Опис на тему: Тварини рідного краю

Опис документу:
На ті часи вид характеризувався значними коливаннями чисельності. Нестача їжі, епізоотії, затоплення нір талими водами та степові пожежі, а головне зміна умов навколишнього середовища стають причинами зменшення кількості тварин. Тхір степовий охороняється в степових заповідниках: Чорноморському, Українському степовому та Луганському.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Борсук

Біологічна класифікація

Домен:

Ядерні (Eukaryota)

Царство:

Тварини (Metazoa)

Тип:

Хордові (Chordata)

Клас:

Ссавці (Mammalia)

Ряд:

Хижі (Carnivora)

Родина:

Куницеві (Mustelidae)

Підродина:

Куницеві (Mustelidae)

Рід:

Борсук (Meles)

Вид:

Борсук

Біноміальна назва

Meles meles
Linnaeus, 1758

Борсу́к (Meles meles L.), великий ссавець родини куницевих (Mustelidae).

Систематика барсуків постійно переглядається. Наразі фахівці схильни поділяти "великий" колишній вид "борсук звичайний" на три види, у т.ч. борсук європейський, Meles meles (s. str.). Інша відома назва тварини - харсун.

Має кремезне тіло, видовженну голову та стопоходячі кінцівки з міцними кігтями, пристосовані для копання землі. Має потужні корінні зуби, які здатні перемелювати рослинну їжу. Хутро довге, жорстке, густе, на спині й боках сіро-біле з чорним, зісподу чорно-буре; від кінця морди через усю голову тягнуться чорні смуги. Довжина тіла досягає 90 см, вага до 33 кг.

Євроазіатський борсук звичайний має приблизно 1 м завдовжки; тулуб знизу вкритий довгим, жорстким, сіруватим волоссям; морда біла із широкою чорної смугою з кожного боку.

Поширення

Поширений в Європі й Азії. Живе в глибоких складних норах з великою кількістю віднірків та виходів. Живиться плодами, кореневищами, грибами, комахами та їх личинками, жабами, ящірками і дрібними гризунами. В березні — квітні самка після 340 — 350-денної вагітності народжує здебільшого 3—5 малят. Промислове значення невелике. Корисний в лісовому господарстві.

Живе в лісі, веде нічний спосіб життя, проводячи день в норах. Харчується корінням, різними фруктами і горіхами, комахами, черв'яками, мишами та молодими кроликами.

Був помічений в с. Новий Лад Прилуцького району.

Журавель сірий

Біологічна класифікація

Домен:

Еукаріоти (Eukaryota)

Царство:

Тварини (Metazoa)

Тип:

Хордові (Chordata)

Клас:

Птахи (Aves)

Надряд:

Кілегруді (Neognathae)

Ряд:

Журавлеподібні (Gruiformes)

Родина:

Журавлині (Gruidae)

Рід:

Справжній журавель (Grus)

Вид:

Журавель сірий

Біноміальна назва

Grus grus
Linnaeus, 1758

Ареал журавля сірого:

     Месця гніздування      Місця зимування

Журавель сірий (Grus grus) — великий птах, що мешкає в Європі і Азії, третій за чисельністю вид родини журавиних.

Таксономічна характеристика: Один з 10 видів роду, один з 2 видів роду у фауні України, представлений номінативним підвидом.

Статус: II категорія.

Поширення: Гніздиться на Поліссі, іноді в заболочених долинах річок Лівобережного Лісостепу. Під час сезонних міграцій зустрічається по всій території, концентрується у Присивашші, де зареєстровано поодинокі гнізда. В минулому ареал виду охоплював весь помірний пояс Євразії. Тепер європейська частина ареалу дуже скоротилася (поширений гол. чин. на Скандинавському п-ві). Зимує у Пн. Африці, Зх. та Пд Азії.

Зустрічався в с. Полонки Прилуцького району.

Місця перебування: Важкоприступні, частіше лісові, болота в долинах річок та навколо великих озер; у Присивашші - солонцюватий приморський степ.

Чисельність: Імовірно, 100-200 пар На поч. 60-х рр. 20 ст. 400-450 пар гніздилося на Поліссі та 50-60 пар - на Лівобережжі.

Причини зміни чисельності: Скорочення площі боліт внаслідок осушування. Посилення фактора непокоєння та винищування птахів людиною. Використання пестицидів.

Особливості біології: Перелітний птах. Весняний проліт відбувається у березні - на поч. травня. В місцях гніздування з'являється наприкінці березня - в 1-й пол. квітня. Моногам, пари постійні. Гнізда (із стебел, листя, шматочків торфу, моху) влаштовує на сухому місці серед болота (на купині або дернині), частіше на межі лісу і болота. У кладці 1-З яйця (квітень). Насиджують (після відкладання першого яйця) самка і самець (28-31 день). Пташенята піднімаються на крило у 65-70-денному віці (остання декада липня - 1-а пол серпня) Статевозрілим стає на 4-6-му році життя Відліт і осінній проліт триває з 2-ї декади вересня до середини жовтня. Живиться переважно рослинною їжею (зелені частини рослин, насіння злаків, ягоди брусниці, журавлини); поїдає також комах, молюсків, червів, дрібних хребетних, яйця птахів тощо.

Розмноження у неволі: Не спостерігалось.

Заходи охорони: Занесено до Червоної книги України (1994, 2009). Охороняється в Поліському природному заповіднику, де гніздиться бл 20 пар. Треба створити заповідні ділянки в околицях с Перебродів Дубровицького р-ну Рівненської обл., у Петрівському лісництві Ізюмського лісгоспу Харківської області, у долині р Самари (Дніпропетровська обл) та сезонні заказники на ділянках боліт, де гніздиться журавель сірий.

Мідянка

Біологічна класифікація

Домен:

Ядерні (Eukaryota)

Царство:

Тварини (Animalia)

Тип:

Хордові (Chordata)

Клас:

Плазуни (Reptilia)

Ряд:

Лускаті (Squamata)

Підряд:

Змії (Serpentes)

Родина:

Вужеві (Colubridae)

Підродина:

Colubrinae

Рід:

Мідянка (Coronella)

Вид:

Мідянка (Coronella austriaca)

Біноміальна назва

Coronella austriaca
Laurenti, 1768

Мідя́нка (Coronella austriaca) — змія з родини вужів, що водиться на всій території Європи та Західної Азії.

Умови виживання

Мідянки віддають перевагу вогким місцям. Вологість є надзвичайно важливою умовою існування мідянок, тому вони часто зустрічаються на вологих луках, у лісах та чагарниках. Вони риють нори в м'якій землі, або ховаються в коріннях дерев. У кам'янистих місцевостях мешкають під камінням. Мідянки зовсім не бояться мурах, тому добре з ними зживаються. Часто зустрічаються випадки, коли мідянка живе посеред гірського мурашника, але мурахи не турбують змію). Посеред осені мідянки знаходять собі придатну для сплячки нору (часто це бувають покинуті іншими істотами нори), і впадає у сплячку. Коли ж нори не знаходять, вони риють собі їх. Назва пов'язана з мідним забарвленням. На зимову сплячку впадають групами 20—30 особин.

Поведінка мідянки перед певною погодою

За поведінкою мідянки люди почали передбачати погоду. Коли температура надворі помірна, мідянка навіть годинами гріється на сонці. Коли спека затягається на кілька днів, мідянка не вилазить. Та мідянка неодмінно вилазить перед дощем.

Інша назва: мідяниця

Невелика, довжиною до 75 см, змія. Забарвлення спини від сірого, сіро-бурого і коричнево-сірого – до жовто-бурого, червоно-бурого, мідно-червоного кольорів. Рисунок на тілі дуже мінливий.

Вид поширений і звичайний по всій Україні. Заселяє горбисті місця з дерево-чагарниковою рослинністю, зустрічається у світлих листяних, соснових і мішаних лісах по сухих галявинах та узліссях, рідколіссях, негустих чагарниках, схилах ярів та балок. Зрідка трапляється на відкритих ділянках степового типу, на луках. Типові для України стації мідянки – сухі, добре освітлені місця з хвилястим рельєфом з кущами чи рідколіссям. Охоче заселяє також і вкриті кущами схили балок, лісові галявини, узлісся. В Карпатах піднімається до 1400 м над рівнем моря.

Пік добової активності припадає на день. Активність зростає залежно від температури повітря і сонячної радіації. При переслідуванні часто приймає загрозливі пози, шипить. Нори гризунів і ящірок, порожнини під камінням і поваленими деревами, тріщини в скелях мідянка використовує як сховища. Після зимівлі з’являється у березні-квітні. Шлюбний період – у травні. Мідянка – яйцеживородна тварина. Статевозрілою стає на 3 році життя. В кінці серпня – у вересні самка народжує 2-19 малюків завдовжки 12,5-15,0 см. Не усі самки народжують малят щороку. Низька щільність популяції для мідянки є типовим явищем. На зимівлю іде у вересні.

Живиться мідянка ящірками (прудкою, живородною, веретільницею), невеликми земноводними, вужами, полівками, лісовими мишами, землерийками, пташенятами горобиних птахів, крупними комахами. Дорослі мідянки можуть живитися власною молоддю. Молоді мідянки після народження живляться молоддю інших ящірок, комахами. Мідянки активно живляться з квітня до вересня. Здобич душать і проковтують. На території України в раціоні мідянки виявляли хруща травневого, оленку, жужелиць, ящірку прудку, ящірку зелену, веретільницю ламку, мідянку, кропив’янку чорноголову, полівку сіру, землерийок.

Вид занесений до Червоної книги України (категорія ІІ, вразливий). Винищується людьми, як ніби-то отруйна та небезпечна змія. Чисельність виду невисока. Зустрічається спорадично. Зниження чисельності пов’язане із антропогенними змінами ландшафтів та хімізацією природного середовища.

Бражникові

Біологічна класифікація

Домен:

Еукаріоти (Eukaryota)

Царство:

Тварини (Animalia)

Підцарство:

Справжні багатоклітинні тварини (Eumetazoa)

Тип:

Членистоногі (Arthropoda)

Клас:

Комахи (Insecta)

Підклас:

Крилаті комахи (Pterygota)

Інфраклас:

Новокрилі (Neoptera)

Надряд:

Голометабола (Holometabola)

Ряд:

Лускокрилі (Lepidoptera)

-

Macrolepidoptera

Надродина:

Bombycoidea

Родина:

Sphingidae
Pierre André Latreille, 1802

Типовий вид

Sphinx ligustri
Linnaeus, 1758

Бра́жникові (Sphingidae) — родина великих або середнього розміру метеликів. Тіло товсте, сильне. Передні крила вузькі, довші за задні. Хоботок нерідко довший за тіло. Більшість бражникових літає увечері та вночі. Гусінь велика, майже завжди з рогом на задньому кінці тіла; гусениці багатьох бражникових при подразненні прибирають позу, в якій нагадують статую сфінкса, звідки походить латинська родова назва багатьох форм — Sphinx. Відомо близько 1 200 видів, найбільші розміром (до 18 см в розмаху крил) в Бразилії. В Україні понад 20 видів бражникових, у тому числі бражник мертва голова (Acherontia atropos), бражник тополевий (Laothoe populi), бражник бузковий (Sphinx ligustri) та інші.

Стрічкарка блакитна Catocala fraxini (Linnaeus, 1758)

Таксономічна належність:Клас — Комахи (Insecta), ряд — Лускокрилі (Lepidoptera), родина — Совки (Noctuidae). Один з 240 видів роду; один з 18 видів роду у фауні України.

Природоохоронний статус виду: Вразливий.

Ареал виду та його поширення в Україні: Вид поширений повсюдно в Палеарктиці та в Україні.

Чисельність і причини її зміни:Незначна (поодинокі особини). Була численною (до 12 особин за 1 ніч лову) в околицях Севастополя. Причини зменшення чисельності: застосування пестицидів для знищення шкідників лісу та садово-паркових культур.

Особливості біології та наукове значення: : Дає одну генерацію на рік. Літ імаго — з липня до жовтня. Активний у сутінках та вночі. Відкладає у тріщини кори дерев по 1 або кілька яєць (всього до 900). Навесні з них виходить гусінь, яка розвивається до 48 діб (з травня до липня). Живиться листям тополі, осики, верби, ясена, дуба, берези, клена, вільхи та ін. Заляльковується у липні між листками дерев у нещільному коконі.морфологічні ознаки Розмах крил — 78–108 мм. Основний фон передніх крил сірий з блакитним відтінком. Поперечні смуги хвилясті, чорнувато-бурі; торочка сіра. Задні крила чорні з широкою блакитною смугою та білою торочкою. Режим збереження популяцій та заходи з охорони:Не здійснювалися. Доцільно охороняти метелика у комплексі з іншими видами у заповідниках.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Відомостей немає.
Господарське та комерційне значення: Відомостей немає.

Тхір степовий (хорек степной)

Тварина родини куницевих довжиною 490-520 мм, масою 570-960 г, світло-піщаного кольору, з хвостом (120- 150 мм) від середини до кінця темно-бурим. Шерсть навколо очей, груди, частина спини і стегна, передні кінцівки по лікоть, задні по коліна та ву іька поперечна смуга на череві також темно-бура. Плями біля очей мають вигляд маски. Тіло видовжене, лапи досить короткі. Анальні залози, як і в його родича тхора лісового, або темного, виділяють секрет, що надає тхорам специфічного запаху. На Україні оселяється переважно в Лісостепу та Степу. Хутро його в окремі роки в СРСР за цінністю посідало сьоме, а в деяких регіонах навіть одне з перших місць. В республіці наприкінці 20-х років мисливці за сезон здавали понад 100 тис. шкурок, на початку 40-х років - 12,5-19 тис, а за 1953- 1956 рр.- лише понад 100 штук. Нині їх мало. Тхір степовий уникає населених пунктів, хоча може жити безпосередньо поблизу селищ. Розселюється по річкових долинах до північних районів приблизно на межі Київ-Калуга.Був помічений с. Рудівка Прилуцького района. Живе у відкритих степах по ярах, біля курганів, покинутих загонів для худоби, біля старих скирт. Поселяється на різних за структурою грунтах, іноді (як виняток) на орних землях. У кожному конкретному районі поселення пов'язані з тією екологічною обстановкою, в якій живуть гризуни, що стають об'єктами харчування тхора. Використовує переважно чужі нори: ховрахів, хом'яків та інших гризунів. Іноді риє й сам прості та дуже мілкі нори до 0,5 м глибиною і не турбується про їх благоустрій. Нори не вистеляє. Інколи з'єднують 2-3 нори ховраха, розширюючи їх ходи та камери. Вхідний отвір жилої нори тхора завжди добре розчищений, має гладкі та блискучі стінки. Нора тхора з більш широким вхідним отвором та більшим діаметром купи наритої землі, свіжих екскрементів, ніж ховраха. Особливо характерне розміщення наритого грунту, який розкидається навколо вхідних отворів не рівномірно, а окремими купками, іноді в два чи три боки. Ознакою перебування тхора в норі є відсутність на свіжонако-паній землі слідів звіра або вони спрямовані до нори. Активні тхори вночі та в сутінках. Вдень полюють переважно молоді звірі. Ведуть поодиноке життя. Тхори не належать до осілих тварин - подорожують за ховрахами. Тільки під час вигодівлі малят довше живуть на одному місці. На відміну від тхора темного, їжа тхора світлого - здебільшого гризуни: миші, полівки, хом'яки, птахи, що гніздяться на землі, та їх яйця, плазуни, жуки. Здобуває їжу подібно до всіх хижаків крадькома. Рухається великими стрибками, роблячи петлі. Спритна та смілива тварина. Постійне переміщення в пошуках їжі не виробило в неї рефлексу на захист своєї ділянки. Вагітність тхора степового триває 36-40 днів. У кінці квітня - на початку травня у самки з'являється до 18 малят (в середньому 8). Малята народжуються голими, сліпими, але в перші ж дні покриваються коротким білим волоссям. Приблизно до 10 днів кінцівки, лоб та спина темніють. Хутро в молоді подібне до батьківського, але більш темне. Статеві відміни в забарвленні відсутні. Малята починають бачити через 15-30 днів. Зуби прорізуються наприкінці другого тижня. За свідченням Г. В. Сележинського, малята після народження наступного дня здатні сплітатись в щільний клубок. Такий рефлекс не дає їм змоги виповзати з нори і допомагає зберігати цінне тепло. Мати захищає малечу своїм тілом від холоду, а коли стає тепло, може витягати на поверхню. Коли звірята досягають приблизно місячного віку, вони набувають деяких рефлексів самозбереження - в разі небезпеки можуть швидко ховатися в норі. Через кілька місяців тхорята, як дорослі, здатні вбивати свою жертву - кусати в потилицю. Статевозрілими стають вії міс. В одній із книг давньогрецького вченого Страбона є дані про те, що римський імператор Август (близько ЗО р.д.н.е.) надіслав загін легіонерів, щоб допомогти жителям Балеарських островів в Середземному морі знищити кролів, які катастрофічно розмножувались. Головною дійовою особою в цій боротьбі стали тхори. В. І. Абеленцев вважав, що на Україні в 70-х роках налічувалося близько ЗО тис. тхорів степових, які винищували до 2 млн ховрахів, сліпаків та хом'яків, до 300 млн полівок, мишей. На ті часи вид характеризувався значними коливаннями чисельності. Нестача їжі, епізоотії, затоплення нір талими водами та степові пожежі, а головне зміна умов навколишнього середовища стають причинами зменшення кількості тварин. Тхір степовий охороняється в степових заповідниках: Чорноморському, Українському степовому та Луганському.

Видра річкова

Біологічна класифікація

Домен:

Еукаріоти (Eukaryota)

Царство:

Тварини (Metazoa)

Тип:

Хордові (Chordata)

Клас:

Ссавці (Mammalia)

Ряд:

Хижі (Carnivora)

Підряд:

Собакоподібні (Caniformia)

Родина:

Куницеві (Mustelidae)

Підродина:

Видрові (Lutrinae)

Рід:

Видра (Lutra)

Вид:

Річкова видра

Біноміальна назва

Lutra lutra
(Linnaeus, 1758)

Європейська (річкова) видра (Lutra lutra) — вид видри, широко поширений в Європі й Азії.

На Україні здебільшого водиться в річках Полісся та Лісостепу. Зрідка трапляється і в степовій зоні. По гірських річках Карпат видра підіймається досить високо в гори. Хутро блискуче, темно-буре.

Місця оселення — річки, озера, стариці, ставки. У воді видра майстерно плаває і пірнає. Веде нічний спосіб життя, а вдень спить в норі. Вхід в нору розташований нижче рівня води. Є у видри також і тимчасові сховища — підмиті водою береги, купи хмизу або корчі, повалені дуплисті дерева тощо. Взимку видра звичайно тримається в незамерзаючих місцях річок.

Живиться переважно рибою, хоч поїдає також багато жаб, раків, молюсків та різних водяних комах. Полює і на водоплавних птахів та мишовидних гризунів, зокрема водяних полівок. Спіймавши здобич, виносить її влітку на берег, а взимку на лід.

Парування у видри відбувається в лютому — березні. В травні самка народжує 2-5 малят. Через 6 тижнів вони вже починають виходити з нори. Статевої зрілості досягає в 3-річному віці, живе 12-15 років.

Занесена в Червону Книгу України.

Таксономічна характеристика. Один з 12 видів роду; у фауні України представлений номінативним підвидом.

Статус. II категорія.

Поширення. На Полiссi, в Українських Карпатах, Прилуцький район ріка Удай, Лiсостепу; у степовiй зонi збереглася в основному у плавнях Днiстра та в бас. Пд. Бугу. Ареал виду охоплює Євразiю, Пн. Африку.

Місця перебування. Природні та штучні прісноводні водойми.

Чисельність. Орієнтовно заг. кількість становить 1,5 - 2 тис. особин. У 60-х рр. 20 ст. їх налічувалося бл. З тис.

Причини зміни чисельності. Звуження кормової бази (зокрема різке скорочення рибних запасів); погіршення екологічних умов (осушення боліт, обміління і висихання річок, інтенсивне забруднення їх промисловими відходами, мінеральними добривами та пестицидами), ненормоване полювання і браконьєрство.

Особливості біології. Веде напівводяний спосіб життя. Активна переважно вночі. Живе поодинці та сімейними групами. Влітку рідко віддаляється від води більш як на 200 м, узимку в пошуках їжі може здійснити 15 - 20 кілометрові переходи до ін. водойм. Виводкові та тимчасові сховища влаштовує у підмивах берегів, вихід з нори - нижче рівня води на 50 см і глибше. Добре плаває і пірнає. Нерідко заселяє боброві та ондатрові хатки. Живиться в основному рибою, а також комахами, молюсками, ракоподібними, зрідка - дрібними гризунами і птахами. Самка після 3-місячної вагітності (квітень - травень) народжує 2 - 3 (іноді 4) малят. Статевозрілою стає у 2 - 3-річному віці. Цінний хутровий звір.

Розмноження у неволі. Розмножується в зоопарку Риги (Латвія) та на спеціальній науковій базі в Новосибірську (Росія).

Заходи охорони. Занесено до Європейського Червоного списку (1991). Охороняється у природних заповідниках (Поліському, Канів, та Дунайські Плавні) і в Карпат, біосферному заповіднику. Треба створити заказники в місцях найбільшого поширення виду.

Кульон великий (кроншнеп великий) Numenius arquata (Linnaeus, 1758)

Таксономічна належність: Клас — Птахи (Aves), ряд — Сивкоподібні (Chara driiformes), родина Баранцеві — (Scolopacidae). Один з 8-ми видів роду; один з 3-х видів роду в фауні України, представлений номінативним підвидом.

Природоохоронний статус виду: Зникаючий.

Ареал виду та його поширення в Україні:Гніздовий ареал охоплює Євразію від Ісландії до Забайкалля. В Україні найбільші гніздові поселення — на Поліссі (Шацькі озера, Волинська обл.), подекуди в Рівненській обл. У невеликій кількості гніздиться на узбережжі Чорного та Азовського морів (Керченський п-ів, Каркінітська затока, Сх. Сиваш). Наприкінці ХІХ — початку ХХ ст. гніздився на території сучасних Хмельницької, Вінницької, Полтавської, Чернігівської, Дніпропетровської обл. Під час міграцій — вся територія України, у зимовий період — Азово-Чорноморське узбережжя.
Чисельність і причини її зміни:У Європі гниздиться близько 220 тис. пар. В Україні у 1990 рр. гніздова популяція не перевищувала 100 пар (з них близько 10 пар на Азово-Чорноморському узбережжі). На прольоті — звичайний, але не чисельний птах. Під час міграції на Волині нараховували 250–432 ос., на пд. України навесні до 160, восени до 1,5 тис. ос. На пд. України щорічно зимує до декількох сотень особин.

Причини зміни чисельності: браконьєрство, меліоративні роботи, будівництво ГЄС, розорювання лук і заплавних земель, випасання худоби, рекреація (фактор непокою).

Особливості біології та наукове значення: :На Зх. Україні гніздиться на заплавних луках, іноді на полях, пасовищах, сінокосних луках; на пд. України — в заплавах річок, на вологих ділянках балок та струмків, в агроценозах. Моногам, гніздиться парами або невеликими угрупованнями. Гнізда — невеликі заглиблення в грунті, вимощені сухою травою або без неї, у кладці — 4 яйця. Насиджують кладку самка і самець, 28–30 днів. У кінці липня молоді птахи стають на крила. Тваринна їжа: комахи, дощові черви, земноводні, молюски тощо.

Морфологічні ознаки: Найбільший кулик, що трапляється на Україні. Розмах крил: 80–100 см, маса тіла: до 1 кг. Дорослий птах зверху темно-бурий з білуватою строкатістю, над оком — світла «брова», низ спини, поперек, надхвістя і черево білі з темно-бурими рисками на грудях, волі та боках тулуба. Спід крил білий, махові пера бурі. Хвіст білий з бурими поперечними смугами. Дзьоб довгий, темно-бурий, загнутий донизу, ноги темно-сірі. У молодого птаха риски на боках менш виражені.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Охороняється конвенціями Боннсь кою (Додаток ІІ), Бернською (Додаток ІІ), AEWA. Занесений до ЧКУ (1994). Потрібні збереження місць перебування, роз’яснювальна робота з населенням.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони:Відомостей немає.
Господарське та комерційне значення: Об’єкт браконьєрського полювання.

Горностай

Біологічна класифікація

Домен:

Ядерні (Eukaryota)

Царство:

Тварини (Metazoa)

Тип:

Хордові (Chordata)

Клас:

Ссавці (Mammalia)

Ряд:

Хижі (Carnivora)

Родина:

Куницеві (Mustelidae)

Підродина:

Куницеві (Mustelidae)

Рід:

Куниця (Martes)

Вид:

Горностай

Біноміальна назва

Mustela erminea
Linnaeus, 1758

Горноста́й (Mustela erminea L.) — невелика хутрова тварина родини куницевих.

При народженні вони важать усього три-чотири грами, через місяць прозрівають, а ще через два — стають цілком дорослими. Дорослі тварини мають у довжину від 16 до 38 сантиметрів.

Горностай — хижак. Полює на маленьких, а іноді й більших за себе ссавців, переважно на гризунів. Нищить пташині гнізда — найбільше потерпають від нього жайворонки, ластівки, рябчики і навіть тетеруки. Коли бракує звичного корму, горностаї полюють на змій, ящірок, жаб, а в скрутну годину не гребують і ягодами ялівника. Така всеїдність — одна з характерних рис родини куницевих, до якої належить горностай. Невибагливий він і до місцевості, де селиться. Ведучи наземний спосіб життя, тварина будь-де почувається зручно і затишно: під купою каміння, в густому чагарнику, в старій кротячій норі або в першій-ліпшій заглибині просто неба. Буває, нишпорить чужими норами, віроломно нападає і знищує їхніх господарів. Усе це — свідчення високих адаптивних можливостей звірка.

Горностай — вправний плавець, добре лазить деревами, непогано орієнтується в підземних лабіринтах, швидко пересувається у снігу. Звіркові в цьому допомагає гнучке видовжене тіло, загострена мордочка з короткими, майже трикутними вухами, гострі пазурі. Горностай належить до тих рідкісних видів хижаків, які роблять неоціненну послугу людині, знищуючи шкідливих гризунів. А ще звірків цінують за їх м'яке, густе хутро, взимку — сліпучо-біле, окрім чорного кінчика хвоста, і рудувато-буре — о теплій порі року.

Поширений горностай у лісостепових районах Західного Сибіру і Північного Казахстану.

Поширення. Майже по всiй тер. України, крiм Криму i приморських районiв Запорiзької та Донецької областей. Ареал охоплює лiсостепову, лiсову та лiсотундрову зони Європи, пн. частину Азiї, Кавказ, гори Серед. Азiї, Пн. Монголiю, Китай, о-ви - Сахалiн, Курильськi та Японськi. Поширений у Пн. Америцi. Місця перебування. Долини річок, береги потоків і струмків, озер, ставків, болота, плавні, ліси та узлісся, переліски та чагарникові зарості; деколи трапляється на полях і в населених пунктах. Чисельність. У 1968 р. налічувалося 1,5 - 2 тис. особин. Причини зміни чисельності. Несприятливі екологічні фактори, зокрема метеорологічні умови (суворі зими і холодні весни), хвороби (гельмінтози, які в окремі роки вражають до 50 % звірів, туляремія, чума тощо), осушувальні меліорації. Особливості біології. Веде осілий, прихований присмерковий і нічний спосіб життя. Активний протягом року. Добре плаває, лазить по кущах і деревах. Кубла влаштовує в норах гризунів, дуплах дерев, купах хмизу та серед каміння. Живиться гризунами, птахами та їхніми яйцями, плазунами і жабами, іноді комахами, плодами рослин, але в основному мишами та полівками, яких у роки масового розмноження знищує більше, ніж може з`їсти. Після снігопадів полює під снігом. Самка раз на рік (лютий - кін. травня) після 210 - 330-денної вагітності народжує 2 - 10 (іноді до 18) малят. Статевозрілим стає у З- 4-місячному віці. Цінний хутровий звір. Вороги - лисиця, куниця, тхір чорний та хижі птахи. Розмноження у неволі. Розмножується, придатний для розведення у штучних умовах. Заходи охорони. Охороняється у природних заповідниках.

Лось

Біологічна класифікація

Домен:

Еукаріоти (Eukaryota)

Царство:

Тварини (Metazoa)

Тип:

Хордові (Chordata)

Клас:

Ссавці (Mammalia)

Ряд:

Парнокопитні (Artiodactyla)

Підряд:

Жуйні (Ruminantia)

Родина:

Оленеві (Cervidae)

Підродина:

Косулі (Odocoileinae)

Рід:

Лосеві (Alces)

Вид:

Лось

Лось (Alces alces) — великий ссавець, єдиний представник свого роду (Alces), найбільший представник родини оленевих (Cervidae).

Зовнішній вигляд

Довжина тіла самця до 3 м, висота в загривку до 2,3 м, довжина хвоста 12—13 см; маса 360—600 кг, самки дрібніші за самців. За зовнішнім виглядом лось помітно відрізняється від інших оленів. Тулуб і шия у нього короткі, загривок високий, у вигляді горба. Ноги сильно витягнуті, тому, щоб напитися, лось вимушений заходити глибоко у воду або ставати на коліна передніх ніг. Голова велика, горбоноса, з нависаючою м'ясистою верхньою губою. Під горлом м'яке шкірясте вирощування («сережка»), що досягає 25—40 см. Шерсть груба, бурий-чорна; ноги світло-сірі, майже білі.

У самців є величезні (найбільші у сучасних ссавців) лопатоподібні роги; їх розмах досягає 180 см, маса — 20—30 кг. Роги лось скидає щорічно в листопаді — грудні і ходить без них до квітня — травня. Самки безрогі.

Розповсюдження і підвиди

Лось поширений в лісовій зоні Північної півкулі, рідше в лісостепу і на околицях степової зони. У Європі зустрічається в Польщі, Угорщині, Чехії, Білорусії, на півночі України, в Скандинавії і Центральній Росії; у Азії — від Північної Монголії і Північно-східного Китаю до північної частини сибірської тайги. У Північній Америці водиться на Алясці, в Канаді і на північному сході США, доходячи до штату Колорадо. Був помічений в с. Новий Лад, Сухополова та Мала Дівиця.

Приблизно половина загальної популяції живе у Росії, приблизно 730 тисяч особин, а всього на Землі — близько півтора мільйонів.

Утворює 6—7 підвидів. Найкрупніші лосі з найбільш могутніми рогами відносяться до аляскинського підвиду A. а. gigas і до східно-сибірського A. а. pfizenmayeri; найдрібніший лось з оленеобразними рогами — до уссурійському підвиду А. а. cameloides.

Спосіб життя і харчування

Лосі населяють різні ліси, чагарники вербняків по берегах степових річок і озер, в лісотундрі тримаються по березняках і осичняках. У степу і тундрі влітку зустрічаються і далеко від лісу, іноді на сотні кілометрів. Велике значення для лосів має наявність боліт, тихих річок і озер, де влітку вони годуються водною рослинністю і рятуються від спеки. Взимку для лося необхідні змішані і хвойні ліси з густим підліском. У тій частині ареалу, де висота сніжного покриву не більше 30—50 см, лосі живуть осіло; там, де вона досягає 70 см, на зиму здійснюють переходи в менш сніжні райони. Перехід до місць зимівель йде поступово і продовжується з жовтня по грудень-січень. Першими йдуть самки з лосятамі, останніми, — дорослі самці і самки без лосят. У день лосі проходять по 10—15 км. Зворотні, весняні переходи відбуваються під час танення снігів і в зворотному порядку: першими йдуть дорослі самці, останніми — самки з лосятамі.

У лосів немає певних періодів харчування і відпочинку. Літня спека і гнус роблять їх нічними тваринами, день заганяє їх на гольці і поляни, де дме вітер, в озера і болота, де можна сховатися по шию у воду, або в густі хвойні молодняки, які дещо захищають від комах. Взимку лосі годуються вдень, а вночі майже весь час залишаються на лежанні. У великі морози тварини лягають в рихлий сніг так, що над ним стирчать тільки голова і загривок, що скорочує тепловіддачу. Взимку лось сильно толочить сніг на ділянці, званій у мисливців лосиним «стійбищем», стойбом. Розташування стойб залежить від кормних місць. У Середній Росії це в основному молоді сосняки, в Сибіру — чагарники вербняків або чагарникових беріз по берегах річок, на Далекому Сході — рідкостійні хвойні ліси з листяним підліском. Одними стойбом можуть користуватися кілька лосів одночасно; у приокських соснових борах в 50-х роках XX століття взимку на деяких ділянках збиралося до 100 і більше лосів на 1000 га.

Лосі харчуються деревинно-чагарниковою і трав'янистою рослинністю, а також мохами, лишайниками і грибами. Влітку вони поїдають листя, дістаючи його завдяки своєму зросту зі значної висоти; годуються водними і біляводними рослинами (вахта, калужниця, кубушки, кувшинки, хвощі), а також високими травами на гарі і лісосіках — знітом, щавлем. В кінці літа відшукують капелюшні гриби, гілочки чорниці і брусники з ягодами. З вересня починають скушувати побіги і гілки дерев та чагарників і до листопада майже повністю переходять на гілковий корм. До основних зимових кормів лосів належать верба, сосна (у Північній Америці — ялиця), осика, горобина, береза, малина, жостір; у відлигу вони гризуть кору. За добу дорослий лось з'їдає: влітку близько 35 кг корму, а взимку — 12—15 кг; за рік — близько 7 т. При великій чисельності лосі ушкоджують лісові розплідники і посадки. Майже всюди лосі відвідують солонці; взимку злизують сіль навіть з шосейних доріг.

Лосі швидко, до 56 км/год, бігають; добре плавають. Розшукуючи водні рослини, можуть тримати голову під водою більше хвилини. Від хижаків обороняються ударами передніх ніг. З органів чуття у лося краще всього розвинені слух і нюх; зір слабкий — людини, що нерухомо стоїть, він не бачить на відстані кількох десятків метрів.

Лось дуже рідко першим нападає на людину. Звичайний напад відбувається при дратівливих чинниках або наближенні до лосят.

Чорний лелека

Біологічна класифікація

Домен:

Еукаріоти (Eukaryota)

Царство:

Тварини (Metazoa)

Тип:

Хордові (Chordata)

Підтип:

Черепні (Craniata)

Надклас:

Щелепні (Gnathostomata)

-

Зауропсиди (Sauropsida)

Клас:

Птахи (Aves)

Ряд:

Лелекоподібні (Ciconiiformes)

Родина:

Лелекові (Ciconiidae)

Рід:

Справжні лелеки Ciconia

Вид:

Чорний лелека


Поширення чорної лелеки: оранжевий - місце розмноження, синій - місце міграції, зелений - цілорічне проживання.

Чорний лелека (Ciconia nigra) — вид птахів з роду справжні лелеки, родини лелекових. Малодосліджений через свій відлюдькуватий спосіб життя. Селиться переважно біля лісових озер чи лісових боліт.

Поширений майже по всій території Євразії у лісовій та лісостеповій зоні. На відміну від білої лелеки намагається уникати людей, тому представників цього виду рідко можна побачити. Поширений на всій території України, переважно на Волині та Поліссі.

Охорона

Занесено до Червоної книги України (1994, 2009).

Чорний лелека

Чорний лелека (Ciconia nigra L.) за розмірами дещо менший від білого. Довжина тіла становить 95-100 см, розмах крил – 185-205 см, вага близько 3 кг. Оперення у дорослого птаха переважно чорне з зеленим і пурпуровим металічним полиском. Груди, черево, частина пер споду крил і підхвістя – білого кольору. Дзьоб, ноги, горло, гола шкіра довкола ока і вуздечка – яскраво червоного забарвлення. Молодий птах, на відміну від дорослого, має темно-буре оперення верху тіла без металічного полиску. Гола шкіра довкола ока, вуздечка, дзьоб і ноги – оливково-бурі.

Статевої зрілості досягає на третьому році життя. Живе чорний лелека 6-8 років. В природних умовах зафіксовані птахи віком 15 і 18 років. У неволі відомий випадок, коли лелека прожив 30 років.

На відміну від білого лелеки, чорний має голос: це неголосні звуки "че-лі" або "чи-лін". У пташенят низький і сильний голос. Іноді чорний лелека клацає дзьобом, хоча значно рідше і тихіше ніж білий. Під час польоту чорний лелека, як і білий, часто ширяє.

В Україні маємо дві гніздових популяції чорного лелеки. Карпатська охоплює Східні Карпати і прилеглі рівнини у межах Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської та Чернівецької областей. Поліська – ліси Українського Полісся в межах Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської, Чернігівської та Сумської областей. Окремі випадки гніздування чорного лелеки відомі з Тернопільської, Хмельницької, Вінницької і Полтавської областей.

У світі налічується близько 20 тис. гніздових пар чорного лелеки. В Україні за попередніми оцінками гніздиться 800-900 пар. З яких у Карпатах 150-200 пар і на Поліссі – 600-700.


Вітрильник-Папілій Махаон

Біологічна класифікація

Царство:

Тварини (Animalia)

Тип:

Членистоногі (Arthropoda)

Клас:

Комахи (Insecta)

Ряд:

Лускокрилі (Lepidoptera)

Родина:

Метелики-ВітрильникиPapilionidae

Рід:

Вітрильник-Папілій (Papilio)

Вид:

Вітрильник-Папілій Махаон (Papilio machaon)

Автор:

Linnaeus, 1758

Зимуюча стадія:

Лялечка (Pupa)

Живлення:

Фітофаг
Зонтичні (Apiaceae)

Вітрильник-Папілій Махаон (Papilio machaon) — метелик родини Papilionidae. Напевне, найвідоміший метелик України завдяки своєму яскравому забарвленню та великим розмірам (розмах крил досягає 8 см).

Ареал

Дуже широко поширений вигляд. Населяє всю Європу, (відсутній тільки в Ірландії, а в Англії мешкає тільки в графстві Норфолк), частину Азії (включаючи тропіки) та Північну Африку з Північною Америкою. Зустрічається в Альпах на висоті до 2 000 м над рівнем моря, а в Тибеті навіть до 4 500 м. На півдні Європи, в Азії та Африці має три генерації за рік. В помірному кліматі, у тому числі в України, — дві, а в північній частині ареалу та в горах — лише одну генерацію на рік.

Спосіб життя

Метелики махаона літають в травні-червні і в липні-серпні (іноді і у вересні) на польових дорогах, лісових узліссях, лугах, в садах і на клумбах в міських парках (період лету може коливатися залежно від погодних умов). Гусінь живиться рослинами родини Зонтичних. Гусінь молодших стадій за забарвленням схожі на пташині екскременти, що маскує їх від птахів. Доросліа гусінь яскраво забарвлена зелена, з чорними поперечними смужками і червоними крапками. При збудженні позаду голови висуваються назовні дві довгі оранжево-червоні ріжки, що в стані спокою втягнені в тіло, які виділяють ароматичні речовини, що відлякують мурашок і птахів.

Розмноження

Гусінь харчується на рослинах родин Зонтичні і Айстрові. До середини літа гусінь стає товстою, неповороткою, майже не їсть. Вона прикріпляється до стебла і повисає головою вниз. Через деякий час вона перетворюється на лялечку. Лялечка махаона звичайно зелена або бура, зимує. Весною, в кінці квітня — початку травня з'являється метелик. Махаон зимує на стадії лялечки, ховаючись у землю, а гусінь незимуючих генерацій заляльковуються на кормовій рослині.

Через своє яскраве забарвлення та великі розміри, вид часто потрапляє до ентомологічних колекцій. Саме через це його внесено до Червоної книги України. Щоправда, слід зазначити, що чисельність популяції махаона в Україні невелика через природні умови (в більш теплому кліматі вид має дуже велику чисельність).

Цікаві факти

Махаон названий шведським натуралістом Карлом Ліннеєм на честь лікаря-хірурга, сина Асклепія і Епіони, що брав участь в поході греків на Трою під час Троянської війни (1194 до н. е. — 1184 до н. е.)

34

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Організація інклюзивного середовища в закладі освіти»
Мельничук Вікторія Олексіївна
30 годин
590 грн

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.