Огляд творчості "Літературні перлини Володимиреччини"

Опис документу:
Кожен куточок України славиться своїми митцями, поетами, відомими людьми. Володимирецький район має своїх поетів, письменників, а сьогодні ми згадували М. А. Дубова, В.С.Мазаного, І.С.Сидорчика, І.С.Катрука та інших.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код

Володимиреччина літературна

Михайло Андрійович Дубов

Народився 23 листопада 1958 року у селі Красносілля Володимирецького району в селянській родині.

Після закінчення школи працював різноробочим у колгоспі, мулярем на будовах міста Рівного. У 1983 році закінчив українське відділення філологічного факультету Рівненського педагогічного інституту.
Працював вчителем української мови та літератури в Біленській середній школі, Зеленівській восьмирічній школі. Кожен його урок був пізнанням, знахідкою, осмисленням і відкриттям нових імен і талантів. Для школярів вдумливо, до дрібниць обладнав кабінет рідного слова. Михайло Андрійович був незмінним керівником шкільного гуртка «Джерело», де проводилися вечори, зустрічі з літераторами району, області.
У свій час газета «Зміна» представила широкому читацькому загалу шкільний літературний гурток, опублікувавши твори студійців з передмовою М. Дубова.
Михайло Дубов був палким пропагандистом рідного слова. Вчителем з великої літери.
У 1990 році Михайла Дубова запросили на роботу в газету «Рівне», де він зарекомендував себе здібним журналістом. Його пристрасні кореспонденції на мистецько-культурні теми, рецензії, в яких він доброзичливим словом підтримував тих, хто ставав на нелегку стежку літературної творчості, систематично вміщувались на шпальтах газети. Водночас Михайло Андрійович очолював обласну молодіжну літературну студію «Червоні сурми».

Михайло Дубов йшов у літературу чесно, талановито. Уперше ще школярем приніс свої вірші у районну газету. Згодом твори його з’явилися друком в обласних періодичних виданнях, всеукраїнських часописах «Сільські обрії», «Дзвін», «Українська мова і література в школі», «Барвінок», «Перець», «Малятко».
Поезія Михайла Дубова не була пригладженою, легкою на сприйняття. У нього не було речей прохідних, декларативних. Він був дуже вимогливим до слова, ставився до нього зі священним трепетом, мав чітку громадянську позицію, не терпів фальші.
Михайло Андрійович займався перекладом, зокрема поетичних збірок білоруських авторів. Поезії Михайла Дубова перекладалися тувинською мовою. Він прожив до болі мало, але те, що залишилось у спадок, віддзеркалює непересічним талантом.
Сил і наснаги набирався Михайло Дубов з любові до дітей, до своєї вчительської праці, до мудрого животворящого слова. Не шкодував себе. Щедро дарував усім талант вчителя, журналіста, поета, людини. Тим і жив, не чекаючи ні від кого подяки.
За життя Михайло Андрійович не побачив своїх книг. Уже прикутий хворобою до ліжка, встиг лише у гранках вичитати чималу добірку віршів у часописі «Дзвін».
У 1991 році вийшла перша книга для дошкільнят «Сонячний годинник» видана дубенськими літераторами. Другу книгу, збірку поезій «Вербниця» (1991), благословило видавництво «Молодь». В ліричних творах Михайла Дубова звучить його добре слово, його відверта душа, біль його серця. Третя книга - збірка поезій «Довіра» (1998) вийшла у видавництві «Азалія».
Останній свій вірш «Видіння», датований 16 грудня 1990 року, він присвятив Україні.

Помер Михайло Дубов 27 січня 1991 року. Рівненська письменницька організація вже посмертно прийняла поета до спілки письменників України.

Література:

Твори:

  1. Вербниця: Поезії. – К.: Молодь, 1991. – 40 с. – (Перша книжка поета).

  2. Сонячний годинник: Вірші, скоромовки, лічилки, загадки: Для дошк. і мол. шк. віку / Упоряд. Л. Пшенична; Худож. В. Вальчун. – Дубно: Незабудка, 1991. – 12 с.

  3. Довіра: Поезії / Передм. Є. Шморгуна. – Рівне: Азалія, 1998. – 115 с.

***

Літературна Рівненщина: Антологія: До 20-річчя обл. орг. письменників. – Рівне: ВАТ «Рівнен. друкарня», 2005. – 530 с. – Із змісту: Михайло Андрійович Дубов: [Біогр. довідка]; Безіменні могили 1947-го; Синові; Солона кров…; Не сполохати б раннє плесо…; Баняк; Чорничний солод повниться селом…; Чигирин, Турбаї…; Жорна; Зона; Народженим навесні 1986-го; 22 червня; Балада про коня; Відчахнута гілка…; Латає зима в рудій талині…; Не розцвіла – і вже зов’яла; Коли вертають з вирію лелеки...

***

Хрестоматія: Письменники Рівненщини – дітям. – Рівне: Азалія, 2005. – 400 с. – Із змісту: Михайло Дубов: [Біогр. довідка]; Вірші; Скоромовки; Лічилки; Загадки; Акровірші.

***

Акрозагадка // Барвінок. – 1991. - № 8. – С. 28-29.
"Беручка і жвава тітка…"; "Де кінчається алейка": Загадки // Барвінок. – 1991. - № 4. – С. 23.
Джерела, яким не зміліти: [Вірші] // Дзвін. – 1991. - № 3. –С. 15-18.
Жорна; Віче; Стояв біля колодязя сільського… // Вітрила, 89. – К.: Молодь, 1989. – С. 16-17.

***

Він з нами жив на цій землі // Вільне сл. – 1992. – 25 січ.
Городний О. Він залишився з нами // Володимирец. вісн. – 1998. – 4 груд.
Кидрук І. Слово його з нами // Червон. прапор. – 1991. – 2 берез.
Ковтунець І., Городна Н. Джерельна глибина слова: Дещо про образність поезії Михайла Дубова//Володимирец. вісн. – 1996. – 27 січ.
Криловець А. «Хай вам буде на пам’ять світло!..»:Михайлу Дубову – 40//Погорина: Літ.-мист. альм. – Рівне: Азалія. – Вип..3. – С. 36-37.
Кулакова О. Пам’ятаємо Михайла Дубова//Вільне сл. – 1996. – 17 лют.
Михайло Дубов // Літературна Рівненщина: Довідник - Рівне: Азалія, 2003. – С. 29.
Підлісна Н. Людина і її обов’язок: (За творчістю М. Дубова) // Володимирец. вісн. – 1998. – 14 лют.
Пшеничний М. «З усіх сил пропагую рідне…»: Листи Михайла Дубова // Волинь. – 1992. – 12 черв.
Руднік В. За чужими спинами не ховався…: Ще один штрих до портрета Михайла Дубова//Володимирец. вісн. – 1998. – 25 листоп.
"Я вірю, що мою весну чи осінь Пташа або листочок доживе…"//Володимирец. вісн. – 1993. – 24 листоп. – Зміст: Городний О. «Мамо, ти кажеш, йому добре?..»
 Спогади В.А. Горецької, сестри Михайла Дубова; Кулакова О. Він був поруч; Лозяк С. Житиме поміж нас; Жало Т. Вірили в нього.
"Якщо й спіткнуся об камінчик смутку, останній спалах мій знайдеш у небі…": [Спогади] // Володимирец. вісн. – 1992. – 25 січ. – Зміст: Городний О. Поет, людина, правдолюб; Міхеєв П. Пломінь вічного життя; Кидрук І. Добром зігріте слово; Сидорчик І. У промінні його доброти.

***


Береза Ю. «… Поки людина у нас не воскресла»: [Рец. на кн. М. Дубова «Вербниця» (1992)] // Рівне. – 1992. – 21 берез.
Кидрук І. Нев’януча квітка: [Рец. на кн. М. Дубова «Вербниця» (1991)] // Вісті Рівненщини. – 1992. – 12 трав.
Рибенко Л. «Я вірю, що мою весну чи осінь Пташа або листочок доживе…»: [Рец. на кн. М. Дубова «Довіра» (1998)] // Сім днів. – 1998. – 29 серп.

Городний О. Живий вогонь: [Віршпам’яті М.Дубова]//Володимирец.вісн.–1992.– 25 січ.
Лютко В. Пам’яті М.Дубова:[Вірш]//Володимирец. вісн. – 1992. – 25 січ.
Сидорчик І. «…А нам, як і завше, забракло і совісті, й часу…»: [Вірш пам’яті М.Дубова]//Володимирец. вісн. – 1992. – 25 січ.
Цимбалюк Є. Поети відходять і так, і не так, як усі…: [Вірш] Пам’яті Михайла Дубова//Рівне. – 1991. – 2 берез.

***

Віктор Степанович Мазаний

Народився 28 лютого 1955 року в селі Городець Володимирецького району на Рівненщині.  Закінчив з відзнакою факультет журналістики Львівського державного університету ім. і. Франка, Міжнародний центр журналістики ICCJ у США.
Працював у газетах «Молодь України» (Київ), «The Gazette» (м. Сіде Репідс, США).
Власний кореспондент Українського Національного інформаційного агентства Укрінформ у Рівненській області.
Член Національної спілки письменників України, Національної спілки журналістів України, Всеукраїнської спілки краєзнавців. Лауреат обласної премії ім. Світочів 2004 року. Заслужений журналіст України.
Автор книг: «…І мить у вічність проростає» (1998), «Спалах ядра» (2000), «Рівненська АЕС: доля» (2001), «З Капітолійського пагорба» (2001), «Осіння жінка» (2002), «Погляд сльози» (2003), «Корінь вогню» (2005), «Тінь павука» (2006), «Танок бджоли» (2008). Книга «Тінь павука» у 2007 році була номінована на здобуття Національної премії імені Тараса Шевченка.
Художні твори публікувалися у журналі Національної спілки письменників України «Дзвін», у газетах «літературна Україна», «Молодь України». Публіцистичні статті друкувалися в українській періодиці, у газетах США і  Канади.
Відповідальний редактор енциклопедії «Уславлені постаті України».
Автор проекту літературно-мистецького свята «Городецький автограф», яке щорічно проходить в селі Городець на Рівненщині.
Засновник Поліського літературного музею.

Проживає в м. Рівне.

***

Мазаний В. …І мить у вічність проростає: Рівненській АЕС- 25 років. – Агенція МІКо, 1998. – 166 с.

Будучи пристрасним документалістом, Віктор Мазаний надав фактам станційного життя публіцистичне звучання, гідно відзначив віхи у біографії енерговелета, а також шанобливо повідав про найголовніше – працелюбних творців Рівненської АЕС. Звичайно, не можна охопити неосяжне, але це видання стане для майбутніх поколінь енциклопедією, до якої звертатимуться допитливі як до джерела знань про епоху молодості своїх батьків і матерів, дідусів і бабусь.

Історія станції, закарбована в слові, - це назавжди.

Мазаний В.С. Рівненська АЕС: доля. Документальні етюди. – Рівне: Видавниче агентство «АЕС- ПРЕСА, 2001. – 92 с.

У книзі відомого публіциста, краєзнавця Віктора Мазаного розповідається про початкові етапи становлення колективу експлуатаційників Рівненської АЕС, яка була введена в дію двадцять років тому – видав струм її перший енергоблок. Автор, зосередившись на долях окремих людей, підкреслює, що вони повномірно репрезентують тисячі таких же однодумців, котрі формували передумови для безпечного приборкування ланцюгової реакції. Це вже третя книга Віктора Мазаного про Рівненську атомну електростанцію. Видання розраховане на широке коло читачів, які цікавляться історією розвитку атомної енергетики в Україні.

Мазаний В. С. З Капітолійського пагорба: Нотатки на межі світів. – Рівне: АЕС-ПРЕСА, ПФ «Ліста», 2001. – 142 с.

Книжка публіциста Віктора Мазаного написана у формі асоціативних фрагментів, які своєрідно вибудовують картини побаченого ним у США. Екскурси в історію, лірико-філософські відступи про особисте, поліфонічна мовна палітра – цим створюється змістовний образний лад подорожніх нотаток. Досліджуючи факт, автор ретельно дотримується законів художньо-документальної прози, ненав’язливо пропонуючи читачеві осмислити феномен поступу американської країни.

Мазаний В. С. Осіння жінка: Повість. – Рівне: 2002. – 96 с.

Повісті іноді запізнюються до читача, як пані на побачення. Подібне сталося і з «Осінньою жінкою». Але вона все ж прийшла, винісши із минулої епохи вічно болюче запитання: що є любов? Відповідаючи на це, автор хоче збагнути мотивацію вчинків своєї героїні, котра прагне справжнього кохання, шляху до якого так і не знаходить.

Мазаний В. С. Погляд сльози: Повість. – Рівне: «Літератор», 2003. – 96 с.

У повісті «Погляд сльози» йдеться про долю вигнанця зі своєї батьківщини, котрий зазнав поневірянь і вдома, й на чужині. Його прагнення кинути себе у вимір інших обставин, здається, розстріляне на мосту, який сполучає різні світи.
Присвячено тим, хто шукає шлях із рабства.

Мазаний В. Спалах ядра: Есе-монологи. – Рівне: Видавниче агентство «АЕС-ПРЕСА», 2004. – 168 с.

У книзі автор виокремлює постать віце-президента НАЕК «Енергоатом» Володимира Коровкіна, який очолював Рівненську АЕС двадцять дев’ять років поспіль. У розповіді, що насичена спогадами-монологами задля створення повномірного образу сучасника, досліджується духовно-інтелектуальний зміст його характеру, подається історія спорудження атомного енерговелета на Поліссі.

Мазаний В. Корінь вогню. – Рівне: : Видавниче агентство «АЕС-ПРЕСА», 2005. – 168 с.

У книзі йдеться про історичні віхи розвитку атомної енергетики України, на тлі яких показано людей, котрі зробили значний внесок у створення ядерних енергетичних потужностей. У розповіді, що насичена спогадами-монологами задля створення повномірних образів сучасників, досліджується духовно-інтелектуальний зміст характерів творців, показано шляхи вивчення вітчизняних АЕС на світовий рівень експлуатації.

Мазаний В. Тінь павука: Повісті. – Рівне: Овід, 2006. – 160 с.

Прозаїк Віктор Мазаний, осмислюючи крихкий, просякнутий стражданням воєнного і повоєнного покоління суспільно-історичний матеріал, філософічно занурюються у потаємні глибини тіней, у вир підсвідомого, в якому містично переплітається минуле і сучасне, вгадується майбутнє, і цим викристалізовується поза просторова суть буття.

Анотомізуючи відбуле життєве тло у повісті «Погляд сльози», автор переймається долею українства, яке, либонь, одвічно приречене на пошук шляхів виходу з рабства. Йдеться про поневіряння людності, вигнаної з прабатьківщини і засудженої до страждання у чужій країні. Темпоритм, заданий фрагментарними вкрапленнями, динамічно перемежовує трагедійні ознаки долі та спалахи любові, що теж стають карою.

Мазаний В.С.Танок бджоли: Публіцистика.– рівне:ВАТ «Рівненська друкарня»,2008.– 152 с.

Йдеться про картини побаченого у США, вибудовані екскурсно, позначені лірико-філософськими відступами, поліфонічною мовною палітрою – чим створюється змістовний образний лад подорожніх нотаток. Досліджуючи факт, повертаючи його несподіваними гранями, автор ретельно дотримується законів художньо-документальної прози і ненав’язливо пропонує читачеві осмислити феномен поступу суперечливого американського суспільства.

Публіцистика, представлена у книзі, має витоки із глибини духовності і питомих співпереживань. Саме таку ознаку чистоти цього виду творчості культивує Віктор Мазаний із професійною честю.

***

Іван Степанович Сидорчик

Народився 11 вересня 1955 року в селі Ромейки Володимирецького району. Закінчив місцеву восьмирічку, Дубенське медичне училище. Служив у армії. Працював фельдшером у рідному селі. Нині - помічник санітарного лікаря у службі санітарного нагляду Рівненської АЕС.

Брав участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС.

Після закінчення місцевої школи та Дубенського медичного училища - у 1975-77 роках служив у армії, де працював за фахом у хірургічному відділенні одного з військових штатів Групи Радянських Військ у тодішній Німецькій Демократичній Республіці. Опісля працював фельдшером, завідувачем фельдшерського пункту в рідному селі, а ще пізніше, з 1981 року - на посаді помічника санітарного лікаря з гігієни праці в санітарній службі на Рівненському Атомобуді. У 1987 році брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧорнобильськійАЕС.

Ще з шкільних років пробує писати вірші та прозу.

Автор збірок поезій "Сповідь любов ' ю"(1992), "На святі смутку"(1995), "Паморозь"(1997), "Застільна розмова"(1997), "Скрипка для осені"(2000), "Поросль"(2002), "Сполоханий грім"(2004) нова книжка віршів автора, в котру ввійшли твори кількох останніх років.

Іван Сидорчик - член Національної Спілки письменників України.

Окремі видання творів Івана Сидорчика.

Сидорчик І. С. Застільна розмова: Поезії/ І.Сидорчик .- Володимирець, 2004.- 112 с.

Сидорчик І.С. На святі смутку: Поезії/ І. Сидорчик.- Рівне: Азалія, 1995.- 88 с.

Сидорчик І.С. Паморозь: Поезії.- Рівне: Азалія, 1997.- 88с.

Сидорчик І. С. Поросль: Поезії/І.С. Сидорчик; Ред. М. Пшеничний; Худ. Оформ. С.Камець.- Володимирець, 2002.- 103 с.

Сидорчик І. С.Скрипка для осені : Поезії/ І.С. Сидорчик.- Рівне: Азалія, 2000.- 103 с.

Сидорчик І. С. Сповідь любов' ю / І. Сидорчик.- Володимирець, 1992.- 73 с.

Сидорчик І. С. Сполоханий грім:Поезії/ І. Сидорчик.- Костопіль: Роса, 2004.- 91 с.

***

Публікації творів Івана Сидорчика в збірниках та періодичних виданнях.

Сидорчик І.С. Батьківщині: Вірш// Ленінська зоря.- 1979.- 1 травня.

Сидорчик І.С.В нас люблять волю // Хрестоматія: Письменники Рівненщини - дітям. -Рівне: Азалія.- 2005.-С. 347.

Сидорчик І.С. Весілля// Вісті Рівненщини.- 1992.- 15 вересня.

Сидорчик І.С. Ви любите Вкраїну, що без сліз// Хрестоматія: Письменники Рівненщини - дітям.-Рівне: "Азалія".- 2005.-С. 349.

Сидорчик І.С. Вкраїнство виставивши босе// Хрестоматія: Письменники Рівненщини - дітям. -Рівне: Азалія.- 2005.-С. 26

Сидорчик І.С. Дивіться прямо - не під ноги// Хрестоматія: Письменники Рівненщини - дітям.-Рівне: Азалія.- 2005.-С. 351.

Сидорчик І.С. Дивлюся зверхникам у вічі// Символіка роду.- 2001.- С. 28.

Сидорчик І.С.Дідові криниці// Символіка роду.-1993.- С. 16.

Сидорчик І.С.Кажуть, раб- і на троні раб// Хрестоматія: Письменники Рівненщини - дітям. -Рівне: Азалія.- 2005.-С. 349.

Сидорчик І.С. Коли сумління виповзе зі споду// Символіка роду.- 2001.- С. 29.

Сидорчик І.С. Кузня// Ленінська зоря.- 1988.- 9 липня.

Сидорчик І.С. Ми іще й дотепер атеїсти.- // Хрестоматія: Письменники Рівненщини - дітям. -Рівне: Азалія.- 2005.-С. 350.

Сидорчик І.С. Ми - юність: Вірш// Зміна.- 1978.- 21 жовтня.

Сидорчик І.С. На лезі// Володимирецький вісник.- 1992.- 10 жовтня.

Сидорчик І.С. Невідворотність// Символіка роду.- 2001.- , 26.

Сидорчик І.С. Незабутнє: Вірш// Ленінська зоря.- 1981.-

Сидорчик І.С. Ніж// Символіка роду.- 1993.- С. 17.

Сидорчик І.С. О, не відчаюйся, Людино// Хрестоматія: Письменники Рівненщини - дітям. -Рівне: Азалія.- 2005.-С.31.

Сидорчик І.С. Осінь- філателістка// Володимирецький вісник.- 200 верес.- С.4.

Сидорчик І. С. Останні яблука: Оповідання// Барви Надстир ' я. Вип.1.- Володимирець.- 2001.- С.6.

Сидорчик І. С.Продали. Пропили.Просвистали// Хрестоматія: Письменники Рівненщини - дітям. -Рівне: Азалія.- 2005.-С.348.

Сидорчик І. С. Прошкувала юність боса нники Рівненщини - дітям. // Хрестоматія:Письменники Рівненщини-дітям.-Рівне: Азалія.- 2005.-С.347.

Сидорчик І.С.Під звичне "Козаче, а як поживаєш"// Символіка роду.- 2001.- С.28.

Сидорчик І. С. По війні// Символіка роду.-2001.- С.29.

Сидорчик І. С. Після тих асфальтів// Символіка роду.- 2001.- С.17.

Сидорчик І. С. Поліські замальовки// Ленінська зоря.-1981.- 29 серпня.

Сидорчик І. С. Силою сміху// Ленінська зоря.- 1987.- 17 жовт.

Сидорчик І. С.Сум: З нових поезій// Зміна.- 1990.- 29 вересня.

Сидорчик І. С. Так і в житті- як на руїнах// Хрестоматія: Письменники Рівненщини- дітям.- Рівне: Азалія.- 2005.- С.353.

Сидорчик І. С. Такі часи: Оповідання// Барви Надстир'я. Вип. 1.- Володимирець.- 2001.- С.67.

Сидорчик І.Тесля: Вірш// Червоний прапор.- 1987.-17 жовт.

Сидорчик І. С." Торгували лісом- аж тріски летіли…": Вірш// Володимирецький вісник.- 2003.- 30 квіт.

Сидорчик І.С. Такі часи// Барви Надстир'я. Вип. 1.- 2001.-С.17.

Сидорчик І. С. Українці мої , незрадливими душами щирі// Символіка роду.-2001.- С.27.

Сидорчик І. С. Чи українці чи хохли// Хрестоматія: Письменники Рівненщини- дітям.- Рівне: Азалія.- 2005.- С.349.

Сидорчик І. С.Хліборобові: Вірш// Ленінська зоря.- 1981.- 1 травня.

Сидорчик І. С. Чого ви, друзі, раптом зажурилися? //Хрестоматія: Письменники Рівненщини- дітям.- Рівне: Азалія.- 2005.- С.30.

Сидорчик І. С. Юрбо стихійна- вулканічна лаво//Хрестоматія: Письменники Рівненщини- дітям.- Рівне: Азалія.- 2005.- С.355.

Сидорчик І. С.Я родом із дивомрій: Із нових віршів// Вісті Рівненщини.- 2003.- 18 лип.

Сидорчик І. С. Яка довга зима// Хрестоматія: Письменники Рівненщини- дітям.- Рівне: Азалія.- 2005.- С.355

Сидорчик І. С. Якщо я не скажу, якщо ти промовчиш// Хрестоматія: Письменники Рівненщини- дітям.- Рівне: Азалія.- 2005.- С.354.

Публікації про Івана Сидорчика та його творчість.

Доменко С. Нова книга І Сидорчика// Нова Волинь.- 2002.- 7 листопада.

Кидрук І. Сповідь любов ' ю// Вільне слово.- 1993.- 6 січня.

Куліш Л. Поезія любові і печалі// Вільне слово.- 1995.- 5 серпня.

Куліш Л. Третя зустріч// Володимирецький вісник.- 1997.- 7 березня.

Літературна Рівненщина: Довідник.- Рівне.- 2003.- С.92.

Остапенко Г. Вічний неспокій: Про Івана Сидорчика// Ленінська зоря.- 1988.- 5 травня.

З творчого доробку І.Сидорчика.

Скрипка для осені

В сяйві оздоби срібноросої

Вимайструю скрипкку я для осені.

•  На, сестрице- чарівнице, грай,

•  Та душі дрімати не давай!

Оживає хай, зітхає, ахає,

Від любові полум'ям спалахує.

Ноти до мелодії урочої

Листям в небі святиться золоченим.

Лиш бери смичка у руки, й грай.

Осене, погаснути не дай!..

( Із збірки "Скрипка для осені").

***

Цій сиротині- Україні,-

То знищ мене і спопели,

І вітром рознеси по світі

Нікчемний прах мій.

Звесели

Орду, що уярмила в сітях

Уже і пам ' ять про орлів,

Перетворивши на забаву,

На глум,

на зашморг на щоглі

І нашу силу,

й нашу славу,

І в душі плюнула - " Хахли!.."

Хіба я, Господоньку, винен,

Що прагну щастя Україні?!

( Із збірки " Поросль").

***

В нас люблять волю -

через те й Волинь,

А ще-

шанує пісню Україна,

Хоч доля уже стільки попоколінь,

Глузуючи ,жбурнула на коліна.

І вибила упень і квіт, і плід,

Записуючи оптом в малорос

А ми-

Ще й не воскреснувши як слід-

Дивуєм знову світ дзвінкоголоссям!..

(Із збірки "Сполоханий грім").

 

***

 

Федір Савич Сафоник

Народився 15 вересня 1941 року в с. Сварині Володимирецького району в селянській сім'ї. У 1967 році закінчив Рівненський педагогічний інститут і отримав фах вчителя математики. Під час навчання почав працювати вчителем Городецької восьмирічної школи. В 1968 році був переведений заступником директора з питань навчально-виховної роботи Городецької школи, де пропрацював до 1970 року. У 1971 -1981 роках - директор Ромейківської середньої школи, в 1982-2004 роках - директор Сваринівського навчально-виховного комплексу. З 2004 року - вчитель Сваринівського навчально-виховного комплексу.
Має відзнаки "Отличник народного образования СССР", "Відмінник народної освіти України".
У 2006 році видано історико – публіцистичний нарис «Сварині», у 2007 році – народознавче дослідження "Що край - то звичай".

Перестало битися серце поета у липні 2009р.

***

У книжці "Що край - то звичай", шановний читачу, ти прочитаєш про цікаві, корисні і повчальні традиції і звичаї, які віками побутували на Волинському Поліссі і в селі Сварині зокрема.

Прочитавши цю книжку ти перегорнеш сторінки славної і трагічної минувшини, знайдеш для себе і своєї сім'ї багато корисного, цікавого, повчального. Це неоціненний скарб, накопичений багатьма людськими поколіннями, віками випробуваний життям. Дотримуючись прадідівських традицій і звичаїв, наше суспільство розвивалося духовно і морально, збагачуючи себе впродовж століть.
Сварині - село поліської глибинки, одне із древніх поселень Рівненського Полісся. Його історія сягає понад 5 століть. Це село, в якому збережено властивий лише йому мовний діалект. На сваринівській говірці складено багато приказок, прислів'їв, пісень, легенд, переказів. Це свідчить про те, що в селі в усі часи його існування жили справжні майстри і слова, і діла. У Сваринях дуже добре збереглись давні традиції, звичаї і обряди, які дещо відрізняються від традицій і обрядів сусідніх населених пунктів, однак здебільшого подібні до традицій і обрядів села Городець. В цій книзі стисло розкрито народні традиції і обряди і традиції села Сварині, показано глибинну народну мудрість, закладену в їх основі.

***

Історико – публіцистичний нарис «Сварині» - це історія села Сварині. Села, яке весь свій історичний час існувало в ролі пасинка, будучи завжди залежним від сусідніх сіл. Воно страждало від різних реформувань в системі державної влади, його передавали з рук в руки, незлічені рази змінювали адресу. Воно пережило лихоліття всіх воєн, нашестя білогвардійців, поляків та інших завойовників.
Однак Сварині вижили, вистояли – і відродилися. Сьогодні це село, в якому зберігся  живий український дух, не забуті дідівські традиції, які були властиві краю з глибини віків. Сварині – це скарб поліського краю, скарб поліської глибинки.

***

Нова книга Федора Сафоника, що побачила світ у 2008 році – це розповідь-екскурсія про літературні місця краю, про самодіяльних і професійних майстрів слова, яким натхнення для творчості дала наша поліська земля.

Це своєрідна літературна карта району. Адже розповідає про творців художнього слова, які мешкали чи мешкають тут, як-от Анатолій Урбанівський, Юзеф Крашевський, Авенір Коломієць, Ванда Василевська, Галина Гордасевич, Михайло Дубов, Іван Сидорчик, Віктор Мазаний, Іван Кидрук та багато інших. Знайде читач у путівнику і запрошення на «Городецький автограф» - щорічне літературне свято, на яке приїздять письменники лауреати Національної премії імені Тараса Шевченка.

***

 

 

Іван Степанович Катрук

Народився 15 жовтня 1945 року в селі Нетреба Володимирецького району Рівненської області.

Закінчив Дубнівське культурно – освітнє училище. З 1967 року працює завідуючим бібліотекою у рідному селі.

За роки творчості з під пера вийшло понад двох сотень поезій, поетичних та гумористичних мініатюр, віршів для дітей. Пише прозу. Його легенди, новели, нариси в свій час друкувала районна газета “Володимирецький вісник”

Іван Катрук – поет – краєзнавець, поет митець, чиє ім'я знайоме далеко за межами району, адже його вірші неодноразово друкувались в обласних періодичних виданнях.

Перші вірші друкувалися в колективному районному збірнику “Символіка роду” ; 1993р.

В 1995 році бібліотечка “Володимирецького вісника” випустила збірочку поетичних творів під назвою “Жити і бачити сонце.” Поетичні твори напрочуд ліричні, задушевні, щирі. Вони легко запам'ятовуються, легко співаються. Рівненський композитор Володимир Толканьов поклав окремі з них на музику.

Чисті, глибокі, самобутні поезії склали назву збірки “Очима повними любові” виданої бібліотечкою “Володимирецького вісника” (2005р.) при підтримці Володимирецького держлісгоспу. Доля рідного краю, краса і велич – головні мотиви творчості поета.

 

 

***

Микола Сергійович Дуляницький

Хто напророкував йому таку долю? Може, сива зозуля накувала-напророчила?..Вже першого дня, такого пам’ятного навіть в історії – 22 червня 1941 року, - коли він з’явився на світ Божий. Пережила тяжке воєнне лихоліття сім’я Дуляницьких з Канонич. Війна вже котилася на захід, коли біда постукала у вікна їхнього будинку. Рано-вранці 44-го, ще й сонце не сходило, забрали їх голих-босих – матір і його, зовсім маленького: дитину, безневинну, та вже «ідейну» і «небезпечну» для радянської влади. За «гріхи» чоловіка і батька. Посадили на підводу і повезли до Володимирця. Кинули в містечку в тюрму-темницю. Лише вгорі було маленьке загратоване віконце, і жінки, що сиділи разом з ними, часто піднімали хлопчика, аби він побачив хоч клаптик неба. …Пальцы цепкие В прутья решетки я вплел, Подтянулся, и хруснули зубы: Я увидел в расщелину Старый костел И резную окалину дуба. – Вилилось згодом у вірші. (Чи не по іронії тієї ж злої долі через двадцять років, пройшовши крізь колючі терни, він знову потрапив сюди і вже сам зміг побачити купол костелу і розлогу крону дуба). Ось так, з тюремної камери, почалося життя Миколи Дуляницького. Тут почав писати свою стражденну біографію. Тут сердобольні жінки навчили його «Отче наш» і «Ангела охоронителя», які він запам’ятав назавжди. Можливо, добрий Ангел і беріг Миколу на всіх його крутих життєвих дорогах, можливо, він допомагав перенести неймовірні страждання в Сибіру, куди його з мамою в 1945-му депортували як «неблагонадійних». Біля суворого Вітіму, притоки Лени, притулилося їхнє поселення, де За отца отбывали с мамашей… Не страдал я. Ведь в три не умеют страдать. Не беда, что окно из металла. Мне лишь детских игрушек Не стало хватать Да воздушной среды не хватало. Це вже згодом, підрісши, зрозумів невідворотність долі. Тріскучий мороз під шістдесят, вічна мерзлота, тяжка, виснажлива робота в шахті, де він, малолітній, зі своїми однолітками, мамою та її подругами по нещастю добував слюду – таким було їхнє буття. Промерзлі наскрізь бараки, мокрий, зледенілий одяг…Плакала душа, ридала і кричала: «За що, за що?..» Здавалось, що вона теж заледеніє. АЛЕ ДУША жила. Цей живий шматочок плоті прагнув тепла, сонця, світла. І всупереч всьому зароджувалась і нуртувала у ньому любов та звучала мелодія. Ще з того самого дитинства, коли вперше почув «Рябину кудрявую» - і почав підбирати ноти на баяні, який невідомо звідки взявся в бараці. Так поступово формувався музикант. Формувався характер людини-громадянина. Зі своїм баченням світу, зі своїм мисленням. До мелодії ніби самі собою почали народжуватись слова. Спочатку, можливо, прості, та все ж складались вони в риму. Згодом жорсткі, тверді, мов криця, мов отой мороз, який пробирав до самісіньких кісточок, та все ж не міг вистудити думку, слово, образ, почуття. Закінчив школу. Три роки служив в армії у Хабаровську. Двадцяте літо своє зустрів у далекому суворому краї, і писав вірші. Російською. Для нього, уродженого українця, вона мимоволі стала рідною Затерялась в далях грустная дорога, - Там за горизонтом не мои края. Здесь мои печали, здесь моя тревога – Радость и надежда – родина моя. Про Полісся знав тільки з розповідей маминих, та ще українські тужливі пісні викликали якийсь особливий чи то щем, чи то біль у серці. І теж виливались у рядки: Край Полесский – Забытая Богом дыра – Наказание людям за что-то: Средь дремучих лесов Хутора…хутора.., А вокруг то песок, то болото. Оцей біль, за чимось дорогим і втраченим, так і залишився в серці у Миколи Сергійовича і звучить у кожному рядку громадянської поезії в силу його розуміння, його таланту, якого не могла вбити каторга. Тяжкою була дорога додому – довжиною у двадцять років. Пошук роботи і пошук себе у рідному краї, де він нікому не був потрібний. Хатину їхню забрали, ніде не прописували. Спотикався Микола, боляче падав, збивав до крові коліна і знову вставав А бывает , отчаюсь… К обрыву иду и ныряю, Как в надежду, как в зов Как в спасенье свое, в пустоту. А потом тяжело глухарем огрузневшим взлетаю И набрать почему-то никак не могу висоту. Три місяці митарств, невпевненості і непевності та відчаю. І повернення - до Сибіру, тепер уже добровільно. І все ж, думкою ні-ні та був уже там, на землі батьків, перше враження від якої Запах сена тягуч и сочен, В небе желтый накат луны. Тож через якийсь час (хоч і з тяжкою душею та з тією ж непевністю) знову іде на Вкраїну. Поступово обживався. Забрав маму. Вступив до Рівненського педінституту. Успішно закінчив навчання, працював у Білому та в рідних Каноничах. Саме в школі, серед дітей, відходив-відтавав серцем і, мабуть, черпав натхнення для своєї творчості. Та ще довго жив тим минулим, яке не давало спокою, приходило у важких снах, і тоді дружина співчувала-заспокоювала: «Что, опять над Сибирью кружил?» У двох тоненьких книжечках надруковано його доробок. Це автобіографічна «Так соткана жизнь»  

Дуляницкий Н.С. Так соткана жизнь:(поэма). –Костопіль: РВП «РОСА», 2000 – 42с. І збірка віршів «На кромке ночи»  

Дуляницкий Н.С. На кромке ночи: стихи.- Костопіль: РВП «РОСА», 2001-59с. 

Вони, звісно, не вмістили всього того, що зберігають зошити, записники, що ще тісниться у передчасно посивілій голові і ще обов’язково ляже на папір осмисленною і виваженою думкою. Кожен рядок його поезії – мов натягнутий нерв: Что мы ведали-знали Тайги пацаны И концлагеря Мамского дети… Виноватыми были Без всякой вины И не знали, что тоже в ответе. Вона пройшла через нього, ота сувора й жорстока сибірська дійсність: Где Тайга – то Закон! А медведь – прокурор! И кедровкой простор засекречен… Где бандеровский отпрыск И каторжный вор Одинаковой меткой помечен. Пройшла і назавжди залишиться з ним. Зараз багато пише. Тепер уже й українською (його «Пісню про Україну» співає хор хлопчиків з Кузнецовська). Має вірну дружину і дорожить доньками і внуками. І по-своєму щасливий. Бо музика душі і вічна загадка любові – це те, заради чого варто жити і творити. І він живе. І творить. Не лише для себе, а й заради майбутнього, заради пам’яті про матір, яка тяжкохворою повернулася з Сибіру і померла. Пусть узнают дальние потомки Что в глухом украинском селе Женщина жила с душою тонкой, В сыне след оставив на земле… Нехай живе ця добра пам’ять. І нехай виболене, вистраждане поетичне слово Миколи Дуляницького ще не раз знайде відгук у людських серцях.

Єва Хутка  

Публікації творів у збірниках та періодичних виданнях 

Дуляницький М . Покаяние: вірш: В кн.: Барви надстир’я: ВАТ «Володимирецька районна друкарня»,2001. - №1. – С. 36. 

Дуляницький М. Дочерям // Маків цвіт. – Володимирець, 2003. – С. 69-70. Дуляницький М. Край Полесский // Маків цвіт. – Володимирець, 2003. – С. 68-69.

Дуляницький М. Журавель і Лось: притча // Володимирецький вісник. – 2000. – 29 січня.- С. 4.

Дуляницький М. «Дышали шумно и устало…» // Володимирецький вісник. – 2001. – 1 січня. – С. 6.

Дуляницький М. Дочерям : (Уривок) // Володимирецький вісник. – 2004. – 7 лютого. – С. 4.

Дуляницький М. Белый платок : вірш // Володимирецький вісник. – 2003. – 21 листопада. – С. 8.

Дуляницький М. «Евангелист»: вірш // Володимирецький вісник. – 2007. – 12 січня. – С. 4.  

Публікації про Миколу Дуляницького та його творчість 

Пащук І.Г. Літературно-краєзнавча енциклопедія Рівненщини. – Рівне: Волинські обереги, 2005. – 212 с.: іл. 

Сафоник Ф.С. Літературна Володдимиреччина: літературно-краєзнавчий путівник. – Володимирець: ВАТ «Володимирецька районна друкарня», 2008. – 95 с.

Скібчик С. «Длиною в четверть жизни» була дорога з Колими нашого земляка поета Миколи Дуляницького // Володимирецький вісник, 2001. – 18 липня. – С. 2.

Хутка Є. Музика душі і вічна загадка любові… // Володимирецький вісник, 2005. – 16 грудня. – С. 4.

Хутка Є. І вічна загадка любові…// Вільне слово. – 2006. – 7 лютого. – С. 4.

***

 Ольга Василівна Камінська

Народилася 3 квітня 1992 року в смт. Володимирець Рівненської області.
Закінчила Володимирецький  районний колегіум, а нині є студенткою Київського національного університету ім..Т.Г.Шевченка.
Ольга давно відома читачам, адже її твори друкувалися в місцевій пресі. Восени 2008 року вона здобула перемогу в літературному конкурсі «Перло многоцінне», проведеного Рівненською обласною організацією ВУТ «Просвіта» ім..Т.Г.Шевченка.
Її твори були опубліковані в літературному альманасі «Проріст».
Ольга член МАН і її твори , як переможниці увійшли до альманаху творчості юних літераторів «На мольбертах днів».
А на логічне завершення збірка «У полоні думок», яка видана на кошти гранту голови Рівненської облдержадміністрації та голови Рівненської обласної ради обдарованій молоді в галузі літератури, театрального, музичного та образотворчого мистецтва, хореографії, народного мистецтва, кінематографії для створення та реалізації творчих проектів.
Презентація збірки творів «У полоні  думок» відбулася 14 серпня 2009 року в районній бібліотеці для дітей.

Варто сказати окремо про юну авторку збірочки «У полоні думок» - Ольгу Камінську, дівчинку неординарної думки. В її поетичних та прозових творах криється глибина відчуттів вже, як на мене, досить сформованої особистості.
Її доробки - спів, крик, ейфорія дитячої   душі, - світлого пагінця нашого майбутнього на хоч і плідному, та забур’яненому ґрунті української духовності. Скажете: «рідкісний випадок таланту». Ні, - це, швидше, непереборна істина нашого буття, побачена  дитячими очима, виражена  суперечливими барвами юної душі, якій ще важко розібратись в  неприємно чудернацькому світі добра та зла.
Та світ наш вже змінюється на краще, якщо вона   стверджує, що


«…ніколи  не здолає
Ця нерівна боротьба.
Хоч в душі загасла свічка,
Та палає в серці жар…
Не заступить сонця нічка,
Не загасить нам Стожар…»

Ольга неодноразова переможниця літературних конкурсів району та області, призер 11 етапу Всеукраїнського конкурсу - захисту науково-дослідницьких робіт, дійсний член МАН. Добірка її творів публікувалась раніше на сторінках «Володимирецького вісника», вміщена в альманасі творчості юних літераторів «На мольбертах днів-2008».

З творчого доробку О. Камінської.

Камінська О. В. У полоні думок: Поетичні та прозові   твори. – Володимирець, 2009.

***

ВЕСНЯНІ АКВАРЕЛІ

Блакитний, зелений, жовтий, червоний, білий – це все кольори пахучого, співучого травня. Тепло, любо на вулиці, в отім садку весни. Солодко пахнуть квіти, ніжно віє вітерець. Підіймаю вгору очі, а там – у прозорому світлому небі пливуть білі, як молоко, хмаринки. Ой! Яскравий жовтий метелик! Який гарний!.. Він сідає на розніжену під сонцем квітку і теж любується, як зараз і я цією красою. Красою весняних фарб… Ступаю по траві, а вона зелена-зелена і ніби аж рипить під ногами.
Вдихаю на повні груди запашне повітря, а в голові звучить музика. Тіло пронизує дух ейфорії, і стає так солодко й добре, немов від ладану. Музика… Знов звучить музика… Гм. Якась знайома? О, згадала! Це музика весни! Весни!..

***

МУЗИКА!

Кажуть, що нема ніяких ліків,
Коли сумно і душа
Згубила спокій, лиш тривогу
віднайшла…
Та ти не вір – послухай музику!..
Душі заїр -чарівну музику!..

Якось у мене запитали: якої я думки про музику…
Музика, музика… Гм?!. Музика – це мій світ, мій біль, моя любов, моє життя… Вона така різна. То лякає, то манить, то чарує, то хвилює, то заспокоює. Ударні, гучні акорди гітари або ж ніжне поєднання саксофона і фортепіано… Коли йду повз музичну школу, не можу стриматись, щоб не завітати. Кидаю портфель на стілець – і миттю в зал. Сідаю за рояль і граю, граю. Граю аж до самозабуття. Інколи навіть не знаю, що саме. Музика ллється крізь мене. Її енергія дурманить голову. Східні мотиви – Хачатурян; готична архітектура – Моцарт; пишні бали – Штраус. А пальці ніби неможливо зупинити, і вони невгамовно кружляють у дивному поєднанні з клавішами.
Гете казав: «Архітектура – це застигла музика». А я скажу, що музика – це живі почуття, які потрібно плекати, викохувати, пропускати крізь найглибші криниці душі.
Природа – це Музика. Ми – це Музика, Всесвіт – це Музика. Шум водоспаду, трелі соловейка, важкі краплини дощу на моїй теплій долоні. Все це Вона. І неважливо, чи звучить мелодія з диска, касети або платівки: з плеєра, магнітофона чи з старенької бабусиної радіоли. Важливо лише чути і відчувати, переживати кожен момент, кожен звук, кожен подих…

Раптом я починаю дивитись на світ іншими очима, Її очима, очима Музики. Ніби настало довгоочікуване блаженне прозріння. Ніби важкі повіки спали і тепер я – це Вона… Пояснити це важко, та я й не намагатимусь. Просто я є в Музиці, а Музика є в мені. Взаємна гармонія…

***

Цикл «ЖИТТЄВІ ЕСКІЗИ»

СЕЛО РОСТЕ

-У нашому селі всі хати розкупили. Не встиг ніхто вмерти чи кудись переселитися, як хату в один момент купляють.
- І цегляні купують чи тільки дерев’яні?
- А чого ти, молодичко, так питаєш?
- Ну, думаю: дерев’яні на дрова, а цегляні кому у вашій глухомані треба?
­­  - На які дрова? Чи ти здуріла, людино добра, хороми на дрова переводити! Жениться у нас багато. І з села не хочуть виїжджати. І воду попроводили, і якісь станції попридумували. Е-е-е! А ти кажеш на дрова. Село росте! От що, людинонько добра…

В ДОРОЗІ

- Куди ідеш, небого ? Може, підвезти?
- Підвезіть, коли ласка.
- А куди ж ти так їдеш? В гості чи по роботі? Вйо, Гладиш, трохи підбіжи, таку паняночку везеш! А може, до хлопців наших?
Дівчина ніяково посміхнулася, але сміливо запитала:
-А гарні?
-О, ще й які гарні. Як дуби!
-А зуби у них гарні?
-От таке питаєш. Хіба вони коні, щоб я їм у рот заглядав? Ох і дівчина ти хитра!
-Дідусю, я не хитра, а практична. Я зубний лікар і їду до вас на роботу.
Дід Терешко аж зіскочив із воза, “ тпрукнув ” на коняку і собі  роззявив рота.
-От, ти ж дивись. То правду моя стара казала, що зубну больницю одкривають, а я й не вірив. От, ти ж дивись… А мені оцього кутнього дістанеш?..

-А я й не вірив, що у нашому краї зубну больницю одкриють. От, ти ж дивись...

***

ПОЕЗІЯ

Цикл «У ПОЛОНІ ДУМОК»

 МІЙ НАСТРІЙ

Мій настрій – непередбачуваний:
То веселий, то зовсім зсобачений,
То сумний, то нестерпний до болю,
А то – як дуж-вітер у полі.
Все щось рве, кудись несеться,
Хтозна за чим женеться.

Але й таке в житті  буває

Скажіть: чому таке буває,
Кого любиш, - той тебе не кохає,
Не знає і знати не хоче,
А іншій голову морочить?
Та інша ще когось там любить.
Чи очманіли, може, люди?..
Але й таке в житті буває:
Ти любиш, і тебе кохають!

ЛЮБЛЮ ВЕСНУ КУЧЕРЯВУ

Не люблю я літа, бо жарко,
Не люблю я зиму, бо шпарко.
Не люблю я осінь сльотаву,
А люблю весну кучеряву!

Навесні пташки прилітають,
Навесні бузок розцвітає,
Навесні зеленіє долина,
Навесні щасливіша людина!

* * *

Сиплеться сніг іскристий,
Небо горить вогнем,
Дим з димарів аж свище,
Вітер летить конем.
Лунко дзвенять підкови,
Світиться сріблом лід,
А у дворі розпашілий
Дрова рубав мій дід.

* * *

Як би хотілось, щоб  сонце
Світило на небі яскраво.
Як би хотілось, щоб люди
Мали волю і право.
Як би хотілось, щоб менше
Лиха було в Україні.
Як би хотілось, щоб щастя
Завжди усміхалось людині.

* * *
У когось в садку калина,
У когось – вишня цвіте.
І тут, і там – моя Україна,
Усе любе серцю і все святе.

Десь там – колоситься жито,
Десь там яр-пшениці лан.
Із заходу аж до сходу -
Хліба-золота океан.
Комусь – найрідніші гори,
Комусь любі поле і гай.
І  все це – рідні простори,
І все це – мій любий край!

 * * *

Сказать лихе – мов плюнути в криницю,
В якій джерельна точиться вода.
Мов зруйнувати ту душевну крицю,
Коли ти ще невинно-молода.

Сказать лихе – то черву запустити,
Що в яблуках точитиме дірки.
І вже не дасть тобі вона спочити,
Аж доки в дерева закінчаться листки.

* * *

Сусід узяв та й зрізав абрикосу.
Якраз тоді, коли вона цвіла.
Упали на межу рожеві коси,
Уже не сяде більш на них бджола.
А я чомусь заплакала від жалю:
Хай не моє! Але ж яка краса…
А уночі наснились абрикоси
Рум’янощокі,і на них – роса.

А якось тато з ярмарку приїхав,
І посадили саджанець в дворі –
Нехай росте, нехай цвіте на втіху

Мені і всій сусідській дітворі.

----------------

СПОВІДЬ

Розкажу тобі я, Весно,
Що нікому не казала.
Розповім тобі про те, що
Досі я й сама не знала.
Про Кохання, люба Весно,
Про життя бурхливий плин,
І про те, як тяжко, Весно,
Коли в світі ти ­­­– один.
Розповім, як пожирає
Моє серце зла Журба.
Та ніколи  не здолає
Ця нерівна боротьба.
Хоч в душі загасла свічка,
Та палає в серці жар…
Не заступить сонця нічка,
Не загасить нам Стожар…

              * * *
І там, і тут моя журба,
Немов на чорнім ворожба.
І вороняччя душу рве
Й з собою в вир нічний несе.
Тепла у серці вже нема,
Панує вічна тут Зима.
Із уст, що вміли говорить,
Вже зграя кажанів летить.
Угору руки вознесла,
Немов та птаха два крила.
Хотіла ж бо не зна чого,
Шукала ж бо, чогось свого.
Тепер мій світ – лиш тишина,

І крик нічного кажана…

---

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!