Від козацьких часів і донині пісня "Ой, у лузі червона калина" є актуальною. Сьогодні більшості хіт відомий у виконанні лідера гурту "Бумбокс" Андрія Хливнюка, однак ця мелодія має столітню історію.
Датою створення пісні вважають 1914 рік. Автором є журналіст, режисер і громадський діяч Степан Чарнецький, який використав мотиви козацької пісні 17 століття "Розлилися круті бережечки". Останній куплет "бережечків" використано майже дослівно:
"А ми ж тую червону калину,
Гей, гей, та піднімемо;
А ми ж свою славну Україну,
Гей, гей, та розвеселимо"
Перший варіант композиції близький до сучасного. Степан Чарнецький створив його до трагедії Василя Пачовського "Сонце руїни" про гетьмана Дорошенка. У листі до газети "Діло" Чарнецький писав: "Мельодія тої пісні є моя. Згармонізував її тодішний капельник п. Михайло Коссак… "Сонце руїни" грали ми лише в Самборі, Дрогобичі, Стрию, Станиславові, Чернівцях і Чорткові".
Найімовірніше, вперше "Червону калину" зі сцени почула публіка в Самборі у лютому 1914 року.
Завдяки виставі пісня стала популярною. Згодом пісню, яку доповнив Григорій Трух, стрілець родом із Гірного на Стрийщині, виконували січові стрільці, вона стала народною.
Іван Боберський, співорганізатор Головної Боєвої управи УСС, у 1916 році писав, що тоді пісня "рівноважила своєю вірою в майбутнє всі інші пісні, які були сумними". "Червона калина" фактично стала гімном січового стрілецтва.
P.S. Пропоную до Вашої уваги запис пісні у виконанні народного фольклорно-етнографічного хору «Поляни» під керівництвом народного артиста України Олександра Стадника.
https://www.youtube.com/watch?v=TnbmGNMXS2U
"Ой, у лузі червона калина", мелодія народна, слова С. Чарнецького та Г. Трухи. Варіант для народного хору О. Стадника.
P.P.S. Про Олександра Івановича Стадника коротко можна сказати так: з дитинства закоханий у музику, пісню й Україну. Талановитий хормейстер, музикант-баяніст і виконавець пісень. Найголовніша риса його характеру – щирість душі та любов до людей.
Народився 13 січня 1940 року в місті Черкаси. Дитячі та юнацькі роки пройшли в селі Руська Поляна Черкаського району. З дитинства його захоплював чарівний світ музики і народної пісні. Свою творчу роботу розпочав 1957 року після закінчення середньої школи концертмейстером Руськополянського народного хору, продовжив – артистом ансамблю пісні і танцю Київського військового округу. Після закінчення Київського державного музичного училища імені Глієра він повертається до Руської Поляни (1965), де понад 30 років очолює народний самодіяльний етнографічний хор «Поляни», який під його керівництвом стає колективом, відомим своєю оригінальністю виконання авторських та народних пісень. Руськополянський хор став його творчою лабораторією як композитора-пісняра, збирача і пропагандиста українського фольклору. Саме в обробці Олександра Стадника вперше в Україні прозвучали унікальні щедрівки, колядки, веснянки, купальські та весільні обрядові пісні Середньої Наддніпрянщини.
В 1979 році закінчує Одеську державну консерваторію.
Безумовним творчим успіхом стала його робота художнім керівником створеного ним молодіжного народного ансамблю театралізованої пісні «Березіль» Черкаського кооперативного економіко-правового коледжу. Ансамбль під його керівництвом здобув заслужене визнання в області та в усій Україні.
В 1973 – 1975, а також в 1994 – 1997 роках О.І. Стадник працює художнім керівником Черкаського державного заслуженого українського народного хору. У творчому доробку Олександра Стадника понад 150 творів. Його творча, патріотична діяльність, значний внесок у розвиток національної культури і духовності високо поцінована Українською державою. З 1973 року він заслужений артист України, а з 2004 року – народний артист України, як композитор, нагороджений багатьма професійними відзнаками, дипломами переможця міжнародних та всеукраїнських фестивалів та конкурсів. Але найвище визнання для нього – любов і шана людей, для яких він став воістину Народним композитором.
Творчість, мистецький дар Олександра Стадника продовжує музично-пісенні традиції наших видатних земляків – Порфирія Демуцького, Олександра Кошиця, Кирила Стеценка, Івана Сльоти, Анатолія Пашкевича. Усіх їх єднає палке захоплення народною піснею Черкащини, якій притаманні неповторною мелодійністю, задушевністю звучання, вільним козацьким духом. Олександр Іванович добре бачить сцену, прагне, щоб на ній постійно відбувалося дійство, неповторно і органічно поєднувалися пісня і хореографічні сюжети.
Свою любов до народної пісні Олександр Іванович передав синові Олександру, який гідно продовжує батькову справу. Олександр Олександрович – художній керівник державного академічного Волинського народного хору, заслужений діяч мистецтв України.
