Для повоєнного облаштування світу переможці Першої світової війни скликали Паризьку мирну конференцію. Вона працювала з перервами від 18 січня 1919 р. до 21 січня 1920 р. Завдання форуму полягало в укладенні мирних договорів з переможеними - Німеччиною та її союзницями, представників яких запросили тільки для вручення договорів. Хоча учасниками конференції стали 32 країни, рішення ухвалювало вузьке коло - Рада десяти (по два представники від США, Великої Британії, Франції, Італії та Японії) і Рада п’яти (міністри закордонних справ цих держав).
Головними дійовими особами конференції були Томас Вудро Вілсон (президент США), Девід Ллойд Джордж (прем’єр-міністр Великої Британії), Жорж Клемансо (прем’єр-міністр Франції) і Вітторіо Орландо (прем’єр-міністр Італії), якого замінив Франческо Нітті. Представників радянської Росії на конференцію не допустили, а дипломати колишньої царської Росії не мали повноважень. Мирні договори стали спробою розв’язати суперечності між державами, які накопичилися на початок XX ст. і загострилися під час війни. Проте рішення влаштовували не всі сторони, що вело до нових конфліктів. Принцип конференції - право народів на самовизначення - не був застосований до всіх однаково.
Найбільшу увагу прикуто до Німеччини, з якою 28 червня 1919 р. укладено Версальський договір. Німеччина втратила сьому частину території й десяту населення. Ельзас і Лотарингію повернули Франції. На багату вугіллям Саарську область Франція теж претендувала, але її на 15 років передано під управління Ліги Націй, подальшу ж долю мав визначити референдум. Приєднати до Франції Рейнську область західні союзники не погодилися. Частину західного кордону Німеччини було змінено на користь Бельгії, Північний Шлезвіг приєднано до Данії.
