Перш ніж, детально розглядати питання підготовки до Люблінського сейму, варто згадати дослідників, які займалися цими проблемами, та деякі формальності. Як нам відомо Люблінський сейм був затверджений першого липня, за яким проголошувалося обєднання двох держав Польського королівства і Великого князівства Литовського у нову федеративну державу Річ Посполита. Як і кожна важлива подія, Люблінська унія у історіографії, висвітлена по – різному. Тому що погляди істориків розбігаються, причина ідеологія. Провідну роль у дослідженні даної теми і її проблемати, відіграли Польські історики девятнадцятого століття : Ю. Шуйський, М. Бобжинський, О. Галецький. Стосовно Шуйського то наслідком цієї унії, він вважав лише «цивілізаційною», тобто поширення колонізаційних впливів, поширення своєї культури. На противагу цьому історик Бобжинський, трактує зовсім не так. І вважає Люблінську унію, як негатив. Тому що вона просто виснажила поляків, з одного боку зробивши могутньої, але ця могутність і стала тим чинником, який призводить до децентралізації влади і постійних військових конфліктів. На думку Кутшеби державно – правові відносини після Віленсько – Радомської унії 1401 року, за принципом були ж такими самими, частково зміненими, у унії 1569 року. Українські історики другої половини девятнадцятого і першої половини двадцятого століття, відкидали, ну це і не дивно, співіснування трьох спільних народів. Сам цей період вважали, як утиски щодо українського населення. Ці погляди використав у своїй праці і Антонович, період до Люблінської унії, хоч і був важким для українського народу, то після, просто критичний. Також цей період досліджували і Дорошенко, який виводить двозначний погляд, Полонська – Василенко, визначає лише негативні наслідки.















