Сьогодні о 18:00
Кабінет психолога:
«
Здатність до саморегуляції – основа духовного розвитку. Нові інструменти й підходи
»
Взяти участь Всі події

Навчально – дидактичний матеріал з теми: «Драматургія на початку ХХ ст. Л.Курбас, М.Куліш»

Опис документу:
Театр у всі часи був для культурних народів великою цінністю, яка мала незвичайне моральне, культурне й громадське значення як школа, що безпосередньо давала масам усе те, що придбали життя, наука й знання. Чим світліші часи, чим буйніший розгін і розквіт національного життя, тим більше з’являється матеріалу для драматичної творчості, яка стає найвірнішим дзеркалом почувань, ідей та змагань, якими громадянство в певний час жило.
Перегляд
матеріалу
Отримати код

Міністерство освіти і науки України

Державний вищий навчальний заклад

«Дніпропетровський транспортно-економічний коледж»








Навчально – дидактичний матеріал з теми:

«Драматургія на початку ХХ ст. Л.Курбас, М.Куліш»







Підготувала викладач

української мови та літератури

Тиміна Л.В.





Зміст:



  1. Вступ.

Драматургія на початку ХХ ст. Л.Курбас, М.Куліш

  1. Лесь Курбас — непересічна особистість

  2. Лесь Курбас і «березільці»

  3. Лесь Курбас — «провідник» українського націоналізму

  4. М. Куліш — драматург зі світовою славою

  5. Хронологічна таблиця біографії М. Куліша

  6. «Тематика творів М. Куліша»

  7. М. Куліш в оцінці критиків

  8. Виконання тестів форми

  9. Презентація

  10. Література










  1. Вступ

Драматургія на початку ХХ ст. Л.Курбас, М.Куліш


Театр у всі часи був для культурних народів великою цінністю, яка мала незвичайне моральне, культурне й громадське значення як школа, що безпосередньо давала масам усе те, що придбали життя, наука й знання. Чим світліші часи, чим буйніший розгін і розквіт національного життя, тим більше з’являється матеріалу для драматичної творчості, яка стає найвірнішим дзеркалом почувань, ідей та змагань, якими громадянство в певний час жило. Нам, глядачам початку XXI століття, навіть і на думку не спадає задуматися над тим, який важкий, нерідко тернистий шлях пройшов український професійний театр.

На початку 20-х рр. XX ст. діяло 74 професійні театри, численні самодіяльні театри на периферії та пересувні робітничо-селянські театри, що спеціалізувалися на агітках, прославляючи месіанізм пролетаріату. У Києві 1918 р. функціонували Державний драматичний театр, очолюваний Олександром Загаровим, Державний народний театр під керівництвом Панаса Саксаганського і «Молодий театр» Леся Курбаса. У 1919-1920 рр. у Галичині й на Буковині діяли «Новий Львівський театр», Чернівецький театр і Державний театр ЗУНР. У 1919 р. організувався Державний театр імені Т. Шевченка в Катеринославі, у 1920 р.— у Вінниці імені І. Франка (керівник Гнат Юра). 1922 р. керований Лесем Курбасом Київський драматичний театр перейменовано на «Березіль», 1926 р. його перевели до Харкова, тодішньої столиці України. Народившись і розквітнувши на хвилі національного відродження, театр узяв собі назву «Березіль» — тобто березень, перший місяць весни, ставши «за справжню весну українського театру». «Березіль» власне був і театром, і мистецькою лабораторією, закладом, що проводив значну культурно-громадську роботу, організувавши творчі майстерні на периферії (Бориспіль, Біла Церква) та в Києві, де проводилася підготовка режисерів, акторів, драматургів, критиків, працівників театру.



  1. Лесь Курбас — непересічна особистість

Народився 25 лютого 1887 р. в місті Самбір (тепер Львівської області) у родині акторів галицького театру Степана та Ванди Курбасів (за сценою Яновичі). Батько його, хоча й був мандрівним українським актором, проте й в бідності своїй прагнув дати Олександрові гарну освіту.

Навчався в Тернопільській гімназії, у Віденському та Львівському університетах. Тому цілком природно, що Лесь увібрав у себе все те, що могла дати йому європейська культура. Уже тоді Курбас мріяв працювати на Надніпрянській Україні, де існував сильний демократичний театр Садовського (Київ) і де поруч була висока театральна культура. 1916 р. його мрія здійснилася, він вступає до цього театру. Акторська творчість Курбаса в театрі Миколи Садовського обіцяла розвинутися, але сталося так, що він приніс свій акторський талант у жертву режисерському. Головна увага й енергія молодого митця були скеровані на організацію студії молодих акторів, з якої виріс згодом Молодий театр.

Назва «Молодий театр» з’явилася вже влітку 1917 р. Молодий театр — це театр пошуків нових форм утілення сучасної та класичної драматургії. З цього театру взяли початок кілька українських театрів. Улітку 1920 р. Лесь Курбас зібрав своїх кращих акторів, хто добровільно приєднався з Київського театру ім. Т. Шевченка, і під назвою «Кийдрамте» (Київський драматичний театр) трупа почала своє турне містами Київщини. Спочатку осіли в Білій Церкві, потім в Умані.



  1. Лесь Курбас і «березільці»

Лесь Курбас був засновником спочатку політичного (19221926), а потім і філософського (1926-1933) театру в Україні. У виставах свого філософського театру «Березіль» (Харків) Л. Курбас малює всесвіт, де головним стає особлива довіра до життя людини у всіх його суперечностях. Завдяки генію Лесю Курбасу, який поєднав у собі таланти режисера, актора, драматурга й перекладача світової літератури, були по-новому осмислені на українській сцені твори Вільяма Шекспіра, Генріха Ібсена, Герхарта Гауптмана, Фрідріха Шіллера й Мольєра, здійснені постановки невідомих до цього українському глядачеві п’єс європейських драматургів.

Лесь Курбас і «березільці» знайшли свого драматурга, п’єси якого були співзвучні їхнім естетичним засадам. Таким драматургом став Микола Куліш. Першою його п’єсою, що побачила світло рампи на сцені театру «Березіль», стала «Комуна у степах» (Київ). Творча співпраця тривала і в Харкові.

Кульмінація здобутків Курбаса пов’язана з драматургом Миколою Кулішем (1892-1937) і художником Вадимом Меллером (1884-1962).

У Києві «Березіль» мав під своїм крилом майстерні, плинні півавтономні одиниці. У Харкові все було під одним дахом і під одним проводом — Курбасовим. У театрі діяв мюзик-хол (спектаклі «Шпана», «Алло на хвилі», «Чотири Чемберлени»), агітпроп. Було підготовлено серію «Костюмовані історії» (спектаклі «Жакерія», «Сава Чалий», «Король бавиться», «Змова Фієско»).

П’єса М. Куліша «Народний Малахій», «Мина Мазайло», на жаль, не знайшла розуміння в критики. Проти Леся Курбаса були висунуті звинувачення в «похмурості», викривленні оптимістичної радянської дійсності. Багато чого з творчих пошуків Курбаса не розумілося широкими масами глядачів. Це стосується і його вистави «Маклена Граса», яка досягає справжньої філософської глибини. Але незважаючи на несприятливу для творчості атмосферу нерозуміння, недоброзичливості, Лесь Курбас не занепадав духом, він до останньої можливості вів боротьбу з поширеними в той час тенденціями спрощенства, вульгаризації мистецтва. Опоненти ж щонайменшу невдачу Л. Курбаса завжди розцінювали як цілковитий провал театру.



  1. Лесь Курбас — «провідник» українського націоналізму

Можливо, саме тому, що режисер не відступив, не поступився своїми переконаннями, його було наклепницьки обмовлено, звільнено з посади керівника «Березолю» й заарештовано в Москві, де він кілька місяців працював у Соломона Михайловича Михоелса в Московському державному єврейському театрі на Малій Бронній. Його було вислано на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу на Медвежу Гору, потім відправили на Соловки. 1937 р. після повторного суду його було розстріляно в урочищі Сандормох, а 1957 р. посмертно реабілітовано. 21 грудня 1991 р. Кабінет Міністрів України постановою № 367 скасував постанову Ради Народних Комісарів УСРР від 17 грудня 1933 р. «Про позбавлення Л. Курбаса звання народного артиста УРСР».



Людину стратили в системі ГУЛАГу за сфальсифікованою з початку й до кінця справою. Сьогодні Україні повертається чесне ім’я талановитого режисера, фундатора українського професіонального театру Леся Курбаса. Нинішні колеги, громадськість України сприяє цьому. 1989 р. на фасаді Харківського державного академічного українського драматичного театру імені Т. Г. Шевченка було встановлено меморіальну дошку в пам’ять про Леся Курбаса, а «Мала сцена» театру знову отримала назву «Березіль ».

У лютому 1994 р. на Харківщині відбулося театральне свято-фестиваль «Інтер-березіль», на якому були присутні представники Німеччини, Іспанії, Угорщини, Австрії, Франції, країн Прибалтики, Росії, Польщі, Ізраїлю. З творчого об’єднання «Березіль» бере початок театральна бібліотека, театральний музей і перший театральний журнал. До експериментальних пошуків Леся Курбаса, якого було репресовано за часів сталінізму, і досі звертаються сучасні митці. У наш час у Києві проходить міжнародний театральний фестиваль «Мистецьке Березілля», присвячений пам’яті Леся Курбаса.

Справою всього свого життя вважав Лесь Курбас театр. Наші сучасні театри, які увінчали себе світовою славою,— це Київські театри імені Івана Франка та Лесі Українки, Львівський театр імені Марії Заньковецької, Закарпатський обласний музично-драматичний театр та низка інших театрів країни з гідністю продовжують справу, розпочату Лесем Курбасом на зорі XX ст.



  1. М. Куліш — драматург зі світовою славою




Для українського театру Микола Куліш створив цілісну трагедійну форму, увів новітні жанри гумору та сатири, збагатив арсенал зображально-виражальних засобів п’єс. У його творах — увесь спектр людських взаємин, позначений гуманістичним пафосом, намаганням говорити про питання одвічні, загальнолюдські. Наскрізний конфлікт драматургії М. Куліша — людина й час, складні колізії епохи. Увага драматурга зосереджена на трагічності чи трагікомічності існування штучно створеної радянської людини.

У ланці драматичної творчості М. Куліш працював майже 30 років, створивши справжні перлини української драматургії, над якими вже не одне десятиліття схиляється вдумливий інтелектуальний читач, які є своєрідним підручним історії, відтворюючи дух часу, що надихав митця. Недарма ж

Ю. Лавріненко писав про нього: «Поринути у твори Куліша — це значить поринути в український національний світ на всю його глибину і ширину. А що Куліш не був ніколи засліплений своєю безмежною любов'ю до України й української людини і викрив її найтрагічніші суперечки і слабості, то шлях через його український світ раз у раз виводить пас на вершини, з яких видно людство і вічність».

Доля українського села і селянина, духовні пошуки української інтелігенції початку XX століття, цінності нової когорти державних службовців, протест у свідомості й почуттях митців, психологічні тенденції в робітничому середовищі, духовний стан столиці й провінції міст, роздуми над шляхами національного розвитку та соціальними перспективами України — ось основний зміст проблематики драматургії М. Куліша. Тільки одна його п'єса була написана на чужому національному ґрунті і вирізняється з-поміж інших. Це п'єса «Маклена Граса», у якій відображено кризові процеси життя Польщі початку 30-х років. Але чи не можна було б провести паралель між подіями у Польщі й Україні? Отже, можна припустити, що й драму з сучасного польського життя Куліш написав з думкою про долю людини в рідній Україні.

Незважаючи на те, що тематика Кулішевих п'єс досить різна, можна сказати, що в центрі уваги кожної стоїть проблема трагічного існування людини у нових історичних обставинах, умовах тиску та тоталітаризму, вони наскрізь пройняті розумінням дисгармонії між законами суспільства та потребами особистості, особливо мислячої особистості.

Перші п'єси М. Куліша, такі як «97», «Комуна в степах», «Отак загинув Гуска», за специфікою своєї побудови та образності продовжували кращі традиції української драматургії. У них драматург переважно зосереджується на проблемах тогочасного села («97», «Комуна в степах»), зображуючи руйнування українського патріархального типу існування, руйнування природних для генетичного українця стосунків та жахливі сцени, породжені голодомором, який був спричинений так званою «хлібозаготівлею».


Наступна ж соціально-психологічна драма «Зона» засвідчила появу нових героїв — інтелектуалів. Цей новий тип втілюється також в інших драмах, а саме: «Народний Малахій», «Закут», «Вічний бунт», «Патетична соната», «Маклена Граса». Тип персонажа-інтелектуала загалом притаманний драматургії Куліша другої половини 20-х років. Це, наприклад, скульптор Ілько Юга, романтик Ромен, скептик Байдух і музикант Ігнацій Падур. І всі ці образи є наскрізь трагедійними. Поєднує їх також те, що кожен з них трагічно не вписується в оточуючу дійсність, переживає свою відірваність від соціуму, і врешті читач доходить висновку, що мислити означає страждати. Можливо, саме до цього висновку і веде читача автор. Чому Куліш зосереджує свою творчу увагу саме на цьому почутті дисгармонії? Логічно у цьому сенсі буде звернутися до точки зору Григорія Костюка, який пише: «Якщо ми хочемо збагнути глибинно покоління 20-х років, якщо ми хочемо знати його віру, його внутрішню трагедію дисгармонійності, його звитяжні шукання нових шляхів, нової людини і, нарешті, його започаткування в теорії і практиці нової доби, яка ще й дотепер не завершена, — то ми повинні якнайглибше вивчити творчість М. Куліша. Саме в ній ми знайдемо таємниці й розгадки цих «м'ятежних» років, що їх вірним, активним творцем і сином був М. Куліш». Таким чином, ми пересвідчуємося в тому, що настроєвий струмінь, відтворений у драматургії М. Куліша, став відображенням не тільки його індивідуально-авторського світовідчуття, а й вираженням психологічних настроїв цілої епохи.

Крім того, М. Куліш збагатив жанрову палітру української драматургії. Його творча спадщина містить комедії, трагедії, драми. Він розвивав жанри соціально-побутової драми («97», «Комуна в степах»), побутової комедії («Отак загинув Гуска»), психологічної драми («Зона», «Закут»), гротескної комедії-сaтири («Хулій Хурина»), абсурдної трагедії («Народний Малахій»), філософсько-інтелектуальної драми («Вічний бунт», «Мина Мазайло»), алегорично-психологічної драми («Прощай, село»), соціально-метафоричної драми («Маклена Граса»). Отже, проблематика драматургії Куліша досить широка й актуальна. Тут і проблема селянина, якого насильно «колективізують» і морять голодом, і проблема руйнування людської особистості у надмірно складних обставинах, і проблема пристосуванства, і проблема національного самозбереження, і багато інших. Однак слід зазначити, що митець зосереджував свою увагу не тільки на тих проблемах, які набули актуальності у його час, але і з тонкою прозорливістю справжнього митця зміг відкрити ті проблеми, які тільки накреслювалися в українському суспільстві. Він виявив уміння проаналізувати глибинні соціотворчі процеси, передбачивши їх можливі наслідки, часом трагічні. Драматургія М. Куліша позначена різноманітними культурно-літературними впливами, як-от реалістичний, побутовістський, національно-вертепний, вплив драматургії абсурду, натуралізму, потоку свідомості, експресіонізму, символізму. І таке поєднання усього світового драматургійного досвіду виводить українську драматургію на рівень загальноєвропейської і світової. Роль же у цьому Куліша, безперечно, провідна. У його драматургії поєдналися впливи експериментів Шекспіра, Гете, Шоу, Беккета, Флобера, Мопассана, Стендаля, його сучасника В. Винниченка та інших. Масштаб таланту М. Куліша невимірний. Недарма ж Лесь Танюк так відгукнувся про нього: «Важко говорити, ким міг би стати Микола Куліш, бо загинув він у самому розквіті сил, загинув, почуваючи в собі могутню потугу творення». Сучасники із захопленням говорили про Куліша, зокрема Лесь Курбас вважав його провідним українським драматургом, підкреслюючи, що до його п'єс треба ставитися як до творів визначного митця. І нам залишається тільки жалкувати, що це плідне дерево було підтято у самому квіту, що українська література не побачила багатьох надзвичайно талановитих творів.



  1. Хронологічна таблиця біографії М. Куліша

18 грудня 1892 р. в с. Чаплинці на Херсонщині в бідній селянській родині народився Микола Куліш.

1914 р.— вступив до Одеського університету на історико-філологічний факультет.

1914-1917 рр.— мобілізація, фронт.

З 1918 р.— голова міськвиконкому Олешок, голова місцевої ради, організатор «Першого Українського Дніпровського полку» в Херсоні.

1922-1925 рр.— інспектор Наросвіти (організовував українські школи, забезпечував їх кадрами, склав український буквар «Первинка»).

1924 р.— перша п’єса «97».

1925 р.— переведений до Харкова як шкільний інспектор Нарком освіти УРСР.

20 листопада 1925 р. було створене літературне угруповання ВАПЛІТЕ, восени 1926 р. його президентом став Микола Куліш.

1928 р.— унаслідок партійної критики відбулася «самоліквідація» ВАПЛІТЕ. Нищівна критика п’єси «Народний Малахій», як наслідок — заборона.

1929 р.— комедію «Мина Мазайло» було знято з репертуару й невдовзі охрещено «фашистською».

1933 р.— тяжка утрата — смерть Миколи Хвильового. Переслідування, цькування, заборона п’єси «Маклена Граса». Створено

Спілку радянських письменників України, Миколу Куліша не зараховано до складу її членів.

1934 р.— смерть Івана Дніпровського (близький друг).

7 грудня 1934 р. під час похорону друга М. Куліш був заарештований.

15 червня 1937 р. родина одержала останній лист від драматурга.

Був розстріляний на Соловках.


  1. «Тематика творів М. Куліша»

Рік написання

Твір

Тематика

1924 р.

П’єса «97»

Відображення трагічних подій голодомору в Україні

1925 р.

П’єса «Комуна в степах»

Пошук селянською біднотою нових шляхів у житті

1925 р.

Сатирична комедія «Отак загинув Гуска»

«Табір міщанський, трухлявий, огидний, ой як тебе ненавидю я!» (М. Куліш). Осуд міщанства, переродженців

1926 р.

Комедія «Зона»

Осуд міщанства, переродженців

1927 р.

Філософська драма «Народний Малахій»

Виступ проти сталінського тоталітаризму

1929 р.

П’єса «Мина Мазайло»

«Вибравши для комедії «Мина Мазайло» тему — міщанство і українізація, я в першу чергу звернув свою увагу на криштально витриману ідеологічну установку п’єси…» (М. Куліш).

1929 р.

Ліро-епічна драма «Патетична соната»

Своєрідна трилогія про життя українського села 20 — початку 30-х рр. XX ст.

1930 р.

П’єса «Прощай, село»

Показ українського села 1919-1930 рр.

1933 р.

Соціальна драма «Маклена Граса»

Показ життя буржуазної Польщі, трагічної долі дівчини-підлітка, яку обставини зробили вбивцею


Юрій Смолич писав: «Куліш-драматург був талант світового масштабу. Не будемо шукати небезпечних аналогій у класиці — між Шекспіром і Шиллером або Мольєром чи Бомарше, але в сучасній йому радянській драматургії він не мав собі рівних.». Микола Куліш був багатогранно обдарованим художником, людиною виняткової творчої та громадської енергії. На жаль, на землі йому судилося прожити не багато, але в літературі, в пам'яті свого народу він житиме вічно. Микола Куліш увірвався в літературу п'єсою «97» і відразу здобув популярність, шалений успіх. «Про п'єсу говорило ціле місто, в трамваях, на вулицях, навіть на базарі», — писав Ю. Смолич. У цій драмі, як і в п'єсах «Комуна в степах» та «Прощай, село», що склали так звану «селянську трилогію», автор виводить проблеми тогочасного радянського села. Села, що знаходилося «десь далеко від революційних штабів», села, що переживало розруху після закінчення громадянської війни, села, в якому з голоду вмирали люди, в якому панувало безправ'я. Деякі твори Куліша присвячені проблемі міщанства. Так, у комедії «Отак загинув Гуска», епіграфом до якої стали слова: «Табір міщанський, трухлявий, огидний, ой як тебе ненавидю я!» автор розвінчує міщан, наляканих революцією, обивателів, ізольованих від життя країни. У комедії «Мина Мазайло» разом з проблемою міщанства драматург піднімає проблему українізації, що «відбувалася» в 20-х роках минулого століття. Автор показує, як за роки тотальної русифікації пересічний українець-міщанин загубив почуття приналежності до своєї нації, втратив свої корені. В цій п'єсі Куліш також піднімає проблему шовіністичної політики в Україні, проблему Црикритої русифікації. Проблема зіткнення інтересів та ідей закладена у п'єсі «Патетична соната», яка присвячена громадянській війні. Проблема ви бору, розходження поглядів, служіння різним ідеям та ідеалам, як наслідок — неможливість порозуміння. У творі також піднімається проблема вартості людського життя, значущості людини. Проблема безкорисного, ідеалістичного служіння піднімається і в трагікомедії «Народний Малахій». Твір про чоловіка, який швидко зрозумів, «куди вітер дує», і заради ілюзорних ідеалів залишив родину, внаслідок чого його донька наклала на себе руки. Віктор Петров (Домонтович) писав: «За своїм змістом ідеологічні п'єси Куліша були криком враженого почуття українця проти більшовизму і виявленням розгубленості перед жахом диктатури пролетаріату...». Про що б не писав Микола Куліш, він завжди писав правду, але правда не цікавила радянську владу, і ця розбіжність у поглядах стала життєвою трагедією драматурга.


  1. М. Куліш в оцінці критиків

«Десять років всього письменницького стажу — десяток п’єс, що з них майже кожна була не тільки вдалим драматургічним матеріалом для блискучих, з видатним успіхом у глядача спектаклів, але й стала теж майже кожна — певним етапом у розвиткові мистецтва…» (Ю. Смолич, письменник).

«Час показав, що шедеврами світового значення є дві вершинні драми Куліша — «Народний Малахій» та «Патетична соната» (Л. Танюк, письменник).

«Художньо довершені, гостро конфліктні твори М. Куліша здобули визнання їх автору не тільки в Україні, а й далеко за її межами. Вони перекладалися російською, англійською, німецькою мовами, йшли на сценах театрів багатьох міст Європи» (Т. Хом’як, літературознавець).



  1. Виконання тестів форми


1. М. Куліш поставив 1931 р. в Камерному театрі в Москві драму (режисер О. Таїров)

+А «Маклена Граса»

Б «Патетична соната»

В «97»

Г «Народний Малахій»


2. Найтісніше діяльність М. Куліша-драматурга пов’язана

А з Харківським театром ім. І. Франка

+Б з театром «Березіль»

В з Новим театром у Києві

Г не пов’язана з конкретним театром


3. Відомий актор і режисер Лесь Курбас почав свою діяльність із п’єси М. Куліша

А «Патетична соната»

Б «Прощай, село!»

+В «Народний Малахій»

Г «Хулій Хурина»


4. В українській драматургії М. Куліш працював

А 8 років

+Б 10 років

В 12 років

Г 14 років


5. М. Куліш був репресований

А у 1928 р.

Б у 1930 р.

В у 1932 р.

+Г у 1934 р.


6. У 1930 р. було написано твір

А «97»

Б «Патетична соната»

+В «Прощай, село!»

Г « Маклєна Граса»


7. «Голод», «Мусій Копистка», «Незаможники», «Десь на селі», «Гибель одного комнезаму» — це попередні варіанти назви твору М. Куліша

А «Комуна в степах»

+Б «97»

В «Зона»

Г «Прощай, село!»


8. Міщанство й українізація — це, за визначенням М. Куліша, тема твору

А «Народний Малахій»

Б «Маклєна Граса»

В «Хулій Хурина»

+Г «Мина Мазайло»


9. Комедія М. Куліша «Мина Мазайло» написана

А у 1927 р.

+Б у 1929 р.

В у 1931 р.

Г у 1933 р.


10. Перша п’єса М. Куліша

А «Патетична соната»

+Б «97»

В «Зона»

Г «Прощай, село!»


11. Відображення трагічних подій голодомору в Україні — тема твору

А «Народний Малахій»

+Б «97»

В «Хулій Хурина»

Г «Мина Мазайло»


12. М. Куліш був розстріляний на Соловках

А у 1942 р.

+Б у 1937 р.

В у1935 р.

Г у 1940 р.








Презентація до теми:

«Драматургія на початку ХХ ст. Л.Курбас, М.Куліш»



















Використана література:

1.Наталя Кузякіна «Микола Куліш»


2. Драматургічна глибинність Миколи Куліша


3. Михайлин І. Л. Гіпотеза про трагедійне в «Народному Малахії» М. Куліша / І. Л. Михайлин // Вісник Харківського університету. — 1992. — № 376:

Теоретичні проблеми літературознавства на сучасному етапі. — С. 19-27.


4. Михайлин І. Л. Спроба інтерпретації «Патетичної сонати» Миколи Куліша / І. Л. Михайлин // Питання літературознавства. — Чернівці, 1997. — Вип. 4 (61). — С. 127–136.


5. Ярослав Голобородько «Просвіта» в житті і духовній спадщині Миколи Куліша


6. Крат А.А.Епістолярна спадщина М.Г.Куліша: спроба культурологічної розвідки // Степ: Літ.-худож. альм. – Херсон, 1992. – № 2. – С. 44-57; Кур’єр Кривбасу. – 1996. – № 53-54. – Трав. – С. 60-66.





Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.