У творі йдеться про величну Київську Русь часів правління князя Ярослава Мудрого, чия могутня держава вражала іноземних послів своєю культурою, архітектурою та освіченістю. Оповідання детально описує подорожі та місії варязьких і французьких делегацій, які прибували до стольного міста Києва заради дипломатичних союзів і сватання до талановитих князівен. Авторка висвітлює долі дочок правителя — Єлизавети, Анни та Анастасії, котрі стали королевами європейських країн, принісши на чужі землі скарби писемності, духовності й рідної культури. Особлива увага приділяється грандіозним спорудам того часу, таким як Десятинна церква та Софійський собор, що стали вічними символами сили та розуму русинів. Зрештою, твір підкреслює, що найбільшим надбанням народу є його духовний скарб, який долає століття і зберігається в пам'яті нащадків.












