Сьогодні о 18:00
Вебінар:
«
Критика і розвиток. Як не знищити мотивацію
»
Взяти участь Всі події

Осип Турянський. «Поза межами болю». Теорія

Перегляд
матеріалу
Отримати код

«Поза межами болю» — це хроніка передсмертних марень, прокльонів та спогадів сімох виснажених солдат, що відстали від загального каравану (як у справжніх солдат у них лишилися тільки прізвища): українців Добровського та Оглядівського (сам автор), угорця Сабо, австрійця Штранцінгера, поляка Пшилуського, сербів Ніколіча та Бояні. «Ми тут вже здійснили ідеал братньої прихильності і любові», — скаже один з героїв, замерзаючи біля згаслого вогнища.

автор показав людей, які поза межами болю виживали інакше: замерзаючи від холоду й не маючи, чим розпалити вогонь, вони не чіпають скрипки збожеволілого й осліплого від горя Штранцінгера («Те тарахкало придалося б дуже на вогонь...» — шепнув.

«Поза межами болю» — трагічне пророцтво про загибель інтелігентної чуттєвості, яка дає ясне усвідомлення того, що ілюзії життя нерозривні (бо невід’ємні) із самим життям, і чиїсь ілюзії, бодай видіння, настільки ж важливі для когось, як саме життя, тому недоторканні, святі (уже нетутешній плюралізм правди): «Онде на сто кроків гарний корч. Огонь буде. Ходім!» — «Назад! Не смієш іти там! Це не корч! Глянь! Це моя дружина і мій син!...»

Історичний матеріал Першої світової війни став для О. Турянського предметом художнього узагальнення. Письменник показав боротьбу в людині біологічних інстинктів і духовної волі до життя, підніс загальнолюдські цінності — дружбу, вірність, гуманізм, любов до рідних та батьківщини, що єднають людські серця, звільняють і просвітлюють душу.

У кожного з сімох учасників двобою зі смертю була власна життєва дорога, але безжальний вихор війни перетнув їхні долі, і тепер, коли «ніхто й нічо не відзивається на голос болю і туги їхнього серця», раптом ніби саме собою назріває страшне рішення: хтось із них мусить померти, а решта розпалить вогнище з. його вбогої одежини й таким чином урятується. Добровський зауважує: «Прокляте те життя, в котрому слабкий мусить згинути, щоб дужчий міг жити».

І це стосується не лише їхньої ситуації, це проектується на весь недосконалий світ, що може кидати цілі народи у війну, ввергати їх у коло насильства не заради захисту власної домівки, а заради амбіцій великих можновладців.

Щоб зігрітися, колишній аранжер світських балів Добровський влаштовує химерні й жахливі за своєю суттю танці з уявними «дамами», це дає змогу уявити себе в минулому, віднайти ті острівці, за які гарячково чіпляється свідомість на межі божевілля. Цей дивний танець забирає останні сили, а разом з ними і життя молодого хлопця Бояні. Та завдяки його смерті шестеро тих, хто лишився, мають бодай мізерний шанс вижити. Голод діймав кожного, проте спроба їсти людське м’ясо нічого не дала: кожен волів померти, але не стати людожером. Навіть у такій ситуації людська гідність узяла гору над неміччю людської плоті.

Біля вогнища кожен герой розповіді постає як особистість в екстремальній умові: мовчазний сліпий Штраицінгер у відчаї і з бажання віддати останнє спалює у вогнищі свою скрипку («Оця скрипка — це його очі»); Сабо рве банкноти, що їх ^підступним чином здобув на війні, і розмірковує, що то значить мати гроші; Оглядівський (оповідач) марить дружиною і синочком; Добровський (колишній організатор світських балів) біля вогнища філософськи зауважує: «Ми вже не маємо гроші і також не потребуємо гроші. Тепер ми стали людьми».

Осип Туринський порушує багато проблем у цьому творі: держава й людина; війна й людина; війна й політичні амбіції верхівки; влада грошей; збереження духовності й моральних цінностей, та основною через увесь твір проходить ідея протесту проти війни: «Хай би.боги,, царі і всі можновладці, що кинули людство у прірву світової війни, перейшли оце пекло мук, у якому люди караються!» Можливо, тоді все на світі стало б інакшим, добрішим: «Тоді боги стали б людьми, а люди братами». Як докір усій спільноті людей звучить авторське питання: «Навіщо ми, люди, вбивали людей?»

Оптимістично звучать слова Добровського наприкінці твору, звернені до оповідача, а насправді до кожної людини: «Коли у тьмі і в хаосі, в якому ми мучимося, тліє іскра якої-небудь ідеї, то твоя огненна любов до життя й до його вищих цінностей переможе смерть». Тож попри трагічність зображуваних подій (живим лишився лише Оглядівський) провідна ідея перемоги духа над матерією яскраво втілена через засоби експресіонізму.

Гуманістичний пафос поеми у прозі, його вселюдська значимість врешті створюють передумови пошуку позитивних ідеалів, без яких людство не може існувати, бо це є запорукою поступу у всеосяжному масштабі.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.