страхування у разі смерті застрахованої особи, а також, якщо це передбачено договором страхування, у разі дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору страхування та (або) досягнення застрахованою особою визначеного договором віку. Умови договору страхування життя можуть також передбачати обов'язок страховика здійснити страхову виплату у разі нещасного випадку, що стався із застрахованою особою, та (або) хвороби застрахованої особи. У разі, якщо при настанні страхового випадку передбачено регулярні послідовні довічні страхові виплати (страхування довічної пенсії), обов'язковим є передбачення у договорі страхування ризику смерті застрахованої особи протягом періоду між початком дії договору страхування та першою страховою виплатою з числа довічних страхових виплат. В інших випадках передбачення ризику смерті застрахованої особи є обов'язковим протягом всього строку дії договору страхування життя.

Страховики мають право займатися тільки тими видами добровільного страхування, які визначені в ліцензії.

Види обов'язкового страхування

В Україні здійснюються такі види обов'язкового страхування:

  • медичне страхування;

  • особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов'язків;

  • особисте страхування працівників відомчої та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд); страхування спортсменів вищих категорій;

  • страхування життя і здоров'я спеціалістів ветеринарної медицини; особисте страхування від нещасних випадків на транспорті; авіаційне страхування цивільної авіації;

  • страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів; страхування засобів водного транспорту;

  • страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності; страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту (порядок та умови цього страхування визначаються спеціальним законом України); страхування працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, в тому числі здійснюють догляд за особами, які страждають на психічні розлади; страхування медичних та інших працівників державних і комунальних закладів охорони здоров'я та державних наукових установ на випадок захворювання на інфекційні хвороби, пов'язаного з виконанням ними професійних обов'язків в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб; страхування відповідальності експортера та особи, яка відповідає за утилізацію (видалення) небезпечних відходів, щодо відшкодування шкоди, яку може бути заподіяно здоров'ю людини, власності та навколишньому природному середовищу під час транскордонного перевезення та утилізації (видалення) небезпечних відходів;

  • страхування персоналу ядерних установок, джерел іонізуючого випромінювання, а також державних інспекторів з нагляду за ядерною та радіаційною безпекою безпосередньо на ядерних установках від ризику негативного впливу іонізуючого випромінювання на їхнє здоров'я за рахунок коштів ліцензіатів; страхування цивільної відповідальності суб'єктів та об'єктів космічної діяльності; страхування, відповідальності щодо ризиків, пов'язаних з підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском та експлуатацією її у космічному просторі;

  • страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків при перевезенні небезпечних вантажів; страхування відповідальності власників собак щодо шкоди, яка може бути заподіяна третім особам;

  • страхування цивільної відповідальності громадян України, що мають у власності чи іншому законному володінні зброю, за шкоду, яка може бути заподіяна третій особі або її майну внаслідок володіння, зберігання чи використання цієї зброї;

  • страхування тварин на випадок загибелі, знищення, вимушеного забою, від хвороб, стихійних лих та нещасних випадків у випадках та згідно з переліком тварин, встановленими Кабінетом Міністрів України;

  • та інші види.

Для здійснення обов'язкового страхування Кабінет Міністрів України встановлює порядок та правила його проведення, форми типового договору, особливі умови ліцензування обов'язкового страхування, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів або методику актуарних розрахунків.

Страховий ризик - певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

  1. Сутність підприємницької таємниці

Підприємницька таємниця – це захищене законодавством право підприємця на засекречення відомостей про діяльність фірми, розповсюдження яких могло б завдати шкоди її інтересам. Підприємство та підприємці мають право тримати в таємниці інформацію про всі напрямки своєї діяльності, розповсюдження якої послаблює їхні позиції на ринку та яка становить інтерес для конкурентів.

Підприємницька таємниця – це насамперед виробнича таємниця, результати науково-дослідницьких, проектно-конструкторських, технологічних досліджень, вирішень завдань, які виникають у процесі виробництва. Це можуть бути відомості про техніку та технологію виробництва, проектовані до випуску нові види продукції, організацію виробництва. Це також спеціальні технічні рішення, що стосуються методів управління виробничими чи економічними процесами.

Нарешті, саме комерційний аспект таємниці пов’язаний з підготовкою та проведенням операції її учасниками.

Підставою для віднесення тих або інших відомостей до розряду комерційної таємниці може служити аналіз інформації, на підставі якого здійснюються висновки, що розголошення тих чи інших відомостей може завдати шкоди підприємству. Після визначення відомостей, які стосуються комерційної таємниці, проводиться комплекс заходів щодо її захисту.

Підприємцю, перш ніж  вживати заходів із захисту підприємницької таємниці, необхідно дати правильні відповіді на наступні запитання:

  • Які відомості не можна приховувати, захищати від одержання інформації про них?

  • Які  відомості економічно недоцільно приховувати від фізичних і юридичних осіб?

  • Які  відомості про  діяльність організації підлягають обов'язковій охороні?

При відповідях на ці й інші запитання необхідно керуватися не тільки економічними поняттям і здоровим глуздом, а й знати законодавчі і нормативні акти, що регулюють порядок віднесення відомостей до того чи іншого типу таємниці і встановлюють певний порядок їх захисту.

До  переліку  відомостей, що не можуть  складати комерційну таємницю, належать відносяться:

  • установчі документи організації; документи, що надають право заняття певними видами підприємницької діяльності;

  • документи про платоспроможність організації;

  • відомості про результати фінансово-господарської діяльності й інші відомості, необхідні для перевірки правильності розрахунку  та сплати податків й інших обов'язкових платежів;

  • відомості про чисельність, склад працюючих, їх заробітну плату й умови праці, а також наявність вільних робочих місць.

Законами встановлений обов'язок підприємців надавати інші відомості на вимоги прокурора, правоохоронних і податкових органів, органів санепідемнадзору та ін. Але керівники  фірми й інші  посадові особи (юрист) повинні при цьому чітко керуватися відповідними правовими актами, що регулюють контрольну (перевірну)  і наглядову функції  окремих федеральних  ор- ганів, їхніх органів на місцях і відповідних посадових особах.

  1. Формування відомостей, що складають підприємницьку таємницю

Постановка цієї проблеми дозволяє правильно вирішити питання про форми організації захисту таємниці, визначити витрати на її охорону. Тому підприємцю необхідно встановити основний перелік відомостей (інформації), що складають підприємницьку  таємницю, розподілити їх за категоріями важливості в залежності від цінності для фірми, характеру і розміру збитків, що може бути нанесений фірмі при розголошенні цих відомостей. Але, з іншого боку, зайві заходи для обмеження доступу до інформації можуть ускладнити взаємовідносини фірми з господарчими партнерами, приведуть до невиправданих утрат. Захист інформації повинен сприяти зростанню прибутку від діяльності фірми.

При розробці заходів захисту інформації важливо встановити:

- яка інформація потребує захисту;

- кого вона може цікавити;

- які елементи інформації найбільш цінні;

- який “термін життя” цих таємниць;

- як дорого коштуватиме їх захист.

Для організації надійної системи захисту інформації слід мати чітке уявлення про канали її витоку.

Найбільш вірогідні  канали витоку інформації: персонал, який  має доступ до інформації; документи, що містять цю інформацію; технічні засоби й системи обробки інформації; промисловий шпіонаж.

Великі фірми самі здійснюють спеціальні заходи щодо попередження витоку інформації. Водночас вони самі інформують споживача про результати своєї діяльності, комерційні та виробничі досягнення,  але не розкривають при цьому змісту виробничих процесів. Це сприяє зростанню довіри до них з боку кредиторів, розширює ринок збуту, підвищує курс акцій на ринку цінних паперів.

Право на комерційну таємницю диктується необхідністю захистити підприємство від  недобросовісних конкурентів, безоплатного користування продуктами інтелектуальної діяльності: винаходами, інноваціями, комп’ютерними програмами, управлінськими рішеннями.

Для формування переліку відомостей, що підлягають захисту, доцільно створити групу з таких фахівців: ті, хто займається фінансовими питаннями, кон'юнктурою ринку і відомостями про конкурентів, зв'язками з іншими організаціями, які ведуть розробку нових видів товарів, що володіють високою конкурентоздатністю, юриста та ін. Можна залучити до цієї роботи сторонніх експертів,  але недоцільно розкривати їм всі конкретні відомості, що складають підприємницьку таємницю.

У  залежності від виду здійснюваної діяльності, сфери підприємництва, поставленої мети перелік відомостей може змінюватися. Так, повинні мати захист такі відомості:

- відомості технологічного характеру – конструкторська документація, креслення, схеми; описи технологічних випрбувань; точні дані конструкційних  характеристик створюваної продукції і характер розроблювальних технологічних процесів; зведення про матеріали, з яких виготовлені окремі деталі; опис нових технологічних процесів; використовувані нові прилади, верстати, устаткування; рецептура створюваних продуктів тощо;

- відомості  науково-технічного характеру - ідеї, відкриття, винаходи; ноу-хау; патенти; промислові зразки; окремі формули; нові методи організації виробництва і праці; тематика найважливіших наукових досліджень; результати наукових  досліджень; програмне забезпечення ЕОМ та інші наукові розробки;

- відомості ділового характеру – про укладені договори (контракти);  підготовлені до висновку  договори; дані про постачальників ресурсів і клієнтів (споживачів); огляди ринку,  матеріали маркетингових досліджень; інформація про конфіденційні переговори; калькуляція собівартості товарів, структуру і ціни, рівень запланованого прибутку; плани інвестицій; стратегічні плани розвитку фірми; дані про окремі категорії персоналу фірми та інші відомості;

- відомості конфіденційного  характеру, пов'язані з  комерційною діяльністю, доступ до яких обмежений відповідно до законів; відомості про зміст винаходу, корисної моделі чи  промислового зразка до офіційної інформації про них; відомості, пов'язані з професійною діяльністю, доступ до яких  обмежений відповідно до Конституції України і законів.

Зі зміною характеру діяльності фірми перелік відомостей, що складають підприємницьку  таємницю, має змінюватися. Даний перелік повинний бути у встановленому порядку доведений до співробітників.  При  цьому необхідно встановити міру зацікавленості відповідальних виконавців за збереження підприємницької таємниці,  а також відповідальності при її витоку з вини окремих працівників.

Всі  підприємства (фірми,  компанії)  незалежно від  організаційно-правової фірми і форм власності зобов'язані не розголошувати відомості, що складають державну таємницю, відповідно до закону "Про державну таємницю".

  1. Основні елементи захисту підприємницької таємниці

Залежно від виду підприємницької діяльності, розмірів фірми та інших критеріїв функціонування фірми набір елементів механізму захисту підприємницької таємниці може кардинально змінюватися. Звичайно, важливу роль грають і фінансово-матеріальні можливості, необхідні для організації захисту економічної безпеки.

Як правило, для комплексного вирішення всіх питань, пов'язаних із захистом підприємницької таємниці, на фірмі створюється власна служба безпеки, начальник якої є і заступником керівника фірми. Однак окремими питаннями захисту економічної безпеки можуть займатися спеціалізовані охоронні підприємства, що виконують свої функції за договором з фірмою. Важливе значення має підбір висококваліфікованих фахівців служби безпеки фірми, нормативне встановлення обов'язків співробітників і наступних функцій служби безпеки:

  • організація та забезпечення пропускного та внутрішнього режиму в будівлях і приміщеннях, несення їх охорони, контроль за дотриманням встановленого режиму на фірмі співробітниками, відвідувачами;

  • проведення заходів з правового та організаційного регулювання відносин на фірмі по захисту підприємницької таємниці та економічної безпеки;

  • участь у розробці основних нормативних документів (інструкцій , положень), що встановлюють порядок і принципи захисту підприємницької таємниці;

  • участь у розробці посадових інструкцій, обов'язків керівників підрозділів, фахівців, всіх категорій працівників;

  • забезпечення схоронності документів, містять відомості, що є комерційною таємницею, припинення їх розкрадання або передачі відомостей зацікавленим особам іншими способами;

  • організація проведення службових розслідувань за фактами розголошення відомостей, що становлять підприємницьку таємницю, втрат документів та інших порушень безпеки фірми, а також та інші функції, які повинні бути встановлені в положенні про службу безпеки, затвердженому керівником фірми.

До складу механізму захисту підприємницької таємниці і безпеки фірми входять наступні підсистеми: правове забезпечення таємниці, правознавство організаційної захисту, здійснення інженерно-технічного захисту, мотивація в першу чергу тих співробітників, від поведінки яких залежить витік відомостей, складових підприємницьку таємницю; посилення різних форм відповідальності за розголошення відомостей, що завдають економічної шкоди фірмі та інші.

Особливе значення має організація інженерно-технічного захисту, яка являє собою сукупність спеціальних інженерно-технічних засобів, застосування яких забезпечує безпеку фірми, її майна, ресурсів, а також відомостей про діяльність фірми.

Питання для контролю та корекції знань:

  1. Зазначте oсобисті обов'язки страховика i страхувальника.

  2. Які види страхування найбільш популярні в нашій країні?

  3. Які відмінні особливості страхування?

  4. Хто є страховими посередниками на ринку України?

  5. Назвіть види добровільного та обов’язкового страхування.

  6. Дайте визначення підприємницькій таємниці

  7. Що важливо встановити при розробці заходів захисту інформації підприємства?

  8. Які найбільш вірогідні канали витоку інформації?

Розгляньте ситуацiї спробуйте їx пояснити


Ситуація 1

Громадянин М. застрахував життя i здоров'я дружини. 14 грудня 2019 року внаслідок дорожньо-транспортнoї пригоди дружина загинула, а громадянин М. отримав значні тілесні ушкодження. За фактом ДТП була порушена кримінальна справа, вироком суду у скоєнні ДТП встановлена вина чоловіка.

Страховик відмовив у виплаті страхового відшкодування, оскільки смерть дружини сталася з вини чоловіка. Проаналізуйте ситуацію.

Ситуація 2

Пасажир Н. придбав проїзний квиток на поїзд Одеса — Київ. Проходячи до перону, він послизнувся, упав i зламав ногу. Машиною швидкої допомоги громадянин Н. був доставлений у лікарню i госпіалізований. Витрати на лікування за 14 днів становили 2720 грн.

Проаналізуйте правила обов'язкового страхування пасажирів на транспорті. Кому слід пред'явити вимогу про відшкодування шкоди: залізниці чи страховій компанії?

Ситуація 3

Якщо у вашій квартирі відбулася пожежа через необережну поведінку з вогнем, тобто з вашої вини, чи відшкодують вам збитки?

Завдання 1

Придумайте нові види страхування. Чи будуть вони користуватися попитом у населения?

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.