Папка « Художнє слово в щоденному житті дитини «

Опис документу:
Першим було слово... Слово - це могутня зброя: ним можна зробити людину глибоко нещасною, смертельно поранити її несправедливою образою, але словом можна і окрилити людину. Відродити її до нового, повнокровного життя... Слово виховує і повчає. Художнє слово зачаровує. Воно допомагає людині краще відчувати все, що її оточує. Допомагає дитині уявляти і мріяти.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код

Міністерство освіти і науки України

« Художнє слово в щоденному житті дитини «

Матеріали досвіду роботи

вихователя

2019-2020

Зміст :

1.Вступ

2.Мета досвіду

3.Визначення актуальності та виду досвіду

4.Конспекти занять

5.Методичні рекомендації

6.Висновок

7.Література

8.Додатки

Вступ

Першим було слово... Слово - це могутня зброя: ним можна зробити людину глибоко нещасною, смертельно поранити її несправедливою образою, але словом можна і окрилити людину. Відродити її до нового, повнокровного життя... Слово виховує і повчає.

Художнє слово зачаровує. Воно допомагає людині краще відчувати все, що її оточує. Допомагає дитині уявляти і мріяти.

***

Сьогодні ми розглянемо, які риси можна формувати у дошкільника за допомогою художнього слова та літератури, а також доведемо, що місце слова у житті кожної людини, а зокрема дитини – одне з найважливіших.

Художнє слово відкриває широкі можливості для прилучення дітей до тих безцінних духовних надбань, скарбів, віками нагромаджуваних талантом і розумом українських та інших народів світу. А це і є одним із найкращих засобів збагачення духовного світу кожної особистості. Художнє слово здатне творити ілюзію живого, повнокровного життя.

Як це не парадоксально, художній стиль відіграє в житті дитини важливішу роль, ніж у дорослих. Крім того, що фольклор (у першу чергу) і художня література відкривають духовний світ перед дитиною, вони виконують ще й дидактичну функцію. По-перше, вироблені спеціальні жанри, що розвивають мовний апарат, вправляють дитину у вимові окремих звуків, складних звукосполук. По-друге, цей стиль активізує мовний розвиток. Чому? Завдяки ритмізованості і римам художніх текстів дитина легко запам'ятовує їх і при потребі користується як зразками. Чим менша дитина, тим менший у неї і запас слів, і досвід їх поєднання, тим більша потреба у готових мовних формулах. Це помічаємо у випадках, здавалось, немотивованого вживання фрагментів художніх текстів (та їх перефразування) відповідно до ситуації. Наприклад, дитина 3-го року так виражає (цілком серйозно) своє співчуття хворій бабусі: «Бабусю, ти стогнеш, як Дніпр широкий». Поступово готові зразки стають моделями, за якими дитина формулює вже цілком самостійно свої думки. Отже, мовний розвиток віддзеркалює те, яке місце посідає в житті дитини поетичне слово, а різні прояви художнього стилю самої дитини створюють підґрунтя для формування яскравої мовної особистості. Звичайно, марно вимагати від кожного однакового оволодіння основами художнього стилю, але прагнути варто.

Узагальнюючи спостереження над проявами художнього стилю в мові дітей, можна виділити три основні способи його використання: цитування, перефразування та стилізацію.

Становлення уявлень особистості про світ, стосунки людей, про себе починається у дошкільному дитинстві одночасно з розвитком почуттів і моральних якостей (гуманізму, колективізму, любові до батьків та ін.). Перші уроки моралі дитина засвоює у сім'ї, опановуючи з допомогою батьків норми порядності, доброти, працьовитості тощо. У процесі морального розвитку протягом дошкільного дитинства під впливом дорослих формується спрямованість особистості - система мотивів поведінки. С. Русова, вважаючи творення моральної особистості стрижнем усієї виховної роботи, стверджувала, що «моральним вихованням має бути перейняте все навчання, все життя», а головним у цій роботі є «вироблення характеру». Моральність людини є результатом засвоєння і внутрішнього прийняття нею норм моралі, які набувають регулюючої сили, зумовлюють її поведінку, ставлення до світу і себе. Виявляється вона у вільному свідомому виборі способу дій і здатності до моральної поведінки.

Сформовані в дошкільному віці основи моральної спрямованості особистості значною мірою визначають подальше її життя, а виправити допущені батьками, педагогами помилки у моральному вихованні дітей важко або неможливо.

Моральне виховання - цілеспрямована взаємодія дорослого і дитини з метою формування моральних почуттів і якостей, засвоєння моральних норм і правил, розвитку моральних мотивів і навичок поведінки. Зміст морального виховання підпорядкований вічним цінностям і конкретним потребам суспільства, які з плином часу змінюються. Засноване воно на принципах рівноцінності особистостей педагога і дитини, гуманістичності змісту і засобів виховання, довіри і поваги в процесі виховання, створення позитивної емоційної атмосфери, творчої взаємодії педагога і дитини. Моральне виховання з перших років життя дитини спрямоване на формування її моральної позиції, ціннісних орієнтирів, інтересів і потреб. Адже на цьому етапі закладаються основи морального розвитку особистості, розвиваються уявлення, почуття, звички, які спрямовують подальше її вдосконалення. Особливо значні зміни відбуваються у мотиваційній сфері дитини-дошкільника, що виявляються у розвитку моральних мотивів поведінки, а на етапі старшого дошкільного віку вони набувають супідрядності - підпорядкованості певній вищій меті. Тому неувага до морального виховання в дошкільному віці не може бути компенсована у подальші роки. Моральне виховання тісно пов'язане з моральним розвитком, оскільки взаємодія між педагогічними впливами і розвитком особистості відбувається через сприймання, усвідомлення, оцінку й перевірку досвідом моральних вимог. Дошкільне дитинство є початковим періодом становлення особистості, коли формуються основи характеру, ставлення до навколишнього світу, людей, до себе, засвоюються моральні норми поведінки, важливі для особистісного розвитку якості психіки. Однією з перших моральних потреб є потреба у спілкуванні. Задовольняється вона у процесі взаємодії з дорослими, які добирають педагогічне доцільні зміст і засоби спілкування. У ньому дитина здобуває перший досвід моральної поведінки. Це аж ніяк не означає, що дорослий формує її за власним задумом чи зразком. Дитина розвивається лише тоді, коли сама активно діє. Мистецтво вихователя виявляється у пробудженні і спрямуванні її активності на самовиховання. Отже, цілеспрямований процес залучення дитини до моральних цінностей людства і конкретного суспільства починається у ранньому дитинстві. Успішність цього процесу залежить від єдності моральної свідомості і поведінки. Визначальною у ньому є роль дорослого як «соціального провідника», зразка для наслідування, організатора соціального досвіду дитини.

Дитячу літературу як засіб всебічного виховання та розвитку дитини розглядали у своїх працях О. Білецький, Н. Волошина, О. Зубарева, Л. Кіліченко, А. Костецький, В. Плахтій, О. Савченко, Н. Скрипченко,юА. Терновський, Ю. Ярмиш та ін. Книжки пояснюють дітям світ. Життя не зупиняється ні на мить, і, звертаючись до книги, дитина багаторазовим перечитуванням творів може осягти сприйманням, розумом, почуттям, його мінливість і різнобарвність.

Роль рідного слова у вихованні й розвитку дітей надзвичайно підносив В.О. Сухомлинський, який писав: «Три з половиною десятиліття роботи з дітьми твердо переконали мене у тому, що чутливість до точності й краси слова, грамотність і те, що я назвав би чуттям рідного слова, нетерпимість до примітивізму, спрощення - все це залежить від того, як зазвучало слово для дитини, коли їй було шість, сім років. Розвиток розуму дитини, становлення її здібностей, нахилів, покликання, утвердження інтелектуальної гордості - ці надзвичайно важливі риси дитячої особистості визначаються тим, що і як почує й скаже дитина про світанок і квітку, метелика й сніжинку, краплю роси на троянді й ключ відлітаючих в ірій птахів. У своїй практичній роботі ми домагаємось того, щоб слово ввійшло в духовне життя кожного вихованця як засіб активного бачення світу й творчості. Щоб слово жило в дитячій свідомості, виблискувало всіма барвами й відтінками краси, породжувало й утверджувало в юні почуття подвигу, захоплення перед красою природи, праці, благородства людської душі, поведінки, вчинків».

Художнє слово має величезний вплив на свідомість, почуття, моральність людини за умови правильного вибору літературного твору, осучаснених способів його використання в навчально-виховному процесі. Дослідження дошкільної ланки освіти засвідчують, що художнє слово є ефективним засобом розширення кола дитячих уявлень про природу й довкілля, збагачення запасу різногалузевих знань, а також морального та емоційно-ціннісного розвитку. Водночас, будь-який літературний твір - фольклорний чи авторський - має стимулювати мовленнєву й інтелектуальну активність дитини, її мислення та уяву, бути для маленького читача (слухача) об’єктом цілеспрямованих спостережень, елементарного аналізу, творчих дій. Н. Гавриш виокремлює потреби, які виховуються в дітей дошкільного віку художнього слова: у пізнанні світу через літературні твори; у книжці як засобі самоосвіти, що породжує прагнення самому навчитися читати; у милуванні красою художнього слова, збагаченні свого активного мовлення найкращими літературно-мовними формами (фразеологізмами, прислів’ями, приказками, образними виразами); у комунікації художнього змісту, висловлюванні власних думок, запитань, умовисновків; у самовираженні та самореалізації через словесну творчість, входження в різні літературні образи; у гарному настрої, позитивних емоціях, пов’язаних зі сприйманням художнього слова.

О. Лещенко відзначає, що художня книга - це один із факторів, під впливом якого складається моральне обличчя дітей. Художні твори, сприяючи всебічному розвитку дитини, допомагають вихованню кращих її моральних якостей і не тільки дають знання та формують окремі психічні процеси, а й формують її поведінку, ставлення до дійсності та її світогляду. Така роль літературного твору особливо велика у вихованні дитини дошкільного віку, бо саме в цей період закладаються моральні основи особистості.

Саме рідна мова, на думку К. Ушинського, має найсильніший духовно-моральний вплив нарозвиток дитини: «Успадковуючи слово від предків наших, ми успадковуємо не тільки засіб передавати наші думки й почуття. Від всього життя народу це єдиний живий залишок на землі, і ми - спадкоємці цих живих багатств, у яких склалися всі результати духовного життя народу». Саме такі переконливі приклади і засоби морального вдосконалення особистості, які спокон віків використовував український народ, К. Ушинський знайшов у фольклорі і в результаті тривалих спостережень за народним вихованням упевнився, що ніхто не здатний «змагатися з педагогічним генієм народу». Ідеал людини, представлений у фольклорі, позначений кращими якостями душі народної, як-от: чесність і працьовитість, співчуття і прихильність до слабких і покривджених, глибокий патріотизм і оптимізм у найскрутніші хвилини життя, товариська взаємодопомога, щире прагнення до знань і краси.

Застосування фольклору полягає в тому, щоб збагатити мовлення дошкільників, підготувати їх до кращого сприймання художніх творів, розширити коло їхніх інтересів, залучити молоде покоління до витоків народних традицій, сформувати вміння вчитися, створювати умови для свідомого вибору майбутньої професії та життєвого шляху, збагачувати духовний світ молодої людини. Саме усна народна творчість, зокрема дитячий фольклор, відзначається надзвичайно великим виховним та розвивальним потенціалом. «Традиційний дитячий фольклор, - зазначає Г. Довженок, - як ніяка інша ділянка народної творчості, мав яскраво виявлене ужиткове значення, становлячи невід’ємну частину практичної народної педагогіки. Він сприяв здійсненню основних функцій виховання в цілому: турботі про фізичне й моральне здоров’я підростаючого покоління, розвитку розумових здібностей і підготовці до корисної діяльності юних членів, трудящих груп суспільства».

Справді, у життя дитини, у зміст її культури першим входить рідномовний фольклор - усна народна творчість: пісні, потішки, скоромовки, лічилки, прислів’я, приказки, казки, загадки, музично-пісенне мистецтво; народна іграшка, промисли, що об’єднують у собі працю та мистецтво, якій належить особливе місце у формуванні гуманістичних уявлень і моральних понять у старших дошкільників. Як вказував І. Франко, «звідси вони винесуть перші міцні основи замилування до чесноти, правдомовності і справедливості» .

Фольклор є невичерпним джерелом, з якого людина бере гуманістичні уявлення й поняття. Сила його в органічному поєднанні впливу на розум, свідомість, почуття особистості. Незважаючи на потужну виховну спрямованість, фольклорні твори позбавлені сухого моралізування, прямолінійності, штучно приплетених повчань. Навпаки, як свідчать дослідження Ю. Ступака, різноманітним жанрам народної творчості (казкам, приказкам і прислів’ям, пісням, думам, переказам, загадкам, скоромовкам тощо) «характерна художня образна форма, яка збільшує силу їх впливу, полегшує розуміння й запам’ятовування думки і змісту, сприяє емоційному сприйманню їх. Художня форма допомагає більш переконливо, наочно і конкретно розкрити ідею. Думка, виражена в художній формі, глибше вражає, стає більш зрозумілою, легше і на довший час запам’ятовується».

Отже, підводячи підсумки, можна сказати, що моральне виховання стає неповноцінним без фольклору, без художнього слова, літератури, які є не лише засобом виховання, а й справжнім зразком, увібравши тисячолітній досвід українського народу. Українська художня література як результат духовної праці багатьох віків є надзвичайно цінним культурним надбанням українського народу: пронизаний гуманними і свободолюбними ідеями, він розвиває і підносить все, що є доброго і гарного в людській душі, плекає почуття краси, підтримує національну свідомість та історичну традицію.

Актуальність досвіду

Художнє слово відкриває широкі можливості для прилучення учнів до тих безцінних духовних надбань, скарбів, віками нагромаджуваних талантом і розумом українських та інших народів світу. А це і є одним із найкращих засобів збагачення духовного світу кожної особистості. Художнє слово здатне творити ілюзію живого, повнокровного життя. І завдання читача — навчитися якнайповніше сприймати все те, що передає йому письменник художнім словом.

Як це не парадоксально, художній стиль відіграє в житті дитини важливішу роль, ніж у дорослих. Крім того, що фольклор (у першу чергу) і художня література відкривають духовний світ перед дитиною, вони виконують ще й дидактичну функцію. По-перше, вироблені спеціальні жанри, що розвивають мовний апарат, вправляють дитину у вимові окремих звуків, складних звукосполук. По-друге, цей стиль активізує мовний розвиток. Чому? Завдяки ритмізованості і римам художніх текстів дитина легко запам'ятовує їх і при потребі користується як зразками. Чим менша дитина, тим менший у неї і запас слів, і досвід їх поєднання, тим більша потреба у готових мовних формулах. Це помічаємо у випадках, здавалось, немотивованого вживання фрагментів художніх текстів (та їх перефразування) відповідно до ситуації. Наприклад, дитина 3-го року так виражає (цілком серйозно) своє співчуття хворій бабусі: «Бабусю, ти стогнеш, як Дніпр широкий». Поступово готові зразки стають моделями, за якими дитина формулює вже цілком самостійно свої думки. Отже, мовний розвиток віддзеркалює те, яке місце посідає в житті дитини поетичне слово, а різні прояви художнього стилю самої дитини створюють підґрунтя для формування яскравої мовної особистості. Звичайно, марно вимагати від кожного однакового оволодіння основами художнього стилю, але прагнути варто.

Узагальнюючи спостереження над проявами художнього стилю в мові дітей, можна виділити три основні способи його використання: цитування, перефразування та стилізацію. 

Художня література - могутній дієвий засіб розумового морального і естетичного виховання дітей, що надає величезний вплив на розвиток і збагачення мови.

Художнє слово допомагає зрозуміти красу звучної рідної мови, воно вчить його естетичному сприйняттю навколишнього і одночасно формує його етичні (моральні) уявлення. За словами Сухомлинського В.А., читання книг - стежка, по якій умілий, розумний, думаючий вихователь знаходить шлях до серця дитини. Твори літератури дають зразки російської літературної мови. За словами Е.А. Флерина, вони дають готові мовні форми, словесні характеристики, якими оперує дитина. Засобами художнього слова ще до школи, до засвоєння граматичних правил дитина освоює граматичні норми мови в єдності з його лексикою. З книги дитина вивчає багато нових слів, образних висловів, його мова збагачується емоційної і поетичної лексикою. Література допомагає викладати своє ставлення до прослуханого, використовуючи порівняння, метафори, епітети, інші засоби образної виразності, володіння якими в свою чергу, служить розвитку художнього сприйняття літературних творів.

Виховна функція літератури здійснюється особливим, властивим тільки мистецтву способом - силою впливу художнього образу. За словами Запорожця А.В., естетичне сприйняття дійсності являє собою складну психічну діяльність, що поєднує в собі як інтелектуальні, так і емоційно-вольові мотиви. Е.А. Флерина називала характерною рисою сприйняття художнього твору дітьми єдність почуває і мислячого raquo ;. У методиці навчання сприйняття художнього твору розглядається як активний вольовий процес з уявним перенесенням на себе подій, мисленням дією з ефектом особистої участі.

Оволодіння рідною мовою є одним з найважливіших придбань дитини в дошкільному дитинстві, що обумовлює особливу актуальність обраної теми. Саме дошкільне дитинство особливо сензитивно до засвоєння мови. Тому процес мовного розвитку розглядається в сучасній дошкільній освіті, як загальна основа виховання і навчання дітей. Дитині як носію мови необхідна зона мовного розвитку, без якого неможливий повноцінний інтелектуальне зростання. Актуальність досліджуваної теми пов'язана з тим, що в наші дні існує досить багато різних методик і педагогічних шкіл, як продовжують традиції, так і грунтуються на нових технологіях навчання. Тому слід вивчати особливості формування мови і її взаємозв'язок з вихованням дитини. Актуальність обраної теми визначається тим, що завдання вихователя полягає в тому, щоб зробити пасивну мова дитини активною, тобто дати йому можливість не тільки накопичувати враження і образи, але також і в повному обсязі обмінюватися з іншими учасниками спілкування. Іншими словами - дати дитині можливість в мовному спілкуванні бути і адресантом. Обрана тема курсової роботи вельми актуальна в наш час, так як сучасне суспільство щодня стикається з проблемами збагачення мовлення дітей дошкільного віку в процесі ознайомлення з художньою літературою.

ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ДУХОВНОГО СВІТУ ДИТИНИ.

У системі неперервної освіти важлива роль у підготовці дітей до подальшого якісного засвоєння знань, умінь та навичок на етапі шкільного життя належить дошкільному навчальному закладу, який має створити умови для повноцінного, інтелектуального та духовного розвитку своїх вихованців. Художня література була й лишається одним з важливих засобів виховання особистості у дошкільному дитинстві. Маленькі діти люблять слухати казки, читати книжки, запам’ятовувати вірші не менше, ніж гратися, малювати, рухатися під музику. І це природно, оскільки художня література – скарбниця культури, постачальник реальних знань та сильних вражень, джерело ознайомлення з незвичним, чудесним, фантастичним, вигаданим. Вона є хоча й не головним, проте важливим учителем, провідником по життю, стара й сучасна, вітчизняна та зарубіжна, різна за жанрами, ілюстрована, дитяча і доросла – вона вважливий складник дитячої субкультури, її уособлення і натхненник. Із книги починається самовиховання, індивідкальне, духовне життя. Єтакий виховний момент у навчально-виховному процесі, коли наставник, який веде за руку свого вихованця, знаходить можливість випустити його руку і сказати: «Ідт сам, учися жити».

Для того, щоб зважитися на такий крок, потрібна велика педагогічна мудрість. Щоб духовно підготувати дитину до самостійного життя, треба ввести її у світ книг. Книга має стати для кожного вихованця другом, настаником і мудрим учителем. Мить, кеоли книжка входить у життя дитини як духовна потреба. Є початком самовиховання думок. Почуттів. почуттів, поглядів, перконань [6, с.171] Оскільки Базовий компонент реалізує інтегральний підхід до дошкільної освіти в цілому, мистецької зокрема, художня література входить до субсфер «Мистецтво» одним з чотирьох складників. Це дає педагогові можливість, з одного боку, розглядати її як окремий, значущий для загального розвитку дитини вид мистецтва. З іншого – як елемент комплексу мистецтв (образотворчого, музичного, літературного, театрального), отже, варіювати форми ознайомлення вихованців зі світом мистецтва в цілому, враховуючи при цьому вікові особливості дітей та їхній індивідуальний життєвий досвід [ 5, с.149]. Дитяча література, як частина загальної літератури, відіграє винятково важливу роль у вихованні дитини. Це єдина в світі література, яка по праву може називатись великою літературою для маленьких читачів.

Художня книжка впливає на розумовий розвиток дітей, розвиває мислення дитини, підводить її до узагальнень і висновків, спонукає до порівнянь, розвиває пам'ять і уяву; допомагає краще розібратися в навколишньому житті, уточнити уявлення дитини, поповнити її досвід, розширити кругозір. Яскраві образи, жвава і точна мова, художні ілюстрації розвивають смак дитини, чуття краси, впливають на розвиток її творчої уяви. Художня література має великий вплив на формування світогляду дитини і патріотичних почуттів, вона вчить дітей, спонукає їх до благородних вчинків - формує моральні риси особистості. Так, познайомившись з книжкою про кращих людей нашої країни, героїв праці в дитини виникає бажання наслідувати їх, виховуються певні риси характеру: воля, сміливість, вміння долати труднощі, розвивається дружба, колективізм, товариська солідарність.

Книжка про досягнення нашої країни змушує дитину пишатися Батьківщиною і любити її. Завдяки художній літературі дітям стає ближчим і зрозумілішим те, що їм найважче усвідомити: внутрішній світ людини, її почуття, вчинки, ставлення до інших людей і природи. Розкриваючи в образній формі світ людини, її почуття, мотиви поведінки, художнє слово полегшує сприймання ідей, робить їх конкретними, наочними, переконливими, сприяє формуванню моральних уявлень, понять, без яких неможливе формування особистості. У самому процесі художнього сприймання думка і почуття виступають неподільно, оскільки у ставленні дитини до того чи іншого героя є вже оцінний момент, а оцінка є наслідком аналізу і синтезу. Єдність чуттєвого і раціонального - характерна риса художнього сприймання в цілому і особливо дитячого сприймання. Ця єдність думки і почуття в процесі сприймання обумовлена тим, що сам художній твір постає як синтез цих начал - чуттєвого і раціонального. Слухаючи оповідання, казку, дитина дошкільного віку виявляє особливу внутрішню активність, співпереживає разом з героєм його дії, вчинки. У процесі переживання у дитини формуються відповідні уявлення, поняття, певне ставлення до всього, що її оточує. Від цієї особливості сприймання дітьми художнього твору і повинні відштовхуватись автори та видавці дитячих книг, педагоги, які працюють із дітьми.

Дошкільники – жваві, рухливі, життєрадісні. У їх діяльності переважає гра, в процесі якої вони фантазують, тому їм потрібні художні твори для гри, інсценізації, для розвитку творчої уяви, почуття гумору тощо. Висловлення М. Горького: «Наша книга повинна бути не дидактичною, не грубо тенденційною. Вона має говорити мовою образів, повинна бути художньою. Нам потрібна весела і забавна книга, яка розвиває в дитині найкращі почуття» [2;26] і в наші дні є актуальним. Дошкільнята в основному не читачі, а слухачі художніх творів, тому вихователю для читання і розповідання треба використовувати твори різних жанрів. Випускники дошкільного навчального закладу мають знати й використовувати в спілкуванні з довкіллям приказки, прислів’я, каламбури, колядки, щедрівки, скоромовки, загадки, лічилки, народні казки. Велике значення народній казці в розвитку мови надавали К.Д.Ушинський, В.О.Сухомлинський, Є.М.Водовозова, Є.І.Тихеєва. Вони вважали, що казка збагачує мову, фантазію і морально виховує дітей. К.Д.Ушинський психологічно обґрунтував, чому діти люблять казку. Це, на його думку, слід пояснити особливостями дитячої уяви та надзвичайною вразливістю дитячого мозку, невмінням відрізняти від образів уяви.

Недостатній досвід і вузьке коло знань примушують дитину вірити у надзвичайне, сприймати вигадку, як дійсність. К.Д.Ушинський дав ряд методичних порад, як краще використати казку. Кожну казку слід читати кілька разів і згодом до неї повертатися. Діти люблять повторення казок, але не слід обмежуватися лише читанням казки. Треба заохочувати дітей, щоб вони розповідали казки самостійно. Найдоцільніше побудувати розповідь так, щоб спочатку розповідала найздібніша дитина, а інші слухали її і помічали, що вона пропустила, що сказала не так, як у казці, а потім доповнювали її. Цей спосіб є найкращий для розвитку усної мови дітей. Казка, гра, фантазія –чудодійне джерело дитячого мислення, благородних почуттів та прагнень. Через казкові образи у свідомість дітей входить слово з його найтоншими відтінками; воно стає сферою духовного життя дитини, засобом вираження думок і почуттів – живою реальністю мислення. Завдяки казці дитина пізнає світ не лише розумом, а й серцем, так визначав значущість казки В.О.Сухомлинський [6, с.15]. На думку Є.М.Водовозової казка цінна тим, що вона має велике значення для розвитку розумових і моральних якостей дітей, вона розвиває мову, фантазію, сприяє розвитку її творчих здібностей. Казка - це найпростіша і найдоступніша форма, в якій легко можна розкрити дітям мораль, моральні поняття. Вона рекомендувала давати дітям тільки казки, цінні в педагогічному відношенні, які свідомо має добирати вихователь.

Не варто давати дітям ті казки, в яких з гумором зображується обман, злодійська вдача та інші негативні моральні якості, а також казки, які тільки залякують, або потішають дітей фантастичними вигадками.. Якщо не пояснити казки, то діти можуть не усвідомлюючи змісту захопитися тільки грою уяви. Найкращим видом казок для дітей раннього віку є казки про тварин. Дітям цього віку, за словами Є.І.Тихеєвої, казки треба розповідати, а не читати, намагаючись повністю зберегти красу мови. Не втратили цінності і вказівки Є.І.Тихеєвої щодо того, як треба розучувати з дітьми вірші. Вона рекомендує розучувати вірші з дітьми не на спеціальних заняттях, а при нагоді, коли трапиться слушний випадок у повсякденному житті; в такому разі образи, втілені в живому слові, спиратимуться на конкретні уявлення дітей. Розучування віршів Є.І.Тихеєва радить пов'язувати з грою і працею дітей.

До віршів можна підбирати картинки, які допоможуть вихователеві нагадати дітям про той чи інший вірш і викликати у них бажання прочитати його. К.Д.Ушинський багато уваги приділяв читанню, розповіданню, вивченню напам'ять літературних творів. Він підкреслював, що вихователь, читаючи дітям художні твори, повинен звернути увагу на те, щоб діти не тільки зрозуміли твір, а й відчули його, щоб твір вплинув на почуття дитини. Головною метою при вивченні віршів, на думку Ушинського, є розвиток у дітей смаку, розуміння краси поетичної мови, особливо народної. Вихователь повинен навчити дітей читати виразно, з почуттям. У роботі з дошкільнятами, крім народних казок та віршів, збільшується вага класичних творів класиків української літератури ( Т.Шевченко, Л.Українка, І.Франко, Л.Глібов, М.Коцюбинський, Є Гребінка, М.Вовчок, О.ПчілкаЯ. Щоголів, С.Руданський), сучасних українських письменників (П.Тичина, М.Рильський, В.Сосюра, О.Вишня, А.Малишко, М.Стельмах, П.Воронько, Л.Костенко, О.Гончар, Т.Коломієць, А. Камінчук та інші). Вчені, які займаються проблемами розвитку дитячої художньої творчості, вказують на їх величезну значущість для формування креативних здібностей, що забезпечують дошкільнятам успіх у найрізноманітніших видах діяльності. Творча мовленнєва діяльність виникає у дошкільному віці у процесі комунікації та активного пізнання навколишнього світу.

Дитина як суб'єкт життєдіяльності займає переважно активну пошукову і перетворювальну позицію в пізнанні довкілля. Здобуті уявлення про життя справляють на малюка велике враження, викликають сплеск емоцій, думок, почуттів, образних уявлень та гостру потребу діяти. К.Чуковський, досліджуючи механізм дитячої словотворчості, дійшов висновку, що дитина утворює нові слова не тому, що має конкретне завдання, а завдяки природній мовній чутливості, яка характерна для дошкільнят. Дослідники, вивчаючи механізм дитячої словотворчості, дійшли висновку, що дитина утворює нові слова не тоиу, що має конкретне завдання, а завдяки природній мовній чутливості, яка характерна для дошкільнят. Словесні новоутворення в дитячому мовленні пов'язані з процесом наслідування, в якому, однак, малюк творить. Психологічний механізм цього явища, на думку дослідників полягає в дозріванні дитячих вражень - найбільш яскравих і неопосередкованих - в образні слова, вислови і т. д.

Момент опосередкування у словесній формі настає з виникненням необхідності застосувати набутий досвід, коли інші способи самовираження не діють. У цьому вбачаємо вияв "дитячої мудрості", підготовленої всім перебігом розвитку людини, якого б віку вона не була. Процес словотворення відбувається в дошкільному віці. Для виникнення мовеннєвотворчої діяльності необхідні умови. Найважливішим засобом її формування є художнє слово, тобто найкращі зразки літературної мови, які пробуджують яскраві художні образи, викликають глибокі естетичні переживання, спонукають до самостійної творчої діяльності. Вчені, А. Богуш, Н.Гавриш, В.Кузьменко, Д. Луценко, О.Кононко та ряд інших, доводять, що в процесі художньо-естетичного сприймання літературних та інших художніх творів дитина поводиться дуже щиро, активно входить, вживається у літературні образи та подані ситуації, бере на себе ті чи інші ролі, прагне передати в різній формі здобуті враження, уявлення, почуття. Вона відчуває себе співавтором і водночас персонажем, героєм твору. Отже, мовленнєво-творча діяльність - це діяльність, в якій через мовлення передаються почуття, уявлення, враження, образи уяви, навіянні художнім твором та сприйманням довкілля.

Мовленнєво-творча діяльність є складовою частиною різних видів дитячої діяльності: гри, малювання, конструювання, театралізації, спілкування. Мовлення спонукає, супроводжує, узагальнює дії дитини і здобуває, збагачує в цих діяльностях свій зміст, сенс. Дія народжує образ, або образи, які дитина втілює, реалізує за допомогою різних способів і матеріалів. Під впливом казки "Вовк і семеро козенят" виникла гра: "Давай я буду вовком, страшним, сердитим, а ти маленьким козенятком. Я тебе з'їм." Образ злого вовка передається мімікою, позою, жестами, риком; козеня - навпаки, несміливе, маленьке, боязке. Раптом "вовк" бачить перелякане обличчя "козеняти" і жаль обпікає його душу, і напрям казки-гри змінюється: "Не бійся я добрий вовк, у мене ласкаві лапи. Тепер я тебе захищатиму від злих вовків, буду з тобою гратися. Не бійся козенятко, я піду на роботу, а ти двері нікому не відчиняй. Коли я повернуся, ми підемо з тобою в ліс на прогулянку."

Саме у вільній словесній творчості дитина демонструє, виявляє свою мовленнєву компетентність, здатність творчо, правильно використовувати мову за різних ситуацій. Практична робота показала, що вже в дошкільному віці в умовах цілеспрямованого навчання діти здатні створювати завершені казки, оповідання, з чіткою структурою, різними типами зв'язку між реченнями. Словесна творчість -- первинна форма літературної творчості - як спеціально організований, зумовлений мотивацією процес створення дитиною твору в будь-якій формі мовленнєвого висловлювання. Залежно від умов перебігу ми розрізняємо ініціативну мовленнєвотворчу діяльність, яка відбувається винятково за бажанням дитини в момент творчого натхнення, та мовленнєвотворчу діяльність в умовах організованого навчання. За способом організації виділяють колективну, групову та індивідуальну мовленнєвотворчу діяльність. Кожний з цих видів передбачає застосування специфічних методів та прийомів керівництва і супроводу з боку дорослих, що зумовлено певним рівнем розвитку мовленнєвих умінь, літературознавчої обізнаності та творчої уяви. За поєднанням мовленнєвотворчої діяльності з різними видами художньої діяльності, виділяють образотворчо-мовленнєву, театральномовленнєву і музично-мовленнєву діяльності.

В умовах організованого навчання ініціатива майже завжди виходить від вихователя, який заздалегідь планує зміст заняття, тему, навчальні завдання. Діти приймають пропозицію: "Давайте придумаємо казку за набором іграшок, чи оповідання на тему." Завдяки вмілому керівництву вихователя діти включаються у творчий процес. В ініціативній творчості дитина вільна й звертається до творчої діяльності лише тоді, коли насправді відчуває нагальну потребу в цьому. Завдання заняття майже завжди зорієнтовані на кінцевий результат і вся попередня робота налаштована на підготовку дітей до створення творчого продукту. Вихователь, здійснюючи керівництво використовує вказівки, навідні запитання, тактовні виправлення, доповнення, підказки. В ініціативній творчості дитина діє самостійно і будь-яке втручання педагога може загальмувати процес. Ініціативна мовленнєвотворча діяльність базується на знаннях дитини, які вона здобула у процесі навчання.

Вона посідає більше місце в житті дитини, а оскільки цей вид творчості природний для дитини і є важливим засобом самовираження, самореалізації, який проявляється в різних видах діяльності по-різному: в сюжетно-рольовій грі - через сюжетоскладання, казкові, ігрові діалоги, сценарії; в пізнавальній діяльності - через висновкиміркування; в образотворчій, музичній, конструктивній, театральній - через акомпанемент дій, їх коментування; в спілкуванні з однолітками та дорослими - через самопрезентацію і фантазування; в художньо-мовленнєвій діяльності - через складання з власної ініціативи казок, оповідань, віршів, а також мовні ігри. Важливо при цьому пам’ятати: провідним засобом педагогічної роботи має бути діалог дорослого з дитиною. А формою активності – творчість.

Саме такі умови допоможуть ввести в процес діалогічного обговорення літературних і життєвих ситуацій проблемність, яка висвітлює багатоплановість художнього образу реальної людини. Словесна творчість у дошкільному віці - своєрідне, унікальне явище, яке має величезне значення для розвитку дитини, потребує грамотного педагогічного супроводу для стимулювання і розвитку творчих здібностей Варто фіксувати цікаві дитячі висловлювання, асоціації, імена, словосполучення, сюжети. На їх основі можна створювати рукописні книжки, ілюструвати їх дитячими малюнками, матеріалізуючи в такий спосіб їхні особистісні зусилля.

Творчість дошкільників розвиватиметься ефективніше за умови, що педагог повсякденно проявлятиме в присутності вихованців власні літературні уподобання, художній смак.

ЩО ТАКЕ ХУДОЖНЄ СЛОВО?

Художнє слово - потужне педагогічне засіб, який може бути доречним в процесі спілкування з дітьми буквально скрізь. Звичайно, щоб вдало його застосувати, бажано, щоб дорослий читав напам'ять, був емоційним, зберігав зоровий контакт з дитиною.

Мистецтво художнього слова грунтується на майстерності оповідача, що вміє жваво передати враження в прямому, безпосередньому спілкуванні зі слухачем. Для того щоб оволодіти майстерністю оповідача, треба пристрасно бажати переконати слухачів у правильності своїх думок, а для цього слід найбільш точно визначити істота подій, що відбуваються. Визначення істоти події - відправна точка творчого методу роботи над словом, будь то мистецтво актора або мистецтво читця.

На заняттях з техніки мови художнє слово виступає не тільки як засіб виховання мовної виразності, - воно привчає бачити, думати, оцінювати, захоплюватися ідеєю, темою, розуміти надзадачу розповіді. Особливого значення набуває не створення твору самостійного жанру, а оволодіння текстом, освоєння змісту, досягнення максимальної виразності мовлення.

Визнаючи спільність творчого процесу в оволодінні різними видами мистецтва, в основі яких лежить слово, не варто забувати про багатющому літературному матеріалі, що дозволяє розвинути навички мовленнєвої майстерності. Однак тут важливо методично грамотно вибудувати процес виховання правильної мови. Стосовно до акторській школі необхідне дотримання єдності методів розвитку акторської майстерності та сценічної мови. В основу навчання мистецтву сценічної мови покладені методичні розробки К.С. Станіславського і В.І. Немировича-Данченка, а також теоретичні та практичні роботи радянських фізіологів, лінгвістів, психологів, викладачів сценічної мови, театрознавців.

На заняттях зі сценічного мовлення виховуються навички правильного володіння диханням, голосом, дикцією, сучасне літературну вимову, творче ставлення до слова, виразним засобам усного мовлення. К.С. Станіславський категорично заперечував декламаційний метод, вважав, що завдання полягає не в створенні специфічно «читацькими» шкіл, а в розвитку мовленнєвої майстерності, в оволодінні мовної технікою. Станіславський вимагав, щоб заняття художнім словом велися з позицій майстерності актора. Перший час К.С. Станіславський розцінював роботу над художнім словом, в основному, з точки зору розвитку зовнішньої мовної техніки - вміння володіти голосом, диханням, дикцією, оволодіння віршованій промовою і т.д. Але надалі, в своїй останній студії, він вирішував питання інакше: він «підкреслював загальні основи словесного дії» в художньому слові і у виставі.

Вважаючи основним засобом актора дію, К.С. Станіславський не робив принципової відмінності між дією-вчинком, дією-словом, між майстром сцени і майстром слова: і той і інший актори, і той і інший - актори драми. Сутність словесного дії не змінюється від зміни об'єкта спілкування laquo ;; і у виконанні прози треба не читати, а діяти. Не випадково тому в своїх пізніх нотатках про сценічну мову Станіславський говорить про читанні як про дію. Яка роль художнього слова в моральному вихованні дітей дошкільного віку? Художнє слово у відіграє важливу роль. Сила образів художньої літератури полягає в тому, що вони звернені не тільки до нашого розуму, але й до почуттів. Світ літератури нас надихає, викликає підйом, відкриває красу оточуючого нас світу.

У дошкільному віці дитина живе почуттями і з їх допомогою сприймає, відкриває і розуміє навколишній світ. Через мистецтво слова діти пізнають, осмислюють і узагальнюють красу рідної природи.

Художнє слово сприяє засвоєнню дітьми нових образів сезонних змін у природі. Саме слово дозволяє дитині вступити в сферу пізнання взаємозв'язків навколишнього світу.

Насамперед, мова дає можливість удосконалювати процес виховання, що дозволяє дитині засвоювати систему норм поведінки і морального ставлення до навколишнього світу, світу природи. Настала весна, пробуджується природа, звертайте увагу дітей на зміни, які відбуваються в природі: тане сніг, біжать струмки, перший дощ, поява першого травички, поява комах. А якщо ви ще при спостереженнях з дітьми будете використовувати художнє слово, це надовго залишиться в пам'яті дитини, і йому не захочеться ловити і мучити комах.

Найбільш повно науково-методичні основи використання художньої літератури, як засобу естетичного виховання та мовного розвитку розкриті в роботах Е.А. Флерина. Вона вела тривалу дослідницьку роботу в галузі художнього читання і розповідання, почавши її ще в 1924 році в Комісії з дитячої книги при Наркомосі, завданням якої було визначення вимог до змісту і форми дитячої книги з урахуванням сприйняття дітьми літературних творів. Вже в перших її роботах, присвячених цій проблемі, переконливо показується значення живого слова у вихованні дітей дошкільного віку.

Слідом за К.Д. Ушинським, Е.А. Флерина звертала увагу педагогів на значення літератури, усної народної творчості для знайомства дитини зі своїм народом, його думками і почуттями, з талановитими людьми (письменниками та поетами). Е.А. Флерина вважала, що дитина вчиться розуміти їх ідеї та почуття в такий період свого життя, коли настільки широке пряме спілкування йому недоступно. Художнє слово, вказує Е.А. Флерина, є засобом спілкування та взаєморозуміння, охоплюючи своєю увагою найширше коло слухачів, читачів. Силу і значення художнього слова для дитини, для його розвитку і виховання, для формування його мови і мислення вона бачить в можливості дитини через художню літературу спілкуватися з письменниками сучасниками і класиками, через народну творчість - з багатомільйонним автором - народом, сприймати і розуміти їх ідеї та почуття, лад думок і мову.

Дошкільний вік - період освоєння норм моралі і соціальних способів поведінки. І в процесі цього складного пізнання сама дитина стає особистістю, зі своїм світоглядом, знанням прийнятих у суспільстві норм, правил поведінки та взаємовідносин, здатністю до співчуття, співрадість, сприянню. Існують різні освітні програми з формування морального ставлення дітей до світу і до себе на основі використання художніх текстів. Моральні правила набувають у художніх текстах живий зміст, яке перебудовує духовний світ дитини. Виховання художнім словом є формою пізнання дійсності і способом розвитку духовно-моральних якостей особистості. Сьогодні для нашого суспільства характерне зниження статусу читання, що обумовлено глобалізацією засобів масової інформації. Результати анкетування, проведеного серед батьків вихованців, свідчать про те, що сьогодні тільки в 8% сімей регулярно читають дітям, причому, найчастіше читають дитині перед сном, тобто читання просто заколисує, а не переслідує ніяких виховних цілей.

Таким чином, можна говорити про втрату традицій сімейного читання. А значить, використання морального потенціалу художніх текстів у виховних цілях, стає однією з найважливіших завдань у роботі з дітьми дошкільного віку. Моральний потенціал твору, звичайно ж, сам по собі не переходить у внутрішній світ дитини. Від майстерності педагога залежить глибина проникнення дитини в сенс художнього твору, його ступінь переживання і осмислення моральних проблем, здатність витягти моральні категорії.

Для успішного вирішення завдань морального виховання маленьких читачів, а вірніше сказати маленьких слухачів, художніми засобами, необхідно спиратися на особливості сприйняття художніх текстів дітьми дошкільного віку.

Дитяче сприйняття книги синкретично: текст, ілюстрації, поліграфічне оформлення, іноді навіть місце читання і «виконавець» перебувають у дитячому сприйнятті в тісній єдності. Спочатку дитини цікавить не стільки зміст, скільки звук. Тому діти віддають перевагу віршованим Хореїчний організованим текстам, так як «при використанні хорея міжакцентний інтервал складає рівно один склад». Поступово відбувається і проникнення дитини в сенс.

Головна відмітна особливість художнього сприйняття дітей - переважання «практичного» над «умовним». Дитина ідентифікує себе з героєм, з якого- або ознакою (ім'я, деталь зовнішності, вік, емоційний стан). Він вірить у реальність вимислу і переносить описане в життя, а себе в сюжет тексту, придумує власні деталі та епізоди. Він намагається практично впливати на художній твір. Так, дитина двох років може зафарбувати рот лисиці, щоб вона не з'їла колобка, а в старшому дошкільному віці придумує «безпечні повороти сюжету».

Поступово реальність і вигадка диференціюються дитячій свідомості, але практичний план домінує над умовним протягом усього дошкільного віку. Щоб дитині піти від наївного реалізму, щоб в його свідомості з'явився другий план, потрібен значний досвід - не тільки і не стільки життєвий, скільки естетичний - досвід сприйняття художніх творів. Цей досвід накопичується у міру збільшення кількості сприйнятих (почутих, побачених) художніх текстів, чим більше дитині читають, тим багатше його внутрішній світ.

Так як, перераховані особливості сприйняття змінюються в міру дорослішання, то необхідно, крім простого прослуховування дітьми художніх текстів, у виховній роботі використовувати і розвивати перераховані вище якості сприйняття, особлив о феномен «сприяння». Вперше цей термін ввів психолог А.В. Запорожець, вважаючи сприяння умовою розуміння тексту. Дитина повинна пройти через цей ступінь для того, щоб глибше зрозуміти художній

Осмислення дитиною прочитаного є умовою формування інтересу до художнього читання. Воно формується на основі сприяння через вправи, в яких проявляється творча активність дітей.

Вправами практичного впливу можуть бути:

  • розфарбовування чорно-білих ілюстрацій до текстів;

  • імітація процесу читання в езопової мови - це можуть бути будь-які варіації на тему прослуханого тексту, можна «читати» своїх іграшок;

  • відтворення прочитаних дорослим текстів в інсценованих діалогах;

  • твір власних казок і віршів на основі прочитаного дорослим тексту;

  • робота над створенням неримованого вірші, сінквейна;

Малювання?? і ліплення на основі прочитаних дорослим текстів;

  • придумування кінця тексту або введення своїх персонажів (як хотілося б);

  • придумування питань героям тексту;

  • програвання придуманого кінця казки.

Якщо діти навчаться перетворювати сприяння у співпереживання і співтворчість, віру в реальність вимислу - в «правду можливого», а ототожнення себе з персонажами - в емпатію, то в майбутньому можна сподіватися на їх духовне зростання.

Багатий моральний потенціал міститься в наступних формах художнього слова - потешки, казки, ліричні вірші, загадки, прислів'я, приказки. Педагог організовує даний процес, приділяючи особливу увагу відбору художніх текстів, методику читання і проведення бесід після прочитання, щоб крім корекційної задачі, що складається в закріпленні вимовних умінь і навичок, формувати і розвивати у дітей морально-етичні уявлення. При читанні і розповіданні художніх творів використовуються такі прийоми, які допомагають дітям зрозуміти і, отже, краще засвоїти текст, збагачують мова дітей новими словами і граматичними формами, т. Е. Дають їм нові знання про навколишній світ:-

  • пояснення незрозумілих дітям слів, які зустрілися в тексті;

  • введення слів - етичних оцінок вчинків героїв;

  • залучення уваги дітей до граматичних конструкціях тексту, тобто заміна порівняння двох творів, з яких друге продовжує і уточнює етичну тему, розпочату в першому, або протиставляє поведінку в подібних ситуаціях двох героїв - позитивного і негативного.

Практичний досвід роботи показує, що найбільш ефективним є:

  • читання літературних творів педагогом;

  • заучування дітьми віршів;

  • заучування уривка з тексту;

  • бесіди з елементами діалогу, узагальнюючі розповіді педагога;

  • відповіді на питання педагога;

  • додаткові роз'яснення педагога, розбір життєвих ситуацій;

  • загадування загадок;

  • робота з прислів'ями та приказками;

  • розповіді дітей за схемами, ілюстраціям, моделювання казок;

  • читання літературних творів батьками.

У старшому дошкільному віці важливим завданням є підготовка дитини до навчання в школі. У цьому віці треба вчити дошкільника докладно і послідовно передавати бачене, правильно вимовляти слова і фрази. Дошкільник, навіть добре володіє промовою, часто, наприклад, не усвідомлює, що слово складається з окремих звуків. Але досить привернути увагу дитини до звукової сторону мови, як вона стає джерелом його активних спостережень.

Не у всіх дітей процес оволодіння мовою відбувається однаково успішно. Нерідко спостерігаються випадки, коли в період формування усній, а надалі і письмовій мові виникають різні відхилення, що порушують нормальний хід її розвитку. До таких відхилення треба поставитися дуже уважно та своєчасно їх усунути, інакше вони можуть затримати розумовий розвиток дитини, травмувати його психіку.

Дорослим ніколи не слід вдавати під дитячу мова. Розмовляти з дитиною потрібно користуючись, простою, зрозумілою для нього правильною мовою, з чітким, правильною вимовою кожного слова і в нормальному темпі.

У віці 4-5 років, коли дитина вже добре володіє мовою і може розмовляти з дорослим на абстрактні теми, стає можливим внеситуативно-пізнавальне спілкування. Дитина набуває достатній запас слів і починає граматично правильно будувати фрази, нормально вимовляти звуки.

Активний словниковий запас, яким володіє дитина в 4 роки, дає йому можливість вільно спілкуватися з оточуючими. Але нерідко він відчуває труднощі через недостатність і бідності словника, коли треба передати подія, учасником якого був він сам. Тут малюк часто допускає неточності.

У процесі освоєння нових слів малюк не просто запам'ятовує їх, він починає вже осмислювати їх звукову сторону, намагається встановити більш тісний зв'язок між предметом і словом, його позначає, прагне по-своєму усвідомити назви деяких предметів, дій , тобто У дитини з'являється мотивоване ставлення до лексики. Він нерідко починає вживати слова, які відсутні в рідній мові (лопаткою копають, значить, вона «копатка», а не лопатка).

Одночасно із збагаченням словника дитина інтенсивніше опановує граматичним ладом мови. На запитання дорослих він все частіше відповідає розгорнутими фразами, що складаються з чотирьох і більше слів. У його мові переважають прості поширені члени («Тут сидять Таня і Світу), іменники і дієслова у множині (« Чашки стоять на столі »). У цьому віці діти освоюють порівняльну ступінь прикметників і прислівників, в мові з'являються короткі причастя.

Підвищений інтерес до звукової стороні слова допомагає дитині змінювати слова за аналогією з іншими. Однак такі зміни не завжди вдалі. Діти цього віку ще допускають граматичні помилки: неправильно узгодять слова, особливо іменники середнього роду з прикметниками; неправильно вживають надійні закінчення («Мама« окни »миє»); при утворенні родового відмінка іменників множини відзначається вплив закінчення -ів, -ев на інші відмінювання (будинок - буди нків, ручка - «ручки»); спостерігаються часті помилки у вживанні несклоняемих іменників («А у мене на« пальто »гудзик відірвалася»), неправильна зміна по особах навіть часто вживаних дієслів.

У цьому віці дитина ще не здатна логічно, зв'язно і зрозуміло для оточуючих самостійно розповідати про події, свідком яких він був, не може толково переказати зміст прочитаної йому казки, оповідання. Його мова все ще носить ситуативний характер. Висловлювання дитини складаються з простих поширених пропозицій, часто лише віддалено пов'язаних між собою за змістом. Зрозуміти їх зміст без додаткових питань не завжди можна. Ще немає тієї розгорнення у висловленні, яка характерна для монологічного мовлення. Дитина не може також самостійно розкрити або описати зміст сюжетної картинки. Він лише називає предмети, дійових осіб або перераховує дії, які вони вчиняє (стрибає, вмивається).

Маючи хорошу пам'ять, малюк здатний запам'ятовувати і відтворювати невеликі за обсягом вірші, потішки, а неодноразово прослухавши одну і ту ж казку, може майже дослівно передати її зміст, часто навіть не розуміючи змісту слів. З боку вимови відзначається поява багатьох звуків. Більшість дітей правильно вимовляють такі важкі для засвоєння звуки, як и, е, х, наближають до норми і більш чітко вимовляють свистячі звуки, з'являється звук ц. У деяких дітей з'являються звуки пізнього онтогенезу (звуки ш, ж, ч, щ, л, р), але, як правило, більшість малюків ще не вимовляють шиплячі звуки, замінюючи їх відповідними твердими свистячими: звук ш звуком с («суба» замість шуба) і т.д.

До 5-6 років - приблизно 3000 слів. Дитина вже свідомо підходить до деяких мовних явищ, він замислюється над своєю промовою, сам створює за аналогією ряд нових і своєрідних слів (Наприклад, він говорить «намакаронілся» (з'їв макарони), не «отсонілся" (не виспався) і т.д. ). Це свідчить про те, що дитина намагається усвідомити деякі принципи утворення нових слів, але в силу відсутності у нього достатнього мовного досвіду робить це невдало.

На п'ятому році життя у дитини відзначаються значні успіхи в розумовому і мовному розвитку. Малюк починає виділяти і називати найбільш істотні ознаки і якості предметів, встановлювати найпростіші зв'язки і точно відображати їх у мовленні. Мова його стає різноманітнішою, точніше і багатше за змістом. Зростає стійкість уваги до мови оточуючих, він способ до кінця вислуховувати відповіді дорослих.

У цьому віці діти починають опановувати монологічного промовою. У їх мови вперше з'являються речення з однорідними обставинами. Вони засвоюють і правильно узгоджують прикметники з іменниками в непрямих відмінках. Однак багато хто все ще не можуть самостійно без допомоги дорослих складно, послідовно і точно переказати текст прочитаної казки, оповідання.

На п'ятому році життя дитина здатна впізнавати на слух той чи інший звук в слові, підбирати слова на заданий звук. Все це можливо лише в тому випадку, якщо в попередніх вікових групах вихователь розвивав у дітей фонематичні сприйняття. Досить розвинений мовний слух дитини дає йому можливість розрізняти в мові дорослих підвищення і зниження гучності голосу, помічати прискорення і уповільнення темпу мови, вловлювати різні засоби виразності. Наслідуючи дорослих, діти можуть і самі досить точно відтворювати різні інтонації: підвищувати і знижувати тон голосу, виділяти в фразах окремі слова і синтагми, правильно витримувати паузи, виражати емоційно-вольове ставлення до вимовному. У дитини подовжується видих. Голосні звуки він здатний вимовляти протягом 3-7 с, вільний видих при дуття на султанчік дещо коротший (від 2 до 5 с).

До кінця п'ятого року багато діти опановують вимовою всіх звуків рідної мови, проте деякі все ще неправильно вимовляють шиплячі звуки, звук р.

Отже, до п'яти років у дітей відзначається різке поліпшення вимовляючої сторони мови, у більшості закінчується процес оволодіння звуками. Мова в цілому стає чистішим, виразніше. Зростає мовна активність дітей. Діти починають опановувати монологічного промовою, однак в структурному відношенні вона не завжди досконала і найчастіше має ситуативний характер.

Художня література служить могутнім дієвим засобом розумового, морального і естетичного виховання дітей, вона має великий вплив на розвиток і збагачення мовлення дитини, емоцій, уяви. В оповіданнях діти пізнають лаконічність і точність слова, у віршах вловлюють музикальність, пісенність, ритмічність російської мови.

Спостереження, проведені серед дітей п'ятого року життя в одній з груп дитячого садка, показали, що вихованці не вміють зосереджено, не відволікаючись, слухати казки, оповідання, при читанні віршів лише деякі відчувають римних основу. Не можна забувати, що діти дошкільного віку - слухачі, а не читачі.

Книга - найбільше досягнення культури, могутній засіб виховання. Маленька дитина вірить слову письменника. У своїй роботі з дітьми вихователь широко використовує найрізноманітніші жанри художнього слова - казки, оповідання, вірші, потішки, прислів'я, приказки. Перед вихователем стоять наступні завдання:

1. Закласти в дітях любов до художнього слова.

2. Повага до книги.

. Визначення того кола творів художньої літератури, який треба дітям прочитати, завчити напам'ять, розповісти.

. Кожний художній твір доносити до дітей, як витвір мистецтва.

. Розкрити задум твору.

6. Заразити слухачів емоційним ставленням до літературних персонажів, їх почуттям, вчинкам.

7. Навчити дітей сприймати художній твір Вихователь склала перспективний план, в якому було передбачено читання і розглядання книг, бесіди про те як потрібно поводитися з книгою як на спеціальних заняттях з розвитку мовлення, так і поза занять.

Роботу почала з оформлення в групі книжкового куточка. Важливо було створити обстановку, що б у дитини з'явилося бажання подивитися книгу. У куточку поміщала не тільки художні твори, а й додатковий матеріал:

1. Малюнки дітей за казками «Зимовье», «Гуси - лебеді» середньої групи.

2. Книжка власного твору за казкою «Два жадібних ведмежати»

. Картинки - загадки (для словотворчості)

Виховуючи любов до художніх творів, тим самим розвивала мовну діяльність й словотворчість дітей. На заняттях використовувала різні прийоми: пояснення, питання, дидактичні ігри, вправи, обігравання сюжетів, введення музичного супроводу, малювання, мнемотехніку і т.д.

Всі заняття проходили в ігровій формі. При аналізі літературного твору в єдності його змісту і художньої форми, діти опановують здатністю передавати в образному слові певний зміст. На основі розвитку поетичного слуху виникає взаємозв'язок між сприйняттям художньої літератури і словесним творчістю.

У роботі з дітьми намагалася звертати увагу не тільки на жанр досліджуваного твору: «я розповім вам російську народну казку« Гуси - лебеді »або« прочитаю розповідь Л. Толстого «Кісточка» », а й зупиняла увагу дітей на деяких особливостях літературної мови (образні слова висловлювання, епітети і порівняння). Це закладає основи для подальшого розвитку поетичного слуху. Після розповідання, твір обов'язково аналізуємо його, ставлячи перед дітьми питання, змушуючи їх думати, робити самим висновки і т.д. тим самим розвиваючи пов'язану мова.

При читанні віршів, виділяю ритмічність, музикальність, пісенність віршів, розвиваючи у дітей здатність помічати красу і багатство російської мови. Наприклад, після читання вірша С. Маршака «Вусатий смугастий» запитала: «Чому так названий кошеня?». Що б дітям було легше відповісти, провела попередню роботу на прогулянці, поспостерігавши за кошеням, розглянувши які у нього вуса, шерстка і т.д. А потім, задавши інше питання: «А як ще можна сказати про кошеня ?, Який він?» (Забавний, пухнастий, м'який, веселий, пустотливий. Таким чином, відбувається активне засвоєння слів і понять. Розвиваючи звукову культуру мовлення дітей, звертала увагу дітей на чіткість і виразність вимови звуків і слів, використовуючи чистоговорки, потішки, лічилки, загадки. Так, наприклад, відгадуючи загадку:

Що за звір такий лісової

Встав, як стовпчик під сосною

І стоїть серед трави

Вуха більше голови

Хто це?- «Заєць», діти визначають в відгадки заданий звук. Особливу увагу приділяю формуванню граматично правильного мовлення, діти, відповідаючи на запитання, користувалися словами з правильною граматичною формою. Майже на кожному занятті проводжу творчі завдання, виконуючи лексичні, граматичні, фонетичні вправи на підбір порівнянь, синонімів і антонімів до даного слова. Малюнки і твори дітей, розміщую в альбом дитячої творчості.

Вже до кінця року у дітей з'явився підвищений інтерес до книги. З цікавістю не відволікаючись, слухали твір, задавали питання за змістом літературних творів. З'явилося бажання придумати нову казку, обмінювалися враженнями. Поліпшилася зв'язкова мова, вимова звуків і складів.

Інноваційні технології у роботі з художньою літературою і ЗДО

Актуальність проблеми оновлення методів роботи з літературними творами пояснюється місцем і роллю художнього слова як ключового засобу виховання, розвитку і навчання дітей, зокрема її вплив на морально-духовне становлення особистості.

Виховна цінність літературного мистецтва обумовлена специфікою засобів втілення в ньому художнього образу як спресованості типовості узагальнення життєвих явищ, створення художньої моделі реального світу. Ключовою для усвідомлення необхідності вдосконалення змісту й способів роботи з літературними творами є думка, що цей твір акумулює в собі величезні розвивальні й виховні можливості мистецтва, педагогіки і психології, які, проте можуть бути реалізовані лише за умови готовності дитини до його сприйняття й активної творчої співдії з персонажами твору чи середовищем, відображеним у ньому. Отже, виховний вплив літературного мистецтва стає важливим за умови забезпечення активного сприйняття твору, максимально-повного емоційного переживання й проживання подій, взаємин, почуттів, про які в ньому йдеться [24].

Літературні твори можуть сприйматися дітьми по-різному – як джерело інформації, забава, інтелектуальне завдання, витвір мистецтва, повчальна соціальна ситуація, моральне правило.

Говорячи про літературні твори, ми в жодному разі не мінімізуємо значення й місце творів усної народної творчості. Фольклор – живодайне джерело художньої літератури, а фольклорні твори супроводжують життя дитини від самого народження. Казка як класичний зразок фольклору з її яскравим, романтичним зображенням світу, ідеалізацією позитивних героїв, захоплює й водночас навчає дітей основних законів соціуму. Колоритна, яскрава мова казок викликає в уяві чудові образи, пробуджує фантазію. Повною мірою особливості фольклору проявляються й у малих формах: прислів'ях, приказках, загадках, гуморі. Прості й невеличкі за обсягом, вони дивують оригінальною будовою, широким використанням мовних виразних засобів.

Організацією сучасного освітнього процесу передбачено збільшення часу в освітньому процесі на ознайомлення з художньою літературою. Тож для забезпечення максимального педагогічного впливу слід вибудувати специфічну партитуру заняття, добирати доцільні методи та прийоми саме з цим текстом.

Сучасна методика пропонує багатий спектр видів занять з ознайомлення з літературними творами. Їх можна типізувати за різними параметрами. Наприклад, за літературними жанрами. На окремих заняттях знайомимо дітей з малими фольклорними формами, представляємо ці твори дітям, як витвори мистецтва слова, коротко й доступно розповідаємо про їх виникнення, функціональне призначення, особливості побудови і т.п. На інших заняттях подаємо дітям казки. Заняття, на яких читаємо дошкільнятам оповідання, називаються живими історіями і супроводжуються здебільшого етичними бесідами. Особливе місце в ознайомленні з літературними творами посідають заняття з ознайомлення з поетичним словом [9].

Водночас літературні заняття розрізняються за основним видом художньо-мовленнєвої діяльності, який педагог застосовує на занятті. Так, літературний твір дітям читають чи розповідають, і художньо-естетичне сприймання тексту буде основним видом діяльності на такому занятті. Основним видом художньої діяльності на інших заняттях може бути художня комунікація , тобто розмова вихователя з дітьми на основі прочитаного раніше твору. Подобається дітям такий вид заняття, як літературні творчі ігри, на яких дошкільнята стають співавторами казки чи розповіді, реалізують власну словесну творчість. Підсумкові заняття у формі літературних вікторин мають велике значення, оскільки дають змогу систематизувати здобутий раніше літературний досвід.

Які ж педагогічні умови сприятимуть вихованню культурного читача, формуватимуть у нього інтерес до книги? На нашу думку, таких умов декілька. Ми переконані в тому, що однією з них є створення розвивального середовища. Що ми маємо на увазі, коли говоримо про розвивальне середовище в аспекті виховання «талановитого читача»? Це насамперед створення літературного центру (або, як його традиційно називають, куточка книжки, можливості якого зазвичай використовуються далеко не повно). Мета такого центру – виховання у дітей інтересу до книжки, дбайливого ставлення до неї, формування та закріплення навички користування книжкою.

Книжковий фонд центру складають програмові твори, твори, які рекомендуються для вільного читання, хрестоматії, дитяча пізнавальна й енциклопедична література, найулюбленіші книжки. У літературному центрі також мають бути книжки-картинки, книжки-ширми, книжки-іграшки, книжки-забавлянки, дитячі журнали, альбоми, ілюстрації, листівки тощо. Тут також можна виставити книжки, оформлені відомими художниками; різні видання однієї і тієї ж книжки, але ілюстровані різними художниками. Таке розмаїття книжкового середовища буде стимулювати самостійну пізнавальну активність дітей, розвивати їх кругозір, поступово виробляти в них уміння орієнтуватися у книжковому матеріалі [26].

Книжковий фонд літературного центру забезпечуватиме пізнавальний і літературний розвиток дитини лише за умови періодичного змінювання в ньому художньо-літературного матеріалу. Разом з тим, необхідно додержуватися певних вимог щодо кількості книжок на виставці. Так, у молодшій групі може бути одночасно представлено 3-4 добре проілюстрованих книжки, у середній – 4-5 відомих книжок, у старшій – до 8-10 книжок, як відомих, так і нових для дітей. Бажано, щоб кожна книжка була в двох-трьох примірниках, щоб одночасно розглядати її мали змогу кілька дошкільників.

У літературному центрі старшої групи вихователь може виставляти нові книжки, які він планує прочитати дітям на найближчому занятті з художньої літератури. Попередній розгляд ілюстрацій стимулюватиме зацікавленість дітей, бажання дізнатися про зміст виставленої книжки. У центрі доцільно відвести окрему поличку для пізнавальної літератури під умовною назвою «Розумні книжки». Саме тут розташується тематична добірка книжок із проблем, які цікавлять старших дошкільників. Тут можуть бути і дитячі енциклопедії, і доступні дітям цього віку книжки про Космос, зоологію, географію, комп’ютери тощо.

Створення розвивального середовища передбачає раннє ознайомлення дитини з книжкою та її занурення в атмосферу читання. Зазначимо, дошкільники ще не можуть самі читати. Але, тільки слухаючи читання дорослих, діти здатні обирати твори, сприймати їх, а, отже, бути читачами.

Знайомство дітей з художньою літературою відбувається як на спеціальних заняттях, так і в повсякденному житті. Провідною формою роботи з художньою літературою у ЗДО є заняття різного типу: фронтальні, групові, індивідуально-групові, які рівномірно чергуються впродовж тижня, місяця, кварталу. Згідно з вимогами чинних програм такі заняття проводяться один раз на тиждень у всіх вікових групах. Деякі науковці рекомендують заняття з художньої літератури проводити щодня: фронтальні і групові – двічі на тиждень, індивідуальні та індивідуально-групові – тричі на тиждень [4].

Сучасні дослідження переконливо свідчать про те, що реалізація розвивального потенціалу художньої літератури залежить як від добору текстів, так і від правильної організації читання як спільної партнерської діяльності дорослого з дітьми.

Відбір творів та послідовність їх читання в групі визначається вихователем, який обов’язково має враховувати бажання дітей і залучати їх до обговорення списку творів. Оскільки тексти можуть бути різними за обсягом і жанрами, при плануванні роботи слід передбачити чергування великих і малих літературних форм, прозових та віршованих творів для читання дошкільникам.

Зазначимо, що в позанавчальній діяльності літературний багаж дітей може розширюватися як за рахунок програмових, так і позапрограмових творів української та світової дитячої літератури. Поза заняттями можна читати дітям ті книжки, з якими вони ознайомилися на занятті. Повторення попереджає забування, сприяє вихованню в дітей любові до віршів, казок, оповідань, до книжки загалом. У повсякденному житті також нерідко відбувається і первинне ознайомлення дітей з творами художньої літератури.

Особливе місце в дитячому читанні посідає такий жанр, як повість. Читання великих за обсягом книжок привчає дошкільників протягом тривалого часу слідкувати за діями одних і тих самих персонажів, оцінювати їхні вчинки, висловлювати своє ставлення до них, зберігати в пам’яті частини прочитаного, пов’язувати твір літератури з життям. Читання такої книжки стає для дитини особливо захоплюючим, якщо найбільш цікаві розділи кількаразово перечитуються. На жаль, як свідчить досвід, більшість вихователів недооцінюють роботу з великими літературними формами; перевага надається читанню невеликих творів – оповідань, казок.

Важливою умовою виховання майбутнього читача є правильний добір методів ознайомлення дошкільників із художнім твором. Нагадаємо, діти самі ще читати не можуть, вони лише оволоділи читацькою діяльністю на рівні сприймання на слух. Авторський задум художнього твору доносить до них вихователь, який виступає посередником між письменником і дітьми. Тому основними методами ознайомлення дітей з художніми творами є розповідь (детальний переказ тексту вихователем) і читання.

Перше враження дітей про книжку багато в чому залежить від якісного виконання дорослим літературного твору. Відносно художнього читання доречно згадати рекомендації Н. Карпинської. Завдання вихователя, на думку вченої, допомогтися такого виконання твору, щоб діти могли сприйняти не тільки його зміст, а й художню форму, образну мову, мелодійність, ритм, риму [22].

П едагогу необхідно пам’ятати і враховувати вікові особливості сприймання дітьми літературних творів і в залежності від цього використовувати засоби, які дозволили б дітям чіткіше уявити художній образ, створений словом. Так, у процесі читання художніх творів дітям молодшого дошкільного віку можна використовувати інтонації з метою виразного підкреслення яскравих слів, які характеризують певний образ, контрастні поєднання темпів та ритмів залежно від змісту й форми читаного твору. Дітям старшого дошкільного віку доступне емоційне сприймання психологічних пауз, насичених напругою почуттів.

Разом з тим, як усяке мистецтво, виразне читання вимагає від вихователя збереження чуття міри. Так, перенавантаження виконання різкими, нав’язливими інтонаціями, різноманітною мімікою, психологічно не виправданими механічними жестами (качання зі сторони в сторону, постукування по столу тощо), дисциплінарні зауваження під час читання є недоречними і заважають повноцінному сприйманню й розумінню твору.

Не зайвим буде нагадати вихователям і про те, що читати дітям слід сидячи, при цьому триматися прямо, зібрано і разом з тим невимушено; не нахилятися над книжкою (це може призвести до утруднення дихання й уривчастого читання). Діти мають повністю бачити обличчя вихователя, спостерігати за його поглядом, мімікою, вплив яких під час читання має особливу емоційну силу і дозволяє вихователеві слідкувати за тим, як діти сприймають текст.

Для того щоб донести до дітей задум автора, вплинути на їхні почуття, переживання, педагог має заздалегідь докладно проаналізувати твір, дібрати засоби виразного читання або розповіді (інтонація, розстановка пауз, логічних наголосів), виробити чітку і правильну вимову кожного слова, фрази, речення. Він повинен вільно орієнтуватися в матеріалі для читання або добре запам’ятати текст, який розповідатиме вихованцям.

Цілком зрозуміло, що реалізація завдання з формування в дітей-дошкільників читацької діяльності неможлива без істотного підвищення рівня психолого-педагогічних і літературознавчих знань вихователя, сформованості в нього готовності до роботи з творами дитячої літератури. Наші спостереження показують, що певна частина педагогів ДНЗ слабо обізнана з вітчизняною дитячою літературою, недостатньо володіє принципами формування кола дитячого читання, нерідко не готова до виконання завдань, проголошених чинними програмами виховання й розвитку дитини.

Певні труднощі становить для вихователів аналітичний метод роботи з художнім текстом. За родом своєї діяльності педагоги мають слідкувати за тим, як діти сприймають і розуміють художній твір, адже від цього залежить повнота розвивально-виховного впливу літератури на дитину. Однак доводиться констатувати, що більшість вихователів недостатньо володіє професійними вміннями організовувати процес сприймання дошкільниками літературного твору, коригувати його. На нашу думку, зазначені недоліки методичної підготовки кадрів для ДНЗ можна було б усунути, якщо передбачити в навчальному плані низку спецкурсів, спецсемінарів, які б забезпечили майбутніх вихователів ґрунтовними знаннями про сутність читацької діяльності, специфіку її формування в дошкільному віці, етапи становлення читацької культури, сучасні технології навчання дошкільників розуміти твори художньої літератури.

Сучасна методика досить гнучко підходить до організації літературних занять, на перший план ставить інтереси дітей.

У повсякденному житті й у процесі роботи з художньою літературою вихователь постійно використовує малі фольклорні жанри: прислів'я, приказки примовляння, загадки, мирилки, а також фразеологізми. Найчастіше їх підбирають за тематичним принципом для найбільш вдалої характеристики образів героїв, точного висловлення головної думки твору. Проте сам фольклорний твір у такій ситуації виконує здебільшого допоміжну функцію і не усвідомлюється дітьми як самоцінний витвір мистецтва слова.

Прислів'я і приказки. Прислів'я доступні дітям усіх вікових груп. Заучують прислів'я індивідуально або з невеличкою групою дітей впродовж дня. Широко використовуються прислів'я і приказки під час режимних процесів, упродовж яких завжди можна знайти привід для застосування тієї чи іншої приказки. Так, наприклад, якщо хтось із дітей образив іншого, вихователь може використати прислів'я: “Слово може врятувати людину, слово може і вбити”, “Рана загоїться, а лихе слово – ні”.

Прислів'я моральної тематики використовуються після читання художніх творів. Наприклад, після читання творів про чесність і правдивість у бесіді можна використовувати такі прислів'я: “Правда і в морі не тоне”, “Краще гірка правда, ніж солодка брехня, “Правда кривду переважить”, “ На злодієві і шапка горить. Бесіду про сміливість і хоробрість супроводжують прислів'я: “Страху немає там, де його не бояться”, “Сміливого куля боїться”, “Вовків боятися – в ліс не ходити” та ін.

Праця дітей на ділянці дошкільного закладу, на городі супроводжується прислів'ями: “Добрий початок – половина діла”, “Як посієш, так і пожнеш”, “Щоб мати треба працювати”, “Не хитруй, не мудруй, а чесно працюй” тощо. [26]

Зі старшими дошкільниками можна провести заняття, цілком побудоване на народних прислів'ях і приказках на тему : “Чому так у народі говорять?” Для цього вихователь добирає прислів'я з кількох моральних тем, наприклад, про скромність, ввічливість, дружбу, чесність, правдивість, сміливість. Заняття починається з прислів'я, наприклад такого: “Хвалько - пустий чоловік”. Діти пояснюють зміст прислів'я, наводять конкретні приклади з художньої літератури про скромних та хвальків, аналізують поведінку літературних героїв, поведінку дітей своєї групи. Після цього пропонується інше прислів'я т.д.

Казки.

Казки використовуються у всіх вікових групах. Оскільки казки різні за змістом, за сюжетом, різняться композиційною будовою, методика їх використання у різних вікових групах також специфічна. Казки повинні насамперед відповідати віковим особливостям дітей. Тут доречним буде застереження І.Я.Франка: “Гола, повна правда життя – то тяжка страва. Старші можуть заживати її , вона для них смачна і здорова. Але дітям не можна давати її так, як старшим, треба приготовлювати її в ріденькім стані, в образках, у байках. І вони так приймають її”.

В.Сухомлинський дійшов висновку, що складовою частиною виховання дітей повинно бути розповідання, читання, слухання казок: “Казки виховують любов до рідної землі вже тому, що вони творіння народу”. Перш ніж прочитати чи розповісти дітям казку, потрібно добре підготуватися: кілька разів уголос її прочитати, дотримуючись засобів інтонаційної виразності. Робота над мистецтвом художнього читання, за словами Е. Фльоріної, має стати професійним обов'язком кожного вихователя. Народ склав казку, письменник її записав, а донести її зміст до свідомості дитини — обов'язок вихователя.

Для того, щоб вплинути на почуття дітей, їхні переживання, вихователь заздалегідь докладно аналізує казку, добирає найвдаліші засоби виразного читання або розповідання ( інтонації, розстановку пауз, логічні наголоси), виробляє чітку і правильну вимову кожного слова, фрази, речення. Вихователь готуючись до розповідання казки, має добре запам'ятати текст, щоб дослівно передати зачини, повтори, пісеньки, образні народні вирази. Слід визначити, які слова, фрази потребують унаочнення, пояснення, продумати прийоми, час і місце їх пояснення.

Структура заняття з використанням казки :

1. Вступна бесіда.

2. Розповідання казки. Унаочнення та пояснення окремих слів, виразів. Розглядання ілюстрацій.

3. Коротка бесіда за змістом казки.

4. Виведення морального правила. Прислів'я.

Структура заняття з використанням літературних творів.

1. Вступна бесіда морально-етичної спрямованості, пригадування прислів'їв, приказок.

2. Читання оповідання (уточнення і пояснення слів). Розглядання ілюстрацій.

3. Повторне читання оповідання.

4. Бесіда морально-етичного змісту.

5. Ігрові ситуації, прислів'я, приказки. Виведення морального правила.

У старшому дошкільному віці проводять літературні ранки та вечори, присвячені творчості українських письменників. Мета їх — виховати любов до українського слова, повагу та інтерес до національної літератури, закріпити у дітей знання художніх творів, активізувати мовлення, викликати радісний настрій. Літературні ранки та вечори — це своєрідні свята національної свідомості.

Літературні ранки та вечори будуються за такою структурою:

- вступне слово вихователя;

- розглядання портрета, книг;

- бесіди про твори, літературна вікторина;

- читання дітьми віршів, розповідання казок;

- участь дорослих (читання віршів, співання пісень за текстом письменника);

- ігри дітей, театралізація чи драматизація творів;

- інсценізація творів письменника.

Завдання з художньо-мовленнєвої діяльності

Шостий рік життя

Усна народна творчість

Продовжувати прилучати дітей до слухання, вивчення напам’ять та розігрування малих поетичних фольклорних творів. Організовувати тематичні вечори розваг, присвячені українській народній творчості (фольклорні заняття). Ознайомити дітей з щедрівками, колядками, посівалками, спонукати запам’ятовувати їхній зміст, розігрувати «різдвяні розваги».

Стимулювати до самостійного загадування загадок у відповідних побутових та життєвих ситуаціях. Розуміти зміст приказок, прислів’їв, співвідносити їх з реальними життєвими ситуаціями.

Продовжувати знайомити дітей з новими соціально-побу товими та фантастичними казками. Учити розуміти, сприймати виразні засоби.

Казки: фантастичні перетворення, чарівні речі, афористичність мови, повтори, вставні пісеньки, зачини, кінцівки. Розуміти, що казка — це фантастика, олюднення тварин, речей. Знати напам’ять кілька зачинів, кінцівок, самостійно їх використовувати в процесі розповідання знайомих казок. Відповідати на запитання за змістом казки, самостійно розповідати знайомі казки у вільний час, висловлювати своє ставлення до героїв казок, оцінювати їхні вчинки. Впізнавати назву казки за описом героїв, ілюстраціями та уривками з тексту казки (казкові вікторини). Самостійно знаходити й називати в тексті казки зачин, кінцівку (заміняти їх іншими на прохання вихователя), знаходити повтори, називати чарівні предмети, фантастичні події. Продовжувати знайомити дітей з «надокучливими» казками, спонукати використовувати їх у спілкуванні з іншими дітьми. Ознайомити з народними казками інших народів (російські, англійські, французькі тощо).

Читання

Читати дітям твори українських класиків літератури та сучасних українських письменників.

На тематичних заняттях (узагальнюючі бесіди) ознайомити дітей з портретами, життям і творчістю двох-трьох письменниківкласиків, одного-двох сучасних українських письменників і поетів. Учити впізнавати їх на портретах, впізнавати їхні твори, які вже знайомі дітям, знати їхні назви. Читати оповідання письменників інших країн. Усвідомлювати особливості оповідання як літературного твору (коротка розповідь, здебільшого реалістичного змісту, з наявністю оповідача). Прилучати дітей до аналізу засобів художньої виразності твору, застосовуючи прийоми уявлюваної ситуації, словесного малюнка, словесної гри, елементів драматизації та інсценування, уявлюваного діалогу з героями творів, інтонаційного перефразування, до етичних бесід. Упізнавати героїв твору, назву й автора оповідання за змістом ілюстрацій чи за уривком твору. Залучати дітей до тривалого чергування (упродовж тижня) в куточку книги; влаштовувати «групову бібліотеку», залучати дітей до роботи в ній. Організовувати самостійну діяльність дітей у куточку книги з лагодження книг, виготовлення альбомів, влаштування виставок книг. Збагачувати словник дітей новими словами.

Продовжувати знайомити дітей з будовою дитячої книжки: на обкладинці є малюнок, зазначено прізвище автора — того, хто написав книжку; назву книжки.

Розповідання вихователя з ілюстративним матеріалом

Продовжувати розповідати дітям казки та казкові сюжетисценарії в супроводі картин-ілюстрацій, репродукцій, слайдів, фотографій; показу театрів (іграшок, картонажного, тіньового, байового, магнітного, лялькового, пальчикового). Залучати дітей показувати фрагменти іграшкових театрів за знайомими сюжетами, супроводжуючи покази розповідями.

Показувати дітям діафільми, відеофільми.

Ознайомити з будовою фільмоскопа, залучати дітей до самостійного показу знайомих діафільмів, розповідання їхнього змісту. Виразне читання

Ознайомити дітей з поезією поетів-класиків (Т. Шевченко, Л. Українка, Я. Щоголів, О. Олесь), сучасних поетів (П. Тичина, М. Рильський, В. Сосюра, В. Симоненко, Л. Костенко тощо), творчістю поетів свого реґіону (скажімо, П. Ребро — Запоріжжя; М. Підгірянка — Прикарпаття, С. Жупанин — Закарпаття тощо). Запам’ятовувати тексти віршів, виразно їх читати, називати назву, автора вірша. Знаходити художні засоби виразності: рими, повторення звуків (голосних, приголосних), переносне значення слів, образні вирази.

Ознайомити дітей з новим поетичним жанром — байкою, з байками Л. Глібова, сучасних байкарів, учити розуміти мораль байки. Залучати дітей відповідно до їхніх інтересів до роботи в поетичному гуртку. Театралізовано-ігрова діяльність

Спонукати дітей до самостійних ігор-драматизацій, театралізованих ігор та ігор за змістом знайомих художніх творів, влаштовуючи ігри в «Театр».

Продовжувати вчити дітей драматизувати зміст нових казок та віршів у супроводі музики. Залучати до читання-розігрування віршованих творів за ролями на літературних ранках. Відповідно до інтересів дітей залучати їх до роботи в драматичних гуртках.

Інсценування. Продовжувати вчити дітей інсценувати нові художні твори, готувати інсценівки до тематичних занять, свят, літературних ранків, вечорів розваг. Доручати дітям промовляти авторський текст (від автора). Залучати дітей до виготовлення декорацій, атрибутів, костюмів.

Створення фонду «можу»

Діти цього віку добре орієнтуються в жанрах фольклорних творів, легко впізнають їх, називають жанр. Знають напам’ять і розповідають забавлянки, українські народні пісні (5–7), лічилки (3–4), скоромовки (4–5), мирилки (1–2), заклички (3–4), прислів’я, приказки (5–7), загадки (5–6), щедрівки, колядки, посівалки (3–4). Самостійно розігрують зміст забавлянок, українських народних пісень, використовують малі жанри фольклору в сюжетно-рольових іграх та мовленнєвому спілкуванні з дорослими, з однолітками.

Розрізняють казковий жанр народного епосу. Знають і називають українські народні казки про тварин (4–5), соціально-побутові (2–3), фантастичні (2–3), надокучливі (2–4), казки інших народів (2–3). Визначають у структурі казки зачин, кінцівку, повтори, чарівні предмети, образні вирази, звернення. Впізнають за описом героїв (чи за ілюстраціями) назву казки. Добре розуміють мораль різних типів казок, використовують реалістичні оцінки вчинків і поведінки казкових героїв, зіставляють вчинки казкових героїв із власною поведінкою та поведінкою однолітків. Беруть участь в етичних бесідах за змістом та у зв’язку зі змістом казок, у казкових літературних вікторинах, у вечорах української казки. Самостійно розповідають на прохання дорослого чи дітей 3–4 доб ре знайомі казки.

Діти обізнані з творчістю українських письменників-класиків (М. Коцюбинського, С. Васильченка, І. Франка, П. Грабовського), поетів (Т. Шевченка, Л. Українки, Л. Глібова, О. Олеся, М. Воробкевича та ін.), сучасних письменників (В. Сухомлинського, М. Вінґрановського, В. Чухліб, П. Тичини, П. Воронька, А. Малишка, Л. Костенко та ін.), дитячих письменників свого реґіону, області, міста. Впізнають на портреті Т. Г. Шевченка, Лесю Українку, І. Франка, П. Тичину, П. Воронька, знають і називають їхні твори для дітей. Відповідають на запитання різного типу за змістом одного чи двох художніх творів (одного чи двох авторів на одну тему), беруть участь у бесідах різного виду: етичних за запитаннями автора щодо художніх засобів виразності, композиції або жанрів твору, за змістом твору. Чергують у куточку книги, лагодять книги, разом із вихователем влаштовують виставки, виготовляють альбоми, «працюють» у груповій бібліотеці. Звітують про чергування в куточку книги.

Знають і виразно читають 6–7 віршів українських поетів, 1– 2 байки. Знають автора вірша, байки, їхню назву.

Можуть самостійно показати виставу театру іграшок, картонажного, тіньового за знайомими сюжетами, вміють користуватися фільмоскопом, показувати діафільм, розповідати за його кадрами, самостійно влаштовувати сюжетно-рольову гру «Кінотеатр».

Організовують самостійно та за вказівкою вихователя театралізовані ігри та ігри за сюжетами добре знайомих дітям художніх творів, ігри-драматизації. Беруть участь в інсценуванні знайомих казок, виготовляють разом із вихователем атрибути, костюми, декорації. Влаштовують ігри в «Театр».

Випускники дошкільного закладу добре обізнані з творами українського фольклору, легко впізнають жанр малих поетичних творів. Знають напам’ять і розповідають забавлянки, утішки, українські народні пісні (до 10), лічилки (до 5), скоромовки (6–7), мирилки (2–3), заклички (до 5), прислів’я, приказки (до 10), щедрівки, колядки, посівалки (до 5), загадки (10). Самостійно використовують малі фольклорні жанри в сюжетно-рольових іграх, у нестимульованому мовленнєвому спілкуванні з однолітками та дорослими. Беруть участь у фольклорних святах, розвагах.

Люблять і знають різні види українських народних казок. Називають українські народні казки про тварин (до 5), соціальнопобутові (3–4), чарівні (до 5), казки-билини (1–2), перекази (2–3), казки інших народів (до 5), авторські казки (3–4), «надокучливі» казки (до 5). Легко орієнтуються в структурі казки, визначають зачин, кінцівку, повтори, образні вирази. Знають напам’ять різні варіанти зачинів (до 5), кінцівок (до 5). Самостійно розповідають 3–5 добре знайомих казок, знають, якого народу (чи авторська) ця казка. Впізнають героїв казок на ілюстраціях, за описом, у казкових літературних вікторинах. Малюють за змістом казок за власною ініціативою, розповідають за малюнками. Адекватно оцінюють поведінку та вчинки героїв, співвідносять казковість і реальність у сюжетах казки. Беруть активну участь у фольклорних вечорах зустрічі з казкою.

Діти 7 років знають, що Т. Г. Шевченко — великий український письменник і художник. Український народ відзначає день народження Шевченка в березні «Шевченковим святом». Т. Г. Шевченка називають в Україні Кобзарем, таку назву має збірка його поезій, яка є в кожному дитячому садку, у кожній сім’ї. Знають напам’ять кілька віршів Т. Шевченка, впізнають його на портретах, знають його картини («Автопортрет», «Катерина»).

Леся Українка — велика українська поетеса, народилася на Волині, дуже любила українську природу, оспівувала її у своїх віршах. Діти знають кілька віршів поетеси. Олена Пчілка — мати поетеси — теж писала вірші та казки для дітей.

І. Франко — «український казкар», писав багато казок для дітей. Діти знають і називають казки І. Франка.

Л. Глібов писав багато віршів, байок для дітей, казок.

Діти знають і інших українських письменників-класиків і сучасних, місцевих письменників, зарубіжних письменників (О. Пушкін, К. Чуковський, С. Михалков, Г. Х. Андерсен, брати Грімм та ін.), знають їхні твори.

Відповідають на запитання за змістом оповідань, легко приймають позицію героя, діють в уявлюваній ситуації, ведуть уявлюваний діалог з героями, аналізують художні засоби виразності твору.

Знають і впізнають різні види дитячих книжок: книжкакартинка, книжка-ширма, книжка-скринька, сюрприз, книжк и, які потрібно розфарбовувати. Знають дитячі журнали «Малятко», «Барвінок», «Сонечко», «Пізнайко» тощо. Називають і показують у книжці обкладинку, сторінки, ілюстрації. Чергують у куточку книги, лагодять книги, влаштовують виставки книг разом з вихователем, звітують про свою роботу в бібліотеці.

Знають вірші українських (до 10) та зарубіжних (2–3) поетів, байки (1–2), їхніх авторів.

Можуть самостійно показати виставу театру іграшок, діафільм, розповідають їхній зміст. Беруть активну участь у театралізованій діяльності: у театралізованих іграх, іграх за сюжетами літературних творів, іграх-драматизаціях, інсценуванні художніх творів. Улаштовують самостійно сюжетно-рольові ігри «Театр», «Кінотеатр». Діти бережливо поводяться з книгою, знають, що вона дає людині знання, у дитини є власна дитяча домашня бібліотечка.

Тема: «РОДИНА. Сім’Я. ЗНАЙОмСтВО»

Усна народна творчість

Прислів’я

«Нашому роду нема переводу»; «До свого роду — хоч через воду»; «Хоч у вогонь і воду, аби до свого роду»; «Діти батька не учать»; «Гість лави не засидить, печі не залежить». Народні порівняння

«Лагідна, як мати рідна»; «Нема кращого друженька, як матінка рідненька»; «Нема цвіту, як маківочка, нема ріднішого, як матіночка».

Українська народна колискова

Заколишу дитиноньку

Ой ходила журавочка Та й заколишу.

Та й по комишу, Ой ну люлі, люлі!

А я свою дитиноньку

Приказка

«Тримайся свого роду».

Сімейка

У нашого Омелечка Невеличка сімеєчка: Тільки він, та вона,

Та старий, та стара,

Та Іван, та Степан,

Та Василь, та Панас,

Та той хлопець, що в нас,

Та дві дівки косаті,

Та два парубки вусаті, Та дві Христі в намисті,

Та дві ляльки в колисці.

Лічилка

В. Гринько

Чотири Я жмурюсь.

Заплющив очі...

Всі ховайтесь, хто де хоче!

Вмить розбіглась дітвора.

Йти шукать мені пора.

Більш не буду я чекати:

Раз, два, три — іду шукати.

Раз — за Петра,

Два — за Дмитра, Три — за Тетянку, Чотири — за Оксанку. Я усіх уже знайшов,

Сам ховатися пішов.

Читання

В. Сухомлинський ХАЙ Я БУДУ ВАША, БАБУСЮ...

На околиці села живе старенька бабуся Марина.

— У неї нема нікого-нікогісінько, — часто говорить матуся Марійці, трирічній дівчинці.

Марійка з матусею живуть через дорогу від бабусі Ма рини.

Встане вранці Марійка, гляне на бабусине подвір’я й бачить: сидить бабуся на стільчику, гріється на сонці й пильно-пильно дивиться на неї, Марійку.

Марійка біжить до бабусі, вітається:

— Добрий день, бабусю!

— Добрий день, Марійко, — радісно відповідає бабуся. — Посидь біля мене, дитинко.

Марійка посидить трохи, послухає казку. Але довго сидіти не хочеться. Вабить луг — скільки метеликів там літає. Вабить річка — який пісочок чистий там на березі, яка вода тепла...

Марійка збирається йти, а бабуся зітхає.

— Чому ви зітхаєте, бабусю?

— Бо нікому й слова промовити... Одна я, однісінька...

— Хай я буду ваша, бабусю, — тихо шепоче Марійка й цілує її в старечу, зморщену щоку.

— Добре, дитинко, будеш моя, — усміхається бабуся Ма рина.

До вечора Марійка бігала в лузі, купалася, милувалася метеликами. А про бабусю не забувала. Побігає в лузі, прибіжить до бабусиного подвір’я й защебече:

— Я не забула, що я ваша, бабусю! Тільки, ой, як у лузі бігати хочеться!

В. Сухомлинський

ВтРАЧеНИЙ ДеНь

В одного батька було троє синів — маленьких хлоп’ят. Якось увечері батько питає хлопчиків:

— Розкажіть, як ви сьогодні прожили день.

Юрко відповів:

— Я сьогодні посадив дерево.

Батько сказав:

— Ти сьогодні добре прожив день.

Микола відповів:

— Я сьогодні зайчика намалював.

— Ти теж непогано прожив день, — сказав батько.

Петрик відповів:

— Я сьогодні в м’яча грав... І морозиво з’їв...

— У тебе сьогодні втрачений день, — посмутнів батько.

В. Сухомлинський

СИВі ВОЛОСИНКИ

Два тижні маленька Олеся тяжко хворіла. Їй було так тяжко, що кожної хвилини дівчинка могла померти.

Від її постелі ні на мить не відходила мама.

Коли небезпека минула і Олесі стало легше, мама лягла поруч з донькою й заснула.

Прокинулась мама, Олеся й запитує її:

— Мамо, чому це в косах твоїх багато срібних волосинок?

— Горе посріблило, — відповіла мама.

— Матусю, — сказала Олеся, — яку ж тобі радість принести, щоб не стало цих срібних волосинок?

Т. Шульга

ЯК Я ОСВіДЧИВСЯ мАмі В КОХАННі

Я працюю в дитячому садку. Хлопчиком. Робота моя нескладна: їм, сплю, читаю, дихаю свіжим повітрям. Головн е — все робити вчасно. Особисто я — задоволений. Якби все життя так! Та кажуть, моєму щастю швидко прийде кінець. Тому що всі діти рано чи пізно повинні йти до школи. Я питав, чи у школі є ліжка. Мені сказали — ні. А їдальня? Їдальня є. Але ж там — черга, і деякі не встигають перекусити за одну перерву. А я й поготів не встигну. Тому я трошки хвилююся за своє майбутнє. Та поки що все добре.

Сьогодні вихователька Ніна Іванівна запитала у нас: — Діти, ви своїх матусь любите? Звичайно, усі сказали: «Та-а-к!» — А ваші матусі це знають?

Ми мовчали.

— Тоді скажіть їм про це: зробіть мамам освідчення в коханні. От вони зрадіють!

Легко сказати: «Зробіть освідчення!» А як? Я й слів таких не знаю. Вирішив у Мишка запитати:

— Ти коли-небудь у коханні освідчувався?

— Сто разів! — каже Мишко. — Любов — це багато-багато слів. Ти, головне, говори, говори, говори, говори... Не зупиняйся. І щоб одне слово було краще від іншого.

Увечері за мною прийшла мама, і ми поїхали додому. Автобусом.

— Матусю, я тебе дуже люблю, — обережно почав я. — Я тебе завжди буду слухатись.

Мама мовчала і байдуже дивилася у вікно.

— Такої мами ніде немає, — сказав я вже голосніше.

Мама глянула трішечки злякано:

— Тихіше, тихіше, вдома поговоримо.

Але я знав, що вдома вона мене зовсім не буде слухати, їй страшенно ніколи. Тому я вирішив перейти на крик: нехай усі знають, як я люблю свою маму! Мені від людей приховувать нічого.

— Ти хоча б знаєш, як тобі пощастило з сином? Апетит хороший — раз! На фізкультурі першим стою — два! Піклуюсь про тебе — три!

— Піклуєшся? — здивувалася мама. — Як?

— А пам’ятаєш светр, який тобі тато подарував? Смугастий, як зебра?

— Пам’ятаю, я його шукаю вже третій день.

— А як так старанно його прасував, що навіть дірочку пропалив. У такому светрі тепер загорати можна. Ні в кого такого немає!

Знаєш, тобі сподобається.

Мама швидко взяла мене за руку і потягла до виходу.

Вдома на мене чекав куток. Мишка, як я потім довідався, теж. Не вміємо ми ще в коханні освідчуватись. Дуже малий словниковий запас.

Розповідання вихователя з ілюстративним матеріалом

За Д. Чередниченком РОДОВіДНе ДеРеВО

Одного хлопчика запитали, як звуть його бабусю. А він не знав.

— А як же ти дідуся кличеш?

— Діду, дайте меду.

— Смішно, та не дуже. Більше сумно, що є такі хлопчики. Може, вони позабували, як і тата й маму звуть.

— Е-е-е, — каже дід Петро. — Хто не має коріння, той як перекотиполе. Куди вітер подме, туди й котиться.

А гарні дітки знають свій рід: і батьків, і дідів, і прадідів, і прапрадідів знають. Вони мають такий альбом, де вміщують знімки своїх родичів і добре слово про них. І складають родовідне дерево. Воно корисне, гіллясте, а що гілка, то й член красного роду. Чим глибше коріння в такого дерева, тим міцніше воно стоїть на землі.

А яке коріння у твого дерева?

Виразне читання та заучування

Яна Яковенко

Є у мами хвостик — Хвостик-Малоростик. Пустотливий, наче в киці, Вигляда із-за спідниці.

Хоче мама прибирати —

Хвостик — слідом по кімнаті. Сяде мама на хвилину — Моститься він на коліна.

Як обід готують в кухні —

Лізе носиком у кухлик; А коли лягають спати — Любить хвостик поспівати. Мама хвостик дуже любить, Його хвалить і голубить.

І ніхто у цілім світі

Їх не зможе розлучити.

Т. Коломієць Братик і сестричка

Братик для сестрички Ще й двоє оченяток, Чистить черевички. Наче маченяток.

А сестричка, хоч мала, І вже із сорочини

Голку й заполоч взяла. Співають дві пташини Вишила два носики, На різні голоси...

Вишила два хвостики — На, братику, носи!

М. Сингаївський

материна мова

Колискова пісня, колискова — то найперша материна мова. Пахне вона м’ятою і цвітом, чебрецевим і суничним літом. Пахне молоком і споришами...

Скільки в ній ласкавості і шани, Скільки в ній тривожності людської, і надій, і сивини гіркої...

Колискова пісня, колискова — то солодка материна мова.

Українська народна казка

БАтьКіВСьКі ПОРАДИ

Жив у одному селі чоловік, і був у нього син. Якось батько каже йому:

— Слухай, сину. Живи так, щоб ти мав у кожному селі хату, на кожен день нові чоботи і щоб тобі всі люди кланялися.

Задумався син над батьковими словами й питає:

— Як це, батьку, я можу поставити в кожному селі хату, купувати щодня нові чоботи і примусити всіх мені кланятися?

Засміявся старий і говорить:

— Дуже легко, сину. Матимеш у кожному селі доброго товариша — будеш мати свою хату.

Щоб кожний день були нові чоботи, треба їх щовечора чистити, і на ранок вони будуть як нові.

І вставай, сину, рано — раніше всіх — і йди на роботу, і роби.

А ітимуть на роботу люди, то всі будуть тобі кланятися і вітатися.

Мовленнєвий матеріал з теми

О. Орач Один за всіх

Щоб догодити всім-усім, нема для їжі місця.

весь день я мушу їсти: Хлоп’ята дражняться: «Товстун!» за маму їм, Терплю, не вередую.

за бабу з дідом їм і їм. Ну, постривайте, підросту Уже у животі моїм усіх вас нагодую!

В. Лучук

тільки мама

— Я на ковзанку піду! На ходу сніданок з’їм! А коли ж до хати? — — Так не слід робити! тільки мама вміє так тільки мама може так лагідно спитати. лагідно сварити.

В снах літаю до зірок... Час вставати, сину... тільки мама збудить так лагідно дитину.

Я — не одиначка

Я — не одиначка Задарма не плакать,

У матусі й тата: Не вередувати,

В мене є сестричка, Говорити правду,

Дівчинка кирпата. Смілою зростати.

Я свою сестричку Поважать дорослих.

Вчу не лінуватись: Слухать тата й маму. Прибирати ліжко, В дитсадку навчають Швидко одягатись, І мене так само.

М. Вінграновський

Величальна колискова

Ще імені твого не знають солов’ї,

Ще імені твого не чули квіти,

І літо, і сніги, і літечка твої

Тобі не поспішають прилетіти.

В білій льолі, люлі,

Спатоньки-спатулі, —

Тато-мамо, тато-мамо

Колисали…

Колисало небо

Білу хмару,

Колисало море

Хвилю кару…

Ще ніженька твоя не знає далини,

Щасливий мак цвіте біля криниці,

І ти як мак, про щастя бачиш сни, На них ніяк не можеш надивиться.

В білій льолі, люлі,

Спатоньки-спатулі, —

Тато-мамо, тато-мамо

Колисали…

Обнімало небо

Білу хмару,

Обнімало море Хвилю кару.

Щаслився ж і цвіти, метелику малий,

На долю і на волю тополину, Понад Дніпром, де сонце, де орли, Понад Дніпром на світ, на Україну.

В білій льолі, люлі,

Спатоньки-спатулі, —

Тато-мамо, тато-мамо

Цілували…

Цілувало небо

Білу хмару,

Цілувало море

Хвилю кару…

Л. Компанієць

татова порада

Хлопчина вбіг із двору в хату, до тата голосно гука: А я провідав у лікарні свого найкращого дружка. Тож правда, тату, я — чутливий і маю серце золоте?

Замисливсь тато на хвилину і так сказав йому на те:

— Коли тебе в тяжку годину людина виручить з біди, про це добро, аж поки віку, ти, сину, пам’ятай завжди. Коли ж людині щиросердно ти зробиш сам добро колись, про це забудь, аж поки віку, мовчи й ніколи не хвались!

О. Головко

Хай матуся відпочине

Як прийду я з дитсадочка Хай матуся відпочине,

Нагодую вдома квочку, Щоб не поралась сама. Підмету у хаті, в сінях, Бо який же я мужчина, Принесу теляті сіна. Якщо помочі нема?

Є. Саталкіна

мамині руки

Угамуйтеся, «чомучки», Витруть вам сльозинки-краплі, киньте пустощі на мить, Тамувати вміють біль. у свої цікаві ручки Руки мамині — кораблик, руки мамині візьміть. Що не тоне серед хвиль. А тепер — погляньте зблизька — Поведуть вони в садочок правда ж любите ви їх? І покажуть первоцвіт. Руки мамині — колиска Руки мамині — місточок для великих і малих. У широкий білий світ.

Л. Компанієць

Бабуся Якилина

У Березневе свято я рано-рано встала, Малюночок весняний гарненько змалювала: Вербички волохаті, над ними небо ясне, І сонечко у небі горить горить, не гасне... Піду я в крайню хату до баби Якилини, Ані дітей у неї, ані рідні-родини.

Вона стара і квола, самотня й сумовита: В війну її синочка під Києвом убито,

За нашу Батьківщину наклав він головою...

Бабусю я розважу, погомоню з старою. Віддам їй сонце, небо, вербички волохаті Нехай весна засяє в її самотній хаті.

Грицько Бойко

тато-постовий

Там, де тато-постовий, — Можна йти і на червоне!.. Світлофор тепер новий. Ми йдемо, а біля нас Я з бабусею іду — заскрипіли гальма враз... Я в кіно її веду. Тут підходить постовий — Нам червоне світло сяє: То і справді тато мій.

— Зупинись! — я їй гукаю. Він квитанції виймає А вона: — Іди мерщій! І спокійно промовляє: Он твій тато-постовий — — Штраф беру я сам у себе Не страшна нам перепона! За бабусю і за тебе!

М. Підгірянка

Де нам наймиліше

Ой, нема миліше, Яблучок нав’яже, Нема веселіше, Казочку розкаже,

Як в бабці в гостині Ще й лялечку справить,

Медом нагодує, Бабуся радіє,

Солодко цілує Сама молодіє,

Личенько дитині. Коли внучків бавить.

Яна Яковенко

Мама своїй донечці Козацькі заграви Льолю вишивала, Побачить дитинка.

Вузлики на пам’ять Носи, доню, льолечку

Донечці в’язала. Без гонору й пихи,

Розв’яжеться ниточка Я сюди зашила Наче рілля чорна. Слово проти лиха.

Пізнає дитиночка Носи, доню, льолечку,

Прадідівські корені. Тримай прямо спину,

Розв’яжеться ниточка Бо тобі Вкраїноньку

Червона кровинка Піднімать, дитино...

М. Підгірянка

мій дідусь

Мій дідусь старенький, По садочку ходить,

Як голуб сивенький, Яблучка знаходить, По садочку ходить Ще дає горіхи,

І мене малого, Мій дідуньо милий, Онучечка свого, Як голубчик сивий,

За рученьку водить. З ним — багато втіхи.

В. Сухомлинський

імеНИННИЙ ОБіД

У Ніни велика сім’я: мати, батько, два брати, дві сестри й бабуся.

Ніна найменша: їй восьмий рік. Бабуся — найстарша: їй вісімдесят два роки. У бабусі тремтять руки. Несе ложку бабуся — ложка дрижить, крапельки падають на стіл.

Скоро день народження Ніни. Мама сказала, що на її іменини буде святковий обід. На обід Ніна хай запросить подруг.

Ось і настав цей день. Мама накриває стіл білою скатертиною. Ніна подумала: це ж і бабуся за стіл сяде. А в неї ж руки тремтять. Подруги сміятимуться. Розкажуть потім у школі, що в Ніниної бабусі руки тремтять.

Ніна тихенько сказала мамі:

— Мамо, хай бабуся сьогодні за стіл не сідає.

— Чому? — здивувалася мама.

— В неї руки тремтять. Капає на стіл.

Мама зблідла. Не сказавши й слова, вона зняла зі столу білу скатерть і сховала її в шафу.

Довго сиділа мовчки, потім сказала:

— У нас сьогодні бабуся хвора. Тому іменинного обіду не буде. Поздоровляю тебе, Ніно, з днем народження. Моє тобі побажання: будь справжньою людиною.

М. Вінграновський

Перша колискова

Спи, моя дитино золота, Спи, моя тривого кароока. В теплих снах ідyть в поля жита, І зоря над ними йде висока. Спи, моя гіллячко голуба, Тихо в моїм серці і щасливо. За вікном хлюпочеться плавба Твоїх літ і долі гомінливої.

Спи, моя дитинко, на порі.

Тіні сплять і сонна яворина... Та як небо в нашому Дніпрі, Так в тобі не спить хай Україна. Хай вона не спить в тобі повік, Бо вона — для тебе і для світу... Люлі, мій маленький чоловік,

Капле сон сріблястий з верховіту...

В. Сухомлинський ЧОмУ ДіДУСь тАКИЙ ДОБРИЙ СьОГОДНі

Поліз Андрійко на шовковицю: привабили чорні ягоди. Навтішався вволю, а тут дощ пішов.

Пересидів Андрійко дощ. Хотів злазити з шовковиці, аж дивиться — сидить під шовковицею дідусь Петро. Вийшов дідусь після дощу в сад.

«Що ж його робити? — думає Андрійко. — Злізати з шовковиці — струсиш на дідуся всю воду з листя, змокне під дощем, захворіє».

Сидить Андрійко, притулившись до гілки, боїться поворухнутись. Жде, поки дідусь до хати піде. А дідусь не йде.

Вже сутеніти стало, коли підвівся дідусь, питає:

— Чому це ти сидиш на дереві, внучку?

— Боюся струсити на вас краплі, дідусю...

— Злазь, Андрійку...

Дідусь відійшов, Андрійко зліз з шовковиці.

Дідусь пригорнув і поцілував Андрійка.

«Чому це дідусь такий добрий сьогодні?» — з подивом подумав внук.

Усна народна творчість

Прислів’я

«Бережи хліб на обід, а слово на відповідь»; «Умієш говорити, навчись і слухати»; «Краще не домовити, аніж перемовити»; «Красно говорить, а слухати нічого»; «Мовчить, як води в рот набрав»; «Батька не хліб годує — добре слово дітей»; «Добридень на Великдень, добривечір на Різдво».

Народні порівняння

«Говорить, мов горохом торохтить»; «Говорить, наче пташка щебече»; «Говорить, наче соловей співає»; «Говорить, наче три дні не їв»; «Слова — як мед, а діла — як полин»; «Словом, як листом стеле, ділом — як голками»; «Словом, як шовком вишиває, а ділом — як шилом шпигає».

Читання

Т. Костикова ПРИВітАЙмОСЯ!

У різних країнах люди вітаються по-різному: українці зичать один одному доброго ранку, дня, здоров’я. Англійці при зустрічі запитують: «Як ви себе почуваєте?» Араби вітаються словами: «Мир тобі!» Саме це вітання, вочевидь, найстаріше. Таке ж давнє, як і рукостискання. Адже потискали один одному руки ще наші далекідалекі пращури. Бо як же інакше повідомляти зустрічного, що ти з миром ідеш?

Сказати? А якщо він мови твоєї не знає і не зрозуміє тебе? От і виходить, що вірніше всього показати руки: ось, мовляв, нема у мене ні сокири, ні списа, ні лука. Я — не ворог тобі, а друг.

Рукостискання, щоправда, теж бувають різними. У Конго, наприклад, і досі вітаються обома руками. (Це ще красномовніше: обидві руки без зброї.) На островах Океанії потискають один одному... середні пальці і злегка тягнуть кожен у свою сторону.

Крім доброзичливості, вітання може передавати ще й особисті почуття до людини.

У знак особливої шани в Японії низько-низько вклоняються, згинаючись удвоє, і присідають до землі, нагнувши голову. Індійці, склавши долоні, викидають їх перед лицем. Араби прикладають до лоба й до серця руки і опускають їх з поклоном, ніби кажучи: «Думки мої, серце моє — все тобі».

Ось що таїться в простому вітанні! А ви, мабуть, і гадки про це не мали, промовляючи звичне «Добридень!».

За Є. Башенко ПЕТРУСЬ і ПОДАРУНКИ

Бабуся приїздила до Петруся часто. І завжди привозила іграшки, цукерки, черешні або великі апельсини. Тільки-но бабуся ступала на поріг, як Петрусь біг до неї і запитував:

— Що ти мені привезла?

Бабуся виймала подарунки, і Петрусь цілував її.

Одного разу хлопчик, як завжди, побіг назустріч бабусі, але подарунків у неї не було... Бабуся дуже поспішала до свого внука і нічого не встигла купити. А Петрусь набурмосився, відвернувся і не став цілувати бабусю.

Наступного разу бабуся привезла гостинець. Петрусь зрадів, кинувся її цілувати, та бабуся зупинила внука:

— Не треба, Петрусю, — сказала вона. — За подарунки кажуть спасибі, а кого люблять, того цілують і без подарунків.

І Петрусеві стало дуже соромно.

В. Сухомлинський

мИШКіВ ВеЛОСИПеД

Мишкові купили велосипед. А живе він поруч зі школою. Між садибою його батьків і шкільною садибою — сад, так що й їхати ніде. Мишко привів свого велосипеда, мов коня на вуздечці.

Хлопці оточили Мишка. Обмацували колеса, педалі, руль. Велосипед усім сподобався. Діти заздрили Мишкові.

— Ну що ж, катайся, — сказав Федько і одійшов від велосипеда так, немовби йому й не хотілося покататись.

— Ти думаєш, мені справді дуже хочеться на ньому кататись? — байдужим тоном запитав Мишко. — Бери, пробуй.

Федько, не вірячи своїм вухам, взявся за руль, сів на велосипед та й покотив по шкільному стадіону. Катався аж до дзвінка на урок.

На першій перерві катався Іван, на другій — Степан, на третій — Сергій, на четвертій — Оля.

Залишилися кататися й після уроків. Велосипед переходив з рук у руки. До четвертої години накаталися всі.

Мишко привів велосипед о пів на п’яту — мов коня на вуздечці.

— Де ти до цього часу катався? — здивувалась мати. — Хіба так можна?

— А я й не катався...

— Як — не катався?

— Хлопці каталися... й дівчатка...

Мама полегшено зітхнула й сказала, немов сама до себе: — Єдине, чого я боялась: що кататимешся ти.

Розповідання вихователя з ілюстративним матеріалом

За Г. Фалладою

іСтОРіЯ ПРО мАмИНУ КАЗКУ

Жила собі неслухняна дівчинка: коли її кликали до столу, вона починала вередувати. Одного разу мама вирішила її провчити: відвела дівчинку до іншої кімнати, зачинила двері, а тим своїм дітям, які були слухняними, почала розповідати казку.

Щойно мама почала, неслухняна дівчинка заплакала, тому що їй страшенно захотілося дізнатися, про що ця казка. Мама гукнула крізь двері:

— Якщо будеш слухняною, зможеш послухати казку.

Але після маминих слів дівчинка ще більше завередувала і голосно заплакала, хоча їй дуже хотілося послухати казку. Аж ось із нірки вилізла миша та й каже:

— Дівчинко, чому ти так голосно плачеш? Мої мишенята з переляку ледве салом не вдавилися.

Неслухняна дівчинка їй і відповідає:

— Мама вигнала мене до цієї кімнати і не дозволяє слухати казку. Якщо хочеш, щоб твої мишенята не лякалися, пролізь своїм мишачим ходом до їдальні, а потім розкажеш мені казку, яку слухають мої сестрички.

Миша зробила, як наказала їй неслухняна дівчинка: прокралася до їдальні і почала підслуховувати. А мама, почувши, що донька затихла, гукнула крізь двері:

— Ну що, будеш слухатися?

Але дівчинка подумала: «Все одно миша повернеться і перекаже мені казочку. Не буду слухатися!» Дівчинка закричала:

— Не хочу, не буду! — і почала пхикати.

Пхикала вона, пхикала, а миша все не повертається, і неслухняна дівчинка подумала: «Дивно, чому так довго немає мишки?

Певно, казка така цікава, що вона забула про мене. Ось на вікні сидить муха, попрошу я її подивитись, у чому там справа».

Неслухняна дівчинка підійшла до мухи і сказала:

— Шановна мухо-клопотухо, я послала до їдальні мишу, щоб вона підслухала казку, яку мама розповідає моїм сестричкам. Але миша все не повертається. Будь ласка, пролізь крізь замкову шпарину і подивися, що там відбувається? А я завтра вранці подарую тобі цукор, який дадуть мені до какао.

Муха погодилася, пірнула в замкову шпарину і зникла. А мама, почувши, що дівчинка затихла, гукнула крізь двері:

— Ну що, будеш слухатися?

Але дівчинка подумала: «Все одно миша та муха повернуться і перекажуть мені казочку. Не буду слухатися!» Ось так вирішивши, вона закричала:

— Не хочу, не буду! — і ще голосніше заплакала.

Плакала вона, плакала, і знову їй стало дивно, що ні миша, ні муха не повертаються.

«Певно, це дивовижна казка!» — подумала дівчинка і звернулася до мурашки, що бігла по підлозі:

— Вельмишановна мурашко-поспішайко, ти така крихітна, що зможеш пролізти під дверима. Будь ласка, подивись, що там роблять в їдальні миша і муха. Я просила їх підслухати казку, яку мама розповідає моїм сестричкам. Але тільки, будь ласка, повертайся швидше: я просто сама не своя з цікавості.

— Виконаю твоє прохання, — сказала мурашка, пірнула під двері і зникла.

Мама, почувши, що донька перестала плакати, гукнула:

— Донечко, не вередуй і поїж! Зараз буде найсмачніше!

Дівчинка подумала: «Мурашка ось-ось приведе сюди мишу та муху, і я почую від них казку», — і закричала:

— Не хочу їсти! Не хочу найсмачнішого! — затупотіла ногами і ще голосніше заплакала.

Плакала вона, плакала і почала затихати, по-перше, тому що горло стомилося, а по-друге, тому що подумала: «Певно, це дуже цікава казка. Всі троє — миша, муха, і мурашка — заслухалися і забули про мене. Добре, стану слухняною».

І дівчинка замовкла, навіть не схлипувала.

Але мама, яка вже тричі вмовляла її, цього разу промовчала.

Дівчинка подумала: «Мама сердиться на мене. Пошкребуся тихенько в двері. Мама запитає, чи буду я слухатися, я відповім, що так, і вона мене випустить звідси». І дівчинка пошкреблася в двері.

Мама чула, як вона шкребеться, але все ще сердилася і тому мовчала, не питала. Тоді дівчинка почала просити:

— Випусти мене! Я буду слухняною!

Тут із нірки вилізла захекана миша і вигукнула:

— Яка чудова була казочка! Вибач, що я не повернулася раніше, але я не змогла піти, не дослухавши до кінця.

Із замкової шпарини вилетіла муха і загула:

— Таку цікаву казку не кожного дня почуєш! Не дивно, що твої сестрички дуже добре поїли — ні крихти на тарілках не залишили. І тут мурашка з-під дверей виповзла і зітхнула:

— Чудова казка... а ще був шоколадний пудинг з ванільним соусом. Я й сама від такого б не відмовилася...

— Як! — вигукнула неслухняна дівчинка. — Був шоколадний пудинг з ванільним соусом?

Вона відкрила двері і вигукнула:

— Я теж хочу шоколадного пудингу з ванільним соусом! Я теж хочу казку! Я буду слухняною!

Мама і сестрички розсміялися і показали їй порожнє блюдо — на ньому не було ні крихти. Тарілки у них теж були порожні і виблискували так, ніби їх язиками вилизували.

А мама сказала:

— Раніше треба було думати. Тепер вже нічого немає.

У дівчинки потекли сльози, і вона попросила:

— Якщо пудингу не залишилося, то розкажи мені чудову, цікаву, чарівну казку, яку ти розповідала сестричкам.

— Вже пізно. Час не казки слухати, а лягати спати.

Прикро стало неслухняній дівчинці, але мусила вона лягати спати без пудингу і казки. Так, набагато краще для неї було б, якби вона вчасно виправилася: і пудингом поласувала б, і послухала б казку. Та й для нас було б краще: ми б дізналися, про що ця казка.

В. Осєєва

ЧАРіВНе СЛОВО

1

Маленький дідусь із довгою сивою бородою сидів на лавці і парасолькою креслив щось на піску.

— Посуньтесь, — сказав йому Павлик і присів на край.

Дідусь посунувся і, глянувши на червоне, сердите обличчя хлопчика, сказав:

— З тобою щось трапилось?

— Ну й добре! А вам хіба що? — покосився на нього Павлик.

— Мені-то нічого. А ось ти зараз кричав, плакав, сварився з кимсь...

— Ще б пак! — сердито буркнув хлопчик. — Я скоро зовсім утечу з дому.

— Втечеш?

— Утечу! Із-за однієї Оленки втечу. — Павлик стиснув кулаки. — Я зараз її мало не відлупцював. Жодної фарби не дає! А у самої скільки!

— Не дає? Ну, та через це втікати не варто.

— Не лише через це. Бабуся за одну моркву з кухні мене прогнала... Просто ганчіркою, ганчіркою...

Павлик засопів від образи.

— Дурниці! — сказав дідусь. — Один насвариться, другий пожаліє.

— Ніхто мене не пожаліє! — крикнув Павлик. — Брат на човні йде кататися, а мене не бере. Я йому кажу: «Візьми краще, все одно я від тебе не відстану, весла поцуплю, сам у човен залізу!» Павлик стукнув кулаком по лавці й раптом замовк.

— Що ж не бере тебе брат?

— А чого це ви все питаєте?

Дідусь розгладив бороду.

— Я хочу тобі допомогти. Є таке чарівне слово...

Павлик відкрив рота.

— Я скажу тобі це слово. Але пам’ятай: говорити його треба тихим голосом, дивлячись прямо в очі тому, з ким розмовляєш.

Запам’ятай: тихим голосом, дивлячись прямо в очі...

— А яке слово?

Дідусь нахилився до самісінького вуха хлопчатка. М’яка борода його торкнулася Павликової щоки. Він прошепотів щось і голосно додав:

— Це чарівне слово! Але не забудь, як треба говорити його.

— Я спробую, — посміхнувся Павлик. — Я зараз спробую. Він схопився і побіг додому.

2

Оленка сиділа за столом і малювала. Фарби — зелені, сині, червоні — лежали перед нею. Побачивши Павлика, вона в цю ж мить згребла їх у купу і накрила рукою.

«Обдурив дідусь! — з досадою подумав хлопчик. — Хіба така зрозуміє чарівне слово!»

Павлик боком підійшов до сестри і смикнув її за рукав. Сестра озирнулась. Тоді, дивлячись їй у вічі, тихим голосом хлопчик сказав: — Оленко, дай мені одну фарбу... Будь ласка...

Оленка широко розкрила очі. Пальці її розтулились і, знімаючи руку зі столу, вона збентежено промурмотіла:

— Яку тобі?

— Мені синю, — боязко сказав Павлик. Він узяв фарбу, потримав її в руках, походив з нею по кімнаті й віддав знову сестрі. Йому не потрібна була фарба. Він думав тепер тільки про чарівне слово.

— Піду ще до бабусі. Вона саме куховарить. Прожене чи ні?

Павлик відчинив двері на кухню. Бабуся знімала з дека гарячі пиріжки. Онук підбіг до неї, обома руками повернув до себе червоне зморшкувате лице, подивився в очі й прошепотів:

— Дай мені шматочок пиріжка, будь ласка.

Бабуся випросталася. Чарівне слово так і засяяло в кожній зморшці, в очах, в усмішці.

— Гаряченького... Гаряченького захотів, голубе мій! — промовляла вона, вибираючи найкращого, рум’яного пиріжка.

Павлик підстрибнув на радощах і розцілував її в обидві щоки.

«Чарівник! Чарівник!» — говорив сам до себе, згадуючи дідуся.

За обідом Павлик сидів принишклий і прислухався до кожного братового слова. Коли брат сказав, що поїде кататись на човні, Павлик поклав руку йому на плече і тихо попросив:

— Візьми мене, будь ласка...

За столом відразу всі замовкли. Брат звів брови і посміхнувся.

— Візьми його, — раптом сказала сестра. — Що тобі, важко?

— Та чому б і не взять? — усміхнулася бабуся. — Звичайно, візьми.

— Будь ласка, — повторив Павлик. Брат голосно засміявся, поплескав хлопчика по плечу, скуйовдив йому волосся.

— Ой ти, мандрівник! Ну гаразд, збирайся!

«Допомогло! Знову допомогло!»

Павлик вискочив з-за столу і побіг на вулицю.

Та у сквері дідуся вже не було.

Лава була порожня, і тільки на піску лишились накреслені парасолькою незрозумілі знаки.

Виразне читання та заучування

Л. Куліш-Зіньків Добрий ранок

Стала рано я на ґанок Добрим людям, тихій річці... І сказала: — Добрий ранок! Добрий ранок, світе мій,

Сонцю, полю, і травичці, Мирний, чистий, голубий.

Г. Бойко Сашко

В трамваї переповненім

Сашко з м’ячем сидить, А біля нього згорблений Старий дідусь стоїть.

Хтось до Сашка звертається: — Чи вас у школі вчать,

Як місце дати старшому?

Як старших поважать?

— Та вчать, — Сашко відказує. — Але оце якраз

Розпочались канікули — Ніхто не учить нас.

Мовленнєвий матеріал з теми

О. Буцень

ЗАРАЗ

Цікавою була Маринка, все їй треба знати. Почує, наприклад, якесь нове слово — неодмінно спитає, що воно значить. Пояснять їй раз — і запам’ятає.

Та трапилось Маринці одне слово, яке вона ніяк не могла зрозуміти. А слово те звичайнісіньке: «Зараз». Правда, дивно?

І якби через нього не стався один неприємний випадок, Маринка, мабуть, і досі б його не розуміла.

А трапилось от що.

Прокинулась Маринка в неділю, сяк-так одягнулась і давай бавитись ляльками. Мама каже їй:

— Ти, доню, спершу ліжко застели, вмийся, а тоді грайся.

А Маринка на те:

— Зараз, матусю, — і знову грається.

І хоч скільки разів повторювала їй мама, вона все своє: зараз та зараз.

«Напевно, не розуміє дочка цього слова», — подумала мама. От і каже чоловікові:

— Може, сьогодні поїдемо в зоопарк? Погода чудова. Давно вже там не були.

Як почула те Маринка, так і закрутилась по кімнаті дзиґою.

— Ой мамочко, як добре ти надумала! Давай швидше снідати і поїдемо.

— Зараз, — відказала спокійно мама і пішла до кухні.

Не сидиться Маринці в кімнаті, і вона на кухню подалась.

— Мамусю, ми скоро будемо снідати?

— Зараз, доню, — знову відповідає мама, а сама порається біля плити.

Бігає Маринка з кімнати на кухню, то попросить маму плаття випрасувати, то бант зав’язати. А мама на те — зараз та зараз.

Прикро стало Маринці, розрюмсалась.

— Чого це ти плачеш? — питає в неї тато.

— Я маму стільки просила, а вона все відповідає, що зараз, і нічого мені не робить...

— А я чув, що «зараз» — це «потім».

— Хто ж тобі таке сказав? — дивується Маринка.

— А твоє незастелене ліжко, розкидані ляльки, неприбрані звечора фарби...

Подивилась навколо Маринка, витерла кулачками сльози й сказала:

— Я, татуню, зараз... зараз усе приберу.

І швиденько все прибрала.

Отак і зрозуміла Маринка те «зараз». А як зрозуміла, то й мама вже не барилась: подала снідати, і незабаром усі поїхали в зоопарк.

Г. Химич ЧИЙ КАВУН?

Жило собі три брати. Узяв старший брат кавунове зерня і посадив на баштані. За якийсь час виткнувся із землі росточок. А сонце припікає його й припікає. Запріг середульший брат коня, привіз на баштан бочку води і полив росточок. Узявся росточок ще краще рости. Аж тут обступили його з усіх боків бур’яни.

Прийшов на баштан молодший брат та й виполов увесь бур’ян.

І виріс кавун великий-превеликий.

Спалахнула між братів суперечка.

— Це мій кавун! — сказав старший брат. — Я його посадив.

— Ні, мій! — заперечив середульший. — Я його поливав.

— Ні, мій! — подав голос наймолодший брат. — Я його від бур’янів урятував.

Довго вони сперечалися, та так і не дійшли згоди.

Ну а тобі як здається — чий кавун?

Т. Білецька

РОЗмОВА ДОНі З мАмОЮ

Вибиралась мати зі своєю маленькою донечкою до бабуні в гості. Посадила її перед дзеркалом і стала чепурити. Чесала коси, вплітала стрічки... Доня тішилась стрічками, а далі спитала:

— Мамо, якого вони кольору?

— Голубі, як твої очка, — сказала мама. Сподобалось доні, що в неї оченята, як незабудки. Подумала й спитала:

— А які мої коси, мамо?

— Золотисті, доню, як пшеничне колосся.

Усміхнулась доня вдоволена. — А губи, мамо?

— Червоні, — сказала мати.

— Червоні як що, мамо?

— Червоні, як ягідки малини. Але тепер, доню, я тебе щось спитаю. Якого кольору земля?

— О, я це знаю, мамо. Земля чорна.

— Чорна як що, доню?

Глянула доня на свої рученята, засоромилась і відразу побігла до умивальника.

А чому, діти?

ЧОГО іВАСь Не НАВЧИВСЯ, тОГО іВАН Не ВмітИме

Слово «коректний» походить з латинської мови й значить дослівно «виправлений». Але його вживають у такому значенні: хто має гарну поведінку, є чемний. А слово «ввічливий» означає те саме, що «привітний», також до інших. Отже, пам’ятай, що Ти повинен завжди бути чемним і привітним до всіх, хто б це не був: старша людина, Твій одноліток, товариш чи молодший за Тебе хлопець або дівчина. Чемність і гарна поведінка супроти інших — це прикмети шляхетної людини, з якою всі радо спілкуються і люблять її.

Отже, вдома і поза хатою:

— До кожного прохання додавай слово «прошу», а коли прохання виконано, — слово «дякую».

— Не розмовляй зі старшими, тримаючи руки в кишенях.

— Не веди зі старшими розмови в задиркуватому тоні, не сперечайся навіть тоді, коли не погоджуєшся з їхньою думкою. Свій погляд вислови чемно, спокійним голосом. Тоді тебе оцінять і пошанують.

— Коли виходиш з дому вдень, повідом батьків чи домашніх, куди йдеш і коли повернешся. Про свій вихід увечері заздалегідь питай дозволу батьків і вчасно повертайся, щоб вони зайвий раз не хвилювалися.

— Не перебивай інших, коли вони говорять, особливо тоді, коли вони старші за тебе.

— Не виступай, не вигукуй вдома, не стукай дверима!

— Не сиди у присутності старших з високо закинутими одна на одну ногами.

— Коли у дверях, коридорі або у вузькому переході зустрінеш жінку чи старшу людину, пропусти її перед собою.

— Коли до кімнати ввійде гість, привітай його, підвівшись з місця, а коли маєш руки в кишенях — витягни їх.

— Коли до Тебе прийде гість, незнайомий Твоїм батькам, представ його.

— Коли у батьків є гості, а Ти проходиш через цю кімнату, привітай їх.

— Представляй молодшу особу старшій, хлопця — дівчині. Не забудь звернутись найперше до особи, якій представляєш незнайому. Завжди подавай повне ім’я і прізвище. Наприклад: «Батьку, це мій товариш Іван Карпій». Або «Лідо, це мій товариш Роман Білий».

— Не подавай першим руки ні старшим, ні жінкам чи то під час називання, вітання, тільки вклонися. Але якщо хтось простягає Тобі руку, прийми її.

— Коли входиш до помешкання, скинь капелюха і витягни руки з кишені. Не жуй гуми чи цукерок. Також скидай капелюха, коли входиш до бару, ресторану, театру, на концерт, на збори чи до ліфта в готелі.

— Не мусиш скидати капелюха у вестибюлі чи коридорі, на пошті, залізничній чи автобусній станції, в крамницях, у громадських будинках, у трамваї, ліфтах, магазинах.

— Ніколи не старшуй над молодшими, не поводься з ними грубо, не насміхайся, ані дошкуляй їм, не поводься занадто вільно зі своїм товаришем, бо можеш його вразити чи розсердити. Тоді Ваша дружба буде розхитана, а може й зникне цілком.

— Дбай, щоб Твоя поведінка була бездоганна, переконаєшся, що всі будуть Тебе любити, радо дружити з Тобою і ставити за приклад іншим.

(За матеріалами газети «Розкажіть онуку»)

Будь чемним!

Побажання. Побажання по коляді: «Щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям на здоров’я»; «Добрий вечір тому, хто в домі цьому: і старому, і малому, і Господові святому»; «Будь здорова, як вода, а багата, як земля»; «Будь багата, як земля, весела, як весна, здорова, як вода»; «Будь здорова, як риба, гожа, як вода, весела, як весна, робоча, як бджола, багата, як земля свята».

Побажання під час виконання роботи: «Щоб легко почалося та вдало скінчилося».

Доброго ранку! Здрастуйте! Доброго дня! — кажете ви мамі з татком, коли прокидаєтесь; вихователеві — коли приходите до дитячого садка, друзям при зустрічі.

До побачення! — кажете ви, йдучи з дитячого садка додому.

Дякую, спасибі — щиро промовляєте за зроблену вам послугу.

І всім від тих слів стає приємно й хороше.

Вибачте, пробачте, перепрошую — мовите, коли когось випадково образите.

Будь ласка — промовляєте, звертаючись до інших із проханням.

Вітання — усне чи письмове поздоровлення, побажання здоров’я, успіхів, ще — слова, жести, звернені до когось під час зустрічі на знак прихильності, доброзичливості.

Ґречний — чемний.

Гостина — перебування в гостях; гостювання; ще — страви, якими пригощають.

Дарувати — передавати що-небудь у власність як подарунок.

Лагідний — спокійний, ніжний, сумирний, негрубий; який уміє легко ладити з іншими.

Рахманний — вдячний.

Чемний — який дотримується добрих манер, вихований, люб’язний; ввічливий.

Чепурний — який любить чистоту, старанно одягнений.

Тема: «НАЙДОРОЖЧА У СВіті УКРАЇНА»

Усна народна творчість

Прислів’я

«Всюди добре, а вдома найкраще»; «За рідний край і життя віддай»; «Кожному мила своя сторона»; «Ми з такого роду, що любимо свободу»; «Нема в світі, як своя країна»; «Немає другої країни, немає другого Дніпра»; «Рідна земля і в жмені мила»; «Тільки в ріднім краї солов’ї співають»; «У нас такий край, що й під вишнею рай». Приказка

«Хто своєї країни не знає, мірила про інші краї не має.»

Афоризми

«Люби свій народ не тому, що він славний, а тому, що він рідний»; «Хто не любить свою Батьківщину, той сирота, той без батька і без матері, без усього»; «Хто стидається за свій народ, той сам себе стидається».

Читання

Р. Завадович

ПеРШі КРАШАНКИ

Коли Галя була ще маленькою, вона дуже раділа крашанкам, отим великоднім кольоровим яєчкам, синім, жовтим, червоним. Вона думала, що червона крашанка походить від червоної курочки, синя — від синьої, зелена — від зеленої і так далі.

— Але де ж ті червоні, сині й зелені курочки, коли я скрізь бачу лише білі, чорні й зозулясті? — питала сама себе Галя.

Нема ради, треба піти запитати в дідуся.

— Дідуню, звідки беруться крашанки?

— Їх красять, малюють, — відповідає дідуньо.

— А нащо малюють?

— На пам’ятку, дитино! На пам’ятку великого Христового чуда. Ось ти сідай коло мене, а я розкажу тобі великодню легенду про перші крашанки.

Цього не треба Галі два рази казати. Сіла на стільці, склала ручки на колінах, наставила вушка і слухає.

— Як Ісус, ворогами замучений, помер на хресті, то Його похоронили в кам’яній могилі, привалили каменем і поставили воїнів, щоб, мовляв, Ісусові учні не вкрали тіла. Стоять воїни день, стоять другий біля могили, а третього дня вдосвіта сталося щось незвичайне: над могилою засяяло ясне-преясне світло, і блиск осліпив сторожу... Від несподіванки вони попадали на землю. Все ж вони побачили, як Ангел Господній підняв важку кам’яну плиту, і з могили вийшов Христос.

Воїни схопились на ноги і з переляку повтікали. Вони побігли у місто до свого сотника і, дрижачи від страху, розповіли йому, що Христос воскрес.

Сотник тоді якраз снідав. Перед ним лежало кілька варених яєць.

— Це неправда! — закричав сотник до воїнів. — Хіба може так бути, щоб ніч стала днем, а вода вогнем? Або... або... щоб ці білі яйця стали червоними? Тіло Христа викрали його учні, а ви дали себе залякати, обдурити, і дозволили їм це! Га, не минути вам покарання!

Воїни впали перед лютим сотником на коліна, запевняючи його, що вони не винні. Та сотник, оскаженілий від гніву, не слухав їх. Нараз його погляд упав на тарілку з яйцями і... Що це таке? Всі яйця на тарілці були... червоні!

Захитався сотник, зблід, і — повірив. Повірив, що Христос — правдивий Бог і що Він направду воскрес. То було чудо, одне з багатьох чудес Великодня.

З того часу, дитинко, на пам’ятку того чуда побожні християни красять яєчка. Це дуже давній, хороший звичай, він дуже поширений на всій Україні. Крім крашанок, українці й інші народи вміють писати писанки всілякими узорами. Писанки і крашанки — це прикраса великоднього столу.

А. М’ястківський

НАШ РіД

Мама вишиває на білому полотні зелений барвінок, чорнобривці, сині волошки. Навіть маленьку качечку-утінку вишила.

— Що це буде, нене? — питає Андрійко.

— Українська святкова сорочка для тебе.

— Чому українська? — допитується Андрійко.

— Бо вишиваю такі квіти, які ростуть на нашій землі. А земля наша зветься Україною. І ти маленький українець.

— А ти, мамо?

— І я українка, і татко, й бабуся, й дідусь. Ми українського роду і любимо нашу землю, нашу мову, наші квіти. Україна

Конспект заняття з художньої літератури для дітей старшої групи (за мотивами твору В.О.Сухомлинського «Дівчинка та Ромашка»)

Тема: «Радісним життя стає, якщо друг у тебе є»

Мета: познайомити дітей з твором видатного письменника В.О.Сухомлинського; вчити уважно слухати, розуміти та усвідомлювати зміст художнього твору та здійснювати елементарний аналіз; стимулювати інтерес дітей до імпровізації-інсценування епізодів твору; формувати навички інтегрувати елементи образних рухів; удосконалювати уміння пригадувати прислів’я за допомогою схем, розуміти їх та пояснювати їх прихований зміст; вчити брати участь у бесіді. Розвивати вміння ідентифікувати  почуття та вчинки персонажів із власними; увагу, пам'ять, зв’язне мовлення та здатність робити висновки та власні судження. Виховувати дружні взаємовідносини та товариськість.

Матеріал: портрет В.О.Сухомлинського, таблиці-схеми (прислів’я), картки із зображенням квітів.

План заняття

1.Організаційний момент

Вихователь пропонує дітям утворити коло.

«Здрастуйте!» - мовлю за звичаєм.

«Доброго дня вам!» - кожному зичу я.

«Доброго дня вам!» - людям бажаю.

«Доброго дня вам!» - гостей всіх вітаю.

Діти, привітайтеся з нашими гостями.

2.Основна частина

Бесіда про дружбу:

  • Дітки, а чи є у вас друзі?

  • Як ви розумієте, що таке дружба?

  • Як ви вважаєте, чи важко бути справжнім другом? А для чого це потрібно?

  • Як треба відноситися до людей, щоб у тебе з’явилися друзі?

(Вихователь пропонує дошкільнятам зайняти свої місця за столами.)

  • Сьогодні я хочу познайомити вас з новим художнім твором в якому розповідається якраз про

дружбу. А написав його відомий вам видатний письменник. (Вихователь демонструє портрет В.Сухомлинського – діти впізнають та називають його).

- Так, дійсно, це – Василь Олександрович Сухомлинський. А твір який я вам прочитаю

називається «Дівчинка та Ромашка» (Читання педагогом твору)

В.О.СУХОМЛИНСЬКИЙ «ДІВЧИНКА І РОМАШКА»

Ласкавим сонячним ранком дівчинка вийшла погратись на зеленій галявині. Раптом чує: хтось плаче. Прислухавшись, дівчинка зрозуміла, що плач долинає із галявини, де лежить великий камінь. Камінь не дуже великий, але міцний. Дівчинка запитує: «Хто там плаче під каменем?»

  • Це я ромашка, — долинув голос, визволи мене з-під каменя. Відкинула дівчинка камінь і побачила ніжне стебло Ромашки.

  • Спасибі тобі, Дівчинко — сказала Ромашка, розправивши плечі і вдихнувши на повні груди повітря. Ти визволила мене від Кам'яного Ґніту.

  • А як же ти потрапила туди?

—  Обдурив мене Кам'яний Гніт, — відповіла Ромашка. — Була я маленьким ромашковим насіннячком. Восени шукала прихистку. Дав мені його Кам'яний Ґніт, пообіцявши оберігати від холоду і
спеки. А коли мені захотілось побачити сонечко, він ледве не задушив мене. Я хочу бути твоєю, Дівчинко.

Дівчинка приходила до Ромашки і вони разом зустрічали Сонечко.

—   Як хороше бути твоєю, Дівчинко!

А коли б ти виросла в лісі чи край дороги? Коли б ти була нічия? — спитала дівчинка. Я б умерла з горя, — тихо промовила Ромашка.

— Але нічиїх квітів не буває. Вони завжди чиїсь. Ось та Вогняна Маківка — вона товаришує з сонечком. Сонечко шепоче їй: «Ти моя, Вогняна Маківко».

Я чую цей шепіт, потім сходить Сонечко і Маківка розкриває пелюстки. А ось Васильок — друг Весняного Вітру. Він найпершим щоранку прилітає до Василька будить його і шепоче: «Прокидайся!». Квітка не може жити, коли вона нічия.

Запитання до обговорення:

  • Як же називається твір? (О.В. «Дівчинка та Ромашка»)

  • Як ви гадаєте, це оповідання чи казка? Чому? (О.В. Оповідання. Тому, що у ньому дівчинка та

ромашка розмовляють, а насправді такого не буває.)

  • Як ви думаєте, чи бувають нічиї звірі, птахи, квіти? Коли це буває? (Відповіді дітей)

  •       Чи можна вважати Дівчинку другом для Ромашки? Чому? (Можна. І дівчинці і ромашці було

добра разом.)

  • На вашу думку, чи можуть рослини або тварини дружити з людиною? (Відповіді дітей.)

  • Розкажіть про свою дружбу з рослиною або твариною.

  • Так, дійсно, дружба – це дуже добре. Давайте з вами пригадаємо прислів’я про дружбу.

(Педагог використовує схеми на допомогу дітям, вихованці пригадують прислів’я та пояснюють їх значення.)

Прислів’я про дружбу : «Людина без друзів, що дерево без коріння»; «Ми з тобою, як риба з водою»; «Скарб не друг, а друг – скарб»; «Дружбу за гроші не купиш»

        (Педагог пропонує дітям  вийти на килимок та перетворитися та побути  маленькими акторами. Розігрування епізодів.)

  • Чим починається казочка?

  •   Покажіть, який настрій був у Дівчинки, коли вона йшла на галявину. Як вона йшла, покажіть.

  • Що почула Дівчинка? Що запитала, яким голосом? («Хто там плаче під каменем?» Здивовано.)

  • Як відповіла ромашка Дівчинці? (При потребі, педагог зачитує фразу із тексту, діти відтворюють її:    «Це я ромашка, — долинув голос, визволи мене з-під каменя» Сумно.)

  • Який настрій був у Ромашки, коли вона росла під каменем?  (О.В. Сумний, пригнічений, вона плакала)

  • Що ж сталося між Дівчинкою та Ромашкою? (О.В. Вони подружилися. Стали товаришами.)

Що казала Ромашка Дівчинці, коли вони зустрічали сонце?  (О.В. «Як хороше бути твоєю, Дівчинко!» Радісно.)

  • Що, яким голосом відповіла Ромашка, коли Дівчинка запитала її, що було б, якби вона була б нічия? (О.В. «Я б умерла з горя, — тихо промовила Ромашка.»)

  • Якими словами автор закінчує казочку? («Квітка не може жити, коли вона нічия.»)

  • А зараз, давайте пограємо: перетворимося на маленькі квіточки.

Психогімнастика «Квіти»

«Ранній ранок, квіти сплять, їх голівки опущені»

(Діти сидять навпочіпки, притиснувши голову до колін).

«Галявину осяяли перші промені сонця. Квіти прокидаються, розправляють пелюстки, тягнуться до сонечка. Тепло, добре, квіти радіють сонячному ранку»

(Діти стають навшпиньки, тягнуться руками вгору).

«На листочках квітів роса. Квіти струсили росу і, озирнувшись на всі боки, побачили  сусідів-квіточок. Покивали голівками, привіталися»

(Діти струшують руки, повільно повертають голову вправо-вліво).

«З озера подув легкий вітерець. Пограв з квітами і полетів»

(Діти піднімають руки над головою, нахиляють корпус вправо-вліво).

«Солнце припікає. Захотілося квіточкам пити. Стали вони тягнутися корінцями до підземних вод. Попили, розправили листя, розкрили пелюстки ширше»    

(Діти по черзі виставляють ноги вперед, в сторони, назад, торкаючись підлоги носками).

«Але ось сонечко сідає. Настав вечір. Квіти засинають. Опустили голівки, заснули»

(Діти присідають навпочіпки, опускають голову на коліна).

Дидактична гра «З ким товаришують квіти?»

(Діти стають у коло, кожний тримає картку з квіткою. Всі вони — різні квіти. Вихователь запитує кожну «квітку» по колу, що їй дарує друг — вітерець (друг - дощик, друг - сонечко, друг - людина, друг-дерево). Наприклад, друг-вітерець дарує свіжість, танець, казку про вітер, ласку і т.д.)

3. Заключна частина

- Пригадайте автора художнього твору, що я вам читала.

- Як називається художній твір? Це казочка чи оповідання?

- Чи сподобалася вона вам? Чим?

- Що хотів автор нам сказати?

Вихователь закінчує заняття віршованими рядками: «Якщо друг у тебе є, життя радісним стає.

                                                                     Разом можна все зробити, тож без друга не прожити!»

Заняття закінчено

КОНСПЕКТ ЗАНЯТТЯ З ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ В СТАРШІЙ ГРУПІ НА ТЕМУ: «СКЛАДАННЯ КАЗКИ»

Мета: продовжувати вчити дітей самостійно складати описові загадки та невеличкі казки з героями – тваринами, дотримуватись структури розповідей, закріпити знання про жанри (вірш, казка, оповідання), їх відмінність, про різновиди казок, та частини з яких вони складаються, про диких тварин, розвивати мовлення, творчу уяву, фантазію, виховувати вміння слухати товариша.

Матеріал: аудіозапис, м’яч, книжечки, вірш – привітання.

Хід:

  • Привітання

                  «Усмішка»

         Усмішка, як сонечко, хай на личку сяє
         І цвіте, як квіточка, чи дзвінка роса.
         Хай чарівна усмішка друзів всіх вітає.
         Усмішка на личку — це ясна краса!

  • За допомогою чого ми з вами привіталися?

  • Що таке вірш? (це римований твір)

  • Зарошую вас послухати звуки лісу (запис)

  • Як ви гадаєте кого ми можемо зустріти в лісі?

  • Давайте пограємо у гру «Відгадай яка я тваринка?»

(діти заплющують очі, уявляють себе лісовим мешканцем, складають про нього загадку який я? що вмію робити?)

  • Чи можуть ці тварини стати героями казки?

  • А ви багато знаєте казок? Перевіримо?

  • Д/г «М’яч тримай, казку називай» (діти ідуть по колу, вихователь промовляє фрагмент казки, по закінченні дає м’яч дитині, яка називає казку)

  • Які бувають казки? (народні, авторські)

  • Чим казка відрізняється від оповідання?

  • З яких частин складається казка? (зачин, основна частина, кінцівка)

  • Якими словами починається казка? (жили – були; одного разу; це тільки приказка, казку слухай далі)

  • А закінчується? (ось і казочці кінець, а хто слухав молодець; ось вам казочка, а мені бубликів в’язочка )

  • Пригадайте, казку якого автора ми читали нещодавно? (І.Франка «Лисичка і журавель»)

  • Які казки цього автора ви знаєте?

  • Сьогодні я пропоную вам виступити у ролі автора, та розповісти власну казку, яку ви приготували вдома.

  • Розповіді дітей (3 – 4 дитини).

  • Яка казка сподобалась вам найбільше?

  • Ви всі були молодці, виготовили чудові книжки, придумали цікаві казки.

Дякую вам за роботу.

Художня література(старша група)

Тема:читання народної казки "лисичка-сестричка і сірий вовк" 

Мета:ознайомити дітей з казкою,допомогти відчути її гумор;учити переказувати, виховувати любов до народної казки.

Матеріали:ілюстрації до казки, використання телевізора,обладнання до української народної «лисичка»,

Любі малята, сьогодні ми в черговий раз перенесемося в чарівний світ казки(її чарівність , та загадковість) Наступна казка , яку ми будемо читати , ви зараз повинні відгадати з таких загадок.

 В темнім лісі проживає,
Довгий хвіст пухнастий має.

 Їй на місці не сидиться.
 Як зовуть її?
(Лисиця)

Лиходій і забіяка,
Дуже схожий на собаку.
Він з’явився – ліс замовк…
 Це лихий і лютий… 
(вовк).

Молодці!

-Читання казки.

Лисичка-сестричка і вовк-панібрат

Були собі дід та баба. От раз у неділю баба спекла пиріжків з маком, повибирала їх, поскладала в миску та й поставила на віконці, щоб прохололи. А лисичка бігла повз хатку та так нюхає носом; коли чує — пиріжки пахнуть. Підкралася до вікна тихенько, вхопила пиріжок моторненько та й подалась. Вибігла на поле, сіла, виїла мачок із пиріжка, а туди напхала сміттячка, стулила його та й біжить.

От біжить, а хлопці худобу женуть.

Здорові були, хлопці!

Здорова, лисичко-сестричко!

Проміняйте мені бичка-третячка за маковий пиріжок!

Де ж таки, бичка за пиріжок!

Та він такий солодкий, що аж-аж-аж!.. Таки знайшла одного, — проміняв.

Глядіть же, — каже, — хлопці, не їжте пиріжка, аж поки я зайду в ліс.

Та й побігла і бичка гоном погнала. Ті почекали, поки вона сховалась у лісі, тоді до пиріжка, — аж там сміттячко...

А лисичка тим часом пригнала бичка у ліс, прив’язала його до дуба, а сама пішла рубати дерево на саночки. Рубає та й приказує:

Рубайся, деревце, криве й праве! Рубайся, деревце, криве й праве!

Нарубала дерева, зробила саночки, запрягла бичка, сіла та й їде. Аж біжить вовк-панібрат.

Здорова була, лисичко-сестричко!

Здоров, вовчику-братику!

А де це ти взяла бичка-третячка та саночки?

Та де ж? Бичка заробила, саночки зробила та й їду.

Ну, то підвези ж і мене!

Куди я тебе візьму? Ти мені й саночки поламаєш.

Ні, не поламаю, я тільки одну лапку покладу.

Та клади вже, ніде тебе діти.

От вовк і поклав лапку. Від’їхали трохи, вовк і

Покладу я, лисичко-сестричко, і другу лапку.

Е, вовчику-братику, ти мені санки поламаєш.

Ні, не поламаю.

Ну, клади!

Вовк і поклав. їдуть, їдуть, коли це — трісь!

Ой лишечко, — каже лисичка, — санки тріщать.

Та ні, лисичко-сестричко, то в мене кісточка хруснула.

Ну, дарма, — їдуть... А вовчик знову:

Покладу я, лисичко-сестричко, і третю лапку.

Та де ти її кластимеш? Та ти мені зовсім санки поламаєш!

Та ні, чого б вони ламалися?

Та клади!

Тільки поклав, а саночки знову — трісь-трісь!

Ей, вовчику, саночки тріщать! Злазь, бо поламаєш!

Та де там вони тріщать! Що ж бо ти, лисичко-сестричко, вигадуєш? То я горішок розкусив.

Дай же й мені!

Так останній. Проїхали ще трохи.

Ой, лисичко-сестричко, сяду я й увесь!

Та куди ти сядеш? Тут ніде тобі й сідати!

Та я зібгаюся так, що поміщусь.

Та ти мені санки зовсім поламаєш! Чим же я тоді дровець привезу?

От-таки, чого я поламаю? Я легенький. Сяду я, лисичко-сестричко, бо притомивсь. Я помаленьку.

Та вже сідай, нема де тебе діти.

От він вліз зовсім у саночки, та тільки сів, а санки — трісь-трісь-трісь! Так і розсипались.

Давай тоді його лисичка лаяти:

А щоб тобі добра не було, проклятий вовцюгане! Що це ти мені наробив?

Лаяла його, лаяла, а тоді:

Іди ж тепер та рубай дерево на санчата!

Як же його рубати, лисичко-сестричко, коли я не вмію і не знаю, якого треба дерева?

А, капосний вовцюгане! Як санчата ламати, так знав, а як дерево рубати, то й ні! Кажи: рубайся, деревце, криве й праве! Рубайся, деревце, криве й праве!

Пішов вовк. От увійшов він у ліс та й почав:

Рубайся, дерево, криве й криве! Рубайся, дерево, криве й криве!

Нарубав, тягне до лисички. Глянула та, аж воно таке корячкувате, що й на полицю в плуг не вибереш, не то на полозок. Давай вона його знову лаяти:

Нащо ж ти такого нарубав?

Коли воно таке рубається!

А чом же ти не казав так, як я тобі веліла?

Ні, я так саме й казав: рубайся, дерево, криве й криве!

Ну, і дурний же ти який, і до того недотепний! Сиди ж тут, бичка погляди, а я сама піду, нарубаю.

Пішла вона.

А вовк сидить сам собі та так йому хочеться їсти. Почав він перекидати, що було в саночках, — ні, нема ніде нічого. Думав, думав, та й надумав: «З’їм бичка

та й утечу!..» Проїв дірку в бичку, зсередини все виїв, туди горобців напустив і соломою заткнув, а бичка під тином поставив і паличкою підпер. Тоді сам навтіки. Приходить лисичка до бичка, аж у нього з боку віхоть стримить. Лисичка — хап за той віхоть, а звідтіля горобці — хррр!.. Вона за паличку, тільки прийняла її, а бичок гуп — і впав!

Ну, стривай же ти, проклятий вовцюгане! Я ж тобі це згадаю!

Та й побігла шляхом.

Біжить, коли це їде валка запізнілих чумаків з рибою. Вона впала серед шляху і ноги відкинула — притаїлась, мов нежива. Чумаки зараз її й побачили:

Дивіться, хлопці, яка здорова лисиця лежить!

Обступили її, перевертають. Треба взяти — дітям шапочки будуть. Скинули її на задній віз і знову рушили.

Ідуть попереду, а лисичка-сестричка бачить, що вони не дивляться, і давай кидати рибу з воза. Кидає та й кидає по рибці на шлях, усе кидає... Накидала багато та нишком і зіскочила з воза. Чумаки поїхали собі далі, а вона позбирала ту рибку, сіла та й їсть.

Зирк — аж і вовк-панібрат біжить.

Здорова була, лисичко-сестричко!

Здоров!

А що це ти робиш, лисичко-сестричко?

Рибку їм.

Дай же й мені!

Отак! Я скільки морочилась, ловила — та й віддай йому! Піди сам собі налови!

Та як же я наловлю, коли не вмію? Хоч навчи, як її ловити!

Та як же ловити? Піди до ополонки, встроми хвоста в ополонку і сиди тихенько та й приказуй: ловися, рибко, велика й маленька! То вона й наловиться.

Спасибі за науку!

Побіг вовк мерщій на річку, та до ополонки, та хвіст в ополонку...

Ловись, — каже, — рибко, велика та все велика! Ловись, рибко, велика та все велика! Ловись, рибко, велика та все велика!

Не хочеться йому малої. А мороз надворі такий, що аж шкварчить! Лисичка ж бігає по березі та все:

Мерзни, мерзни, вовчий хвосте! Мерзни, мерзни, вовчий хвосте!

А вовк:

Що ж ти, лисичко-сестричко, кажеш?

Та то ж і я кажу: ловися, рибко, велика й мала!

Ану й я так: ловися, рибко, велика та все велика!

Ворухнув вовк хвостом — важко вже. А лисичка:

Ото рибка почала чіплятися. Трохи згодом:

Ану, вовчику, тягни!

Вовк як потяг, а хвіст уже прикипів до ополонки, — не витягне. А вона його ще й лає:

А, капосний вовцюгане, що ти наробив?! Бач, казав: ловися, рибко, велика та все велика, — от велика начіплялася, тепер і не витягнеш. Треба ж тобі помочі дати, — побіжу покличу людей.

Та й майнула на село. Біжить селом та гукає:

Ідіть, люди, вовка бить! Ідіть, люди, вовка бить!

Як позбігалося людей!.. Хто з сокирою, хто з вилами, з ціпами, а баби з рогачами, з кочергами! Як почали вони того бідолаху вовка періщити!

А лисичка тим часом ускочила в одну хату, — нікого нема, хазяйка побігла на річку вовка бити і діжу немішену покинула. Вона взяла, вимазала голову в тісто — та в поле... Коли дивиться — вовк насилу лізе, — добре дали йому, сердешному. Вона зараз-таки прикинулась хворою, тільки стогне... А вовк побачив її:

А, — каже, — така ти! Наробила ти мені добра, що й хвоста збувся!

А вона:

Ой, вовчику-братику, — хіба ж то я? Хіба ж ти не бачиш, що з мене й мозок тече, — так мене побили, що й голову провалили мені. Вовчику-братику, підвези мене!

Та я й сам нездужаю.

Та в тебе ж тільки півхвоста нема, а мені й голову провалили. Ой-ой-ой, не дійду додому!..

То сідай уже, що з тобою робити.

Вона злазить йому на спину, вмощується та так стогне.

Повіз її вовк.

От вона їде та все приказує:

Битий небиту везе! Битий небиту везе!

Що ти там, лисичко-сестричко, кажеш?

Та то я кажу: битий биту везе. А сама знов нищечком:

Битий небиту везе! От довіз він її до хатки:

Уставай, лисичко, доїхали! Вона тоді плиг з вовка та:

Битий небиту привіз! Битий небиту привіз! Вовк до неї, хотів її зубами, а вона в хатку та й

зачинилася. Не влізе вовк. А вона ще визирає у вікно та й дражнить:

Битий небиту привіз!

Тупцявся вовк, тупцявся коло лисиччиної хатки — не влізе.

Не клята ж лисичка?.. Отак піддурила! Та й потяг додому.

А лисичка живе та курей ловить.

-фізхвилинка

Біжать, біжать з двору.

Біжать, біжать з двору (Крокуємо на місці.) 
Гуляти, гуляти в луки: (Стрибки на місці.) 
Курка-гарабурка-каки-таки, (Ляскаємо в долоні.) 
Качка-поплавутка-бряки-кряки, (Тупотів ногами.) 
Гусак-водомусь-гаги-ваги, (Присідаємо.) 
Індик-хрипиндюк-шулты-булды, (Ляскаємо в долоні.) 
Свинка-топ стоспинка-чахи-ряхи, (Тупотів ногами.) 
Коза-дерибоза-хутрі-беке, (Присідаємо.) 
Баран-крутороган-чікі-брыки, (Ляскаємо в долоні.) 
Корова-комол а-тпруки-борошна, (Тупотів ногами.) 
Кінь-брыконь-ігі-віги. (Крокуємо на місці.)

-Бесіда за змістом казки

-Чи сподобалася вам казочка?

-Про кого ця казка?

-Чи є в цій казці добро?

- Яке закінчення казки ви могли б запропонувати?

-Чому вчить казка?(відповіді дітей)

-Малювання за мотивами казки

-Вивчення приказки

Дивиться лисицею,а думає вовком.

-перегляд мультфільму

Читання книг в житті дошкільника

Читання книг посідає в житті дошкільника особливе місце, оскільки саме книга залишається найбільш доступним засобом духовного й етичного розвитку особистості малюка. Залучення дитини до читання є одним з основних завдань художньо-естетичного виховання дошкільника.
З іншого боку, книга на дошкільному етапі виступає як ефективний засіб пізнавально-мовленнєвого розвитку дитини, допомагає малюкові швидко й зацікавлено пізнавати навколишній світ, вбирати і переживати величезну кількість вражень, учить переймати норми поведінки оточуючих людей, наслідувати їх, у тому числі й героїв книг.

Крім того, читання вимагає від вихователя організації спільної з дітьми художньо-мовленнєвої діяльності, адже читання для дошкільників — це перш за все спілкування. Часте й регулярне читання літературних текстів, уміле їх поєднання з життєвими спостереженнями, з різними видами дитячої діяльності сприяє осягненню дитиною навколишнього світу, вчить її розуміти й любити прекрасне, закладає основи моральності людської особистості.

Головна цінність дошкільного  віку — висока емоційна чуйність у сприйнятті художнього слова, здатність яскраво переживати описані події, неодноразово з хвилюванням стежити за розвитком сюжету.

Особливу роль у вихованні та розвитку дитини 3-4 років відіграє фольклор. Пісеньки, пестушки й потішки знайомлять дитину з правилами особистої гігієни, правилами життя серед людей, готують малечу до майбутнього дорослого життя.

Мовленнєвій діяльності молодшого дошкільника сприяють:
•  Спільне розглядання ілюстрацій до вже знайомого твору;
•  Розглядання нової книги, що передує читанню, прогнозування змісту майбутнього читання («Про кого ця казка? Хто це такий?.. Хто до кого в гості прийшов?» і т. ін.);
•  Багатократне читання оповідання в різних умовах: вихователь читає — діти потім розглядають картинки; вихователь читає — діти одночасно розглядають картинки; вихователь читає — діти виконують певні дії (причісують конячку, жаліють іграшкового ведмедика тощо); вихователь розповідає текст й одночасно його розігрує з ляльками.

Внаслідок систематичного читання діти навчаться:
- слухати твори різних жанрів, налаштовуватися на читання казки, оповідання, вірша;
- брати участь у спільному обговоренні почутого;
- розказувати, інсценувати знайомі твори;
- висловлювати сприйняття тексту в зовнішній дії;
- емоційно реагувати на прослуханий твір.

Маленький слухач казки також втручається в хід події, перериває читання, сміється і плаче, часто передбачає розв'язку, вимагаючи її здійснення.

Дитина трьох років, ще недостатньо усвідомлюючи це, «допомагає» персонажам. Наприклад, підбадьорює дівчинку-героїню казки Л. М. Толстого «Три ведмеді». Затуливши пальчиками зображення ведмедів, вимовляє: «Ти не бійся!», а побачивши на екрані телевізора початок демонстрації народної казки «Вовк і семеро козенят», вона, ледве не плачучи, просить попередити козенят про те, що вовк їх підслуховує.

Подібно до театрального видовища, казка розгортає, показує і завершує перед слухачами дії, вводить їх у конфлікт між героями шляхом різкої поляризації їхніх відносин.

Важливу роль у процесі сприйняття казки відіграє низка її композиційних і змістових особливостей:
- повтори дії (через них відбувається відпрацювання і закріплення почуттів);
- зіставлення (порівнюються вчинки позитивних і негативних героїв);
- найменування вчинків і роз'яснення їх змісту з боку спеціальних персонажів-помічників.
Розкриттю чарівної суті казки сприяє й уміле її читання (інтонація, паузи, виділення голосом найбільш істотних моментів).

Важливу роль у розвитку дитини відіграє повторне слухання одних і тих самих казок. У цьому випадку дитина починає співпереживати героєві вже заздалегідь.

Слухання казки у поєднанні з творчими іграми має важливе значення у формуванні внутрішньої психічної активності — уміння діяти подумки, в уявних обставинах, без чого неможлива жодна творча діяльність.

ЦІННІСТЬ КАЗОК


Незважаючи на існування великої кількості казок, не всі з них корисні для здорового, гармонійного розвитку дітей. Розуміючи це, вихователі зобов'язані робити ретельний відбір тієї інформації, якою вони «годують» дитину. Пропонуючи дітям казки, мультфільми, книги низького гатунку, ви формуєте негативну психологічну налаштованість дитини.

Ось лише деякі правила вибору казок і оповідань для дітей молодшого дошкільного віку.
1.    Казка повинна бути із щасливим кінцем. Її головний герой може зазнавати безліч невдач, колотнеч будь-якого роду, але врешті-решт він повинен потрапити туди, де збувається його мрія.

2.    У момент читання не варто надавати оповіданню власної інтерпретації. Нерідко будь-який дорослий прагне компенсувати за рахунок цього свої фрустрації і комплекси.


Залишайте дитині право оцінювати, висловлювати власні думки. Саме в цьому під час слухання вона вчиться думати, а не отримувати готові рішення — стереотипи. Дитині важливо відчувати себе господарем становища хоча б у казці. Вона може вигадувати своє закінчення, свої правила для героїв, творити разом з казкарем. Казка — це природний простір для величезного дитячого потенціалу, середовище, де компенсується нестача дії у реальному житті.
3.    Вибирайте казки, які наголошують на важливості родинних цінностей.
Декілька прикладів позитивних і негативних казок:

Позитивні: «Бременські музиканти», «Снігова королева», «Ріпка» — це казки зі щасливим кінцем. У них герої у результаті отримують те, чого бажали або на що заслуговують;
Негативні: «Про рибака і рибку», «Колобок», усілякі історії про «покемонів» і "телепузиків".

 

Консультація для вихователів

«Про важливість ознайомлення дітей дошкільного віку з художньою літературою»

Одним із важливих засобів розвитку мовлення дітей дошкільного віку є ознайомлення їх з творами художньої літератури та фольклору: навчання переказу казок і оповідань, виразного читання віршів і байок, розвиток образного мислення та виразного мовлення. Все це є необхідною частиною естетичного виховання дітей та відіграє важливу роль у вирішенні спільних завдань морального розвитку дитини, формування її особистості.

Ознайомлення з художньою літературою розширює кругозір дитини, емоційно збагачує її пізнавальну діяльність, розвиває здатність давати відгук на яскраву, образну мову. Мова художньої літератури та творів фольклору відрізняється образністю, виразністю, вона впливає не тільки на свідомість, але і на почуття слухачів. Ввести дитину в багатий світ художніх образів, що відображають явища природи, життя і взаємини людей, розвивати емоційне ставлення до них, навчити розрізняти прекрасне, добре і жорстоке, зле - важливі завдання навчання і виховання.

Дітей слід знайомити з різними жанрами художньої літератури - з оповіданням, казкою, віршем, байкою. Необхідно використовувати розповідання, читання книги, читання напам'ять. Співвідношення цих методів залежить від віку дитини і від жанру художніх творів. У молодшому дошкільному віці переважаючими є розповідання дітям і читання напам'ять. Батьки, розповідаючи дитині зміст твору, безпосередньо спілкуються з нею, показують ілюстрації, іграшки. У старшому дошкільному віці частіше застосовується читання за книгою, так як діти вже мають деякі навички активного слухання.

Діти навчаються розповідати казку, розповідь, виразно читати вірш, короткий прозовий текст, байку, потішку, ритмічно промовляти веселий ігровий вірш-жарт. Виконання художнього твору спонукає дитину ще раз відчути його, глибше зрозуміти, знову пережити з героями всі події. Розповідаючи, дитина повинна передати твір повно, зрозуміло, послідовно, використовуючи різні засоби образності й виразності мови.

У розповіді, в переказі, у виразному виконанні віршів, байок, творів фольклору відбувається збагачення мовлення дітей зразками засобів художньої літератури. Розповідання та виразне читання - найбільш активні форми такого збагачення.

Художня мова стає надбанням самої дитини. Норми мови художньої літератури і повинні визначати норми мови дитини, виховуючи не тільки її правильність, але і образність, виразність.

У процесі художньо-мовленнєвих занять діти творчо розвиваються, стають більш самостійними. Також виховується інтерес до художнього слова, розвивається естетичне сприйняття твору в єдності змісту і форми, вміння оцінювати твір, розрізняти жанри, формуються здібності відчувати художній образ, вловлювати ритмічність поетичного мовлення, інтонаційну виразність художнього читання.

Таким чином, художня література вже в дошкільному дитинстві виконує важливі завдання естетичного виховання та виховання в цілому. Вона поглиблює пізнання дійсності, розширюючи життєвий досвід дітей, виводячи його за межі особистих спостережень, збагачує новими уявленнями.

Художня література вчить бути громадянином, даючи в образній, емоційній формі перші уроки патріотизму, розвиває естетичне сприйняття, естетичні уявлення та почуття, залучає дітей до активної художньо-мовленнєвої діяльності, розвиває художньо-мовленнєві творчі здібності, виховує естетичний смак, що виражається в оцінці доступних дитині творів дитячої літератури, явищ дійсності.

Ці загальні завдання художньо-мовленнєвого виховання визначають зміст художньо-мовленнєвої діяльності, репертуар творів дитячої літератури і фольклору, рівні художньо-мовленнєвого розвитку та конкретні завдання на кожному віковому етапі.

ВИСНОВОК

Художня література супроводжує людину з перших років його життя. Вона відкриває і пояснює дитині життя суспільства і природи, світ людських почуттів і взаємин. Художнє слово впливає не тільки на свідомість, а й на почуття і вчинки дитини. Слово може окрилити дитини, викликати бажання стати краще, зробити щось хороше, допомагає усвідомити людські взаємини, познайомити з нормами поведінки, сформувати моральні уявлення та моральний досвід, сприяючий повідомленням дітям знань про моральні якості людини.

У дошкільному дитинстві формуються такі якості як чуйність, співчуття, доброта, радість за інших, а також почуття сорому, засмучення, неприємних переживань від свого поганого вчинку, від зауваження, невдоволення дорослого, які спонукають дітей до активних діям: допомогти, проявить турботу, увагу, заспокоїти, порадувати.

Використання художнього слова і словесних методів сприяє моральному вихованню дошкільнят. Дана робота була орієнтована на збагачення мовлення дітей середнього дошкільного віку в процесі використання художнього слова. У зв'язку з поставленою метою в першому розділі нашого дослідження розглянуто стан досліджуваної проблеми в психолого-педагогічній науці, проаналізовано особливості розвитку мовлення дошкільнят і вплив художньої літератури на розвиток мови дітей п'ятого року життя. За допомогою художнього слова можна вирішувати багато завдань методики розвитку мови і поруч із основними методами і прийомами мовного розвитку середніх дошкільнят можна й потрібно використовувати цей багатющий матеріал даного виду творчості.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алексєєва, М.М. Мовленнєвий розвиток дошкільників [Текст]: підручник/М.М. Алексєєва, В.І. Яшина.- М .: Академія, 1998.

. Андрюшина, І.І. Питання навчання рідної мови в працях Е.А. Флерина [Текст]/І.І. Андрюшина//Актуальні проблеми розвитку мови і лінгвістичної освіти дітей. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції 19-21 листопада 2002 року.- Орел, 2002. - С. 10-12

. Бородич, А.М. Методика розвитку мовлення дітей [Текст]: навчальний посібник для студентів пед. інстр-тів по спец. Дошкільна педагогіка і психологія/А.М. Бородич.- 2-е вид.- М .: Просвещение, 1981.

. Сохін, Ф.А. Заняття з розвиткупромови дитячого садка [Текст]: книга для вихователя дитячого садка/Ф.А. Сохін, О.С. Ушакова, А.Г. Арушанова та ін./Під ред. О.С. Ушакової - М .: Просвещение, 1993.

. Короткова, Е.П. Навчання дітей дошкільного віку розповідання [Текст]: посібник для вихователя дитячого садка/Е.П. Короткова.- 2-е изд., Испр. і доп.- М .: Просвещение, 1982.

. Ожегов, С.І. Тлумачний словник російської мови [Текст]/С.І. Ожегов, Н.Ю. Шведова - М .: Аз ', 1993.

. Розвиток мовлення дітей дошкільного віку: посібник для вихователя дит. саду [Текст]/за ред. Ф.А. Сохина.- 2-е изд., Испр.- М .: Просвещение

. Тихеева, Є.І. Розвиток мови дітей раннього та дошкільного віку [Текст]/Є.І. Тихеева.- 4-е вид.- М .: Просвещение, 1972

. Ушакова, О.С. Програма розвитку мовлення дітей дошкільного віку в дитячому садку [Текст]/О.С. Тихеева.- М .: изд. РАО, 1994.

. Флерина, Е.А. Естетичне виховання дошкільника [Текст]/Е.А. Флерина - М., 1961

. Ельконін, Д.Б. Розвиток мови в дошкільному віці [Текст]/Д.Б. Ельконін - М .: изд-во АПН РРФСР, 1958

ДОДАТКИ

Педагогічна майстерня

"ЛІТЕРАТУРНА СТУДІЯ"

      Чи можна забутися ту благословенну мить, коли білими крилами чистоти майнула над нами колискова, коли уперше посміхнулася мама, промовляючи ніжні слова? Ні, бо тиха колискова пісня,  святковий образ мами, і її ніжна мова – це все дається, як найдорожчий дарунок світу. Кожне вимовлене слово вводить дитину у русло життя, знайомить з усім, що оточує, сіє добро, ласку, ніжність, але разом з ним вона пізнає і дещо неприємне – це і брутальний окрик, і гіркі слова туги чи розпачу у великому горі, а іноді й нецензурна лайка. Таке життя. У нас у нашому такому різнобарвному світі всього доводиться чути змалку.

       Розмірковуючи над цим, педагоги нашого ДНЗ вирішили в своїй роботі особливу увагу приділити ролі художнього слова у розвитку мовлення дітей, їх міркувальних здібностей.

Завдання: Інтенсифікаця роботи з художніми творами для розвитку художньо-комунікативної діяльності дітей.

Мета: Дати дітям цілісне уявлення про життєвий простір, формувати їх мовленнєво-комунікативну компетентність, загатити словник, розвинути ціннісне ставлення до світу.

Робота літературної студії полягає в наступному:

1.

Складання перспективного плану роботи на рік;

2.

Складання плану роботи на місяць;

3.

Добірка дитячих художніх творів;

4.

Опрацьовування методичних посібників, наукових статей;

5.

Проведення щотижневих занять з дітьми;

6.

Проведення підсумкових занять в ДНЗ;

7.

Показ роботи на рівні міста для слухачів літературної студії.

Починаючи працювати над цим питанням,
поставили перед собою низку завдань:

1.

Ознайомити дітей з фольклором, з творами класиків та сучасних авторів;

2.

Навчити дітей слухати і розуміти зміст творів;

3.

Вчити відповідати на запитання за змістом;

4.

Прищеплювати уміння відтворювати зміст знайомих творів у активній художньо-мовленнєвій діяльності;

5.

Розвивати поетичний слух, бажання вивчати вірші напа’ять;

6.

Виховувати оцінювальні судження, обґрунтовану моральну оцінку поведінки героїв;

7.

Вчити визначати жанр твору, запам’ятовувати автора;

8.

Виховувати дбайливе ставлення до книг.

       Для реалізації цих завдань виникла необхідність проводити додаткове заняття  з художньої літератури. В роботі керувались навчально-методичними посібниками Наталі Василівни Гавриш, доктора педагогічних наук, завідувача кафедри дошкільної і початкової освіти Луганського НПУ ім. Тараса Шевченка. З часом виникла ідея створення на цій основі педагогічної лабораторії «Літературна студія».

Робота з дитячою книгою

Значення художньої літератури у вихованні дітей визначається її суспільною і освітньо-виховною роллю у житті всього суспільства. Мистецтво слова відбиває дійсність через художні образи, показує найбільш типове, осмислюючи і узагальнюючи реальні життєві факти. Це допомагає дитині пізнавати життя, формує її відношення до навколишнього. Художні твори, розкриваючи внутрішній світ героїв, змушують дітей хвилюватися, переживати, як свої, радощі і прикрощі героїв.

Дитячий садок знайомить дошкільників з найкращими творами для дітей і на цій основі вирішує комплекс взаємозалежних завдань морального, розумового иа естетичного виховання.

Завдання дитячого садка щодо ознайомлення дітей з художньою літературою будуються з врахуванням вікових особливостей естетичного сприйняття.

Вихователь формує в дітей уміння сприймати літературний твір. Слухаючи розповідь (вірш тощо), дитина повинна не лише засвоїти її зміст, але й пережити ті почуття і настрої, які хотів передати автор. Важливо також вчити дітей порівнювати прочитане з фактами життя.

У дитячому садку формуються також елементарні вміння аналізувати твір (його зміст і форму). До моменту вступу до школи кожна дитина повинна вміти визначити основних героїв, висловити своє відношення до них (хто подобається і чому), визначити жанр (вірш, розповідь, казка), вловити найбільш яскраві приклади образності мови (визначення, порівняння та ін.).

Частину програмних творів діти повинні вивчити напам’ять (вірші, малі фольклорні жанри), частину – вміти передавати близько до тексту (переказувати). Крім того, дитина опановує способами виконання ролей в інсценуванні, у грі-драматизації за літературними сюжетами.

Одне з найважливіштх завдань – формувати самостійність дітей у художньо-мовній і театрально-ігровій діяльності, розвивати їхні творчі здібності.

1. Методика читання творів на заняттях

Найпоширеніший метод – читання вихователя, тобто дослівна передача тексту. Твори, які невеликі за обсягом, вихователь читає дітям напам’ять, при цьому досягається найкращий контакт з аудиторією. Більша ж частина творів читається з книг.

Наступний метод – розповідь, тобто відносно вільна передача тексту (допускаються скорочення тексту, перестановка слів, включення пояснень і т. д.). Таким способом дітей знайомлять з багатьма казками, деякими пізнавальними розповідями, газетними або журнальними матеріалами (у підготовчій до школи групі). На заняттях проводять також різні інсценування, які допомагають дітям полюбити той чи інший твір, засвоїти його. Метод завчання напам’ять застосуємо до невеликих віршів.

Часто на одному занятті використовують різні методи. Основою ж всіх методів ознайомлення з художньою літературою є виразне читання вихователя, яке вимагає серйозної попередньої підготовки: аналізу твору і тренувального читання вголос, тривалих тренувальних вправ.

Читання часто супроводжується показом різноманітного наочного матеріалу. У цьому випадку вихователеві потрібно завчасно потренуватися, домагаючись чіткого зв’язку тексту і показу наочного матеріалу (розміщення силуетів або іграшок у настільному театрі, зміна кадрів діафільму і т. д.).

Для закріплення засвоєного дуже корисні такі методи, як дидактичні ігри на матеріалі знайомих творів (проводять починаючи з середньої групи), літературні вікторини (проводять як підсумкові квартальні заняття або вечірні розваги). Прикладами дидактичних ігор можуть служити гри «Один починає – інший продовжує», «Відгадай мою казку», «Звідки я?» (опис літературних героїв) та ін. Їх можна проводити, використовуючи наочний матеріал або у словесній формі.

2. Методи формування сприйняття творів

Призначення багатьох методичних прийомів полягає у тому, щоб полегшити дітям процес слухання і розуміння (допомогти запам’ятати твір, глибше пережити його). Звичайно, такі прийоми сприяють і кращому засвоєнню тексту, більш глибокому сприйняттю його в цілому.

Цим цілям відповідає, насамперед, такий прийом, як виразність читання. Сутність виразного читання в порівнянні з діловим, логічним читанням – у його емоційній насиченості. Виразне читання – перший щабель професійного мистецтва художнього читання, яке характеризується найбільшою глибиною і яскравістю передачі почуттів і настроїв, відбитих у тексті.

Наступний прийом – повторність читання. Невеликий твір, який викликав інтерес дітей, доцільно повторити одразу 1-2 рази. З великого твору можна повторно зачитати найбільш значимі і яскраві уривки. Необхідне повторення цього матеріалу й на інших заняттях, щоб досягти найбільш глибокого сприйняття, запобігти забуванню.

Один з прийомів, які сприяють кращому засвоєнню тексту, – вибіркове читання (уривків, пісеньок, кінцівок). У старших групах вибіркове читання можна подавати дітям ігровим шляхом, у вигляді загадок, вікторин (З якого твору цей уривок? Чим закінчилася ця розповідь, казка? З якої розповіді або казки цей уривок?).

Якщо після першого читання твір уже зрозумілий дітям, вихователь може використати ряд додаткових прийомів, які підсилять емоційний вплив розповіді (вірша тощо), – показ іграшок, ілюстрацій, картинок, елементи інсценування, рухи пальцями, руками (у молодших групах ці прийоми використовують частіше) ; можна рекомендувати словесні прийоми, наприклад, нагадування подібного випадку з життя. У старших групах згадують твори, близькі даному за тематикою, педагог задає питання: «Хто тобі найбільше сподобався? Чому?».

Найчастіше дітям бувають незрозумілі окремі слова або вирази. У таких випадках слід давати їм можливість зрозуміти нове слово або побудову фрази шляхом осмислення ситуації. Так вихователь залучає їх до активної роботи над мовою твору. Сам же художній твір ніколи не повинен перетворюватися на засіб засвоєння нових слів.

Широко розповсюдженим прийомом, який підсилює вплив тексту і сприяє кращому його розумінню, є розглядання ілюстрацій у книзі.

Наступний специфічний прийом – бесіда за твором. Це комплексний прийом, який часто включає в себе цілий ряд простих – словесних і наочних. Розрізняють вступну (попередню) бесіду до читання і коротку роз’яснювальну (заключну) бесіду після читання. Однак не слід робити ці прийоми обов’язковими.

3. Форми роботи із книгою поза заняттями

У роботі дітей з книгою за даним розділом програми поза заняттями проявляються два напрямки: коли педагог цілеспрямовано організує дошкільників для сприйняття творів; самостійне використання творів дітьми за їх власною ініціативою за непрямою участю дорослого.

Читання і розповідання дітям – поза заняттями добре читати твори про природу, ліричні вірші, потішки, примовки і т. д. Твір, прочитаний не на занятті, а в певній ситуації, справить сильніший вплив на розум і почуття дітей. Таке читання можна передбачити і намітити у календарному плані.

У тижневому розкладі передбачається також день і година повторення заучених на занятті віршів. Такі повторення педагог організує для дітей зі слабкою пам’яттю, яким недостатньо фронтальної роботи на двох-трьох загальних заняттях.

Інша група методів і засобів використання літератури поза заняттями – розваги, свята, де художні твори підносять як у неадаптованому вигляді, так й у вигляді обробок, інсценувань.

На святах побутового характеру (день народження, вечір розваг) діти можуть виступати з переказом прозових творів, у тому числі з переказом вроздріб. Для деяких свят у старших групах (день казок, свято весни, літа, день птахів та ін.) рекомендується підбирати твори різних жанрів: вірші, загадки, розповіді, уривки з казок, а також прислів’я, приказки, які у відповідній ситуації вживатиме ведучий.

У підготовчих до школи групах використовуються своєрідні форми роботи з художньою літературою: літературні ранки і самодіяльні літературні концерти не лише для дітей шести-семи років, але й для більш молодших.

Ранок може бути присвячений ювілею або творчості улюбленого дітьми письменника. Тема ранку може бути, наприклад: «Українські народні казки», «Місцеві поети – дітям», «Закордонні казки» і т. д.

Структура ранку має багато спільного зі структурою будь-якого свята: урочисте відкриття, вступне слово ведучого (у цьому випадку воно може бути більш розгорнутим), огляд святкового оформлення, виставки, концертні номери, пов’язані між собою поясненнями і розповідями ведучого, які повинні бути цікавими і доступними дітям.

Можна запросити на другу половину ранку (після «антракту») дітей старшої групи, на закінчення піднести всім присутнім пам’ятні подарунки, подивитися більш докладно виставку (дати дітям можливість підійти до стендів, взяти книжку і т. д.).

Діти шести- і семирічного віку можуть самостійно влаштовувати концерти для малят. Старшим бажано доручати роль організаторів і ведучих. Вони самі складають програму, розподіляють ролі, проводять репетиції, готують приміщення. Такий концерт триває 10-15 хв., а його програма може бути найрізноманітнішою: читання відомих молодшим дітям потішок, віршів (бажано з використанням наочного матеріалу – іграшок, предметів, картинок), переказ знайомої «гостям» казки, читання нових для малят віршів або потішок, настільний театр казок, гра-драматизація або ляльковий театр. Діти, які організовують концерт, можуть запропонувати глядачам-малятам виступити (за бажанням) з читанням віршів, хором виконувати звуконаслідування тощо.

До окремих видів розваг відносяться спектаклі, театралізовані представлення, концерти, які здійснюються силами дорослих, школярів (або старших вихованців дитячого садка).

Старших дошкільників бажано познайомити і із професійним виконавським мистецтвом: вихователеві варто порекомендувати батькам побувати з дітьми на дитячих спектаклях у драматичних і лялькових театрах.

У самостійній художньо-мовній діяльності дитини відбиваються різноманітні враження від прочитаних книг, переглянутих кінофільмів і спектаклів, а також художні вміння, набуті на заняттях.

Одна з умов розгортання такої самостійної діяльності – оснащення групи потрібним обладнанням і посібниками, наявність місць для зберігання і користування ними. У кожній віковій групі організовуються зона для літературно-художньої діяльності і зона театралізованих ігор. Найбільш необхідним обладнанням є різні ширми і набори ляльок, театральних костюмів, сценічний майданчик для настільного театру, настільно-друковані ігри.

Велике місце в дитячому саду займають книги, картинки, книжки-саморобки, дитячі роботи на літературні сюжети.

У кожній віковій групі в межах літературно-художньої зони або окремо, якщо дозволяють умови, облаштовується куточок книги. Його обов’язкова деталь – поличка-вітрина, де виставлені книги виконують інформаційну роль, привертають увагу дітей. Крім цього, у вільному розпорядженні дітей повинна бути достатня кількість книг (у шухлядці, у секретері або дитячій книжковій шафі-секції). Поряд з книгами має бути декілька тематичних папок з картинками, фотографіями, дитячими малюнками (по 8-10 у кожній) і кілька альбомів для вільного розглядання дітьми. У підготовчій до школи групі додається рубрика для дитячих журналів, газет (або обладнується газетниця).

Існують різноманітні форми роботи з дітьми в книжковому куточку. Основні з них вихователь намічає у щотижневому плані (розглядання й обговорення книг, участь в аналізі і систематизації книг та картинок, ремонт книг тощо).

Особливо різноманітними є форми роботи з книгою у підготовчій до школи групі. Один-два рази в рік у цій групі влаштовується виставка книг. Першу – у середині навчального року – доцільно присвятити улюбленим книгам дітей. Потрібно постаратися, щоб бажання кожної дитини було задоволено. Друга виставка може бути тематичною: книги про природу, батьківщину, техніку і т. д. Бажано підлаштувати її до Тижня дитячої книги.

У всіх групах діти виконують доручення настуного роду: показують новачкам книги, розповідають про них, роздивляються з малятами знайомі їм книги, малюнки, картинки (для старших дітей).

Слід підкреслити необхідність контролю вихователя за поведінкою дітей у куточку книги, а також індивідуальної роботи з окремими дітьми (можна використати підбірку книг з улюбленої дитиною тематики, заохочення інтересу до книги або журналу і т. д.).

Педагоги і методисти відзначають істотну різницю в інсценуванні як театральному представленні, яке діти показують глядачам-одноліткам або дорослим, і інсценуванні як ігровій діяльності (гра-драматизація, ігри з ляльками, «у театр», «у кіно»).

У театральному виступі, який показується дітьми, можливе попереднє завчання ролей, репетиція, широке використання костюмів, декорацій, музичного супроводу. Таке інсценування займає в житті дошкільників порівняно невелике місце.

Більш популярні у педагогічному процесі ігри-драматизації або театралізовані ігри, тобто ігри на теми прослуханих творів. Від звичайної рольової гри вони відрізняються тим, що проходять за готовим сюжетом. Дітям заздалегідь відомі герої майбутньої гри, хід її дії (навіть якщо інсценується не весь твір, а один епізод). У той же час вони залишаються активними діючими особами.

Дошкільники можуть інсценувати лише добре відомі їм твори (казки, розповіді, вірші), у яких велике місце займає діалог (при розігруванні вони перетворюються на маленькі п’єски або сценки). Необхідна умова самостійної театралізованої діяльності дітей – правильна організація предметно-просторового середовища в групі й на ділянці.

Театралізовані ігри відрізняються головним чином тим, що в них відтворюються конкретні образи, використовуються такі засоби виразності, як інтонація, міміка, жест, поза, хода, прийоми водіння ляльки. Творчість дітей у театрально-ігровій діяльності проявляється в трьох напрямках: «... як продуктивна (створення власних сюжетів або творча інтерпретація заданого сюжету), виконавська творчість (мовне, рухове) і оформлювальна (обстановка ігор, декорації, костюми і т. д) «. Характерна риса такої діяльності – широкі можливості для імпровізації, вільна – за бажанням – участь дітей, самостійна переробка драматургічного матеріалу, гра не для глядачів.

Для того щоб могла виникнути театралізована гра, необхідно багаторазово повторити твір, викликати в дітей інтерес до нього шляхом розглядання ілюстрацій, бесід. Спочатку роль ведучого виконує вихователь, активно допомагаючи дітям розподіляти ролі, підказуючи репліку, черговий епізод. Він показує дітям способи художньо-образної виразності, наприклад, як можна передавати зміст твору своїми словами, використовувати пряму мову героїв, демонструє прийоми водіння ляльок, можливі варіанти розміщення декорацій на столі тощо.

Під час гри не слід виправляти невдалі вирази, звертатися до дітей з питаннями про виразність мови персонажів- це може порушити ритм гри, її невимушеність. Якщо такі ігри проходять не досить вдало, вихователь може частіше використовувати драматизацію як прийом навчання на заняттях, обдумано поєднуючи дітей для виконання схожих ролей, масових сцен, сміливіше висуваючи боязких, зацікавлюючи їх введенням нових барвистих атрибутів та інших прийомів.

Для виникнення ігор на теми прочитаних літературних творів вихователь також може використати метод непрямої пропозиції: внесення іграшок і матеріалів, пов’язаних зі змістом твору, драматизація за завданням вихователя, розповідь про аналогічну гру.

Вихователеві потрібно намагатися заохотити до інсценувань в іграх кожного з дітей, підбираючи підходящі мотиви: підготувати найголовнішу роль у спектаклі, виступити в паралельній старшій групі, де є друзі, навчитися дуже чітко говорити за вовка, щоб глядачі-малята зуміли зрозуміти, який це злий ошуканець і т. д. Педагог поступово залучає до гри дитину, яка соромиться виступити перед глядачами, ускладнюючи її дії: спочатку ця дитина подає відповідні фігурки, змінює декорації, підіймає і опускає завісу, виконує нескладні ролі і т. д.

Художнє слово для дітей дошкільного віку

... Художнє слово як знаряддя спілкування і взаєморозуміння впливає на широке коло слухачів, читачів ...

Через народну творчість дитина спілкується з багатомільйонним автором - народом, сприймає його думки і почуття. З малих років через художнє слово дітям стає доступним широке духовне спілкування з письменниками. Дитина починає розуміти їх ідеї і почуття, хід думок і мова ... У цьому сила і значення художнього слова, літератури для дитини, для його розвитку і виховання.

Однак для дітей дошкільного віку, які не вміють читати, неодмінною умовою спілкування їх з автором, правильного і глибокого розуміння художнього твору є висока якість його виконання читцем, оповідачем. Художнє слово педагога-виконавця набуває вирішальне значення.

Підбираючи художній твір - розповідь, вірші, казку, вихователь дитячого садка в першу чергу оцінює його з боку ідейно-смислового, виховного значення для дитини. Однак при виборі художнього твору для дітей питання про доступність мови визначається головним чином його словниковим складом. Незнайомі слова пояснюються заздалегідь або замінюються знайомими ...

Значення художньої літератури для засвоєння дітьми словника в єдності з граматичною будовою мови важко переоцінити (в джерелі - курсив).

Засобами художнього слова ще до школи, до засвоєння граматичних правил, мала дитина практично опановує граматикою рідної мови в єдності з його словниковим складом.

Щоб дитина практично успішно опановував цим великим спадщиною людської думки і мови (словником і граматикою), вихователь повинен широко і правильно використовувати художню літературу, підбираючи її з великою ретельністю, за ступенем ускладнення її словникового складу і граматичних форм мови. В іншому випадку неминучим з'явиться помилкове сприйняття дитиною смислового значення багатьох слів і зворотів мови, що викличе неправильні уявлення про зміст даного твору і пов'язаних з ним образів. Це буде гальмом в розумінні художнього твору, а також у розвитку мови і мислення самого дитини ...

Слухаючи читання, розповідь, дитина відновлює в уяві живий образ, факти, події, він вчиться бачити невидимі предмети, явища, оцінювати їх, визначати до них своє ставлення, навчається зіставляти факти, аналізувати, робити нескладні висновки і висновки. Літературний твір дає для цього готові мовні форми, словесні характеристики образу, визначення, якими оперує дитина; важливо лише правильно їх зрозуміти і, засвоївши, правильно практично ними користуватися.

При безпосередньому спостереженні предметів і явищ в житті дитина часто не має готовим словесним оформленням, визначеннями, він повинен сам їх знаходити в арсеналі знайомих йому слів і уявлень. Дорослий повинен підказати потрібні словесні вирази, точні найменування, які потім стають засобом правильного розуміння даних предметів і явищі.

Літературний твір скорочує для дитини цей шлях оволодіння не тільки словом, а й його смисловим зміною засобами граматики.

Художній твір розвиває мислення дитини. Цінними є емоційність і образність такого твору, які забезпечують дитині певну легкість розуміння і міцність засвоєння твору.

Літературний твір, збуджуючи розумовий процес засобами слова, т. Е. Відволікання від безпосереднього чуттєвого сприйнятті-ку, в той же час забезпечує багатство почуттів е'н ного сприйняття, такого необхідного для мислення дітей раннього віку ...

Художнє слово надає сприйняття і мислення дитини незамінну послугу. Викликаючи чуттєвий образ (відчутний, видимий), художнє слово (літературний твір) полегшує розуміння ідей, робить їх конкретними, переконливими.

Стимулюючи образне мислення, художній твір вселяє дитині певні ідеї, викликає оцінки, висновки на основі процесу аналізу і синтезу, тобто вчить абстрактного мислення, абстрагування. Як би елементарно (а іноді і наївно) воно не було, для процесу інтелектуального і морального розвитку дитини - це найбільший двигун, за умови, звичайно, правильного підбору і використання художнього матеріалу.

Деякі вважають, що сприйняття художнього твору є спочатку «відчуває», а потім «думаючим». Однак спостереження показують, що такої послідовності не існує. У самому процесі слухання художнього твору думка і почуття виступають нероздільно, так як у відношенні дитини до того чи іншого героя вже є оціночною момент, а оцінка є результат аналізу і синтезу. Вихователь не встигає закінчити читання уривка «Дід Мазай і зайці» (Некрасов), як діти із захопленням заявляють: «Хороший дідусь», «Добрий», «Він всіх зайчиків врятував». Ці висновки були зрозумілі для дітей в процесі слухання, про що свідчили їхні схвальні посмішки, репліки, захоплені обличчя. Єдність «відчуває» і «мислячого» є характерною рисою сприйняття художнього твору. При повторному слуханні розуміння його, безсумнівно, поглиблюється.

Ця єдність думки і почуття обумовлено тут тим, що саме художній твір є результатом не тільки почуттів і відносин автора, його конкретних уявлень, а й його важкою абстрагирующей думки, його понять, суджень. Письменник, художник довго шукає образ героя. Шляхом аналізу, відбору типових, характерних рис він узагальнює безліч одиничних фактів, відбирає потрібне, аналізує і синтезує; так створюється реалістичний образ героя. У цій складній роботі письменник оперує не тільки конкретними уявленнями, а й поняттями і узагальнюючими висновками ...

Слід підкреслити, що чуттєва сторона сприйняття дитиною художнього твору ні в якій мірі не применшує ролі мови і мислення і тим більше художнього слова, яке одночасно веде дитину по лінії чуттєво-образного і аналітико-синтетичного, абстрагирующего мислення.

Слухаючи розповідь, казку, дитина дошкільного віку проявляє особливу внутрішню активність, стаючи як би співучасником описуваних і сприймаються подій. Мабуть, в цьому полягає секрет того глибокого впливу, який чинить художній твір на дитину, залишаючи яскравий слід в його душі ...

У складному процесі розвитку мислення дітей, де так важлива емоційна основа сприйняття, художня література набуває виняткового значення. Художній образ звільняє слухача від обов'язковості присутності предмета.

В умовах правильного виховання дитина з великою безпосередністю виявляє своє ставлення до заслухати твору і висловлює судження про нього. Це дозволяє бачити наївність дитячого сприйняття. З цим треба рахуватися і дитячому письменнику, що створює твір для дітей, і педагогу, відбирати його для читання дітям.

Загальновідомим, наприклад, є факт, що діти не люблять поганого кінця: герой твору, до якого викликана симпатія дитини, неодмінно повинен бути щасливий. І у власному письменництві в долі позитивного героя дитина тим більше не допустить біди. Він навіть не хоче, щоб «дурного мишеняти» (С. Маршак) з'їла хитра кішка. Просте добре серце малюка в умовах правильного виховання не терпить зла, несправедливості, і він торжествує, якщо зло покаране ...

Дитяча наївність, що базується на малому досвіді і прямолінійною логікою думки, висуває свої вимоги до художнього твору ...

Дитячий письменник, створюючи книгу для дошкільного віку, варто перед важким завданням: служити реалістичного мистецтва, знайомити дитину з правдою життя, не допускаючи фальші і пристосуванства до віку, і в той же час задовольняти законні вимоги простої дитячої логіки і почуття справедливості. Одночасно завданнями письменника є розширення дитячого досвіду, поступове ускладнення ідейного змісту і сюжетної лінії твору, поглиблення психології героя, ускладнення логіки розвитку дії.

Увага до мови художнього твору має передбачати особливості розвитку мислення і мови дитини, а тому особливу увагу при створенні книги повинна бути звернена на доступність словника і його граматичних, смислових змін, на кількість і якість нових для дитини слів і граматичних категорій. Мова є єдиним образотворчим засобом, що розкриває твір перед читачем, слухачем. Тому неувага до мови ставить під удар твір в цілому, робить його малозрозумілим для дитини, значить, і в виховному відношенні недостатньо цінним, а часом навіть шкідливим, так-як привчає дитину до поверхневого, малоосмисленное сприйняттю.

У світлі аналізованої нами проблеми особливу чіткість і значимість набувають питання відбору художнього твору і подачі його дітям.

Питання добору творів і послідовності піднесення матеріалу для кожної вікової групи, передбаченого «Керівництвом для вихователя дитячого садка», ні в якій мірі не звільняють педагога від ретельного вибору із зазначених в «Керівництві» матеріалів саме тих, які в даний час для даної конкретної групи виявляться найціннішими в виховно-освітньому відношенні. Механічний, байдужий відбір творів за списком поведе вихователя шляхом формального ставлення і до художнього матеріалу, і до вимог «Керівництва».

З метою найбільш багатого і всебічного впливу художньої літератури на дітей ми вважаємо за потрібне паралельне використання двох принципів підбору художнього матеріалу.

а) У першу чергу слід спиратися на ті
 кущую виховного о-о бразовательную
 роботу з дітьми, на інтереси дітей і ті знання,
 які вони придбали. Широта і глибина асоціативних
 зв'язків забезпечать чіткість і глибину сприйняття художні
 ного твору і тим підвищать його вихователь
 но-освітню цінність.

б) Однак принцип новизни і навіть контрасту тому
 програмним матеріалом, який проходять діти, дає
 Проте позитивні результати. Він звільняє пе
 педагога від зайвого дидактизму в підборі художніх
 ного матеріалу ... Завдання багатогранного, всебічного
 виховання повинні застерегти вихователя від однооб
 разія педагогічного процесу.

Художній твір не тільки може допомогти закріпленню і поглибленню отриманих знань, а й з'явиться вдалим поштовхом для подальшої виховної та навчальної роботи з дітьми. Через художній твір педагог може висунути перед дітьми ряд нових ідей і моральних положень, важливих і корисних в виховному і освітньому відношенні, в формуванні позитивних рис радянської людини.

Питання подачі художнього твору дітям дошкільного віку набуває виняткового значення.

Літературний твір саме по собі, навіть якщо воно вдало підібрано, не забезпечує успіху його сприйняття і впливу на дитину-дошкільника. Шлях до дитячого розуму і почуттю знаходиться цілком у руках вихователя. Вирішальним є питання, як зуміє вихователь довести твір письменника до дитини, наскільки якісно його художнє виконання, наскільки вірно і виразно воно буде звучати у виконанні (в художньому читанні і розповіданні) ...

Забезпечити дітям правильне і яскраве сприйняття літературного твору шляхом художнього слова повинен зуміти кожен вихователь.

Оволодіння мистецтвом художнього читання і розповідання є професійний обов'язок кожного вихователя

В іншому випадку діти будуть позбавлені впливу одного з найефективніших і сильних виховних засобів. Позбавити дитину правильного і глибокого сприйняття художньої літератури - це значить загальмувати його всебічний розвиток і особливо розвиток мови, мислення і формування моральних рис особистості радянської людини.

Питання методики художнього читання і розповідання вирішуються в залежності від змісту матеріалу і віку дітей.

Вмінню слухати художній твір дитина вчиться з малих років. Дітям 3-4 років слухати розповідь дещо легше, ніж читання. Слухати книжку, тим більше в колективі, для малюків нелегка справа. Рухливість дитини і швидка відволікання ускладнюють слухання, дітей займає сама книжка, перевертають аркуші, що мелькають картинки. До слухання читання доводиться привчати дитину поступово, читаючи спочатку для невеликої групи дітей під час занять за вибором, а потім - для всієї групи.

Ще в дошкільному віці відбувається перше знайомство дитини з поезією через римовану жарт, примовку, невелике оповідання, пісеньку. Ритмічність і повтор-ність слів радують малюка, він сам легко запам'ятовує і повторює вірші, примовки, супроводжуючи їх виразним рухом, грою. Улюбленими для малюків є народні примовки: «Сорока-білобока», «Гулі-голубочки», «Півник, півник», «Йде коза рогата» та інші. Всі вони супроводжуються невеликими ігровими діями: сорока «кашу варить» на долоньці дитини, пальчики - «дітки», яких сорока годує: «цьому дала», «цьому дала» (пальчики загинаються). У «Гулях-голубків» при словах «шу, полетіли, на головку сіли» всі діти з радістю піднімають ручки і опускають їх на головку. Під час читання вірші «Оленка» Е. Благининой вихователь може використовувати ляльку. Діти 3-5 років із захопленням слухають ласкаві вірші про Оленку. Такі ігрові дії привчають дитину слухати, діяти тоді, коли потрібно за змістом прислухатися і вникати в зміст оповідання.

Іншим помічником слухання на цьому етапі є картинка, яка вводить дитину в розуміння змісту книжки і зацікавлює його. Ілюстрація завжди приваблює дітей: дивитися легше, ніж слухати. Вони розглядають ілюстрації, з цікавістю про них говорять; про улюблені цікаві картинки охоче слухають розповідь або читання вихователя. Якщо розповідь або вірші прості, зрозумілі, дієві, дитина починає слухати все більш довго і уважно, входить у смак слухання. Так, в молодшій групі зазвичай вже в першій половині року всі діти привчаються з інтересом слухати читання невеликих художніх оповідань, віршів.

При художньому читанні вихователь стежить за правильним сприйняттям образу і думки автора, за п о-розумінням і засвоєнням нових слів, фраз і мовних зворотів. При цьому не завжди потрібно пояснювати нові слова і фрази. Часто сам текст і дію роблять цілком ясним їх зміст, дитина це вловлює.

Іноді нове слово, фраза вимагають ґрунтовного пояснення, тоді рішення може бути двояко: якщо читається художній твір (і тим більше вірші), не слід переривати читання поясненням окремих слів, так як це відволікає дитину, порушує сприйняття образу і ритму мови. У цих випадках незнайомі слова слід пояснити до читання. При читанні книг пізнавального характеру пояснювати нове цілком можливо в процесі читання. Незрозумілі слова і фрази можуть перешкодити правильному сприйняттю читаного в цілому, і пояснення їх «після читання» недоцільно; подальшим поясненням окремих слів сприйняття вже не може бути виправлено. Бувають випадки, коли при художньому читанні або розповіданні поруч з новим словом можна поставити знайоме, що пояснює, не перериваючи розповіді поясненням; такі слова заздалегідь пояснювати не потрібно. Різні методичні прийоми щодо незнайомих слів корисні тим, що, не даючи єдиного шаблонного вирішення питання (наприклад, всі нові слова пояснювати заздалегідь), ми привчаємо дитину до більшої уваги до слова, залишаємо можливість по ситуації здогадатися, осмислити нове слово, лад фрази, так як втягуємо дитини в активну роботу над осмисленням мови художнього твору. Однак при цьому неодмінно слід дотримуватися почуття міри в сенсі кількості і ступеня складності нових слів, інакше художній твір перетвориться на засіб засвоєння нових слів.

Чи слід супроводжувати читання і розповідання бесідою (на початку, в процесі, в кінці)?

Художній образ має більший вплив, ніж всі його тлумачення, пояснення. Це має застерегти педагога від захоплення бесідою при читанні, розповіданні, від зайвих пояснень і особливо від морализует висновків. Слід пам'ятати також, що бесіда в з'єднанні з читанням або розповіданням, як друга форма язьікового заняття, захоплює дитячу увагу, відволікає дитину від художнього твору.

Бесіда перед художнім читанням або розповіданням іноді практикується в тих випадках, коли в творі є персонажі або обстановка, незнайомі дітям.

Нам здається, що в таких випадках набагато доцільніше за день, за два до розповідання або читання провести з дітьми відповідну бесіду по картинці. Наприклад, перш ніж прочитати художній розповідь про Північ, про епізоди з життя ненців, слід показати одну-дві картини про природу Півночі, про побут і праці людей, тут сущих. Після проведеної попередньої роботи слухання художнього твору виявиться більш глибоким, продуктивним.

У процесі читання, розповідання форма співбесіди може мати місце лише при читанні не художніх творів, а науково-популярних книг, наприклад, оповідань про природу, про працю ... В цьому випадку розмова може супроводжувати читання і безперешкодно включатися в самий його процес, в початку або в кінці.

Коли закінчується читання або розповідання, діти під сильним враженням прослуханого часто сидять деякий час мовчки. Потім, природно, лунають репліки: «Як цікаво!», «Ще розкажіть». Дехто з дітей висловлює своє захоплення героєм розповіді, засуджує негативні персонажі, іноді хтось ставить питання - щось залишилося для нього незрозумілим. Чи повинен вихователь, скориставшись переживаннями дітей, зараз же розгорнути бесіду, що аналізує твір, вчинки героїв та ін.? Або ж слід відразу після закінчення розповіді перервати дитячі переживання, репліки, переключити їх на іншу діяльність? Аналізуючи психологію процесу читання, розповідання за даними широкого практичного досвіду, ми приходимо до висновку, що не слід ні переривати, ні перемикати дитячі переживання, не слід також, щоб бесіда набувала аналітичний характер. Найпродуктивнішим ми вважаємо такий прийом: зупинитися на 5-7 хвилин, підтримати дитячі переживання, відповісти просто і ясно на здивоване запитання дитини, створити певне ставлення дітей до основних персонажам і подіям, повторити той чи інший епізод, нагадати яскравий образ героя. Характер такої невимушеної бесіди не веде дітей від переживання і образного мислення, а поглиблює і зміцнює їх ставлення до твору. При повторному читанні, розповіданні елементи аналізу можуть бути посилені, так як твір досить відчути і зрозуміти.

Як використовувати ілюстрацію при читанні і розповіданні?

Перед вихователем стоїть завдання: навчити дітей сприймати словесне художній твір з його специфічними словесними образотворчими засобами. На якомусь етапі в розвитку дитячого сприйняття вмінню слухати і розуміти прочитане твір дитина вчиться через комплекс наочних засобів (гра, іграшка, картинка). За допомогою об'єднання цих коштів ми добиваємося переходу до вміння малюка сприймати художнє слово.

Тим часом в практиці вихователь нерідко, наприклад, за допомогою аллоскопа знайомить дітей середньої і старшої груп з новою казкою, особливо цінної за змістом і формою, з прекрасним ритмічним мовою, з яскравими виразними словесними образами. Подразники зорового порядку (світлова рухома картина) настільки сильно привертають дитячу увагу, що казка з багатством її мови меркне, і твір з меншою силою впливає на дитяче сприйняття. Перемикання дітей на зорове сприйняття гальмує розвиток їх сприйняття літературного твору. Не слід при цьому заперечувати роль картинки, аллоскопа, які при повторенні художнього твору можуть збагатити і поглибити дитяче сприйняття добре знайомої казки, оповідання новими деталями, уточнити уявлення дітей про зовнішній вигляд персонажів, обстановку, особливо якщо вони мало знайомі дітям.

Методично важливим є питання про те, як користуватися картинкою в книзі при її читанні дітям. Це використання залежить від характеру книжки.

Якщо, наприклад, ми маємо такий тип книги, який об'єднує ряд картинок з невеликими підписами (розповідями або віршами) і кожна сторінка не продовжує змісту попередньої, картинки слід показувати попутно. У цих випадках показується спочатку картинка і потім читається до неї текст (тип книжки-картинки, де є текст роз'яснювального характеру). Так показується поступово кожна картинка. При читанні ж текст не слід переривати. Показати ілюстрації можна після читання ще раз.

Помилковим слід вважати показ ілюстрацій при читанні художнього твору, написаного без поділу його на частини. Випадкові зупинки і показ ілюстрацій розбивають цілісне сприйняття тексту, заважають його засвоєнню. Такі книги слід вводити в групі за кілька днів до читання; діти їх подивляться, виникне інтерес «що написано про ці картинки». Після ознайомлення з картинками вихователь може читати спокійно всю книгу, і діти не будуть намагатися зазирнути в ілюстрації.

Після прочитання тексту вихователь показує картинки організовано, нагадуючи епізоди, з якими вони пов'язані. Бувають книги, розділені на невеликі главки. Прочитавши кожну главу, слід показати до неї картинки, потім переходити до читання наступного розділу (так написано книжки «Сонячний день» Л. Воронкової, «Що я бачив» Б. Житкова і ін.).

При читанні науково-популярної книжки ілюстрацію можна використовувати в будь-який момент для наочного пояснення тексту. Це не порушить єдності враження.

Таким чином, різноманітність методичних прийомів у використанні ілюстрацій залежить від характеру читаного твору, від його змісту і форми. Зазначена методика поєднання ілюстрацій і тексту має на меті перш за все зберегти у дитини цілісність художнього сприйняття твору. Однак вона допускає різні варіації у використанні картинки для подальшого поглиблення і уточнення образу.

Повторність читання і розповідання художніх творів є необхідною для закріплення і поглиблення сприйнятого. Чи не кожен твір засвоюється з першого читання, розповідання, багато доходить до свідомості і почуттів дитини лише при повторному читанні. Для розвитку сприйняття повторність необхідна в роботі з дітьми різного віку, і особливо молодшого віку.

Повторюючи той чи інший улюблений дітьми розповідь, казку (особливо молодшим дітям), важливо повторювати все в точності, інакше вихователь неодмінно почує протестуючі репліки дітей: «Не так», «Ви не так сказали», «Забули». Це законне невдоволення дітей викликано спотворенням сформованого уявлення, образу.

При читанні невеликих творів доцільно їх повторювати зараз же; великі твори повторювати поспіль не слід, так як це стомлює дітей, сприйняття стає менш яскравим, чітким, враження від розповіді, читання знижується. При подальших повтореннях слід правильно чергувати новий і вже знайомий матеріал. Протягом місяця дітям слід дати дві-три невеликі книги (для старшої і середньої груп). Невелика кількість віршів і маленьких оповідань може доповнити основну програму з художнього читання і розповідання. Весь новий матеріал протягом місяця слід кілька разів повторити.

Повторність в молодшій групі повинна бути більша, ніж в інших групах.

Таким чином, питання про те, як часто проводити художнє читання і розповідання, і питання про кількість творів не можна вирішувати механічно. Це залежить: а) від віку дітей (молодшим читати слід рідше і меншу кількість матеріалу); б) від розміру і характеру матеріалу: велике і сильно захоплююче дітей твір вимагає більш тривалої переробки, невеликі вірші і розповіді можна читати частіше і в більшій кількості; в) від новизни або повторно-сти матеріалу: нові розповіді слід давати дітям рідше, повторні - частіше.

Абсолютно неприпустимо протягом дня кілька разів читати або розповідати дітям. Це нагромадження робить сприйняття поверхневим.

Поєднання декількох творів в одному занятті можливо при відповідному їх підборі ... Вихователь стоїть перед необхідністю знайомити дітей з художніми творами невеликого розміру, і вони переважають в дошкільній літературі. Деякі вірші, розповіді можна включити в бесіди на відповідні теми; можна прочитати дітям відповідний віршик під час прогулянки, екскурсії. Невеличкий твір, прочитане на занятті, не задовольняє дітей. Доводиться думати про його поєднанні з іншим твором.

Поєднувати твори можливо, але так, щоб одне не витісняло іншого. Перш за все слід план художнього читання і розповідання (для середніх і старших) на одне заняття складати за принципом тематичного єдності або єдності образів. Наприклад, на тему «Зима» можна дати один-два невеликі оповідання, вірші, загадку. На тему «Про тварин дитинчат» в старшій групі можна дати кілька творів: «Воробьішко» М. Горького і вірші М. Поз-нанской «Горобчик гойдатися захотів». На тему «Весна» - Г. Скребицкого «На лісовій галявині», З. Александрової «Шпаки» і ін. Можна провести заняття по розповідання на тему про сміливих людей. Шістнадцятковим-семирічні діти з великим інтересом слухають розповіді і казки, об'єднані якою-небудь темою. Можна підібрати два-три твори про одне й те ж персонажа, наприклад, казки про лисицю: «Лисичка з скалочкой», «Лисичка-сестричка» і ін.

Поєднуючи в такий спосіб художній матеріал для занять на 15-20 хвилин, ми забезпечуємо багатство і єдність художнього сприйняття, даючи для цього досить змістовний матеріал.

Особливу увагу слід приділити книгам великого розміру, написаним для дітей 6-7 років. До них відносяться книги Б. Житкова «Що я бачив», Л. Воронкової «Сонячний день». Ці книги читаються невеликими частинами. Таке читання корисно, так як сприяє вихованню стійкого, тривалого інтересу до художнього твору, виробляє витримку, терпляче очікування продовження читання, вміння запам'ятати, про що читали, на чому зупинилися, вміння охопити велике коло пов'язаних подій. Такі книги полегшують перехід дитини до засвоєння великих книг, підручників, збірників.

Важливо при читанні таких книг вміло розділити їх на більш-менш закінчені частини (глави). Не можна при їх читанні робити зупинку в момент великого і напруженого наростання дії. Це нервує дітей, дратує їх, вони вимагають продовження, щоб дізнатися, як вирішився конфлікт.

Іноді вранці, коли діти приходять в дитячий сад, або в другу половину дня вихователь може прочитати невеликій групі дітей що-небудь з книги, яка привернула дитячу увагу. На прогулянці в лісі, в полі, «до випадку» вихователь, а з ним і діти можуть згадати знайоме вірш, загадку, пісню. Відпочиваючи на галявині під час прогулянки, діти з великим інтересом слухають розповідь про природу, про тварин, казку. Якщо поетична обстановка природи гармонує з розповіддю, вона робить його більш правдивим, цікавим для дітей.

При читанні розповіді на занятті слід подбати про спокійній обстановці; кожен раз шум, грюкання дверима, стук посудом, ходіння дорослих відволікають дітей, заважають зосередженому слухання.

Важливо також, щоб на заняттях діти сиділи зручно, невимушено, щоб все добре бачили оповідача, читця.

Якщо один-два дитини погано слухають розповідь, читання, відволікаються, заважають іншим, вихователю не слід переривати заняття і робити зауваження «пустунам». Це привертає увагу всіх дітей до «Шаля», може порушити подальше слухання. Ще при розсаджування дітей слід передбачити це і не навчилися слухати посадити, непомітно для них, ближче до себе, на увазі. У процесі розповіді, читання вихователь часто направляє свою увагу до цих дітей, створюючи враження, що він розповідає їм, зацікавлює зверненням: «Ось послухай, Коля, що далі було». Такі прийоми допоможуть зацікавити дитину розповіддю, читанням: поступово у дитини виробляється зосереджена увага.

Не слід, однак, під час слухання перешкоджати мимовільним реплік дітей, висловом радості. Ця дитяча активність говорить про напружений слуханні.

Для правильної організації роботи з книгою слід мати куточок книги - спокійне, привабливе місце в групі, де діти з цікавістю знайомляться з новими книгами, розглядають картинки, іноді придумують свої розповіді, читають напам'ять свої улюблені вірші, підбирають матеріал для лялькового або тіньового театру. Ці різноманітні творчі заняття дітей в куточку книги повинні гнучко, чутливо направлятися вихователем. Наприклад, після екскурсії на залізницю вихователь кладе в книжковий куточок нові картинки або книжку про способи пересування. Діти знаходять їх, з цікавістю розглядають, задають питання; вихователь відповідає, пропонує дітям відібрати картинки, які їх цікавлять, щоб разом з групою розглянути їх, поговорити про них. Така різноманітна ініціативна робота дітей, керована вихователем, приваблює дітей в куточок, робить їх самостійні заняття більш продуктивними.

Щоб куточок книги залучав дітей, важливо, щоб все в ньому було зручно, охайно, красиво; місце для книжкового куточка має бути відведено в спокійній частині кімнати. Бажано, щоб в куточку були килим, красива ваза з квітами, чиста витончена скатертину і ін. Тут же містяться шафа з книгами і полиця-вітрина, на стінах висять зрідка мінливі картини, один-два портрета письменників або відповідна художня репродукція. У книжковій шафі або на полиці зберігаються книжки і картинки, альбоми з картинками, альбоми, складені з дитячих малюнків (тематичних, декоративних). Це збагачує куточок, ще більше привертає до нього дітей і урізноманітнює дитячі заняття. Тут же, в шафі - ящик з матеріалами для ремонту книг.

У старшій групі поряд з куточком книги слід мати бібліотечку дитячих книг, розташованих за темами; діти повинні вміти самі підтримувати в ній порядок. Полки відзначені малюнками на теми книжок. Старші діти мають можливість в певний час брати книги, навчаються користуватися ними акуратно; перед вихідним днем ??вони можуть брати книги додому. Іноді старші беруть їх для молодших братів, сестер, потім з цікавістю розповідають, чи сподобалася книга, хто читав її. Діти відповідають за цілість і збереження взятих книг, вчаться розрізняти їх за темами, запам'ятовувати автора, художника. Це поглиблює їх інтерес і любов до книги і художнього слова, сприяє вихованню культурних навичок.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»