Досліджуючи період раннього середньовіччя ми стикаємося з певним браком джерел, але не настільки, щоб не було жодної можливості зачепитись за «істину» в спробі з’ясувати обставини минулого того чи іншого процесу. На мій погляд навіть праці, які написані для вирішення політичних завдань, якщо вони опираються на джерельну базу, а не виключно на фантазію автора, мають сенс. Однак, в цілому, такого роду дослідження, лише псують історичній науці її кінцеву мету, а з точки зору професійного історика, який «женеться» за відтворенням найбільш вірогідного варіанту історичного минулого, створюючи гіпотези, які підкріплені джерельною базою, «політичні» праці будуть певною перешкодою. Якщо врахувати той факт, що від самого початку, перші дослідницькі і оглядові праці на дану тематику містили політичні амбіції (цілі), а деколи й прямі політичні завдання, тому зрозуміло, що історіографічний розвиток мав певну задану кон’юнктуру. Це стосується і німецької традиції, яка теж «грішила» такими дослідження і безумовно російська наука, якій було поставлено конкретну мету, обґрунтувати чому початки державотворення були розпочаті саме слов’янами. Ну і звісно, ще одне не менш важливе завдання, це протистояти теорії, яка була більше розвинута, більше досліджена, більше насичена аргументами, але була скажемо «ворожою» для підвалин державності, а це дуже складне завдання.
Загалом період середньовіччя, особисто для мене, є дуже загадковим, містичним з тяжінням до спрощення, це виділялось у всіх проявах діяльності, коли ми розглядаємо суспільство як живий організм, і державні утворення, які тоді виникли, і окремо їх культурний аспект. Цей механізм виглядав таким собі однолінійним процесом, де будь – яке відхилення від норми не приймалися. Водночас світогляд ще знаходився в дуже міфологізованій формі, архаїчність поглядів відображалась у релігії і філософії. Попри всю складність буденного життя, для будь – якого суспільного прошарку, ці люди приймаючи цю «сувору реальність» хотіли бути чимось більшим і прагнули знайти своє місце в «новому світі». Ці пошуки заклали цивілізаційні підвалини, якими користуємося сьогодні, і навіть ми відчуваємо прямий відбиток цих процесів. Кожен, хто хоч колись задавався питанням, звідки ми походимо, звідки беремо початок як держава, то переносимось в середньовіччя. Тому трошки поговоримо в першу чергу про поняття і термінологію, і про цей цивілізаційний вплив на нас сьогодні.
Варто зупинитись на таких поняттях як середньовіччя, середні віки в Україні (термінологія), слов’яни, вікінги (нормани), Русь, норманська теорія, антинорманська теорія. Для людини хоч трохи знайомої з історією раннього середньовіччя, всі наведенні ключові поняття дуже легко відтворюються і складаються в логічний пазл, тобто є розуміння, що з чим пов’язується і яка послідовність відтворення в історії. Отже, почнімо, від наймаштабнішого поняття, середньовіччя. Зародження якого відбулось у 15 – 16 століттях, в працях гуманістів, а остаточне утвердження в європейській історичній науці відбулось після появи праці професора університету в Галле Х. Келлера у 1698 р. Під цим періодом розуміли період між історією Древнього світу і Новою історією, тобто історією давньою, середньовічною і новою, умовні крайні дати падіння Римської імперії (476р.) та здобуття турками Константинополя (1453р.)[1] Суперечки щодо крайніх дат, точаться і сьогодні. Однак останнім часом сформовано компромісний варіант : 500 – 1500 рр. Щодо середніх віків в Україні, у своїх працях доволі розгорнуто вивчав Леонтій Войтович, він вважав, що цілком коректним є застосування європейської схеми з поділом на такі етапи : становлення та існування племінних князівств (454 – 882), класичного середньовіччя 882 – 1240 рр. існування Київської Русі, та пізнього середньовіччя[2]. Щодо народів, які ключові в нашому обговорені, це слов’яни і германці, а потім нормани, вважаю, що їх життєвий шлях цікавий з моменту «великого переселення народів», а саме змін, які цей процес запустив і як результат формування державності на новій основі. Звичайно вплив і зміни були без перебільшення кардинальні, які принесли «германці» і те що на території колись могутньої Римської імперії, виникають нові утворення і появляється зовсім інша організація суспільно – політичного життя, вже промовисто говорить, що щось змінилось, але в яку сторону? Знаючи більш ширшу історичну перспективу, і результат змін, для нас сьогодні, то звичайно, відповідь буде одна, але якщо глянути на людей 5 – 8 століття (умовно) і реалії, то, звичайно, ніякого розвитку з приходом від нових дуксів і рексів, вони не отримали, за винятком дуже обмеженого кола осіб прихильників влади (змогли збагатитись). Що стосується теорій норманської і антинорманської, саме в такому порядку про них згадую, бо в силу обставин, знову ж таки того самого політичного підґрунтя, швецькі вчені мали обґрунтувати експансію на схід. До речі цю думку підтримує львівська дослідниця Щодра Ольга у своїй статті «звідки пішла руська земля» історія проблеми та сучасні дискусії про походження русі в російській історіографії, що початок норманська теорія бере не в російській імператорській Академії наук, як часто писали в науковій літературі. Німецькі вчені, запрошенні працювати в росії, скористались норманською теорією утворення Русі у шведських попередників[3]. Власне, з цих пір розпочинається протистояння, якщо більш детальніше, дисертація Міллера, яку він виголошував 6 вересня 1749 року в імператорській академії наук на тему «Origines gentis et nominis Russorum», яку так і не завершив, стала тим наріжним каменем, який сформував спір. Після обурень, справу дослідження доручили розбирати спеціальній комісії, яку очолив М. Ломоносов, і заклав підвалини нової теорії антинорманської. Але про це трохи згодом.
[1] Середні віки в Україні : хронологія, проблеми періодизації. Український історичний журнал, 2003 №4 с. 134
[2] Там же с. 135
[3] «Звідки пішла Руська земля…» Історія проблеми та сучасні дискусії про походження Русі в російській історіографії. Вісник Львівського університету. Серія історична. 2017. Спецвипуск. С. 236 - 237
