Сьогодні о 18:00
Вебінар:
«
Сучасні підходи до соціалізації дошкільника
»
Взяти участь Всі події

Педагогічні умови взаємодії закладу дошкільної освіти і сім'ї у фізичному вихованні

Опис документу:

Проблема взаємодії дошкільної освітньої організації і сім'ї в Україні в сучасних умовах розвитку суспільства є найбільш актуальною. Одна з головних проблем дошкільної освіти в Україні, є організація взаємодії дитячого саду з сім'єю для вироблення спільної стратегії дій з питань виховання та розвитку особистості дошкільника.

Перегляд
матеріалу
Отримати код

32

















Педагогічні умови взаємодії закладу дошкільної освіти і сім'ї у фізичному вихованні














ЗМІСТ


ВСТУП ………………..………………………………………………….3

РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ПРОБЛЕМИ ВЗАЄМОДІЇ ЗАКЛАДУ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ З РОДИНОЮ …………..5

1.1. Поняття «сім'ї», її значення в житті дитини ……………………..5

1.2. Генезис взаємодії закладу дошкільної освіти з сім'єю …………..8

РОЗДІЛ II. ОРГАНІЗАЦІЯ СИСТЕМИ ВЗАЄМОДІЇ ЗАКЛАДУ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ З РОДИНОЮ У ФІЗИЧНОМУ ВИХОВАННІ …..15

2.1. Основні напрямки роботи у взаємодії закладу дошкільної освіти і сім'ї у фізичному вихованні ……………………………………………………15

2.2. Форми взаємодії педагогів з батьками з розвитку фізичного виховання ……………………………………………………………………….20

ВИСНОВКИ …………………………………………………………….25

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ………………………..27
















ВСТУП


Актуальність теми дослідження. Проблема взаємодії дошкільної освітньої організації і сім'ї в Україні в сучасних умовах розвитку суспільства є найбільш актуальною. Одна з головних проблем дошкільної освіти в Україні, є організація взаємодії дитячого саду з сім'єю для вироблення спільної стратегії дій з питань виховання та розвитку особистості дошкільника.

Як відомо, сім'я є першим і головним інститутом соціалізації дитини, в умовах сім'ї формується перший соціально-моральний досвід, сім'я визначає рівень і зміст емоційного і соціального розвитку особистості дитини. Але, на жаль, сьогодні потенційні можливості сім'ї зазнають серйозні трансформації, наприклад, такі як зниження виховного потенціалу, зміна ролі батьків в процесі первинної соціалізації дитини, тенденція відсторонення батьків від відповідальності за свою дитину. Тому для зміни ситуації в позитивну сторону батькам необхідна соціально-педагогічна допомога, і так як першим внутрішньо сімейним інститутом соціалізації дитини є дитячий садок, то помічниками можуть бути кваліфіковані педагоги та фахівці дошкільної освітньої організації.

Включення сім'ї як партнера і активного учасника в освітнє середовище дошкільної освітньої організації якісно змінює умови взаємодії педагогів і батьків, що мають власні уявлення про сферу дошкільної освіти дитини.

Отже, тема курсової роботи «Педагогічні умови взаємодії закладу дошкільної освіти і сім'ї у фізичному вихованні» є актуальною.

Мета курсової роботи – проаналізувати систему взаємодії дошкільної освітньої організації з сім'єю у фізичному вихованні.

Цією метою зумовлені такі завдання курсової роботи:

1.з’ясувати сутність поняття «сім'ї», її значення в житті дитини;

2. описати генезис взаємодії закладу дошкільної освіти з сім'єю;

3. охарактеризувати основні напрямки роботи у взаємодії закладу дошкільної освіти і сім'ї у фізичному вихованні;

4. дослідити форми взаємодії педагогів з батьками з розвитку фізичного виховання.

Об’єкт дослідження – взаємодія дошкільної освітньої організації з сім'єю.

Предмет дослідження – організаційно-педагогічні умови взаємодії педагогів дошкільної освітньої організації з батьками у фізичному вихованні.

Методи дослідження. У курсовій роботі використано такі методи дослідження: теоретичний аналіз наукової (психолого-педагогічної, лінгвістичної, методичної) і навчально-методичної літератури; моделювання; аналіз і синтез наукової літератури по темі дослідження тощо.

Практична значущість дослідження. Результати дослідження можуть бути використані в роботі вихователів, а також батьками з метою виховання дітей дошкільного віку.

Структура дослідження відображає логіку дослідження і складається зі вступу, двох розділів основного матеріалу, висновків, списку використаних джерел.













РОЗДІЛ I


ТЕОРЕТИЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ПРОБЛЕМИ ВЗАЄМОДІЇ ЗАКЛАДУ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ З РОДИНОЮ


1.1. Поняття «сім'ї», її значення в житті дитини


Сім’я є першим громадським щаблем в житті людини. Вона з раннього віку спрямовує свідомість, волю, почуття дітей. Під керівництвом батьків дитина набуває свій перший життєвий досвід, елементарні знання про навколишню дійсність, вміння і навички життя [53, с. 19].

В силу зміни умов сім'ї характеризуються різними типами і структурами.

Сім'я виконує важливі державні, громадські, сімейні та особистісні функції. У сучасних умовах зростає соціальна роль сім'ї.

Сім'я як соціальний інститут відіграє важливу роль в соціалізації дітей. У розвитку особистості дитини сучасна сім'я відчуває на собі вплив як позитивних, так і негативних процесів, що відбуваються в суспільстві [53, с. 21].

Дитина, намагаючись уникати неприємних ситуацій, зазвичай копіює в своїй поведінці батьків, спостерігаючи їх поведінку при аналогічних обставинах.

Виховуючись у сім'ї, дитина також копіює своїх батьків в їх невмінні правильно прогнозувати наслідки власних вчинків. Це означає, що ситуація в сім’ї обумовлена поведінкою батьків, характером їх взаємин, ціннісними орієнтаціями.

Зазначені фактори відіграють істотну роль в процесі формування особистості дитини [42, с. 9].

Дуже важливо, щоб дитина сама думала і сама пропонувала якісь рішення. Слід заохочувати дитину за прояв ініціативи. Також слід заохочувати дитину за чесність. При цьому треба враховувати, що діти, копіюючи дорослих, як зразок для наслідування зазвичай вибирають поведінку значущої для них людини.

В наш час виділяють наступні типи сімей:

1. повні,

2. неповні,

3. прийомні.

У функціонуванні кожного типу сім’ї виділяють низку психологічних складових:

самооцінка членів сім’ї;

комунікації в сім’ї;

права взаємин в сім’ї;

соціальні зв’язки, що встановилися в даній конкретній сім’ї [42, с. 11].

Всі ці психологічні фактори необхідно враховувати в процесі діагностики і корекції психіки дітей дошкільного віку.

У сім'ї діти отримують перший життєвий досвід, тому дуже важливо, в якій сім’ї виховується дитина: в благополучній або неблагополучній.

Визначити сімейне неблагополуччя дозволяє наявність наступних чинників соціального ризику в сім'ї:

1. Соціально-економічні:

– низький матеріальний рівень життя,

– нерегулярні доходи,

– погані житлові умови,

– надвисокі доходи також є фактором ризику;

2. Медико-соціальні:

– інвалідність або хронічні захворювання членів сім'ї,

шкідливі умови роботи батьків – особливо матері,

нехтування санітарно-гігієнічними нормами;

3. Соціально-демографічні:

– неповна сім’я,

– багатодітна сім’я,

– сім’ї з повторними шлюбами і зведеними дітьми,

– сім’ї зі старими батьками;

4. Соціально-психологічні:

– сім'ї з емоційно-конфліктними відносинами подружжя,

– сім'ї з емоційно-конфліктними відносинами батьків і дітей,

–  деформованими ціннісними орієнтаціями;

5. Психолого-педагогічні:

–  сім'ї з низьким загальноосвітнім рівнем,

– педагогічно некомпетентні батьки;

6. Кримінальні:

– алкоголізм,

– наркоманія,

– аморальний спосіб життя,

–  сімейне насильство,

– наявність судимих членів сім'ї, які поділяють традиції і норми злочинної субкультури [42, с. 15].

Аналіз літератури показує, що у вітчизняній психології протягом всієї її історії зберігається стійкий зростаючий інтерес до вивчення різних аспектів і форм спілкування в родині.

Крім того, і батьків і психологів часто турбує поява у дітей дошкільного віку таких амбівалентних почуттів, як самотність, образа, любов, радість, злість, страх, пригніченість, приниження і сором.

Звичайно, необхідно чітко аналізувати появу цих полярних емоційних станів і почуттів у відповідь на стимули соціуму і не пригнічувати експресивне вираження дитиною цих станів. У цих випадках бажана консультація кваліфікованого психоневролога чи психотерапевта.



1.2. Генезис взаємодії закладу дошкільної освіти з сім'єю


Одним з важливих напрямів роботи ЗДО є взаємодія з батьками, яка здійснюється на підставі низки нормативно-правових документів, зокрема, Закону України «Про освіту».

Закон «регулює суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов’язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також визначає компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти» [40, с. 127].

У документі наголошено, що «положення цього та спеціальних законів щодо батьків стосуються також інших законних представників здобувачів освіти. Батьки, інші законні представники реалізують відповідні положення цього закону та спеціальних законів стосовно осіб, які не досягли повноліття, а також відповідно до законодавства стосовно осіб, дієздатність яких обмежена».

Згідно з нормами закону батьки є одними з учасників освітнього процесу, яким надано певні права та обов’язки. У документі визначено напрями співпраці батьків із закладами освіти, а саме: здійснення освітнього процесу, громадське самоврядування в установах та фінансування закладів освіти [28, с. 63].

Функціонування дошкільної освіти в державі регламентується спеціальним законом – Законом України «Про дошкільну освіту» [40, с. 129].

Документом визначено «правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку системи дошкільної освіти, яка забезпечує розвиток, виховання і навчання дитини, ґрунтується на поєднанні сімейного та суспільного виховання, досягненнях вітчизняної науки, надбаннях світового педагогічного досвіду, сприяє формуванню цінностей демократичного правового суспільства в Україні».

Галузевим законодавчим актом визначено роль сім’ї у дошкільній освіті та встановлено відповідальність батьків та осіб, які їх замінюють, за здоров’я, навчання та виховання дітей дошкільного віку, здобуття ними освіти відповідного рівня [28, с. 64].

Передбачено також функціонування різних типів ЗДО, що, своєю чергою, дає підстави для організації широкої співпраці з батьками та законними представниками дітей дошкільного віку «для задоволення освітніх, соціальних потреб, організації корекційно-розвиткової роботи у складі закладів дошкільної освіти».

Згідно з нормами профільного закону ЗДО, на які покладено повноваження здійснювати взаємодію з сім’ями вихованців, є «осередками поширення серед батьків психолого-педагогічних та фізіологічних знань про дітей дошкільного віку».

Деталізовано напрями співпраці батьків із ЗДО. Зазначено, що батьки можуть долучатися до організації освітнього процесу в установі, зокрема, у запровадженні додаткових освітніх послуг. Заклади дошкільної освіти можуть узгоджувати з батьками гнучкий режим роботи закладу [28, с. 67].

Взаємодія дитячого садка і сім'ї –  необхідна умова повноцінного розвитку дошкільнят, так як найкращі результати відзначаються там, де педагоги і батьки діють узгоджено.

Взаємодія розглядається, перш за все, як єдність спілкування, відносин і діяльності (Н. Радіонова, А.П. Тряпіцина), що забезпечує перетворення сукупності індивідуальних дій в єдину систему спільних дій (А.І. Донцов, Б.Ф. Ломов, М.М. Обозов).

Взаємодія на рівні міжособистісних відносин, з точки зору А.А.Бодалева і Л.І. Уманського, виступає як реально діючий зв’язок, взаємна залежність між суб'єктами, позитивна мета якої –  домогтися взаєморозуміння і співпраці на основі обміну інформацією в спільній узгодженій діяльності суб’єктів щодо досягнення загальних цілей і результатів при вирішенні значущих для них проблем [12, с. 36].

Першим, в тому числі і за часом виникнення, є рівень взаємодії освітньої організації та сім'ї –  виховання батьків.

Думка про те, що батьків треба вчити виховувати своїх дітей, відбивається в працях видатних зарубіжних (Я. А. Коменський, Ж.Ж. Руссо, І.Г. Песталоцці, Ф. Фребель) і вітчизняних педагогів (А.С. Макаренко, В.О.Сухомлинський).

У дослідженнях Звєрєвої О.Л. відзначається, що при організації взаємодії на цьому рівні провідна роль належить суспільним інститутам.

На межі XIX –  XX ст. для надання педагогічної допомоги сім'ї створювалися батьківські клуби, сімейні групи, батьківські гуртки, з метою поширення педагогічних знань серед батьків влаштовувалися публічні лекції.

На допомогу родині виходили численні періодичні видання: «Сімейне виховання», «Вільне виховання», «На допомогу матерям», де публікувалися фрагменти творів Л.М. Толстого, П.Ф. Лесгафта, М.І. Пирогова, видавалися книги для батьків.

Після революції 1917 року ставлення суспільства і держави до сім'ї змінилося, політика щодо сім'ї диктувалася класовими завданнями. Радянська держава не довіряла батькам виховання дітей, майбутніх будівників комунізму. Сімейне виховання вважалося відсталим, тому відповідь на питання про співвідношення суспільного і сімейного виховання розглядалося по-різному, аж до ізоляції дітей від родини [12, с. 38].

Е.А. Аркін, Л.І. Красногорська, Д.В. Менджерицкая, Є.І. Радіна, А.В.Суровцева, Е.А. Флерина і ін. виступали за необхідність надання батькам педагогічної допомоги.

Подібна ситуація була характерна і для доперебудовної України: закритість державних кордонів, наявність «залізної завіси» призводило до проникності кордонів сім'ї, що виражалося в прямому втручанні в її справи з боку держави (парткому, профкому і т.п.) і недовіру сім'ї [27, с. 174].

Для педагогів була характерна позиція «Ми (педагоги) знаємо, що вам (батькам) треба». Батьки виступали як об'єкт докладання зусиль освітян.

Перевага віддавалася інформаційному впливу на батьків, при якому на перше місце ставилося завдання навчити їх тому, як виховувати дітей. Така сфера діяльності педагога отримала назву «робота з батьками» [12, с. 42].

З метою економії сил і часу «навчання» велося переважно в колективних формах (на зборах, всеобуч, лекторіях і т.п.).

В даний час на Заході існують і набули широкого поширення такі моделі виховання батьків:

  1. адлерівська модель (А. Адлер);

  2. навчально-теоретична модель (Б.Ф. Скіннер);

  3. модель чуттєвої комунікації (Т. Гордон);

  4. модель, яка заснована на трансактному аналізі (Е. Берн, Т. Харріс, М. Джеймс, Д. Джонгвард);

  5. модель групових консультацій (Х. Джінотт).

Загальним для розглянутих моделей є те, що кожна з них по-своєму намагається передати батькам якусь ідею дії, необхідної для здійснення ними виховних функцій, висуває якусь основну думку, на базі якої батьки вільні по-своєму будувати виховання.

Всі ці моделі створюють умови для того, щоб батьки могли краще виконувати свою батьківську функцію.

Серед відомих моделей виховання батьків на особливу увагу заслуговує технологічна модель, розроблена Ю.Б. Гіппенрейтером, мета якої –  навчання батьків способам правильного поводження з дітьми [27, с. 175].

Заснована на програмі «Підвищення батьківської ефективності» Т.Гордона, вона доповнена ідеями вчених-психологів Л.С. Виготського, О.М.Леонтьєва, П.Я. Гальперіна.

Підвищення батьківської ефективності забезпечується системою уроків, спрямованих на освоєння важливих комунікативних і педагогічних умінь:

– безумовне прийняття дитини,

– допомога батькам,

– спільна діяльність,

– активне слухання, вираз і прийняття почуттів,

– переконання,

– поведінка в конфліктній ситуації,

– привчання до дисципліни,

– вираз емоцій.

Основна форма навчання – тренінг, форма контролю –  виконання батьками домашнього завдання з подальшим його обговоренням в тренінговій групі.

У післяперебудовний період розвитку України на зміну «вихованню баткьів» приходить суспільно- сімейна взаємодія на рівні співпраці педагогів і сім'ї: коли держава відкрила свої кордони, сімейні кордони закрилися.

Тепер вплив на дитину можна надавати тільки за згодою сім'ї і безпосередньо через сім'ю.

На рівні співпраці дошкільного навчального закладу і сім'ї кожен з учасників взаємодії вносить свій внесок в досягнення спільної мети –  виховання і розвиток дитини.

Педагог і батько йдуть поруч –  «кожен робить свою справу», у обох сторін, є що сказати один одному щодо конкретної дитини, тенденцій її розвитку.

Звідси – поворот до діалогу з кожною сім'єю, перевага форм спільної діяльності (проекти, акції, свята та ін.) та індивідуальних форм (індивідуальні бесіди, консультації, відвідування сім'ї та ін.) [23, с. 64].

Згідно з дослідженнями Малашенкової В.Л., характерним для діалогової взаємодії є опора на ознаки міжособистісного співробітництва:

– спів присутність учасників діяльності в часі і просторі;

–  наявність єдиної мети, загальної для всіх учасників мотивації;

– наявність органів організації та керівництва;

– поділ процесу діяльності між учасниками;

– узгодженість індивідуальних операцій учасників для отримання кінцевого продукту, тобто суміщення прав і обов'язків індивідів в спільну діяльність;

– отримання єдиного кінцевого результату (продукту) спільної діяльності; виникнення в процесі діяльності міжособистісних відносин, які в свою чергу впливають на успішність спільної діяльності [23, с. 65].

Дошкільна освітня організація сьогодні є єдиним суспільним інститутом, що регулярно і неформально взаємодіє з батьками.

Інші соціальні інститути (школа, дозвільний центр та ін.) не орієнтовані на роботу з сім’єю на ранніх стадіях її розвитку, хоча саме ці періоди є сензитивними як для дитини, так і для батьків.

Державний освітній стандарт дошкільної освіти на дошкільні освітні установи (організації) і сім'ї вихованців покладає відповідальні соціальні завдання.

Основна умова освітнього стандарту дошкільної освіти: взаємодія педагогічного колективу з родинами вихованців, а одним із принципів освітнього стандарту є принцип партнерства з родиною.

Стандарт відкриває широкі можливості для включення в процес даної взаємодії всіх «зацікавлених суб'єктів» дорослого співтовариства. У ньому йдеться: «Дитинство забезпечується – і це головне –  підтримкою сім’ї як ключового інституту розвитку і соціалізації дитини».

В сучасних умовах введення державного освітнього стандарту педагогічним працівникам дошкільної освіти та сім'ям вихованців важливо розуміти, що основною ідеєю їх взаємодії є встановлення партнерських відносин, які дозволять об'єднати зусилля для виховання дітей, створити атмосферу спільності інтересів, активізувати виховні вміння батьків, підготувати їх до сприйняття нового досвіду [18, с. 19].

Необхідно змінювати існуючу традиційну практику роботи з батьками вихованців, при якій сім'ї демонструвалася зовнішня система цінностей, без урахування структури сім'ї, її традицій і досвіду.

При взаємодії соціальних інститутів (сім'я і дитячий садок) важливо здійснювати диференційований підхід до кожної сім'ї, враховувати соціальний статус, мікроклімат сім'ї, а також батьківські запити і міру зацікавленості батьків у вихованні своїх дітей.

Завдання дитячого садка визнати батьків повноцінними учасниками освітніх відносин і надати сім'ї педагогічну допомогу, залучити сім'ю на свою сторону в плані єдиних підходів у вихованні дитини, розкритті його можливостей і здібностей [23, с. 67].

Для успішної співпраці з батьками педагогу необхідно знати, що діяльність, спілкування педагогів і батьків повинні базуватися на принципах:

– співпраці у вихованні дітей, заснованій на взаєморозумінні і довірі;

–  відкритості дитячого садка для сім'ї, де кожному з батьків у зручний для нього час забезпечується можливість знати і бачити, як живе і розвивається його дитина;

–  створення активного розвиваючого середовища, активних форм спілкування дітей і дорослих, які забезпечують єдині підходи до розвитку дитини в сім'ї і закладі дошкільної освіти.














РОЗДІЛ II


ОРГАНІЗАЦІЯ СИСТЕМИ ВЗАЄМОДІЇ ЗАКЛАДУ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ З РОДИНОЮ У ФІЗИЧНОМУ ВИХОВАННІ


2.1. Основні напрямки роботи у взаємодії закладу дошкільної освіти і сім'ї у фізичному вихованні


У період перебудови освіти в Україні фізичне виховання підростаючого покоління є важливим напрямком у роботі педагогів шкіл та дошкільних навчальних закладів. Головним призначенням фізичного виховання як соціальної системи в Україні є реалізація мети суспільства у формуванні всебічно розвиненої особистості (Національна Доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті).

Фізичне виховання у дошкільному навчальному закладі здійснюється всією системою різноманітних організаційних форм (щоденні заняття фізкультурою, ранкова гімнастика, рухливі ігри) та ефективними засобами (загартуванням, харчуванням, режимом, гігієнічними процедурами) (Е. Вільчковський, Т. Дмитренко, О. Кенеман, М. Кистяковська). Воно сприяє фізичному розвитку дітей, розвитку в малят фізичних якостей (швидкості, спритності, сили, витривалості, гнучкості), формуванню постави, зміцненню здоров`я, яке є найціннішим надбанням цивілізованого суспільства. Впливає на інтелектуальний розвиток дітей, їхнє морально-вольове, трудове, естетичне виховання (Є. Аркін, Є. Вавілова, Є. Вайнбург, Е. Вільчковський, Л. Гримак, Т. Дмитренко, Ю. Змановський).

У сучасних умовах реформування дошкільної освіти активна реалізація здоров’язбереження як стратегічної мети діяльності дошкільного навчального закладу взаємозв’язана з актуальністю змін у дошкільній освіті та оптимізацією сучасної системи фізичного виховання дітей дошкільного віку. Стає очевидним, що педагогічний процес, у тому числі і фізичне виховання дітей дошкільного віку, вперше набувають здоров’язбережувального характеру в контексті впровадження оздоровчої парадигми в систему освіти, що передбачає усвідомлення цінності здоров’я та включення її у безпосередню щоденну діяльність в умовах дошкільного навчального закладу. Сучасні тенденції розвитку фізичного виховання та оздоровлення дітей дошкільного віку відображають збільшення ролі науково обґрунтованих ідей педагогіки і модернізації змісту й організації діяльності дошкільних навчальних закладів щодо здоров’язбереження [15].

Зміст дошкільної освіти в Україні у перші роки незалежності визначався низкою державних актів і розвивався відповідно до визначення нових концептуальних засад і стандартів. Уперше були створені альтернативні програми з новими оригінальними ідеями та змістовим наповненням для дошкільних закладів. У програмі «Малятко» (1991) вперше з’явився розділ «Виховуємо здорову дитину». Цей факт підкреслює пріоритетність фізичного виховання дітей дошкільного віку. З метою актуалізації та вирішення завдань охорони життя та здоров’я автори програми пропонують в усіх вікових групах проведення щоденних занять з фізичної культури, плавання у басейні тощо. Загальнорозвивальні вправи, основні рухи, рухливі ігри та інші засоби фізичного виховання дітей підібрані з урахуванням вікових особливостей. У кінці розділу подано «Показники засвоєння змісту», що давало можливість вихователям проектувати фізкультурно-оздоровчу роботу з дітьми та обумовлювало її оптимізацію.

Заслуговує на увагу і програма «Дитина в дошкільні роки» (1991). Зміст і методика фізичного розвитку та виховання дітей дошкільного віку відображені у розділі «Здорова дитина – здорове суспільство». Запропоновані авторами показники фізичного розвитку є орієнтирами та індикаторами здоров’я дитини. Програму вирізняє доцільно поданий у таблицях розпорядок дня для кожної вікової групи. Показовим у контексті нашого дослідження є той факт, що враховуються різні категорії дітей: практично здорові, частохворіючі, ослаблені, з різним терміном перебування у дитячому садку тощо. Дана програма вирізнялася енциклопедичністю викладу матеріалу, в якому прописані методичні рекомендації щодо культурно-гігієнічних навичок, загартування, створення умов для розвитку рухів, представлено різноманітні моделі фізичного виховання. Варто зазначити, що цей варіант програми був суттєво доопрацьований та опублікований у 2004 р. [15].

Яскравим прикладом регіональних програм була програма «Українське дошкілля» (1999). Оздоровча спрямованість програми зумовлена підсиленням вимог щодо необхідності формування правильної постави у дітей, загартування організму, виховання інтересу до активної рухової діяльності та формування потреби у систематичних заняттях фізичними вправами.

Вивчення й аналіз комплексних програм у контексті фізичного виховання дітей дошкільного віку дозволили стверджувати: а) всі вони орієнтовані на виховання і навчання здорових дітей; б) відсутність програм і методичних рекомендацій у контексті фізичного виховання для дітей другої і третьої груп здоров’я

Вивчення та аналіз сучасних програм у контексті Базового компонента дошкільної освіти дав змогу виділити у поліпрограмовому просторі загальні тенденції розвитку здоров’язбережувального фізичного виховання дітей дошкільного віку: особистість дитини розглядається як центральна фігура в освітньому процесі; здоров’я дитини як збереження стійкої життєздатності і життєдіяльності організму в конкретних умовах соціального та екологічного середовища розглядається умовою повноцінного фізичного і психічного розвитку; технологізація фізичного виховання як інноваційний шлях у забезпеченні здоров’язбережувального характеру освітнього процесу в дошкільних навчальних закладах; визначення діяльнісно-компетентнісного підходу як базисної основи здоров’язбережувальної діяльності у дошкільних навчальних закладах; відповідність застосування методичного інструментарію фізкультурно-оздоровчої роботи психофізіологічним особливостям дітей і специфіці їхнього розвитку в різні періоди дошкільного дитинства.

Позиція авторів програми «Я у Світі» знайшла своє віддзеркалення у програмі навчання і виховання для дітей старшого дошкільного віку "Впевнений старт" (2011). Структура програмового змісту відповідає традиційному підходові щодо програмового забезпечення розділу "Фізичне виховання", а наявність у його назві терміну «розвиток» спрямовує освітній процес на результативність. Позитивним виділяємо обґрунтування авторами необхідності ознайомлення дітей із правилами охорони зору, слуху, постави, шкіри та інших органів, формування уявлення про ознаки здоров’я і хвороби та шляхи їх запобігання, залежність повноцінного життя від стану власного здоров’я, усвідомлення, що здоровий спосіб життя та безпечна поведінка є джерелом зміцнення здоров’я і запобігання хворобам тощо [15].

У ролі важливого пріоритету фізичного виховання дітей у контексті здоров’язбереження виступає застосування технологій, в основі яких лежить міжпредметна інтеграція, що спричинена вимогами до рівня розумового розвитку, освіченості дітей, необхідністю засвоєння великого масиву інформації. Ми повністю погоджуємося із О. Богініч, яка вважає неправомірним, коли автори з метою новітніх пошуків намагаються на занятті з фізичної культури реалізувати математичний, мовленнєвий чи природничий зміст. Усі форми роботи з фізичної культури, переконана дослідниця, повинні проводитися самостійно з метою забезпечення оптимальної рухової активності дітей та їх фізичного розвитку [6].

О. Кірпіченко, досліджуючи здоров’язбережувальне середовище закладів дошкільної освіти, визначає його як систему, що включає навчально-виховний процес, соціальний та предметний компоненти (Кирпиченков, 2011). І. Золотухіна вважає, що затверджування здорового способу життя, збереження та зміцнення здоров’я молодого покоління розглядається наразі як один із пріоритетних напрямів модернізації навчання й виховання та складає важливу доктрину розвитку сучасної освіти [20].

Н. Лісневська привертає увагу до ролі вихователя у формуванні, збереженні та зміцненні здоров’я дітей дошкільного віку [27].

Е. Вільчковський та О. Курок у своєму навчальному посібнику «Теорія і методика фізичного виховання дітей дошкільного віку» розглядають основи системи фізичного виховання, завдання та зміст фізичного виховання дітей раннього та дошкільного віку, методика проведення основних форм навчально-виховного процесу з фізичного виховання в закладі дошкільної освіти [13].

Аналіз системи фізичного виховання у закладах дошкільної освіти свідчить про необхідність створення програми фізкультурно-оздоровчої роботи, яка буде сприяти:

- зниженню показників захворюваності;

- підвищенню рівня здоров’я;

- підвищенню рівня фізичної підготовленості;

- стабільності фізичної і розумової працездатності;

- наявності певних знань з основ формування власного здоров’я і вміння реалізувати їх у практичній діяльності;

- успішному розвитку (в межах вікової норми) основних психічних процесів, творчих здібностей, особистісних рис;

- сформованості потреби в рухах;

- стійкій мотивації до занять фізичною культурою і спортом [31].

Реалізація такої програми передбачає вирішення наступних завдань:

- формування культури здоров’я у дітей, батьків, педагогів;

- створення у дошкільних закладах освіти структурних підрозділів з орієнтацією на здоровий спосіб життя;

- підвищення кваліфікації медпрацівників з питань здорового способу життя;

- здійснення комплексного психолого-педагогічного, фізичного та медичного контролю і супроводу дошкільників;

- оволодіння знаннями та вміннями щодо збереження та зміцнення здоров’я;

- розвиток особистісних якостей та творчих здібностей дітей [31].

Вивчення та аналіз сучасних програм дозволив виділити загальні тенденції здоров’язбережувального фізичного виховання дітей: особистість дитини розглядається як центральна фігура в освітньому процесі; здоров’я дитини як збереження стійкої життєздатності і життєдіяльності організму в конкретних умовах соціального та екологічного середовища розглядається як умова повноцінного фізичного і психічного розвитку; технологізація фізичного виховання як інноваційний шлях у забезпеченні здоров’язбережувального характеру освітнього процесу в дошкільних навчальних закладах; визначення діяльнісно-компетентнісного підходу як базисної основи здоров’язбережувальної діяльності у дошкільних навчальних закладах; відповідність застосування методичного інструментарію фізкультурно-оздоровчої роботи психофізіологічним особливостям дітей та специфіці їхнього розвитку в різні періоди дошкільного дитинства.


2.2. Форми взаємодії педагогів з батьками з розвитку фізичного виховання

Проблема зміцнення здоров’я дітей є одним з головних завдань нашого суспільства. Вирішення даної проблеми необхідно починати з дошкільного віку, оскільки дошкільнята відносяться до найменше соціально-захищенних категорій населення. Особливий стан організму, забруднення довкілля, нераціональне харчування, низький рівень валеологічної культури зумовлює погіршення стану здоров’я.

Відомо, що дошкільний вік – це період, коли відбуваються найбільш інтенсивні процеси росту і розвитку організму, формування особистості дитини. Саме в цьому віці закладаються основи майбутнього стану здоров’я, фізичної підготовленості, розумової діяльності людини.

Заняття з фізичного виховання є обов’язковими, оскільки сприяють гармонійному фізичному та розумовому розвиткові дітей. Заняття мають бути чітко структурованими та змістовно грамотними. Зокрема, під час вступної частини, коли виконуються ходьба, біг, доцільно містити корегувальну гімнастику для профілактики плоскостопості та елементи танців у комплексі з ходьбою, бігом (крок польки чи бічний галоп під час бігу). Після шикування та перешиковування рекомендується активний відпочинок, під час якого діти загадують загадки, самі діти або педагоги розповідають вірші та потішки про рухи та здоров’я. Відповіді на загадки часто викликають у дітей сміх, що емоційно налаштовує їх на виконання складних рухових завдань. Перед виконанням загальнорозвиваючих вправ доцільні ігри на дихання для вентиляції легень і дихання крізь праву ніздрю (елементи йоги) для активізації лівої півкулі та процесу збудження центральної нервової системи. Доцільно періодично поєднувати рухи тіла з рухами пальців рук, ніг, під час наслідування елементів рухів тварин, птахів, комах чи явищ природи (дощу, вітру) під музичний супровід, розповідання коротких віршів та ін., що сприятиме емоційному оздоровленню організму дітей [18, с. 115-117].

Освітні завдання фізичного виховання спрямовані на формування доступних уявлень та знань про користь занять з фізичної культури, рухливих і спортивних ігор, про основні гігієнічні вимоги, рухові уміння та навички, ігрові дії. Дітям дошкільного віку дають елементарні знання про користь занять фізичними вправами, способи виконання рухів (техніку), правила рухливих ігор, призначення фізкультурного інвентарю та способи його зберігання; доступні дітям відомості про особисту та суспільну гігієну – правила догляду за тілом, одягом, взуттям, фізкультурним обладнанням та ін.

Про вплив системи засобів фізичного виховання на гармонійний розвиток особистості писав у своїх працях видатний учений в галузі анатомії, антропології і педагогіки П. Лесгафт (1837−1909). Його ідея зводилась до того, що було б принципово неправильним обмежувати фізичне виховання лише фізичним розвитком дитини. Не менш важливо навчити дитину «ізолювати окремі рухи і порівнювати їх між собою, свідомо керувати ними та пристосовувати до перешкод, долаючи їх з можливо більшою спритністю та настирливістю, інакше кажучи, привчати без великих зусиль й можливо в менший проміжок часу свідомо проводити найбільшу фізичну працю» [26, с. 295].

А. Макаренко (1888−1939) – видатний педагог та письменник також розглядав фізичну культуру як один із важливих засобів формування всебічно розвиненої особистості. Він вважав, що мету фізичного виховання не можна зводити тільки до зміцнення здоров’я та розвитку фізичних здібностей дитини, в його процесі певною мірою вирішуються завдання морального та естетичного виховання. А. Макаренко був переконаний, що заняттям фізичними вправами та спортом потрібно відводити значне місце у житті дітей. Інтерес до систематичних занять фізкультурою та спортом у дитини повинні виховувати батьки. Від того, як вони ставляться до виконання фізичних вправ членами родини, дотримання режиму, проведення загартувальних процедур, залежить виховання здорової дитини [50].

Зміст навчально-рухової діяльності дітей передбачає багато ситуацій, які дозволяють використовувати їх для виховання почуття відповідальності, стриманості, поваги до своїх товаришів та ін. Виховання, спрямоване тільки до розуму, свідомості дитини, може породжувати у її ставленні до оточуючих людей бездуховність та раціоналізм. Почуття являють собою емоційне ставлення до дійсності. За своєю спрямованістю вони можуть відбивати інтелектуальне, естетичне, моральне ставлення особистості до навколишнього світу [45].

Організація роботи з фізичного виховання у дошкільних навчальних закладах потребує вдосконалення. Про це свідчить наявність значної кількості дітей з дисгармонійним фізичним розвитком, а також із недостатнім розвитком основних рухів та фізичних якостей. Фіксується досить високий відсоток дітей, які часто хворіють на респіраторні інфекції та мають хронічні недуги. Недостатній фізичний розвиток і низька фізична підготовленість дошкільнят здебільшого пояснюються зниженням їхньої рухової активності. Так, Л. Шиян підкреслювала, що недостатня увага дошкільних працівників до фізичного виховання дітей збіднює руховий досвід дошкільників, а це стає перешкодою до розвитку їх самостійної рухової діяльності [47, с. 193−195]

Тому, педагоги закладу дошкільної освіти мають спонукати дітей до рухової діяльності, регулювати їхню рухову активність, схвалювати намагання виявляти в ній самостійність, вольові зусилля. При цьому важливо враховувати руховий досвід кожної дитини, притаманний їй темп рухів, рівень рухливості, природні можливості та здібності.

Звідси виплаває те, що цілеспрямована педагогічна робота з фізичного виховання в закладі дошкільної освіти передбачає вирішення оздоровчих, виховних та освітніх завдань, реалізація яких органічно пов'язана з активною руховою діяльністю дітей дошкільного віку. Спеціальними засобами фізичного виховання є вправи, щоденне використання яких сприяє певному задоволенню потреб дітей у руховій діяльності (Н. Лєдовська, Д. Шептицький та ін.) та є одним із шляхів підвищення ефективності оволодіння різноманітними рухами [10].

Метою фізичного виховання є формування у дітей навичок здорового способу життя. Для вирішення завдань фізичного виховання дітей дошкільного віку використовуються: гігієнічні чинники, природні сили природи, фізичні вправи. Повноцінне фізичне виховання досягається при комплексному застосуванні всіх засобів, оскільки кожен із них по-різному впливає на організм людини. Гігієнічні чинники (режим занять, відпочинку, живлення, сну тощо) складають обов'язкову умову для вирішення завдань фізичного виховання [10].

Завдання фізичного виховання дітей дошкільного віку поділяють на три групи:

- Оздоровчі завдання. Це охорона і зміцнення здоров’я дітей, загартовування організму, підвищення його опору шкідливим впливам зовнішнього середовища, своєчасний розвиток усіх систем організму, підвищення їх функціональних можливостей, формування правильної постави і стопи.

- Формування рухових навичок і вмінь, виховання фізичних якостей. Це завдання полягає в розвитку життєво-необхідних видів рухових дій: ходьби, бігу, стрибків, метання, лазіння, плавання, їзди на велосипеді; рухів рук, ніг, тулуба; шикування і перешиковування. Рухова діяльність впливає на формування таких фізичних ознак організму, як спритність, сила, гнучкість, швидкість, загальна витривалість, від яких залежить успішне подолання людиною різних життєвих труднощів. Цілеспрямований розвиток рухових умінь і якостей слід починати в ранньому віці й організовувати його відповідно до вікових та індивідуальних можливостей дітей [21, с. 167].

Фізичне виховання є однією з передумов ефективності розумового, морального, естетичного виховання дітей дошкільного віку, а належний рівень загального розвитку дошкільників дозволяє їм наблизитись до фізичної та розумової досконалості. Отже, фізичне виховання є основою всебічного розвитку особистості.

Проте організація роботи з фізичного виховання в закладах дошкільної освіти потребує вдосконалення. Про це свідчить наявність значної кількості дітей із дисгармонійним фізичним розвитком, а також із недостатнім розвитком основних рухів та фізичних якостей. Фіксується досить високий відсоток дітей, які часто хворіють на респіраторні інфекції та мають хронічні недуги. Недостатній фізичний розвиток і низька фізична підготовленість дошкільників здебільшого пояснюються зниженням їхньої рухової активності та розумової діяльності.




ВИСНОВКИ


Отже, у період перебудови освіти в Україні фізичне виховання підростаючого покоління є важливим напрямком у роботі педагогів шкіл та дошкільних навчальних закладів. Головним призначенням фізичного виховання як соціальної системи в Україні є реалізація мети суспільства у формуванні всебічно розвиненої особистості (Національна Доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті).

Вивчення та аналіз сучасних програм дозволив виділити загальні тенденції здоров’язбережувального фізичного виховання дітей: особистість дитини розглядається як центральна фігура в освітньому процесі; здоров’я дитини як збереження стійкої життєздатності і життєдіяльності організму в конкретних умовах соціального та екологічного середовища розглядається як умова повноцінного фізичного і психічного розвитку; технологізація фізичного виховання як інноваційний шлях у забезпеченні здоров’язбережувального характеру освітнього процесу в дошкільних навчальних закладах; визначення діяльнісно-компетентнісного підходу як базисної основи здоров’язбережувальної діяльності у дошкільних навчальних закладах; відповідність застосування методичного інструментарію фізкультурно-оздоровчої роботи психофізіологічним особливостям дітей та специфіці їхнього розвитку в різні періоди дошкільного дитинства.

Аналіз зарубіжного досвіду фізичного виховання у закладах дошкільної освіти дав визначити, що якими б своєрідними, оригінальними не були національні системи освіти і виховання дітей дошкільного віку, всі вони мають у своїй основі універсальні засади і принципи, репрезентують єдину і цілісну систему дошкільного виховання і навчання як загально цивілізаційний феномен.

Проаналізували, що для вирішення завдань фізичного виховання дітей дошкільного віку використовуються: гігієнічні чинники, природні сили природи, фізичні вправи. Повноцінне фізичне виховання досягається при комплексному застосуванні всіх засобів, оскільки кожен із них по-різному впливає на організм людини. Гігієнічні чинники (режим занять, відпочинку, живлення, сну тощо) складають обов'язкову умову для вирішення завдань фізичного виховання. Таким чином, завдання фізичного виховання дітей дошкільного віку поділяють на три групи: оздоровчі завдання, формування рухових навичок і вмінь, виховання фізичних якостей.

Проте організація роботи з фізичного виховання в закладах дошкільної освіти потребує вдосконалення. Про це свідчить наявність значної кількості дітей із дисгармонійним фізичним розвитком, а також із недостатнім розвитком основних рухів та фізичних якостей. Фіксується досить високий відсоток дітей, які часто хворіють на респіраторні інфекції та мають хронічні недуги. Недостатній фізичний розвиток і низька фізична підготовленість дошкільників здебільшого пояснюються зниженням їхньої рухової активності та розумової діяльності.

















СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1. Інструктивно – методичні рекомендації щодо організації фізкультурно – оздоровчої роботи в навчально – виховних закладах України». – Міністерство освіти України, 2006

  2. Арефьєв В. Г. Основи теорії та методики фізичного виховання: підруч. – / В. Г. Арефьєв. – К. : Видавництво НПУ імені М. П. Драгоманова, 2010. – 268 с.

  3. Ашанін В. С. Диференційний підхід з використанням інформаційних технологій у фізичному вихованні дітей старшого дошкільного віку [Текст] / В. С. Ашанін, А. Є. Подоляка // Слобожанський науково-спортивний вiсник. – Харків : ХДАФК, 2010. – № 3. – С. 120–123

  4. Бех І. Д. Виховання особистості : У 2-ох кн.  / І.Д. Бех, – К., 2003

  5. Богініч О. Л. Сутність здоров’язберігаючого середовища у життєдіяльності дітей дошкільного віку / О. Л. Богініч // Вісник Прикарпатського університету імені І. Франка. – Івано-Франківськ, 2008. – Вип. XVII-XVIII. – Педагогіка. – С. 191-199.

  6. Богініч О. Пріоритети у сфері фізичного розвитку дитини дошкільного віку / Ольга Богініч // Оптимізація фізичного розвитку дитини у вітчизняній системі освіти : монографія / Е. Вільчковський, Н. Денисенко, А. Цьось та ін. – Запоріжжя : ЗОІППО, 2010. – С. 124 – 148.

  7. Бордовская Н. В. Педагогика : [Учебник для вузов]/ Н.В. Бордовская, А.А. Реан. – Спб, 2000. -304 с

  8. Викулов А.Д., Бутин И.М. Развитие физических способностей детей / Викулов А.Д., Бутин И.М. – Ярославль: «Гринго», 1996. – 234 с

  9. Вільчковський Е. С. Теорія і методика фізичного виховання дітей дошкільного віку. : навч. посіб. / Е. С. Вільчковський, О. І. Курок. – Суми : ВТД Університетська книга, 2004. – 428 с.

  10. Вільчковський Е. С., Курок О. І. Теорія і методика фізичного виховання дітей дошкільного віку: навч. посіб. 2-ге вид. Суми: ВТД «Університетська книга», 2005. 428 с.

  11. Вільчковський Е. С. Теорія й методика фізичного виховання дітей дошкільного віку / Е. С. Вільчковський. – Львів : ВНТЛ, 1998. – 336 с

  12. Вільчковський Е.С. Організація рухового режиму дітей у дошкільних навчальних закладах : навч.-метод. посіб. / Е.С. Вільчковський, Н.Ф. Денисенко. – Тернопіль : Мандрівець, 2008. – 128 с

  13. Вільчковський, Е. С., Курок, О. І. (2008). Теорія і методика фізичного виховання дітей дошкільного віку. Суми: ВТД «Університетська книга»

  14. Вільчковський, Н. Денисенко, А. Цьось та ін. – Запоріжжя : ЗОІППО, 2010. – С. 124 – 148.

  15. Геращенко Л. Сучасні підходи до розгляду теоретичних основ фізичного виховання дітей дошкільного віку. [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: file:///C:/Users/user/Downloads/Lstud_2017_4_8.pdf

  16. Глазырина Л. Д. Научно-методические основы реализации оздоровительного, воспитательного и образовательного направлений программы физического воспитания дошкольников: автореф. дисс… доктора пед. Наук / Л. Д. Глазырина – Минск : АФВ и СРБ, 1992. –41 с

  17. Гуськов С.И. О физическом воспитании дошкольников в зарубежных странах / С.И. Гуськов, Е.В. Дегтярёва // Физическая культура: воспитание, образование, тренировка. – 1996. – № 3. – С. 7-12

  18. Загородня Л. П. Фізичне виховання дітей дошкільного віку: книга / Л. П. Загородня, С. А. Тітаренко, Г. П. Барсуковська. – Суми: Університетська книга, 2011. – 124 с

  19. Закон України «Про дошкільну освіту» – К. : Ред. журн. «Дошкільне виховання», 2001

  20. Золотухина И. П. (2006). Здоровьесберегающее пространство как феномен взаимодействия детского сада и начальной школы (дисс. … канд. пед. наук: 13.00.01)., Москва

  21. Зубкова М. Сучасна українська ділова мова. 7-е вид., виправлене. Донецьк СПД ФО Середюк В.І., 2005. 448 с.

  22. Изаак С. И. Конституциональный фактор роста и созревания ребенка [Текст] / С. И. Изаак, Т. В. Панасюк, Р. В. Тамбовцева // Физиология человека. – 2001. – Т. 27, № 6. – С. 29–37.

  23. Івахно О. П. Використання здоров’яформуючих технологій у сучасному дошкільному навчальному закладі для дітей загального розвитку / О. П. Івахно // Гігієна населених місць: зб. наук. праць. – К., 2008. – Вип. 52. – С. 64-70.

  24. Інтеграція пізнавальної та рухової діяльності в системі навчання і виховання школярів / О. Д. Дубогай, Б. П. Пангелов, Н. О. Фролова, М. І. Горбенко. – К. : Оріяни, 2001. – 150 с.

  25. Когут І. Вплив умов навчанняна показники здоров’я шестирічних першокласників / І. Когут // Теория и методика физического воспитания. –, 2003. – № 1. – С. 48–52

  26. Лесгафт П. Ф. Собр. пед. соч. Т. 1. / П. Ф. Лесгафт. – М., 1951. – С.

  27. Лісневська, Н. В. (2011). Роль вихователя у формуванні, збереженні та зміцненні здоров’я дітей дошкільного віку. Гуманізація навчально-виховного процесу. Випуск LVІІІ. Частина ІІ, 174-181. Словянск.

  28. Москаленко Н. В. Фізичне виховання молодших школярів. Дніпропетровськ: Інновація, 2014. 372 с.

  29. Москаленко Н. В., Полякова А. В., Ковров Я. Г. Сучасні підходи до організації фізкультурно-оздоровчої роботи у дошкільних закладах. Спортивний вісник Придніпровʼя. 2013. № 1. С. 40–42.

  30. Москаленко Н. В., Полякова А. В., Решетілова В. М. Моделювання раціонального рухового режиму дітей 3– 4 років у дошкільних закладах різного типу. Спортивний вісник Придніпровʼя. 2016. № 3. С. 151–157.

  31. Москаленко Н. Сучасні підходи до організації фізкультурно-оздоровчої роботи у дошкільних закладах. [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: file:///C:/Users/user/Downloads/svp_2013_1_7.pdf

  32. Музикотерапія [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Музикотерапія.

  33. Особливості фізичного розвитку дітей дошкільного віку. [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://horting.org.ua/node/1659

  34. Пангелова Н. Ефективність спортивно-ігрового методу у зарубіжних системах фізичного виховання / Н.Є. Пангелова // Спортивний вісник Придніпров’я. – 2004. – №3. – С. 91-94

  35. Пангелова Н. Напрями удосконалення змісту та організації фізичного виховання для гармонійного розвитку дошкільників / Н. Пангєлова // Спортивний вісник Придніпров’я. – 2005. – № 2. – С. 40-43.

  36. Парамонова Л.А., Протасова Е.Ю. Дошкольные и начальное образование за рубежом: история и современность / Л.А. Парамонова, Е.Ю. Протасова. – М.: Просвещение, 2001. – 231 с.

  37. Пивовар А. А. Організаційно-методичні основи розвитку фізичних і пізнавальних здібностей дітей старшого дошкільного віку в процесі занять фізичними вправами : навч.- метод. посіб. – Переяслав-Хмельницький : Пальміра, 2005. – 111 с.

  38. Пивовар А. А. Поєднаний розвиток фізичних і пізнавальних здібностей дошкільників в умовах природного середовища / А. А. Пивовар // Гуманітарний вісник Переяслав-Хмельницького ДПУ імені Григорія Сковороди : наук.-теорет. зб. – Переяслав-Хмельницький, 2004. – С. 154–161

  39. Подоляка А. Є. Диференціація рухливих ігор у фізичному вихованні дошкільників 5–6 років засобами інформаційних технологій : дис. на здобуття вченого ступеню к.фіз.вих. зі спец. : 24.00.02 : Фізична культура, фізичне виховання різних груп населення / А. Є. Подоляка. – Харків, 2011. – 225 с.

  40. Поліщук В. В. Розвиток рухових і розумових здібностей дітей 5-го і 6-го років життя в процесі фізичного виховання засобами дошкільного туризму : дис... канд. наук з фіз. виховання і спорту: – ПереяславХмельницький, 2008. – 266 с.

  41. Поніманська Т. І. Дошкільна педагогіка / Т. І. Поніманська. – К. : Академвидав., 2004

  42. Рауцкис Ю. Ю. Оптимизация занятий по обучению основным движениям детей старшего дошкольного возраста : дис. на соискание учёной степени канд. пед. наук по спец. : 13.00.02 – теория и методика обучения (физическая культура, основы здоровья) / Ю. Ю. Рауцкис. – М., 1975. – 205 с

  43. Селиверстова И. Н. Развитие познавательных процессов у старших дошкольников средствами физического воспитания / И. Н. Селиверстова // Физическая культура: воспитание, образование, тренировка. – 2003. – № 2. – С. 26

  44. Сорокова М.Г. Современное дошкольное образование: США, Германия, Япония / М.Г. Сорокова. – М.: Просвещение, 1988. – 257 с

  45. Сухомлинський В. О. Народження громадянина / В. О. Сухомлинський. – К. : Рад. школа, 1970. – С. 72−73.

  46. Трофимова О. С. Интегрированное развитие физических способностей и мышления детей подготовительной к школе группы средствами игровой деятельности : автореф. дис….. канд. пед. наук. – Краснодар, 2010. – 25 с

  47. Удосконалення професійної підготовки спеціалістів дошкільного профілю / упоряд. : Артемова Л. В., Лисенко Н. В. – К. : Укр. держ. пед. ун-т. ім. М. П. Драгоманова, Прикарпатський унт ім. В. Стефаника, 1996. – С. 193-195.

  48. Фізичний розвиток дитини дошкільного віку. Консультація для батьків. [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://rosynka-rivne.pp.ua/batk-vska-stor-nka/f-zichnii-rozvitok-ditini-doshk-lnogo-v-.html

  49. Фомина Н. А. Физическое воспитание детей дошкольного возраста на основе системы сюжетно-ролевой гимнастики : монография / Н. А. Фомина. – Волгоград : Издатель, 2004. – 210 с.

  50. Формування готовності майбутніх вихователів до творчої діяльності як умова успішної самореалізації у процесі фізкультурно-оздоровчої роботи з дошкільниками. [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: file:///C:/Users/user/Downloads/vgnpu_2015_29_24.pdf

  51. Шебеко В. Формирование личностной физической культуры в дошкольном возрасте / Вадим Шебеко // Пед. образование и наука. – 2009. – № 6. – С. 49– 55

  52. Шиян Б. М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. Частина 2. / Б. М. Шиян. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2003. – 248 с.

  53. Щербань П. М. Прикладна педагогіка : [навч.-метод., посібник]/ П.М. Щербань. – К.: Вища шк., 2002 – 215 с.

  54. Яхно Є. Вікова динаміка фізичного розвитку і фізичної підготовленості дітей на 5-6-му році життя / Євгеній Яхно // Спортивний Вісник Придніпров’я: науково-практичний журнал, 2009. – № 2-3. – С. 41-43.





Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.