Стефаник використовує символи, щоб показати колективну травму українських селян кінця XIX ст., змушених шукати порятунку в еміграції. Камінний хрест, земля, мовчання — усі вони підкреслюють розрив між індивідом і його ідентичністю. Мінімалістичний стиль автора робить кожен образ універсальним, трансформуючи історію Івана у вічну притчу про жертву, втрату та надію.