Олександр Олесь, справжнє ім'я Олександр Іванович Кандиба (1878-1944), був українським поетом, драматургом та перекладачем, представником доби українського модернізму, зокрема символізму. Його творчість поділяється на два періоди: український (1907-1918) та еміграційний (1919-1944), з характерним для нього сумом за втраченою Батьківщиною, особливо у пізніших творах.
Біографія:
Народився 5 грудня 1878 року в місті Білопілля на Сумщині у селянській родині.
Закінчив хліборобську школу та Харківський ветеринарний інститут (1903).
Працював ветеринарним лікарем, зокрема на Дарницькій скотобійні.
У 1919 році, після більшовицького перевороту, виїхав за кордон і оселився в Празі, де прожив до кінця життя.
Помер 22 липня 1944 року в Празі, дізнавшись про загибель сина, Олега Ольжича.
У 2017 році його останки були перепоховані на Байковому кладовищі в Києві.
Творчість:
Рання творчість:
Перша збірка «З журбою радість обнялась» (1907) принесла йому визнання, відзначалась тонким ліризмом, символічними образами та глибоким патріотичним змістом.
Збірки:
Видав десять збірок поезій, серед яких «Поезії. Кн. 2» (під назвою «Будь мечем моїм!..» не пропустила цензура).
Еміграційний період:
У цей час його твори сповнені туги за Україною, ностальгії та надії на повернення. Видав збірки «Чужиною» (1919), «Княжі часи. Минуле України в піснях» (1920), «Перезва» (1920), «Кому повім печаль мою…»(1923), «Поезії. Кн. Х» (1931).
Тематика:
У ліриці переважають мотиви природи, кохання, людського страждання, а також туга за Україною, її минулим та майбутнім.
Драматичні твори:
Автор численних драм-казок та інсценізацій за українськими народними казками, зокрема для дітей.
Перекладацька діяльність:
Займався перекладами, зокрема, творів Пушкіна, Лермонтова та інших.
Публіцистика:
Писав публіцистичні статті, брав активну участь у громадському житті української еміграції.
Олександр Олесь – один з найвизначніших українських поетів, чия творчість є важливою частиною національної літератури та культури.
