Звісно, були і інші військові протистояння між Україною і Росією. Але тільки два з них ( під час Північної війни і 1917-20 рр. ) проходили на найвищому державному рівні і з таким масштабом. Саме тому перший розділ присвячено їм. Я вважаю, що в першому з них в України були найбільші шанси на успіх : потужний союзник в особі шведського війська на чолі з провідним полководцем свого часу, і розумний і досвідчений правитель – гетьман Мазепа. Поразка в цьому конфлікті на кілька століть визначила підлеглий статус України. Протистояння УНР з РФСРР проходило за найменш сприятливих обставин. Недосвідченість керівництва, конфлікти серед еліт, нерозуміння народом політики влади, відсутність війська і майже повна зовнішньополітична ізоляція. І сильний, підступний і завзятий ворог. Як і в ХVII ст. росіяни вдало зіграли на протиріччях в українському суспільстві. Які це мало результати ми всі прекрасно знаємо : «розстріляне Відродження», три голодомори, ГУЛАГ.
Вже зараз, хоч війна ще не закінчилась, можна говорити про моральну перемогу України. В очах прогресивного світу наша країна стала прикладом незламності. Країна, що не піддалася на погрози кривавого диктатора, дала відсіч агресії фашистського режиму і розвінчала міф про його непереможність. Отже, можна стверджувати, що споконвічна війна, яка точилася на наших землях зараз перейшла у площину війни Майбутнього з Минулим. (Знову ж таки на думку приходить порівняння президентів воюючих країн). Фашистські режими завжди ґрунтуються на архаїці і звеличенні минулого. Але настання майбутнього невідворотне, воно завжди перемагає.
Також, в нашій боротьбі є іще один аспект. Україна повертає собі свою історію. Майже чотириста років ми були стороною, що програвала. Нині ж перемога наповнить новим змістом боротьбу Мазепи і жертву Полуботка; понівечену долю Шевченка; історичну поразку УНР; відчайдушну і приречену спробу УПА; муки й поневіряння дисидентів; смерть Олександра Ткаченка і сотень тисяч інших українців. Ми всі будемо розуміти, що всі ці жертви не були даремними.
