Матеріали висвітлюють динамічний розвиток освіти, науки та культури України у 1920–1930-х роках, акцентуючи увагу на суперечливому характері радянської модернізації. Центральне місце посідає політика українізації, яка сприяла дерусифікації міст, розширенню мережі українських шкіл та формуванню національної інтелігенції, водночас слугуючи інструментом зміцнення більшовицької влади. Важливим етапом стало становлення Всеукраїнської академії наук, що об'єднувала видатних вчених навколо фундаментальних досліджень, проте згодом перетворилася на асоціацію інститутів під суворим державним контролем. Окремо розглядаються масштабні кампанії з ліквідації неписьменності та розвиток модерного мистецтва, зокрема театру «Березіль» та кінематографа Олександра Довженка. Огляд завершується трагічним описом сталінських репресій, які призвели до розгрому наукових шкіл, ідеологічних чисток та фізичного знищення еліти, відомого як «Розстріляне відродження». Наприкінці 1930-х років здобутки національно-культурного піднесення були згорнуті на користь жорсткої централізації та русифікації.


