Опис на тему: Борсук

Опис документу:
Систематика барсуків постійно переглядається. Наразі фахівці схильни поділяти "великий" колишній вид "борсук звичайний" на три види, у т.ч. борсук європейський, Meles meles (s. str.). Інша відома назва тварини - харсун.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Борсук

Біологічна класифікація

Домен:

Ядерні (Eukaryota)

Царство:

Тварини (Metazoa)

Тип:

Хордові (Chordata)

Клас:

Ссавці (Mammalia)

Ряд:

Хижі (Carnivora)

Родина:

Куницеві (Mustelidae)

Підродина:

Куницеві (Mustelidae)

Рід:

Борсук (Meles)

Вид:

Борсук

Борсу́к (Meles meles L.), великий ссавець родини куницевих (Mustelidae).

Систематика барсуків постійно переглядається. Наразі фахівці схильни поділяти "великий" колишній вид "борсук звичайний" на три види, у т.ч. борсук європейський, Meles meles (s. str.). Інша відома назва тварини - харсун.

Має кремезне тіло, видовженну голову та стопоходячі кінцівки з міцними кігтями, пристосовані для копання землі. Має потужні корінні зуби, які здатні перемелювати рослинну їжу. Хутро довге, жорстке, густе, на спині й боках сіро-біле з чорним, зісподу чорно-буре; від кінця морди через усю голову тягнуться чорні смуги. Довжина тіла досягає 90 см, вага до 33 кг.

Євроазіатський борсук звичайний має приблизно 1 м завдовжки; тулуб знизу вкритий довгим, жорстким, сіруватим волоссям; морда біла із широкою чорної смугою з кожного боку.

Поширення

Живе в глибоких складних норах з великою кількістю віднірків та виходів. Живиться плодами, кореневищами, грибами, комахами та їх личинками, жабами, ящірками і дрібними гризунами. В березні — квітні самка після 340 — 350-денної вагітності народжує здебільшого 3—5 малят. Промислове значення невелике. Корисний в лісовому господарстві.

Живе в лісі, веде нічний спосіб життя, проводячи день в норах. Харчується корінням, різними фруктами і горіхами, комахами, черв'яками, мишами та молодими кроликами.

Був помічений в с. Новий Лад Прилуцького району.

Журавель сірий

Біологічна класифікація

Домен:

Еукаріоти (Eukaryota)

Царство:

Тварини (Metazoa)

Тип:

Хордові (Chordata)

Клас:

Птахи (Aves)

Надряд:

Кілегруді (Neognathae)

Ряд:

Журавлеподібні (Gruiformes)

Родина:

Журавлині (Gruidae)

Рід:

Справжній журавель (Grus)

Вид:

Журавель сірий

Журавель сірий (Grus grus) — великий птах, що мешкає в Європі і Азії, третій за чисельністю вид родини журавиних.

Таксономічна характеристика: Один з 10 видів роду, один з 2 видів роду у фауні України, представлений номінативним підвидом.

Статус: II категорія.

Поширення: Гніздиться на Поліссі, іноді в заболочених долинах річок Лівобережного Лісостепу. Під час сезонних міграцій зустрічається по всій території, концентрується у Присивашші, де зареєстровано поодинокі гнізда. В минулому ареал виду охоплював весь помірний пояс Євразії. Тепер європейська частина ареалу дуже скоротилася (поширений гол. чин. на Скандинавському п-ві). Зимує у Пн. Африці, Зх. та Пд Азії.

Зустрічався в с. Полонки Прилуцького району.

Особливості біології: Перелітний птах. Весняний проліт відбувається у березні - на поч. травня. В місцях гніздування з'являється наприкінці березня - в 1-й пол. квітня. Моногам, пари постійні. Гнізда (із стебел, листя, шматочків торфу, моху) влаштовує на сухому місці серед болота (на купині або дернині), частіше на межі лісу і болота. У кладці 1-З яйця (квітень). Насиджують (після відкладання першого яйця) самка і самець (28-31 день). Пташенята піднімаються на крило у 65-70-денному віці (остання декада липня - 1-а пол серпня) Статевозрілим стає на 4-6-му році життя Відліт і осінній проліт триває з 2-ї декади вересня до середини жовтня. Живиться переважно рослинною їжею (зелені частини рослин, насіння злаків, ягоди брусниці, журавлини); поїдає також комах, молюсків, червів, дрібних хребетних, яйця птахів тощо.

Розмноження у неволі: Не спостерігалось.

Мідянка

Біологічна класифікація

Домен:

Ядерні (Eukaryota)

Царство:

Тварини (Animalia)

Тип:

Хордові (Chordata)

Клас:

Плазуни (Reptilia)

Ряд:

Лускаті (Squamata)

Підряд:

Змії (Serpentes)

Родина:

Вужеві (Colubridae)

Підродина:

Colubrinae

Рід:

Мідянка (Coronella)

Вид:

Мідянка (Coronella austriaca)

Мідя́нка (Coronella austriaca) — змія з родини вужів, що водиться на всій території Європи та Західної Азії.

Умови виживання

Мідянки віддають перевагу вогким місцям. Вологість є надзвичайно важливою умовою існування мідянок, тому вони часто зустрічаються на вологих луках, у лісах та чагарниках. Вони риють нори в м'якій землі, або ховаються в коріннях дерев. У кам'янистих місцевостях мешкають під камінням. Мідянки зовсім не бояться мурах, тому добре з ними зживаються. Часто зустрічаються випадки, коли мідянка живе посеред гірського мурашника, але мурахи не турбують змію). Посеред осені мідянки знаходять собі придатну для сплячки нору (часто це бувають покинуті іншими істотами нори), і впадає у сплячку. Коли ж нори не знаходять, вони риють собі їх. Назва пов'язана з мідним забарвленням. На зимову сплячку впадають групами 20—30 особин.

Поведінка мідянки перед певною погодою

За поведінкою мідянки люди почали передбачати погоду. Коли температура надворі помірна, мідянка навіть годинами гріється на сонці. Коли спека затягається на кілька днів, мідянка не вилазить. Та мідянка неодмінно вилазить перед дощем.

Інша назва: мідяниця

Невелика, довжиною до 75 см, змія. Забарвлення спини від сірого, сіро-бурого і коричнево-сірого – до жовто-бурого, червоно-бурого, мідно-червоного кольорів. Рисунок на тілі дуже мінливий.

Вид поширений і звичайний по всій Україні. Заселяє горбисті місця з дерево-чагарниковою рослинністю, зустрічається у світлих листяних, соснових і мішаних лісах по сухих галявинах та узліссях, рідколіссях, негустих чагарниках, схилах ярів та балок. Зрідка трапляється на відкритих ділянках степового типу, на луках. Типові для України стації мідянки – сухі, добре освітлені місця з хвилястим рельєфом з кущами чи рідколіссям. Охоче заселяє також і вкриті кущами схили балок, лісові галявини, узлісся. В Карпатах піднімається до 1400 м над рівнем моря.

Пік добової активності припадає на день. Активність зростає залежно від температури повітря і сонячної радіації. При переслідуванні часто приймає загрозливі пози, шипить. Нори гризунів і ящірок, порожнини під камінням і поваленими деревами, тріщини в скелях мідянка використовує як сховища. Після зимівлі з’являється у березні-квітні. Шлюбний період – у травні. Мідянка – яйцеживородна тварина. Статевозрілою стає на 3 році життя. В кінці серпня – у вересні самка народжує 2-19 малюків завдовжки 12,5-15,0 см. Не усі самки народжують малят щороку. Низька щільність популяції для мідянки є типовим явищем. На зимівлю іде у вересні.

Живиться мідянка ящірками (прудкою, живородною, веретільницею), невеликми земноводними, вужами, полівками, лісовими мишами, землерийками, пташенятами горобиних птахів, крупними комахами. Дорослі мідянки можуть живитися власною молоддю. Молоді мідянки після народження живляться молоддю інших ящірок, комахами. Мідянки активно живляться з квітня до вересня. Здобич душать і проковтують. На території України в раціоні мідянки виявляли хруща травневого, оленку, жужелиць, ящірку прудку, ящірку зелену, веретільницю ламку, мідянку, кропив’янку чорноголову, полівку сіру, землерийок.

Вид занесений до Червоної книги України (категорія ІІ, вразливий). Винищується людьми, як ніби-то отруйна та небезпечна змія. Чисельність виду невисока. Зустрічається спорадично. Зниження чисельності пов’язане із антропогенними змінами ландшафтів та хімізацією природного середовища.

Тхір степовий (хорек степной)

Тварина родини куницевих довжиною 490-520 мм, масою 570-960 г, світло-піщаного кольору, з хвостом (120- 150 мм) від середини до кінця темно-бурим. Шерсть навколо очей, груди, частина спини і стегна, передні кінцівки по лікоть, задні по коліна та ву іька поперечна смуга на череві також темно-бура. Плями біля очей мають вигляд маски. Тіло видовжене, лапи досить короткі. Анальні залози, як і в його родича тхора лісового, або темного, виділяють секрет, що надає тхорам специфічного запаху. На Україні оселяється переважно в Лісостепу та Степу. Нині їх мало. Тхір степовий уникає населених пунктів, хоча може жити безпосередньо поблизу селищ. Розселюється по річкових долинах до північних районів приблизно на межі Київ-Калуга.Був помічений с. Рудівка Прилуцького района. Живе у відкритих степах по ярах, біля курганів, покинутих загонів для худоби, біля старих скирт. Поселяється на різних за структурою грунтах, іноді (як виняток) на орних землях. У кожному конкретному районі поселення пов'язані з тією екологічною обстановкою, в якій живуть гризуни, що стають об'єктами харчування тхора. Використовує переважно чужі нори: ховрахів, хом'яків та інших гризунів. Іноді риє й сам прості та дуже мілкі нори до 0,5 м глибиною і не турбується про їх благоустрій. Нори не вистеляє. Інколи з'єднують 2-3 нори ховраха, розширюючи їх ходи та камери. Вхідний отвір жилої нори тхора завжди добре розчищений, має гладкі та блискучі стінки. Нора тхора з більш широким вхідним отвором та більшим діаметром купи наритої землі, свіжих екскрементів, ніж ховраха. Особливо характерне розміщення наритого грунту, який розкидається навколо вхідних отворів не рівномірно, а окремими купками, іноді в два чи три боки. Ознакою перебування тхора в норі є відсутність на свіжонако-паній землі слідів звіра або вони спрямовані до нори. Активні тхори вночі та в сутінках. Вдень полюють переважно молоді звірі. Ведуть поодиноке життя. Тхори не належать до осілих тварин - подорожують за ховрахами. Тільки під час вигодівлі малят довше живуть на одному місці. На відміну від тхора темного, їжа тхора світлого - здебільшого гризуни: миші, полівки, хом'яки, птахи, що гніздяться на землі, та їх яйця, плазуни, жуки. Здобуває їжу подібно до всіх хижаків крадькома. Рухається великими стрибками, роблячи петлі. Спритна та смілива тварина. Постійне переміщення в пошуках їжі не виробило в неї рефлексу на захист своєї ділянки. Вагітність тхора степового триває 36-40 днів. У кінці квітня - на початку травня у самки з'являється до 18 малят (в середньому 8). Малята народжуються голими, сліпими, але в перші ж дні покриваються коротким білим волоссям. Приблизно до 10 днів кінцівки, лоб та спина темніють. Хутро в молоді подібне до батьківського, але більш темне. Статеві відміни в забарвленні відсутні. Малята починають бачити через 15-30 днів. Зуби прорізуються наприкінці другого тижня. водами та степові пожежі, а головне зміна умов навколишнього середовища стають причинами зменшення кількості тварин. Тхір степовий охороняється в степових заповідниках: Чорноморському, Українському степовому та Луганському.

Видра річкова

Біологічна класифікація

Домен:

Еукаріоти (Eukaryota)

Царство:

Тварини (Metazoa)

Тип:

Хордові (Chordata)

Клас:

Ссавці (Mammalia)

Ряд:

Хижі (Carnivora)

Підряд:

Собакоподібні (Caniformia)

Родина:

Куницеві (Mustelidae)

Підродина:

Видрові (Lutrinae)

Рід:

Видра (Lutra)

Вид:

Річкова видра

Європейська (річкова) видра (Lutra lutra

На Україні здебільшого водиться в річках Полісся та Лісостепу. Зрідка трапляється і в степовій зоні. Була помічена на р. Удай м. Прилуки.

Місця оселення — річки, озера, стариці, ставки. У воді видра майстерно плаває і пірнає. Веде нічний спосіб життя, а вдень спить в норі. Вхід в нору розташований нижче рівня води. Є у видри також і тимчасові сховища — підмиті водою береги, купи хмизу або корчі, повалені дуплисті дерева тощо. Взимку видра звичайно тримається в незамерзаючих місцях річок.

Живиться переважно рибою, хоч поїдає також багато жаб, раків, молюсків та різних водяних комах. Полює і на водоплавних птахів та мишовидних гризунів, зокрема водяних полівок. Спіймавши здобич, виносить її влітку на берег, а взимку на лід.

Парування у видри відбувається в лютому — березні. В травні самка народжує 2-5 малят. Через 6 тижнів вони вже починають виходити з нори. Статевої зрілості досягає в 3-річному віці, живе 12-15 років.

Занесена в Червону Книгу України.

Місця перебування. Природні та штучні прісноводні водойми.

Особливості біології. Веде напівводяний спосіб життя. Активна переважно вночі. Живе поодинці та сімейними групами. Влітку рідко віддаляється від води більш як на 200 м, узимку в пошуках їжі може здійснити 15 - 20 кілометрові переходи до ін. водойм. Виводкові та тимчасові сховища влаштовує у підмивах берегів, вихід з нори - нижче рівня води на 50 см і глибше. Добре плаває і пірнає. Нерідко заселяє боброві та ондатрові хатки. Живиться в основному рибою, а також комахами, молюсками, ракоподібними, зрідка - дрібними гризунами і птахами. Самка після 3-місячної вагітності (квітень - травень) народжує 2 - 3 (іноді 4) малят. Статевозрілою стає у 2 - 3-річному віці. Цінний хутровий звір.

Горностай

Біологічна класифікація

Домен:

Ядерні (Eukaryota)

Царство:

Тварини (Metazoa)

Тип:

Хордові (Chordata)

Клас:

Ссавці (Mammalia)

Ряд:

Хижі (Carnivora)

Родина:

Куницеві (Mustelidae)

Підродина:

Куницеві (Mustelidae)

Рід:

Куниця (Martes)

Вид:

Горностай

Біноміальна назва

Mustela erminea
Linnaeus, 1758

Горноста́й (Mustela erminea L.) — невелика хутрова тварина родини куницевих.

При народженні вони важать усього три-чотири грами, через місяць прозрівають, а ще через два — стають цілком дорослими. Дорослі тварини мають у довжину від 16 до 38 сантиметрів.

Горностай — хижак. Полює на маленьких, а іноді й більших за себе ссавців, переважно на гризунів. Нищить пташині гнізда — найбільше потерпають від нього жайворонки, ластівки, рябчики і навіть тетеруки. Коли бракує звичного корму, горностаї полюють на змій, ящірок, жаб, а в скрутну годину не гребують і ягодами ялівника. Така всеїдність — одна з характерних рис родини куницевих, до якої належить горностай. Невибагливий він і до місцевості, де селиться. Ведучи наземний спосіб життя, тварина будь-де почувається зручно і затишно: під купою каміння, в густому чагарнику, в старій кротячій норі або в першій-ліпшій заглибині просто неба. Буває, нишпорить чужими норами, віроломно нападає і знищує їхніх господарів. Усе це — свідчення високих адаптивних можливостей звірка.

Горностай — вправний плавець, добре лазить деревами, непогано орієнтується в підземних лабіринтах, швидко пересувається у снігу. Звіркові в цьому допомагає гнучке видовжене тіло, загострена мордочка з короткими, майже трикутними вухами, гострі пазурі. Горностай належить до тих рідкісних видів хижаків, які роблять неоціненну послугу людині, знищуючи шкідливих гризунів.

Лось

Біологічна класифікація

Домен:

Еукаріоти (Eukaryota)

Царство:

Тварини (Metazoa)

Тип:

Хордові (Chordata)

Клас:

Ссавці (Mammalia)

Ряд:

Парнокопитні (Artiodactyla)

Підряд:

Жуйні (Ruminantia)

Родина:

Оленеві (Cervidae)

Підродина:

Косулі (Odocoileinae)

Рід:

Лосеві (Alces)

Вид:

Лось

Лось (Alces alces) — великий ссавець, єдиний представник свого роду (Alces), найбільший представник родини оленевих (Cervidae).

Зовнішній вигляд

Довжина тіла самця до 3 м, висота в загривку до 2,3 м, довжина хвоста 12—13 см; маса 360—600 кг, самки дрібніші за самців. За зовнішнім виглядом лось помітно відрізняється від інших оленів. Тулуб і шия у нього короткі, загривок високий, у вигляді горба. Ноги сильно витягнуті, тому, щоб напитися, лось вимушений заходити глибоко у воду або ставати на коліна передніх ніг. Голова велика, горбоноса, з нависаючою м'ясистою верхньою губою. Під горлом м'яке шкірясте вирощування («сережка»), що досягає 25—40 см. Шерсть груба, бурий-чорна; ноги світло-сірі, майже білі.

У самців є величезні (найбільші у сучасних ссавців) лопатоподібні роги; їх розмах досягає 180 см, маса — 20—30 кг. Роги лось скидає щорічно в листопаді — грудні і ходить без них до квітня — травня. Самки безрогі..

Спосіб життя і харчування

Лосі населяють різні ліси, чагарники вербняків по берегах степових річок і озер, в лісотундрі тримаються по березняках і осичняках. У степу і тундрі влітку зустрічаються і далеко від лісу, іноді на сотні кілометрів. Велике значення для лосів має наявність боліт, тихих річок і озер, де влітку вони годуються водною рослинністю і рятуються від спеки. Взимку для лося необхідні змішані і хвойні ліси з густим підліском. У тій частині ареалу, де висота сніжного покриву не більше 30—50 см, лосі живуть осіло; там, де вона досягає 70 см, на зиму здійснюють переходи в менш сніжні райони. Перехід до місць зимівель йде поступово і продовжується з жовтня по грудень-січень. Першими йдуть самки з лосятамі, останніми, — дорослі самці і самки без лосят. У день лосі проходять по 10—15 км. Зворотні, весняні переходи відбуваються під час танення снігів і в зворотному порядку: першими йдуть дорослі самці, останніми — самки з лосятамі.

У лосів немає певних періодів харчування і відпочинку. Літня спека і гнус роблять їх нічними тваринами, день заганяє їх на гольці і поляни, де дме вітер, в озера і болота, де можна сховатися по шию у воду, або в густі хвойні молодняки, які дещо захищають від комах. Взимку лосі годуються вдень, а вночі майже весь час залишаються на лежанні. У великі морози тварини лягають в рихлий сніг так, що над ним стирчать тільки голова і загривок, що скорочує тепловіддачу. Лосі харчуються деревинно-чагарниковою і трав'янистою рослинністю, а також мохами, лишайниками і грибами. Влітку вони поїдають листя, дістаючи його завдяки своєму зросту зі значної висоти; годуються водними і біляводними рослинами (вахта, калужниця, кубушки, кувшинки, хвощі), а також високими травами на гарі і лісосіках — знітом, щавлем. В кінці літа відшукують капелюшні гриби, гілочки чорниці і брусники з ягодами. З вересня починають скушувати побіги і гілки дерев та чагарників і до листопада майже повністю переходять на гілковий корм. До основних зимових кормів лосів належать верба, кору. За добу дорослий лось з'їдає: влітку близько 35 кг корму, а взимку — 12—15 кг; за рік — близько 7 т. При великій чисельності лосі ушкоджують лісові розплідники і посадки. Майже всюди лосі відвідують солонці; взимку злизують сіль навіть з шосейних доріг.

Лосі швидко, до 56 км/год, бігають; добре плавають. Розшукуючи водні рослини, можуть тримати голову під водою більше хвилини. Від хижаків обороняються ударами передніх ніг. З органів чуття у лося краще всього розвинені слух і нюх; зір слабкий — людини, що нерухомо стоїть, він не бачить на відстані кількох десятків метрів.

Лось дуже рідко першим нападає на людину. Звичайний напад відбувається при дратівливих чинниках або наближенні до лосят.

Був помічений в с. Новий Лад, Сухополова та Мала Дівиця.

Чорний лелека

Біологічна класифікація

Домен:

Еукаріоти (Eukaryota)

Царство:

Тварини (Metazoa)

Тип:

Хордові (Chordata)

Підтип:

Черепні (Craniata)

Надклас:

Щелепні (Gnathostomata)

-

Зауропсиди (Sauropsida)

Клас:

Птахи (Aves)

Ряд:

Лелекоподібні (Ciconiiformes)

Родина:

Лелекові (Ciconiidae)

Рід:

Справжні лелеки Ciconia

Вид:

Чорний лелека

Чорний лелека (Ciconia nigra) — вид птахів з роду справжні лелеки, родини лелекових. Малодосліджений через свій відлюдькуватий спосіб життя. Селиться переважно біля лісових озер чи лісових боліт.

На відміну від білої лелеки намагається уникати людей, тому представників цього виду рідко можна побачити.

Чорний лелека

Чорний лелека (Ciconia nigra L.) за розмірами дещо менший від білого. Довжина тіла становить 95-100 см, розмах крил – 185-205 см, вага близько 3 кг. Оперення у дорослого птаха переважно чорне з зеленим і пурпуровим металічним полиском. Груди, черево, частина пер споду крил і підхвістя – білого кольору. Дзьоб, ноги, горло, гола шкіра довкола ока і вуздечка – яскраво червоного забарвлення. Молодий птах, на відміну від дорослого, має темно-буре оперення верху тіла без металічного полиску. Гола шкіра довкола ока, вуздечка, дзьоб і ноги – оливково-бурі.

Статевої зрілості досягає на третьому році життя. Живе чорний лелека 6-8 років. В природних умовах зафіксовані птахи віком 15 і 18 років. У неволі відомий випадок, коли лелека прожив 30 років.

На відміну від білого лелеки, чорний має голос: це неголосні звуки "че-лі" або "чи-лін". У пташенят низький і сильний голос. Іноді чорний лелека клацає дзьобом, хоча значно рідше і тихіше ніж білий. Під час польоту чорний лелека, як і білий, часто ширяє. Була помічена на р. Удай м. Прилуки.


Вітрильник-Папілій Махаон

Біологічна класифікація

Царство:

Тварини (Animalia)

Тип:

Членистоногі (Arthropoda)

Клас:

Комахи (Insecta)

Ряд:

Лускокрилі (Lepidoptera)

Родина:

Метелики-ВітрильникиPapilionidae

Рід:

Вітрильник-Папілій (Papilio)

Вид:

Вітрильник-Папілій Махаон (Papilio machaon)

Автор:

Linnaeus, 1758

Зимуюча стадія:

Лялечка (Pupa)

Живлення:

Фітофаг
Зонтичні (Apiaceae)

Вітрильник-Папілій Махаон (Papilio machaon) — метелик родини Papilionidae. Напевне, найвідоміший метелик України завдяки своєму яскравому забарвленню та великим розмірам (розмах крил досягає 8 см).

Спосіб життя

Метелики махаона літають в травні-червні і в липні-серпні (іноді і у вересні) на польових дорогах, лісових узліссях, лугах, в садах і на клумбах в міських парках (період лету може коливатися залежно від погодних умов). Гусінь живиться рослинами родини Зонтичних. Гусінь молодших стадій за забарвленням схожі на пташині екскременти, що маскує їх від птахів. Доросліа гусінь яскраво забарвлена зелена, з чорними поперечними смужками і червоними крапками. При збудженні позаду голови висуваються назовні дві довгі оранжево-червоні ріжки, що в стані спокою втягнені в тіло, які виділяють ароматичні речовини, що відлякують мурашок і птахів.

Розмноження

Гусінь харчується на рослинах родин Зонтичні і Айстрові. До середини літа гусінь стає товстою, неповороткою, майже не їсть. Вона прикріпляється до стебла і повисає головою вниз. Через деякий час вона перетворюється на лялечку. Лялечка махаона звичайно зелена або бура, зимує. Весною, в кінці квітня — початку травня з'являється метелик. Махаон зимує на стадії лялечки, ховаючись у землю, а гусінь незимуючих генерацій заляльковуються на кормовій рослині.

Через своє яскраве забарвлення та великі розміри, вид часто потрапляє до ентомологічних колекцій. Саме через це його внесено до Червоної книги України. Щоправда, слід зазначити, що чисельність популяції махаона в Україні невелика через природні умови (в більш теплому кліматі вид має дуже велику чисельність).

Був помічений м. Прилуки

24

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Створення та ведення власного блогу на платформі Blogger»
Левченко Ірина Михайлівна
36 годин
590 грн

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.