Образ Остапа у повісті «Козацька помста»

На початку твору синові пана Овруцького Стасеві п’ять років. Автор такими словами характеризує його матір: «Пані дуже добра людина, заступається на народ. Та пан її мучить, знущається, кажуть, що її б’є. Тяжко їй сердешній. Та вона на те не зважає, а обороняє бідних людей, як може. Коли пана нема дома, вона по селу ходить, заходить до наших хаток, людям помагає, чим може. Та все плаче, небога, та людей просить, щоб її дитини не проклинали». Коли хлопець опинився в козацькому середовищі то йому здавалося, що то хтось із слуг коло нього порається. До викрадення козаками дитину автор звав Стасем, після – Остапом. У діда Охріма він дізнався багато нового, побачив пасіку, млин, різних досі небачених тварин. Дуже втішився, коли дід подарував йому маленьке козлятко: «Хлопець тягав цапеня, аж засапався. Старий виніс Остапові молока й шматок паляниці. Малий так був занятий козлятком, що й на їду не дуже-то зважав. А далі наставив йому кухоль. Воно встромило свою мордочку до кухля й стало пити молоко». Старий Охрім, мов дбайлива нянька все пояснював хлопцеві. Козаки усіма силами старалися вселити в його душу зерно правди і співчуття до українського народу, бажання служити для нього і у будь-яку хвилину бути готовим пожертвувати життям, поволі крапля за краплею, змінювався в хлопця світогляд. Він переконався, що козаки, то не такі люди, що їх усіх треба б вішати та на кіл садовити… Остап був до всього цікавий, його вабили сиві часи нашого народу і він хотів все більше про них дізнатися. «Ціле літо спав хлопець на свіжому повітрі, купався в ставку, бігав, живився простими, невибагливими стравами. Від того зовсім змінився. З колишнього білого мов полотно хлопчика виростав здоровий, рум’яний хлопець з загорілим лицем». «Хлопець серед такої невидальщини забув згодом про своє гніздо. Вивчив добре українську молитву. Охрім учив його грамоти зі старого часослова. Остап був дуже тямущий і до року вже читав книжки». Під правильною рукою козаків став неабияким хлопцем, виріс, мов дуб, був відважний на всяку небезпеку. Його дуже всі полюбили. У душі Остап став справжнім козаком і патріотом своєї держави. Як вперше побачив річку Дніпро, то не міг намилуватися. Коли прибули до Красноставців, до пишного замку пана Овруцького і він схоплений дивився на Остапа «йому згадалося відразу щось давнє, дуже давнє, мов крізь сон, крізь мряку. Згадалися йому дитячі літа, панські покої, розкоші. Йому здавалося, що він тепер прокинувся з якогось сну й не може ще отямитися. З цієї задуми вирвав його чортівський сміх пана Овруцького. Такий сміх він колись давно чував і дуже його лякався». Коли пан впав мертвим, Остап попросив усіх помолитися за батькову грішну душу і пробачити його за все. Зняв назавжди з жителів села панщину й усякі повинності, їм у власність віддав усю землю з лісами, ріллями, ставами. Найбільше за все він беріг у своїй пам’яті незабутнього наставника діда Охріма та навідувався до його могили.