Сьогодні о 18:00
Вебінар:
«
Робота над граматичною будовою мови на корекційних заняттях з розвитку мовлення для дітей з ООП
»
Взяти участь Всі події

Педагогічні читання до 80-річчя Донбасу «Тобі, Донбас, співаєм дифірамби»

Виховна робота

Для кого: Дорослі

20.07.2021

125

2

0

Опис документу:
Не можна не любити рідний край, його красу степів, і сонце, що сідає поміж териконів, побачивши його хоч раз – ти серцем прикипиш навіки. Донбас – це слово, в якому закарбовані дві невід’ємні, для мешканців цього регіону, частини людського життя: наполеглива праця та любов до рідної землі.
Перегляд
матеріалу
Отримати код

Педагогічні читання

до 80-річчя Донбасу

«Тобі, Донбас, співаєм дифірамби»



Не можна не любити рідний край, його красу степів, і сонце, що сідає поміж териконів, побачивши його хоч раз – ти серцем прикипиш навіки. Донбас – це слово, в якому закарбовані дві невідємні, для мешканців цього регіону, частини людського життя: наполеглива праця та любов до рідної землі. Коли мимоволі згадуєш рідну землю, Донбас, то в уяві відразу постають терикони-велетні, каштанові зелені вулиці та ніжний ледь уловимий аромат червоних троянд, що розноситься над Дінцем. Це край талановитих людей: письменників, музикантів, співаків, художників, які й оспівують його. Цей край подарував світові багато відомих письменників: Володимира Сосюру, Василя Стуса, Миколу Рибалка, Михайла Петренка – всі вони оспівували велич і красу Донбасу, возвеличуючи його міць та незламність.

Одним з таких співців був – вірний та щирий син своєї землі – Володимир Сосюра. У кожного поета є своє джерело натхнення, для Володимира Сосюри – це був рідний і милий серцю Донбас - невід’ємна частина України, вугільний край, край його молодості, звідси він вийшов у велике літературне життя, і тому його поезії перейняті глибоким патріотизмом – любов’ю до краю "чорного золота", гордістю за його людей.

Його вірш «Як передать, Донбас, твою красу і силу» наповнений високим почуттям любові та патріотизму до рідного краю:





Донеччино моя, моя ти батьківщино,

тобі любов моя і всі мої чуття!

Я до твоїх грудей приникнув,

як дитина, щоб знов набратись

сил для пісні і життя. («Як передать, Донбас,..»)



Ці рядки торкаються найпотаємніших струн людської душі, підіймаючи з глибин теплі та ніжні почуття любові та відданості до рідної землі.

Володимир Сосюра завжди залишався вірний співцем Донбасу:

Вода десь точить білий камінь,

кує зозуля у гаю.

Де б я не був, а все ж думками

лечу в Донеччину свою. («Вода десь …»)

Про все у житті можна забути, до всього можна звикнути. Та аж ніяк не зітреш з пам’яті рідні лани та ліси, рідну домівку, де чекають тебе найрідніші у світі люди.

А я, мов той лелека, що кожен рік вертається на місце свого гніздування, думками лечу в своє рідне місто, місто свого дитинства та юності – Краматорськ. Місто, яке теж має свої таланти на літературній ниві, де жили, живуть та продовжують жити сіячі вічних цінностей. Серед них відомий поет – Микола Рибалка. Поет з великої літери, який майже все своє життя був сліпий, але тільки фізично, духовно він бачив на сто відсотків – навколишній світ, красу та гармонію природи він споглядав «глазами сердца», передаючи їх усіма фарбами життя. Червоною ниткою через усю його поезію проходить тема війни та людини, яка намагається повернутися з тієї клятої війни у мирне життя, жити життям мільйонів: радіти сонцю, дихати на повні груди, кохати і бути коханим, жити кожним днем, насолоджуючись кожною хвилиною, кожним моментом свого існування на цій Землі. І ось підтвердження моїх слів:



Белый снег со мной играет в жмурки,

Мне не светят звезды с высоты,

Говорит мне ласкаво дочурка:

"Посмотри, какие здесь цветы!".

Знать, она еще не понимает,

Что вернулся я с войны слепой.

"Посмотри же, – снова умоляет, -

Это желтый или голубой?"

Я склонился над дочуркой ниже

И подумал, трогая цветы:

"Я давно уже цветов не вижу,

Чтобы их всегда видала ты". («Цветы»)



Близькою для поета була тема рідного краю, землі, де він народився, ріс, дорослішав, кохав, землі, якій він віддав усього себе без останку. Широкі, безкраї степи, золотаво-густі поля пшениці, синє бездонне небо, бурхливі та чарівні річки, одним словом Донбас – колиска України, ось чим було наповнене серце поета, чим він жив, за що переживав, чим пишався. Наше життя сьогодні швидкоплинне, ми не помічаємо краси, що оточує нас, ми забули що значить бути мрійниками та романтиками, в наших серцях оселився прагматизм. Поет намагається сказати нам, щоб ми зупинилися хоч на хвилинку, озирнулися навколо, і побачили, який прекрасний, дивовижний світ оточує нас:



Край донецкий смуглолиций,

У тебя лучистый взгляд.

Незакатные зарницы

Полыхают,

Как закат.

Край донецкий смуглолиций —

Звезды вышли на наряд,

И, как солнце, золотится

Твой земной,

твой жаркий клад.

Край донецкий смуглолиций —

Разрумяненная даль.

Из печей твоих струится,

По горячим жилам сталь.

Край донецкий смуглолиций —

В белой кипени сады.

Мне и спится, и не спится

У речной твоей воды.

Край донецкий смуглолиций —

С золотинкою глаза.

Не легко в тебя влюбиться,

Разлюбить тебя нельзя. («Край донецкий»)



Наші з вами земляки закликали нас з вами пронести любов і повагу до рідної землі, до своєї маленької батьківщини крізь усе життя. Пишатися своїм походженням, тим, що ми вийшли з краю працелюбних і загартованих людей. І я гадаю, що така відданість Донеччині повинна бути прикладом для кожного з нас, бо не можна любити велику країну без любові до рідного дому.



Віннік Володимир Сергійович

викладач іноземної мови КВПУ № 14





Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.