Назрівання глибокої економічної і політичної кризи в Російській та Австро-Угорській імперіях.

Опис документу:
УКРАЇНА В УМОВАХ НАРОСТАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ТА ПОЛІТИЧНОЇ КРИЗИ В РОСІЙСЬКІЙ І АВСТРО-УГОРСЬКІЙ ІМПЕРІЯХ Загострення українського питання в Австро- Угорщині Назрівання революційної кризи в Наддніпрянській Україні

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Назрівання глибокої економічної і політичної кризи в Російській та Австро-Угорській імперіях.


УКРАЇНА В УМОВАХ НАРОСТАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ТА ПОЛІТИЧНОЇ КРИЗИ В РОСІЙСЬКІЙ І АВСТРО-УГОРСЬКІЙ ІМПЕРІЯХ
Згадай:

1. Які причини спричинили затяжний характер Першої світової війни?


2. Як українська інтелігенція сприяла наданню допомоги жертвам війни?


3. До чого зводилася програма Загальної української ради?


Наростання економічних і продовольчих труднощів у воюючих державах
Світова війна супроводжувалася небаченими раніше людськими жертвами і матеріальними втратами воюючих сторін. За перші два роки російська армія втратила 7,5 млн вбитими, пораненими й полоненими. Але на зміну їм прийшли 15 млн запасних і рекрутів, яких набирали по всій імперії, особливо у прифронтовій зоні, якою була вся Наддніпрянська Україна.


Величезних втрат зазнала і австро-угорська армія, яка також компенсувалася новими масовими мобілізаціями по всіх регіонах Австро-Угорської імперії, у т.ч. у Західній Україні.


У ході війни відбувалися величезні зміни в народному господарстві, викликані переорієнтацією на забезпечення потреб армії. В той же час краща, найпрацездатніша частина робочої сили була призвана до армії. Місце мобілізованих у місті й селі зайняли жінки, підлітки і військовополонені. Рівень кваліфікації цих людей був низький і не відповідав вимогам виробництва. Промисловість, транспорт і фінанси не витримували перевантажень воєнного часу і розладнувалися. Ні за рівнем розвитку, ні за організацією вони не були здатні забезпечити потреби фронту і тилу. Перш за все, це стало відчуватися в Російській, а потім - в Австро-Угорській і Німецькій імперіях. Неминучим наслідком цього був дефіцит на все, від боєприпасів до товарів широкого вжитку та продуктів харчування. В містах з'явилися черги - найчутливіший індикатор економічних негараздів. У 1916 р. великі міста Російської імперії опинилися перед загрозою голодних бунтів. Продовольчі труднощі швидко наростали в Німеччині й Австро-Угорщині. В той же час невелика група представників великої промислової і фінансової буржуазії, користуючись наданими урядом пільгами, одержувала надприбутки. Все це викликало загострення соціальних суперечностей, наростання антиурядових настроїв у всіх європейських країнах.


Назрівання революційної кризи в Наддніпрянській Україні
Особливо складною була соціально-політична обстановка в Росії. Авторитет правлячого режиму швидко падав серед усіх верств населення. Царський уряд звинувачувався в некомпетентному керівництві, а близькі до престолу особи — в державній зраді. Посилювалися опозиційні настрої в Державній Думі, де у 1915 р. сформувався опозиційний уряду Прогресивний блок. У відповідь на вимогу блоку провести демократичні реформи, у тому числі припинити репресії проти українців, цар розпустив Думу.

Однак репресивними заходами було неможливо зупинити наростання масового народного руху, зокрема страйкового руху робітників. Так, на початку 1916 р. декілька днів страйкували робітники металургійного заводу в селищі Кам'янському Катеринославської губернії. Півтора місяця тривав страйк суднобудівників Миколаєва. Три тижні не виходили на роботу шахтарі Горлівсько-Щербинівського району. Загальна кількість страйкарів перевищувала 25 тис. чол.

Тривожні для режиму події відбувалися на селі. Економічна криза швидко охоплювала сільське господарство. У зв'язку з нестачею робочої сили, реманенту, тяглової худоби посівні площі в Україні у 1914-1916 рр. зменшилися на 1,9 млн дес. Ціни змінювалися у невигідному для селян напрямку. Якщо до війни за один пуд пшениці в Україні можна було купити 10 аршин ситцю, то у 1916 р. - лише 2 аршини. В цих умовах селянські господарства, особливо малоземельні, занепадали. На початок 1917 р. з 4 млн селянських господарств України 0,64 млн не мали посівів, а 1,4 млн не мали коней. Природне незадоволенняселянства інколи виливалося у відкриті бунти. Так було, наприклад, у 1915 р. у с. Нижня Сироватка Сумського повіту, де незадоволені несправедливими діями землемірів селяни, головним чином солдатки, розгромили волосну управу і вигнали стражників із села. Для придушення виступу був надісланий загін поліції, який заарештував і кинув до в'язниці близько 300 учасників виступу. У тилу поступово назрівав могутній антиурядовий виступ широких народних мас. Настрої в тилу швидко перекидалися на фронт, внаслідок чого цілі полки відмовлялися йти у бій.

 

Ставало очевидним, що Російська імперія наближається до революційного вибуху, у ході якого буде вирішуватися подальша доля всіх народів, що входили до її складу, у тому числі і українського народу. Своєю прямолінійною і реакційною політикою царизм наближав свій кінець.


Загострення українського питання в Австро- Угорщині
На відміну від російського уряду, уряд Австро-Угорщини здійснював значно гнучкішу політику, зокрема в національному питанні. Але ця політика суттєво не поліпшувала становище українців. Навпаки, восени 1916 р. надії Головної української ради і всіх інших лояльних Австро-Угорщині політичних сил Західної України на одержання автономії української частини Галичини й Буковини стали розвіюватися. 4 листопада 1916 р. уряд Німеччини проголосив утворення «самостійного» Польського королівства з 10 губерній Польщі, які до 1914 р. належали Російській імперії, а в ході воєнних дій були захоплені німецькими військами. Одночасно імператор Австро-Угорщини Франц-Йосиф І проголосив автономію Галичини без розподілу краю на східну і західну частини. Українців, таким чином, віддавали під контроль поляків. Було проігноровано найважливішу вимогу західних українців, з якою вони зверталися до Відня десятки років: надати автономію Східній Галичині, населеній переважно українцями. Більше того, між урядами Німеччини й Австро-Угорщини відбувалися переговори щодо утворення у майбутньому з Королівства Польського й Галичини самостійної держави у формі конституційної монархії. Для Німеччини й Австро-Угорщини значно важливішим було мати у Європі союзних з ними поляків, ніж вирішувати «українське питання» в умовах, коли більша частина України була під російським контролем.

Життя підказувало українцям, як західникам, так і наддніп-рянцям, що їхнє визволення залежить передусім від них самих.
ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Чим було викликане наростання економічних і продовольчих труднощів у воюючих країнах і в чому воно проявлялось? 

2. Чому економічна криза в Росії виявилася сильнішою і глибшою, ніж у її противників?


3. Розкрий наростання політичних суперечностей у верхах російського суспільства.


4. Назви факти, які свідчать про назрівання незадоволення робітників і селян Наддніпрянської України в 1915-1916 рр.


5. Що означало для українців Галичини й Буковини рішення Німеччини про утворення Польського королівства?


6. Чому одразу після утворення Польського королівства уряд Австро-Угорщини пішов на проголошення автономії Галичини?


7. Чому українців не влаштовував той варіант автономії Галичини, яку проголосив австрійський уряд?

ДОКУМЕНТ



1. Оцінка істориком І. Крип'якевичем рішення Австро-Угорщини про надання Галичині автономії

Актом «двох цісарів» з дня 23 жовтня (4 листопада н.ст. - Авт.) 1916 р. проголошено повстання польської держави на території, [...] відвойованої військами центральних держав від Росії. Нове Польське королівство, віддане в беззастережну сферу впливу Німеччини, не заімпонувало полякам і не витиснуло з них ні захоплення, ні рекрута, тим більше, що за його кордонами залишилася Познанщина й Галичина. Та тут пішов назустріч давним польським вимогам австрійський уряд. Нехтуючи все те, що він говорив і до чого він був зобов'язаний супроти українців, він рішився на відокремлення Галичини від цілісності Австро-Угорщини. Відокремлення передбачувало такий уклад відносин, що віденський уряд і парламент не мали в майбутньому права вмішуватися у внутрішні відносини Галичини, через що українське населення було здане на польську ласку й правно-державне становище до Австрії, як новостворене Польське королівство до Німеччини. В проводі галицької політики запанувала розгубленість, в масах обурення чергувалося з розчаруванням. Жертви крові, що їх поклала Галичина на побоєвищах Австрії, видавалися даремні. [...]

Велика історія України. Видав Іван Тиктор.-Львів - Вінніпег, 1948. - С. 762.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДО ДОКУМЕНТА

1. Документ № 1.


а) У запропонованому вище фрагменті з «Великої історії України» І. Крип'якевича говориться, що проголошення Польського королівства не могло задовольнити поляків. Чому?


б) Чому, на твою думку, австрійці вирішили надати автономію Галичині, не розділивши її на Східну, населену переважно українцями, і західну, переважно польську?


в) Яку реакцію серед українського населення і політиків Західної України викликало проголошення автономії Галичини? Чому?


Новітня історія України 10 клас, Ф. Г. Турченко


                                                     СТАНОВИЩЕ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ НА ПОЧАТКУ ХХ ст.

ЗГАДАЙТЕ:
Якими були особливості економічного розвитку українських земель наприкінці ХІХ ст.? Як проявлялася модернізація в економіці українських земель у другій половині ХІХ ст.? Коли в Наддніпрянській Україні виникають перші монополістичні об'єднання?
1. Адміністративно-територіальний устрій українських земель у складі Російської імперії та Австро-Угорської монархії
Визначте основні риси адміністративно-територіального устрою українських земель у складі Росії та Австро-Угорщини. Вирізніть спільне та відмінне.
Читаймо для розуміння
На початку ХХ ст. український народ не мав своєї держави. Його землі загальною площею 700 тис. кв2 було переділено між Росією та Австро-Угорщиною. Всього на українських землях проживало 48 млн осіб, зокрема 33 млн українців.
Українські землі, що входили до складу Росії, були об'єднані в три регіони — генерал-губернаторства по 3 губернії* в кожному: Малоросійська (Чернігівська, Полтавська та Харківська губернії), Київська (Волинська, Подільська і Київська губернії) і Новоросія (Катеринославська, Таврійська та Херсонська губернії). Кожна губернія поділялася на 10-12 повітів*, а ті, своєю чергою, на волості* з кількома селами у кожній.
Губернськими і повітовими центрами були міста, волосними — містечка. Губерніями керували губернатори, яких призначав цар із середовища вищих військових і відомих дворян. Повіти очолювали капітани-справники, яких обирали зі свого середовища дворяни повіту. На чолі волості стояв обраний волосним сходом старшина. Йому підпорядковувалися сільські старости, яких обирали сільські громади. Окрім цих органів виконавчої влади, у губерніях і повітах створювались виборчі самоврядні установи — земські зібрання (розпорядчі органи) та земські управи (виконавчі органи). Втім, їхні функції були обмежені питаннями будівництва та утримання місцевих шляхів, розвитку хліборобства, промисловості, торгівлі, надання населенню медичних послуг, освіти, зв'язку, протипожежного захисту тощо. Діяльність земств контролювалася губернаторами та міністерством внутрішніх справ.
До складу Австро-Угорщини входили три історичні українські регіони: Східна Галичина, Північна Буковина і Закарпаття. Східна Галичина з адміністративним центром у Львові переділялася на 50 повітів, Північна Буковина з центром у Чернівцях — на 10 повітів, Закарпаття з центром Ужгород — на 4 комітати.
У Буковині найвищою посадовою особою був крайовий президент, а в Галичині — намісник. Вони призначалися цісарем і мали широкі повноваження. Їм підпорядковувались повітові старости, яких призначав міністр внутрішніх справ. Повітові старости призначали війтів, які очолювали сільські громади. У Львові й Чернівцях діяли крайові сейми, що виконували функції органів місцевого самоврядування. Вони опікувалися проблемами торгівлі, освіти, санітарного стану в населених пунктах тощо.
Читаймо для розуміння
Про які особливості економічного і соціального розвитку свідчать, на вашу думку, наведені дані?
Переважну більшість населення українських земель складало селянство. У Наддніпрянській Україні в сільській місцевості проживало 84% населення, в західноукраїнських землях — 85%.
Проте, на тлі процесів модернізації постійно зростала кількість міст. Їхнє населення, як і населення невеличких містечок і робітничих селищ, було багатонаціональним.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!
До ЗНО з ІСТОРІЇ УКРАЇНИ залишилося:
0
3
міс.
1
7
дн.
1
5
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!