Сьогодні о 18:00
Вебінар:
«
Особливості використання арттерапевтичних технік у роботі з дошкільниками
»

Навчально-методичний посібник "Українські народні ігри у дошкільному навчальному закладі"

Дошкілля

08.09.2019

8878

369

0

Опис документу:
Навчально-методичний посібник містить теоретичний і практичний матеріал щодо використання українських народних рухливих ігор у роботі з дошкільниками. Укладачі: С. І. Матвієнко, І. І. Заплішний. Джерело: http://lib.ndu.edu.ua/dspace/bitstream/123456789/73/1/%D0%9C%D0%B0%D1%82%D0%B2%D0%B8%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%98%D0%B3%D1%80%D0%B8_%D0%9C%D0%90%D0%9A%D0%95%D0%A2.doc
Перегляд
матеріалу
Отримати код

Ніжинський державний університет

імені Миколи Гоголя

Українські народні рухливі ігри

у дошкільному навчальному закладі

Навчальний посібник

Укладачі:

С. І. Матвієнко,

І. І. Заплішний

Ніжин

2017

ББК 74.100.5я73

УДК 373.21:37.037(075.8)

У45

Рекомендовано Вченою радою

Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя

(НДУ ім. М. Гоголя)

Протокол № 2 від 26.02.17 р.

Рецензенти:

Щербак П. І. – доцент кафедри фізичного виховання та валеології Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя, кандидат педагогічних наук;

Аніщук А. М. – доцент кафедри дошкільної освіти Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя, кандидат педагогічних наук.

У

У45

країнські народні рухливі ігри у дошкільному навчальному закладі : навч. посіб. Вид.3-тє, перероблене й доповнене / уклад. : С. І. Матвієнко, І. І. Заплішний. – Ніжин : НДУ ім. М. Гоголя, 2017. – 152 с.

Навчально-методичний посібник містить теоретичний і практичний матеріал щодо використання українських народних рухливих ігор у роботі з дошкіль­ни­ками, зокрема: схеми написання конспектів розучування та проведення рухливих ігор з дітьми різного віку; схему-інструкцію аналізу рухливої гри в різних вікових групах ДНЗ; схему самоаналізу народної рухливої гри для студента, який проводив рухливу гру; пам’ятку для проведення рухливих ігор у роботі з дошкіль­никами; завдання для самоконтролю вивченого теоретичного матеріалу тощо.

Матеріали навчально-методичного посібника орієнтовано на використання їх у межах вивчення навчальної дисципліни “Теорія та методика фізичного вихо­вання та валеологічної освіти”, “Оздоровчі технології та діагностичні методики фізичного розвитку дітей” для студентів спеціальності “Дошкільна освіта”, а також задля удосконалення методичної підготовки студентів щодо проходження ними різних видів педагогічної практики у дошкільних навчальних закладах.

У посібнику розміщено добірку українських народних рухливих ігор, яка стане допомогою студентам і педагогам у безпосередній роботі з дошкільниками.

Рекомендовано для студентів і магістрантів спеціальності “Дошкільна освіта”, викладачів і фахівців у галузі дошкільної освіти.

ББК 74.100.5я73

УДК 373.21:37.037(075.8)

© С. І. Матвієнко, 2017

© І. І. Заплішний, 2017

© НДУ ім. М. Гоголя, 2017

Зміст

Передмова 4

Розділ І. Теоретичні аспекти рухливої гри як основи народних рухливих ігор 7

1.1. Основні поняття про рухливу гру 7

1.2. Класифікація рухливих ігор 12

1.3. Короткі дані з історії рухливих ігор 18

1.4. Погляди видатних педагогів на проблему використання
рухливих ігор у фізичному вихованні дітей 22

Розділ  ІI. Теоретичні основи використання
українських народних рухливих ігор у роботі з дошкільниками
23

2.1. Види українських народних рухливих ігор та їх характеристика 23

2.2. Українські народні ігри як засіб національно-патріотичного виховання

дошкільників 25

2.3. Українські народні рухливі ігри як засіб фізичного виховання
дошкільників 36

2.4. Вплив рухливих ігор на розвиток рухових якостей

дошкільників 39

2.5. Принципи, методи й форми навчання дошкільників
українських народних рухливих ігор 45

Розділ ІIІ. Методика використання українських
народних рухливих ігор у роботі з дітьми
дошкільного віку в ДНЗ
50

3.1. Етапи проведення з дошкільниками народних рухливих ігор 52

3.2. Методика проведення рухливих ігор з дошкільниками
різного віку 59

3.3. Використання малих фольклорних жанрів при проведенні
з дошкільниками українських народних рухливих ігор 64

3.4. Особливості проведення українських рухливих ігор з музичним
супроводом 67

Література 69

Додатки 75

передмова

Розбудова незалежної системи освіти та культури України визначає важливим напрямом роботи для усіх її ланок забезпечення належного рівня фізичного та психічного здоров’я дітей, їхнього повноцінного розвитку. Перш за все, це стосується дошкільної освіти як початкової ланки національної освітньої системи.

Одними із головних завдань професійної діяльності педагогів дошкільного навчального закладу (тут і далі – ДНЗ) є зміцнення фізичного, емоційного та психічного здоров’я дошкільнят, забезпе­чення належного рівня підготовки дітей до навчання у школі тощо.

У наукових дослідженнях останніх десятиліть зазначено, що основними причинами різних відхилень у фізичному розвитку й стані здоров’я дітей є недостатня рухова активність, обсяг якої з кожним роком зменшується (В.В.Мурза, Л.Д.Глазиріна, І.В.Поташнюк, Л.А.Сварковська, В.В. Язловецький та ін.), непідготовленість дітей самостійно піклуватися про своє фізичне вдосконалення (О.Д.Дубогай, М.І.Козленко, О.М.Козленко та ін.), недостатня увага вихователів і родини до проблеми виховання в дошкільників позитивного ставлення до збереження й зміцнення свого здоров’я (Г.В.Бєлєнька, О.Л.Богініч, Н.В.Левінець, М.А.Машовець, І.М.Петренко, А.В.Цьось та ін.).

Досягнення окреслених вище завдань можливе за умови ефек­тивності фізичного виховання дошкільників, про що зазначено у Законах України “Про дошкільну освіту”, “Про фізичну культуру” тощо. У текстах означених державних документів вказується на те, що одним із пріори­те­тних напрямків освітнього процесу в сучасних дошкільних навчаль­них закладах залишається фізичне виховання дітей. Воно спрямову­ється на охорону та зміцнення здоров’я дітей, підвищення опірності й захисних сил дитячого організму, поліпшення його праце­здатності; на своєчасне формування у малюків життєво важливих рухових умінь і навичок, розвиток фізичних якостей і забезпечення належного рівня рухової підготовленості та фізичної культури взагалі; на виховання стійкого інтересу до рухової активності, потреби в ній, вироблення усвідомленого ставлення до здорового способу життя.

На важливість формування цих та інших базових якостей особистості у різні періоди дошкільного дитинства в ігровій та інших видах діяльності наголошено у змісті Базового компоненту дошкільної освіти в Україні. В його освітній лінії «Особистість дитини» вказано на необхідність підвищення ефективності роботи педагогів з фізичного виховання дошкільників стосовно формування в них основних фізичних якостей, рухових умінь, культурно-гігієнічних, оздоровчих навичок тощо [19, с.6].

У практиці роботи з дошкільниками використовуються різноманітні засоби фізичного виховання (як новітні, так і традиційні) з метою підви­щення рівня рухової активності дітей, формування у них пози­тивної мотивації до занять фізичними вправами, різними видами рухової діяльності, а також до занять рухливими іграми.

Сучасна система фізичного виховання дітей дошкільного віку передбачає для використання широкого спектру рухливих ігор, у тому числі – українських народних, рухливих ігор спортивного характеру тощо. Українські народні рухливі ігри, створені послідовною зміною вікових і соціальних ролей, мають великий потенціал всебічного роз­витку дитини-дошкільника, оскільки вони найповніше відображають спо­сіб життя та звичаї нашого народу, його побут, рівень уявлень українців про світ, елементи національних побутових і військових дій. Процес навчання дошкільників українських народних рухливих ігор на­дає можливість ознайомити дітей з народними звичаями, тради­ціями, обрядами, сприяє вихованню у малят національної гордості, почуття патріотизму.

Зазначимо, що у практиці сучасного ДНЗ національні рухливі ігри нині використовуються епізодично, без достатнього наукового обґрун­тування їхнього впливу на фізичний стан дітей.

Недостатньо уваги також приділяється питанню проведення з дошкільниками різного віку українських народних ігор і в системі підго­тов­ки майбутнього фахівця дошкільної освіти. Для вивчення теми “Рух­ливі ігри та методика їх проведення” у структурі навчальної дисципліни “Теорія та методика фізичного виховання та валеологічної освіти” відводиться загалом 6 аудиторних годин – відповідно по 2 години для проведення лекційних, семінарських і лабораторних занять.

Удосконалення підготовки майбутніх вихователів ДНЗ щодо вико­рис­тання ними у практиці роботи з дошкільниками різних засобів фізичного виховання, у тому числі – народних рухливих ігор, визна­чає необхідність поглиблення теоретичних знань студентів про педа­го­гічний потенціал, класифікацію та структурні особливості ігор даного виду.

Науковий аналіз здобутків вітчизняної педагогічної науки засвід­чив, що на сьогодні в практиці національного дошкілля представлено обмежену кількість навчально-методичних і методичних посібників з проблеми використання українських народних рухливих ігор в роботі з дошкільниками різних вікових груп.

У сучасних наукових дослідженнях у галузі фізичної культури Е.С.Вільчковського, А.Я.Вольчинського, Г.О.Воробей, І.С.Кліш, Є.Н.При­ступи, А.В.Цьося, А.С.Шевчук зосереджується увага на активних народних засобах фізичного виховання дітей – рухливих іграх, фізичних вправах, загартовуючих процедурах, гігієнічних факторах.

Ґрунтовний теоретичний і методичний матеріал стосовно україн­ських народних ігор як засобу фізичного виховання зібрано в моно­графії А.Я.Вольчинського та Н.О.Вольчинської “Українські народні рухливі ігри в системі фізичного виховання дошкільнят”. Заслуговують на увагу посібник І.В.Лущик “Рухливі ігри в дитячому садку” та колек­тивна праця науковців Є.П.Приступи, О.В.Слімаковського, М.А.Лук’я­ненко “Українські народні рухливі ігри, розваги та забави: методологія, теорія і практика”, у змісті яких міститься також ґрунтов­ний практичний матеріал, що допоможе студентам, майбутнім вихова­телям ДНЗ, а також педагогам-практикам збагатити роботу з дітьми цікавими й ефективними українськими народними рухливими іграми.

Метою даного посібника є розширення й поглиблення знань сту­дентів спеціальності “Дошкільна освіта” про українські народні рух­ливі ігри, висвітлення основних вимог з організації та проведення ігор даного виду з дітьми різних вікових груп.

У посібнику представлено широкий спектр методичних матеріалів (схема написання конспектів розучування та проведення рухливих ігор з дітьми різних вікових груп; схема-інструкція аналізу в різних вікових групах ДНЗ; схема самоаналізу народної рухливої гри для студента, що проводив рухливу гру; пам’ятки для проведення рухливих ігор у роботі з дошкільниками тощо).

Ефективною допомогою студентам під час проходження ними різних видів педагогічних практик у ДНЗ стане добірка українських на­род­них рухливих ігор, класифікована за категоріями фізичних якостей, удосконаленню яких сприятимуть обрані ними рухливі ігри.

Розділ І

Теоретичні аспекти рухливої гри

як основи народних рухливих ігор

1.1. Основні поняття про рухливу гру

Для сучасної педагогіки і філософії гра – це термін, що ним тради­ційно позначають форму поведінки, в якій відтворюються характерні риси об’єктивно доцільних способів дій.

У житті суспільства “гра старша за працю”, а “праця є дитя гри”. Досить відомою є винайдена К.Гроссом формула: людина або тварина граються не тому, що вони молоді, – саму молодість надано їм для того, щоб гратись, тобто вправлятись у майбутньому самостійному житті. Наприкінці XIX – початку XX ст. німецький філософ Ф.Шиллер висунув теорію гри. Прихильниками його теорії були філософи К.Гросс (Німеччина), Г.Спенсер (Англія), Летурно (Франція). Відповідно до цієї теорії людина розвивалася фізично й розумово завдяки праці, а трудовий процес виник із гри.

Подальші спроби визначити сутність гри мали таке значення: наприклад, погляд на гру як на діяльність, породжувану прагненням одержати насолоду (теорія функціонального задоволення К.Бюлера), або як таку, що надає змогу реалізувати витіснені з життя бажання (3.Фрейд), чи навіть втекти від життя (А.Адлер). Голландський вчений Ф.Бойтендайк вказував на те, що дитина грається тому, що наділена особливою динамікою і особливим ставленням до дійсності.

У дошкільній освіті гра визначається як суспільне явище, само­стійний вид діяльності, властивий людині.

Знаний вчений у галузі дошкільної освіти Т.І.Поніманська трактує гру як “один із найцікавіших видів людської діяльності, провідну діяль­ність дошкільника, засіб його всебічного розвитку, важливий метод виховання” [46, с. 448].

Питання про роль гри, ігрових прийомів, використання гри як виду і методу навчання й виховання дітей розкриті у роботах багатьох педагогів: О.П.Усової, Р.Й.Жуковської, Д.В.Менджерицької, Р.С.Буре, Ш.О.Амонашвілі, Б.М.Шиян та ін.

Зокрема, О.П.Усова розглядала гру як засіб для вирішування певних завдань виховання дітей дошкільного віку, як форму вихо­вання. “Гра стане могутнім виховним фактором, якщо у педа­гогічному процесі вона буде використовуватися для організації життя дітей дошкільного віку, а саме їх інтереси, запити, і спілкування та інші бу­дуть організовуватися і задовольнятися іграми й у формах гри” [63, с. 460].

Цю думку підтримує Л.В.Артемова, яка у своїх наукових працях надає грі дошкільника великого значення. Вчена вважає, що гра допо­може задовольнити дитячу допитливість, залучити її до активного пізнання навколишнього світу. Головна особливість навчання у грі та, що, граючись, діти не підозрюють, що вони засвоюють певні знання [1].

Основна ознака гри вона вільна, вона сама свобода. Про це зазначає в своєму тлумачному словнику В.Даль: “Играть – шутить, те­ши­ться, веселиться, забавляться, проводить время с потехой, зани­маться чем-то для забавы, от скуки, безделья”, що виражається у довільній різноманітності рухів “тела и ума” [17, с. 6].

Із свободою, безперечно, пов’язана й друга основна ознака гри – її тимчасова діяльність. Вона проявляється в розумовій або фізичній діяльності і, залежно від змісту та форми гри, ці види діяльності можуть співіснувати.

З ігрової діяльності випливає третя ознака гри – її обмеженість. Кожна гра має місце дії і визначає час, тобто вона відбувається в пев­них часових і просторових вимірах. Гра починається, має період розвитку і в певний момент закінчується. Проте, поки вона триває, у ній панує рух у просторі, бо гра відбувається в межах своєї ігрової території, де діють власні правила і закони. Якщо правила не дотримуються, то це не гра.

При визначенні формальних ознак гри увага наголошується на її альтруїстичному характері, бо гра не виробляє матеріальних благ і цінностей. У грі відбувається самовираження (наслідувати або бути кращим від когось, тобто сильнішим, спритнішим і кмітливішим від своїх товаришів). Самовираження відбувається в основному в іграх, які містять елементи суперництва. Суперництво тримає гравців у напрузі (як кажуть, “напружена гра”).

Елемент напруги переважає в індивідуальних іграх, він наростає в міру того, як гра набуває характеру змагання. Слід зазначити, що озна­чений елемент напруги також надає ігровій діяльності певної етичної цінності, бо він випробовує гравця з усіх боків: його витривалість, смі­ли­вість, винахідливість, а також його моральні якості. Саме тому дії гравця можуть бути непередбачувані, але в межах, визначених пра­вилами у грі. Формальні ознаки також вказують на те, що гра є вільною діяльністю.

Гра може бути засобом самопізнання, розваги, відпочинку, фізич­ного та суспільного виховання, засобом спорту. Видатний психо­лог О.М.Леонтьєв у праці “Психологічні основи дошкільної гри” [36] описує процес виникнення дитячої рольової гри в такий спосіб: під час діяль­ності дитини виникає протиріччя між бурхливим розвитком у неї потре­би діяти із предметами, з одного боку, і розвитком способів діяль­ності, з іншого. Дитина хоче сама виконувати певні дії (керувати автомо­білем, пливти у човні тощо), але не може здійснювати ці дії тому, що не володіє і не може опанувати ті операції, які обмежені реальними предметними умовами цієї діяльності. Це протиріччя може розв’яза­тися у дитини тільки в цій діяльності – у грі.

Намагаючись діяти, як дорослі, діти дошкільного віку задоволь­няють свою природну потребу в рухах, формують такі базові якості, як самостійність, активність, ініціативність, рішучість, відповідальність пе­ред ровесниками, забезпечують необхідні емоційні умови для свого всебічного розвитку.

Гра займає більшу частину життя дитини й дарує їй щохвилинну радість і захоплення. Ігрова діяльність багатогранна: дитячі ігри з іг­раш­ками, настільні ігри, народні ігри і забави, рухливі ігри, спортивні ігри то­що. Інтерес до ігор пов’язаний, з одного боку, із задоволенням біо­­ло­гічної потреби у русі (кінезофілія), а з іншого, із прагненням пі­знан­ня навко­лишнього світу, спілкування з іншими людьми. Інтерес до ігор також змінюється у міру зростання і розвитку організму, в різних ві­ко­­вих групах ДНЗ у дітей проявляється зацікавленість до ігор певного типу.

Особливою категорією ігор є рухливі ігри.

Рухливими називаються ігри, в яких яскраво виявлена роль рухів [12, с. 192].

Кожна рухлива гра має свої зміст, будову і методичні властивості.

  • зміст складає: сюжет, правила і рухові дії гри;

  • будова рухливої гри – організація дій гравців, яка дає мож­ливість різноманітному застосуванню способів досягнення мети;

  • методичні властивості гри залежать від її змісту та будови.

Іграм цього виду притаманні: самостійність рухів, творча ініціатив­­ність, виконання окремих дій відповідно до сюжету гри, раптовість ситу­ації в грі, елементи змагань, зіткнення протилежних думок у рішенні ігрових ситуацій.

Характерною рисою рухливих ігор є чітко обумовлені рухи у змісті гри (біг, стрибки, кидки, передачі і ловлі спортивних предметів, різно­манітні пересування та ін.). Ці рухові дії мотивовані її сюжетом (темою). Вони спрямовані на подолання різних труднощів, перешкод, які виникають на шляху досягнення мети гри.

Рухливі ігри розглядаються не тільки як засіб, а й метод фізичного виховання, який застосовується головним чином для комплексного удосконалення рухів [12, с. 193]. Характерна їх особливість – комп­лекс­­на дія на організм і на всі якості особистості дитини: у грі одно­часно здійснюється фізичне, розумове, естетичне і трудове виховання. Ак­тив­­на рухова діяльність ігрового характеру викликає позитивні емо­ції, прискорює всі фізіологічні процеси в організмі, покращує роботу всіх органів і систем. Під час гри діти діють відповідно до прави­л, які обов’язкові для всіх учасників. Правила регулюють поведінку грав­­ців і сприяють виробленню взаємодопомоги, колективізму, дисци­плі­нованості.

У грі діти виховують і перевіряють свою силу і спритність, швид­кість і витривалість. Гра дарує дітям радість, задовольняє її рухові потреби, вона спрямована на формування та закріплення рухових умінь та навичок, необхідних для виконання соціальних, професійних функцій у майбутньому.

Уявити дитинство без гри неможливо. Тому без гри дітям жити нудно й нецікаво. Те, що відбувається у звичайній неігровій ситуації, нудне, навіть неприємне, проте у грі, завдяки емоційній привабливості, труднощі долаються успішно й легко. Діти іноді можуть настільки захо­питися грою, що, буває, їх навіть заспокоїти важко. Де є гра, панує ра­дість дитячого життя і здоров’я. Недарма у народі кажуть: “Де гра, там і радість”.

Малята грають скрізь, де трапляється нагода: у хаті, на вулиці, у полі, у лісі, на річці, спортивному майданчику. Захоплюючись грою, вони не помічають, що навчаються: пізнають нове, орієнтуються в різних ситуаціях, поглиблюють раніше набутий досвід, розвивають фан­тазію тощо. Крім того, до активної рухової діяльності залучаються навіть найпасивніші діти, в процесі якої у них найповніше прояв­ляються індивідуальні особливості й інтелектуальні можливості.

Цінність рухливих ігор не лише в тому, що вони розвивають рухи дітей, а й у тому, що спонукають малят бути активними, діяльними, міркувати, досягати успіху. Завдяки цим іграм увесь організм дитини втягується в роботу, у малят поліпшуються апетит і травлення, стає глиб­шим дихання, зміцнюється нервова система, виховуються такі риси характеру, як дисциплінованість, стриманість тощо.

А.М.Бурова зазначає, що рухливі ігри мають багато переваг перед гімнастичними вправами і незамінні для рухового розвитку дитини. На думку дослідниці, такими перевагами є:

  1. Емоційна насиченість, яка надає рухливим іграм приваб­ли­вості, мобілізує зусилля дитини, дарує їй радість і задоволення. Емо­цій­не піднесення дошкільників зростає в іграх завдяки наявності елементів несподіванки та змагання.

  2. Характер рухової діяльності в більшості ігор забезпечує роботу значної маси великих м’язів (біг, стрибки, кидання), що відповідає особливостям рухового апарату дошкільняти.

  3. Можливість для проявів особистої ініціативи дітей (попри готовий зміст гри й окреслювану правилами довільність рухів є достатній простір для власних пропозицій) активізує рухову творчість.

  4. Різноманітність рухів – заміна під час гри одних видів іншими (діти бігають або тихо підкрадаються, присідають, нахиляються вперед або зупиняються) – запобігає швидкому стомлюванню.

  5. Можливість саморегулювання темпу, енергії та тривалості рухів (за бажанням і відповідно до потреби можна або пришвидшити чи сповільнити біг, або зробити перерву й присісти) робить гру приваб­ливою, рухи легше виконуються.

  6. Наявність передумов для розвитку ряду психічних якостей – ко­лективізму, дисциплінованості, сміливості, винахідливості тощо – сприяє моральному становленню дитячої особистості [7].

Рухливі ігри стимулюють розумовий розвиток дитини, регулюючи й поглиблюючи її уявлення про довкілля, розвиваючи увагу, пам’ять, спостережливість. За їхньою допомогою можна виховувати моральні якості: сміливість, рішучість, чесність, почуття товариськості. Вони допомагають також педагогові виховувати в дошкільнят естетичні почуття. Динамічність, чіткість, плавність рухів, чіткі шикування (у пари, колони, коло), різні фігури, образи, словесний супровід тішать малих, учать їх розуміти красу.

Рухлива гра є для дітей своєрідною формою пізнання світу, за­до­вольняючи їхні пізнавальні, соціальні, моральні й естетичні потреби.

Дослідники, у працях яких розглядається проблема використання рухливих ігор з метою всебічного розвитку дитини, зазначають, що гра цього виду є потребою здорової дитини, дарує їй радість і втіху, роз­ви­ває здатність усвідомлювати свої дії та вчинки, сприяє форму­ванню внут­рішнього ставлення до того, що її оточує [2; 6; 7; 10-12; 15; 16; 18; 35; 42; 64; 68].

С.І.Матвієнко, О.В.Варуха вказують на те, що нині «у роботі інструкторів з фізичного виховання у ДНЗ і вихователів продовжують зустрічатися такі професійні помилки щодо навчання дошкільників основних рухів, серед яких, зокрема: незнання методики навчання рухів, відсутність чіткої системи заходів у даному виді діяльності». Все це стосується й роботи з використання рухливих ігор [41, с. 136].

Питання для самоперевірки

  1. Перелічіть ознаки гри та схарактеризуйте кожну з них.

  2. Дайте визначення поняття “рухлива гра”.

  3. Визначте, чим рухливі ігри відрізняються від гімнастичних вправ.

  4. Схарактеризуйте рухливу гру як засіб всебічного розвитку дітей дошкільного віку.

  5. Обґрунтуйте думку А.М.Бурової про переваги рухливих ігор над гімнастичними вправами.

    1. Класифікація рухливих ігор

У психології та педагогічній науці існує велика кількість класи­фікацій рухливих ігор. Так, видатний психолог Д.Б.Ельконін [61] поділяв рухливі ігри дітей на 4 групи:

    1. Імітаційно-процесуальні, у яких дії малюків мають характер простого наслідування дій за зразком.

    2. Драматичні ігри за визначеним сюжетом.

    3. Ігри із нескладними за сюжетом правилами.

    4. Ігри з правилами без сюжету та елементарні спортивні ігри.

Дослідниця О.В.Шевченко пропонує наступну класифі­кацію рухливих ігор [59, с. 13]:

  1. За складністю їх змісту: від простих до більш складних (напів­спор­тивних).

  2. З урахуванням вікових особливостей дітей.

  3. За характером рухової діяльності (ігри з загальнорозвив­а­льними вправами, бігом, стрибками, з метанням та ін.).

  1. За домінантністю впливу на розвиток фізичних якостей (сили, швидкості, витривалості, спритності: координації, окоміру та рівноваги).

  2. Ігри, що сприяють підготовці до опанування елементів окремих видів спорту.

  3. Залежно від взаємовідносин гравців:

  • без зіткнення з “суперником”,

  • з частковим зіткненням,

  • з боротьбою “суперників”.

За О.В.Шевченко, рухливі ігри групуються також за наступними ознаками:

  • формою організації занять (заняття, урок, перерва, свято та ін.);

  • характером моторної щільності (з великою, середньою і малою рухливістю);

  • за сезоном і місцем роботи (ігри влітку, взимку, у приміщенні, на повітрі та ін.) [59, с.13].

Вчений Е.С.Вільчковський поділяє рухливі ігри, які проводяться з дітьми дошкільного віку, на 3 види:

1) сюжетні;

2) ігрові вправи;

3) ігри з елементами спорту [11, с. 195].

Цієї ж класифікації рухливих ігор дотримується дослідниця А.М.Бурова, конкретизуючи їх детальніше на:

  1. Сюжетні (сюжетно-рольові), в основу яких покладено життє­вий дослід дитини, її уявлення про навколишній світ (поведінку, дії дорослих, рухи та дії птахів, тварин тощо).

  2. Несюжетні (ігрові вправи), для яких характерна конкретність рухових завдань відповідно до вікових особливостей та фізичної підготовки дітей.

  3. Спортивні ігри, які, на думку А.М.Бурової, є найвищою сходинкою рухливих ігор [5; 6].

Аналізуючи сутність рухливих ігор, А.М.Бурова зазначає, що розрізняють власне рухливі ігри і спортивні. Власне рух­лива гра – це свідома, ініціативна діяльність, спрямована на досягнення умовної мети, яка потребує від гравців активних рухових дій та творчої ініціативи (швидко бігти до цілі, виконувати кидки, спритно наздоганяти “суперника” або уникати з ним зустрічі та ін.). Рухові дії задаються правилами гри, виконання яких потребує від гравців від­повідної поведінки в межах встановлених правил [5, с. 18].

Власне рухливі ігри не потребують від гравців певної підготов­леності. Правила в них можуть змінюватись гравцями і керівниками залежно від умов, в яких вони проводяться.

В основу сюжетних рухливих ігор покладено життєвий досвід ди­тини, її уявлення про навколишній світ (дії людей, тварин, птахів тощо). Під час гри дошкільнята відтворюють рухи, характерні для того чи іншого образу, творчо в них перевтілюються, дізнаються про поведінку тварин і птахів (птахи і автомобіль, вовк, гуси, миші, кіт тощо), наприк­лад: “Горобці та автомобілі”, “Совонька”, “Сірий кіт”, “Сонечко і дощик”, “Вовк у рові” та ін.

Сюжетні рухливі ігри мають чітко зафіксовані правила, які тісно пов’язані з сюжетом. Наприклад, “зайці” тікають, а “вовк” наздоганяє; “бджілки” сідають на “квіточки”, “літають” тощо. Більшість народних рухливих ігор цього виду колективні, й дитина привчається в них пого­джувати свої дії з діями інших дітей, стримувати свої примхи, ба­жання, діяти організовано, як того вимагають правила.

Несюжетні рухливі ігри характеризуються конкретністю рухових завдань відповідно до вікових особливостей і фізичної підготовленості дітей, вирішення яких сприяє досягненню зрозумілої їм мети. Якщо в сюжетних іграх головну увагу гравці спрямовують на створення обра­зів, досягнення певної мети і чіткості при виконанні рухів, то під час несюжетних ігор дошкільнята повинні бездоганно виконувати основні рухи (влучити м’ячем у ціль, пролізти в обруч та ін.), тому ці вправи здебільшого використовують для вдосконалення певних рухів. До них відносяться ігри з використанням різних предметів, а саме: кеглі, м’ячі, кільцекид, обручі, скакалки та ін. Дозування їх, на відміну від сюжетних ігор, здійснюють зі значною обережністю.

За ступенем фізичного навантаження народні рухливі ігри можна поділити на ігри великої, середньої і малої рухливості.

До ігор великої рухливості відносяться ті, зміст яких становлять інтенсивні рухи: стрибки, біг у поєднанні з метанням, подолання пере­шкод тощо. У цих іграх активну участь беруть усі діти, наприклад, “Квач”, “Снігурі і кіт”, “Жаби і чапля”, “Рибалки і рибки” та ін. В іграх великої інтенсивності використовуються інтенсивні рухи, в яких одно­часно бере участь вся група дітей. На заняттях з фізичної культури пла­нуються ігри великої рухливості. Їх включають в основну частину заняття, проводять всією групою дітей. Вони мають навчальний характер: діти вивчають правила, нові рухи, дії, віршики тощо.

У іграх середньої рухливості теж беруть участь усі діти, але характер рухів відносно спокійний: метання предметів у ціль, ходьба у поєднанні з іншими рухами. Значну групу становлять хоро­водні ігри: “Віночок”, “Подоляночка”, “Галя по садочку ходила” та ін. В іграх середньої рухливості використовуються інтенсивні рухи, в яких теж активно бере участь вся група, але характер рухів спокійніший (ходьба, передача предметів).

Під час проведення ігор малої рухливості участь бере частина дітей або одна, решта спостерігають. Рухи виконуються у повільному темпі (“Чий голос ти почув”, “Знайди і промовчи” та ін.). В іграх малої рухливості рухи виконуються в повільному темпі, до того ж їх інтен­сивність незначна.

Відповідно до кількості гравців, які беруть участь у грі, рухливі ігри можуть розглядатися у такій класифікації:

  • індивідуальні;

  • групові (колективні).

Індивідуальні ігри частіше організуються дітьми (гра з м’ячем, зі ска­калкою, “у класики” та ін.). Вони застосовуються педагогами з ме­тою активного відпочинку (на перервах, у позанавчальний час). Наприклад: індивідуальна гра Оберти обруча. Вихідне положення гравців – стійка в обручі, тримаючи обома руками вгорі. За командою педагога вони починають обертати обручі на талії. Перемагає той гравець, який довше буде обертати обруч.

Груповим (колективним) рухливим іграм притаманні змагальні еле­менти, а також взаємодопомога під час досягнення поставленої мети.

Узагальнену класифікацію рухливих ігор представлено на рис 1.1.:

Рисунок 1.1

Класифікація рухливих ігор

Існує також класифікація рухливих ігор за основними рухами (біг, ходьба, стрибок, лазіння, повзання, метання), яку представлено на рис.1.2.

Рисунок 1.2.

Види рухливих ігор за основними рухами

Цікаву класифікацію рухливих ігор пропонує дослідниця І.В. Лущик, яка зазначає, що ігри цього виду поділяються на:

  1. ігри вільні, творчі, в яких учасники самі намічають сюжет гри і самі його реалізують. У сюжетно-рольових іграх найголовнішою є роль, для здійснення якої використовується ігрова діяльність. Дитина отри­мує задоволення від власне процесу гри;

  2. організовані ігри зі встановленими правилами, головне в яких   – розв’язання рухового завдання в різних ситуаціях, а ролі висту­пають як супутній атрибут. Правила гри формулюються до початку гри і їх дотримуються всі учасники.

У свою чергу ігри останньої категорії (за І.В.Лущик) поділяються на:

  • прості, некомандні ігри, в яких кожний гравець, дотримуючись правил, відстоює власний інтерес. Правил небагато й вони прості;

  • перехідні до командних, в яких гравці, відстоюючи власний ін­те­рес, можуть вступати у тимчасове співробітництво з іншими грав­цями. Немає сформованих до початку гри команд, але під час гри намічаються дві протидіючі сторони, кількість учасників в яких постійно змінюється;

  • командні рухливі ігри, в яких гравці складають сформовані до початку гри окремі колективи-команди, кожна з яких колективно протидіє іншій. Підпорядкування особистих інтересів інтересам коман­ди. Ускладнене суддівство, тому що більше обмежень у правилах [32, с. 13].

Питання для самоперевірки

  1. Які класифікації народних рухливих ігор існують на сьогодні в педагогіці? Перелічіть їх.

  2. Визначте, що є спільного та відмінного у кожній із схарак­теризованих Вами класифікацій народних рухливих ігор.

  3. Які критерії класифікації Ви б визначили найважливішими стосовно рухливих ігор даного виду?

  4. Наведіть приклади народних рухливих ігор з урахуванням віко­вих особливостей дітей (за класифікацією О.В.Шевченко), використовуючи мето­дич­­ну літературу з фізичного виховання до­шкільників, зразки планування ро­боти інструктора ДНЗ з фізичного виховання, матеріали періодики з дошкіль­ного виховання та мате­ріали Internet з даної проблеми.

1.3. Короткі дані з історії рухливих ігор

Виникнення рухливих ігор відноситься до початкового періоду розвитку первісного суспільства. Найдавнішою формою фізичного ви­хо­вання були колективні ігри, що мали натуралістичний, насліду­ва­льний характер і майже повністю відтворювали трудовий процес. Гра­ючи, первісні люди вчилися полювати, наслідувати дії мисливців. У цих іграх використовувалися предмети мисливського інвентарю та живі цілі. Пізніше відбулася подальша еволюція ігор: вони поступово втра­чали наслідувальний характер, ставали імітаційними, симво­лічними.

Ігри, як і раніше, імітували трудовий процес, але живі цілі заміня­лися рухливими мішенями – опудалами, м’ячами, зробленими зі шкіри тварин і набитими вовною, а мисливський інвентар замінювався спеціальним, ігровим. На останньому щаблі розвитку виникли ігри, які майже повністю абстрагувалися від праці. Гравці почали поділятися на команди, удосконалювався ігровий інвентар.

Ігри стали регламентуватися найпростішими правилами, з’яви­лися судді й глядачі. Процес розвитку фізичної культури поступово привів до виділення з ігор і відокремлення як самостійних фізичних вправ окремих рухів – таких як біг, метання, стрибки, плавання та ін. Також у цей період з’являються спеціальні місця для проведення змагань з ігри в м’яч, тобто перші спортивні споруди.

Географія рухливих ігор у давньому світі дуже широка й охоплює практично всі місця проживання людини. Так, наприклад, у Месопо­тамії виготовляли палиці з очищеного стрижня листка фінікової паль­ми, що надалі використовували для гри в м’яч із битою, а потім для гри в кінне поло. У Персії для підготовки юнаків проводилися обов’язкові ми­сливські випробування на сміливість, змагання з кінного поло й гра індійського походження “шатранг шахматнах”, що виховувала здібність до стратегічного мислення. До часу правління фараонів Середнього царства в Єгипті (II тис. до н.е.) належать описи парних ігор з м’ячем.

Про фізичну культуру в Індії можна довідатися з Вед і давньоін­дійських епосів, які свідчать про атлетичні змагання, гру в м’яч із битою, гру на дошці чатуранга, яка стала прообразом сучасних шахів. У давній китайській фізичній культурі, що досягла розквіту в період династії Жоу (ХІ–III ст. до н.е.), народ, за винятком рабів, грав у гру – попередницю сучасного футболу “чжу ке”.

У Давній Греції ігри, в основному рухливі, використовувалися го­ловним чином на заняттях з дітьми: були ігри з м’ячем (сферистика), колесом, ключкою, ціпком, у кості, перетягування, ігри з подолання опо­ру партнера й утримання рівноваги, гойдалки тощо. Серед австра­лійських аборигенів також були поширені ігри: метання бумеранга й ціпка, ігри з м’ячем, танці “корробі”.

В індіанців Америки поширеними були метальні ігри, ігри з м’ячем, яких нараховувалося більше десяти, причому найчастіше проводилися вони протягом декількох днів і у них брали участь понад 100 осіб. В афри­канських племенах чоловіки грали з м’ячем і у воєнізовані ігри.

Таким чином, гра є історичним утворенням: її виникнення обу­мовлене розвитком суспільства й пов’язано з ним зміною становища дитини в системі суспільних відносин. У результаті багатовікової еволюції гра стала соціальною за своєю природою, походженням і змістом.

Питання для самоперевірки

  1. Чим, на Вашу думку, пояснюється широка географія рух­ливих ігор?

  2. Які засоби проведення тогочасних рухливих ігор викорис­товувалися у різних народів світу?

  3. Які традиційні елементи культури різних народів започатк­увалися в тогочасних рухливих іграх?

  4. Чому, на Вашу думку, ігри з м’ячем є найбільш популярними для різних античних культур?

1.4. Погляди видатних педагогів на проблему вико­рис­тання рухливих ігор у фізичному вихованні дітей

Ґрунтовний теоретичний аналіз проблеми використання україн­ських народних рухливих ігор у практиці роботи з дітьми різного віку здійснено у наукових дослідженнях А.Я.Вольчинського. Зокрема, в його дисертаційному дослідженні розкрито ґенезу поглядів видатних педагогів минулого на проблему народних рухливих ігор [14].

На особливий вплив впровадження ігор як засобу всебічного вихо­вання дітей дошкільного віку вказували видатні педагоги Я.-А.Ко­мен­ський, К.Д.Ушинський, П.Ф.Лесгафт, Е.А.Покровський, А.С.Макаренко, В.О.Сухомлинський [27; 30; 33; 37; 45; 49; 53].

Так, однією з перших спроб проаналізувати поняття “гра”, розме­жу­вавши його з поняттям “забава”, в національних наукових досл­і­дженнях було здійснено на початку XX ст. Т.Франко у праці “Історія і теорія руханки”. На думку Т.Франко, “різниця між забавами й іграми є та, що останні складніші, і в іграх хтось виграє, між тим як у забаві не виграє ніхто”. Отже, гру від забави відрізняє наявність змагального чинника гри. Підтвердження наукових даних Т.Франко стосовно сут­нісної відмінності народних рухливих ігор та забав викладено у праці початку XX ст. О.Суховерської “Рухливі забави й ігри” [15, с. 4].

Великого значення використанню народних рухливих ігор у практиці роботи з дітьми надавав видатний педагог К.Д.Ушинський. Він звертав увагу педагогічної громадськості на важливість викорис­тання в системі виховання і навчання цінної скарбниці народних ігор, доступ­них дітям. Він уважав цей засіб найбільш корисним для здоров’я дітей та їхнього успішного навчання, рекомендував поєднувати на­вчання з грою [53].

У наукових працях засновника теорії фізичного виховання П.Ф.Лесгафта [30] вказується на те, що гра є вправою, з якої дитина готу­ється до життя. П.Ф.Лесгафт зазначає, що гра є свідомою діяльністю, спрямованою на досягнення умовно визначеної мети. Сила впливу гри на всебічний розвиток дитини полягає в емоційному збудженні, інтересі та потязі, які переживає дитина під час гри, коли вона здатна докласти багато зусиль та бути дуже старанною.

Надаючи настанови педагогу, П.Ф.Лесгафт вказував на те, що основне його завдання – навчити дітей “свідомо ставитися до своїх рухів”. Науковець високо оцінював виховне значення ігор, обґрунтував єдність фізичного виховання і психічного розвитку дитини. Особливу роль при цьому Лесгафт відводив рухливим іграм із правилами. На дум­ку вченого, дотримання правил виховує у дошкільнят чесність, рішучість, сміливість, культуру поведінки, вміння керувати і регламен­тувати свої рухи, виявляти самостійність та ініціативу.

Дієвий доробок наукових праць у галузі дитячої гри було зроблено російським ученим, дитячим лікарем і педагогом Е.А.Покровським [37]. Він вважав, що “вивчення ігор може скласти саму по собі велику, особливу галузь знань”. Він виступав за широке використання народ­них рухливих ігор у практиці фізичного виховання дітей. Його праці, присвячені цьому питанню, звучать протестом проти штучного насадження іноземного матеріалу під час проведення рухливих ігор у дитячих садках і школах.

Вчений Е.А.Покровський простежував схожість рухливих ігор дітей “зі свого роду працею”. Він зазначав, що у такій підготовчій грі-праці діти, жартома і забавляючись, навчаються різноманітних прийомів, які потім можуть із користю використовувати в повсякденному житті. Е.А.Покровський надавав колективним рухливим іграм дітей, особливо дошкільного та молодшого шкільного віку, великого значення не тільки для фізичного, а й розумового розвитку.

Видатний педагог ХХ ст. А.С.Макаренко вважав ігри одним із дійових засобів підготовки дітей і молоді до праці. У своїх наукових працях він обґрунтував значення гри для виховання у дітей свідомої дисципліни. У педагогічному досвіді А.С.Макаренка гра розглядалася як важливий засіб виховання дітей у колективі. З віком гра дитини поступово переходить у працю. Зважаючи, що гра походить від праці (“гарна гра – схожа на гарну працю, погана гра – схожа на погану працю”), Макаренко писав: “Гра має важливе значення в житті дитини, має те саме значення, яке в дорослого має діяльність, робота, служба. Яка дитина в грі, такою з багатьох поглядів вона буде в роботі, коли виросте...” [33, с. 13].

Високо оцінювали народні ігри як засіб усебічного виховання дітей видатні вітчизняні педагоги: С.Ф.Русова, О.П.Усова, В.О.Сухом­лин­ський, М.Г.Стельмахович та ін. [45; 48; 49; 54].

На думку В.О.Сухомлинського, “гра – це величезне світле вікно, крізь яке “в духовний світ дитини вливається живучий потік уявлень, понять про навколишній світ. Гра – це іскра, що засвічує вогник допи­т­ливості” [50, с. 56].

В.Скуратівський зазначав, що народні ігри відкривають історію свого народу, вчать любити народних героїв, розвивають розумові здібності.

Видатний український педагог М.Г.Стельмахович надає грі вели­кого значення як засобу морального та патріотичного виховання дітей та молоді. “Розумно організована гра, – пише М.Г.Стель­ма­хо­вич, – є дійовим методом формування таких рис особистості, як дис­ци­плінованість, сміливість, спритність, рішучість, наполегливість, органі­зо­ваність. Крім того, вона вчить напружувати зусилля, керувати собою, бути точним, додержуватися певних правил поведінки, активно діяти в колективі” [47].

Глибокий аналіз походження народних рухливих ігор в її історич­ному аспекті подано у працях професора Н.І.Пономарьова [40]. Пи­танням психології гри дошкільників присвячено монографію академіка Д.Б.Ельконіна [61].

Значним внеском у розвиток теорії та методики рухливих і народ­них ігор є праці А.М.Бурової, М.В.Билової, Е.С.Вільчковського, В.І.Лев­ків, А.В.Цьось та ін. [5; 6; 7; 10; 11; 28; 55–57]. Особливої уваги заслугову­ть дослідження науково-методичного характеру, присвячені народ­ним іграм, О.Л.Богініч, І.В.Лущик, Є.Н.Приступи, О.М.Слімаков­ського, М.О.Лук’яненко, В. Н.Шавровської, О.В.Шевченко, М.К.Шейко [4; 32; 41; 58; 59; 60].

Важливий науковий доробок у теорію та методику фізичного вихо­вання дітей дошкільного віку становлять результати дослі­джень А.Я.Вольчинського, який виділив з досвіду народної педагогіки рухливі ігри для дітей 5–6-го року життя. На думку автора, народні рухливі ігри враховують анатомо-фізіологічні та психічні особливості дітей. Дана праця переконливо доводить ефективність застосування народних рухли­вих ігор у навчально-виховному процесі дошкільного навчаль­ного закладу.

Народна рухлива гра А.Я.Вольчинським розглядається не тільки як засіб фізичного виховання дітей дошкільного віку, а також як засіб прилучення сучасних дітей до національної культури [13–15], адже з точки зору історії − в іграх віддзеркалюються традиції нашого народу, особливості його культури і побуту, теоретичні судження та кліматичні умо­ви проживання. Все це, на переконання дослідника, створює умо­ви для формування у дошкільників інтересу до національної фізичної культури і потреби самостійно займатися фізичними вправами.

Питання для самоперевірки

  1. У працях яких педагогів минулого наголошується на необ­хід­ності активного використання рухливих ігор у всебічному розвитку дітей?

  2. Хто з видатних російських педагогів ХIХ ст. був активним прибіч­ником використання народних рухливих ігор як елементів на­родної культури в роботі з дітьми дошкільного віку?

  3. Хто з видатних українських педагогів ХХ ст. вказував на необхід­ність використання народних рухливих ігор у практиці націо­нальних суспіль­них дошкільних закладів? Підтвердьте свою думку цитатами.

РОЗДІЛ ІІ

Теоретичні основи використання українських народних рухливих ігор у роботі з дошкільниками

2.1. Види українських народних рухливих ігор та їх характеристика

Аналіз науково-методичної літератури переконливо доводить, що на сьогоднішній день існує різноманітна педагогічна класифікація народних рухливих ігор, відібраних для дітей дошкільного віку.

Значну групу народних рухливих ігор становлять ігри з перебіж­ка­ми та ловінням, у яких удосконалювалися навички швидкого бігу, на­прик­лад, “Хто швидше до свого прапорця”, “Квач”, “Лапта”, “Жмурки” та ін.

Серед народних ігор слід виділити ігри-забави та ігри-атрак­ці­о­ни. До них належать ігри, які мають естафетний характер і обумов­лю­ють процес змагань між окремими дітьми або командами, наприк­лад, стрибки на одній нозі (іншу тримає товариш), закидання м’ячів у рухо­му ціль, ходьба на низьких ходулях, підстрибування та ловіння ласо­щів. Сюди можна також віднести гойдання на гойдалках, катання на само­робних каруселях, лазіння по гладенькому стовбуру, ігри ко­мічного характеру тощо.

Залежно від характеру рухових дій вони поділяються на сю­жетні й несюжетні ігри. Зазначимо, що більшість науковців вислов­люють думку про те, що характерною особливістю народних рухливих ігор є саме сюжетний характер, який подається в ігровій формі.

Народні рухливі ігри можна також класифікувати на такі групи:

  1. Ігри з обмеженим мовленнєвим текстом.

  2. Рухливі хороводні ігри.

  3. Ігри мовленнєвої спрямованості.

  4. Обрядові та звичаєві ігри.

  5. Ігри історичної та соціальної спрямованості.

  6. Ігри з відображенням трудових процесів і побуту народу.

Коротко схарактеризуємо ігри зазначених груп.

1. Народні рухливі ігри з обмеженим мовленнєвим текстом – це ігри, які потребують використання раніше набутих знань, кмітливості, активної рухової діяльності. Під час проведення таких ігор діти промов­ля­ють примовки, лічилки та ін., що сприяє опануванню першим еле­мен­там грамотності. До таких ігор слід віднести “Панас”, “Котилася торба”, “Їду, їду”, “Звідки ти?”, “Жмурки”, “Горюдуб”, “На чім стоїш”, “Іва­но­ч­ку, покинь схованочку”, “Зайчик і Бурчик”, “Бочечка”, “Квочка”, “Ірву, ірву горішечки” та ін.

2. Значну групу становлять рухливі хороводні ігри. Нескладні рухи (діти ходять по колу, можливий повільний біг) супроводжуються пісен­ним текстом. Це ігри “Галя по садочку ходила”, “Подолянка”, “Іде, іде дід”, “Огірочки”, “Я лисичка, я сестричка”, “Курочка-чубатурочка” та ін.

3. Обрядові та звичаєві ігри сприяють ознайомленню дітей з обря­дами і традиціями українського народу, передають характерні події з його життя: веснянки, калиту, великодні, купальські ігри, косовицю, початок жнив тощо. Сезонно-обрядові ігри добираються відповідно до сезону і календарних свят. Перед святом Івана Купала доречно з дітьми розучити народну гру “Горю-дуб”; перед Благові­щенням – “Перепілочка”, “Кривий танець”; на свято Стрітення – “Горо­бейко”, “Ой летіла зозуленька”; на Новий рік чи Різдво – народну гру “Ка­лита” тощо. Серед ігор розважального характеру, в яких відбито народні звичаї, слід відмітити: “Ягілочка”, “Чий вінок кращий?”, “Ходить гарбуз по городу”, “Ой на горі жито”, “Ой є в лісі калина” та ін.

Коротку добірку українських народних календарно-обрядових ігор подано нами у дод. А.

4. Більшість ігор історичної та соціальної спрямованості пере­дають характер тієї епохи, коли вони складались. До таких ігор можна віднести: “У короля”, “Король”, “Прослужив я в пана рік”, “Нема пана дома”, “Дзвін”, “Кружок”, “У відьми” тощо.

5. У побутових народних іграх відображено працю українського народу (землеробство, рибальство тощо), наприклад: “Гуси”, “Здра­стуй, сусіде”, “Ой сусіди, сусідоньки”, “Коваль”, “Батько”, “Батько й діти”, “Сімейка”, “Горщечки” та ін.

Питання для самоперевірки

  1. Перелічіть види українських народних рухливих ігор.

  2. Чим обумовлюється сюжетність у народних рухливих іграх?

  3. Чим обумовлюється специфіка хороводних народних рухли­вих ігор з огляду на ступінь рухливості? На сюжетність гри?

2.2. Українські народні ігри як засіб національно-патріотичного виховання дошкільників

Суспільно-політичні зміни, що відбулися в Україні в останні роки позначилися на зростанні рівня національної свідомості її громадян, посиленні засад патріотизму у різних сферах життя, в культурі та освіті.

Патріотизм (від латинського patria – країна, вітчизна, батьківщина) – це любов і відданість Батьківщині, прагнення своїми діями служити її інтересам. Історичне джерело патріотизму – це формування зв’язків з рідною землею, рідною мовою, народними традиціями, звичаями та культурою.

Якісно нову демократичну державу можуть створити лише свідомі громадяни, які люблять свою країну, свій народ, націю і готові самовіддано служити їх інтересам. Тому національно-патріотичне виховання займає провідну роль у вихованні молодого покоління.

У Концепції національно-патріотичного виховання дітей та молоді, затвердженій наказом МОН України від 16.062015 р. №641, окреслено завдання з формування у молодого покоління високої патріотичної свідомості, основ моральності, любові до Батьківщини тощо.

Реалізація засад національно-патріотичного виховання визначається першочерговим завданням держави поряд з убезпеченням своєї суверенності й територіальної цілісності, необхідністю пошуку шляхів для її повномірного інтегрування в європейське співтовариство для національної освіти.

Поняття «національно-патріотичне виховання» розглядається як формування національної самосвідомості, усвідомлення власної гідності, традиційних цінностей культури. Національно-патріотичне виховання на традиціях українського народу розглядають у своїх працях багато сучасних педагогів, такі як І.Д.Бех, Ю.І.Бондаренко, Г.М.Гуменюк, В.В.Лаппо, Н.В.Рогальська, Ю.Д.Руденко, О.В.Сухомлинська, К.І.Чорна, Г.П.Шевченко, О.М.Ярмоленко та ін. Вчені визначають, що патріотизм – це не тільки почуття любові і гордості за свою країну, але і внутрішня потреба в діяльності на благо своєї держави.

Процес державотворення, національно-культурне відродження, оновлення і переосмислення життя в Україні вимагають нового бачення національно-патріотичного виховання вже з найпершої освіти - дошкільної. У сучасних дошкільних навчальних закладах України національно-патріотичне виховання дітей здійснюється згідно положень Конституції України, законів України «Про освіту», «Про дошкільну освіту».

Оновлені підходи до патріотичного виховання дітей дошкільного віку відображено в низці законодавчо-нормативних документів періоду 2015/2016 рр.: Стратегії національно-патріотичного виховання дітей та молоді на 2016/2020 рр.) (затверджено Указом президента України від 13. 10. 2015 р. за № 641) Концепції національно-патріотичного виховання дітей та молоді (від 16. 06. 2015 р. № 641), Постанові МОН України «Заходи щодо реалізації Концепції національно-патріотичного виховання дітей та молоді» (2015 р.), інструктивно-методичних рекомендаціях МОН України «Про організацію національно-патріотичного виховання у дошкільних навчальних закладах» (2016 р.).

Для підвищення якості дошкільної освіти, педагогічним колективам ДНЗ рекомендується спрямовувати свою діяльність на національно-патріотичне виховання у контексті розвитку духовного потенціалу особистості дитини дошкільного віку [, с. 7-прав].

Особливості патріотичного виховання дітей дошкільного віку визначаються формуванням в них інтересу до історії своєї сім’ї, історії міста (села), до народної культури, природи рідного краю; почуття причетності до них; спільною емоційно-чуттєвою діяльністю дітей і дорослих; тісним контактом вихователів з батьками, працівниками музеїв, бібліотеками, створенням евристичного середовища в дитячому саду та в родині, проведенням форм дитячого краєзнавства та туризму, включенням елементів народної культури до різних форм навчальної та вихованої роботи тощо [, с. 171-пров].

У дошкільному віці у дитини формується ціннісне ставлення до об’єктів та явищ дійсності. Означений процес відбувається як трансформація суспільних цінностей у особистісні надбання – коли певний об’єкт (явище) набувають для дитини привабливості, значущості, бажаності тощо. Суспільними цінностями є культурні надбання, вартісність яких визнана на різних рівнях суспільного буття – етнічному, національному, загальнолюдському.

Основними напрямами патріотичного виховання є: формування уявлень про сім’ю, родину, рід і родовід; краєзнавство; ознайомлення з явищами суспільного життя; формування знань про історію держави, державні символи; ознайомлення з традиціями і культурою свого народу, у тому числі – з видами та жанрами фольклору, народною хореографією, народними іграми тощо.

Оскільки патріотизм набуває нині особливого значення, відтак виникає гостра потреба у розробці нових підходів до патріотичного виховання, пошуку дієвих форм, методів, засобів і технологій організації даного процесу у дошкільному навчальному закладі.

Принцип патріотичної спрямованості освіти, передбачений державним стандартом, який визначений Базовим компонентом дошкільної освіти в Україні, реалізується у практиці роботи дошкільних навчальних закладів завдяки використанню багатьох елементів національної культури, до яких належать і українські народні ігри.

Творцем народних рухливих ігор є сам народ, який завжди поставав як мудрий вихователь молодого покоління, а процес виховання при цьому набував справжнього народного характеру. Рухливі ігри кожного народу є своєрідними, неповторними й унікальними. В них яскраво відображено побут, національні традиції народу, уявлення про сміливість, чесність. У цих іграх має шанобливе ставлення до національної культури, вони ство­рюють емоційну основу для розвитку патріотичних почуттів: любові та поваги до рідної землі, відданості Батьківщині.

Народні ігри – неоціненний виховний скарб, який залишили нам наші прадіди. Народна гра – природний супутник життя дитини, джерело радісних емоцій, криниця знань, естафета традицій поколінь, могутній засіб виховного впливу. У ній яскраво виражаються спосіб життя людей, їхній побут, праця, бажання оволодіти мудрістю, красою, бути сильним, спритним, вольовим, уміти досягати мети.

Тож не випадково видатні педагоги закликали збирати й описувати народні ігри, щоб донести до майбутніх поколінь колорит звичаїв, оригінальність національного самовираження, своєрідність мови. «Для того, щоб це животворне джерело не замулювалося, - пише В.Т.Скуратівський, - не згасали його пульсуючі водограї, котрі повсякчас повгамовують духовну спрагу, приносять нам радість і здоровий дух, мусимо бути ревними зберігачами наших кращих народних традицій, серед яких уосібне місце посідають дитячі ігри і яким відведена самою природою виняткова роль у вихованні наших дітей» [1,5,9]

Завдяки рухливим іграм діти не лише опановують рідну мову, а й ознайомлюються зі здобутками фольклору – мирилками, лічилками, дражнилками, закличками, зговірками, вчаться використовувати їх у різних життєвих ситуаціях. Зазначимо, що ці ігри розвивають і математичні здібності (класики, деркач, цурка, клітка та ін.).

Відродженню та ефективному впровадженню народних ігор в освітньо-виховний процес навчальних закладів присвячено багато сучасних наукових досліджень: А.М.Богуш, Е.С.Вільчковського, А.Я.Вольчинського, Г.В.Воробей, Л.В.Калуської, Н.В.Левінець, Н.В.Лисенко, Н.І.Луцан, Є.Н.Приступи, Н.Є.Химич, А.В.Цьося та ін.

Народні рухливі ігри передавалися з покоління в покоління, набирали розважального змісту, наслідувалися дітьми і ставали для них не лише забавою, а й школою життя. Старші діти навчали рухливих ігор молодших, а ті – додавали щось своє, придумували нові варіанти, використовували в них створені власноруч атрибути.

Традиційно у навчально-виховному процесі дошкільного навчального закладу народні рухливі ігри використовуються як засіб фізичного виховання, проте їхній розвивально-виховний потенціал значно ширший. У культурологічних дослідженнях рухливі ігри визнані суттєвим елементом української національної культури. В.Т.Скуратівський зазначає, що переважна більшість «абеткових істин дитинства» народжувалась у середовищі простого народу й виконувала певні функції людського співжиття. Ігри відкривали дітям живу історію свого народу, вчили любити народних героїв і ненавидіти кривдників.

Аналіз народних рухливих ігор, поширених і сьогодні серед дітей дошкільного віку, засвідчує, що свої корені ці ігри мають у стародавніх фольклорних обрядах, церемоніях і ритуалах. Найчастіше вони спираються на фольклорні образи вовка, ведмедика, зайчика, котика, кози тощо, які є знаковими для української культури, традиційно відтворювались у різноманітних обрядах та ритуалах і нарешті перейшли до дитячих рухливих ігор. Вуличні ігри були і своєрідним «дитячим садком». Батьки багатодітних родин постійно були в полі, і діти об'єднувались для ігор у самостійні осередки. «Для багатьох дітлахів, - пише В. Скуратівський, - такі забави були не тільки формою дозвілля, але й своєрідною школою, де засвоювалися перші абетки науки. Адже далеко не всім щастило відвідувати парафіяльні чотирикласки».

Народні ігри – це історія народу, оскільки вони відображають соціальне життя кожної епохи. Вони є чудовим засобом усебічного виховання дошкільнят: сприяють розширенню їхніх уявлень про навколишній світ, розвитку кмітливості, логічного мислення, психічних процесів, загартуванню волі, витримки і, зрештою, залученню дітлахів до вивчення історії свого народу.

У вступі до збірки ігор «Літала сорока по зеленім гаю» український письменник Василь Довжик називає ігри народним мистецтвом: «Та й хитра ж штука, оця народна гра! Ви думали - такі собі пустощі, коли робити нема чого, то в креймахи грають, аби збавити час, а вона, ота забавка, - мистецтво. А вона має свій погляд на людину, батьківщину, добро, уявлення про тебе і світ. Бо мистецтво - це метод пізнання себе і світу, а гра записала в собі і закодувала в генах дії не лише народні знання, а нас із вами, наш національний характер».

Кожне українське поселення, як і кожна сім’я, мали у справі вихо­вання дитини певні традиції. Загальними рисами українських традицій було шанобливе ставлення до старших членів сім’ї, шанування їхніх військових та побутових подвигів, ретельне наслідування батьків у здоровому способі життя, тісний зв’язок дитини з природою тощо. Культ здорового способу життя, який у різні часи сповідувався в Укра­їні, сприяв вихованню здорового покоління молоді. Найголовнішу роль у цьому відігравали віковічні традиції відповідальності батьків за виховання своїх дітей.

Слід зазначити, що фізичне виховання хлопців спрямовувалося насамперед на формування підростаючого покоління, здатного до продуктивної праці та захисту Вітчизни. Переважаючими методами, які використовувалися у процесі вдосконалення фізичних і психічних якос­тей юнаків, були змагальний та ігровий.

Фізичне виховання дівчаток, на відміну від фізичного виховання хлопців, переслідувало іншу мету, зумовлену особливим становищем жінки в Україні як берегині роду, сім’ї. Виховання дівчаток ґрунтувалося насамперед на використанні всього багатства національних ігор, забав, сприяло вдосконаленню пластичності і чіткості рухів, граціоз­но­сті та інших подібних якостей, якими так вигідно відрізнялись українські дівчата та жінки.

Найважливішу роль у гармонійному розвитку дівчат відігравати хороводні ігри та забави весняного циклу – веснянки (гаївки, ягілки), або гагілки. Переважна більшість веснянок (гаївок) – це драматизована рухлива гра, яка відбувалася у формі діалогу (два хори). Пісня у весня­них хороводах мала другорядне значення. Головне тут не пісня, а ритм і танці, здатні підняти настрій, розбудити енергію і передати її навколишньому світові, щоб збудити природні сили до нового життя, дій, руху, піднесення. Важливо, що жоден з європейських народів, крім слов’ян, не засвоїв хороводів і не зберіг їх у своїй культурі, і жоден зі слов’янських народів не розвинув хороводних забав та рухливих ігор так широко і різноманітно, як український народ.

Веснянки та гаївки – це переважно забави дівчаток. Мало до участі у цих іграх допускаються хлопці. Як правило, вони тільки при­гля­даються до гри. Іноді поруч із дівочими гаївками чи веснянками хлопці заводять свої рухливі ігри: борюкаються, бігають наввипередки, стають один на одного тощо. За С.Килимником та В.Скуратівським, початком весни слід уважати день від Євдокії (14 березня) [16, с. 13]. Напере­до­д­ні матері і бабусі випікали для дітлахів із тіста безліч різноманітних птахів. Таке обрядове печиво називалося “жайворонками” або “голу­ба­ми”. Українці прикрашали ним двір і сад, а коли сонце обігрівало землю, юрбами виходили на вулиці села, несучи на долонях печиво. Дзвінкі дитячі голоси дружно декламували:

Пташок викликаю з теплого краю.

Летіть, соловейки, на нашу землю.

Спішіть, ластівоньки, пасти корівки!

Якщо хтось уперше побачив ластівку, то брав грудку землі і жбур­ляв їй услід, приказуючи: “На тобі, ластівочко, на гніздо, а людям на добро!”

Таку чабанку дітей із “жайворонками” описав М.Маркевич, який за­значив, що у неї бавилися діти в день Сорока мучеників (22 березня). Його точку зору поділяє І.М.Крищук [там само]. У цей день пекли тістечка у вигляді сорока жайворонків і насаджували їх на довгі палиці. Діти бігали з ними, закликаючи весну:

Жайворонки, прилітайте,

Студену зиму забирайте!

Сороки, весну принесіть,

У вирій зиму заберіть!

Потім з’їдали тістечка, а голови фігурок давали коровам. Культові ігри цінні тим, що вони були невід’ємною частиною релігійних свят на­шого народу. Наприклад, починаючи від Великодня, дівчата, а інколи й хлопці, грали у веснянки – хорові пісні з іграми і танцями, в яких орга­нічно поєднувалися слово, рух і мелодія. З часом обрядові дійства наших предків утратили своє ритуальне значення і від них лишилися тільки молодіжні забави.

Весняний цикл обрядових дійств починався з наближенням весни. У цей період виконувалися обряди, змістом яких було проганяти зиму і зустрічати весну, а згодом вони перетворилися на веселі народні ігри. Щоправда, свято проводів зими – Масляна – не набуло значного поши­рення в Україні. У нас це свято відоме під назвою “М’ясниці”, святку­ван­ня якого триває цілий тиждень від понеділка до суботи. О.В.Тере­щенко описував, що в деяких місцевостях України вулицями носили обрядове опудало зими, яке супроводжували піснями, а дітлахи кида­ли в нього сніжки. В інших місцевостях опудало – Масляну – возили на санях, а потім урочисто топили його в річці. Але цей обряд з часом забувся, і свято проводів зими полягало у проведенні тради­ційних народних рухливих ігор – із використанням елементів ковзання з льодових гірок та на льоду.

Відмінною рисою свята проводів зими в Україні є, безперечно, весела народна гра-забава “Волочити колодку”, опис якої міститься в багатьох джерелах. Як стверджує В.К.Соколова [16, с. 15], у кожного на­­ро­ду, в ході його історичного розвитку, виробився свій особливий ритуал проведення Масляної, і, що особливо цікаво, на відміну від росій­ського ритуалу, український за своїми ознаками є ближчим до ритуалів західнослов’янських народів.

Народні ігри, забави та хороводи веснянок, в яких закликається весна, тягнулися аж до Благовіщення. “Із закликанням весни закінчу­ється перший період, виглядання...” Так, одні дослідники вказують, що ігри-хороводи побутували від ранньої весни аж до Зелених свят, інші – з Масляної, а ще інші – від Паски до Петрового дня. Одначе, незважа­ючи на деякі суттєві регіональні відмінності, суть українських веснянок та ігор-хороводів залишається однозначною.

Народні ігри, пов’язані з підготовкою до весняно-польових робіт, після прийняття церковного християнського календаря концентру­ють­ся навколо свята Паски. Як і всілякі веселощі, ігри заборонялися пос­том, складних обрядових дійств не відбувалося, за винятком очищу­валь­них і профілактичних, або як їх називають – опотропеічних.

Найбільшими і найважливішими святами весни вважаються Вели­ко­дні свята. Це свята, які не мають постійної дати святкування. Вони три­вають не один день. Це час найцікавіших і найрізноманітніших ігор та забав дорослих і молоді, що поділяються на дитячі, парубочі, дівочі й загальні.

Діти більше бавилися крашанками та писанками, яких вони мали по 20–25 штук кожен. Ними грали у такі рухливі ігри, як “Навбитки”, “Товкання-цокання”, “Котка”, “Схованки”, “Загадкові міньки”.

Суть гри “Навбитки” полягає в тому, що один тримає в руці кра­шанку носком догори, а другий б’є носком свого яйця. Потім б’є другий по протилежному кінцю. Чия крашанка розіб’ється з обох боків, той про­грав і віддає свою крашанку переможцю. У грі в “Кидка” один із парт­нерів клав дві крашанки на такій віддалі одна від одної, щоб поміж ними могло прокотитися яйце; другий партнер ставав на віддалі од­ного сажня і кидав свою крашанку, якщо він попадав тільки в одну або не попадав в жодну з крашанок – програвав. Педагогічна цінність таких ігор полягала в розвиткові висококоординованих рухів і вдоск­о­наленні здатності орієн­туватись у просторі і часі. Використання у процесі рух­ли­вих ігор таких специфічних педагогічних прийомів, як зорова або слу­хова депривація, слід віднести до найбільших здобутків народної фізичної культури.

Як зазначає В.К.Соколова, специфічними пасхальними розвагами українців були молодіжні ігрища. До їх сценарію, крім зазначених рух­ли­вих ігор та хороводів, належать “гойдалки”, які влаштовувалися не лише у селах, а й у містах. Гойдалки на селі під час Великодня, як за­значає О.Воропай, “були центром розваги і його села від самого ранку до пізнього вечора, біля яких роїлися дівчата, хлопці та поважні люди” [16, с. 15].

Усе це показує, наскільки цікаво проходило в Україні святкування Великодніх свят. Недарма Великдень вважається найбільшим і най­важ­ливішим святом в Україні.

Ще одним святом, яке завершувало весняний цикл, було свято Юрія (6 травня). Обрядодії, рухливі ігри та забави, які супроводжували ці свята, показують, що в цей час весна переходить у літо. З цього дня дівчатка й дівчата починають такі ігри, які імітують цей перехід (“Горю дуба”, “Горю-горю пень”).

На Волині, в день святого Юрія, по забаві парубки та молоді чоло­віки їздили верхи на конях, вірячи в те, що разом із ними їздить святий Юрій, “об’їжджає богатирського коня”. На цьому закінчувався період возвеличення весни, розквіту природи, очікування літа.

Літнє коло свят було дуже широким і пов’язувалося із сонцем та хліборобством. Першою великою урочистістю літа ставали Зелені свя­та, які виникли ще в період родового ладу, тисячоліття тому. Вони, як і Великодні свята, не мають визначеної дати святкування і тривають кілька днів. В основі Зелених свят лежить культ сонця, культ покійників, культ дерев і культ квітів.

Дівчата та хлопці в Зелену неділю з піснями-веснянками та гаївками йдуть у ліс. Там проводять рухливі ігри, співи, хороводи.

Ще одним великим обрядовим дійством літнього циклу є свято Купала, яке в християнському календарі відоме під назвою Різдво Івана Хрестителя (7 липня). Воно відбувалося в час літнього сонце­стояння, коли сонце поверталося до зеніту.

У кожній місцевості свята проводилися по-своєму, їхні описи одними дослідниками відрізняються від описів іншими. Ми звернули увагу не на виявлення цієї різниці, а на огляд рухливих ігор та обря­до­дій, які проводилися в свята.

Діти протягом двох днів бавляться в “Купайла”. Вони збирають квіти, зв’язують їх травою, а зверху встромлюють кропиву, колючки, будяк. Усе це називається “Купайло”. Щоб під час гри він не валився, навколо нагрібають купу землі так, щоб стояв. Коло “Купайла” стоїть вартовий із кропивою у руці. Всі по черзі розбігаються і перестрибують через цього “Купайла”. Хто боїться перестрибнути або зачепить “Купайла”, того вартовий жалить кропивою по ногах.

Останнім великим релігійним святом перед жнивами було свято Петра і Павла (12 липня). Найурочистіше його відзначали пастухи. Най­молодші пасли гусей, старші – овець, а найстарші (10–12 років) – корів і коней. У Карпатському регіоні власники тварин організовували в цей час святковий обхід (Петрівки). Гуцули приносили пиріжки із сиром (мандрики, перевертеники), після чого пастухи влаштовували різнома­нітні змагання, танці, ігри, розваги.

Завершальним святом літнього календарно-обрядового циклу є свято Іллі (2 серпня), яке припадає на час жнив і не відзначається осо­бли­вим святкуванням. Деякі дослідники вважають, що Ілля увібрав усю аграрну магію дайбозького Бога грому і блискавки Перуна. Вес­няно-літній період святкувань багатий народними рухливими іграми, за­бавами, обрядодіями, пов’язаними з прославленням, возвеличен­ням природи, поминанням духів предків. Цей цикл обрядодійств невід­дільний від возовиці, збирання врожаю садовини та городини, посіву озимини.

14 серпня починається піст під назвою “Спасівка”, у зв’язку зі святом винесення Хреста Господнього. Тоді ж відзначають і день му­че­­ників Маковіїв. У народі це вважається дитячим (хлопчиків та дівча­ток від 5–6 до 14–15 років) святом квітів. Менші діти збиралися на лузі і грали в різні народні ігри: “Кота і миші”, “Стукалки”, “Просо”, “Гусей і вовка”, “Коні”, “Короля” тощо.

Великим святом осіннього циклу є день Архістратига Михайла. (21 листопада). Через тиждень після нього починався Пилипівський піст, а з ним – і зима.

Традиційний зимовий цикл святкування починається від свята Введення Пресвятої Богородиці. Під час посту церква забороняла роз­ва­жатися та забавлятися. Однак у дохристиянські часи цей період багатий на різні свята, відгомін яких дійшов і до наших днів.

Давні обрядодії найповніше збереглися у святкуваннях Катерини та Андрія. Катерини було дівочим святом, пов’язаним із закликанням долі. Доля в народних віруваннях і уявленнях – це “небесна нитка”, що падає на землю з народженням дитини. Паралель цього вірування можна провести до сучасної дитячої рухливої гри “Голочка-ниточка”. День святого Андрія Первозваного припадає на 13 грудня. У перед­день Андрія ввечері діти та молодь збиралися на калиту. Господиня випікала великий корж, прив’язувала його до сволока, а діти мали “проїхати на коцюбі” та підстрибнути вгору, відкусити шматок калити. Присутні намагалися розсмішити “коцюбника”. Якщо він розсміявся чи не зумів посмакувати калитою, то невдаху обмазували сажею. Гра проходила під сміх та жарти.

З оригінальними дійствами та іграми-розвагами пов’язані також грудневі свята: Сави, Миколи, Ганни, Спиридона. Кульмінаційний мо­мент зимових свят в Україні становлять 12 днів з 7 до 19 січня. На ці дні випадає Різдво (7 січня), Новий рік (14 січня), Водохреще (19 січня). Цей період називають святками.

Як зазначає О.Воропай, в Україні традиційно під час зимових свят організовувалися комодницькі та щедрівницькі ватаги на чолі з ва­таж­ком, у репертуарі яких були елементи українських народних ігор. В.Я.Пропп уважає, що загальною рисою всіх без винятку релігійних і побутових свят є наявність в їхніх сценаріях народних рухливих ігор та забав [41].

Тому важливим джерелом розвитку народних ігор є вивчення багатющих матеріалів про народні забави під час цих свят, які були дуже популярні в Україні аж до 30-х рр. XX ст.

Слід зазначити, що традиційні народні рухливі ігри, залежно від конкретно-історичних умов, еволюціонували, перетворюючись то на драматизовану гру-забаву дорослих, то на дитячу рухливу гру. Осо­бли­во наочно еволюцію обрядових ігрищ можна простежити на прикладі української народної гри “Кострубонька”, яка відома у трьох різновидах – як обрядове ігрище, як дитяча рухлива гра і як драма­тизована гра дорослих.

Відомо, що на високих гіл­лястих деревах у лісі діти, бавлячись, часто робили “клуба”, “гойдал­ки”, а також “кладуть на колоду спиляну деревину, а тоді сідають на неї один проти одного на протилежних кінцях і так гойдаються”.

Одним із найбільших задоволень для дітей було купання коней, худоби у річці: “... хлопці роздягаються догола, займають худобу з берега і женуть її у воду. Діти чіпляються руками за хвіст або за роги і так бавляться у воді”.

Серед сільської молоді поширеними до останнього часу є багато народних способів плавання: “наввимашки”, “по-жаб’ячому”, “горілиць”, “на боці”. Народна педагогіка виробила також багато методичних при­йо­мів навчання дітей плавання з використанням допоміжних пред­метів, спеціальних способів ознайомлення дитини з водою. Важливо, що, крім ужиткового значення, плавання та ігри на воді відіграють і помітну роль у загартуванні дітей [14].

Отже, українські народні рухливі ігри складають важливий ком­по­нент народної фізичної культури. Значну їх частину вищезгадані дослідники відносять до так званих відтворювальних, або сюжетних, Ігор. Усі відтворювальні народні рухливі ігри мають відбиток особистої твор­чо­сті дітей, відрізняються різноманітністю сюжетів і є свідченням загаль­но­відомої здатності дітей до спостереження, переймання і відтво­рення особливостей діяльності дорослих, певних явищ природи тощо. Як зазначає П.Іванов, дівчатка у своїх рухливих іграх відтво­рюють особливості праці, занять і навіть вчинків своїх матерів, а хлопчики – батьків, а також деяких явищ громадського і політичного життя (військових акцій, судочинства тощо).

Інтерес до народних ігор не згасає. І нині дітлахи теж охоче звертаються до них. Та й педагоги дедалі частіше використовують цю скарбницю народної мудрості в роботі з вихованцями. Створені генієм народу, ігри віддзеркалюють своєрідність культури нації, сприяють розумінню національного образу світу. Вони є важливим засобом різнобічного розвитку дошкільнят, адже характерна особливість народних ігор – комплексний вплив на організм та особистість дитини. Такі ігри допомагають одночасно здійснювати фізичне, розумове, моральне, патріотичне, естетичне та трудове виховання дитини, розвивати її емоційну сферу, формувати національну свідомість, повагу до звичаїв та традицій рідного народу.

Питання для самоперевірки

  1. Надайте визначення понять «патріотизм», «національно-патріотичне виховання».

  2. Які документи регламентують організацію національно-патріотичного виховання дітей дошкільного віку у ДНЗ?

  3. Назвіть засоби національно-патріотичного виховання дітей дошкільного віку. Яке місце серед них займають українські народні рухливі ігри?

  4. Визначте гендерні особливості проведення рухливих ігор у зви­чаєво-обрядовій культурі українського народу.

  5. Які види народних рухливих ігор літнього циклу викорис­товувалися ді­тьми в минулому? Педагогами в сучасній освітній та виховній практиці ДНЗ?

  6. Обґрунтуйте специфіку народних рухливих ігор зимового циклу з огляду на сезонність та використання засобів проведення гри даного виду.

2.3. Українські народні рухливі ігри як засіб фізич­ного виховання дошкільників

Народна рухлива гра – найпопулярніший вид рухової діяльності дітей, що історично виникла, багатовіковим досвідом удоскона­лю­ва­лася та передавалася від покоління до покоління з метою адекватного фізіологічного, психологічного, естетичного, морального і соціального впливу на природний розвиток дитини, її пристосування до умов навколишнього середовища, зміцнення здоров’я, підготовки до трудо­вої діяльності та військової справи, а також поширення серед народу новостворених та запозичених фізичних вправ, що розвивали і збагачу­вали його культуру [15, с. 6].

Знаний в Україні вчений М.Г. Стельмахович, високо оцінюючи роль народних ігор у вихованні дітей, зазначав: «рухливі і спортивні ігри розвивають силу, спритність, витривалість, відвагу, рішучість, ініціативу, товариську взаємодопомогу, привчають дітей долати психічні і фізичні навантаження, гартують організм, створюють у дітей бадьорий настрій» [дошк тілових, с. 134].

З давніх-давен у різних регіонах України будь-які зібрання дітей супроводжувалися руховою діяльністю. Жодне свято не обходилося без рухливих ігор. Для участі в них залучались всі діти, які змагалися у стрільбі з луків, метанні сніжок, катанні на санчатах, лижах, ковзанах.

Ігри тісно пов’язані з національними традиціями, обрядами, зви­ча­ями. Під час гри дитина виконує певні дії, відтворюючи вчинки конкретної людини певного часу, імітує поведінку тварин, птахів, рос­лин, одержуючи необхідний обсяг знань, норм поведінки й моралі. Са­ме у грі вправи активізували рухову діяльність, розвивали процеси мислення, викликали у неї позитивні емоції й настрої. Тому духовний світ дитини – це безмежний світ найрізноманітніших відчуттів і почут­тів, понять і образів, фантазій.

Народна рухлива гра потрібна кожній дитині як повітря, яке по­трібне їй для здійснення різних видів фізіологічної активності. У дитячі роки гра є основним видом діяльності. За її допомогою діти пізнають світ. Вона захоплює й полонить їх серця. На сьогодні рухлива гра стає школою соціальних відносин для кожної дитини. Під час гри дитина має певну суб’єктивну свободу. Вона може самостійно (без допомоги дорослих) розподілити ролі, стежити за точністю виконання того чи іншого рухового завдання, контролювати один одного тощо.

З огляду на це підвищення ефективності фізичного виховання дошкільників у ДНЗ тісно переплітається з впровадженням у практику дитячого садка українських народних рухливих ігор, які повинні в комплексі розв’язувати пізнавальні, навчальні, розвивальні та виховні завдання. Коротко розкриємо сутність кожного із завдань:

  • Розвивальні завдання передбачають фізичний розвиток дити­ни й усіх психічних процесів (уважності, зосередженості, уваги, логіч­но­го мислення та ін.). Під час рухливих ігор у дошкільнят закріп­лю­ються та вдосконалюються різноманітні вміння і навички з основ­них рухів (ходьби, бігу, стрибків тощо). Народні рухливі ігри сприяють розвитку у дітей таких важливих фізичних якостей, як швидкість, спритність, сила, витривалість та ін.

  • Пізнавальні завдання передбачають опосередковано прилу­чи­ти дошкільнят до стародавньої української культури, її історії. Упро­довж перебування дітей у ДНЗ потрібно ознайомити їх із побутом нашого народу як у минулому, так і на сучасному етапі. Треба розви­вати у ма­лю­ків інтерес до народних свят, народних прикмет, малих жанрів фольк­лору тощо. На заняттях з фізичної культури, під час про­гу­лянки діти вперше ознайомлюються з народними іграми, які станов­лять своєрідний фонд народної дитячої рухливої гри й переда­ється, весь час доповню­ючись і збагачуючись, з покоління в покоління. Вихо­ватель повинен стимулювати та заохочувати дітей до пізнання народних традицій.

  • Виховні завдання мають на меті прищепити дітям насамперед інтерес до занять фізичними вправами, любов до рідного краю, до землі своїх предків, почуття гордості за свій народ, повагу до націо­нальної культури, національних звичаїв. Граючись в народні ігри, дітей ознайомлюють з традиціями свого народу, звичаями та обрядами, віру­ван­нями, культурою, і все це слугує запорукою виховання націо­наль­­ної свідомості. Рухливі ігри ефективно сприяють вихованню у дітей доброзичливості, чемності, працелюбності, чуйності, взаємопо­ваги та взаємовиручки. Участь дітей у проведенні народних рухливих ігор, на­ціо­нальних свят виховує у них естетичні почуття, наповнюють емо­цій­ну сферу дитини радощами, піднімають настрій тощо.

  • Освітні завдання мають на меті підвищувати пізнавальну ак­тив­ність дітей, прагнення якомога глибше пізнати свій народ, свої націо­нальні корені; навчити виконувати різноманітні ролі, імітуючи дії птахів, тварин, комах та застосовувати на практиці здобуті знання про життя, поведінку, способи пересування цих тварин; створювати позитивні умови для засвоєння малих жанрів фольклору (примовки, лічилки, приспівки, заклички, зговірки, дражнили, мирилки). Під час ігро­вої діяль­ності діти не лише ознайомлюються із здобутками народ­ного фолькло­ру, а й навчаються вміло використовувати їх у різних ситуаціях, що в свою чергу сприяє відродженню народних традицій, вірувань. Під час ігрової діяльності дошкільнята повинні вміти само­стійно пригадувати знайомі лічилки, заклички, мирилки, аналізу­вати, зіставляти, порівню­вати народні звичаї минулого й сучасного. Кожна гра повинна супроводжуватися розповідями дітей про побачене, почуте, пережите.

Головною умовою успішного впровадження народних рухливих ігор у систему фізичного виховання дошкільнят є знання та вільне володіння ігровим матеріалом, а також методикою їх проведення.

Питання для самоперевірки

  1. Які педагогічні завдання реалізуються у процесі фізичного виховання дошкільників у ДНЗ за використання народних рухливих ігор?

  2. Яким чином українські народні рухливі ігри сприяють соціалізації дитини дошкільного віку (за вимогами чинних програм дошкільної освіти)?

  3. Наведіть приклади українських народних рухливих ігор, які сприяють формуванню у дошкільників такої базової якості особистості, як почуття взаємовиручки.

2.4. ВПЛИВ РУХЛИВИХ ІГОР НА РОЗВИТОК РУХОВИХ ЯКОСТЕЙ ДОШКІЛЬНИКІВ

Однією з вартісних складових фізичного розвитку дітей є рухові якості, якими є спритність (рівновага, координація, окомір), швидкість, витривалість, м’язова сила, гнучкість.

Усебічна фізична підготовка дітей дошкільного віку та їхній фізичний розвиток передбачають досягнення оптимального розвитку рухових якостей, – наголошують українські вчені Е.С. Вільчковський, Н.Ф. Денисенко, О.І. Курок, Т.К. Андрющенко та ін. Зокрема вони доводять, що розвиток рухових якостей у дитини відбувається під впливом двох чинників – природно-вікових змін організму (морфологічна і функціональна перебудова) та завдяки забезпеченню рухової активності, до якої входить увесь комплекс організаційних форм фізичного виховання та його самостійна рухова діяльність. Дослідники підкреслюють, що процес розвитку рухових якостей у дошкільників здійснюється відповідно до морфофізіологічних та функціональних можливостей їхнього організму. Отже, це свідчить про взаємозалежність та взаємовплив двох важливих складових фізичного розвитку дошкільників – морфофізіології та рухових якостей.

У контексті цього передбачається, що розвиток тіла (маса тіла, зріст, окружність грудної клітки), опорно-рухового апарату, дихальної, серцево-судинної, центральної нервової системи (тобто головних фізіологічних систем) сприятимуть ефективному розвиткові рухових якостей. І навпаки, розвиток рухових якостей, у свою чергу, пришвидшує фізіологічні процеси в організмі, які створюють умови для розвитку внутрішніх органів і частин тіла дошкільника. Таким чином, дитина росте, фізично розвивається, її здоров’я формується та зміцнюється.

Однією із закономірностей розвитку рухових якостей є їх зв’язок з навчанням дітей рухів у різних видах вправ (основних, загальнорозвивальних і стройових). Б.М. Шиян наголошує, що навчання вправ та розвиток рухових якостей – це дві тісно пов’язані складові фізичного виховання. Неможливо навчитися, не повторюючи вправ, оскільки повторне виконання неодмінно виливає на розвиток певних рухових якостей.

У процесі розвитку рухових якостей відбувається тісний зв’язок між ними. Це прийнято називати «перенесенням». Воно може бути як позитивним, так і негативним. Позитивне перенесення – коли розвиток однієї якості позитивно впливає на прояв іншої; негативне – коли розвиток однієї якості негативно впливає на прояв іншої. Так, на першому і другому етапах навчання дітей ходьби та бігу (циклічні рухи) зростання максимальної сили позитивно позначається на прояві спритності. Зростання м’язової максимальної сили на заключному (третьому) етапі може призвести до зниження витривалості, і ому що максимальна сила збільшує фізичні навантаження, що їх не завжди можуть перенести старші дошкільники. Окрім того, зростання сили може негативно вплинути на швидкість бігу або ходьби.

Дослідник Б.М. Шиян зауважує, що найтісніший позитивний взаємозв’язок між руховими якостями спостерігають у дітей до настання статевої зрілості. При цьому що нижчий рівень розвитку рухових якостей, то тісніший позитивний взаємозв’язок між ними, і навпаки. Перенесення фізичних якостей вважають позитивним і годі, коли простежується вплив однієї вправи на інші або на побутові рухові дії. Наприклад, сила, розвинена за допомогою вправ із обтяженнями (обручі, дитячі гантелі, м’ячі тощо), може сприяти поліпшенню результатів метанні мішечків із піском, а витривалість, розвинена під час бігу, сприяє покращенню результатів у стрибках.

Прогнозуючи розвиток рухових якостей засобами рухливих ігор, можна простежити позитивне перенесення:

  • швидкості на якість виконання ігор естафетного типу та тих, що заґрунтовані на таких основних рухах, як ходьба й біг,

  • спритності на техніку виконання основних рухів у процесі проведення переважної більшості народних ігор;

  • витривалості стосовно участі дітей в іграх високої рухливості тощо.

Численні наукові дослідження фізіологів і психологів наголошують на тому, що морфофізіологічний розвиток дитини та її здоров’я забезпечується під час виконання різних видів рухів, у тому числі – під час проведення рухливих ігор. За допомогою ігор у дітей закріплюються та удосконалюються різноманітні уміння та навички з основних рухів (ходьби, бігу, стрибків, рівноваги та ін.). Швидка зміна обставин під час гри привчає дитину користуватися своїми рухами відповідно до тієї чи іншої ситуації, що безпосередньо впливає на розвиток рухових якостей у малюка.

Дослідник Е.С. Вільчковський вказує на те, що, забезпечуючи комплексний підхід до різнобічної фізичної підготовки дошкільників, більшу увагу в період дошкільного дитинства слід приділяти розвитку в дітей швидкості, спритності й гнучкості, тобто тих якостей, що визначають специфіку найбільшого розвитку [11, с. 127].

Коротко схарактеризуємо рухові якості та розглянемо вплив українських народних рухливих ігор на розвиток цих якостей у дошкільників.

Швидкість – це здатність людини виконувати різноманітні дії за мінімальний відрізок часу. Рівень розвитку цієї якості визначається станом опорно-рухового апарата (ступенем розвитку м’язової системи), рухливістю, силою, врівноваженістю процесів збудження й гальмування центральної нервової системи. Розвитку швидкості сприяють рухи, вправи та ігри, що виконуються з максимальною динамікою. Доцільно використовувати рухливі ігри сюжетного характеру, а також ігрові дії типу ігор-естафет. Елементи змагання викликаються у дітей емоційне піднесення, сприяє прояву дитиною бажання максимально проявити швидкість реакції, точність і швидкість рухів, що підвищує результативність розвитку даної якості. Коли рухлива гра вже добре вивчена дітьми, раціонально проводити гру зі зміненими правилами, оновленими атрибутами.

Для розвитку у дошкільників швидкості проводять рухливі ігри, які потребують негайних рухових дій в обставинах, що швидко змінюються, ускладнених додатковими завданнями, а також ігри з подоланням певної відстані за найкоротший час. Наприклад, «Нема пана вдома», «Пастух і вовк», «Знайди свій будиночок», «Сад і горобці» тощо.

Спритність – це здатність людини чітко виконувати рухи в складних координаційних умовах. Рівень розвитку спритності у дошкільників має пряму залежність від обсягу раніше сформованих умінь та навичок, тому чим більший об’єм рухових умінь сформований у дитини, чим більше рухових координацій вона здатна виконати, тим вище у неї буде рівень розвитку спритності. Задля цього в дошкільному закладі вихователі використовують різні елементи рухової діяльності, у тому числі – й рухливі ігри. Дослідниця О. Поліщук, вказуючи на специфіку рухливої гри стосовно формування спритності, визначає необхідність дітьми безперервно виконувати різні рухи, переключати свою діяльність [38, с. 68]

Важливою умовою удосконалення таких складових спритності, як рівновага та координація, є розвиток вестибулярного апарату. Зазначимо, що найефективнішими рухливими іграми щодо набуття дитиною рівноваги та координації, є ігри типу «ловилок». Для розвитку у дошкільників спритності використовують ігри, де діти виконують складні за координацією рухи: влучити в ціль, показати засобами пантоміми фігуру та ін. Наприклад, «Вовк і кози», «Мисливці й зайці», «Кіт і мишка», «Конячка», «Сірий кіт», «Шуліка та квочка», «Діти й ведмідь» тощо.

Гнучкість є здатністю виконувати рухи з великою амплітудою. Вона може бути активною (проявлятися під впливом власних зусиль) і пасивною, яка визначається впливом зовнішніх сил. Розвиток гнучкості у дітей повинен гармонійно розвиватися з розвитком м’язової системи. Формування гнучкості у дітей повинно ґрунтуватися на чіткому дозуванні навантаження й уникати надмірного розтягування м’язів та зв’язок. Удосконаленню гнучкості сприяють рухливі ігри, заґрунтовані на стрибках, метанні, лазінні та ігри, що вміщають танцювальні елементи. Орієнтовний перелік українських народних рухливих ігор, які сприяють формуванню гнучкості: «Вийшли в поле косарі», «Ялинка», «Гра в хусточку», «Огірочки» тощо.

Сила – це здатність переборювати зовнішній опір або протидіяти йому за допомогою м’язових зусиль. Розвиток сили відбувається за рахунок виконання вправ динамічного характеру, які мають швидкісно-вилову спрямованість, обмеженням статичних компонентів. Можливості дошкільників щодо проявлені сили при порівнянні з дітьми молодшого шкільного віку достатньо обмежені. Розвивати силу окремих м'язів рук, ніг та тулуба можна в іграх, які потребують короткочасного силового напруження. Задля розвитку у дітей сили можна використовувати наступні народні рухливі ігри: «Мак», «Хто краще стрибне?», «Доповзи до брязкальця», «Жук», «Тримайся міцно», «Перетягування канату», «Ведмеді та бджоли» тощо.

Витривалість – це здатність людини тривалий час виконувати роботу без зниження продуктивності. У практиці найбільш розповсюдженими засобами формування витривалості є: тривалий біг, ходьба на лижах, катання на велосипеді, ковзанах тощо. Розвиток витривалості потребує більшої кількості повторень однієї й тієї ж вправи, руху, елемента гри. Проте, при одноманітному навантаженні у дошкільників швидко виникає втома й втрачається інтерес до рухової діяльності. Так, при проведення рухливих ігор середньої та низької уникнути одноманітності рухливості можливо за рахунок зміни умов проведення гри, за використання нових атрибутів або спортивного інвентарю, через включення до сюжету нових ігрових елементів. Витривалість розвивається в іграх з інтенсивною руховою діяльністю, але оптимальною в часі для кожної вікової групи. Орієнтовний перелік українських народних рухливих ігор, які сприяють формуванню у дошкільників витривалості: «Пастух і стадо», «Дожени свою пару», «Велетні-карлики», «Два Морози» тощо.

Питання для самоперевірки:

  1. Надайте перелік рухових якостей та ї х коротке визначення.

  2. Які чинники впливають на розвиток рухових якостей? Розкрийте особливості такого впливу.

  3. На основі опрацювання добірки українських народних ігор (Дод. Є) доповніть орієнтовний перелік українських народних рухливих ігор, які сприяють розвитку у дошкільників кожної з рухових якостей.

2.5. Принципи, методи й форми навчання дошкіль­ників українських народних рухливих ігор

Важливими складовими організації освітнього процесу у ДНЗ у різ­них напрямах роботи з дошкільниками є принципи, методи, мето­дичні прийоми і форми, оскільки їх добір визначає ефективність педагогічної роботи.

Освітній процес у ДНЗ визначається системою дидактичних прин­ци­пів, що випливають із його закономірностей, а саме керівних поло­жень, що відображають його загальні закономірності й визначають вимоги до змісту, організації і методів. При організації й проведенні рух­ливих ігор необхідно враховувати ідейність, науковість і плановість застосування ігор, спрямованість на досягнення виховних, навчальних та оздоровчих наслідків.

Принцип виховного характеру навчання. Даний принцип реалі­зу­ється самою природою українських народних рухливих ігор – їхнім колективним характером. При проведенні народних рухливих ігор педа­гог має ураховувати, що важливим є не тільки кінцевий результат – здобуття дитиною певних знань про правила народної гри, її змісту (у тому числі – фольклорного матеріалу), рухові дії тощо, – але й сам про­цес здобуття знань стосовно народних рухливих ігор, який може мати як позитивний, так і негативний вплив на свідомість та поведінку до­­­шкіль­ника, тобто береться до уваги і сам виховний процес під час навчання.

Принцип народності виховання реалізується в контексті етнізації змісту навчального матеріалу (українських народних рухливих ігор), який вихователь використовує у практиці роботи з дошкільниками, засвоєнні національної духовної і культурної спадщини. Залучення ді­тей до вивчення національного фольклору сприяє формуванню висо­кої моральності, відчуття нерозривної єдності з рідною землею, любові до Вітчизни.

Принцип доступності. Навчальний (ігровий) матеріал має бути до­ступний дитині за умови затрат оптимального зусилля на його за­сво­єння. Ігрове завдання, передбачене рухливою грою, повинно не пе­ревищувати фізичних можливостей дитини, стимулювати розвиваль­ний ефект. Предметом доступності є рухи, які виконуються в грі. Критерієм доступності слугує психологічна реакція організму на навантаження, яке не повинно перевищувати допустимих за віком дошкільника норм. Рівень доступності матеріалу, що розучується, визна­чає для дитини її пізнавальну активність – легкі, нецікаві ігрові завдання; фольклорний матеріал, який не містить для дітей нової інформації, демобілізує педа­гогічні зусилля, знижує рівень активності дітей щодо розучу­вання нової рухливої гри.

Принцип природовідповідності полягає у залученні до освітнього процесу ДНЗ матеріалу, який відповідає звичкам, традиціям середо­ви­ща, в якому виховується дитина, – її міста, села, рідного краю; дібраний вихователем фольклорний матеріал для проведення рухливих ігор даного виду розвиває, тренує природні задатки дошкільника, вчить його діяти у злагоді з природою.

Принцип наочності має особливе значення при розучуванні та проведенні рухливої гри. Вихователь повинен розпочати розучування гри із формування у дитини уявлення про сюжет гри, тактичну схему її проведення. Пояснення нової гри може відбуватися по-різному, залеж­но від її змісту. Наприклад, у сюжетній грі вихователь, розповідаючи про життя українського народу, може показати ілюстрації, твори мистецтв, зацікавлює дітей народними традиціями. З метою ефектив­ного розучування рухливої гри вихователь використовує метод показу. Реалізація принципу наочності повинна відбуватися з урахуванням наслідувального характеру рухової діяльності дітей дошкільного віку. Наочне сприйняття сприяє більш швидкому та міцному засвоєнню, підвищує інтерес до змісту, сюжету, дій народної рухливої гри.

Принцип емоційності полягає у поглибленні емоційних пережи­вань дошкільнят через використання цікавих ігрових образів, літера­турно-фольклорного матеріалу. Почуття прекрасного у дошкільників фор­муються в українських народних рухливих іграх завдяки чіткому та швидкому виконанню рухів, погодженості дій, особливо під музичний супровід. Під час проведення ігор даного виду діти помічають красу рухів при шикуваннях та перешикуваннях. Особливим естетичним допов­нен­­ням народних рухливих ігор слугують ігрові атрибути народознав­чого спрямування, які підсилюють емоційне враження дошкільників від цього виду роботи.

Принцип поступовості. Навчання доречно починати з простих ігор і поступово переходити до складніших. Простими вважаються ігри з нескладною організацією, без розподілу на команди. Складнішими є ігри з розподілом на команди, які вимагають вправніших відносин між гравцями. Складність ігор залежить від їх змісту (правил проведення, які в них входять). Простішими є ігри, побудовані на простих і при­род­них рухах. У складніші ігри включаються рухи, які вимагають спеці­альної підготовки від учасників (стрибки, метання, лазіння).

Принцип “інтриги, що розвивається”. На думку М.М. Подд’якова, інтен­сивне нагромадження й розвиток невизначених, дифузних знань створює могутню приховану енергію процесу навчання. Вона виявля­ється на певному етапі у вигляді лавиноподібних “ага-реакцій” – влас­них відкриттів дитини. Якщо ми хочемо, щоб активність дітей не вщуха­ла, необхідно, вважає дослідник, будувати освітній процес таким чи­ном, щоб задо­волення дітей отриманими новими знаннями в кінці заняття спо­лучалося у них з бажанням дізнатися, що ж буде на наступ­ному за­нятті. Цей шлях веде до активізації творчості дитини (прогнозу­вання, здогад­ки, передба­чення тощо) [35, с. 8]. Безперечно, усе зазна­чене стосується й ігрової діяльності дошкільників, одним із видів якої є рухлива гра.

Принцип свідомості й активності – це двосторонній процес, в якому беруть участь, з одного боку – педагог ДНЗ, який бажає фізич­но розвинути дітей, підтримати високий рівень їхньої рухової актив­ності, навчити малюків нових, цікавих ігор, а з іншого – дошкільник, який повинен проявити бажання залучитися до діяльності, запропоно­ваної вихователем. Досвід показує: якщо дитина розуміє сутність ро­бо­ти, до якої її включає педагог, вона більшою мірою зацікавлена ходом проведення рухливих ігор. Означені фактори надають більшої ефек­тив­ності педагогічній діяльності, сприяють формуванню у дошкіль­ника інтересу до активної рухової діяльності, організації власного дозвілля цікавими та корисними іграми, ознайомленню із елементами культури власного народу. Стосовно використання українських народних рухли­вих ігор у практиці роботи з дошкільниками можна зазначити, що педа­гогу слід добиватися від дітей того, щоб вони були пасивними грав­цями (або навіть статистами), а брали активну участь у органі­за­ції ігор, коли видається вільна хвилинка під час прогулянки, само­стій­ної ігрової діяльності, а також в домашніх умовах, в іграх з іншими дітьми.

Принцип індивідуалізації, обґрунтований Я.-А.Коменським, перед­бачає урахування у навчальному процесі індивідуальних особли­вос­тей дитини. Як правило, при проведенні різних видів рухової діяльності враховують такі основні показники розвитку дошкільників:

  • неоднаковий рівень їхнього здоров’я;

  • різний рівень підготовленості дітей до проведення фізкуль­турних заходів;

  • неоднаковий характер розумових процесів дітей;

  • різну стать дітей;

  • рівень розвитку їхньої психіки тощо.

Вихователь повинен придивитися до кожної дитини, визначити, як вона сприймає своє справжнє “Я”, враховувати її психофізичне само­почуття, вибирати слушний час для проведення гри, уміти зацікавити нею дитину, не знижувати барвистості та емоційної насиченості рухли­вої гри дидактичними цілями, вислуховувати дитяче зауваження, брати до уваги її наявні потреби та запити.

Особливої уваги потребують малоактивні й ослаблені діти, які недостатньо орієнтуються в завданні, можуть боятися перестрибнути через “рів”, підійти близько до “ведмедя” або “вовка”; їм треба своє­часно допомогти (підтримати за руку під час переходу через місток та ін.), підбадьорити, щоб вони були впевненішими.

Принцип міцності засвоєння матеріалу. Вирішальне значення у здійсненні цього принципу має організація систематичного повторення раніше засвоєного матеріалу. Йдеться, перш за все, про формування у дошкільників рухових навичок і дій, які лежать в основі рухливих ігор даного виду.

Методи навчання відповідають освітній і виховній меті, змістові освіти. Методи організації навчально-пізнавальної діяльності з рухли­вих ігор передбачають сукупність методів та методичних прийомів, спрямованих на передачу і засвоєння дітьми дошкільного віку знань, формування умінь і навичок у даному виді роботи з фізичного вихо­вання. До таких методів належать:

  • словесні (розповідь, коментування, пояснення, вказівка, коман­да, розпорядження, бесіда, інструкція, роз’яснення тощо);

  • наочні (ілюстрування, звукові та зорові орієнтири, демонстру­вання, самостійне спостереження);

  • практичні (вправи тренувальні, практична допомога, підготовчі вправи, ігровий метод, змагальний метод, активна участь у святах, розвагах, імітаційний метод).

Важлива умова успішної ігрової діяльності дітей дошкільного віку – розуміння ними змісту і правил народної рухливої гри. Пояснення ви­хо­­вателем ДНЗ складових рухливої гри можна доповнити показом окремих прийомів і дій. Ефективність роботи педагога щодо навчання дошкільників народних рухливих ігор залежить від його уміння обрати дидактичний метод чи прийом в конкретних умовах для кожної форми організації гравців.

Формами проведення з дошкільниками народних рухливих ігор є:

  • заняття з фізичної культури;

  • фізкультурні паузи (динамічні перерви);

  • самостійна ігрова діяльність дітей у 2-й половині дня;

  • фізкультурні свята, розваги, олімпіади тощо.

Коротко схарактеризуємо особливості проведення народних рух­ливих ігор у зазначених організаційних формах.

I. Народні рухливі гри на занятті з фізичної культури у ДНЗ мо­жуть використовуватися в трьох його частинах: у підготовчій, в ос­нов­ній і в заключній.

У підготовчій частині заняття доцільно використовувати ігри, спря­мовані на невелику рухливість і складність, на увагу, зосередженість, швидкість реакції, поступову психологічну і фізіологічну підготовку ор­га­­нізму дошкільника до фізичного навантаження в основній частині заняття. Це ігри малої інтенсивності: “Совонька”, “Швидко по місцях”, “Квач парами”, “Панас” та ін.

В основній частині заняття застосовують рухливі ігри, естафети на швидкість, метання, стрибки, ігри, які сприяють закріпленню й удоско­наленню тих чи інших рухових дій. У цій частині чергуються ігри з середньою і великою інтенсивністю. Це українські народні ігри “Гопак”. “Квочка”, “Кіт і миші”, різні види естафет.

У заключній частині заняття використовують народні рухливі ігри для зниження фізичного і психологічного навантаження дошкільників, ігри на увагу, з простими рухами на відновлення дихання.

II. Організоване проведення рухливих ігор між заняттями у ДНЗ є важливим фізкультурно-оздоровчим засобом в організації життєді­я­льності дошкільників. Під час фізкультурної паузи (динамічної пере­рви) можна використовувати рухливі ігри, з якими дошкільники ознайо­милися на заняттях з фізичної культури. Це викликає у дітей позитивні емоції, стимулює рухову активність. Такий перерозподіл енергії дає змогу краще відпочити і значно полегшує сприймання навчального матеріалу на наступних заняттях.

З репертуаром ігор, які рекомендовані для динамічних перерв, інструктор з фізичної культури ознайомлює вихователів і дітей. Для кож­ної вікової групи на спортивному майданчику або на прилеглій до будівлі ДНЗ території можна відвести спеціальне ігрове місце.

Небажано проводити на перерві між заняттями ігри, спрямовані на значне збудження або перевтому дітей. Небажані також змагальні ігри з поділом гравців на команди, оскільки їх важко організувати й вони здат­ні негативно вплинути на подальшу навчальну роботу дошкіль­ників на занятті. Змагання дозволяється проводити тільки парні, в яких будь-який бажаючий виходить в накреслене коло перевірити свою силу, спритність або кмітливість з іншим. До таких ігор слід віднести: “Бій півнів”, “Вартовий і розвідник” та ін.

Під час динамічних перерв дуже добре проводити з дошкіль­ни­ками 4–7 років життя ігри з речитативом, співами, ритмічною ходьбою, а також власне хороводи. В основному, ігри на динамічних перервах ма­­ють бути середньої рухливості. Бажано водночас організовувати кі­ль­ка ігор, щоб кожний із дітей мав змогу порухатися, змінити вид діяльності.

III. Рухливі ігри під час самостійної ігрової діяльності дітей у 2-й  половині дня сприяють їхньому загальному фізичному розвиткові, за­кріпленню та вдосконаленню здобутих знань з фізичної культури, а також вихованню навичок, умінь і розвитку рухових якостей. Прове­дення рухливих ігор у 2-й половині дня є своєрідним оздоровчим заходом для дошкільників усіх вікових груп. Ігри проводяться під керівництвом вихо­вателів, а також самостійно дітьми, проте бажано, щоб завжди був присутній хтось із педагогів.

Організація методики проведення рухливих ігор під час само­стійної ігрової діяльності має свої особливості. Тут є великі можливості для використання ігор, проведення яких вимагає більше часу і про­сто­ру, значно легше привчити дітей до самостійного використо­вування засобів фізичного виховання в побуті і повсякденній практичній діяль­ності. Якщо ігри проводяться організовано, вихователь повинен попе­ред­ньо розглянути кожну гру, підготувати майданчик, інвентар, зао­хо­чуючи до даного процесу дітей.

Рухливі народні ігри влаштовують щодня на свіжому повітрі, а як­що погода не сприятлива, то в добре провітреному груповому примі­ще­н­ні (краще проводити ігри низької рухливості). Вони мають задовольняти природну потребу дітей у руховій діяльності.

Е.С.Вільчковський вказує, що з дітьми усіх вікових груп під час ранкової та післяобідньої прогулянок доцільно проводити не менше 4–5 колективних рухливих ігор [12, с. 195]; влітку їх кількість можна збіль­шити до 5–6 ігор.

У 2-й половині дня вихователі проводять ігри, які знайомі дітям (“Квач” у різних варіантах, “Жмурки”, “Стій!” тощо), а також зна­­­йомлять їх з новими цікавими іграми, які не входять у програму з фізичної культури.

Гра, яка дітям не сподобалася або якщо вона недостатньо про­во­диться, повинна бути скорочена, а якщо вона приваблює дошкільників, то її слід продовжити.

Добірки українських народних рухливих ігор, розподілені за різ­ни­ми організаційними формами їхнього проведення, подано нами у додатку Б.

Питання для самоперевірки

  1. Перелічіть принципи навчання дошкільників народних рухли­вих ігор. Які з них є найбільш ефективними з огляду на специфіку ігор даного виду?

  2. Назвіть класифікацію методів навчання дошкільників народ­них рухливих ігор. Схарактеризуйте методи кожної з визна­чених Вами категорій.

  3. Які форми організації життєдіяльності дошкільників можуть бути використані з метою навчання дошкільників народних рухливих ігор?

  4. Обґрунтуйте можливості використання народних рухливих ігор як базових елементів динамічної перерви, у тому числі – за віковими групами.

Розділ ІII

Методика використання українських народних рухливих ігор у роботі
з дітьми дошкільного віку в ДНЗ

В освітньому процесі ДНЗ народні рухливі ігри традиційно використовуються як засіб і метод фізичного виховання. Використання цих ігор обумовлюється програмою з фізичного виховання, яка перед­бачає застосування народних рухливих ігор з метою прилучення дітей до занять фізичними вправами.

У роботі інструктора з фізичного виховання дітей дошкільного віку використовується ряд програм, в яких визначено завдання, зміст і на­прями даного виду освітньої діяльності в ДНЗ.

У змісті чинних програм дошкільної освіти («Я у Світі», «Дитина», «Дитина в дошкільні роки», «Українське дошкілля», «Світ дитинства» [16; 20; 51] та ін.) розкрито особливості фізичного та психологічного розвитку дитини, визначено провідну діяльність дитини на кожному етапі дошкільного дитинства. У відповідності із цими характеристиками визначено особливості організації життєдіяльності дитини-дошкільника у різні вікові періоди за сімома освітніми лініями.

Так, в освітній програмі для дітей від 2 до 7 років «Дитина» рекомендовано перелік рухливих ігор, проте українські народні рухливі ігри не розглядаються самостійним елементом роботи, а асимілюються з іншими видами ігор у контексті роботи з удосконалення основних рухів дошкільників, в основному – за використання таких видів рухливих ігор, як ігри-естафети та ігри-забави [16].

У даній програмі великої уваги приділяється використанню народних ігор як засобу ознайомлення дітей дошкільної віку з культурою українського народу. У розділі «Освітня лінія «Гра дитини. Ігри з правилами» визначаються наступні завдання щодо використання народних ігор у роботі з дітьми старшого дошкільного віку «прилучати до минулого та сучасного української культури; продовжувати ознайомлення із українськими традиціями на прикладі народних ігор. Сприяти оволодінню дітьми лексичним багатством української мови через використання у процесі проведення народних рухливих ігор малих фольклорних форм (загадок, лічилок, скоромовок) [, с.173].

Стосовно використання українських народних рухливих ігор як засобу фізичного розвитку дитини, слід зазначити, що цей аспект у змісті чинних програм дошкільної освіти відображено у завданнях стосовно організації фізкультурно-оздоровчої роботи з дітьми усіх груп, починаючи з групи раннього віку (3-й рік життя).

Наводимо узагальнений перелік рухливих ігор, рекомендованих програмами дошкільної освіти для проведення фізкультурно-оздоровчої роботи з дошкільниками старшого віку:

Ігри з ходьбою, бігом, на утримання рівноваги: “Каруселі”, “Парний біг”, “Мишоловка”, “Гуси-лебеді”, “Птахи і зо­зу­ля”, ”Квач”, “Квач, бери стрічку!”, “Карасі і щука”, “Перебіжки”, “Хитра лисиця”, “Витівники”, “Швидко візьми, швидко поклади”, “Совонька”, “Чия ланка швидше збереться?”, “День і ніч”, “Шпаки”, “Піжмурки”.

Ігри зі стрибками: “Хто краще стрибне?”, “Вудка”, “З купини на купину”, “Жаби і чапля”, “Вовк у рову”, “Класики”, “Коники”, “Не потрап!”

Ігри з повзанням і лазінням: “Ведмідь і бджоли”, “Переліт птахів”, “Ловля мавп”, “Пожежні на вченні”.

Ігри з метанням, киданням і ловом: “Мисливці та зайці”, “М’яч ведучому”, “Хто найвлучніший?”, “Мисливець і звірі”, “Серсо”, “Літаючі тарілки”.

Ігри-естафети: “Веселі змагання”, “Естафета парами”, “Переве­зення врожаю”, “Городники”, “Хто швидше побудує піраміду?”

Ігри-забави: “Мотузка”, “Біг із зв’язаними ногами”, “Півнячий бій”, “Перетягни канат”.

Ігри на обмеженому місці (на веранді, під навісом): “Усім встати”, “Хрюкай, поросятко”, “Фанти”, “Вудочка”, “Літає – не літає”, “Пінгвіни”, “Карлики і велетні”, “Лелека”.

Ігри на орієнтування у просторі: “Горюдуб”, “Чий вінок кращий”, “Бережи предмет”, “Відгадай, чий голосок? ”, “Знайди, де заховано”, “У лісочку на горбочку”.

Як визначається з аналізу тематики рухливих ігор, запропо­нованих програмами, категорія народних рухливих ігор представлена найбільшою мірою в таких видах ігор, як ігри з бігом та ігри зі стрибками.

3.1. Етапи проведення з дошкільниками народних рухливих ігор

Підготовка до гри

Вибір гри. Успіх ігрової діяльності, а також позитивний фізіоло­гіч­ний і емоційний вплив на гравців залежать насамперед від правиль­ного вибору гри. При виборі гри потрібно враховувати форму її прове­ден­ня: заняття, фізкультурно-оздоровчий захід у режимі навчального дня (динамічна перерва, фізкультурне свято, фізкультурна розвага), ігри дітей в сім’ї тощо.

При складанні конспекту гри зазначають її назву, роблять її опис та заносять ці дані у графу “Зміст”. У графі “Дозування” зазначають тривалість гри, а графічне розміщення гравців і вимоги до гри заносять у графу “Організаційно-методичні вказівки”. Орієнтовну схему-конспект проведення рухливої гри подано у додатку В.

Вибір гри залежить від місця проведення. На свіжому повітрі мож­на проводити майже всі народні та рухливі ігри з великою інтен­сив­ністю та обсягом; у невеликому, вузькому залі можна проводити ігри з шик­у­в­анням команд у шеренги і колони, а також ігри, в яких гравці беруть участь по черзі.

Звертаємо увагу, що ігри, естафети повинні проводитись у чис­тому, провітреному спортзалі або пристосованому приміщенні. Вибір гри залежить від наявності у ДНЗ інвентарю та обладнання, а також від поставлених педагогом на занятті оздоровчих, освітніх і виховних завдань.

Підготовка місця для гри. Задля проведення ігор, естафет на свіжому повітрі необхідно підготувати майданчик із рівною поверхнею. Велике значення щодо цього мають зелені насадження, які захищають його від вітру й куряви, освіжають повітря, надають тінь. Якщо гра про­во­диться в залі, необхідно його провітрити, помити підлогу, спортивні прилади розмістити так, щоб під час гри вони не заважали. Для відпо­чинку гравців, що виходять з гри, потрібно поставити кілька гімнас­тичних лав.

Підготовка інвентарю та обладнання. Для проведення ігор, еста­фет використовують такий інвентар та обладнання: м’ячі малі, ве­ли­кі, набивні; естафетні палички, кубики, обручі, скакалки, стійки (заввишки 1,5 м), кеглі (пластмасові пляшки із саморобними малими м’яча­ми на закрутках), різнокольорові прапорці, лави, палиці, мішечки з піском. Для вихователя: свисток, секундомір, крейда, магнітофон та інше обладнання. Бажано, щоб інвентар був яскравим, кольоровим, добре помітним у грі, відповідав за вагою та розмірами віку гравців.

Вихователь завжди повинен пам’ятати про правила техніки без­пеки дошкільників під час проведення ігор та естафет. Досвід підказує, що для проведення з дошкільниками (особливо середнього дошкіль­ного віку) естафет не можна використовувати малі прапорці на тонень­кій палиці (прапорцем можна влучити в око, на нього під час бігу можна впасти і т.п.). Слід використовувати такий інвентар, який при падіннях дітей, необережній передачі не зашкодить їхньому здоров’ю.

У сюжетних іграх використовують маски, костюми “героїв” (“Вовк”, “Коза”, “Зайчик”, “Рибак”, “Козак” та ін.).

Оголошення назви гри; розміщення гравців, команд; вибір ве­дучих. Педагог ДНЗ спочатку оголошує назву гри чи естафети. Потім ділить дітей на команди різними способами: на розсуд вихователя; шляхом розрахунку; фігурного марширування; за призначенням капі­танів команд.

Способи вибору команд і ведучих гри. Вибирати команди, ведучих можна за допомогою лічилок. Наводимо приклади лічилок:

Раз, два, три

У моїй команді будеш ти!

Для організації гри велике значення мають лічилки, які дають мож­ливість швидко організовувати гравців, спрямувати їх на об’єктивний вибір ведучих. Лічилки відрізняються чіткістю, ритмічністю:

Котилася торба

З великого горба,

А в тій торбі

Хліб-паляниця,

Кому доведеться –

Той буде жмуриться.

Вихователь чи хтось із дітей промовляє:

А в нашому садочку всі граються гурточком...

раз, два, три – жмуритися будеш,

Марійко, ти (Тарасику, ти).

Або, щоб призначити, кому жмуритися, кладуть пальчики комусь на коліно, кожна дитина – один пальчик, і промовляють, торкаючи паль­чики, щоб на кожний пальчик припадало по одному слову:

Діти, діти, дітвора!

Всі тікайте з двору.

Хто не заховався,

Кричіть “Ура”.

На чий пальчик припаде останнє слово, тому й жмуритися.

Той, кому припало жмуритися, дає товаришам час сховатися.

Промовляючи кожне слово лічилки, діти показують по черзі на учас­ників гри. На кого випаде останнє слово, той стане ведучим, або навпаки – виходить із кола.

Крім лічилок, традиційно існує й жеребкування. Найчастіше воно застосовується в тих випадках, коли дітей потрібно розділити на дві ко­манди. Наприклад, діти за загальною згодою обирають двох найбільш здібних гравців. Решта – розподіляють на пари. Після цього вони підходять до ведучих і запитують:

  • Соломи чи зерна? Або дерева чи заліза?

  • Сонечко, дощик? і т.п.

Ведучі по черзі вибирають, говорячи: соломи, заліза...

Солома” і “Залізо” стають біля ведучих, які їх вибрали, і так триває, поки не розділять усіх учасників гри.

Для визначення команди, що починає гру, в українських народних іграх дуже часто застосовується вимірювання на палиці. Один гравець підкидає її і ловить однією рукою. Другий гравець береться за палицю вище тієї руки, яка ловила. Так по черзі переносять свої руки вище до кінця палиці. Чия рука опиниться на кінці, той і починає гру.

Ще один спосіб вибору ведучих – виділення його за загальною зго­дою дітей. Цей прийом має велике значення у педагогіці, тому що дозволяє виявити колективне бажання дітей, які вибирають найбільш активних.

Інколи керівник гри сам призначає ведучих. Як правило, до цього вдаються тоді, коли діти ще не знають один одного і не можуть швидко вибрати найбільш гідних гравців.

Пояснення гри. Успішне проведення гри залежить від педаго­гічного таланту, артистичної майстерності, організаторських здібностей вихователя, його вміння дохідливо, коротко, цікаво пояснити гру, вміло керувати її процесом, бути об’єктивним та уважним в оцінці ігрових дій дошкільників. При поясненні гри вихователь повідомляє ще раз назву гри, розповідає про роль кожного гравця, мету і хід гри, завдання ве­дучих і гравців, правила гри.

Коли вихователь проводить гру з шикуванням дітей у коло, то й сам стоїть у колі. Якщо гравці розподілені на дві команди та розміщені одна проти другої, тоді вихователь стоїть між командами.

Для кращого засвоєння гри дітьми рекомендуємо супроводжувати пояснення гри показом окремих рухів гравців. Правила гри пояснюють докладно лише у випадках, коли гру проводять уперше.

Після пояснення гри вихователь перевіряє, чи всі гравці розуміють її правила.

Проведения гри

Після розміщення гравців на майданчику, пояснення гри і її правил гра починається за умовним сигналом вихователя (свисток, сплеск у долоні).

Ігри сюжетного характеру (“Кіт і мишка”, “Гривеньки”), де немає зма­гального моменту, не потребує особливо чітких команд. Такі ігри мож­на розпочинати за вказівкою, висловленою спокійним голосом: “Раз, два, три – гру почали!” Під час гри вихователь уважно стежить за її ходом і поведінкою гравців.

Завдання вихователя:

  • керувати грою;

  • подавати команди, розпорядження, звукові та зорові сигнали;

  • робити вказівки по ходу;

  • самому брати участь у грі, виконувати головну або другорядну роль;

  • спостерігати за загальним станом і самопочуттям кожного дошкільника.

Навчання дітей рухливих ігор доцільно починати з простих не­командних ігор, потім перейти до перехідних і завершити складними командними. До більш складних ігор слід переходити своєчасно, поки дошкільники не втратили зацікавленості до вивчених раніше ігор. При цьому важливо спиратися на досвід, якого діти набули під час ігрової діяльності, тобто кожна нова гра має ґрунтуватися на грі вже засвоєній і добре відомій. Це допоможе закріпити навички та вміння, необхідні дитині для участі в грі.

Вказівки слід робити у позитивній формі, підтримуючи радісний настрій дітей. Вихователь може робити підказки про доцільність вико­нання того чи іншого руху. У грі, естафетах дітям дозволяється голос­но кричати, стрибати, радіти. Фізичне навантаження у грі рекоменду­ємо регулювати такими прийомами: зменшенням або збільшенням часу, відведеного на гру, кількість повторень гри, розмірами майдан­чика і довжиною дистанції, яку пробігають гравці, масою предметів, що використовуються дітьми, введенням короткочасних пауз-бесід для відпочинку.

При проведенні ігор на свіжому повітрі треба підготувати май­дан­чик: розчистити його, посипати піском, розмітити лінії. Для тимчасової розмітки використовують палички, прапорці, м’ячі, гантелі, булави. Ін­вен­тар повинен бути яскраво розмальованим, привертати увагу дітей.

Отже, дозування фізичного навантаження у грі визначається методикою проведення її, місцем та умовами, в яких перебувають гравці. Навантаження визначають за зовнішніми ознаками гравців та пульсом.

Керівництво процесом гри

Керівництво грою, безперечно, найважчий і водночас вирішальний момент у роботі педагога. Тільки якщо правильно керувати грою, можна досягти запланованого педагогічного результату. Керівництво грою виключає спостереження за діями учасників і колективів, усу­нення помилок, показ правильних індивідуальних і колективних прийо­мів, припинення виявлень індивідуалізму, грубого ставлення до товаришів, регулювання навантаження протягом усієї гри.

Щоб невпинно стежити за грою, педагог повинен бачити всіх учас­ни­ків. У складних іграх з великою кількістю гравців слід залучати суддів-помічників. Вони лічать очки або час, спостерігають за порядком і станом місця для гри.

Помічниками часто обирають дітей, звільнених від занять фізкуль­ту­рою, якщо вони користуються авторитетом серед однолітків.

Спрямовуючи ігрову діяльність, педагог повинен добиватися ак­тив­ності, самостійності та творчості гравців. Виправляти помилки слід безпосередньо в процесі гри або під час спеціальної перерви, коли всі гравці мають залишатися на місцях. Пояснювати, в чому помилка, тре­ба стисло, а потім продемонструвати правильну дію. Іноді корисно педагогові самому включитися в гру, щоб показати, як правильно діяти в тих чи інших випадках. Якщо цих прийомів недостатньо, використо­вують спеціальні вправи, розбирають ігри з поясненням дій на дошці, макеті.

Гравці часто виявляються дуже збудженими, що призводить до по­спішних дій, порушень дисципліни й етики поведінки. Педагог пови­нен запобігти їх появі, виховувати в дітей уміння контролювати свої вчинки, підпорядковувати їх інтересам колективу, з повагою ставитись до товаришів по команді та до суперників, грати чесно, дотримуючись правил гри.

У розв’язанні цих завдань особливе значення має суддівство. Втручаючись у гру, оцінюючи дії гравців і вимагаючи неухильного до­три­мання правил, суддя спрямовує хід гри.

Вихователь разом із музичним керівником повинні старанно під­готу­ватися до проведення гри: вивчити правила, вірші та пісні, якщо вони її супроводять. Перш ніж розпочинати гру, бажано зацікавити до­шкільнят. Наприклад, готуючись до проведення гри “Пташки і кіт”, вихо­ва­тель під час прогулянки звертає увагу дітей на котика, який легко ходить, бігає та стрибає, або на пташок, що дзьобають зернятка, швидко літають.

Підведення підсумків гри

Гру потрібно закінчувати своєчасно, коли гравці отримали до­стат­нє емоційне і фізичне навантаження. Закінчують гру за сигналом вихователя організовано: зупиняють гравців, підраховують результати, оголошують переможців.

Пам’ятаючи про педагогічне значення гри, вихователь відзначає тих, хто правильно виконував рухи, виявляв спритність, рішучість, кміт­ливість, дотримувався правил, виручав товаришів по команді, про­являв ініціативу, а також називає тих, хто порушував правила і зава­жав проводити гру. Вихователь називає переможця або пере­мож­ців, команду-переможця.

Підводити підсумки гри, естафети слід у цікавій формі, щоб викли­ка­ти в дошкільників бажання наступного разу досягти ще кращих результатів.

Вихователь проводить аналіз гри, естафети, звертає увагу на розвиток фізичних якостей дітей, доброзичливо радить, які фізичні впра­ви виконувати вдома, щоб покращити свої результати. Підкрес­лює, що всі відомі спортсмени світу (футболісти, легкоатлети, волей­бо­лісти) люблять грати в різноманітні ігри та забави. Вихователь оголошує та пояснює групові та індивідуальні домашні завдання малю­кам, звертає увагу на те, що на Тижні Здоров’я будуть проводитись “Олім­пійські ігри”, де можна перевірити результати виконання даних дітьми індивідуальних завдань.

Отже, підведення підсумків гри один із необхідних елементів ме­то­дики їх проведення. Важливо, щоб умови сприяли правильному процесу гри, розвитку дитячої творчості, прищепленню організаційних здіб­но­стей, доброму засвоєнню вимог.

Під час проходження студентів спеціальності “Дошкільна освіта” різних видів педагогічної практики у ДНЗ своєрідним підсумком прове­дення рухливих ігор є складання необхідної документації. Методичною допомогою студенту-практиканту щодо підведення підсумків роботи з дошкільниками з навчання їх українських народних рухливих ігор ста­нуть подані нами матеріали: схема-інструкція аналізу рухливої гри в різних вікових групах ДНЗ (додаток Г) та схема самоаналізу на­род­ної рухливої гри для студента, який проводив рухливу гру (додаток ґ).

У додатку Д для студентів, які проходять практику у ДНЗ, нами за­про­поновано пам’ятку щодо проведення з дошкільниками україн­ських народних рухливих ігор.

У додатку Е нами дібрано варіанти лічилок за вибором ведучого, які слугуватимуть вихователю допомогою у навчанні дошкільників україн­ських народних рухливих ігор.

СПОСОБИ ОБРАННЯ ВЕДУЧОГО РУХЛИВОЇ ГРИ

  1. За допомогою кеглі, яку розкручують всередині кола. Ведучим стає та дитина, на яку вказала верхівка кеглі.

  2. «Стрілочкою». Традиційний спосіб прокручування палиці всередині кола гравців. Принцип відбору – вужчий (або спеціально позначений) край палиці вкрає на майбутнього ведучого гри.

  3. Ведучим стає той, хто не встиг забрати палець з-під долоні.

  4. Вихователь підкидає вгору м’яч. Стає ведучим гри та дитина, яка спіймає м’яч.

  5. На слова «На горі сиділи зайці і викидували пальці» діти показують кілька пальців (за власним бажанням). Вихователь підраховує загальну їх кількість. Дитина, на яку випаде дане число, стає ведучим гри.

  6. Діти кидають кубик із зазначенням певного числа на його грані. Дитина, у якої найменше число, стає ведучим гри.

  7. Вихователь пропонує дітям по черзі витягнути кульки з торбинки. Вихователь висипає на підлогу певну кількість кульок (їх на одиницю менше від кількості дітей). Дитина, яка не встигла схопити з підлоги кульку, стає ведучим рухливої гри.

  8. Серед усіх кульок в торбинці лише одна має інший колір. Дитина, яка витягне з торбинки саме цю кульку, стає ведучим гри.

  9. Вихователь пропонує дітям витягнути по одній паличці (одна з них коротша від інших). Та дитина, яка витягує коротку паличку, стає ведучим.

  10. Вихователь пропонує дітям намотувати стрічку на паличку. Та дитина, яка за певний проміжок часу намотала найменшу довжину стрічки, стає ведучим рухливої гри.

  11. За допомогою обруча з помітками, який розкручується в середині кола, одразу вибирають кількох ведучих. Доцільно використовувати тоді, коли у грі бере участь велика кількість гравців.

  12. За бажанням самої дитини.

  13. Дитина обирає дитину.

  14. Лічилкою.

Питання для самоперевірки

  1. Назвіть етапи проведення рухливих ігор, розкрийте роль кожного з них.

  2. Які дидактичні завдання вирішує вихователь ДНЗ на етапі підго­товки до гри у безпосередній роботі з дітьми?

  3. Яким чином здійснюється педагогічне керівництво народними рух­ли­ви­­ми іграми у II молодшій групі з огляду на розвиток мовлення дітей даного віку?

  4. Запропонуйте кілька варіантів засобів заохочення дітей різних віко­вих груп на етапі підведення підсумків гри. Які засоби народознавчого харак­теру Ви можете запропонувати для заохочення дошкільників різного віку до участі в українських народних рухливих іграх?

3.2. Методика проведення рухливих ігор з дошкіль­никами різного віку

Специфіка проведення народних рухливих ігор з дітьми різного віку визначається необхідністю урахування їхніх фізіологічних, анато­мічних, емоційно-психологічних особливостей у різні періоди дошкіль­ного дитинства.

3–4-й роки життя

(молодша група)

На третьому році життя діти не мають досвіду проведення колек­тивних ігор. Вихователь лише розпочинає роботу щодо залучення малюків до гуртової (колективної) гри. У цьому віці дошкільників не цікавить результат гри, їх цікавить сам процес руху. Усі діти у віці 3-х років виконують одні й ті ж рухи (бігають, ходять, стрибають тощо). При проведенні рухливих ігор з малятами цього віку слід зважати на те, що у них слабко розвинена рівновага.

Діти 3–4-х років особливо емоційно реагують на образи та сюжет рухливої гри. Зміст рухливих ігор має бути нескладним, сюжет – про­стим і зрозумілим малюкам. Також слід обирати ігри із невеликою кіль­кістю ролей (усі малюки – “зайці”, вихователь – “мисливець”; усі діти – “миші”, вихователь – “котик”).

Для кращого засвоєння гри, особливо у молодших підгрупах, рекомендується найскладніші моменти пояснювати жестом і показом деяких рухів. Перед цим бажано нагадати дітям, як треба бігати, стри­бати, лазити, кидати тощо. Іноді основний рух можна виконати кілька разів; до початку гри.

Особливістю методики проведення рухливих ігор з дошкільниками цьо­го віку є те, що роль ведучого в іграх перебирає на себе вихо­ватель.

Вчена А.І.Бикова, досліджуючи проблему проведення рухливих ігор із дітьми 3–4-х років, зазначає, що їх організацію слід розподілити на три періоди (відповідно до пір року та терміну перебування дитини у групі). Метою такої періодизації є поступове залучення дитини до колективних видів народних рухливих ігор, пристосування до сезонних явищ.

Особливого значення А.І.Бикова надає проведенню рухливих ігор у літній період, коли набутий за рік руховий досвід, природні умови та полегшений одяг дітей дозволяють вихователю застосовувати нові, більш складні ігри та вводити ускладнені варіанти раніше вивчених ігор.

Для дітей дошкільного віку, руховий досвід яких дуже малий, рекомендуються ігри сюжетного характеру з елементарними прави­ла­ми і простою структурою (“Мак”, “Іди, іди, дощику”). Потрібно врахову­вати ступінь організованості дітей, їх дисциплінованість, якщо вони недостатньо організовані, то потрібно підібрати гру меншої рухливості і проводити її в колі.

Тривалість рухливої гри для дітей 3-го року життя становить у середньому 5–7 хв. з повторенням кожної гри 3–4 рази. Для дітей 4-го року життя рухлива гра триває 6–8 хв., повторюючи гру 3–5 разів.

5-й рік життя

(середня група)

У змісті програми розвитку дитини дошкільного віку «Українське дошкілля» зазначено, що рухи дитини п’ятого року життя урізноманітнюються, оскільки розширилися можливості опорно-рухового апарату. Дошкільник прагне співвіднести свої рухи із зразком, чітко виконувати їх за показом дорослого та словесною інструкцією, охоче виконує їх разом із однолітками. Діти п’ятого року життя намагаються виконувати рухові дії правильно та гарно, діставати задоволення від ігрових дій [51, с. 110].

У дітей середньої групи інтерес до рухливих ігор значно зростає. Їм подобається бігати, наздоганяти або тікати один від одного. Посту­пово вони починають цікавитись результатами гри, намагаються влу­чи­ти м’ячем у ціль, пролізти під дугою, не торкнувшись її, спіймати дитину.

Дітям 5-го року життя притаманна надмірна рухливість та не­вмін­ня раціонально використовувати свої сили. Означені фактори вима­гають від вихователя особливого методичного підходу до орга­нізації та дозування фізичного навантаження при проведенні рухливих ігор. Визначити його тут набагато важче, ніж при виконанні фізичних вправ, не пов’язаних з ігровими діями.

Дозування залежить від фізичного навантаження на занятті з фізичної культури, від характеру діяльності дітей під час прогулянки, їхньої активності та інших факторів, ігрова діяльність захоплює до­шкіль­­нят, вони не відчувають втоми, і тому важливо своєчасно припи­нити гру, або знизити інтенсивність рухів.

Для регулювання фізичного навантаження у народній рухливій грі застосовують різні методичні прийоми: зменшують або збільшують її тривалість, змінюють дистанцію, яку пробігають діти, спрощують або ус­клад­нюють правила, вводять невеликі паузи для відпочинку або аналізу помилок.

Протягом року зміст ігор поступово ускладнюється. Продовжу­ється робота з опанування дітьми ігровими колективістськими навичками, особливо в рухливих іграх із великою кількістю учасників. За методи­кою проведення ігор даного виду з дітьми 5-ти років гра може прово­дити­ся з усією групою дітей лише за умови міцного опанування її правилами та правильними руховими діями усіх учасників.

Загальна тривалість рухливої гри у середній групі – 8–10 хв., кількість повторень гри – 3–5 разів.

6 та 7-й роки життя

(старша група; підготовча група)

У цьому віці рухи дітей стають більш чіткими та свідомими, вони ма­ють довільний характер. Впевненість у виконанні основних рухів (ходь­би, бігу, різних видів стрибків, метанні) дозволяє дошкільнику вклю­чатися в народні рухливі ігри більшої рухової складності та інтенсивності.

Під час проведення ранкових та післяобідніх прогулянок необхідно проводити три-чотири рухливі гри, що знайомі дітям.

Залежно від підготовленості дітей правила гри можна спростити або трохи ускладнити. Наприклад, у грі “У ведмедя в бору” замість од­ного “ведмедя” призначають двох, що ускладнить дії гравців і вима­гатиме від них більшої уваги.

Правила гри для дітей 6–7-ми років пояснюються докладно тоді коли гра проводиться вперше. При повторенні тільки нагадують основний зміст. Коли гру ускладнюють, то пояснюють додаткові правила та способи виконання.

Важлива умова для проведення гри і в старших групах – пра­вильне комплектування команд, які повинні бути рівноцінними за сила­ми і за кількісним складом. Для цього використовують розрахунок, фі­гур­не марширування або капітани самі вибирають почергово своїх гравців. Тільки після цього можна розпочинати гру за умовним сигна­лом.

Е.С.Вільчковський звертає увагу педагогів ДНЗ на те, що рухливі ігри дошкільників у цьому віці стають більш різноманітні за змістом. Тому вихователь повинен добирати для роботи з дітьми 6–7-ми років не тільки сюжетні рухливі ігри, проте й ігри естафетні, ігри з яскраво вираженим командним характером [10].

Дослідник А.Я.Вольчинський вказує на те, що вихователю при під­борі рухливих ігор слід ураховувати необхідність активного розвитку фізичних якостей дошкільників старшого дошкільного віку, більш актив­но добирати народні рухливі ігри на розвиток основних рухів (додаток З).

Роль ведучих у народних рухливих іграх у старшій групі виконують самі діти. Активна участь вихователя в грі не потрібна.

Керівництво рухливою грою з боку дорослого полягає у нагаду­ван­ні правил, легких підказках або коментарях по ходу гри, спостере­жен­ні за фізичним станом кожного з гравців та наданні необхідної допо­моги. Епізодичне втручання дорослого повинно сприяти корекції ходу гри, пожвавленню ігрових дій та її емоційної атмосфери.

При підведенні підсумків рухливої гри педагог звертає увагу, перш за все, на якість виконання правил гри та ігрових дітей з метою їх подальшого покращення. Для дошкільників 6–7 років при підведенні під­сумків гри важливо наголосити на дисциплінарних моментах, відзна­чити кращих гравців, заохотити несміливих або сором’язливих дітей похвалою.

Кожна народна рухлива гра, яка має чітке закінчення, у роботі зі старшими дошкільниками повторюється 3–4 рази й триває 10–12 хв.

Обов’язковою умовою проведення командних рухливих ігор у старших групах є правильне комплектування команд. Команди мають бути рівні за силами й складом.

Існує кілька способів поділу гравців на команди:

  1. за допомогою рахунку. За таким розподілом діти шикуються в шеренгу, а потім розраховуються за такою кількістю номерів, скільки команд має бути в грі. Але за таким способом розподілу, команди не завжди формуються рівні за силами;

  2. способом фігурного марширування, яке здійснюється наступним чином: діти перешиковуються з колони по одному в колону по два, по три, де кожна з новоутворених колон – одна з команд. Слід зазначити, що такий розподіл гравців не потребує багато часу;

  3. за попереднім призначенням капітанів. На початку гри діти можуть самі обрати капітанів залежно від кількості команд. Призначені капітани по черзі обирають гравців. Це дає змогу швидко укомплектувати команди, рівні за силами.

Питання для самоперевірки

  1. Які вікові особливості фізичного розвитку дітей 3–4-го року життя слід ураховувати при доборі народних рухливих ігор різної інтенсивності?

  2. Визначте роль педагогічного керівництва народними рухливими іграми дітей 3-го року життя з огляду на розвиток їхнього мовлення.

  3. Спираючись на знання основ дошкільної педагогіки, визначте, чим визначається методика проведення народних рухливих ігор у середній групі з огляду на специфіку ігрової діяльності дітей.

  4. Назвіть способи розподілу дітей для командних рухливих ігор.

3.3. Використання малих фольклорних жанрів при проведенні з дошкільниками українських народних рухливих ігор

Свої корені українські народні рухливі ігри мають у стародавніх фольклорних обрядах, церемоніях і ритуалах. Найчастіше вони спира­ються на фольклорний образ вовка, ведмедика, зайчика тощо, які є знаковими для української культури і пізніше перейшли до дитячих рухливих ігор. Вони не зберігалися в первісному постійному стані, а безперервно удосконалювалися, передавалися з покоління в поко­лін­ня в живій ігровій практиці. З часом все, що ставало нецікавим, незро­зу­мілим для дітей, забувалося, а найбільш вдале лишалося.

У публікаціях багатьох авторів, присвячених народним рухливим іграм, ми знаходимо різні способи використання малих жанрів україн­ського фольклору в процесі проведення народних рухливих ігор. З народ­ними фольклорними жанрами дітей можна ознайомлювати і перед по­ча­тком ігор, а можна розучувати і безпосередньо в процесі проведення гри, оскільки вони досить ритмічні і легко запам’я­то­ву­ються дітьми.

На їх погляд, доцільно використовувати:

  • перед грою – заклички до сил природи: “Вийди, вийди, сонеч­ко, на дідове полечко, на бабине зіллячко, на наше подвір’ячко. Там ми граємо, тебе чекаємо”.

  • веснянка-закличка – Сонечко, сонечко, глянь у віконечко,

Діткам маленьким з неба засяй.

Весно, весняночко, ласкава панночко,

Гарними квітами, ніжними вітами,

Співом пташиним нас забавляй.

Заклички можуть входити і у зміст народних ігор, наприклад:

Іди, іди, дощику,

Зварю тобі борщику,

Тобі каша, мені – борщ,

Щоб густіший падав дощ.

Заклички (або зазивалки) для збору на гру дітей:

Нумо, нумо, дітвора. Діти-квіти, діти-квіти,

Біжіть швидше до двора – Нащо вдома вам сидіти.

Починати гру пора! Краще йдіть усі сюди,

Приєднайтеся до гри.

Оду-ду, оду-ду,

Знаю я цікаву гру! Любі хлопчики й дівчатка,

Гей, біжіть усі сюди, Годі всім байдикувати.

Приступаємо до гри. Йдіть-но, будемо ми грати.

Зговірки для розподілу на команди:

Що ти вибираєш? Кого в гості запросити?

Гороху мішок Таргана вусатого

Чи масла горщок? Чи зебру полосату?

Коня підкувати Кролика прудкого

Чи двір Чи зайця косого?

Підмітати?

Зелену капустину Пташку-щебетушку

Чи велику морквину? Чи мишку-шкряботушку?

Вишиту сорочку Бджілку, що мед збирає,

Чи рябеньку квочку? Чи ведмедика,

Що його полюбляє?

Що тобі подарувати?

Солодку грушку Яскраве намисто

Чи м’яку подушку? Чи бублика з тіста?

Що тобі дати?

Цукру кусочок

Чи хліба шматочок?

Для вибору ведучих слід використовувати різні лічилки, і досить цікаво буде, якщо підбирати такі лічилки, щоб вони відповідали змісту гри.

Наприклад, лічилка до гри “Піжмурки”

Йшла Маринка на стежинку,

Загубила там корзинку.

А в корзинці паляниця –

Хто її з’їв, тому жмуриться.

До гри “Кіт і миші”

У зеленому садку

Сидить котик в холодку.

Лапкою чеше вус,

Язиком лиже пуз,

Хвостиком круть-верть,

Сіру мишку – хап!

У ході гри використовують промовки:

Під час ігор з кружлянням:

Один, два, три, чотири, п’ять,

Стали в пари ми кружлять,

Накружляли, розійшлися,

Ні на кого не дивися!

Під час жмурок:

Діти, діти, дітвора,

Всі виходьте із двора,

Хто не заховався,

Той кричить “Ура”!

Для усунення конфліктів, суперечок, що можуть виникнути між дітьми в ході гри, у нагоді вихователю стануть тексти мирилок, наприклад:

Мир – миром, Тобі яблучко, мені – грушечка,

Пироги з сиром, Не сварімося, моя душечко!

Вареники в маслі Тобі яблучко, мені – зернятко,

Ми подружки класні, – Не сварімося, моє серденько!

Поцілуймося!

Битися – не билися, Дай скоріш мізинчик свій,

Трохи посварилися, Зачепи його за мій.

Потім посміялися, Мізин, мізин, мізинець –

Друзями зосталися. Помирив нас, молодець!

Народні прислів’я та приказки, які можна використовувати для підведення підсумку гри: “Дружній череді і вовк не страшний”, “Зробили спішно, коли б воно не вийшло смішно”, “Берись дружно – не буде сутужно” тощо.

Цікавими щодо застосування при проведенні з дошкільниками народних рухливих ігор є такий фольклорний жанр, як загадки. Харак­тер­ні риси загадок – пізнання предмета за його ознакою, діями чи спо­собом вживання або ж присвоєння предмету чи істоті нової назви, імені. Наприклад:

Куций Степан по хаті скакав” (Віник).

Малий хлопчик у шапці ходить” (Цвях).

Не гавкає, не кусає, а в хату не пускає” (Замок).

У хліві два ряди і всі білесенькі” (Зуби).

Чотири брати під одним дахом стоять” (Стіл).

Без вікон без дверей, повна хата людей” (Огірок).

Я всіх вас обшиваю, а сама одягу не маю” (Голка).

У кого голова на ніжці” (У грибка).

Питання для самоперевірки

  1. Розкрийте методику ознайомлення дошкільників різного віку із народ­ними фольклорними жанрами.

  2. Схарактеризуйте заклички як фольклорний жанр та розкрийте осо­бливості їх використання з метою навчання дошкільників народних рухливих ігор.

  3. Наведіть приклади зговірок та назви народних рухливих ігор, в яких вони можуть використовуватися.

  4. Доберіть кілька загадок, які б могли характеризувати головні об’єк­ти народних рухливих ігор, запланованих Вами до проведення з дошкіль­никами.

3.4. Особливості проведення українських рухливих ігор з музичним супроводом

Рухлива гра сюжетного характеру з музичним супроводом викли­кає у дітей більшу зацікавленість і проходить значно жвавіше. Музика піднімає настрій дитини, змушує її рухатися енергійніше, красиво, від­по­відно до характеру і форми музичного твору. Використання музики під час проведення українських народних рухливих ігор є одним з активних спілкувань дитини з музикою. При цьому одночасно вирішу­ється завдання фізичного і музичного виховання дошкільників.

Добираючи музику до гри, потрібно враховувати вік дітей, особли­вості сприйняття, рівень музичної підготовленості, а також анатомо-фізіологічні можливості рухового апарату. Кожний рух у грі має своє­рід­ний характер, тому важливо знайти для нього відповідний музичний супровід. Наприклад, біг, стрибки на місці або з просуванням вперед потребують легкої, бадьорої музики; плавні рухи руками, повільна ходьба – наспівної, спокійної.

Е.С.Вільчковський наголошує на тому, що перед тим, як розпочати гру, дітям дають прослухати музичний твір, щоб вони зрозуміли його зміст, звертають їхню увагу на характер твору та яскраві засоби му­зичної виразності, що відбиваються в рухах [9].

Так, наприклад, говорять: “Послухайте, діти, як ходить перева­лю­ючись клишоногий ведмідь і реве низьким голосом”. Музика повільна, у низькому регістрі. Або: “Послухайте, діти, яка весела, швидка музика, у високому регістрі, це зайчики весело стрибають на галявині, горобчики шукають щавель, бігаючи з місця на місце” [11, с. 197].

Музичні твори для ходьби та бігу в різному темпі, підскоків, стриб­ків підбирають яскраві, виразні, з чітким фразуванням контрастного характеру. Не можна довільно змінювати темп музики, підлаштовувати його під рухи дітей, доповнювати акорди, робити купюри. Це порушує характер музики, негативно впливає на її правильне сприйняття. У рухливих іграх основна роль відводиться руховим завданням, і музика повинна сприяти їх виконанню.

Е.С. Вільчковський, Н.Ф. Денисенко та О.І. Курок пропонують також поєднання рухливих ігор і музики. Рухлива гра сюжетного характеру, що проводять під музичний супровід, викликає у дітей більшу зацікавленість і проходить значно жвавіше. Музика піднімає настрій, змушує дитину рухатися енергійніше, граційніше, відповідно до характеру і форми музичного твору [10, с.24].

У дітей старшого дошкільного віку дитячого садка завдяки музиці підвищується рухова активність (кількість локомоцій у ходьбі, бігу в середньому підвищується на 12–16%) [Там само].

В іграх, складених із вправ, що виконуються в індивідуальному темпі (стрибки вгору, лазіння, метання в ціль), а також в іграх еста­фетного характеру недоцільно використовувати музичний супровід.

Література

  1. Артемова Л. В. Формирование общественной направленности ребенка-дошкольника в игре / Л. В. Артемова. – К. : Выща шк., 1988. – 160 с.

  2. Бех І. Патріотизм має бути дієвим : сучасний підхід до патріотичного виховання / І. Бех // Дошкільне виховання. – 2016. – № 8. – С. 2–4. 8.

  3. Бігунець К. Здоров’я (валеологія). Стандарт навчального ук­ра­їно­знавчого інтегративного курсу для дітей дошкільного віку / КБі­гу­нець // Освіта. – 1995. – № 30, 9 серпня. – С. 1–3.

  4. Богініч О. Л. Фізичне виховання дітей дошкільного віку засо­бами гри / О. Л. Богініч. К., 2001. – 140 с.

  5. Богуш А. Національно-патріотичне виховання в українському дитячому садку : концепція Софії Русової та сьогодення / А. Богуш // Дошкільне виховання. – 2016. – № 2. – С. 2–6.

  6. Бурова А. Рухливі ігри: організація та керівництво : метод. реком. / А. Бурова // Дошкільне виховання. – 2002. – № 1. – С. 18–19.

  7. Бурова А. Фізичне виховання дітей улітку / А. Бурова // Вихо­ватель-методист дошкільного закладу. – 2009. – № 5. – С. 11–20.

  8. Былова М. Подвижные игры для детей дошколь­ного возраста / М. Былова, Н. Метлов // Дитячий садок. – 2007. – № 32, серпень. – 31 с.

  9. Верховинець В. Весняночка. Ігри з піснями для дітей дошкіль­ного та молодшого шкільного віку / В. Верховинець. – К : Музична Україна, 1989. – 343 с.

  10. Вільчковський Е. С. Рухливі ігри в дитячому садку / Е. С. Ві­льчков­ський. – К. : Радянська школа, 1989. – 176 с.

  11. Вільчковський Е. С. Інтеграція рухів і музики у фізичному розвитку дітей старшого дошкільного віку : навч.-метод. посібник / Е. С.Вільчковський, Н. Ф.Денисенко, Ю. М. Шевченко. – Тернопіль : Мандрівець, 2011 – 128 с.

  12. Вільчковський Е. С. Теорія і методика фізичного виховання дітей дошкільного віку : навч. посіб. для студентів вищих педагогічних закладів освіти / Е. С. Вільчковський, О. І. Курок. – Суми : ВТД “Універ­ситетська книга”, 2004. – 428 с.

  13. Волкова С. Фольклор як педагогічний феномен : орієнтація на моральні цінності / С. Волкова // Освіта і управління. – 2003. – № 4. – С. 98–101.

  14. Вольчинський А. Українські народні ігри для дітей старшого до­шкільного віку / А. Вольчинський // Палітра педагога. – 1998. – № 4. – С. 22–24.

  15. Вольчинський А. Я. Педагогічні умови застосування україн­ських народних рухливих ігор у фізичному вихованні дітей 5–6 років : дис. ... канд. наук з фізичного виховання та спорту : спец. 24.00.02. / Вольчинський Анатолій Якович. – Луцьк, 1998. – 142 с.

  16. Вольчинський А. Я. Українські народні рухливі ігри в системі фізичного виховання дошкільнят : монографія / А. Я. Вольчинський, Н. О. Вольчинська. – Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2009. – 148 с.

  17. Даль В. Толковый словарь великорусского языка / В. Даль. – М. : Просвещение, 1979.

Т. 2. – 1979. – С. 6.

  1. Денисенко Н. Ф. та ін. Витоки здоров’я дитини : навч.-метод. посібник / Н. Ф. Денисенко, Л. В. Лиходід та ін. – Тернопіль : Мандрівець, 2011 – 128 с.

  2. Державний Базовий компонент дошкільної освіти в Україні. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http//doshkillya.ostriv.in.ua. – Назва з екрану.

  1. Дитина. Освітня програма для дітей від двох до семи років / наук. кер. проекту В. О. Огневюк ; авт кол. : Г. В. Бєлєнька та ін. ; наук. ред. Г. В. Бєлєнька, М. А. Машовець; Мін. осв. і науки України, Київ. ун-т ім. Б. Грінченка. – К. : Київ. ун-т ім. Б. Грінченка, 2016. – 304 с.

  2. Дубогай О. Д. Інтеграція пізнавальної і рухової діяльності в системі навчання і виховання школярів / О. Д. Дубогай, Б. П. Пангелов, Н. О. Фролова та ін. – К. : Оріяни, 2001. – 152 с.

  3. Завадович Н. Р. Фізичне виховання дошкільнят : навч. посіб. / Н. Р. Завадович, Р. Л. Завадович, Є. Г. Сахарук. – Луцьк : Надстир’я, 1997. – 167 с.

  4. Загальні методичні вказівки до проведення рухливих ігор // Бібліотека вихователя дитячого садка. – 2007. – № 4. – С. 1–18.

  5. Закон України «Про освіту» // Освіта. – 1991. – 25 червня.

  6. Закон України «Про фізичну культуру і спорт». – К.: б. в., 1996. – 22 с.

  7. Збірник ігор для дошкільників // Бібліотека “Шкільного світу”. Серія “Дитячий садок. Бібліотека”. – 2005. – № 9. – 126 с.

  8. Інструктивно-методичні рекомендації МОН України «Про організацію національно-патріотичного виховання у ДНЗ» (від 25.07.2016 р.)

[Електронний ресурс] : Режим доступу:

http://osvita.kr-admin.gov.ua – Назва з екрану.

  1. Калуська Л. В. Комплексна прогарама розвитку, навчання та виховання дітей дошкільного віку «Соняшник» / Л. В. Калуська – Тернопіль : Мандрівець, 2014. – 144 с.

  2. Каплуновська О. Орієнтири патріотичного виховання : особливості організації роботи з дошкільнятами / О. Каплуновська // Дошкільне виховання. – 2015. – № 8. – С. 8–11.

  3. Каплуновська О. Україна – моя Батьківщина. Парціальна програма національно-патріотичного виховання дітей дошкільного віку / О. М. Каплуновська та ін. ; за наук. ред. О. Д. Райпольської. – Тернопіль : Мандрівець, 2016. – 72 с.

  4. Коменський Я.-А. Вибрані педагогічні твори / Я.-А. Коменський. –1940.

Т. I : Велика дидактика / під ред. А. А. Красновського. – 1940. – 246 с.

  1. Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності. – 2003. – №2. – С. 3-7.

  2. Концепція національного виховання // Рідна школа. – 1995. – № 6. – С. 18 – 25.

  3. Концепція національно-патріотичного виховання дітей та молоді. – Електронний ресурс. – Режим доступу: osvita.ua/legislation/Ser_osv/47154

  4. Левків В. І. Використання засобів української народної фізичної культури у фізичному вихованні дітей молодшого шкільного віку : автореф. дис. ... канд. наук з фізичного виховання і спорту : спец. 24.00.02 / В. І. Левків. – Луцьк, 1998. – 17 с.

  5. Леонтьев А. Н. Психологические основы детской игры / А. Н. Леонтьев // Проблемы развития психики. – М. : Знание, 1972. – С. 172499.

  6. Лесгафт П. Ф. Семейное воспитание ребенка и его значение / П. Ф. Лесгафт. – М. : Педагогика, 1991. – 176 с.

  7. Лохвицька Л. Дитина має бути здоровою / Л. Лохвицька // Вихователь-методист дошкільного закладу. – 2009. – № 5. – С. 4–6.

  8. Лущик І. В. Рухливі ігри в дитячому садку / І. В. Лущик. – Х. : Основа: “Тріада+”, 2008. – 110 с. – (Серія “Дошкільний навчальний заклад. Ігри. Свята. Розваги”).

  9. Макаренко А. С. Лекции о воспитании детей / А. С. Макаренко. – М. : Просвещение, 1997. – 55 с.

  10. Матвієнко С. І. Підготовка студентів спеціальності «дошкільна освіта» до формування у дошкільників рухових умінь і навичок / С. І. Матвієнко, О. В. Варуха, С. О. Оленченко // Наукові записки Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя. Серія «Психолого-педагогічні науки». – 2012. – № 5. – С. 135-139.

  11. Осадча В. І. Народні хороводні ігри. Творча скарбниця / В. І. Осадча // Бібліотека вихователя дитячого садка. – 2004. – № 9. – С. 75–103.

  12. Поддьяков Н. Н. Особенности психического развития детей дошкольного возраста / Н. Н. Поддьяков. – М., 1996. – 32 с.

  13. Покровский Е. А. Детские игры, преимущественно русские / Е. А. Покровский. – 2-е изд., доп. – М. : Просвещение, 1895. – 368 с.

  14. Поліщук О. В. Програма та методичні рекомендації до самостійного вивчення курсу “Теорія і методика фізичного виховання дітей дошкільного віку”: заочне відділення / О. В. Поліщук, С. С. Попи­ченко. – Умань : РВЦ “Софія”, 2006. – 97 с.

  15. Поніманська Т. І. Дошкільна педагогіка : навч. посіб. / Т. І. Поніманська. – К. : Академвидав, 2004. – 455 с.

  16. Пономарев Н. И. Возникновение и первоначальное развитие физического воспитания / Н. И. Пономарев. – М. : Физкультура и спорт, 1970. 248 с.

  17. Приступа Є. Українські народні рухливі ігри, розваги та забави: методологія, теорія і практика / Є. Приступа, О. Слімаковський, М. Лук’яненко та ін. – Дрогобич : ТзОВ “Вимір”, 1999. – 449 с.

  18. Програма розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі» : у 2 ч. упоряд. О. Л. Кононко. – К. : МЦФЕР-Україна, 2014. Ч. ІІ. – 2014. – 300 с.

  19. Пропп В. Я. Морфология волшебной сказки : собрание трудов В. Я. Пропа ; научн. ред. Н. В. Пешкова. – М. : Лабиринт, 1998. – 512 с.

  20. Проскура О. В. С. Русова й концепція українського дитячого садка / О. В. Проскура // Відкритий урок. – 1992. – № 10. – С. 18.

  21. Роль подвижных игр в развитии детей дошкольного возраста // Дошкольная педагогика. 2007. № 6. С. 10–14.

  22. Русова С. Ф. Теорія і практика дошкільного виховання. Вибрані твори : в 2 т. / за ред. Є. І. Коваленко. – К. : Либідь, 1997.

Кн. 1. – 1997. – 128 с.

  1. Сарапулова Є. Задоволення потреби дітей в руховій актив­ності восени / Є. Сарапулова // Фізичне виховання в школі. – 2000. – № 3. – С. 30–31.

  2. Світ дитинства : комплексна освітня програма для дошкільних навчальних закладів / упоряд. : О. М. Байєр, Л. В. Батліна, А. М. Богуш та ін.; наук. керівник акад. А. М. Богуш ; за заг. ред. Л. В. Батліної. – Тернопіль : Мандрівець, 2015. – 200 с.

  3. Світ дитячої гри // Бібліотека вихователя дитячого садка. – 2007. – № 6, квітень. – 105 с.

  4. Скуратівський В.Т. Дідух: Свята українського народу В. Т.Скуратівський. – К. : Освіта, 1995. – 272 с.

  5. Стельмахович М. Г. Народне дитинознавство / М. Г. Стель­ма­хович. – К., 1991. – С. 23.

  6. Сухомлинська О. В. Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності / О. В. Сухомлинська // Дошкільне виховання. – 2003. – №2. – С. 3-8.

  7. Сухомлинський В. О. Роки дитинства / В. О. Сухомлинський // Твори : у 6 т. К. : Радянська школа, 1977.

Т. 3. – 1977. – 312 с.

  1. Українські народні ігри. Збірник ігор для дошкільнят // Бібліотека “Шкільного світу”. Серія “Дитячий садок. Бібліотека”. – 2005. – № 9. – 126 с.

  2. Ушинський К. Д. Про народність у громадському вихованні (уривки) / Мельничук О. С. Історія педагогіки України : навч. посібн. – Кіровоград, КДПУ ім. В. К. Винниченка, 1998. – 169 с.

  3. Хрестоматія з історії дошкільної педагогіки / за заг. ред. З. Н. Борисової. К. : Вища школа, 2004. 511 с.

  4. Цьось А. В. Українські народні ігри та забави / А. В. Цьось. – Луцьк : Надстир’я, 1994. – 96 с.

  5. Цьось А. В. Фізичне виховання в календарній обрядовості українців / А. В. Цьось. – Луцьк : Надстир’я, 2000. – 376 с.

  6. Цьось А. Традиції родинного фізичного виховання в Україні / А. Цьось, І. Кліш // Рідна школа. – 2001. – № 7. – С. 29–32.

  7. Шавровська В. Н. Рухливість – програма оздоровлення дошкільників / В. Н. Шавровська // Відкритий урок. – 2003. – № 21. – С. 22.

  8. Шевченко О. В. Рухливі ігри та забави : навч.-метод. посіб. для студ. фак.-тів фіз. виховання / О. В. Шевченко ; Кіро­воград­ський держ. педагогічний ун-т ім. В. Винниченка. – Кіровоград : РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2003. – 106 с.

  9. Шейко М. К. Рухливі ігри дошкільників / М. К. Шейко. – К. : Радянська школа, 1972. – С. 7–23.

  10. Эльконин Д. Б. Психология игры / Д. Б. Эльконин. – М. : Педа­гогика, 1978. – 304 с.

  11. Яковенко Я. Хороводні ігри / Я. Яковенко // Дошкільне вихо­вання. – 2008. – № 6. – С. 24–25.

  12. Чорна К. Суть патріотизму і його виховання в сучасних умовах / К. Чорна // Виховання в сучасному освітньому просторі. – Київ-Умань, 1997. – С. 74-78.

ДОДАТКИ

Додаток А

Українські народні рухливі ігри

календарно-обрядового циклу

Ігри та забави взимку

Випав перший сніг. Це неповторна радість для дітей і батьків. У цей день неможливо втримати дітей вдома; діти і дорослі вітають один одного з першим снігом. А коли ще сніг легший, то їхнім радощам немає меж.

Ігри й забави починаються з ліплення снігової баби, ідо­ла, язичницького божка дитячої гри. Потім катають великі снігові кулі і пускають їх з гірок: чия далі закотиться і не розламається. Але, щоб закотити снігову кулю на якесь підвищення, потрібно було докласти чимало зусиль, щоб вона опинилася на самому високому місці. Коли вдаряли морози, річки й озера вкрилися кригою, діти йдуть ковзатися на лід.

На озері або річці вибирали чисте місце, коли такого не було, то розчищали лід від снігу. Коли вже зроблено ополонку, вставляли жер­ди­ну, встромлюючи її в землю, і залишали доти, доки вона не замерз­не. Коли жердина добре замерзла, на неї клали колесо від воза і до ко­ле­са прикріплювали другу жердину, в кінці якої прив’язували санча­та. У колесо встромлювали кілки і біля колеса посипали піском. Два-три парубки, беручись за кілки, крутять колесо, а інші сідають в санча­та. Як­що лід рівний, то санчата мчать з великою швидкістю. Чим довша жердина, до якої прив’язані санчата, тим більша швидкість.

Напередодні Нового року розпочинаються символічні дійства з водою – народження богині води Дани. У цей день дівчата і хлопці ставали у весільні пари, що є глибоко символічним і пов’язане з космо­логічними міфами й уявленнями. Вранці на Новий рік виносять сміття з хати, висипають за ворота і запалюють. Коли вогонь розгорівся, стри­бають через нього всі, від найстаршого в сім’ї до найменшого, а після дітей і тварини, які є в обійсті, “щоб всяка нечисть на вогні залишилась і в Новий рік увійти чистими”. Діти грали в “Морозенка”: ста­рий лісовий дід із великими червоними губами і бурульками під носом. Один з них “Морозенко” з палицею говорить: “По морозі ходжу, дітям ручки (щічки, очі, ніс, ноги...) відморожу”.

Діти ховають ручки, а хто не встиг заховати, того “Морозенко” торкається палицею, і він стає замороженим. Гра триває доти, поки хтось з гравців залишиться незамороженим. Незаморожений стає “Морозенком” і гра продовжується.

Ігри та забави навесні

Весняні свята найдавніші у звичаях нашого минулого. У своїх ле­гендах, казках, народ створив образ Весни дівчини з квітами в пиш­ній красі. На ці свята припадало найбільше ігор і розваг, пов’язаних із стародавніми міфами та віруваннями. На весняні свята були ігри і вій­сь­кового характеру, бо в цей час військо виходило в похід, а жінки й дівчата лишалися самі.

У дітей забави починалися з таненням снігу, коли вода струмками збігає у низьке місце. Вони пускають плоти, роблять дерев’яні кораб­лики й запруди. Під час випасу худоби робили там кубла, на яких знаходили собі розваги.

Перше свято Весни закликання. Форми заклику Весни в Україні дуже багаті й різноманітні. Дівчата з різник кутків села перегукувались між собою, потім сходилися разом, водили танок проти сонця і співали веснянки. В цей день грали у “Віночок”, “Хрещика”, “Запле­теного шума”.

Хрещик

Дівчата стають попарно, одна пара за другою, а попереду одна дівчина, яка говорить:

– Горю, горю пень!

Остання пара питає:

Чого ти гориш?

Красної дівки хочу.

Якої?

Тебе, пані молодої.

При цих словах остання пара розбігається, намагаючись з’єдна­тись попереду тієї, що “горить”, та ловить когось з них. Якщо спіймає, то та, що залишилась без пари, починає “горіти”, не спіймає продов­жує “горіти” сама.

Віночок

Усі учасники гри стають в шеренгу і беруться за руки. Два крайні гравці з одного кінця підіймають угору руки, а два крайні із другого кінця проходять між ними, ведучи за собою всіх інших. Потім вони так са­мо проходять під руками другої, третьої і всіх наступних пар.

Таким чином, пари ніби переплітаються у вінок. Кожен гравець кла­де ліву руку на плече лівого, праву на руку правого сусіда, крайні гравці теж переплітаються руками і починається хоровод. Усі співають:

Ой кумо-кумо,

В плетеного Шума!

Як наша мати

Буде розплітати?

Розплетися, Шуме, розплетися!

Хрещатий барвінку, розстелися!

Коли приспівка закінчиться, ведучий (крайній гравець, який проходив під руками усіх пар) починає з протилежного кінця відривати від ряду одного гравця за одним. Останнього з ряду підкидають вгору, вигукуючи: – Горю, горю! Так гра закінчується.

Заплітати Шума

Дівчата беруться за руки і утворюють два ключі один за одним, паралельно і при цьому співають: Ой, кума, кума, В зеленого Шума, В нашого Шума Зеленая шуба. Після цього обидва “ключі” біжать вперед, а потім назад і при цьому співають:

Ой, Шум ходить по діброві,

А Шумиха рибу ловить,

Що вловила, те пропила,

Своїй дочці не вгодила.

Постій, дочко, до суботи,

Куплю плахту і чоботи,

Червоная плахта,

Зелена запаска.

Люби мене, козаченько,

Коли твоя ласка.

Великдень на Україні це свято не тільки Воскресіння Ісуса, а ще й свято весняного воскресіння, яке відзначалось у день весняного рівнодення ще за часів язичництва.

Після розговіння люди збирались на великодні ігри: гойдались на гойдалках, гралися крашанками в “набитки”, “Котка”, “Відгадалки”, “Кидка” тощо.

Гойдалка під час Великодня була центром всіх розваг. Як пра­вило, гойдалку будують парубки. Закопавши в землю два стовпи, вгорі з’єднували перекладиною, на якій були два залізних кільця. До кілець чіпляли дві голоблі, до яких внизу прикріплювали дошку. Від самого ранку до пізнього вечора на перший, другий і третій день свят біля гой­далки гралися від малого до старого. У давні часи гойдалка очи­щала повітря від усього злого, що накопичилось за зиму. Хто погойдався на гойдалці, той очистився і буде здоровим. Тут також грали в крашанки.

Котка

З похилого місця, з перепоною внизу, котять яйця, одне за одним, намагаючись котити так, щоб попасти своєю крашанкою в крашанку партнера. Хто частіше попадає, той виграє.

Кидок

Один із партнерів кладе дві крашанки на такій віддалі одна від одної, щоб поміж ними не могло прокотитися яйце; другий партнер стає на віддалі 2–3 м і кидає свою крашанку; якщо він попаде одно­часно в обидві – виграв, а як не попаде в жодну – програв.

Відгадка

Кладуть кілька шапок, під одну з них – крашанку; хто відгадає, під котрою із шапок є крашанка, той виграв, а не відгадає – програв.

Напередодні Юрієвого дня святкується “Красна гірка” це одне з народних свят красної весни; з цього дня починаються хороводи, ігри на горах і долинах. У цей день грають в “Горюдуба”.

Горюдуб

Дівчата, бавлячись, вигукують:

Ой сухий дубе, гориш дуже,

І тебе полум’я наше дуже,

Наше полум’я через воду,

Через воду на свободу!

Або:

Горю-горю пень!

Чого гориш?

Красної дівчини хочу!

Якої?

Тебе молодої!

Після цих слів “Красна дівчина” тікає, біжучи з гори на долину, а “Горю-горю пень” переймає її, намагаючись зловити. Якщо спіймає, то для цієї пари гра закінчується; в гру вступає друга пара, і так триває доти, поки вся група дівчат не буде переловлена.

На весняні свята грали в ігри, що були пов’язані з хліборобськими мотивами та відображали оранку, сівбу, збирання дозрілого врожаю. Це такі ігри, як “Горошок”, “Огірочки”, “Мак”, “Жнива”, “Гарбуз” та ін.

Ігри та забави влітку

Одна з найулюбленіших розваг влітку купання в річці, ставку чи озері. На річці стрибали з кручі, пірнали на дальність, хто довше про­буде під водою, грали в доганялки, “Водяного квача”, кидали на гли­би­ну різноманітні речі та діставали їх. Пастухи – це були діти віком від 7 до 12 років, із задоволенням купали коней і корів, чіплялись руками за хвіст або за роги тварин, плавали разом з ними. Ловили рибу, раків.

У лісі грали в жмурки, долали різні перешкоди, лазили з дерева на дерево, гойдалися на великих гілках. Брали з дому маленькі сокирки і кидали їх в дерево, щоб вони встромлювались у стовбур. Робили за­сід­ки, пастки, стріляли з лука. Ловили диких маленьких звірят: зайчиків, білочок – і з ними гралися.

Свято Івана Купали

  • перше свято літа, під час якого відбувається багато своєрідних обрядів піснями

  • це день літнього сонцевороту.

У різних регіонах України це свято святкується по-різному, але внутрішня ідейна суть його однакова.

З початком збирання врожаю в ігри не грали. Молодь збиралася на вулицях для розваг, але досить рідко: розважатись не було часу.

Ігри та забави восени

Восени починається пора збирання врожаю. Діти й старші хлопці та дівчата ходили в ліс збирати ягоди, гриби, жолуді. У теплу погоду хлопці ловили вужів на пагорбах, які грілися перед зимовою сплячкою, приносили в село і бігали за дівчатами, лякаючи їх.

Діти-пастухи пекли опеньки, рижики, картоплю. Коли дозрівали гарбузи, то хлопці робили з нього опудало: зрізують вершок, вичища­ють середину, прорізують ножем очі, ніс, здоровенного рота. У рота настром­люють паличок і виходить, ніби опудало вишкірює зуби, а в се­ре­дину ставлять запалену свічку. Копи стемніє, беруть те опудало і йдуть туди, де бавляться діти або збираються на гуляння люди. Коли раптово це опудало вискакує, від несподіванки діти або гурт людей лякаються і з криком розбігаються хто куди.

Як упаде листя, діти його згрібають на купи, підпалюють і роблять курище. Якщо листя не горить, бо воно ще сире, а потихеньку тліє, з ньо­го виділяється багато їдкого диму. Діти, бавлячись, перестрибують через це курище, качаються по ньому, змагаються, хто довше витри­має дим, стоячи в курищі. Або назбирають велику купу листя і почина­ють, з’їжджаючи, перевертатися і борюкатися. А ще один або двоє ховаються в це листя, потім різко вискакують із нього, коли хтось про­хо­дить повз, лякаючи перехожого.

Щітка

Хлопці й дівчата беруться за руки й утворюють довгий ланцюг. Крайньою завжди стає дівчина; вона стоїть нерухомо, міцно упира­ю­чись обома ногами в землю. Решта учасників гри ходять навколо неї, тримаючись за руки. Таким чином, дівчина через деякий час обвива­єть­ся “живим ланцюгом”. Коли “ланцюг” навколо неї замкнувся, вона починає бігати в тісному колі, помалу розсовуючи його, і співає:

Щітка маленька,

Де твоя ненька?

На маківці сиділа,

Дрібен мачок дзюбала:

Дзюбу, дзюбу, дзюбанець,

Ходи, дівко, в танець,

А за нею молодець;

Не йди, дівко, у танець,

Лихо буде під кінець.

Коли дівчина переспіває пісню, виходить з кола парубок, і між ним та дівчиною йде така розмова:

Горю, горю пень!

Чого гориш?

Щітки, гребінки, красної дівки!

Якої?

Тебе молодої!

Після цього дівчина вибігає з кола і тікає, а парубок кидається зловити. Якщо дожене і спіймає, то веде в коло і ставить її поруч з собою. Якщо ж не дожене, то доводиться йому самому стояти в колі. На цьому гра закінчується.

Додаток Б

Орієнтовний перелік

українських народних рухливих ігор,

рекомендованих для проведення

у різних формах організації життєдіяльності

дітей дошкільного віку

На заняттях з фізичної культури

Гречка

Усі діти стають у колону. Кожен згинає ліву ногу в коліні і тримає її лівою рукою. Праву руку кладе на плече попередньому гравцю. Зоставшись на одній нозі, починають одночасно стрибати в певному напрямку, приспівуючи:

Ой чук, гречки,

Чорні овечки,

А я гречки намелю,

Гречаників напечу.

Якщо стомилися, стрибки виконують іншою ногою.

Сірий вовк

За загальною згодою діти вибирають “вовка”. Він, “згорбившись”, взявшись під щоку, сідає на горбику і мовчить. Діти не чіпають його, а рвуть біля нього траву і промовляють:

Ірву, ірву горішечки.

Не боюся вовка нітрішечки.

Після цих слів діти кидають на вовка нащипану траву й тікають. Вовк їх доганяє, хоче вхопити когось. Кого вхопить, той стає вовком, і гра продовжується.

Ворон

Гравці беруться за руки й бігають, а один закидає. Він завжди стоїть попереду. Діти від закидання бігають дуже швидко, деякі навіть падають, особливо задні. Грають, поки не стомляться.

Кіт і миша

Дівчатка і хлопці беруться за руки і стають у коло. Двоє гравців залишаються всередині: дівчина – “миша”, хлопець – “кіт”. Усі діти піднімають руки вгору. Миша тікає від кота попід руками гравців. Куди біжить кіт руки вниз, а в іншому місці ні. Як кіт пробіжить назовні, то всі піднімають руки вгору – миша під руками забігає всередину, і всі опускають руки вниз. У цей час діти співають:

А до нори, миша, до нори, до золотої комори,

Мишка у нірку, а котик за ніжку: ходи сюди.

А що ж то за мишка не втече,

А що ж то за котик не дожене.

Мишка у нірку, а котик за ніжку:

Ходи сюди, ходи сюди.

Після того як кіт спіймає мишку, вибирають нових кота і мишку, і гра продовжується.

Латка

Діти зібрались грати, хтось із них говорить:

Давайте грати в латки.

Відразу ж б’є долонею сусіда по плечу і тікає, промовляючи:

Латка-битка, шовкова нитка,

На мені не була, на тобі згнила.

Побитий переслідує втікача, але не промине “полатати” й іншого, хто потрапить під руку. Вдаривши, говорить: “Латка”. “Полатаний” на­ма­гається в свою чергу передати латку третьому, якщо це не вдається, завертає її тому, хто побив його. І так грають, поки не обридне.

У залізного ключа, або у вовка

Діти стають у коло, побравшись за руки, а один гравець залиша­ється посередині і намагається прорватись, налягаючи їм на руки. Його питають:

Який ключ?

Він відказує:

Залізний!

Як розчепить чиї руки, то виривається з кола і тікає, а його всі доганяють та співають:

Ой дзвони дзвонять, хорти вовка гонять

По болотах, очеретах, де люди не ходять.

Хто спіймає, той стає вовком, і гра починається спочатку.

У річку, гоп

Дві шеренги стають одна проти одної на віддалі двох метрів. Ведучий дає команду:

У річку, гоп! всі стрибають вперед.

На берег, гоп! всі стрибають назад.

Часто ведучий повторює однакову команду декілька разів. У такому разі всі повинні стояти на місці. Наприклад:

У річку, гоп! всі стрибають вперед.

У річку, гоп! всі стоять на місці.

Хто стрибнув, той вибув з гри. Гра продовжується доти, поки з шеренги не вийде останній гравець.

Для проведення динамічних перерв

Дід Мороз

Діти обирають Діда Мороза і розбігаються по майданчику. Дід Мороз біжить за ними, намагаючись доторкнутися до кого-небудь і “заморозити”. “Заморожений” зупиняється і розводить руки в сторони.

Гра припиняється, коли Дід Мороз усіх заморозить. Той, хто протримався найдовше, стає Дідом Морозом.

Море хвилюється

Цю гру можна проводити як на повітрі, так і в приміщенні. Жереб­куванням обирається ведучий. Потім ставлять стільці (їх має бути мен­ше, ніж учасників гри) й після слів ведучого “Море хвилюється!” почи­на­­ють бігати, стрибати, імітуючи хвилі. “Море спокійне!” – вигукує ведучий – і гравці вмить займають місця на стільцях. Діти, які залиши­лися без місця, повинні “відкупитися” – заспівати пісню, продекламу­вати вірш, виконати танок тощо.

Земля, вода, вогонь, повітря

Учасники гри стають у коло. У центрі – ведучий. Кидаючи м’яч кому-небудь із дітей, він вигукує одне з чотирьох слів: “земля”, “вода”, “вогонь”, “повітря”. Якщо ведучий скаже “земля!”, той, хто піймає м’яч, повинен швидко назвати якусь свійську або дику тварину; “вода!” – рибу; “повітря!” – птаха. Якщо ж ведучий вигукне “вогонь!”, усі учасники гри повинні, розмахуючи руками, швидко повернутися кругом. М’яча при цьому ніхто не ловить. Ведучий сам піднімає м’яч із землі і гра триває. Неуважні виходять з кола після першої ж помилки.

Вовк і вівці

Кількість гравців довільна. Один з учасників гри – “вовк”, решта – “вівці”. Вовк вибігає з “лісу” й починає ловити овець. Якщо він добіжить до вівці, вона присідає, і вовк уже не має права ловити її.

Зайчик на городі

Діти беруться за руки, утворюючи коло. Жеребкуванням обирають зайчика. Він стрибає усередині кола, яке називають “городом”. За командою діти піднімають або опускають руки, і тоді, коли їхні руки вгорі, зайчик намагається вискочити з городу. Якщо він зуміє зробити це, він вибирає гравця на своє місце.

Для самостійної ігрової діяльності дітей у 2-й половині дня

Квач

Гравці стають довільно по майданчику, а всередині ведучий – “квач”, який тримає кольорову хустинку. “Квач” піднімає руку з хустинкою вгору і каже: “Я квач!Після цього всі розбігаються в межах майданчика, а він намагається їх наздогнати. Гравець, до якого доторкнулися рукою або хустинкою пійманий і стає квачем”, а попередній ведучий передає йому хустинку і стає гравцем.

Новий ведучий “квач” не може зразу ловити попереднього. Якщо гравці вибігають за межі майданчика, їх вважають пійманими.

Палиця, що падає

Діти утворюють коло і розраховуються за порядком номерів. Перший (ведучий) займає центр кола і ставить вертикально на підлогу гімнастичну палицю, притримуючи її рукою. Тоді голосно називає будь-який номер і відпускає палицю. Названий гравець повинен не дати впасти їй на підлогу. Якщо це йому вдалося, він повертається на своє місце. Той, хто не впіймає палицю, міняється ролями з ведучим. Умови гри та критерії визначення переможців можна варіювати.

Пташка без гнізда

Діти стають двома колами точно один за одним (попарно). Пер­ший гравець (“гніздо”) ставить руки на пояс, другий (“пташка”) – на пле­чі першому. За командою ведучого “Пташки, у політ!” вони залиша­ють гнізда й “летять” за ним, імітуючи руками рух крил. Коли ж ведучий раптово вигукне: “Пташки, до гнізда!”, діти швидко повертаються на­зад, і він теж; ведучий теж намагається зайняти будь-яке гніздо. Дити­на, яка залишилася без місця, стає ведучою. Пташки і гнізда періодично міняються ролями. Умови гри можна варіювати.

Додаток В

СХЕМА НАПИСАННЯ КОНСПЕКТУ

РОЗУЧУВАННЯ НОВОЇ РУХЛИВОЇ ГРИ

з дітьми дошкільного віку

1. Назва гри та вікова група, в які гра буде проводитися. Якщо є ускладнення, то вказати яке.

2. Програмний зміст записується у такій послідовності;

а) навчальні завдання щодо закріплення та удосконалення основ­них рухів; завдання з розвитку фізичних якостей та психічних процесів;

б) освітньо-виховні завдання (сприяти вихованню...).

3. Підготовка вихователя: вказується опрацьована література (ав­тор; назва підручника, посібника чи статті, розділ, параграф чи сторінка) та обладнання і його кількість.

Вказується:

  1. фізична та розумова готовність дітей до гри; нова гра чи зна­йома;

  2. вказати спосіб, за допомогою якого зберете дітей до гри; як розташуєте дітей до початку пояснення гри;

  3. чим зацікавите дітей до участі в грі (вірші та загадки запису­вати повністю); почати гру в кожній віковій групі можна з пригадування того, що з дітьми спостерігали, з показу іграшки, картинки, читання вірша чи відгадування загадки.

Далі необхідно записати повністю пояснення змісту та правил гри:

  • для дітей молодших груп: назвати гру, розподілити ролі, розда­ти атрибути, сказати кілька фраз, що стосуються початку гри; разом з тим необхідно записати прийоми керівництва грою, роль вихователя у грі та кількість повторів гри;

  • для дітей середньої групи: спочатку записати пояснення змісту гри та роботу з правилами, а вже потім вказати спосіб розподілу ролей (лічилки записувати повністю) та роздачу атрибутів; записати повністю керівництво грою;

  • для дітей старшої і підготовчої груп: записати повністю пояс­нен­ня змісту та правил гри; вказати конкретно запитання щодо закріп­лення правил гри; записати лічилки, які будуть використані при розпо­ділі ролей; вказати місце роздачі атрибутів, а також повністю записати керівництво грою.

У кінці конспекту для дітей усіх вікових груп записати, як закріпили назву гри та здійснили підсумковий аналіз, кількість повторення гри. Якщо вводяться ускладнення або музичний супровід під час остан­нього повторення гри, то також вказати.

ПРИМІТКА:

  • у молодших групах вихователь у кінці гри (найчастіше від імені головної дійової особи – іграшки) дає схвальну оцінку дій дітей; гру можна закінчити піснею, віршиком, збором іграшок або пропозицією перейти до іншого виду діяльності;

  • у середній групі вихователь у кінці гри схвалює дії дітей, а в разі потреби робить зауваження, але в доброзичливій формі;

В усіх групах вихователь визначає рівень власної активності під час проведення гри, продумуючи запитання, які він поставить після закін­чення гри дітям. Питання необхідно записати в конспект (наприк­лад – хто з вас, діти, старанно, найкраще виконував рухи; дотримував­ся правил гри; грався чесно; виручав, допомагав товаришам, краще виконував головну роль чи роль ведучого; чи було цікаво гратися; хто заважав під час гри, приклад, тому, що не знав слів тощо).

Додаток Г

Схема-інструкція аналізу

української народної рухливої гри

в групах дітей дошкільного віку

  1. Вид рухливої (української народної рухливої) гри.

  2. Відповідність добору гри вимогам чинних програм дошкільної освіти.

  3. Правильність програмного змісту (наявність освітніх, розви­ва­ль­них та виховних завдань), їх доступність, конкретність та посл­і­довність.

  4. Підготовка вихователя до гри.

  5. Підготовка дітей до гри (фізична та розумова, народознавча).

  6. Керівництво вихователем (студентом-практикантом) грою:

  • збір дітей до гри;

  • спосіб розташування дітей для пояснення гри;

  • прийоми зацікавлення дітей грою;

  • спосіб пояснення гри відповідно до віку дітей;

  • робота з правилами;

  • розподіл ролей;

  • роздача атрибутів;

  • способи зміни ведучих;

  • педагогічні методи і прийоми керівництва, використані вихова­телем під час гри;

  • індивідуально-диференційований підхід до дітей у ході гри;

  • участь вихователя в грі; емоційність тону, мова, міміка, жести;

  • використання фізкультурного інвентарю, атрибутів та іграшок, їх відповідність віку дітей та змісту гри;

  • використання художнього слова, пісень та музичного супроводу в ході гри.

  1. Регулювання психічного та фізичного навантаження дошкіль­ників у ході гри (за віковою групою).

  2. Виховні моменти під час проведення рухливої гри.

  3. Кількість повторень та тривалість гри.

  4. Правильність аналізу відповідно до вікової групи.

  5. Висновок стосовно дотримання методики проведення з дітьми (обраної вікової групи) українських народних рухливих ігор.

  6. Пропозиції щодо підвищення ефективності навчання дошкіль­ників обраної групи українських народних рухливих ігор.

Додаток ґ

Схема самоаналізу

рухливої гри для вихователя

(студента), що провів гру

  1. Які знання з теорії та методики проведення рухливих ігор використано Вами:

а) в підготовці до проведення гри;

б) під час проведення гри.

  1. Наскільки вдалося Вам реалізувати завдання навчання до­шкільників (обраної вікової групи) основних рухів під час проведення українських народних рухливих ігор?

  2. Наскільки вдалося реалізувати завдання з формування у до­шкільників (обраної вікової групи) фізичних якостей під час проведення української народної рухливої гри?

  3. Чи реалізувалися завдання з використання малих фольк­лорних форм під час проведення українських народних рухливих ігор?

  4. Які саме жанри фольклору були обрані Вами (під час ознайомлення з грою; на етапі обрання ведучих; у ході рухливої гри)?

  5. Чи сподобалися дітям запропоновані Вами зразки фольклору?

  6. Які прояви реакції дітей на використання фольклорного мате­ріалу Ви засвідчили?

  7. З якими труднощами під час навчання дошкільників україн­ських народних рухливих ігор Ви зустрілися та як намагалися їх подолати?

  8. Вкажіть причини допущених Вами помилок та шляхи їх подолання.

  9. Чи задоволені Ви результатом проведеної роботи щодо навчання дітей обраної групи українських народних рухливих ігор?

  10. Поради студентам, які будуть проводити цю рухливу гру під час педагогічної практики з дітьми.

Додаток Д

ПАМ'ЯТКА

щодо організації та проведення рухливих ігор

Для успішного проведення рухливої гри студент повинен:

  1. Добре знати зміст рухливої гри, її правила.

  2. Вчасно підготувати необхідну наочність, інвентар для гри, атрибути, зробити розмітки до початку гри.

  3. До гри вибрати необхідну кількість дітей.

  4. Пам’ятати, що в молодших групах вихователь грає разом з дітьми.

  5. Зібравши дітей на гру, створити цікаву ситуацію для зосере­дження уваги, зацікавлення.

  6. Правильно розмістити дітей – від цього залежить активність, рухливість дітей, хід гри в цілому.

  7. Жваво, емоційно, без зайвих пауз пояснити зміст гри.

  8. Закріпити зміст гри за допомогою запитань (старший вік).

  9. Виділити та повідомити правила гри і закріпити їх за допомо­гою запитань (старший вік).

  10. Користуючись різними прийомами вибору ведучого та згідно з інди­відуальними особливостями дітей, розподілити ролі, вибрати веду­чого – від цього залежить хід гри.

  11. Вивчити з дітьми слова, які використовуватимуться в грі.

  12. За потреби чітко, правильно показати рухи, щоб у дітей виникло бажання наслідувати їх.

  13. Давати чіткі сигнали до початку гри – від цього залежить організований початок гри.

  14. Якщо діти не зрозуміли змісту гри – зупинити, ще раз пояснити, показати, як діяти.

  15. За потреби включатися в гру.

  16. Слідкувати за дотриманням правил, поведінкою дітей, за послідовністю виконання рухів, передбачених грою.

Додаток Е

Зразки лічилок для вибору ведучого

української народної рухливої гри

***

Раз, два, три, чотири, п’ять –

Вийшов зайчик погулять.

Як нам бути, що робити?

Треба зайчика зловити.

Будем знову рахувать,

Раз, два, три, чотири, п’ять.

***

Котилася торба

З високого горба,

А в тій торбі –

Хліб-паляниця.

Кому доведеться,

Той буде жмуриться.

***

Сів метелик на травичку,

І задумав він дурничку.

Раз, два, три –

Ти, метелику, лети!

***

Ой ти, коте Марку,

Ходиш по ярмарку,

Не купуєш, не торгуєш,

Тільки робиш сварку.

***

Печу, печу хлібчик

Дітям на обідчик.

Більшому – більший,

Меншому – менший,

Шур у піч!

***

Бігли коні під мостами

З золотими копитами.

Треба стати погадати,

Що тим коням їсти дати.

***

Бігла лялька

Коло ковалька.

В семи кожухах,

В трьох капелюхах,

В небо гляділа –

Злетіти хотіла.

***

Попіл, попіл, попільниця,

А де ж наша зозулиця?

Понад морем літала,

Синім оком кивала.

А ти, киве, не кивай,

А ти з города втікай!

***

Йшла Маринка

На стежинку,

Загубила там корзинку,

А в корзині паляниця,

Хто її з’їв, тому жмуриться.

***

Приступаємо до гри:

М’яч один, а нас аж три.

Грав я сам і грав удвох,

А тепер пограймо втрьох!

***

Раз, два, три, чотири –

А нас грамоті учили:

І читати, і писати,

І по двоє в ряд ставати!

Раз, два, три –

Геть іди! (або: ти води – прим. авт.)

***

З українських діточок

Невеличкий наш гурток.

Сходимося тут щодень

Для забави, співанок.

***

Покололо, покотило,

По дорозі волочило

Сонце, місяць і зірки,

На кілочку вийдеш ти!

***

Няв, няв, няв,

Хто так гучно закричав?

Раз, два, три,

Це, напевно, будеш ти!

***

Пливе качка по воді,

Несе яйця золоті,

По одному золотому,

А ти, качко, йди додому.

***

Зоря-зоряниця,

Красна дівиця,

По полю ходила,

Ключі згубила.

Місяць бачив –

Не сказав,

А сонце йшло,

Ключі знайшло.

Додаток Є

Українські народні рухливі ігри

для дітей 6-го року життя1

(старша група)

Ігри для дітей старшої групи з ходьбою

Куй, куй, ковалі

Завдання

1. Удосконалювати техніку ходьби по колу в швидкому темпі.

2. Сприяти розвиткові спритності.

Гра пов’язана з працею дорослих.

Діти марширують замкненим колом і співають пісню:

Куй, куй, ковалі,

То великі, то малі.

А старого коваля

Посадили на коня.

(На ці слова діти ходять у повільному темпі).

А стару ковалицю

Посадили на телицю.

(Коли йдеться про ковалицю, рух дітей поступово прискорюється).

А маленьких ковалят

Посадили на телят.

Коли ж починається спів про ковалят, то прискорена хода переходить у дрібні підскоки у швидкому темпі.

Закінчивши пісню, діти на слова “Гей, цобе, тр-р!” раптово зупи­ня­ються, а потім починають гру спочатку, знову у повільному темпі.

Правила гри. Той, хто помилився, дає вихователеві “фант”, а в кінці гри співає пісеньку або читає віршик.

Мак (1-й варіант)

Завдання

1. Удосконалювати навички ходьби по колу.

2. Сприяти розвиткові сили.

Гра пов’язана з працею дорослих.

Хід гри

Побравшися за руки, діти стають у коло. Посередині сідає одна дівчина. Навколо неї ходять і співають:

Ой на горі мак,

Під горою так;

Маки ж мої, маківочки,

Золотії голівочки,

Станьте ви так,

Як на горі мак!

Проспівавши раз, запитують у дівчинки:

Козачок, чи виорав ти мачок?” Дівчинка одмовляє: “Виорав”. Тоді знову ходять навколо і співають те саме. Питають знову: “Козачок, чи посіяв мачок?” – “Посіяв”. Знову співають: “Козачок, чи посходив ма­чок?” – “Посходив”. Співають: “Козачок, чи цвіте мачок?” – “Цвіте”. Співають: “Козачок, чи поспів мачок?” – “Поспів”. Співають: “Козачок, чи пора брать мачок?” – “Пора”.

Тоді всі гуртом кидаються, трусять ту дівчинку, у вуха турчать. Дівчинка пручається, поки не розірве чиїхось рук і не втече з кола.

Вказівка. Перед початком гри слід ознайомити дітей із піснею.

Правила гри:

1) коло рухається то вправо, то вліво; 2) слова співають усі діти разом.

Ігри для дітей старшої групи з бігом

Нема пана вдома

Завдання

  1. Удосконалювати техніку бігу в ускладнених умовах.

  2. Сприяти розвиткові швидкості.

Гра пов’язана з історичними подіями.

Дівчата беруться за хустинки і стають в один ряд. Один кінець ряду співає до другого і навпаки. Усі разом:

Нема пана вдома,

поїхав до Львова

Ключі купувати,

замки замикати.

Пустіть же нас (двічі)

На бой воювати.

Не пустимо, не пустимо

Мости поламати.

Лівий кінець біжить через підняті руки двох дівчат.

Усі:

А ми мости поламаємо,

то й вам гроші подаємо,

Нема пана вдома,

поїхав до Львова

Ключі купувати,

замки замикати.

За цей час усі дівчата пробігають попід руками перших дівчат, вони повертаються й спиняються в кінці ряду, а задні стають перед­німи. Гра починається знову. Так декілька разів обходять навколо якоїсь будови.

Правила гри. Тримаючись за хустинки, під час усієї гри їх не випускати. Пробігати одна за однією, не затримуючи інших.

Горішки

Завдання

  1. Удосконалювати техніку бігу зі зміною напрямку.

  2. Сприяти розвиткові спритності.

Посеред майданчика малюється коло – “сад” – розміром 6–8 кроків. Біля “саду” “хата”, в якій сидить “господар”. За сигналом ведучого діти біжать до саду та вдають, ніби зривають там горіхи, збирають їх на землі, при цьому говорять:

Рвемо, рвемо горішечки,

Не боїмося тебе, панцю, нітрішечки.

А пан за горою, а ми за другою.

Дзень! Дзень! Нема пана цілий день!

Тоді несподівано вибігає господар зі своєї хати, діти розбігаються, він їх ловить, і кого торкнеться, того веде до своєї хати.

Правила гри. Спіймані допомагають господарю ловити інших дітей. Гра триває доти, поки не переловлять усіх дітей, причому останній спійманий стає господарем.

Ігри для дітей старшої групи зі стрибками

Вовк і кози

Завдання

  1. Удосконалювати техніку стрибків із розбігу.

  2. Сприяти розвиткові спритності.

  3. Виховувати сміливість.

Вихователь креслить дві лінії на відстані півметра одна від одної. Це рів, де причаївся “вовк”. Решта дітей – “кози”. Кози стрибають через рів, а вовк намагається їх упіймати. Як упіймає кількох, вибирають іншого вовка і знову починають стрибати.

У довгої лози

Завдання

  1. Удосконалювати навички стрибків із розбігу.

  2. Сприяти розвиткові витривалості.

  3. Виховувати сміливість.

Усі гравці стають один за одним, обличчям у потилицю, на відстані сажня, голову і спину нахиляють. Гравець, котрий стоїть позаду, роз­бігається, перестрибує через кожного і стає попереду всіх. За ним те саме робить другий, третій і т.д.

Оскільки під час цієї гри безперервно просуваються вперед, то, щоб не зайти далеко, гравці розвертаються в інший бік і продовжують грати.

Лоза

Завдання

  1. Сприяти розвиткові стрибучості.

  2. Удосконалювати навички стрибків із перешкодами.

  3. Виховувати сміливість і взаємовиручку.

Двоє хлопчиків стають один за одним. Нахиляючись уперед, перший кладе свої руки на коліна, а другий – йому на спину. З обох боків біля них – по два сильніших хлопці. Решта розбігаються, намагаючись перестрибнути перших двох. Гравці, які стоять по боках, допомагають товаришам стрибати, підкидаючи їх.

Переправа через річку

Завдання

1. Сприяти розвиткові координації рухів.

  1. Удосконалювати навички стрибків.

  2. Виховувати у дітей сміливість.

Учасників – парна кількість. На середині грища – “річка” (дві паралельні лінії, відстань між ними 15–20 кроків). На річці – “каміння” (невеликі кола).

Гравці поділені на дві рівні громади й розміщені на березі. Стрибаючи по черзі з каменя на камінь, вони переправляються на протилежний бік. Хто впаде у воду, той “тоне”. Виграє та команда, більшість дітей якої вдало переправилися через річку. На каміння дозволяється ставати лише однією ногою.

Гречка

Завдання

  1. Удосконалювати навички стрибків на одній нозі.

  2. Сприяти розвиткові витривалості.

Усі діти стають у колону. Кожен згинає ліву ногу в коліні і тримає її лівою рукою. Праву руку кладе на плече попередньому гравцю. Зо­ставшись на одній нозі, починають одночасно стрибати в певному напрямку, приспівуючи:

Ой, чук, гречки,

Чорнії овечки,

А я гречки намелю,

Гречаників напечу.

Якщо стомилися, стрибки виконують іншою ногою.

Півник

Завдання.

  1. Удосконалювати навички стрибків у висоту.

  2. Сприяти розвиткові спритності.

Грають три дівчинки. Дві дівчинки сідають на траві, протягнувши ноги одна проти одної і поклавши одну ногу на носок іншої. Зверху став­лять руки так, щоб утворився бар’єр. Через нього перестрибує третя дівчинка так, щоб не зачепитися й не впасти. Якщо перестрибне чисто, то стрибає ще, а як не перестрибне – стрибає інша, з тих, що сиділи.

Ігри для дітей старшої групи з киданням і ловінням предметів

Мисливці і зайці

Завдання

  1. Удосконалювати навички метання в ціль.

  2. Розвивати спритність, швидкість та орієнтування у просторі.

Вибирають одного або двох “мисливців”, які стають з одного боку майданчика, решта дітей – “зайці”. Вони сидять у своїх “нірках”, розташованих із протилежного боку майданчика. “Мисливці” обходять майданчик і вдають, що шукають “зайців”, потім ідуть на свої місця, ховаються за “деревами” (стільцями).

На слова вихователя:

Зайчик плиг-скок,

Плиг-скок у зелений лісок –

зайці” виходять на майданчик і стрибають. На слово “Мисливець” “зайці” тікають до своїх “нірок”, один із “мисливців” цілиться їм під ноги і в кого влучить, того забирає з собою. “Зайці” знову виходять у ліс, і “мисливець” ще раз полює на них, але кидає м’яч другою рукою. У разі повторення гри обирають нових “мисливців”.

Вказівки. Стежити, щоб “мисливець” кидав м’яч як правою, так і лівою рукою. “Мисливці” кидають м’яч лише під ноги “зайцям”. М’яч піднімає той, хто його кинув.

Ігри для дітей старшої групи з повзанням і лазінням

Мавпочки

Завдання

1. Учити дітей лазити по гімнастичній стінці (похилій драбині) приставним кроком.

2. Виховувати сміливість, розвивати спритність.

Діти-“мавпочки” по одному підходять до гімнастичної стінки, під­німа­ються на З–4 щаблини приставним кроком і спускаються вниз. Інші спостерігають, як “мавпочки збирають на деревах банани й апельсини”.

Потім на “дерево” піднімається наступна дитина.

Вказівки. Стежити, щоб діти не пропускали щаблин, ногу ставили на середину стопи. Коли діти впевнено виконуватимуть лазіння вгору, завдання можна ускладнити: перейти приставним кроком на інший прогін стінки “з одного дерева на інше”.

Миші в коморі

Завдання

  1. Удосконалювати вміння підлізати під шнур і бігати врозтіч.

  2. Виховувати сміливість і розвивати спритність.

Діти сидять на стільцях або лаві з одного боку залу (майданчика). Це “миші” сидять у своїх “нірках”. На протилежному боці натягнуто шнур на висоті 50–40 см – це “комора”. Збоку майданчика стоїть “кіт” (вихователь). Він “засинає”, а “миші” в цей час біжать до “комори”. Во­ни нахиляються і пролізають у “комору”, намагаючись не зачепити шнур. “Кіт” прокидається, нявчить і починає ловити “мишей”, які швид­ко повертаються до своїх “нірок”.

Вказівки. Після того, як “миші” сядуть на свої місця, “кіт” ще раз проходить по залу (майданчику), ніби шукає “мишей”, а потім повер­тається на своє місце. Спочатку підказує дітям, як тихо бігати й підлізати під шнур, не торкаючись руками підлоги.

Курочка і горошинки

Завдання

  1. Удосконалювати навички бігу та підлізання,

  2. Розвивати швидкість і спритність.

Обирають двох “курочок” і 3–4 “горошинки”, інші діти ста­ють у коло, взявшись за руки. На сигнал вихователя: “Горошинки поко­ти­лися” – “горошинки” розбігаються, вбігають у коло, підлізаючи під руки дітей, і вибігають з нього. “Курочки” намагаються спіймати “горошинки”. Гра закінчується, коли переловлять усіх “горошинок”, її повторюють із новими “курочками” і “горошинками”.

Вказівки. Діти у колі не затримують “горошинок” і “курочок”, коли вони біжать. Якщо “курочка” довго не може спіймати “горошинку”, гру припиняють.

Українські народні рухливі ігри

для дітей 7-го року життя

(підготовча група)

Ігри для дітей підготовчої до школи групи з ходьбою

Гарбуз

Завдання

  1. Удосконалювати навички ритмічної ходьби.

  2. Сприяти розвиткові гнучкості.

Гра на побутову тематику.

За загальною згодою діти між собою вибирають гарбуза, диню, чотири огірочки, чотири буряки, квасолю, бараболю, морквицю й біб.

Ходить гарбуз по городу, питається свого роду:

Чи всі живі, чи здорові всі родичі гарбузові? (двічі)

Обізвалась жовта диня, гарбузова господиня:

Іще живі…”

Обізвались огірочки, гарбузові сини й дочки:

Іще живі…”

Обізвалися буряки, гарбузові свояки:

Іще живі…”

Обізвалась бараболя, а за нею і квасоля:

Іще живі…”

Обізвалася морквиця, гарбузовая сестриця:

Іще живі…”

Обізвався старий біб: “Я іздержав увесь рід”

Іще живі…”

Ти гарбузе, ти перістий, із чим тебе будем їсти?

Миску пшона, шматок сала, от до мене вся приправа (двічі).

Діти беруться за руки в колі, ходять і співають перший куплет. Гарбуз виступає з кола, йде на середину, пританцьовує, похитуючись, і співає: “Ой, чи живі...” Про кого в подальших строфах співається, до того підходить гарбуз і виводить його насередину. Першу приводить диню й, побравшись із нею за руки, пританцьовує. Огірочки йдуть один за одним, зігнувшись убік. Буряки йдуть навприсідки. Бараболя висту­пає, пригнувшись, квасоля стрибає на пальцях. Морквиця стрибає на з’єднаних стопах ніг. Наприкінці поважно виходить біб, і всі обступають гарбуза та диню, які, обнявшись, весело танцюють.

Якість гри полягає у гуморі дітей, якщо вони зуміють влучно рухатися, комічно виголошувати слова, весело пританцьовувати до такту пісні.

Мак (2-й варіант)

Завдання

  1. Удосконалювати навички ходьби приставним кроком.

  2. Сприяти розвиткові гнучкості.

Гра на побутову тематику.

Діти утворюють коло, один-два кроки один від одного. Всередині –дівчинка, що починає рухи. Усі співають:

Ой на горі льон,

А в долині мак,

Мої любі сусідоньки,

Просимо вас, голубоньки,

Зробіть ось так: “Гу”,

При словах “Ой на горі льон” роблять декілька кроків вправо, “А в долині мак” – кілька кроків вліво й затримуються на місці, пильно дивлячись на дитину посеред кола. На слові “просимо” виконують легкий поклін, “зробіть ось так” – виконують рух, що його започатковує дитина посеред кола.

Співаночку співають досхочу, тільки за кожним разом при словах “зробіть ось так” виконується інший рух (беруться за руки, присідають, підіймають руки вгору, беруться в боки, пританцьовують і т.д.), під кінець гри замість слів “зробіть ось так” співають “загукайте враз” і гукають “Гу”.

Біля конопель

Завдання

  1. Удосконалювати навички ходьби по колу.

Гра пов’язана з обрядами та традиціями.

Хлопчики та дівчатка стають у коло, вони звуться синами і доч­ками, а мати (дівчинка) – всередині. Всі діти рухаються по колу та співають:

Ой киш, воробей,

Та не клюй конопель,

Мої конопельки

Та ще зелененькі,

Самі не беруться,

Мені не даються.

Коли діти співають, то мати їх лічить. Як діти перестали рухатись і на кому вона зупиняється, з тим починає веселу розмову. Якщо зупиниться на дівчинці (дочці), то розмова така:

Просимо, дочко, хліба!

Дай, мамо, хліба.

А де ти той поділа?

З женихом з’їла.

А діло робить?

Голова болить.

А заміж іти?

Зараз.

Тоді мати бере лозину й виганяє з гурту дочку. А коли зупи­няється на хлопцеві (синові), то розмова така:

Просимо, сину, хліба!

Дай, мамо, хліба.

А де ти той подів?

З нареченою з’їв.

А діло робить?

Голова болить.

А женитися йти?

Зараз.

Тоді мати бере лозину й виганяє з гурту сина.

Потім дочка або син повертається у коло назад і крутиться разом з усіма, співаючи. Мати лічить далі, як і раніше. Коли мати всіх пере­пи­тає, тоді той, кого вона питала найперше, стає маткою. І так безкі­нечно.

Веребей

Завдання

  1. Удосконалити навички ходьби по колу.

  2. Сприяти розвиткові спритності.

Діти стають колом, а на середині – Веребей. Коло швидко рухається, всі співають, плескають у долоні:

Киш, киш, веребей,

Не клюй конопель,

Мої конопельки,

Дрібні зелененькі,

У вірчики в’ються,

Самі не беруться:

Браться не даються.

Веребей кидається до дітей, які утворили коло, вони розбігаються, поки він когось зловить. Тоді, кого спіймано, стає веребеєм. Гра починається спочатку.

Сірий кіт

Завдання

  1. Удосконалювати навички колективної ходьби.

  2. Сприяти розвиткові спритності.

Гравці стоять у ряд один за одним, узявшись іззаду за пояс, хо­дять у різних напрямках, кружком в’ються. Коли вони так ходять, “сірий кіт”, тобто гравець, який стоїть першим і всіх водить, запитує:

– А миші є в стозі?

Ті, що стоять у ряду останніми і називаються мишами, відпо­відають:

Є.

А не бояться кота?

Ні.

Ой як кіт вусами поворушить, то всіх мишей подушить.

Із цими словами кіт ловить мишей. Кого спіймає, той стає котом, а кіт – мишею.

Розбите яєчко

Завдання

  1. Удосконалювати навички ходьби зі зміною напрямку.

  2. Сприяти розвиткові спритності.

Із гурту дітей вибирають діда, бабу, курочку і мишку. Решта дітей стають у коло, ходять то вліво, то вправо і співають: Був собі дід та баба, а в них курочка ряба. Та сіла на поличку, та знесла яєчко. Дід бив – не розбив, баба била – не розбила, а мишка бігла, хвостиком махнула, – Яєчко впало та розбилось! Дід плаче, баба плаче, а курочка кудкудаче:

Не плач, діду, не плач, бабо!

Я знесу яєчко, та не просте, а золоте”.

До початку пісні на середину круга виходить дід, а за ним – баба, прибігає курочка, махає руками, ніби крилами, і присідає. До слів “Дід бив” – діти тупають ногами. Коли діти співають “А мишка...”, вбігає мишка і жваво пересувається між дідом, бабою та курочкою.

До слів “Яєчко впало та й розбилося” – усі припадають до землі і встають. Дід і баба вдають, що плачуть.

Курочка співає: “Не плач, діду...”

Потім усі ловлять мишку, яка втікає.

Дрібушечки

Завдання

  1. Удосконалювати навички ходьби зі зміною напрямку.

Гра на побутову тематику.

Діти стають у коло й, узявшись за руки, ходять то в один, то в другий бік, співаючи:

Дрібу, дрібу, дрібушечки, наїмося петрушечки:

Диб, диб до води, наїлися лободи.

Дрібу, дрібу, дрібушечки, погубили черевички:

Туди, сюди до води, шу, шу, шу, шу он – туди!

У середині кола пара або обидві пари дітей крутяться вправо та вліво, міцно тримаючись навхрест. Тіло вигинається дещо назад, ступні ніг разом, ноги в колінах зігнуті.

Пізніше на середину кола по черзі виходять інші пари. Можуть одночасно крутитися дві пари дітей. Тоді одна пара тримається за руки навхрест зверху, а друга – знизу.

Мак (3-й варіант)

Завдання

  1. Удосконалювати навички ходьби на місці.

  2. Виховувати увагу і пам’ять.

Діти стоять у колі пліч-о-пліч. Одна дитина всередині – це “городник”. Вихователь співає:

Ой на горі мак,

Під горою мак.

Діти беруться за руки і ступають назад, збільшують коло на ширину відведених рук. На слова:

Мак, мак, маківочки,

Золотії голівочки.

Діти роблять крок на місці і виконують мах руками вперед-назад. На слова:

Станьте ви так,

Як на горі мак.

Діти сідають і показують руками, який виріс мак (простягають руки вперед).

Діти стоячи запитують: Городнику, городнику, Чи полив ти мак? “Городник” відповідає: “Полив”. На приспів: Мак, маки, маківоньки Зо­лотії голівоньки діти роблять крок на місці, розмахуючи руками вперед і назад, “городник” у цей час ходить усередині кола і вдає, що поливає мак.

На слова: Станьте ви так, Як на горі мак діти, стоячи, показують, як виріс мак (підіймають руки в сторони на рівень плечей, долоні по­вер­таються угору, пальці трохи згинають, показують, яка квітка в маку).

На приспів: Мак, маки, маківоньки Золоті її голівоньки діти опускають руки і роблять крок на місці, розмахуючи руками вперед назад. Потім питають: Городнику, городнику, Чи поспів мак? “Город­ник” відповідає: “Поспів”.

Діти повторюють пісню спочатку, дрібним кроком звужують коло, беруться за руки й повільно піднімають їх угору.

Вказівки. Стежити, щоб діти робили рухи всі разом. Після кількох повторень гри замість кроку на місці діти ходять по колу.

Пташки і кіт

Завдання

  1. Удосконалювати навички ходьби.

  2. Виховувати спостережливість і кмітливість.

Діти-“пташки” стоять у великому колі. Посередині кола на стільчику сидить “кіт” і вдає, що спить.

Вихователь промовляє:

Білий котик спить на лаві

Серед нашого двора.

Прилетіли пташенята.

Та як крикнуть раптом....

Діти, узявшися за руки і ступаючи дрібним повільним ритмічним кроком, разом із вихователем звужують коло, зупиняються пліч-о-пліч. Вони дружно проговорюють: “Кра”. “Кіт” прокидається і кричить: “Няв!” Діти-“пташки” тікають у різні сторони, а “кіт” ловить їх. Гра повто­рю­ється з іншим “котом”.

Вказівки. “Кіт” не розплющує очей, поки не почує слово “кра”. Спій­маними вважати тих, до кого “кіт” доторкнувся рукою. Дитина, яку спіймали, не може бути котом (щоб діти навмисно не піддавалися).

Пастух і стадо

Завдання

  1. Удосконалювати навички ходьби.

  2. Виховувати увагу та орієнтування в просторі.

Усі діти зображають стадо (корів, телят, овець). Обирають “пастуха” і дають йому ріжок і кнут (мотузок).

Вихователь приговорює:

Рано-вранці пастушок

Грає гучно у ріжок.

А корівки в лад йому

Замукали: му-му-му.

На слово “ріжок” пастух вимовляє: “Тру-ру-ру”. Після слів “му-му-му” корівки мукають, “пастух” виганяє стадо з кошари на луки. “Корівки” ходять по луках і шукають травичку, телята та вівці бігають, стрибають. Через 1–1,5 хвилини “пастух” заганяє стадо в кошару.

Вказівки. Сюжет гри можна змінювати, уводячи до неї “вовка”, який хо­вається за кущами. Коли з’являється “вовк”, то “корівки”, “телята” й “вів­ці” швидко тікають у кошару, а “пастух” намагається відігнати його від стада.

Качечки

Завдання

  1. Удосконалювати навички ходьби по колу.

  2. Виховувати чемність, пам’ять, увагу.

  3. Вчити виконувати рухи під музику.

Діти стоять у колі, тримаючись за руки, “качечки” – за колом. Ви­хователь співає:

Ду-ду-ду-ду, дудочка,

Ду-ду-ду-ду!

Ой заграла дудочка

У нашому саду.

Діти йдуть в один бік, а “качечка з каченятами” – у протилежний. Вихователь співає:

Аж пливе білесенька

Качечка по воді.

Хто це так гарнесенько

Грає на дуді?

Діти зупиняються. Двоє з них утворюють ворота. “Качечка з каченятами” входить у коло, “пливуть” одне за одним, наче загрібають лапками воду. Діти грають у дудочку (у кулачки). “Качка з каченятами” продовжують плавати. Вихователь співає:

Стала з каченятами

Качка танцювати,

Крильцями і лапками

Воду колихати.

Діти в колі повільно виконують махи зчепленими руками, зобра­жаючи коливання на воді. “Каченята” танцюють, кружляють то в один, то в другий бік, повільно розмахують руками (крильцями). Потім діти знову грають у дудочку:

Ду-ду-ду-ду, дудочка,

Ду-ду-ду-ду!

Ой заграла дудочка

У нашому саду.

Діти зупиняються, “ворота” відчиняються (діти підтримують руки зверху), “качка з каченятами” виходить з кола на “бережок”. Гра повторюється з новою “качкою і каченятами”.

Вказівки. Усі рухи виконують відповідно до слів пісні.

Не наступи

Завдання

  1. Удосконалювати вміння ходити, переступаючи через кубики.

  2. Розвивати спритність та орієнтування у просторі.

На підлогу ставлять у 2–3 ряди кілька кубиків (5–6) на відстані 1 м один від одного. Двоє-троє дітей одночасно проходять на другий бік залу (майданчика), переступаючи через кубики і не наступаючи на них. Потім вправу виконує інша підгрупа дітей.

Вказівки. Нагадати, щоб діти, переступаючи через кубики, вище піднімали ноги. Під час повторення гри кількість кубиків можна збільшити і запропонувати прискорити темп ходьби.

Подоляночка

Завдання

  1. Удосконалювати навички ритмічної ходьби.

  2. Виховувати увагу та витриманість.

Діти беруться за руки й ходять по колу, у колі стоїть подоляночка. Діти співають, а подоляночка робить усе те, що вони співають:

Десь тут була подоляночка,

Десь тут була молодесенька.

Тут вона стала,

До землі припала,

Личка не вмивала,

Бо води не мала.

Ой встань, встань, подоляночко,

Омий личко, як ту скляночку,

Візьмися в бочки, –

За свої скочки,

Підскочи до раю,

Бери сестру скраю.

Подоляночка вибирає когось із кола, і той стає на її місце.

Чий віночок кращий

Завдання

  1. Удосконалювати навички ходьби по колу.

  2. Виховувати увагу та орієнтування у просторі.

Діти поділені на дві рівні групи. Кожна з них утворює коло. На слова або пісню вихователя:

Візьмемося за руки,

Підемо на луки,

Там сплетем віночок,

Станемо в таночок –

діти беруться за руки і йдуть по колу вліво. На останні слова зупиняються, піднімають руки.

Вихователь у цей час продовжує:

Чий найкращий вінок,

Той і піде в танок.

Після цих слів швидко опускають руки на плечі своїм сусідам. Вихователь зазначає, у якому колі діти швидко поклали руки на плечі і дотримують форми кола. Ці діти танцюють під будь-яку пісню вихователя, а решта плеще їм у долоні. Гра повторюється.

Вказівки. Стежити, щоб усі діти в колі спочатку йшли вліво, а під час повторення гри – вправо, не штовхалися, не наступали на ноги один одному.

Шуліка

Завдання

  1. Удосконалювати навички колективної ходьби.

  2. Сприяти розвиткові спритності.

Хід гри. Вісім-десять дітей стають у колону по одному, і кожний бере за пояс попереднього. Один із дітей призначається нападаючим, другий – захисником. Попереду колони стає захисник. Його завдання – перешкоджати нападаючому, який намагається спіймати останнього в колоні.

До початку гри нападаючий має бути на деякій відстані від усієї групи гравців. Після команди вихователя “Раз, два, три, почали!” гра починається, і нападаючий намагається торкнутися рукою останнього з колони. Якщо йому це вдається, він веде дитину до себе в “будиночок” (накреслений лінією), потім повертається і знову нападає. Гра триває доти, поки нападаючий не спіймає визначену кількість дітей. Після цього призначаються нові захисник і нападаючий і гра поновлюється.

Вказівка. Ловити останнього можна лише після команди вихо­вателя. У колоні не можна роз’єднуватись; якщо нападаючий спіймає в той момент, коли не всі були з’єднані, останній не вважається спій­маним. Захисник захищає дітей, поставивши руки в сторони.

Гоп-гоп

Завдання

  1. Удосконалювати навички ходьби по колу.

  2. Сприяти розвиткові гнучкості.

Гра пов’язана з обрядами і традиціями.

Діти стоять у розірваному колі один за одним. Разом із вигуками “гоп-гоп-гоп”, якими починається пісня, всі тричі пристукують об підлогу лівою ногою.

На слова “Ту-ту-ту” виконуються пристукування правою ногою. Співаючи “Вари кашку круту”, діти ілюструють правою рукою, як треба мішати ложкою кашу.

На слова “Підсипай молока” разом із правою рукою діє також ліва, вона ніби тримає глечик із молоком і ритмічними рухами підсипає його в “кашу”. Під слова “Нагодуй козачків” діти починають із лівої ноги ходьбу на місці, вільно розмахуючи руками, і разом із наступним “гоп” вирушають уперед. Так рівним кроком коло марширує до кінця пісні:

Гоп-гоп-гоп! Ту-ту-ту!

Вари кашку круту,

Підсипай молочка,

Нагодуй козачка!

Гоп-гоп-гоп! Ту-ту-ту!

Правила гри. Той, хто неправильно виконує завдання, вибуває з гри.

Вийшли в поле косарі

Завдання

  1. Удосконалити техніку ходьби.

  1. Сприяти розвиткові гнучкості.

Гра пов’язана з працею дорослих.

Дійові особи: косарі – 9 або 12 осіб (коли дозволяє місце, то і всі діти). Реквізити: довгі палички для косарів.

Косарі стають один за одним трьома або чотирма паралельними рядками по 3–4 особи в кожному, зберігаючи відстань довгої палички – “коси”.

Решта дітей (якщо косарів обрано не всіх) оточує дійових осіб широким розірваним колом і починає пісню:

Вийшли в поле косарі,

Косять ранком на зорі.

Гей, нуте, косарі,

Бо не рано почали.

Хоч не рано почали,

Так багато утяли.

Під час співу першого куплета косарі, поклавши палички на плечі, ходять звичайним кроком по колу-“полю” (два кроки на такт), ніби ще не дійшли до того місця, звідки почнуть “роботу”.

Наприкінці куплета всі беруть палички обома руками – лівою (пальцями вгору) за кінець, а правою (пальцями вниз) біля середини і тримають так, щоб лівий край був проти грудей, а правий звисав направо вниз.

До обіду косили,

Гострі коси потупили.

Гей, нуте, косарі,

Бо не рано почали.

Хоч не рано почали,

Так багато утяли.

Із початком другого куплета дійові особи вдають, що косять: на кожну першу долю такту ліву ногу виставляють на крок уперед і одночасно над землею описують нижнім кінцем палички справа наліво широке замашне півколо.

На кожну другу долю такту праву ногу приставляють носком до п’яти лівої ноги, а паличку відводять широким півколом направо назад і так рухаються до кінця куплета.

По обіді спочивали,

Потім коси поклепали.

Гей, нуте, косарі,

Бо не рано почали.

Хоч не рано почали,

Так багато утяли.

На третій куплет косарі гострять “коси”: опускають палички одним кінцем на землю, лівою рукою беруться за верхній кінець, а тоді ритмічно водять у повітрі правою рукою від верхнього кінця направо – вбік, немов бруском по лезу.

Пополудні гребли сіно,

У валочки клали щільно.

Гей, нуте, косарі,

Бо не рано почали.

Хоч не рано почали,

Так багато утяли.

На четвертий куплет косарі “гребуть сіно”. Тепер їхні палички не “коси”, а “граблі”. У ритмі пісні дійові особи виконують майже такі самі рухи, як і в другому куплеті, з тією лише різницею, що палички рухаються не півколом, а по прямій лінії: ззаду наперед і навпаки.

А ввечері, холодком,

Клали в копички рядком.

Гей, нуте, косарі,

Бо не рано почали.

Хоч не рано почали,

Так багато утяли.

На п’ятий куплет косарі складають “сіно” в “копи”. Тепер їхні палички – це “вила”. Тримаючи палички правою рукою за один кінець (пальцями до себе), а лівою біля середини (пальцями вгору), дійові особи на кожну другу долю такту піднімають їх угору.

Завтра треба рано встати,

У стіжечки поскладати.

Гей, нуте, косарі,

Бо не рано почали,

Хоч не рано почали,

Так багато утяли.

На шостий куплет косарі кладуть палички на землю і сідають “вечеряти”: ритмічно рухаючи правою рукою, вони то наближають її до лівої долоні, то підносять до обличчя.

Наприкінці куплета підводяться, кладуть на плечі палички і готуються в дорогу:

Як стіжечки поскладаєм,

По-косарськи заспіваєм.

Гей, нуте, косарі,

Бо не рано почали.

Хоч не рано почали,

Так багато утяли.

Під спів останнього куплета косарі рушають “додому”. Вони йдуть по “полю” у зворотному напрямку звичайним кроком і так рухаються, аж поки не переспівають усі відомі їм косарські пісні.

Закінчивши останню пісню, дійові особи обирають замість себе інших, і гра починається заново.

Примітка. Вихователь мусить постійно стежити, щоб косарі ви­тримували великі інтервали між собою, не зачіпали паличками один одного.

Правила гри. Виграють ті “косарі”, які заспівали більше косарсь­ких пісень і краще виконували рухи згідно з піснею.

Ялинка

Завдання

  1. Удосконалювати техніку ходьби.

  2. Сприяти розвиткові гнучкості.

Гра пов’язана з обрядами і традиціями.

Одна дитина перебуває всередині кола. Це – ялинка. Всі діти стоять колом. Вихователь говорить:

Ялинка, ялинка,

Ялинка, зелена.

Діти йдуть управо, тримаючи руку біля правого плеча, ніби несуть дерево або лопату, і співають:

Ми посадимо ялинку,

Ось таку!

Повертаються обличчям до кола і, присідаючи, показують руками, яку ялинку вони посадять. На слова:

Ходимо, ходимо

По лісу-лісочку (двічі) –

діти беруться за руки і йдуть вліво, а дитина в колі – присідає.

На слова:

Виростай же, ялинко,

ось така (двічі) –

дитина в колі встає.

На слова:

Ходимо, ходимо

Навколо нашої ялинки (двічі) –

діти повертаються до середини, нахиляються і плавним рухом показують, як росте ялинка.

На слова: “Стала наша ялинка ось така” – діти йдуть до центру, піднімаючи з’єднані руки, показують, яка стала ялинка.

Правила гри. Дитина, яка стоїть у колі, може відвести руки в сторони, показати, які широкі віти ялинки. Замість ялинки можна використати інші образи: вишеньку, яблуньку тощо.

Вихователь може проказати:

Ой, ялинко, зелененька,

Ти була колись маленька.

А тепер ти ось така – і висока і струнка.

Ось така, ось така – і висока і струнка.

Біля тебе ми, ялинко, заспіваєм пісню дзвінко,

Візьмем руки у бочок, затанцюєм гопачок.

У бочок, у бочок, затанцюєм гопачок.

Диби-диби

Завдання

  1. Сприяти розвиткові гнучкості.

  2. Удосконалювати навички ходьби у повільному темпі.

Гра на побутову тематику.

Дійові особи: “бабусі” – всі дівчатка, “дідусі” – всі хлопчики, одна дитина – ведуча.

Діти утворюють коло, кожен дідусь стає проти своєї бабусі. Ведучий подає команду: “І бабусі, й дідусі, Станьте парами усі”. За цією командою кожен хлопчик бере правою рукою ліву руку своєї дівчинки, і кожна пара повертається вліво. Так утворилося два кола: зовнішнє – хлоп’яче й внутрішнє – дівчаче. Ведучий подає команду: “І бабусі, і діди. В ліс рушайте по гриби”. За сигналом діти “виру­шають у дорогу”: вони починають ходити парами по колу вліво або вправо, промовляючи слова: “Диби-диби, диби-диби, Пішла баба по гри­би. А дід по опеньки В неділю раненько”. Як тільки слова закінчу­ють­ся, ведучий промовляє: “Ми у лісі, ось дубочки, А під ними є грибочки”. Діти нахиляються, ніби рвуть гриби і кладуть у кошик. Згодом, закін­чивши збирання грибів парами, дідусі нібито втомилися й сідають на підлогу, а бабусі продовжують збирати, причому кожна бабуся кружляє навколо свого дідуся.

Потім відпочивають бабусі, а дідусі кружляють навколо них. Дідусі сідають знову, а бабусі мовчки рухаються по колу одна за однією, аж поки не підійдуть до своїх дідусів.

Сідають і продовжують говорити слова одні бабусі, а дідусі руха­ються по колу один за одним, аж поки не підійдуть до своїх бабусь. Бабусі й дідусі, говорячи слова, разом рухаються по колу один за одним, аж поки не підійдуть до своїх дідусів або бабусь. Бабусі і дідусі рухаються по всій території, ніби збираючи гриби, на умовний знак біжать на свої місця.

Тільки-но всі пари опиняться в колі і настає тиша, ведучий подає команду:

Повні кошики грибів,

Час додому йти під спів.

Діти вирушають парами по колу, ніби повертаються додому.

Правила гри. Діти повинні вчасно й правильно виконувати команди ведучого.

Жили у бабусі

Завдання

  1. Навчити дітей ходити по прямій.

  2. Виховувати увагу та орієнтування у просторі. Гра на побутову тематику.

Хід гри. Діти-“гуси” сидять або стоять у шерензі з одного боку, серед них і “бабуся” – няня або старша дитина. Посередині кімнати розставлені стільці спинками до “гусей”. Це – “канавки”. На слова вихователя:

Жили у бабусі

Білі, білі гуси –

діти встають і проговорюють: “Га-га-га”.

На слова:

Пішли гуси до канавки

Мити лапки –

діти йдуть до “канавки”, проговорюючи: “Га-га-га”.

На слова:

Мили гуси лапки

У воді канавки.

Довго лапки милися

Та туди й спустилися –

діти-“гуси” присідають навпочіпки й удають, що миють свої “лапки”, потім сідають на килимову доріжку до сидіння обличчям, промовляючи: “Га-га-га”. Після слів вихователя:

Де ж це мої гуси?

Ой пропали, ой пропали

Білі мої гуси! –

діти встають.

На слова вихователя:

Виходили гуси,

Кланялись бабусі –

діти підходять до “бабусі” і роблять глибокий уклін, прогово­рюючи: “Га-га-га”.

Бабуся радо зустрічає гусей і танцює з ними.

Правила гри. Рухи виконувати гарно, згідно з текстом.

Відгадай, хто підходить

Завдання

  1. Удосконалювати навички легкої ходи.

  2. Сприяти розвиткові спритності.

Гра з різними діями.

Хід гри. Гравці стоять півколом. Спиною до гравців стає ведучий. Один із гравців підходить до ведучого, торкається його плеча. Ведучий швидко обертається, щоб помітити, хто з гравців до нього підходив. Якщо відгадає, то вони міняються місцями. Якщо ні, то до нього підходить другий гравець тощо.

Правила гри:

1) гравець підходить до ведучого тихенько;

2) не можна підказувати ведучому.

Лисичка

Завдання

1. Удосконалювати навички ходьби по колу.

2. Сприяти розвиткові спритності.

Гра пов’язана з природними явищами.

Діти беруться за руки, роблять велике коло, а посередині стоїть лисичка. Діти йдуть по колу і співають:

Ходить лисичка по бору, по бору,

Рве траву-лебеду.

І хто рве, хто нарве,

В оберемочки кладе.

Оце лиска, оце відьма,

Іди геть від мене!

Лисичка виштовхує одну дитину, і так, поки не повиштовхує всіх. Коли залишається двоє, то не пускають лисичку, але вона виривається й тікає, її всі наздоганяють. Хто спіймає, той стає лисичкою.

Правила гри. Під час пісні лисичка виконує всі вимоги.

Равлик-павлик

Завдання

  1. Удосконалювати навички ритмічної ходьби.

  2. Виховувати увагу та орієнтування у просторі.

Гра пов’язана з природними явищами.

Діти беруться за руки, ходять розірваним колом і співають. Посеред кімнати сидить равлик.

Равлику-павлику,

Вистав ніжки та ріжки.

Тобі два, мені два,

Поділимось обидва.

На ці слова діти то піднімають руки вгору, то опускають до обличчя або до грудей. Діти можуть також присідати і підводитися.

Скінчивши пісню, всі чекають, поки слимачок не встане з місця, не викине “ріжки” (руки) вгору.

Коли равлик нарешті викидає “ріжки”, діти здивовано вигукують: “О”, а равлик підходить із заплющеними очима до кола і вибирає когось на своє місце.

Правила гри. Той, хто неправильно виконує рухи, вибуває з гри.

Огірочки

Завдання

  1. Удосконалювати техніку ходьби.

  2. Сприяти розвиткові гнучкості.

Гра пов’язана з природними явищами.

Діти беруться за руки, витягуються в одну лінію. Передні заверта­ються до задніх, ніби в’ються. Двоє останніх піднімають руки, а всі проходять попід руками, співаючи:

Ой вийтеся, огірочки.

Та в зелені пуп’яночки.

Грай, жучку, грай.

Тут тобі край.

Ходить жучок по жучині,

А жучина по деревині.

Грай, жучку, грай,

Тут тобі край.

Дайте, хлопці, околота,

Повезем жучка в болото.

Грай, жучку, грай,

Тут тобі край.

Жучок плаче у болоті,

Дівки скачуть у золоті.

Грай, жучку, грай,

Тут тобі край.

Чи ти, жучку, носика не маєш,

Що ти, жучку, різко не граєш?

Грай, жучку, грай,

Тут тобі край.

Вказівка: Стежити, щоб діти ходили ритмічно.

Гра в хусточку

Завдання

  1. Удосконалювати техніку ходьби.

  2. Сприяти розвитку гнучкості.

Гра пов’язана з обрядами і традиціями.

Посередині кімнати або майданчика поставлено два стільчики спинками один до одного. На одному стільчику квітка, це – “садок”. Діти стоять колом. Одна дитина з хусточкою в руках стоїть біля квітки. На слова вихователя:

Галя по садочку ходила,

Хусточку біленьку загубила,

Ходить по садочку, блукає,

Хусточку біленьку шукає –

діти йдуть по колу вліво. Галя ходить всередині кола біля квітки. На слово “загубила” залишає хусточку на стільчику біля квітки, сама переходить на другий бік, до сидіння стільчика, вдає, що шукає хустинку. Потім сідає на стілець, на слова:

Не журися, Галю, серденько.

Ми знайшли хустинку біленьку.

У садочку, біля малини,

Під зеленим листом тернини –

діти йдуть по колу вправо і зупиняються. Одна дитина, визначена вихователем, підходить до квітки, бере хустину і показує: “Ти, Галя, хус­тину не шукай. Хто знайшов – відгадай!” Якщо Галя відгадає голос дитини, вони міняються місцями. Гра повторюється.

Правила гри. Хустину не кидати на підлогу, а опустити на стілець. Хустину піднімає визначена вихователем дитина. Дитина, що сидить на стільчику, не оглядається, поки не відгадає, хто підняв хустину.

Вказівка до гри. Вихователь стежить, щоб форма кола не порушу­валась. Як ускладнення можна запропонувати дітям на слова “не журись” замикати коло.

Ігри для дітей підготовчої до школи групи з бігом

Сад і горобці

Завдання

  1. Удосконалювати техніку бігу в ускладнених умовах.

  2. Сприяти розвиткові швидкості.

Накреслюють коло діаметром 10 кроків, усередині якого розташо­вані “фруктові дерева” (учасники гри). Поміж ними ходить “садівник”, відганяючи двох “горобців”, що намагаються забігти в коло, торкнутися якого-небудь дерева рукою і втекти разом із ним. Ударить його садівник при цьому джгутом – горобець стає деревом, а дерево – горобцем. Усі співають:

Два горобчики,

Ласі хлопчики,

З боку цвірінькають,

В садах зиркають.

Один із малинами,

Ще й із вишнями,

Яблука, груші,

Сливи-чорнуші.

Скач же в садочок

По горішочок!

Ягідку в дзьобик,

Тікай, як можеш!

Правила гри. Учасники гри не повинні затримувати тих, хто бігає. Удар джгутом повинен бути легким.

Латка

Завдання

  1. Удосконалювати навички бігу зі зміною напрямку.

  2. Сприяти розвиткові швидкості.

Діти зібралися грати. Хтось із них говорить: “Давайте грати в латки”.

Відразу ж б’є долонею сусіда по плечу і тікає, промовляючи:

Латка-битка,

Шовкова нитка,

На мені не була,

На тобі зогнила.

Побитий переслідує втікача, але не промине “полатати” й іншого, хто потрапить під руку. Вдаривши, говорить: “Латка”. “Полатаний” на­ма­гається, у свою чергу, передати латку третьому, якщо це не вда­ється, повертає її тому, хто побив його. І так грають, поки не обридне.

Квач

Завдання

  1. Удосконалювати навички швидкого бігу.

  2. Розвивати швидкість і спритність.

Діти стоять у різних кінцях майданчика. Одну дитину обирають квачем, їй дають кольорову стрічку, і вона стає посередині майдан­чика. На слово вихователя “Лови!” діти розбігаються, а квач намага­ється когось наздогнати (доторкнутися рукою). Той, до кого він доторкнув­ся, відходить убік. Гра закінчується, коли квач зловить трьох-чотирьох дітей (за домовленістю). Потім вихователь призначає квачем найсприт­нішу дитину, яку жодного разу не спіймали.

Вказівки. Спійманим вважається той, до кого “квач” доторкнувся рукою; спійманий відходить убік. Якщо “квач” протягом 30–40 с не може нікого зловити, слід призначати іншу дитину.

Пастух і вовк

Завдання

  1. Удосконалювати техніку бігу зі зміною напрямку.

  2. Сприяти розвиткові швидкості.

Гра пов’язана з працею дорослих.

Вибирають “пастуха” і “вовка”, решта дітей – “вівці”. З одного боку майданчика креслять коло – “кошара для отари”, а на протилежному – “пасовисько”. Збоку майданчика – “лігво вовка”. “Пастух” жене “овець” у “поле”, де “вівці” розбігаються, стрибають, “пасуться”. На слова вихова­теля: “Тікайте від вовка!” “вівці” тікають у свою “кошару”. “Вовк” ловить “овець”, а “пастух” захищає їх. Пійману “вівцю” “вовк” відводить до себе в “лігво”. Гра закінчується, коли у “вовка” певна кількість “овечок” (за умовою).

Правила гри. “Вівця” вважається спійманою, якщо “вовк” доторк­нувся до неї рукою.

Панас

Завдання

  1. Сприяти розвиткові спритності, орієнтування у просторі.

Гра на побутову тематику.

Одному з дітей зав’язують хусткою очі й говорять:

Панас, Панас!

Не лови нас.

На тобі коробочку груш

Та мене не воруш!

При цьому діти розбігаються. Панас ловить.

Правила гри. Якщо Панас когось упіймав, то міняється з ним ролями, і гра починається спочатку.

Хустинка

Завдання

  1. Удосконалювати техніку бігу по колу.

  1. Сприяти розвиткові швидкості.

Гра на побутову тематику.

Гравців – довільна кількість. Діти сідають у коло. Одна дитина бігає поза колом із хустинкою і кладе її одному з гравців за спину. Ця дитина повинна почути, взяти хустинку й бігти за тією, що кинула хус­тин­ку. Якщо наздожене, то ця дитина сідає у коло. Гра повторюється.

Правила гри. Бути уважними, стежити за хустинкою.

Горюдуб

Завдання

  1. Удосконалювати техніку бігу.

  2. Сприяти розвиткові швидкості.

Гра з різними діями.

Усі стають по двоє – пара за парою. Один – “горюдуб” – попереду на віддалі й співає: “Горю, горю, палаю, Кого схочу, спіймаю, Раз, два, три! Біжіть!” Перша пара біжить до “горюдуба” і, розірвавши руки, намагається оббігти його з двох боків і знов з’єднатися.

Якщо “горюдуб” когось упіймав, то стає із ним позаду всіх, а хто залишився без пари – стає “горюдубом”.

Правила гри. Бігти не можна раніше умовного сигналу і неодмінно треба оббігти “горюдуба”. “Горюдуб” не повинен озиратися назад.

Гра з кольоровими кеглями

Завдання

  1. Сприяти розвиткові спритності.

Гра з різними діями.

На підлозі розставляють по колу великі кольорові кеглі (10–12 штук). Навколо них стають діти. Кількість їх більша. Під музику вони біжать або рухаються підскоком одне за одним. Із закінченням музики піднімають кеглі. Хто запізнився, вибуває з гри. Поступово вихователь забирає по 1–2 кеглі. Коли залишиться одна кегля, двоє дітей танцюють навколо неї.

Правила гри:

1) не можна бігти через середину кола;

2) виграв той, хто залишається з кеглею.

Два мало, третій зайвий

Завдання

  1. Сприяти розвиткові швидкості.

  2. Удосконалювати техніку бігу в ускладнених умовах.

Гра з різними діями.

Діти стають у коло по двоє, один за одним, а одна пара бігає: один тікає, другий його доганяє і намагається вдарити. Втікач стає попереду якоїсь пари, і той, хто опинився ззаду третім, мусить тікати. Коли ж той, хто “доганяє”, вдарить того, хто тікає, тоді вже перший втікає, а той починає того доганяти.

Правила гри. Гравці не повинні затримувати тих, хто бігає.

Гуси

Завдання

  1. Удосконалювати техніку бігу по прямій.

  2. Сприяти розвиткові швидкості.

Гра з різними діями.

Діти вибирають із-поміж себе двох – матку і вовка. Матка жене решту учасників, своїх дітей, у поле, а потім, усівшись на певній віддалі за лінією, яка називається городом, кличе їх:

Гуси, додому!

– Задля чого?

Вовк за горою.

Що він робить?

Гуси скубе.

Які?

– Сірі! Сірі!

Гуси волохаті, тікайте прямо до моєї хати!

Гуси біжать до городу, а вовк перебігає їм дорогу І намагається кого-небудь зловити.

Коли вовк зловить за лінією, то його гуси б’ють крилами, і спійманого за лінією гусеня він не бере до себе; спійманих же на шляху до городу забирає й садовить їх усіх поруч.

Гра триває доти, доки вовк не переловить усіх гусей.

Правила гри:

  1. гравець уважається спійманим, якщо вовк доторкнеться до нього рукою;

  2. діти, коли біжать, не повинні штовхатися.

День і ніч

Завдання

  1. Розвивати у дітей увагу.

  2. Сприяти розвиткові швидкості.

Гра пов’язана з природними явищами.

Посеред майданчика проводять лінію, по обидва боки від неї – у 20–0 кроках – відмічають два городи. Гравці діляться на дві групи; одна – день, друга – ніч. Стають на відстані 1 м від середньої лінії, через 2 кроки один від одного. Проти кожної групи – домівка против­ника.

Коли всі стали на свої місця, ведучий кидає жеребок – дощечку, пофарбовану з одного боку в чорне. Якщо вона впаде білим догори, ведучий голосно кричить: “День”. Гравці групи дня повертаються й, перебігаючи між гравцями ночі, швидко біжать до свого боку. Ті біжать за ними й намагаються їх зачепити. Той, кого зачепили, переходить у групу ночі. Ведучий знову кидає жеребок, і гра триває. Перемагає та група, де більше зачеплених гравців.

Правила гри:

  1. забороняється бігти додому раніше, ніж ведучий подасть сигнал;

  2. зачіпати гравців за межею городу не можна;

  3. не дозволяється повертатися назад, коли гравці перебігають до свого городу;

  4. доганяти втікачів можна тільки тоді, коли вони перебіжать усі мимо противника;

  5. під час повтору гри всі гравці стають біля середньої лінії.

Квочка

Завдання

  1. Удосконалювати техніку бігу зі зміною напрямку.

  2. Сприяти розвиткові швидкості.

Гра пов’язана з природними явищами.

У цю гру діти люблять грати напровесні, коли вперше випускають квочку з курчатами надвір. Забивають у землю кілочок, прив’язують до нього мотузок. За вибором хтось із дітей стає за квочку і, взявшись за кінець мотузки під спів:

Ходить квочка

Біля кілочка,

Водить діток,

Дрібних квіток,

Діти-квіти: “Квок”,

ходить кружка.

Після слів: “Діти-квіти”: “Квок” – усі розбігаються, а квочка, квокчучи, ловить їх та збирає докупи.

Правила гри. Той, кого зловила квочка, вже не тікає.

Кіт і миша

Завдання

  1. Сприяти розвиткові спритності.

  2. Гра пов’язана з природними явищами.

Діти беруться за руки й стають у коло (танок), а двоє – “кіт” (хлопчик) і “миша” (дівчинка) – усередині. Коли “танок” піднімає руки вгору, “миша” тікає від “кота”. А коли “кіт” намагається проскочити за “мишею” – руки опускаються.

А до нори, миша, до нори,

А до золотої комори.

Мишка у нірку,

А котик за ніжку:

– Ходи сюди!

А що ж то за миша –

Не втече,

А що ж то за котик,

Не дожене.

Миша у нірку,

А котик за ніжку;

– Ходи сюди, ходи сюди!

Якщо котові вдається спіймати мишку – міняються ролями.

Правила гри:

  1. миша” вважається спійманою, коли “кіт” доторкнеться до неї рукою;

  2. той, хто не буде виконувати рухи, тобто піднімати і опускати вчасно руки, виходить із гри.

Кози

Завдання

  1. Удосконалювати техніку бігу зі зміною напрямку.

  2. Сприяти розвиткові швидкості.

Гра пов’язана з природними явищами.

Вовк десь за кущами. Коза заганяє козенят, щоб усі були вкупі і не йшли з хати, бо неподалік вовк:

Сидіть, дітки, дома,

Я піду в ліс по дрова,

Вам каші наварю,

Молока принесу.

Вони й сидять купкою. Приходить вовк:

– Що ви, дітки, робите?

Граємось! Скачемо! Кашу їмо (хто, що хоче, те й каже).

– А де ж ваша мама?

– Пішла в ліс по дрова.

Ваша мамка дика з’їла гнилого індика! –

та й ну ловити козенят, а ті врозтіч, кого піймає, той і буде вовком. Як надійде коза, то віджене вовка, і знову заганяє козенят.

Правила гри:

  1. кого першого спіймає вовк, той і буде вовком;

  2. не можна бігати за межі певної території.

Лисиця і заєць

Завдання

  1. Удосконалювати техніку бігу зі зміною напрямку.

  2. Сприяти розвиткові швидкості.

Гра пов’язана з природними явищами.

Діти стають попарно в різних кінцях майданчика лицем один до одного, взявшися за руки. Вибирають одного зайцем, другого – лисицею. Заєць ховається від лисиці, поспішає до якоїсь нори і стає спиною до одного з гравців. Той стає зайцем, тікає й так само хоче стати в середину іншої нори. Тим часом лисиця намагається його піймати.

Правила гри. Упійманий стає лисицею, а лисиця – зайцем.

Дожени свою пару

Завдання

  1. Удосконалювати навички бігу.

  2. Виховувати увагу, орієнтування у просторі.

Діти розподілені на дві однакові підгрупи, які стоять у два кола: зовнішнє і внутрішнє.

Узявшись за руки, діти зовнішнього кола йдуть вправо, внутріш­нього – вліво. На сигнал вихователя (свисток, піднятий угору прапо­рець) вони зупиняються. Діти внутрішнього кола повертаються облич­чям до зовнішнього, а діти зовнішнього кола підходять до них і подають їм руки. Кожний запам’ятовує свого товариша. На другий сигнал вихователя діти розбігаються по майданчику. На третій сигнал або слова “Дожени свою пару” діти зовнішнього кола женуться за своїм партнером із внутрішнього. Вихователь називає, хто перший наздогнав свого товариша і став із ним у парі. Гра повторюється, але завдання ловити дістають діти внутрішнього кола.

Вказівки. Не дозволяється бігати поруч зі своїм товаришем. Після закінчення гри можна походити парами.

Білі ведмеді

Завдання

  1. Удосконалювати вміння бігу парами.

  2. Розвивати швидкість і спритність.

Вибирають двох ведучих – “білих ведмедів”. З одного боку май­дан­чика (залу) креслять коло. Це невелика “крига”, на яку стають “ведмеді”. Інші діти “моржі” або “тюлені” – бігають по майданчику. За сиг­налом вихователя ведмеді йдуть на полювання, тримаючись за руки. Наздогнавши когось із “тюленів” або “моржів”, вони намагаються обхопити його вільними руками. Спійману дитину відводять на кри­жину. Потім ловлять другого гравця. Обидві спіймані дитини стають ведмедями і, взявшись за руки, йдуть полювати. Кожна нова спіймана пара стає ведмедями.

Гра закінчується, коли буде спіймано всіх “моржів” і “тюленів”.

Вказівки. “Моржам” і “тюленям” забороняється ховатися за кущі або дерева, залазити на колоду. “Ведмедям” не можна ловити дітей за одяг, руки і т.п.

Два морози

Завдання

  1. Удосконалювати навички бігу.

  2. Виховувати витримку, сміливість, кмітливість.

На двох протилежних боках майданчика (залу) накреслити лінії. Це два будиночки, відстань між якими 8–15 м.

Усі діти, крім двох призначених “морозів”, які стоять посередині майданчика, перебувають в одному з “будиночків”.

За сигналом вихователя “морози” голосно проговорюють такі слова:

Ми два брати молоді,

Два морози удалі,

Я мороз – Червоний ніс,

Я мороз – Синій ніс.

Хто з вас не боїться

В путь-дорогу пуститься?

Діти разом відповідають:

Не боїмося ми погроз,

Не страшний ти нам, мороз.

Після цього діти сміливо перебігають до протилежного “будиноч­ка”. “Морози” намагаються спіймати їх. “Мороз” “заморожує” тих, хто пере­бігає, торкаючись їх рукою. “Заморожені” зупиняються на місці до наступного перебігання.

Морози” знову виходять на середину, повертаються обличчям до дітей, які стоять на другій лінії, пропонують “у путь-дорогу пуститься”. Діти відповідають усі разом і швидко біжать виручати своїх товаришів, подають їм руку й разом перебігають до першого “будиночка”, а “морози” їх не пускають. Після 2–3-х перебіжок призначаються нові “морози”, і гра повторюється.

Вказівки. Бігти можна лише вперед. Усі, до кого доторкнуться “морози”, мають зупинитися на тому місці, де їх заморозили, доти, доки їх не виручать у наступній перебіжці. Вірш вивчається перед грою.

Для формування правильної постави можна давати завдання: діти, до яких “морози” доторкнулися, повинні стояти струнко. Коли “замо­рожених” довго не можуть виручити, сказати: “Виглянуло сонечко і зігріло всіх”. Після цього діти повертаються до колективу.

Сіра кішка

Завдання

  1. Удосконалювати навички бігу зі зміною напрямку.

  2. Виховувати витримку, кмітливість.

Усі учасники цієї гри стають у коло. Один гравець, який стоїть у центрі, починає промовляти лічилку:

Заєць-місяць, де ти був?

У лісі.

Що робив?

Листя рвав.

Куди клав?

Під колоду.

Хто взяв мою воду?

А це лист, а це корінь,

А це виступив геть.

Той, на кого випаде слово геть, виходить із кола. Останній же зі співучасників не виходить і одержує назву “сіра кішка”. Всі гравці розбігаються від “старої кішки”, а вона намагається торкнутися когось рукою. Разом із цим передається й кличка “сіра кішка”. Побитий, у свою чергу, ганяється за всіма, щоб передати комусь свою кличку.

Той, кому загрожує удар, може врятуватися від нього, якщо встигне вигукнути до удару: “Тьху-тьху”. Тоді удар не зараховується, і “сірою кішкою” залишається той, хто й був.

Ой летіла зозуленька

Завдання

  1. Удосконалювати навички бігу.

  2. Сприяти розвиткові спритності.

Діти стають парами – пара біля пари – й утворюють коло. Посе­ред кола ходить “зозуленька”. Всі співають:

Ой летіла зозуленька через сад, через сад,

Розпустила пір’ячко на весь сад, на весь сад.

Ой хто теє пір’ячко підбере, підбере,

Отой сиву зозуленьку забере, забере.

При словах “забере” всі пари розбігаються, й кожна дитина шукає собі нову пару, в тому числі й зозуленька. Хто пари не знайде, стає зозуленькою, і гра починається спочатку.

Правила, гри:

  1. ті самі гравці не можуть залишатися в парі;

  2. не слід вибирати для пари найближчу дитину;

  3. не можна відмовляти стати в парі з зозуленькою;

  4. хто вибрав для пари зозуленьку, то подає їй обидві руки, щоб хто-небудь її не відняв.

Горішок

Завдання

  1. Удосконалювати навички бігу по прямій.

  2. Сприяти розвиткові швидкості.

Дівчата беруться за руки в ряд так, щоб по краях стояли вищі на зріст, і бігають: один кінець ряду пробігає попід руки другому. Всі співають:

Ой котиться горішок крізь ручки.

Ой ловіться, дівочки, за ручки!

Гей, ловіться чотири, чотири,

Щоб вам си легені женили!

Хрещик

Завдання

  1. Удосконалювати навички бігу в ускладнених умовах.

  2. Сприяти розвиткові швидкості.

Дівчатка стають попарно, одна пара за другою, а попереду – одна дівчина, яка говорить:

Горю, горю, пень!

Остання пара запитує:

Чого ти гориш?

Красної дівки хочу.

Якої?

Тебе, пані молодої.

При цих словах остання пара розбігається, намагаючись з’єд­на­тися попереду тієї, що “горить”, а вона, у свою чергу, ловить когось із них. Якщо спіймає, то та, що залишилася без пари, починає “горіти”, не спіймає – продовжує “горіти” та сама.

Вказівки. Гравці не повинні затримувати тих, хто бігає. Діти біжать лише вперед.

Рибалки і рибки

Завдання

  1. Удосконалювати навички бігу.

  2. Розвивати спритність і швидкість.

Майданчик (зал) – “ставок”. Одна дитина – “рибалка”, друга – його помічник, решта – “рибки”. На протилежному боці (майданчика або залу) в заростях живуть “рибки”. Уздовж “ставка” ходить “рибалка” із сіткою в руках (шнур завдовжки 6–8 м, на кінці прив’язано торбинку з піском або м’яч), на другому боці “ставка” – його помічник.

На слова вихователя. “Рибки у ставку плавають, гуляють, їжу собі здо­бувають” “рибки” виходять на середину та імітують рухи. На слова “Ловимо рибок” “рибалка” кидає своєму помічникові один кінець сітки (шнур з вантажем), і вони оточують сіткою “рибок”. “Рибки”, які не встиг­­­ли заховатись у “заростях” і залишились у сітці, вважаються злов­лен­и­ми. На слова вихователя “рибки плавають” діти знову виходять на сере­дину майданчика. Коли “рибалки” за 2–3 рази зловлять чималу кількість “рибок” (підраховують), вибирають нових “рибалок” і гра повторюється.

Вказівки. Рибалки” ловлять “рибок” лише “сіткою”. “Рибки”, яких зловили, залишаються в сітці, рибалки відводять їх у певне місце.

Совонька

Завдання

  1. Удосконалювати навички бігу.

  2. Виховувати спостережливість, кмітливість і швидку реакцію на сигнал.

У куточку майданчика (залу) креслять коло – “гніздо сови”. “Совонька”, яку призначає вихователь, стає в “гніздо”. Решта дітей – “метелики і жучки” – стає за лінією, що накреслена на одному боці май­данчика (залу). Середина майданчика вільна.

На слова вихователя “День починається” всі прокидаються!” “мете­лики і жучки” починають літати по майданчику (бігають, присіда­ють, наче збирають сік із квітів).

На слова вихователя “Ніч наступає, усе засинає” “метелики і жучки” завмирають у будь-якій позі. За своєю ініціативою “совонька” в цей час тихо вилітає на полювання, повільно розмахує “крилами” (руками) і забирає “метеликів і жучків”, які поворухнулися (відводить їх у своє “гніздо”). “Совонька” ловить доти, поки вихователь не скаже: “День!” “Совонька” повертається до свого “гнізда”, а “метелики і жучки” починають знову літати.

Совонька” виходить на полювання 2–3 рази, після цього лічать “мете­ликів і жучків”, яких вона зловила. Потім вибирають іншу “со­воньку”, а ті, кого зловили, починають грати з рештою дітей.

Вказівки. Сигнал “Ніч” триває в межах 15–20 с, оскільки дітям важ­ко залишатися довго в нерухомій позі. Після слова “День” “совонь­ка” повертається в гніздо без здобичі, якщо діти стояли нерухомо. За спиною “совоньки” діти можуть змінювати позу, робити різні рухи, але так, щоб вона цього не помічала.

Гру можна проводити під музику. На бадьору музику (полька) сказати “День!”, а на повільну (вальс) – “Ніч!”

Квачі парами

Завдання

  1. Удосконалювати навички бігу.

  2. Розвивати спритність і швидкість.

Діти шикуються в шеренгу, розраховуються на перший-другий і стають парами обличчям один до одного. За сигналом вихователя діти розбігаються по всьому майданчику. Він називає номери ведучих, які повинні спіймати своїх партнерів по парі. Гра триває 40–50 с, після чого діти міняються ролями. Перемагають гравці, які більше разів покидали свого партнера.

Вказівки. Дітям, яких ловлять, не дозволяється вибігати за межі майданчика.

Заєць без хатки

Завдання

  1. Удосконалювати навички бігу.

  2. Розвивати спритність, швидкість та орієнтування у просторі.

Спочатку обирають “мисливця” і “зайця”, що не має “хатки”. Обид­ва стоять на протилежних кінцях майданчика. Решту дітей розподі­ляють на підгрупи по четверо-п’ятеро дітей у кожній. Ці підгрупи ство­рюють коло – “заячу хатку”, виділивши в середину одного “зайця”. “Заячі хатки” розташовані на певній відстані одна від одної залежно від розмірів майданчика.

Вихователь дає команду: “Один, два, три!” – і гра починається. На рахунок “один” заєць починає тікати, а на “три” – “мисливець” починає ловити його. “Заєць”, рятуючись від “мисливця”, може забігти у будь-яку “хатку”. “Заєць” із цієї “хатки” має вибігти, а “мисливець” ловить його і т.д. Коли “мисливець” спіймає “зайця”, вибирають інших.

Вказівки. У хатку до “зайця” “мисливцеві” забігати не можна. Двом “зайцям” не можна бути в одній хатці. Якщо “мисливець” не спіймав двох-трьох “зайців”, на цю роль обирають іншу дитину.

Птахи і зозуля

Завдання

  1. Удосконалювати навички бігу.

  2. Розвивати спритність і швидкість.

На одному боці майданчика діти креслять невеликі кола. Це “гнізда птахів”. Одна дитина – “зозуля”, вона стоїть осторонь і не має гнізда. На слова вихователя “Птахи, полетіли!” діти вибігають із “гнізд” у різні сторони. “Зозуля” літає разом із ними. На слова “Птахи, додому” всі біжать до своїх “гнізд”, а “зозуля” намагається швидко зайняти яке-небудь “гніздо”. Дитина, яка залишилася без місця, стає “зозулею”.

Вказівки. Стежити, щоб діти бігали по всьому майданчику і не “літали” близько від “гнізд”.

Карасі і щука

Завдання

  1. Удосконалювати навички бігу.

  2. Розвивати швидкість і спритність.

На протилежних боках майданчика накреслюють дві “затоки”, де живуть “карасі”. Відстань між “затоками” 15–20 м. “Щука” стає посе­редині майданчика-“річки”. Всі діти-“карасі” стають у шеренгу на одному кінці майданчика. За командою вихователя “Раз, два, три – пливи” всі “карасі” перепливають (біжать) у другу “затоку”, а “щука” їх ловить. Повторюючи гру, вибирають іншу “щуку”.

Вказівки. “Щука” ловить “карасів” лише в “річці”, у “затоці” вона не має права ловити. Слід чергувати біг із відпочинком. Спіймані діти не можуть бути “щукою”.

Хитра лисиця

Завдання

  1. Удосконалювати навички бігу.

  2. Виховувати спостережливість і кмітливість.

Діти стоять у колі пліч-о-пліч, заклавши руки за спину. Вихователь проходить за колом і непомітно торкається кого-небудь із них. Дитина, до якої доторкнувся вихователь, стає “хитрою лисицею”. Вихователь пропонує кому-небудь із дітей уважно подивитися на своїх товаришів, пошукати очима “хитру лисицю”. Якщо дитина відразу не знайде, діти всі разом запитують: “Хитра лисиця, де ти?” – і пильно стежать за облич­чям кожного, чи не викаже себе “хитра лисиця”. Після трьох запитань лисиця відповідає: “Я тут!” – і вбігає в коло, діти швидко розбігаються по майданчику (залу). “Лисиця” їх ловить (торкається рукою). Коли буде спіймано двоє-троє дітей, гра кінчається. Під час повторення гри вибирають іншу “лисицю”.

Вказівки. Якщо “лисиця” викаже себе раніше, ніж її запитають, вибирають іншу. Можна поставити дітей у коло на відстані кроку. Коли вихователь обходить коло, діти заплющують очі. Якщо “лисиця” не може протягом 1–1,5 хв. спіймати жодну дитину, називають іншу.

Шпаки

Завдання

  1. Удосконалювати навички бігу.

  1. Виховувати увагу, вчити швидко орієнтуватися у просторі.

На одному боці майданчика накреслені кружечки (діаметром 1 м) “шпаківні”. Всі діти – “шпаки”, кількість їх непарна, а до “шпаківні” мо­жуть залітати лише двоє “шпаків”. На слова вихователя “Шпаки летять” діти, наслідуючи політ шпаків, бігають по майданчику в різних напрям­ках. На слова “Шпаки прилетіли!” вони біжать до “шпаківень”. Уважа­ється, що дитина, яка спізнилася зайняти місце в “шпаківні”, програє. Коли всі діти стануть у кружечки, вихователь говорить: “Шпаки поле­тіли”. Діти знову бігають, а за сигналом займають місце у будь-якому кружечку. Програє той, хто спізнився. Гра повторюється кілька разів.

Вказівки. Якщо дітей у групі непарне число, у грі бере участь ви­хователь. Слід нагадувати, щоб діти бігали якнайдалі від “шпаківень”.

Залізний ключ

Завдання

  1. Удосконалювати навички бігу.

  2. Розвивати швидкість і спритність.

Діти стають у коло, взявшись за руки. Вовк усередині і нама­га­ється вирватись із кола, його запитують: “Який ключ?” Він відповідає: “Залізний”. Розчепивши чиїсь руки, вовк виривається з кола і тікає. Діти намагаються його спіймати, говорять: “Ой дзвони дзвонять, Хорти вовка гонять По болотах, очеретах, Де люди не ходять”. Той, хто зловить вовка, стає у коло. Гра починається спочатку.

Вказівки. Вовк вважається спійманим, коли до нього доторкнулися рукою. Вовком стає той, хто його перший зловить.

Сірий вовк

Завдання

  1. Удосконалювати навички бігу зі зміною напрямку.

  2. Сприяти розвиткові спритності.

За загальною згодою діти вибирають “вовка”. Він, “згорбившись”, взявся під щоку, сідає на горбику і мовчить. Діти не чіпають його, а рвуть біля нього траву і промовляють:

Рву і рву горішечки.

Не боюся вовка нітрішечки.

Після цих слів діти кидають на вовка нащипану траву і тікають. Вовк їх наздоганяє, хоче вхопити котрогось. Кого вхопить, той стає вовком, і гра продовжується.

Вказівки. Діти повинні бути уважними, стежити за діями “вовка”. Не можна вибігати за межі певної території.

Оса

Завдання

  1. Удосконалювати навички бігу зі зміною напрямку.

  2. Сприяти розвиткові швидкості.

Учасників непарна кількість. Діти утворюють пари. Той, хто зали­шився сам, – “оса”. Вона займає визначене місце. Пари розходяться, діти юрбою прибігають до “оси” й запитують: “Осо, осо, а чи ти дуже лиха?” Та відповідає: “Як укушу, так знатимеш! Я не зла, не лиха, а кого захочу, того й зловлю”. Після цих слів вона ловить тих дітей, які біжать або стоять поодинці. В момент наближення оси гравці швидко об’єднуються в пари, під час її віддалення – розходяться, перебігають довільно.

Вказівки. Гравець, якого “оса” спіймає, стає “осою”.

Повінь

Завдання

1. Удосконалювати навички бігу на швидкість.

2. Виховувати увагу та кмітливість.

Діти утворюють коло, присідають і вдають, що сплять. Один з учасників (“вартовий”) ходить усередині, сторожує і кричить: “Повінь! Рятуйтеся!” Тоді всі розбігаються, шукаючи собі схованку (зависають на плоті, паркані, дереві, стають або сідають на камінь, на сходинки, драбину). Примостившись, перебігають із місця на місце, а вартовий намагається їх спіймати. Яку дитину спіймає, та стає вартовим.

Вказівки. Хто не знайшов придатного для себе місця, йде на допомогу вартовому.

До цілі

Завдання

  1. Удосконалювати навички бігу на швидкість.

  1. Виховувати витримку, кмітливість та орієнтування у просторі.

Діти стають в один ряд і відраховують четвірки. Потім співають, беруться за руки по чотири й четвірками заходять до місця бігу. Всі мають змагатися в бігу до визначеної мети (дерева, стовпа і т.д.) на відстані 20–30 м.

Гей, котиться горішок крізь ручки,

Гей, ловіться, дівочки (хлопчики), за ручки.

Гей, ловіться, чотири, чотири.

Щоб змірятися, хто скоріше до цілі.

Після слів “Щоб змірятись...” перша четвірка вибігає зі свого місця. Хто перший добіжить до мети, стає осторонь. Інші відходять і стають за четвірками, потім друга четвірка підходить на місце першої і теж біжить до мети і т.д., поки по черзі не позмагалися всі четвірки. Із грав­ців, що перші добігли до мети, утворюються нові четвірки, які знову змагаються з бігу. І наприкінці випробовують свої сили два найкращі бігуни. Хто перший прибіг до визначеної мети, того діти підносять на руки як переможця.

Перед першою четвіркою потрібно накреслити лінію, щоб усі точно вибігали з одного місця.

Вказівки. Стежити, щоб діти виконували команду одночасно.

Яструб

Завдання

  1. Удосконалювати навички бігу.

  2. Сприяти розвиткові спритності і швидкості.

Усі, крім “яструба”, утворюють колону, взявши один одного за пояс або плечі. Направляючий запитує яструба, який перед ним:

Тобі кого треба?

Останнього!

То лови його!

Яструб кидається до останнього, який намагається втекти проти­лежним боком кола і стати перед направляючим. Відбігати від ряду далі п’яти кроків не дозволяється. Спійманий стає яструбом, а колишній яструб – направляючим.

Чорний лицар

Завдання

  1. Удосконалювати техніку бігу на швидкість.

  2. Сприяти розвиткові витривалості.

Один став посередині, а всі інші – в кінці грища. Завдання “Чорного лицаря” – ловити гравців, які перебігають із кінця в кінець, йому не дозволено бігати за ними. Він ловить лише по поперечній лінії грища, коли ті пробігають біля нього.

Усі промовляють:

– Хоч грізний, Чорний лицарю, та не нам,

Нас багато, бач, зібралось, а ти сам.

– Хоч і всі ви там зібрались, сам я тут,

Хоч на мене ви завзялись, вам не буть!

– Сам нас, лицарю, не зловиш, хоч би що.

Скорі ноги собі змориш на ніщо.

Ми не боїмось нічого, ані раз!

Ось побачиш, як втечемо всі ураз!

Ти нас ловиш по одному або два.

Кукіль зловиш, та пшениці ні зерна.

Бо важке зерно пшеничне

Собі купіль Чорний лицар забере.

Найвитриваліший гравець, який залишився неспійманим, став “чорним лицарем”.

Ігри для дітей підготовчої до школи групи зі стрибками

Спіймай комара

Завдання

  1. Удосконалювати вміння стрибати на обох ногах.

  2. Виховувати увагу, спостережливість і розвивати спритність.

Гра пов’язана з природними явищами.

Діти стоять у колі, на відстані витягнутих у сторони рук, обличчям до центру. Вихователь усередині кола тримає в руках прутик (завдовж­ки 1–1,5 м) із прив’язаним до нього на шнурку картонним “комаром”. Він підіймає “комара” над головою дітей і обводить прутиком навколо. Коли “комар” летить над головами, діти підстрибують, намагаючись спій­мати його. Виграє той, хто доторкнувся до “комара”. Він говорить: “Я зловив”. Гра повторюється доти, поки “комара” не спіймає певна кількість дітей (6–8).

Вказівки. Ловити “комара” можна лише обома руками, підстри­буючи на обох ногах на місці вгору. Прутик швидко пересувають по колу, підіймають і опускають “комара” залежно від зросту дітей, щоб, підстрибуючи, вони могли доторкнутися до нього.

Лисиця в курнику

Завдання

  1. Удосконалювати навички стрибка вглибину.

  2. Розвивати спритність і кмітливість.

На одному боці майданчика (зали) за лінією ставлять гімнастичні лави (завширшки 20 см). Це – “курник”. На протилежному намічають нору для “лисиці”. Середина – “подвір’я”. Вибирають “лисицю”, решта – “кури”. Вони ходять по “подвір’ю”, шукають собі “їжу”. На слова вихо­вателя “Лисиця прийшла” “курчата” тікають до “курника”, ховаються від “ли­си­ці” й злітають на “сідала” (стають на лаву). “Лисиця” ловить “кур­чат”. Гра закінчується, коли “лисиця” спіймає одну чи дві “курки” (доторкнеться до них рукою).

Вказівки. “Курчата” тікають лише після сигналу вихователя. “Лиси­ця” не ловить “курчат” за лінією. Коли діти добре засвоять правила гри, можна вибирати півника, який кукурікатиме, побачив­ши, що “лисиця” виходить зі своєї нори. Якщо дітей небагато, замість лав можна використати гімнастичну стінку.

Снігурі та кіт

Завдання

  1. Удосконалювати навички стрибків на двох ногах і вглибину.

  2. Сприяти розвиткові спритності та швидкості.

З одного боку залу (майданчика) за лінією розставлено стільці, а з протилежного – гімнастичні лави (2–3) або кубики (заввишки 15–20 см). Це – “стріха”. “Снігурі” сидять на стільцях. Одна дитина – “котик” – осторонь. На слова вихователя:

Йдуть до нас морози люті,

Снігурі сидять надуті.

Пташенята стриб, стриб,

Малесенькі диб, диб, диб –

снігурі” встають і починають стрибати по всій площі. Вихователь продовжує:

Їжу по снігу шукають,

Під стріхою спочивають.

Снігурі” шукають їжу, а потім летять під “стріху” (стають на лаву). На слова: “Пташенята, стриб, стриб, стриб, Малесенькі диб, диб, диб” – діти зіскакують із лав і стрибають по залу (майданчику). На слова: “Котик підкрадається, До пташок добирається” – “кіт” нявчить, “снігурі” тікають до стільців, а “кіт” їх ловить. Після цього обирають іншого “ко­та”. Гра повторюється.

Вказівки. Стежити, щоб діти бігали по всьому залу (майданчику) і не “літали” біля стільців. До кого “кіт” доторкнеться рукою, той уважається спійманим.

Горобчики

Завдання

  1. Удосконалювати навички стрибків на обох ногах, просуваючись уперед. Виховувати увагу та вміння швидко знаходити своє місце.

  2. Сприяти розвиткові сили.

Хід гри. “Горобчики” сидять на стільцях (“гніздечках”) і вдають, що сплять. Вихователь:

У гніздечках горобці живуть,

І рано-рано всі встають,

Дітям спати не дають.

Горобчики” розплющують очі і голосно приговорюють: “Чик-чирик, чик-чирик”. На слова “Усі горобчики весело стрибають” діти встають і виконують стрибки на обох ногах, просуваючись уперед. На слова вихователя:

Весело літають,

Зернятка збирають,

Стрибати більше не схотіли,

У гніздечка швидко полетіли –

горобчики” поспішають до “гніздечка” і сідають. Вихователь нази­ває дітей, які легко стрибали і першими повернулися на свої місця.

Вказівки. Перед початком гри показати, як треба легко стрибати на двох ногах; виконувати рухи руками, як горобчики крилами. Нагаду­вати, щоб діти використовували всю площу майданчика (залу), не наштовхувались один на одного.

Вовк і кози

Завдання

  1. Удосконалювати техніку стрибків із розбігу.

  2. Сприяти розвиткові спритності.

  3. Виховувати сміливість.

Вихователь креслить дві лінії на відстані півметра одна від одної. Це рів, де причаївся “вовк”. Решта дітей – “кози”. Кози стрибають через рів, а вовк хоче їх упіймати. Як упіймає кількох, вибирають іншого вовка і знову починають стрибати.

Шавагай

Завдання

  1. Сприяти розвиткові спритності.

  2. Удосконалювати навички стрибків у висоту.

  3. Виховувати увагу, сміливість і взаємовиручку.

У деяких місцевостях ця гра має назви “Ступа”, “Чагарда”. Один із учасників гри сідає навпочіпки на землю й кладе собі на голову картуза (або шапку), а його товариші перестрибують через нього. Той, хто звалить картуз, сам кладе його собі на голову і сідає навпочіпки. Якщо ж грають лава на лаву (лава – невелика команда з двох-трьох чоловік), то на землю сідає відразу вся команда. Вони головами схиляються один до одного, а друга команда перестрибує. Лави міняються місцями і ролями, коли хтось із стрибунів звалить картуз.

У річку, гоп

Завдання

  1. Удосконалювати навички стрибків із місця.

  2. Сприяти розвиткові гнучкості.

  3. Сприяти розвиткові уваги.

Дві шеренги стають одна проти одної на віддалі двох метрів. Ведучий дає команду:

У річку, гоп! – усі стрибають вперед.

На берег, гоп! – усі стрибають назад.

Часто ведучий повторює однакову команду декілька разів. У такому разі всі повинні стояти на місці. Наприклад:

У річку, гоп! – усі стрибають уперед.

У річку, гоп! – усі стоять на місці.

Хто стрибнув, той вибуває з гри. Гра триває доти, доки з шеренги не вийде останній гравець.

Сміхота

Завдання

  1. Удосконалювати навички стрибків на одній нозі.

  2. Сприяти розвиткові сили.

Грають 12–20 дітей, які стежать за підкинутою вихователем угору хустиною. Коли вона зависає у повітрі, діти стрибають, сміють­ся, співають. У момент приземлення хустини потрібно замовкнути.

Гравець, який продовжує веселитися, штрафується балами, а потім “відробляє” їх піснею, віршем або танцем.

Класики

Завдання

  1. Сприяти розвиткові гнучкості.

  2. Удосконалювати навички стрибків на одній нозі.

Для цієї гри на майданчику з твердою рівною поверхнею малюють сім прямокутних фігур-класиків. Перший і другий класики являть собою поділений навпіл поперечною лінією прямокутник розміром 60x80 см, третій і четвертий класики – так само поділені навпіл поперечною лінією, але прямокутник дещо більших розмірів. Однак цей останній прямокутник креслиться перпендикулярно так, щоб його серединна лінія впиралася всередину однієї з коротших сторін першого прямокут­ника. П’ятий класик креслиться навпроти першого і другого на одній лінії так, щоб він пролягав до другої довгої сторони другого прямокут­ни­ка (до першої довгої його сторони прилягає другий класик) і серединна лінія другого прямокутника була серединним перпендику­ляром до його основи. Шостий і сьомий класики кресляться за п’ятим навпроти подібно до третього й четвертого. Для кожного гравця потрібен черепочок або плоский камінець.

У грі бере участь кілька дітей, здебільшого дівчат. Грають кожен за себе. Починає гру той, хто першим вигукнув: “Цур, я перший”. Інші вигукують: “Я другий”, “Я третій”.

Кожен гравець послідовно виконує серію вправ. Починаючи гру, він стає перед першим класиком і кидає в нього свій камінець. Якщо черепок чи камінець упаде в межах прямокутника, гравець починає стрибати на одній нозі з класика в класик. У третій і четвертий, шостий і сьомий класики він стає, одночасно поставивши ліву ногу в один, а праву в другий класик. У шостому і сьомому класиках треба підстри­бу­вати на двох ногах і у стрибку розвертатися на 180°. Після цього (тут же) дозволяється відпочити.

Назад повертаються в такий самий спосіб: на одній нозі стри­бають у п’ятий прямокутник, на дві ноги стають у третьому і четвер­тому (одночасно) і знову виконують два стрибки на одній нозі. У першо­му класику, стоячи на одній нозі, підбивають черепок і, вий­шовши за межі прямокутника, кидають його в другий класик. Далі все повторюється. Після виконання стрибків черепок кидається в третій, четвертий класики і так аж до сьомого.

Друга серія вправ має свою назву – “обгонка”. В ній так само на початку вправи кидають черепок у класик (перший, потім другий і т.д.), а після цього всі без винятку класики обстрибують на одній нозі з перепочинком у шостому і сьомому класиках.

Наступним етапом є стрибки на схрещених ногах (після кидання камінця) у перший, другий і п’ятий класики. У третій, четвертий і шос­тий, сьомий прямокутники стають, як і під час виконання першої серії: лівою ногою – у третій, а правою – у четвертий класики одночасно.

Четверта серія вправ теж має назву – “Маки”. Ці вправи викону­ються із заплющеними очима або задертою догори головою. Ставши перед першим прямокутником, гравець заплющує очі і кидає в нього камінець. Потім він робить крок уперед і, приставивши ногу до ноги, запитує, не розплющуючи очей: “Мак?”

Якщо гравець не вийде за межі класика і не наступить на лінію, то гравці, які стежать за правильним виконанням вправи, відповідають: “Мак”. І виконавець переходить до наступного класика. Коли ж одну з цих умов буде порушено і виконавець “стратить” (наступить на лінію), спостерігач відповідає: “Слабак”, – і вправи починає виконувати інший гравець.

У перший, другий і п’ятий класики стають двома ногами, а в третій і четвертий та шостий і сьомий (попарно) – однією. У шостому і сьомому класиках гравець має право розплющувати очі й озиратися. Потім він повинен знову заплющити очі і стрибком поміняти положення ніг, по­вер­нувшись обличчям до першого класика. Після цього йому дозво­ляється ще раз розплющити очі й озирнутися. Зворотний шлях пророб­ля­ють із заплющеними очима.

Успішно подолавши всі етапи змагання, гравець стає спиною до класиків і через голову кидає свій черепок. “Класик”, в який упаде черепок, той, хто кидає, помічає (двома проведеними навхрест лініями або якимось іншим способом). Там, де його “хатка”, ніхто без дозволу господаря не має права ступити ногою. Виграти хатку можна трьома способами.

Той, хто виграв хатку, грає далі. Коли він стратить – наступить на лінію класика, зіб’ється у послідовності виконання вправ або не зможе виконати одну з них, його камінець вилетить за прямокутник, у який він кидав, – починає грати інший учасник. Гра триває доти, доки всі класики не стануть хатками.

Хатка може “погоріти”, якщо її власник влучає своїм камінцем у чужу хатку (про це домовляються перед початком гри). Виграє той, хто матиме найбільше хаток.

Ледачий Гриць

Завдання

  1. Удосконалювати вміння стрибати на одній нозі.

  2. Сприяти розвиткові сили і швидкості.

  3. Виховувати увагу і пам’ять.

  4. Іди, Грицю, до роботи!

В Гриця порвані чоботи.

Грицю, Грицю, до телят!

В Гриця ніженьки болять.

Грицю, Грицю, молотити!

Гриць нездужає робити.

Грицю, Грицю, врубай дров!

А Гриць щось-то нездоров.

Грицю, Грицю, ходи їсти!

Пожди – мушу собі сісти.

Як наш Грицько собі сів,

Пироги всі з миски з’їв.

Діти стають у подвійне коло, обличчям один до одного. Одне коло віддалене від другого на 4–5 кроків. Діти середнього кола є Грициками. Усі починають співати, і діти крайнього (першого) кола йдуть уперед, подають руки своїм товаришам і тягнуть їх до роботи, однак Грицьки відпираються.

До слів “В Гриця порвані чоботи” Грицьки підносять раз ліву ногу вперед, другий раз – праву, а діти іншого кола одночасно підстрибують то на лівій, то на правій нозі, відступаючи назад, і стають на свої місця.

До слів “Грицю, до телят” перші кличуть Грицьків, махаючи лівою рукою. При словах “В Гриця ніженьки болять” Грицьки ступають уперед і вдають, що кульгають.

Крайні смикають Грицьків за рукава, опісля відступають назад і виконують рух молотьби. Грицьки сідають і з місця не рухаються.

До слів “Грицю, Грицю, рубай дрова” крайні вдають рухи рубання дров.

Діти крайнього колеса кличуть Грицьків і кивають правою рукою. Тепер уже Грицьки встають, ідуть кілька кроків уперед, присідають “по-козацьки”, тримають ніби миску та їдять то однією, то другою рукою пироги.

Після цього гравці крайнього кола нападають на Грицьків, які зриваються і розбігаються. Коли крайні гравці половлять усіх, міняються ролями і гра починається спочатку.

Горобчики і кіт

Завдання

  1. Удосконалювати вміння стрибати на обох ногах.

  2. Виховувати увагу та сміливість.

Діти стоять в обручах, покладених у ряд на землі (підлозі). Це “горобчики” у “гніздах”. Вихователь або старша дитина зображує кота. Його “хатка” на відстані 6 м від “гнізд” “горобців”. Після слів вихователя “Горобчики полетіли” діти вилітають із “гнізд” і бігають по майданчику. “Кіт” тим часом спить. Потім прокидається, промов­ляє “Няв-няв” і почи­нає ловити “горобчиків”, які ховаються в “гнізда”. Спійманих “гороб­чиків” “кіт” веде до своєї “хатки”. Гра триває доти, поки “кіт” не спіймає трьох-чотирьох “горобчиків”.

Вказівки. Дітей, яких спіймано, відпускають, але підраховують, скіль­ки “горобчиків” спіймав “кіт”. Дітям підказують, щоб “кота” вони не лякалися і підходили ближче.

Зайчик сірий умивається

Завдання

  1. Удосконалювати навички стрибка на обох ногах, просуваючись уперед.

  2. Виховувати увагу та вміння виконувати рухи відповідно до тексту.

Діти стають у коло, одна дитина – “зайчик”. Він стає всередину кола. Діти, які стоять у колі, разом із вихователем промовляють:

Зай­чик сірий умивається,

Видно, в гості він збирається,

Вимив носик, ви­мив хвостик.

Вимив вухо, Витер сухо!

Зайчик” виконує рухи відповідно до тексту (миє і витирає ніс, вуха, хвіст). Потім стрибає на обох ногах – іде в гості до будь-кого з дітей, і той стає “зайчиком”. Гра закінчується, коли зміниться 4–5 “зайчиків”.

Вказівки. “Зайчик” виконує рухи відповідно до тексту: стрибає на обох ногах, просуваючись уперед до одного з дітей. Діти можуть стояти у колі, сидіти на стільчиках або на килимі (у залі, кімнаті).

Жабки і журавлі

Завдання

  1. Удосконалювати навички стрибків на обох ногах.

  2. Виховувати увагу, кмітливість.

Розділити дітей на дві однакові підгрупи. Одна з них – “жабки”, друга – “журавлі”. На слова вихователя:

Жабки-квакушки по бережку гуляють,

Різних комариків, мошок збирають –

жабки” стрибають на обох ногах, плескаючи руками над головою.

Вихователь продовжує:

А голодні журавлі

З неба поглядають,

Довгими дзьобами

Здобич шукають.

Діти-“журавлі” бігають по майданчику (залу), підіймаючи та опускаючи руки, наче крила.

Вихователь:

Жабки-квакушки,

Журавлі сідають,

У болото швидко ховайтеся.

Під каміння добре заривайтеся!

Журавлі” наздоганяють “жаб”.

Під час повторення гри діти міняються ролями. Виграє та підгрупа дітей, яка більше зловить “жабок”.

Вказівки. Спійманим вважається той, до кого доторкнеться “журавель”. Можна намалювати коло – “болото” – діаметром 4–6 м. У “болоті” “жабок” не ловлять.

Чижик у клітці

Завдання

  1. Удосконалювати навички стрибків на двох ногах.

  2. Сприяти розвиткові спритності, швидкості.

Діти стають у коло, взявшись за руки, утворюють “клітку”. П’ятеро-шестеро дітей – “чижики” – стають у центр.

На початку гри “чижики” стоять у “клітці”. Діти за сигналом вихова­теля, тримаючись за руки, йдуть управо або вліво і проговорюють:

Чижик, чижик, любий чиж,

Як на волю полетиш?

Хоч збирався утекти,

Та лишився в клітці ти.

Після цих слів “чижики” підстрибують на місці, роблять рухи руками вгору і вниз, наче літають. На слова вихователя “полетіли з клітки” вони намагаються вибігти з кола, а діти, які утворюють “клітку”, перешкоджають їм, то опускаючи, то підіймаючи руки. Коли всі “чижики” вилетіли з “клітки”, на цю роль обирають нових гравців, і гра продовжується.

Вказівки. “Чижики” не мають права силоміць прориватися з “клітки”.

Не боюсь

Завдання

  1. Удосконалювати навички стрибків на місці.

  2. Сприяти розвиткові спритності і швидкості.

Діти стають у коло на відстані витягнутих у сторони рук. Усі разом проговорюють: “Не боюсь я холоду, не боюсь морозу!” Вони підстри­бу­ють на місці, розводять руки в сторони і зводять їх навхрест. “Мороз”, який стоїть у центрі кола, намагається доторкнутися до тих, у кого руки в сторони. Кого він торкнеться, той стоїть нерухомо і не бере участі у грі. Гра закінчується, коли спіймано двоє-троє дітей.

Вказівки. Нагадати дітям, щоб вони стрибали легко на носках, підштовхуючись двома ногами, або перестрибували з ноги на ногу (за умовою).

Вовк у рові

Завдання

  1. Удосконалювати навички стрибків у довжину з розбігу.

  2. Виховувати рішучість і сміливість.

На майданчику накреслити дві паралельні лінії на відстані 80–90 см одна від одної. Це “рів”, де живе “вовк”. Інші діти – “кози”, вони стоять на одному боці майданчика, за 5–6 кроків від “рову”.

На умовний сигнал вихователя “кози”, перебігаючи з одного боку майданчика на інший, перестрибують через “рів”. “Вовк” намагається їх упіймати, доторкнувшись до них рукою. Спіймані “кози” відходять убік. Коли всі “кози” перестрибують через “рів”, вони повертаються на попереднє місце і знову перестрибують. Після того, як упіймано трьох-чотирьох “кіз”, гра закінчується.

Вказівки. “Вовк” не має права виходити за межі “рову”. “Коза”, яка не перестрибнула, а перебігла через “рів”, уважається спійманою. Якщо дітей багато, призначають два “вовка”.

Горобці-стрибунці

Завдання

  1. Удосконалювати навички стрибків у довжину з місця.

  2. Сприяти розвиткові спритності і швидкості.

Накреслити на майданчику коло діаметром 6–8 м. Діти, крім ведучого, зображують “горобців” і розміщуються за колом. Ведучий –“великий птах” – стає у центр кола.

За командою вихователя “Гру почали” “горобці” стрибають на од­ній нозі в коло та вистрибують із нього. “Великий птах”, бігаючи в колі, не дає “горобцям” збирати “зерна” і “дзьобає” їх (торкається рукою дітей, які перебувають у колі). “Горобець”, якого дзьобнув “великий птах”, виходить із гри. “Горобці” намагаються якнайбільше побути в колі, ухиляючись від “великого птаха”. Найбільш спритними вважа­ються ті, яких ведучий жодного разу не торкнувся рукою.

Вказівки. Ведучий може торкатися “горобців” лише в межах кола. Веду­чого змінюють кожні 10–15 хв., призначають на цю роль найспритнішого.

Горобці і білий котик

Завдання

  1. Удосконалювати навички стрибків у довжину з місця.

  2. Виховувати увагу, спостережливість, кмітливість.

На середині майданчика (залу) позначають коло – “двір” (діаметром 3–4 м), де на стільці спить “кіт”. Решта дітей – “горобці”, вони стоять по краях майданчика, де хто хоче.

На слова вихователя:

Білий котик спить на лаві

Серед нашого двора.

Прилетіли горобці,

Разом зацвірінькали –

горобці” відповідають: “Цвірінь, цвірінь, цвірінь!”, підбігають до накресленого кола і починають стрибати двома ногами у коло і назад, не повертаючись.

Вихователь продовжує:

Цвірінь, цвірінь,

Журбу покинь,

Клопочуться горобчики – цвірінь!

На останнє слово “кіт” прокидається, кричить: “Няв!” і ловить “горобців”, які не встигли вистрибнути з кола. Ті, кого упіймали, сідають поруч із “котом”. Гра триває, доки “кіт” не зловить двох-трьох “гороб­ців”. Потім вибирають нового “кота”, і гра повторюється. У кінці гри називають найспритнішого “кота”, який наловив багато “горобців”.

Вказівки. “Кіт” може ловити “горобців” лише у колі. Переступати або перебігати коло не можна. “Горобці” стрибають на обох ногах уперед і назад.

Жаби й чапля

Завдання

  1. Удосконалювати навички стрибка у висоту.

  2. Сприяти розвиткові швидкості і спритності.

Посередині майданчика – “болото” (квадрат), розмір якого зале­жить від кількості дітей. Роблять його так: у кожному кутку квадрата встановлюють стояки, між ними натягують шнури на висоті 25–30 см. У “болоті” живуть “жаби”. Збоку – місце, де живе “чапля”. “Жаби” у “бо­ло­ті” починають стрибати на двох ногах і квакати: “Ква, ква” або “Нумо, нумо, нумо”.

Вихователь промовляє: “Довгонога чапля ходить, ходить і полює цілий день”. “Чапля” підходить до “болота”, іноді зупиняється і недовго стоїть на одній нозі. На слова вихователя “Жабенята, тікайте!” “жаби” вистрибують із “болота” (перестрибують через шнур), а “чапля” пере­стрибує через шнур у “болото” і ловить “жабенят”, які не встигли вистрибнути з нього. У разі повторення гри вибирають іншу “чаплю”.

Вказівки. “Чапля” ловить “жаб” тільки у “болоті”. “Жаба”, яка не пе­ре­стри­бнула через шнур, а переступила, вважається спійманою. Висоту шнура регулюють залежно від уміння дітей стрибати.

Бій півнів

Завдання

  1. Удосконалювати вміння стрибати на одній нозі.

  2. Розвивати спритність і почуття рівноваги.

На майданчику креслять коло діаметром 2–3 м. Дітей розпо­ді­ля­ють на дві команди. У коло стають двоє дітей – одна з однієї команди, друга з другої. Діти займають положення стійки на одній нозі, друга зігнута назад і підтримується рукою. За сигналом вихователя, підска­куючи на одній нозі, гравці-“півні” намагаються виштовхнути свого суперника з кола плечем. Гравець, який виштовхує свого суперника, одержує очко. Після цього виходить нова пара. Перемагає команда, яка набере більше очок.

Вказівки. Якщо гравець стане на обидві ноги, він програв. Підштовхувати суперника можна лише плечем.

Хто збере більше стрічок

Завдання

  1. Удосконалювати вміння стрибати на обох ногах угору.

  2. Розвивати спритність.

Між двома стояками напинають мотузку. На неї накидають кольорові стрічки (10–12). Кінці мають бути на 10–15 см вищі за підняту вгору руку дитини. Троє-четверо дітей стають під мотузку і починають стрибати (4–6 разів), намагаючись зняти якомога більше стрічок. Перемагає той, хто зібрав більше стрічок.

Вказівки. Підказувати, щоб під час стрибка діти робили енергійний мах руками вгору.

Ігри для дітей підготовчої до школи групи

з киданням і ловінням предметів

Свічка

Завдання

  1. Удосконалювати навички підкидання м’яча вертикально вгору.

  2. Сприяти розвиткові і спритності.

Свічка” – це кинутий високо вгору м’яч. Спіймати такий м’яч, перш ніж він удариться об землю, значить зловити “свічку”.

Майданчик для цієї гри ділиться на дві частини: меншу – город, більшу – поле. Жеребкуванням визначають господаря городу. Госпо­дар залишається в городі, а всі інші гравці розходяться по полю. Ви­кли­кавши з поля одного із гравців, господар підкидає м’яч вертикально вгору, а викликаний б’є його гилкою якомога вище і далі в поле. Поляни намагаються спіймати м’яч до того, як він торкнеться землі.

Той, кому пощастить це зробити, йде бити, а той, що бив, іде на його місце в поле. Неспійманий м’яч подається знову в город і його знову б’є той, хто й бив. Якщо ж господар спіймає поданий із поля м’яч на льоту, то він починає бити, а підгилює той, хто кидав м’яч у город. Той, хто бив до цього, повертається у поле. У разі промаху той, хто бив, тікає в поле, а господар б’є його м’ячем. Після цього він викликає з поля нового гравця – і все починається спочатку.

Високий дуб

Завдання

  1. Удосконалювати техніку ловіння м’яча.

  2. Сприяти розвиткові спритності та гнучкості.

Гравці викопують ямку, поперек якої кладуть коротку паличку. На неї вздовж ямки кладуть довшу паличку так, щоб один кінець опустився в ямку, а другий стирчав у повітрі. З такої довгастої палички утворюється своєрідний важіль, на коротке плече якого кладуть м’яч.

Діти, які зібралися для гри, вимірюються на палиці, кому першому почати гру. Для цього старший серед них підкидає у повітря палицю, призначену для гри, хапає її рукою біля нижнього кінця, а далі за ним інші. Кому доведеться взяти рукою за край палиці, той і починає гру. Він бере палицю (гилку), присідає біля ямки, ударяє з розмаху по довгому плечу важеля – і м’яч вилітає з ямки вгору. Чим вище і пряміше іде вгору м’яч, тим вправніший гравець і тим більше йому честі. Хто спіймає м’яч, той продовжує гру.

Мисливці і звірі

Завдання

  1. Удосконалювати навички кидання м’яча.

  2. Розвивати спритність та окомір.

Діти розділені на дві групи. Одна група – “зайці”, друга – “лисиці”. Двоє дітей – “мисливці”, вони розташовані збоку майданчика і трима­ють у руках маленький м’яч. Зі словами вихователя “Зайці та лисички по лісу гуляють!” діти вибігають на середину майданчика, “зайці” під­стри­бують, “лисиці” бігають, хвостиком крутять. На слова вихователя “Мисливці” “зайці і лисиці” тікають до своєї “хати”, а “мисливці” кидають їм під ноги м’ячі. Потім гра повторюється. Виграє група дітей, у яких найменше влучили м’ячем.

Вказівки. Стежити, щоб діти виконували кидок м’яча з-за спини через плече. Тікати з майданчика й кидати м’яч можна лише за словом вихователя “Мисливці!” Якщо м’яч влучив вище пояса, дитина не вважається спійманою.

Гилка проста

Завдання

  1. Удосконалення техніки ловіння м’яча.

  2. Сприяти розвиткові спритності.

Гилкою називається палиця, якою б’ють м’яч догори, тому гра має таку назву.

Видозміни цієї гри залежать від кількості гравців. Проста гилка (або “у м’яча”) ведеться між двома чи трьома гравцями. Місце, з якого б’ють м’яча, називається городом, а де його ловлять – полем. Гравці вимірюються на гилці: кому випадає починати гру, той стає в городі, а його товариш (інколи кілька) йде у поле.

Хто спіймає м’яч на льоту, той іде бити замість першого. Мистец­тво гри полягає не лише в тому, щоб м’яч летів якомога вище і гори­зон­тальніше, а й у тому, щоб ті, хто у полі, не одразу могли його спій­мати. Для цього удар спрямовується вбік від польових гравців або якимось іншим незручним для них шляхом. Той, хто не вміє спрямо­вувати м’яч за своїм бажанням, вважається поганим гравцем.

У простій гилці м’яч б’ють як завгодно, це гра для хлопчиків-по­чатківців. Роль того, хто активніше б’є, вважається більш приваб­ливою. Пасивне становище тих, хто ловить м’яч, менш цікаве. Але ті, що грають у просту гилку, постійно міняються ролями.

Кільцекид

Завдання

  1. Удосконалювати навички метання в ціль.

  2. Розвивати спритність та окомір.

Палицю (завдовжки 70–80 см) устромляють у землю або закріп­люють на підставці. З відстані 4–5 кроків діти по черзі нама­гаються накинути на неї кільця (діаметр 15–20 см). Якщо діти змагаються між собою, то кожен із них кидає по 4–5 кілець. Виграє той, хто накине на палицю більше кілець.

Вказівки. Кільце кидати однією рукою. Відстань до палиці можна по­ступово збільшувати. Іноді гру проводять як змагання між коман­дами.

Круговий

Завдання

  1. Удосконалювати навички метання м’яча у ціль.

  2. Сприяти розвиткові спритності.

Гравці діляться на дві рівні команди. По одній дитині з кожної ко­манди міряються на палиці. Діти, у кого “верх”, стають у широке коло, а в кого “низ” – у середину кола щільнішим кружком. Діти із зовнішнього кола передають комусь із своїх м’яч, який ховають за спину. Решта грав­ців теж ховає свої руки за спину, щоб увести супротивників в оману. Потім ця команда починає біг по колу, поки гравець, в якого м’яч, не кине його у тих, що в колі. Якщо влучить, то ті, що в колі, тіка­ють, а ті, що залишаються, підібравши м’яч, намагаються влучити у когось із супротивників.

Якщо вони промахнуться, то з їхньої команди виходить той, хто раніше був “побитий” м’ячем, а якщо влучать – виходить із гри “побитий” ними. Після цього знов ідуть ховати м’яч і т.д.

Коли у колі залишиться один гравець, то він від м’яча вже не ховається, а бігає по колу і намагається вдарити когось із тих, хто в колі. Бити він може лише з лінії кола. Мета гри – вибити всю супро­тивну команду. Та команда, яка досягла цього, стає на коло, а “побиті”    – в коло.

Городковий м’яч

Завдання

  1. Удосконалювати навички передавання м’яча двома руками.

  2. Сприяти розвиткові сили та спритності.

Для цієї гри потрібен маленький м’яч і майданчик із рівною поверхнею.

На майданчику помічають прямокутну площадку – город. Ширина його довільна і встановлюється за домовленістю й відповідно до кіль­кості гравців, які повинні вільно пересуватися по ньому. Довжина дорів­нює відстані, на яку гравці можуть без труднощів кинути м’яч. Усі, хто бажає взяти участь у грі (кількість гравців не обмежується), діляться на дві команди. Місце команди у грі визначається жеребкуванням.

Команди стають на визначені місця: одна заходить у город, а дру­га, розділившись на дві групи, розташовується вздовж коротких сторін прямокутника, які називаються городками. Більш бажаним було б місце у городі.

Городкові гравці починають кидати м’яч із таким розрахунком, щоб він влучив у когось із супротивників команди. М’яч, що перелетів через город, ловлять городкові гравці, які перебувають на протилеж­ному боці, й швиденько кидають знову. Вони можуть не лише влучати у когось м’ячем, а й перекидати його верхом, якщо члени супротивної команди з’юрмилися на другому кінці городу. Кидати м’яч можна лише з-поза меж городу, з лінії короткої його сторони.

Гравці вільно пересуваються городом, не виходячи за його межі і всіляко намагаючись уникнути влучення. Той із них, кого кинутий м’яч торкнеться на льоту (або відбившись від землі), вибуває з гри. Але йому дозволяється перед цим схопити м’яч і, не виходячи за межі городу, вдарити ним когось із супротивників, які починають при цьому тікати. Влучення дає право продовжувати гру.

Гравець, що перебуває в городі, може спіймати м’яч руками до його удару об землю – в цьому разі він має право ввести в гру одного з “вибитих” своїх товаришів по команді. Такий м’яч може бути також запасним на випадок, якщо когось із членів команди вибито піз­ні­ше. Останній – найспритніший гравець – може завести в гру всю свою команду, якщо він спіймає м’яч на льоту і поб’є ним когось із супротивників.

Той, хто намагається спіймати м’яч, але випустить його, також вибуває з гри. Коли всіх у городі вибито, команди міняються місцями. Цю гру можна організувати й інакше.

У город заходять усі гравці, крім двох. Ці двоє виконують роль супро­тивної команди – вибивають.

Щоб визначити, кому вибивати, всі гравці стають у коло і за командою витягують прямо перед собою одну або дві руки з кількома виставленими вперед і розчепіреними пальцями. Всі ці пальці лічать, і одержану суму відмічають на гравцях. Той, на кого припаде останнє число, вибиває.

Пошивай

Завдання

  1. Удосконалювати навички передачі м’яча.

  2. Виховувати увагу, вміння узгоджувати свої рухи з рухами інших дітей.

Гравці сідають на землю колом, обличчям до центру. Один сідає посередині – “на піч”. Ті, що сидять у колі, передають один одному під ко­ліна м’яч, а той, що сидить “на печі”, намагається захопити його. Якщо йому це не вдається, всі схоплюються і тікають, а він нама­гається вдарити когось м’ячем. Побитий сідає на “піч”, а його попередник – у коло, і все повторюється.

Інколи діти, граючись, промовляють: “Ший-ший, пошивай, тільки нас не гай”. Звідси і назва гри.

Правила гри. Коли зроблено промах, усі залишаються на своїх місцях.

Стінка

Завдання

  1. Удосконалювати техніку ловіння м’яча однією та двома руками.

  2. Сприяти розвиткові гнучкості та спритності.

У цій грі – дванадцять фігур. Спочатку вимірюється, кому кидати першому. Якщо він помилився перший, то передає м’яч другому і т.д. Коли знову черга дійде до першого, він продовжує з тієї фігури, на якій зупинився. Хто закінчив перший, той далі не грає. Гра продовжується, поки лишиться один. Кількість ударів зазначається заздалегідь.

Фігури:

1. Кидають м’яч об стіну знизу (з-під опущеної руки) і ловлять двома руками.

  1. Те саме, але ловлять однією рукою.

  2. Кидають м’яч об стінку вгорі і ловлять його двома руками.

  3. Те саме, але ловлять однією рукою.

  4. Каша” – кидають м’яч об землю і ловлять двома руками.

  5. Те саме, але ловлять однією рукою.

  6. Баран” – кидають м’яч об землю під кутом до стіни і ловлять двома руками.

  7. Те саме, але ловлять однією рукою.

  8. Голівка” – спиною стають до стіни, спираючись на неї поти­лицею і в такому положенні кидають м’яч об стінку і ловлять двома руками.

  1. Те саме, але ловлять однією рукою.

  2. Кладуть м’яч на долоню, підкидають його вгору і, коли м’яч летить униз, тильною стороною кисті руки підбивають його знову вгору, тоді ловлять двома руками.

  3. Те саме, але ловлять однією рукою. Кожна фігура повто­рюється тричі.

Каша

Завдання

  1. Удосконалювати навички ловіння м’яча.

  2. Сприяти розвиткові сили та спритності.

Гравці збираються у коло, один із них, кидаючи м’ячем по землі, кричить:

– Тут каша, тут!

Усі кидаються до м’яча, намагаючися спіймати його на льоту. Хто спіймає, той сідає верхи на того, хто потягнувся за м’ячем, але не спіймав. Вершник уже зі спини товариша кидає м’яч. Хто упіймав, той сідає на того самого коня. Якщо вершник потягнеться за м’ячем, а спіймає його кінь, то під сміх гравців відбувається зміна ролей: кінь стає вершником, а вершник – конем.

Якщо м’яча ніхто не спіймає, то “каша розсипається” і гра починається спочатку. Ведеться гра так: той, хто не спіймав м’яча, замість спини підставляє товаришу руки, складені човником. Той із усієї сили б’є по руках м’ячем і, якщо гравцеві удасться затримати його у руках або підхопити із землі, то він, у свою чергу, б’є сусіда, причому всі гравці стають у коло.

Квач із м’ячем

Завдання

  1. Удосконалення навичок метання м’яча.

  2. Розвивати швидку орієнтацію та окомір.

Діти шикуються в коло, у центрі – ведучий із м’ячем у руках. Діти ходять по колу, тримаючись за руки, вправо, потім – уліво, під пісню. На сигнал вихователя (свисток) або команду “Біжи!” вони швидко розбігаються по майданчику, а ведучий-квач кидає в них м’ячем. Якщо ведучий влучив у кого-небудь, дитина стає всередину кола і стає квачем.

Вказівки. Кидати м’яч можна лише під ноги, тікати в різних напрямках. У центрі може стояти двоє дітей.

Лови м’яча

Завдання

  1. Удосконалювати навички передачі м’яча.

  2. Сприяти розвиткові спритності.

Усі діти стають у коло на певній відстані один від одного. Один із гравців кидає м’яч кому-небудь, той ловить і перекидає іншому і т.д.

Правила гри. Перекидають м’яч якнайшвидше. Тому, хто не впій­має м’яча або кине негаразд, призначають після гри якусь кару. Під час ловіння м’яча не можна відштовхувати один одного.

Ігри для дітей підготовчої до школи групи з повзанням і лазінням

Ведмідь і бджоли

Завдання

  1. Удосконалювати навички лазіння по гімнастичній стінці.

  2. Виховувати увагу, кмітливість.

Дітей поділити на дві нерівні підгрупи. Менша підгрупа (приблизно одна третина) – “ведмеді”, решта – “бджоли”. “Бджоли” розміщуються недалеко від гімнастичної стінки, перед натягнутим шнуром – “вули­ком”. Частина “бджіл” вилазить на гімнастичну стінку.

На відстані 3–5 м від гімнастичної стінки накреслено коло – “ліс”, де живуть “ведмеді в барлозі”. На протилежному боці – “поле, луки”. На слова вихователя:

Бджоли вулик залишають,

В луг квітучий поспішають –

бджоли” злізають із гімнастичної стінки, інші підлазять під натягнутий шнур (на висоті 50–60 см).

На слова:

Полетіли на медок,

Полетіли до квіток –

бджоли” летять на “луки”, у “поле” за визначену лінію.

Вихователь, звертаючись до “ведмедів”, промовляє:

А ведмеді у садок

У вулик лізуть по медок.

Ведмеді” вилазять зі своєї “барлоги”, йдуть до “вулика” і вилазять на гімнастичну стінку (на висоту 1,5–2м). На слова вихователя “Бджо­ли!” “ведмеді” поспішають до своєї “барлоги”, “бджоли” із дзижчанням повертаються. Одна група “бджіл” на гімнастичній стінці відганяє “вед­медів”, а друга вилазить на стінку. Під час повторення гри діти міня­ються ролями. Вихователь називає найспритніших дітей, які швидко і правильно вилазили на гімнастичну стінку і злазили з неї, швидко бігали.

Вказівки. “Бджоли” не ловлять “ведмедів”, а тільки торкаються їх. Ужалені “ведмеді” залишаються в “барлозі”. Уважно стежити за дітьми, які вилазять і злазять з гімнастичної стінки. Дітям забороняється зіскакувати зі щаблів стінки.

Кролики

Завдання

  1. Удосконалювати навички пролізти в обруч, підлізати під дугу та стрибати на обох ногах.

  1. Виховувати увагу, орієнтування у просторі.

Кролики” стоять по двоє-троє у “клітці” (обруч, прив’язаний до сто­яка, або дуга). На іншому боці залу (майданчик) – стілець (“будинок сторожа”). “Сторож” (дитина) промовляє: “Швидко дверці в клітках відкриваю, Кроликів на зелений лужок випускаю”.

Кролики” відразу пролізають крізь обручі або підлазять під дуги, починають бігати і стрибати. Через деякий час після слів “сторожа” “Кро­лики, в клітку” діти біжать на свої місця, пролізають крізь обруч або підлазять під дугу і відпочивають, доки “сторож” знову не випустить їх на лужок.

Вказівки. Діти виконують пролізання в обруч та підлізання під дугу правим або лівим боком. Рухи “кроликів” можуть бути різні: присідання (рвуть моркву), стрибки, біг та ін.

Мисливці і мавпи

Завдання

  1. Удосконалювати навички бігу та лазіння по гімнастичній стінці.

  2. Сприяти розвиткові спритності і спостережливості.

Діти розподілені на дві підгрупи. Одна з них (дві третини) – “мав­пи”, друга (одна третина) – “мисливці”. “Мавпи” граються біля “де­рев” – гімнастичної стінки. Почувши постріли “мисливців” (сплески в долоні), вони вилазять на “дерева”. “Мисливці” виходять на середину майдан­чика (залу) і роблять разом різні рухи (відводять руки в сторо­ни, піднімають їх, присідають та ін.). Виконавши 3–4 рухи, “мисливці” йдуть далі, а “мавпи” злазять із “дерев”, наближаються до того місця, де були “мисливці”, наслідують їхні рухи.

На слово вихователя “Мисливці” “мавпи” знову залазять на “дер­е­ва” (стінку), а “мисливці” ловлять тих, які не встигли вилізти. Коли буде спіймано кілька “мавп” (за домовленістю), обирають інших “мисливців”, і гра повторюється.

Вказівки. Стежити, щоб діти вилізали на гімнастичну стінку і злі­зали з неї перемінним кроком, не стрибали зі стінки, а повільно опускалися до останнього щабля. Якщо гімнастична стінка не має достатньої кількості прольотів, можна використати лаву, колоду або куби (діти піднімаються на них і виконують стрибок у глибину).

Діти і вовк

Завдання

  1. Удосконалювати вміння лазити по гімнастичній сітці та бігати з підстрибуванням.

  2. Виховувати увагу, витриманість.

На одному боці залу (майданчика) перед накресленою лінією стоять діти. На протилежному боці, за деревом (стільцем або стовп­чиком), сидить “вовк”.

Вихователь декламує:

Діти в лісі гуляють,

Ходять, бігають, стрибають,

Комариків відганяють

(стовпчик повторюють 2–3 рази).

Діти розходяться, бігають, а на слові “комариків відганяють” під­стрибують, плескають у долоні над головою, ніби відганяють кома­риків.

Вихователь продовжує:

Діти, поспішайте,

Вовк за деревом,

Тікайте!

Діти біжать за лінію, деякі вилазять на гімнастичну стінку (паркан­чик) або стають на гімнастичну лаву (колоду), а “вовк” ловить їх. Гра повторюється з іншим ведучим (вовком).

Вказівки. Діти мають ходити, бігати в різних напрямках, не наштов­ху­ватися один на одного, а також підходити ближче до “вовка”. Замість слів “комариків відганяють” можна сказати: “гриби, ягоди збирають” або “горішки з дерев зривають”. На ці слова діти виконують знайомі вправи.

Переліт птахів

Завдання

  1. Удосконалювати вміння лазити по гімнастичній стінці.

  2. Сприяти розвиткові спритності і швидкості.

Вихователь домовляється з дітьми, що зал (майданчик) – море, а “пароплав” – гімнастична стінка, лава або колода. Діти-“пташки” перелітають через “море” (бігають у різних напрямах, виконують рухи, наслідуючи пташок). На звук “у-у-у-у”, що означає завивання бурі, “пташки” рятуються (вилазять на гімнастичну стінку, стають на лаву, колоду). Коли буря вщухне, “пташки” знову починають літати.

Вказівки. Стежити, щоб, піднімаючись на гімнастичну стінку, діти не пропускали щаблів, не наштовхувались один на одного, і нагадувати про це.

Кошенята і щенята

Завдання

  1. Удосконалювати вміння лазити по гімнастичній стінці та пере­лізати через гімнастичну лаву.

  2. Розвивати швидкість і спритність.

Поділити дітей на дві підгрупи. Одна з них – “кошенята”, друга –“щенята”. “Кошенята” містяться з одного боку залу, біля гімнастичної стінки, “щенята” – з другого, за гімнастичними лавами (“будками”).

За сигналом вихователя “кошенята” бігають по залу, ходять на носках, підстрибують. На слово вихователя “Кошенята” вони відпо­відають: “Мяу!” У відповідь на це “щенята” гавкають, перелазять через лави і починають бігти за “кошенятами”, які швидко вилізають на гімнас­тичну стінку. “Щенята” повертаються на свої місця, перелазять через лаву. Під час повторення гри діти міняються ролями.

Вказівки. Діти виконують перелізання через гімнастичну лаву довільним способом. Нагадувати, щоб під час лазіння по гімнастичній стінці діти не пропускали щаблів.

Навчальне видання

Укладачі:

Матвієнко Світлана Іванівна,

Заплішний Іван Іванович

Українські народні рухливі ігри

У дошкільному навчальному закладі

Навчальний посібник

Технічний редактор – В. П. Сливко

Верстка, макетування – Н. О. Приходько

Літературний редактор – О. М. Лісовець

Коректор – А. М. Конівненко

Дизайн обкладинки – В. М. Косяк

У дизайні обкладинки використано матеріали мережі Інтернет

Підписано до друку Формат 60х84/16 Папір офсетний.

Гарнітура Computer Modern Обл.-вид. арк. 6,33 Тираж 110 пр.

Замовлення № Ум.-друк. арк. 7,55

Ніжинський державний університет

імені Миколи Гоголя.

м. Ніжин, вул. Воздвиженська, 3/4

(04631)7–19–72

E-mail: vidavn_ndu@mail.ru

www.ndu.edu.ua

Свідоцтво суб’єкта видавничої справи

ДК № 2137 від 29.03.05 р.

1 У добірках використано матеріали [15] зі збереженням авторського стилю їх викладення

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.