Уся творчість Кальдерона — це напружені роздуми про сенс людського життя. З одного боку, людина у світі не сама, її буття тісно пов’язане з іншими людьми та історією, з природою і Богом. З іншого боку, Кальдерону були дуже добре відомі часи середньовічної Іспанії з її похмурим фанатизмом, багаттями інквізиції, з хрестами, процесіями, тому і його поезія — це переважно поезія відчаю, трагічної дисгармонії світу і непримиренних протиріч. Сміх і радість — не для людини; доля людини — страждати і коритися.






