Герої не вмирають
(сценарій виховної години, присвяченої пам’яті героям Небесної сотні)
Мета: вшанувати пам'ять героїв Небесної сотні, прищеплювати любов до Батьківщини, виховати патріотичну свідомість, розвивати бажання стати гідними громадянами України.
Оформлення: Стіна пам’яті Небесної сотні, Прапор України, надписи «Герої не вмирають», «Сам не знаю, де погину…», список прізвищ героїв з фото), на підлозі надпис із маленьких свічок «Героям слава», стіл, на столі вишитий рушник, ікона Божої матері, свічка, квіти з чорною стрічкою.
Епіграф .
Хто вмирає в боротьбі – в серцях живе повіки!
« Шлях звільнення кожної нації від поневолення
густо кропиться кров’ю ворожою і своєю».
Симон Петлюра
(Звучить «Молитва за Україну» («Господи, помилуй нас»), діти запалюють свічки для надпису «Героям Слава»)
Вчитель. Кожна людина з великою любов’ю і душевним трепетом згадує те місце, де вона народилася, де промайнуло її дитинство, дитинство з дивосвітом-казкою, з материнською ласкою у затишній батьківській оселі. То родинне вогнище, маленька батьківщина кожної людини. То її велике «Я», з якого починається людина, родина, батьківщина і вся наша велична й неповторна у світі Україна.
Шановні вчителі, учні, запрошені! Сьогодні ми зібралися тут, щоб в скорботі схилити низько голови перед пам’яттю людей різного віку, яких було вбито у мирний час ХХІ століття.
Виховну годину, приурочену пам’яті Небесної сотні оголошую відкритою.
(Оголошення теми, мети виховної години)
На сцену виходить дівчина в українському одязі, в руках у неї червона калина, з протилежного боку виходять ведучі. Звучить мелодія пісні «Пливе кача…»
Дівчина.
А сотню вже зустріли небеса.
Летіли легко, хоч Майдан ридав.
І з кров’ю перемішана сльоза....
А батько сина ще не відпускав.
Й заплакав Бог, побачивши загін —
Спереду — сотник, молодий, вродливий,
І юний хлопчик в касці голубій ,
І вчитель літній -- сивий-сивий.
І рани їхні вже їм не болять.
Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло.
Як крила ангела, злітаючи назад,
Небесна сотня в вирій полетіла.
Учень. Коли зі сцени повідомили, що в одного загиблого - четверо дітей, у другого - єдина трирічна донечка залишилася круглою сиротою, бо мати померла ще раніше, а третій - ще взагалі не встиг пожити, йому лише 17 років... І тут 50-тисячний Майдан заплакав так по-дитячому пронизливо, як ніби він теж став цією сиротою, що плаче за втраченими батьками...
Учениця. Та раптом люди розступились, до сцени під'їхав автобус та швидка з трунами загиблих героїв. На автобусі не було позначок "Ритуальна служба", "Поховання". Так надписи на цьому автобусі були б недоречні. Бо коли молоді, красиві, сильні, мужні чоловіки, які вчора були поруч, сьогодні лежать у труні, це ніяк не може бути "Ритуал". Це війна.
Вчитель. У них були такі мирні професії - як вони могли з такими "ботанічними" навичками опинитися на лінії вогню? Як мабуть посміхався снайпер з цих незграб - ще б пак, йти в атаку з дерев'яними щитами та палицями - це ж так непрофесійно, хіба так вчинить професійний солдат? Хіба вояк буде рухатися по відкритій вулиці Інститутській? Фахові вбивці розстріляли їх граючись - стріляли одному в ногу, та вбивали тих, хто намагався витягнути пораненого.
Навіщо вони йшли вперед? Навіщо? Адже Їм так багато було чого втрачати! Вони пішли на смерть, тому що бути солдатом, це не значить вміти тільки добре стріляти та знатися на тактиці. Бути солдатом - значить не відокремлювати свою особисту гідність від гідності за свою державу. Це значить поважати і любити не тільки те, що є в тобі та на тобі, але й все те, що навколо тебе. Твоя країна. Твоя колиска. Твоя відповідальність.
Учень 1. Пролунало в країні мовчання.
Навіть вітер затих на хвилину:
Відбувалось останнє прощання,
Зі словами " Герої не гинуть".
Засвітили свічки в кожнім домі,
І дивилися тихо на небо-
Так летіли у даль невідому
Всі герої, що вмерли за тебе.
Я почула, як плаче держава,
Що синів її в землю ховають.
Ви не вмерли! В Вас вічність і слава,
Бо Герої, як ви, не вмирають!
Відеоролик «Небесна Сотня» (вірш)
Вчитель.Під вечір 21 листопада, незадовго після оприлюднення рішення уряду про призупинення процесу підготування підписання Угоди асоціації України з ЄС, люди стали самоорганізовуватися через соціальні мережі. Перша акція розпочалася у Києві на Майдані Незалежності близько 22:00. Під кінець доби учасників мітингу нараховувалось близько 1500 осіб. На Майдан прийшли журналісти, громадські активісти, опозиційні політичні лідери. Стали з'являтися міліція та посилені загони Беркуту. Частина активістів пішла під Адміністрацію Президента України, після чого повернулась на Майдан Незалежності. Люди вирішили лишатися на ніч. Цього дня суд прийняв рішення заборонити встановлення наметів, кіосків, навісів під час проведення акцій на Майдані Незалежності, вулиці Хрещатик та Європейській площі до 7 січня 2014 року.
Цього дня з'явилась інформація про те, що небайдужі люди вийшли на «євромайдани» також у Донецьку, Івано-Франківську, Луцьку, Харкові, Хмельницькому та Ужгороді.
Люди вийшли на мирну акцію протесту проти рішення уряду. Вони не планували ніяких збройних сутичок. Вони просто відстоювали свої права.
У ніч проти 30 листопада українська влада силами «Беркуту» влаштувала силовий розгін Євромайдану в Києві. Внаслідок розгону було травмовано десятки протестувальників. Частина людей, що втікла від Беркуту, заховалась у Михайлівському золотоверхому монастирі на Михайлівській площі.
І тоді вже люди в більшій кількості вийшли на Майдани по всій Україні не просто відстоювати своє право на Євроінтеграцію, а право на життя в країні, де поважають честь і гідність кожного громадянина, де немає насильства, де кожна людина має захищені права.
