"Окупація України військами Німеччини та її союзниками" (історія України 11 клас)

Опис документу:
Розробка уроку містить візуальні та текстові джерела, проблемні запитання. Під час уроку можна переглянути відеосюжет: “Судовий процес у справі про звірства нацистських окупантів у Києві. Свідчення про розстріли в Бабиному Яру”. Використання презентацій та відеофрагментів створює атмосферу зацівленості серед школярів.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Історія України 11 клас

Тема: Наш край у роки Другої світової війни

Автор: Грицай Тетяна Анатоліївна учитель історії Сахновщинської ЗОШ І – ІІІ ст. № 2

Мета: ознайомити учнів із трагічними сторінками рідного селища в роки ІІ світової війни; дати уявлення про життя населення на окупованій території; показати героїзм земляків у боротьбі із загарбниками; розвивати навички самостійної та пізнавальної діяльності учнів та вміння працювати із різними джерелами інформації; виховання зацікавленість та шанобливе ставлення до історії рідного краю.

Обладнання: карта, фотоджерела, учнівські творчі роботи,  дитячі малюнки «Війна очима дітей».

Тип уроку: комбінований

Хід уроку:

І. Організаційний момент. Повідомлення теми і мети уроку.


ІІ. Актуалізація опорних знань

1.Що ви знаєте про події ІІ світової війни, які відбувалися на Харківщинині?

2.Чи є у ваших родинах ветерани?

3.Що вам відомо про героїв- земляків?

ІІІ Вивчення нового матеріалу

1.Вступне слово вчителя.

Перші розриви ворожих бомб сахновщани почули у вересні 1941 року. Майже щоденно залізничну станцію бомбардувала фашистська авіація. 6 жовтня 1941 року німецькі війська вступили на територію району.

Дні, що почалися з 9 жовтня 1941 та закінчилися 17 вересня 1943 р., увійшли в історію Сахновщини чорними сторінками й страшним словом – окупація. У період окупації гітлерівці всіляко знущалися над людьми, грабували населення, відбирали в них худобу, продукти харчування, особисті речі, розстрілювали ні в чому не винних людей, катували, вішали, чинили наругу над мертвими. Всього за час окупації стратили 362 жителі району. На каторгу з Сахновщинського району вивезли 966 юнаків і дівчат.

Важко уявити собі, як людям вдалося пережити розстріли, вивезення на примусову працю до Німеччини, голод, насильство, страх.

Відповіддю населення на жорстокий окупаційний режим був масовий рух Опору. Серед різних форм народної боротьби найактивнішою були збройні партизанські дії.

З жовтня 1941 року по травень 1942 року активно діяв партизанський рух у Сахновщинському районі. За 8 місяців боротьби партизанські загони знищували солдатів і офіцерів, бойову техніку, здійснювали диверсії на німецьких складах, нещадно карали зрадників. Однією з форм партизанської війни була розвідка. Проводячи розвідку в тилу ворога партизани добували цінні відомості про військові частини ворога, їх озброєння, розташування і передавали інформацію частинам Червоної армії. Цим вони надавали їх істотну допомогу.

2.Повідомлення учнів про партизанський загін Кондратьєва О. К.

В районі було створено два партизанських загони. Перший загін очолив Кондратьєв Онуфрій Кирилович. У загоні налічувалося 33 бійці. У ніч на 18 грудня 1941 р. партизани підірвали німецький продовольчий склад і базу з бензином у селищі. В січні 1942 р. партизани підпалила стайню з кіньми окупантів. Особливу активність партизани проявили в період прориву фронту німецько – фашистських військ радянською армією в січні 1942 р. 26 січня партизани напали на штаб німецького підрозділу, знищили до 10 фашистських офіцерів і захопили штабні документи. Народні месники вели бої проти гітлерівців як у Сахновщині, так і в селах Гаркушиному, Гришівці, Германівці, Максимівці. Разом з розвідкою, а потім з частинами радянської армії партизани 21 січня розгромили німецький гарнізон в Сахновщині. 27 січня 1942 р. частини Радянської Армії вступили в селище. Вперше селище було визволено. Але німецько-фашистські загарбники, зосередивши на цьому напрямку значні сили, і 1 березня знову захопили Сахновщину.

У січні 1942 року німці схопили командира партизанського загону О.К. Кондратьєва, після тривалих тортур його розстріляли у селищі. У лютому 1942 р. повісили на привокзальній площі Михайла Прохоровича Кудрю. Закатували А.Д. Коваленко, розстріляли Г.О. Жоряка, Миколу Глобу, Г.К. Паламаря та багато інших. Багато партизан загинуло у нерівній боротьбі з ворогом.

3.Повідомлення учнів про партизанський загін Осипенка І. І.

Значно активізувалася партизанська діяльність в нашому районі, коли була створена партизанська група, яку очолив Осипенко Іван Іванович – директор школи, в цій групі було більше 20 учнів.

Не дивлячись на втрати, партизани не припиняли своєї боротьби. В цей час наші війська вийшли на рубіж річки Оріль. В березні 1942 року народні месники висадили в повітря залізничний міст на річці Оріль, знищували солдатів, офіцерів і військову техніку ворога, нещадно карали зрадників Батьківщини. 13 травня партизани взяли в полон 20 німецьких солдатів і старшого поліцая в Сахновщині.

Вже в січні 1942 року партизанський загін Осипенка І.І. діяв на повну силу. До його складу в основному входили учні сахновщинських шкіл. Невипадково, що й ватажком було призначено директора неповної середньої школи. Він продовжував користуватися авторитетом серед підлітків, мав певний досвід організаційної роботи, міг розібратися в ситуації.

У партизанському загоні було чимало учнів Сахновщинської школи №2 – Пічка Володимир, Завізіон Володимир, Миколу Глоба Микола, Яковенко Микола, Кінько Іван, Таранець Віктор, Харченко Михайло, Кобиляцький Олександр, Семенець Олександр, Коробка Володимир, Решитило Михайло, Перетятько Василь, Штепа Іван, Скрипник Григорій, Перепльотний Василь та інші. Серед юнаків була і дівчина –Жорняк Ольга.

Кобиляцький Олександр Федорович згадував: «Ольга Пантеліївна Жорняк разом зі мною перебувала у партизанському загоні Осипенка Івана Івановича і була розвідницею. Вона отримувала завдання від командира загону – переходила лінію фронту і приносила цінну інформацію. Не один раз ходила в розвідку в село Германівку, приносила точні дані про розташування ворога».

Перепльотний Василь Зіновійович розповідав: «Коли німецькі війська ввійшли на територію Сахновщини, я вступив у партизанський загін Осипенка І.І., в якому було багато моїх ровесників. Виконував такі завдання: ходив у розвідку, діставав продукти харчування, відбивав атаки ворога та брав участь у визволенні селища, яке потім утримували три місяці. Охороняв військові об’єкти та обози з хлібом».

Із спогадів Реутова І.Ф.: «Я, Реутов Іван Федорович, та мій син Реутов Микола Іванович перебували у партизанському загоні Осипенка І.І. 13 січня 1942 року до Івана Івановича прийшов зв’язківець із штабу 6-ої армії Воронов. Німці заарештували Осипенка І.І. та Воронова. Спершу їх тримали у гестапо, потім у в’язниці. Ми, партизани, знали, що німці планують відступати, напали на в’язницю і звільнили з – під варти Осипенка І.І. та Воронова. Після цього наш загін на чолі з Осипенком І.І. звільнив селище від німців. Захопили багато провізії і боєприпасів. У поліції вдалося захопити документи, які були передані начальнику НКВД. До березня партизанський загін утримував селище в своїх руках та постачав на фронт продукти харчування».

Боротьба партизанів, набираючи розмаху, вимагала єдиного централізованого керівництва. Командування 6-ої армії, для безпосереднього керівництва бойовими діями, направили старшого лейтенанта Саталкіна до партизанського загону. Результати такої взаємодії швидко дали віддачу. Партизани Осипенка І.І. зуміли вибити з селища підрозділ окупаційних військ. Разом з партизанами Гришівського загону, яким командував М.П.Лемішко, сахновщинські патріоти провели цілий ряд успішних бойових операцій. Були визволені Дар – Надежда, Чорнолозка, Германівка, Максимівка, Калинівка, Ново – Парафіївка. В лютому німці були розбиті в совхозі 20 – річчя, Гришівці, Мар’ївці, Куцо – Ганебном.

В результаті операцій були захоплені боєприпаси, продукти харчування, цінні документи. Більшість операцій очолював Осипенко Іван Іванович. За боротьбу з фашистськими загарбниками Іван Іванович був нагороджений орденом «Знак Пошани».

В лютому 1942 року всі партизанські групи, що налічували 124 особи, були об’єднані в один партизанський загін, командиром якого був призначений старший лейтенант Саталкін.

З 7 березня і до травня 1942 року партизанський загін знаходився в розпорядженні штабу 270 дивізії і виконував її завдання.

Юні патріоти поруч з дорослими зробили свій внесок у розгром фашизму. У Гришівському партизанському загоні був 14 – річний Григорій Перець (учень Сахновщинської школи №2). Багато завдань він виконував як розвідник, пробираючись у тил німецьких військ. Ходив по селах, збирав дані про військові частини, їх озброєння, розташування вогневих точок і техніки. Розвідувальні дані він приносив не лише для партизан. Ними користувалися і в штабі 270 стрілецької дивізії. У березні 1942 року в селі Тарасівка Гриша потрапив у засідку і після страшних допитів був розстріляний у м. Краснограді. У серпні 1943 року Григорія Перця посмертно було нагороджено орденом Вітчизняної війни першого ступеня.

Про мужність і сміливість юних партизан можна судити по багатьох нічних і денних нальотах на окупаційні місцеві гарнізони. Зокрема, 4 лютого месники загону Івана Осипенка напали на фашистів, які розквартирувалися в селі Максимівка, і зуміли їх вщент розгромити. Було вбито 40 фашистів, захоплено 6 кулеметів, протитанкову рушницю, багато патронів, коней з підводами. Тут було поранено партизана В.М.Коробку, а відзначилися у двоборстві з ворогом О.Ф. Кобеляцький, В.Ю. Траранець, В.А. Завізіон, В.К. Пічка, В.П. Потапенко, В.Г. Куценко.

На рахунку партизан загону таких нальотів було багато. Особливо перепадало зрадникам та прислужникам–поліцаям. Це їм, партизанам загону Осипенка, вдалося захопити зрадника Стешенка, котрий працював під час окупації начальником станції Сахновщина. До партизанських тенет потрапив і комендант селища.

У зведеннях тих днів вдалося знайти цікаві дані. Весною 1942 року окупаційній владі вдалося освоїти лише 20 – 25 відсотків посівних площ господарства району. Цьому сприяли бойові дії партизан та саботаж населення.

На жаль, не всім бійцям партизанського загону судилося дочекатися Перемоги. Частина з них загинула. Серед загиблих були і випускники Сахновщинської школи №2: Кінько Іван, Пічка Володимир, Завізіон Володимир, Яковенко Микола, Таранець Віктор, Харченко Михайло та інші. За неповними даними в Сахновщинському районі загинуло 72 партизани.

П’ятнадцяти – шістнадцяти річні юнаки майже не задумувалися над тим, що на них повсюдно чатує смерть, у кращому разі – покарання чи полон. Юні месники діяли напрочуд сміливо. Нападали на скупчення військ противника навіть тоді, коли сили були не на їх користь. Виручали при цьому кмітливість, добре знання місцевості, раптовість і юнацька відвага. Партизанський рух у Сахновщинському районі відображав несхитну волю і прагнення молоді відстояти свою Батьківщину.

Жорстокі бої відбулися в районі Сахновщини 15 травня 1942 р., коли частини Червона Армії разом з об’єднаним партизанським загоном Сахновщинського і Красноградського районів знову вступили в районний центр Сахновщини і утримували селище до 22 травня. Селище вдруге було визволено. (Третє визволення відбулося 20 лютого 1943 р., остаточне визволення Сахновщини – 17 вересня 1943 р. Радінформбюро повідомило про це 18 вересня 1943 р.)

Гортаючи пожовклі і спорохнілі документи сорокових років, ніби справді бачиш, з якими труднощами зароджувалося партизанство в Сахновщинському районі восени 1941 року. В селищі відсутні лісові масиви, які б могли забезпечити мобільність партизанських загонів та їх таємну підготовку до операцій. Тут практично не можна було створити бази, для утримання всього необхідного для ведення бойових дій. Степова місцевість спонукала партизан знаходити нові форми боротьби. Партизани проводили диверсійну, розвідувальну та агітаційну роботу в Сахновщинському і сусідніх районах. Двічі, при підтримці частин Радянської Армії, вони визволили селище від німецьких загарбників. Патріоти щодня наражалися на смертельну небезпеку, чимало їх загинуло. Проте вони завдавали ненависному ворогу значних втрат і не давали можливості спокійно проводити свою окупаційну політику. Загалом партизанські загони, своїми діями наближали визволення України від німецьких окупантів

В травні 1942 року, коли наші війська потрапили в оточення, більшість партизан влилося в ряди Червоної Армії, а решта і далі вела героїчну боротьбу в тилу ворога.

4.Повідомлення учнів «Осипенко Іван Іванович-в’язень концтаборів»

«З 18 травня 1942 року Осипенко І. І. вибув з Сахновщинського партизанського загону в діючу армію. 26 травня 1942 року, тепер вже в складі 270 стрілецької дивізії Червоної армії, був поранений і потрапив у полон. З місця полонення, села Крутоярівка Олексіївського району, був доставлений до м. Краснограда. Згодом був вивезений до табору у м. Дрогобич. В таборі були сахновщани: Кірдан Іван, Коробка Володимир, Кибкало, Петренко Олександр. Серед них виявився зрадник – Петренко. На допитах він заявив, що я організував партизанський загін в Сахновщині і займався агітацією в таборі. Почалися допити, тортури. До вересня 1942 року мене тримали в карцері. Карцерне утримання продовжувалося і у Львові, куди нас перевезли в жовтні 1942 року. Гестапівські тортури витримав, але мій організм був вщент виснаженим. Знесилів від побиття, опух від голоду і не міг підійматися. В такому стані мене кинули в камеру і більше не викликали на допит. Я чудом залишився живим. В грудні 1942 року російський лікар, з полонених, забрав мене до табірної лікарні. До 13 червня 1943 року я перебував у лікарні.

13 серпня 1943 мене перевезли в м. Дрогобич, згодом в Ченстахов, а з жовтня 1943 року були концтабори фашистської Німеччини.

На заводі поблизу м. Саган працював лише 4 дні, бо здійснив першу спробу втекти разом із полоненним Миколою Джмілем. Але в грудні 1943 року нас спіймали, знову карцер. І до лютого 1944 року тримали у карцері» - згадував після війни Осипенко І.І.

Пройшов Іван Іванович і відомий на весь світ Бухенвальд. Бухенвальд - один із найжорстокіших фашистських концтаборів. За колючим дротом якого перебувало близько 112 тисяч в’язнів із 18 країн Європи. Щодня тут гинули тисячі людей. У Бухенвальді він працював на каменоломнях Вижити в неволі було неймовірно важко, а вижити в фашистському концтаборі означало перемогти смерть. Він не втрачав надію на свободу. І якщо випадала найменша можливість втечі, то вона була використана.

В кінці березня 1945 року Івану Івановичу все ж таки вдалося втекти. Тепер вже остаточно. Пощастило тому, що натрапили на американців. 13 лютого 1945 року переправився через річку Ельбу і потрапив до своїх.

Завершення війни нічого втішного партизанському командирові не принесло. Навпаки, так званні держперевірки привели Івана Івановича до трудового батальону в місто Копейськ Челябінської області. Таких як Осипенко І.І, справжніх патріотів, але які пройшли через полон, Батьківщина зустрічала новими таборами, тепер вже сталінськими. Його засудили до 10 років ув’язнення. Один рік він відсидів у сталінському таборі, а потім був звільнений. З війни повернулися земляки, які дали свідчення, що він дійсно організував і був командиром партизанського загону. Пройшов час і партизанському ватажкові вдалося відстояти своє чесне ім’я і повернутися до Сахновщини.

Біографія Івана Івановича, командира партизанського загону, який потрапив у полон, витримав тортури, карцерне утримання, концтабори і отримав свободу, є прикладом мужності і волі до Перемоги.

ІІІ. Закріплення нового матеріалу

1.Коли було окуповано Сахновщинський район?

2.Вкажіть роки, коли діяв партизанський рух у Сахновщинському районі.

3.Скільки разів і коли визволяли наше селище? Коли остаточно визволили?

4.Назвіть імена учнів Сахновщинської школи №2, які перебували у партизанському загоні.

ІV. Підведення підсумків уроку.

Війна не пішла безслідно від нас, вона, як і раніше, з нами, в наших серцях. І зв’язує її з сьогоднішнім днем, нашим життям Пам'ять. Вона обпалює серця незгасним болем …

V. Виставлення оцінок

V. Інструктаж з домашнього завдання. Підготувати повідомлення на тему: «Моя родина в роки війни».

ДОДАТОК ФОТОМАТЕРІАЛИ

Додаток А

Рис. А. 1 Кондратьєв Онуфрій Кирилович.

Командир партизанського загону. Після тривалих тортур у 1942 році розстріляний фашистами у селищі.

Додаток Б

Рис. Б.1. Кудря Михайло Прохорович. 1922 р. н.

Партизан. Пораненого його схопили німці і повісили на привокзальній площі Сахновщини взимку 1942 р.

Додаток В

Рис. В. 1. Осипенко Іван Іванович. Командир партизанської групи.

Рис. В. 2. На знімку Осипенко І.І.разом з учнями

Рис. В. 3. Спогади Осипенка Івана Івановича

Додаток Г

Рис. Г.1. На знімку група колишніх партизан району, які брали участь у святкуванні 50 – річчя визволення Сахновщини від

німецько – фашистських загарбників

Додаток Ґ

Рис. Ґ. 1.Зустріч з однокласниками

(на фото перша справа – Жорняк Ольга Пантеліївна, друга справа – Сулима Олена Семенівна)

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Методична діяльність в умовах децентралізації освіти в Україні»
Вікторія Вікторівна Сидоренко
36 годин
590 грн
395 грн

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.