Наукова робота на тему: «Поезія Шевченка – дзеркало, що відображає події сучасної України»

Опис документу:
«Тарас Шевченко не є поетом однієї епохи – він наш повсякчасний провідник. У всі часи чимало людей зверталося до творчості Кобзаря і знаходили в ній відповіді. Його поезія – дзеркало, що відображає події сучасної України»

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Наукова робота на тему:

ПОЕЗІЯ ШЕВЧЕНКА – ДЗЕРКАЛО,

ЩО ВІДОБРАЖАЄ ПОДІЇ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ

Колмогорцева Ірина Володимирівна

вчитель української мови та літератури

КЗ «ННВК №15»

Нікополь - 2018

Зміст

  1. Вступ. ……………………………………….……………………. 4

Актуальність теми

Мета дослідження

Завдання дослідження

  1. Шевченко і сьогодення ………………………............................ 10

  2. Кобзар на Майдані ……………………………....…………….. 19

  3. Наше вшанування великого поета …………............................... 31

  4. Висновки ………………………………………........................... 36

Список літератури та використаних джерел ……………………….... 37

«Тихо плачеУкраїна

Сльозами і кровю …

Кат будує своє «завтра»

на горі людському …

Гірко плаче Україна і

тяжко ридає …

Своїх синів, що померли,

сльозами вмиває …

Плаче ненька Україна …

Плаче кожна мати,

та, що сина відпустила,

волю здобувати.»

Т. Г. Шевченко

Поезія Шевченка – дзеркало, що відображає події сучасної України

Вступ

«Тарас Шевченко не є поетом однієї епохи – він наш повсякчасний провідник. У всі часи чимало людей зверталося до творчості Кобзаря і знаходили в ній відповіді. Його поезія – дзеркало, що відображає події сучасної України»

Мета дослідження – дослідити і проаналізувати поезію Т. Г. Шевченка на

відображення подій сучасної України.

- Довести необхідність відродження інтересу до поезії Шевченка та переосмислення його творчості з точки зору сучасності.

Актуальність теми: Розгляд поезії Шевченка саме в цей час з огляду подій, які переживає Україна.

Об’єкт дослідженнятвори Т.Г.Шевченка, нескореного борця за волю України і будівничого нашої державності незалежної України.

Предмет дослідження – відображення подій сьогодення у творах Шевченка.

Завдання дослідження:

Для розкриття мети цього дослідження передбачається рішення кількох завдань:

1. Визначити найбільш актуальні фрази українського поета Т. Г. Шевченка,

які актуальні й у теперішньої ситуації України.

2. Зрозуміти Т. Шевченка як сина своєї епохи.

3. Сприяти відродженню інтересу до творчості Шевченка.

Методи дослідження:

- метод суцільної вибірки - пошук фраз із віршів;

- метод аналізу (критичний аналіз творів; визначення концепції дослідження);

- описовий (такі прийоми, як порівняння, зіставлення, узагальнення, систематизація,

класифікація аналізованого матеріалу, інтерпретація).

Чому я обрала саме цю тему?

Я вирішила розповісти не просто біографію великого поета, його життєвий шлях чи майстерність в написанні творів. А саме те, як  великий син українського народу зміг передбачити наше майбутнє.

Глибоко вивчаючи творчість Тараса Шевченко, читаючи його поезію, я зрозуміла, що кожне його пророче слово, його вічна думка відображає сьогоднішні дні, події в Україні.

Я думаю, що кожен може помітити, як вірші Кобзаря віддзеркалюють те, що відбувається зараз.

Телеканал новин "24" склав ТОП-10 фраз українського поета Тараса Шевченка, які актуальні й у теперішній ситуації в Україні.

  1. Доколі будете стяжати
    І кров невинну розливать
    Людей убогих? А багатим
    Судом лукавим помагать?

  1. Страшно впасти у кайдани,
    Умирать в неволі,
    А ще гірше — спати, спати
    І спати на волі… («Минають дні, минають ночі…»)

  1. Борітеся — поборете,
    Вам Бог помагає!
    За вас правда, за вас слава
    І воля святая! («Кавказ»)

  1. Слава не поляже,
    Не поляже, а розкаже,
    Що діялось в світі,
    Чия правда, чия кривда
    І чиї ми діти. («До Основ”
    яненко»)

  1. Отаке-то на сім світі
    Роблять людям люде!
    Того в’яжуть, того ріжуть,
    Той сам себе губить... («Катерина»)


  1.  
    Схаменіться, недолюди,
    Діти юродиві!
    Подивіться на край тихий,
    На свою країну,
    Полюбіте щирим серцем
    Велику руїну,
    Розкуйтеся, братайтеся... («І мертвим, і живим…»)


  2.  
    Отаке-то було лихо
    По всій Україні!
    Гірше пекла... А за віщо,
    За що люде гинуть?
    Того ж батька, такі ж діти, —
    Жити б та брататься.
    Ні, не вміли, не хотіли,
    Треба роз'єднаться! («Гайдамаки»)


  1.  
    Нема на світі України,
    Нема другого Дніпра,
    А ви претеся на чужину
    Шукати доброго добра («І мертвим, і живим…»)


  1.  
    Схаменіться! Будьте люди,
    Бо лихо вам буде.
    Розкуються незабаром
    Заковані люде,
    Настане суд, заговорять
    І Дніпро, і гори! («І мертвим, і живим…»)


  1.  
    Чого ж ви чванитеся, ви!
    Сини сердешної Украйни!
    Що добре ходите в ярмі,
    Ще лучше, як батьки ходили.
    Не чваньтесь, з вас деруть ремінь («І мертвим, і живим…»)

Актуальність поезії Тараса

В історії кожного народу є імена, які він свято береже у своїй пам'яті і з великою любов'ю та повагою передає з покоління в покоління. Є таке ім'я і у нашого народу — Тарас Шевченко. Не було і немає в Україні поета, який був би йому подібний. Не було у неньки України сина, який так ніжно і віддано любив свій народ і так страждав за нього. Саме він зберіг і повернув народу його голос — українську мову. Для кожного з нас ім'я Шевченка є святим. 

Із здібного хлопця виріс талановитий поет і художник. Картинами Шевченка пишаються усі країни, та не тільки картинами. Його поезії відкрили українцям двері у незнаний досі світ, дали зрозуміти, що їхня мова незгірша за інші, а навіть навпаки: такої мелодійної, задушевної мови треба ще пошукати. 

І возвеличимо на диво,

І розум наш, і наш язик…

«Подражаніє 11 псалму»

Не одцуравсь того слова,

Що мати співала,

Як малого повивала.

«Гайдамаки»

Ім'ям Шевченка названо безліч площ, проспектів, вулиць, парків, театрів по всій Україні. Він, здається, живе в них, наче й зараз придумуючи нові слова для своїх віршів, наче знову намагаючись намалювати нову картину. Під високим голубим небом у центральній частині столиці України височать монументальні колони Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка. У вересні сюди прибувають юнаки та дівчата з усіх кутків нашої України. Вони навчаються у великому й величному закладі, пам'ятаючи про ту людину, ім'я якої носить їхній університет, — про Шевченка. 

Так, ім'я цієї людини не забуто. Чи міг коли-небудь його батько, неграмотний кріпак, навіть припустити, що колись його син стане такою знаменитістю? Що навіть через багато років, століть його ім'я будуть вимовляти з повагою та любов'ю? Як писав Іван Франко, "найкращий, найцінніший дар доля дала йому аж по смерті — невмирущу славу і вічно нову насолоду, яку дають його твори мільйонам людських сердець". 

Уже для багатьох поколінь українців – і не тільки українців – Т. Шевченко означає так багато, що сама собою створюється ілюзія, ніби ми все про нього знаємо, все в ньому розуміємо, і він завжди з нами.

Ми щиро захоплюємося високим образом Кобзаря, його любові до України. Та чи можемо сповна уявити собі, що за цим стояло, скільки це вимагало душевних сил і боротьби, скільки коштувало мук та болю, скільки для цього треба було прозрінь думки й висоти духу?

Сьогодні ми розуміємо Тараса Шевченка настільки, наскільки розуміємо себе – свій час і Україну в ньому.

Але щоб краще збагнути його як нашого сучасника, нам потрібно повністю осягнути його як учасника подій суспільства XIX століття. Як Т. Шевченко приходить до нас уже через 200 років так і ми повинні йти в його час щоб зрозуміти, хто він для нас, українців.

Зрозуміти Т. Шевченка як сина своєї епохи, ким він був для України у ХІХ ст., допоможуть нам думки видатного історика М. Грушевського:

«А Україні, по тій поневірці безконечній, як уже не лишилося їй нічого доброго на світі, як здавалося, що не буде вже їй нічого, окрім вічної неволі та смутку, коли вона, як той сам Шевченко казав, – «обідрана сиротою, понад Дніпром плаче»?. Великою потіхою для неї було огненне слово Шевченкове. Вступив знов дух по довгих віках в українське серце. Подумали Українці, що й вони між людьми не послідні, коли між ними з’явився такий поет, не з розкішних палат, а з-під убогої стріхи!»

Тарас Шевченко перестає бути поетом однієї епохи – він наш повсякчасний провідник, і тим, хто цього не розуміє, він би порадив добре вивчити історію свого народу:

«Та читайте од слова до слова,

Не минайте ані титли,

Ніже тої коми,

Все розберіть… та спитайте

Тоді себе: що ми?

Чиї сини? Яких батьків?

Ким? За що закуті?

Учітеся, брати мої,

Думайте, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь».

Ці слова актуальні і в наш час, особливо коли доля кожному з нас дарує якісь випробування. Шевченко радить нам прислухатись до його порад і зрозуміти, адже

«У кожного своя доля і свій шлях широкий.

Той мурує, той руйнує,

Той неситим оком на край світу споглядає…»

Він пригадує нам знову, що

«Діла добрих оновляться,

Діла злих загинуть».

Нехай в кожному нашому домі лунає і вивчається слово Кобзаря, Апостола правди і свободи,нескореного борця за волю України і будівничого нашої державності, незалежної України, яку ми маємо тепер, адже, як писав Шевченко:

«Нема на світі України,

Немає другого Дніпра…».

Пам’ятаймо завжди: Т. Шевченко писав свої думи і для нас,

«В Україну ідіть, діти!

В нашу Україну,

Попідтинню, сиротами,

А я тут загину».

Але Шевченко не тільки писав, він виряджав свої думи у майбутнє, у глибокій надії і щирому переконанні, що

«Там найдете щире серце

І слово ласкаве,

Там найдете щиру правду,

А ще, може, й славу…»

Нехай в кожного з нас панує в серці та велика любов до України, до історії свого народу, яку проніс через своє життя Т. Шевченко, бо і сьогодні він звертається до нас словами:

«Свою Україну любіть,

Любіть її… Во время люте,

В остатню тяжкую минуту

За неї Господа моліть».

Шевченко і сьогодення

Тарас Григорович Шевченко за сучасних українських реалій актуальний як ніколи. За своє коротке життя, 47 років і один день, він вдосталь настраждався і не міг не жадати того, до чого прагнемо всі ми - життя і свободи, самореалізації і благополуччя, миру і поваги.

Тарас Шевченко для України і в Україні житиме вічно. Він сьогодні, як ніколи, органічно злився зі своїм великим, нескореним народом і твердо ступає повсюдно у вільній державі.

За сотні літ з Божої ласки воскресла Україна, заплативши за це сотнями людських життів і пролитою святою кров'ю мучеників і героїв. Шевченко, опоетизовуючи гірке і драматичне минуле України, робив зриму проекцію на її майбутнє.

Це формувало у ньому розуміння минулого і сприяло тому, що його поезію і прозу пронизує постійна віра у відродження бувшої Державності України, надії на справедливу долю вільної країни в майбутньому. У словах Т.Г.Шевченка відчувається дух соборності, дух заклику до боротьби українського народу за волю. До проголошення Акту возз'єднання Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки, що відбулося в 1919 році, Тарас Григорович також не дожив. Це те, за що він боровся усе своє життя.

І забудеться срамотня

Давняя година,

І оживе добра слава,

Слава України,

І світ ясний, невечерній

Тихо засіяє…

Обніміться ж, брати мої,

Молю вас, благаю!

«І мертвим, і живим, і ненародженним…»

Тож тому його так боялися і так не бажали чути його закличні молитви, послання. Сьогодні у світі реально ожив ще один народ, красивий і сповнений гідності, який із подивом упізнав себе, ідентифікував себе не тільки з давньою славою, не тільки із кров'ю землі, по якій ходив сотні літ; цей народ, незважаючи на зовнішні загрози, вторгнення на початку ХХІ ст. ворожих військ з боку північного сусіда на територію мирної суверенної країни, незважаючи на катування, кров, вбивства від рук легітимного бандитизму в особі чужої Україні, але все ж української влади, нарешті побачив світло великої перспективи і майбуття.

Подивиться на рай тихий, 
На свою країну,
 
Полюбіте щирим серцем
 
Велику руїну,
 
Розкуйтеся, братайтеся!

Народ цей – український, який ніколи так не називав Тарас Шевченко. Незабутній Петро Яцик, меценат, громадянин Канади українського походження, на кошти якого організовувалися мовні конкурси, присвячені підняттю престижу української мови, колись зауважив, що "в усіх Шевченкових творах ми часто зустрічаємо слово "Україна", але в жодному місці немає там слова "український". Не було держави – не було й народу в сприйнятті поета. Була територія, яка страшно каралась то "за Богдана", то "за скаженого Петра",…«Штовхаюсь я; аж землячок,

Спасибі, признався, з циновими ґудзиками:

«Де ти здєсь узялся?»

«З України».

«Так як же ти Й говорить не вмієш

По-здєшнєму?»

«Ба ні, кажу, Говорить умію,

Та не хочу». то "за панів отих поганих"…

Каралась давно, каралась недавно, карається зримо зараз на всіх майданах великого краю. Беззастережно й не оглядаючись навколо, славні сучасні герої разом із священними лозунгами "Слава Україні" – "Героям слава"

І забудеться срамотня 
Давняя година,
 
І оживе добра слава,
 
Слава України,
 
І світ ясний, невечерній
 
Тихо засіяє…
 
Обніміться ж, брати мої,
 
Молю вас, благаю!

«І мертвим, і живим, і ненародженним…»

Нині ж стражденність кожного українця, гідного і безстрашного його серця благословляється святою і рясною Божою благодаттю, де крізь невимовний смуток у нас упевнено вселилися сподівання, дія і дух справжнього повстання проти будь-якого гидомирства, спричиненого і внутрішніми, і зовнішніми ворогами.

Ми випросталися, відчули, що стали вищими за себе; не гнемося, не плазуємо перед загарбниками з проімперськими намірами знову колонізувати вільний народ і псевдовладоможцями, які люблять "на братові шкуру, а не душу". Нарешті не скиглимо, а безстрашно долаємо небезпеки, крокуючи через пекло вогню покидьків совєтської системи, скидаємо полуду зі своїх очей і виходимо на дорогу звільнення себе від всяких лжесвобод, лжегарантій, від фальшивої ідеї "единого славянского русского мира". Давнім катам і катам сьогоднішнім Шевченко передбачить фатальний вирок у вірші "Осія. Глава XIV" з надією, що в недалекому майбутньому безжалісні кривдники його народу понесуть справедливе покарання, що вільні люди згодом "на хресті отім без ката і без царя вас, біснуватих, розтнуть, розірвуть, розіпнуть, і вашей кровію, собаки, собак напоять…"

Роздумуючи над багатьма долями талановитих і великих, все більше розумієш, що поява Шевченка на духовному просторі України є таємничою і не поясненою до кінця загадкою. Діяч, мислитель, непокірний і не здатний до пристосування, вислуговування перед високими владоможцями не зникає з поля зору ані тих, кого цікавить феномен людської наповненості і швидкої реакції на навколишнє, ані тих, кому заклики Шевченка можуть видаватися не зовсім збагненними.

Щонайдивніше те, що значення постаті великого творця з роками все наполегливіше починає усвідомлювати народ для себе, а творам його надається нове звучання. Незважаючи на століття, ця постать жива. Вона приймається і людьми високоосвіченими, і тими громадянами, які далекі від освіти, але найзаповітнішими для них виступають не лише почуття власної свободи і людської гідності, але й гідність всієї великої країни і її народу.

Шевченкове життя – символ тернистого шляху боротьби за свободу. Воно постало перед українцями живим прикладом того, як можна крок за кроком звільнятися з полону пригніченості, зневіри, комплексу меншовартості і національної депресії. Минають роки, століття, а гострота і сила Шевченкового слова живе. Дух свободи, людської гідності – найвеличніших вселюдських понять – через віки випробувань, пережитих Кобзарем, приходять до українців і додають їм упевненості у власному самоствердженні.

І вам слава, сині гори,

Кригою окуті.

І вам, лицарі великі,

Богом не забуті.

Борітеся — поборете!

Вам бог помагає!

За вас правда, за вас слава

І воля святая!

Чурек і сакля — все твоє;

Воно не прошене, не дане,

Ніхто й не возьме за своє,

Не поведе тебе в кайданах. А в нас!..

На те письменні ми,

Читаєм божії глаголи!..

І од глибокої тюрми

Та до високого престола —

Усі ми в золоті і голі.

До нас в науку! ми навчим,

Почому хліб і сіль почім!

Ми християни; храми, школи,

Усе добро, сам бог у нас!

Нам тільки сакля очі коле:

Чого вона стоїть у вас,

Не нами дана; чом ми вам

Тарас Шевченко

Шевченкове слово адресоване читачеві чистому серцем, впевненому у своїй позиції. Живе Кобзареве слово аж надто не до вподоби обивателям, людям аморфним, схильним до рабства, без чіткої позиції там, де потрібно про неї заявити, холуям, які в найдраматичніші моменти сучасної історії хочуть служити всім, заявляючи про свою нейтральність, хоч насправді підтримують зло, неправду і деспотизм. Такі люди клянуться навіть у любові і пошані до Шевченкової творчості, але щоб без гостроти, "чтобы шото лёгенькое, чтобы не напрягало", лиш би не промовляло до совісті, не зачіпало проблеми честі і безчестя, проблеми чесності перед власним "я".

Не один промовець, виходячи на сцену, зронює лжесльозу від Шевченкового "Садка вишневого коло хати", від гудіння хрущів і ще від багато якого "іння". Звичайно, так найлегше уникнути для себе того, що зачепить приспану совість, будитиме від сну байдужості. Натомість мало хто насмілиться цитувати ті слова, в яких автор порушує проблему національного сорому, гідності, честі і відповідальності перед власним народом:

Шевченко – дуже незручна особистість і для проімперських сил, і для лицемірних правителів, які, тримаючи одну руку на Євангелії, начебто присягають на вірність рідному народові, обіцяючи мир і стабільність, а другою рукою видають патрони для вбивства мирних громадян. Належачи до Кирило-Мефодіївського братства, Великий Кобзар, як і його приятель Микола Костомаров, вважали за свій обов'язок заявляти про найтрагічніші сторінки історії України, як от: про ліквідацію Запорозької Січі, поділ нашої держави між Польщею та Росією в ХVII ст.

Кругом мене, де не гляну,

Не люди, а змії.

І засохли мої сльози,

Сльози молодії.

І тепер я розбитеє

Серце ядом гою,

І не плачу, не співаю,

А вию совою.

У "Законі Божому", написаному М. Костомаровим, здійснений аналіз основних проблем, що призвели до переживання найсумніших періодів: Україна "попалась у неволю, бо вона по своїй простоті не пізнала, що там був цар московський, а цар московський усе рівно було, що ідол і мучитель". Ідеї, проголошувані Миколою Костомаровим, суголосні із творами Тараса Шевченка. Це стосується поезій "Іржавець", "Розрита могила", антиімперської поеми-комедії "Сон". За словами Івана Франка, ця поема – "се велике оскарження "темного царства" за всі теперішні й минувші кривди України".

Мотиви загребущості, агресивного ставлення до України з боку Російської імперії, неготовність і небажання прийняти її вільною, розцінення її як загрози поваленню споконвічного деспотизму звучать сьогодні не менш гостро й злободенно. Сцени ненависницьких випадів щодо нашої держави, про які писав і томився в тюрмах Тарас Шевченко, вражають не лише українців, але й весь цивілізований світ. Тож творчість українського митця, тим і є такою важливою для нас, що він, пишучи про минуле України, передрік нам наше майбутнє. Маємо 2014 рік! Чи всі розгадали велике слово Тараса? Шевченко попереджав про смертельну небезпеку, яка нависла над Україною з боку її різних сусідів:

Погибнеш, згинеш, Україно,

Не стане знаку на землі,

А ти пишалася колись

В добрі і розкоші, Вкраїно!

Мій любий краю неповинний!

За що тебе Господь кара?

Карає тяжко! За Богдана

Та за скаженого Петра,

Та за панів отих поганих

До краю нищить…

Воскресни, мамо!

Хоч зараз ці події стали історією і, здається, проблеми, що хвилювали Шевченка, теж залишились десь у минулих сторіччях, мені здається, що сьогодні в Україні відбуваються події, якоюсь мірою схожі з подіями шевченкового часу, і виникають схожі проблеми. Згадаймо свавілля начальства, свавілля влади. У більшої частини народу, як і в часи Шевченка, немає коштів задля гідного існування, а невелика кількість людей, десь до 10 %, веде розкішне життя, мов "пани". На вулицях з'явилось багато дітей і дорослих, що жебракують. Такі діти не мають родинного догляду, не навчаються в школі, невідомо де ночують і що їдять. Але ж це Шевченко мріяв про заможне життя кожної української родини, про вільну кращу з вільним народом. Шевченко навіть створив образ ідеальної України в поемі "Сон" . Шевченко розкрив причину трагедії свого народу у своїй поемі «Сон», назвав головних винуватців:

«Це той перший, що розпинав
Нашу Україну,
А вторая доконала
Вдову сиротину.
Кати! Кати! Людоїди!
Наїлись обоє,
Накралися»…

Кожен з нас і сьогодні мріє про те, що наша країна буде такою ж красивою і щасливою. Український народ вже здобув волю і незалежність і зможе забезпечити гідне і щасливе життя

своїм дітям. 
До того ж завдяки творам Шевченка ми маємо змогу познайомитися з багатьма історичними подіями, зокрема з визвольною боротьбою українського народу. Такі твори як "Гайдамаки", "Єретик" "Гамалія", відтворюють у художній формі героїчне минуле нашого народу і їх можна назвати історичними творами. Відомо, що без знання минулого не можна будувати майбутнє. 
Є ще одна важлива обставина, завдяки якій твори Шевченка читають, кладуть на музику, ставлять на сцені. Це співуча мелодійність, неповторність, краса і велич української мови. Вірші Шевченка — це втілення великих можливостей українського слова, української літературної мови.
 

Доки існуватиме український народ, доки звучатиме українська мова, доти народ буде читати і вчити вірші Шевченка.
 

У духовній історії України Шевченко посів і досі беззастережно посідає виняткове місце. Значення його творчої спадщини для української культури важко переоцінити. Його "Кобзар" започаткував новий етап у розвитку української літератури і мови, а його творчість стала визначним явищем не тільки українського, а й світового мистецтва.

Тарас Шевченко дуже любив свій народ, свою Україну. Він бачив, як страждає український народ від поневолювачів, переймався скорботою і гнівом через це. У своїх віршах він виражав протест, писав про те, що прийде час і “його хата – його Україна” стане незалежною. Він говорить у своєму вірші “До Основ’яненка”: “смійся, лютий враже, та не дуже”, бо згинуть вороги, згинуть неприятелі –гнобителі, а слава народу, який захищає свою незалежність ніколи не згине, “слава не поляже”. Прийдуть часи і вдячні, вільні люди згадають своїх синів, своїх козаків, своїх захисників і визволителів.

У цьому ж вірші поет висловлює свою мрію про вільну Україну, коли українці господарюватимуть у ній, наведуть такий порядок, щоб можна було 2 свобідно й добре жити. Він з надією пише, що прийде правда у наш край, запанує злагода і мир, і тоді “слава не поляже, не поляже, а розкаже, що діялось в світі...” У своєму житті і діяльності Шевченко постійно закликав до праці, скерованої на відродження України, незалежної від чужоземців.

Відродити її, відбудувати так, щоб вона встояла, стала сильною, могутньою державою – грозою ворогів. Він вірив у сильне “Господа слово” для тих, що люблять один одного і взаємно собі допомагають, що живуть у злагоді, боряться за право на свободу своєму народові. Шевченко говорить про відроджену Україну. Туга за давніми часами звучить в поезії Тараса Шевченка. Туга за тими, що полягли у нерівних боях за визволення рідних земель, туга за “країною козаків”, що в давні часи була славою і гордістю нашого народу.

З натхненням Шевченко звертається до майбутнього покоління, щоб не забували, а звертались до “днів минулих” і прикладали зусилля, переборювали всі перешкоди будували своє майбутнє. Гасло його актуальне й зараз, коли Україна отримала незалежність і почалося її відродження. Слова Т. Шевченка і сьогодні відносяться до кожного з нас, вчать переборювати труднощі та образи, вірити у справедливість.

Страшно впасти у кайдани, Умирать в неволі. А ще гірше – спати, спати, І спати на волі – І заснути навік-віки, І сліду не кинуть Ніякого, однаково, Чи жив, чи загинув! Тарас Шевченко передав нашому народові все, що міг. Поезія "Минають дні, минають ночі..." була написана.

Кобзар на Майдані

Український Євромайдан вирує! На нашвидкуруч споруджених барикадах, на наметах, на залізних бочках, кучугурах почорнілого снігу, на дерев’яних конструкціях, обплетених колючим дротом, на польових кухнях, на рукавах і спинах протестувальників — повсюди біліють сотні прокламацій, звернень, лозунгів, гасел, епіграм, сатиричних малюнків, гумористичних звернень, віршованих інвектив на адресу влади. А над Майданом видніються півметрові літери поетичного звернення Тараса Шевченка:

Борітеся — поборете,

Вам Бог помагає!

Цей заклик — із поеми «Кавказ», у якій поет ще до свого десятирічного заслання в солдати у степи безкраї за Уралом у листопаді 1845 року висловив свій співпереживаючий біль і співчуття народам Кавказу, свою солідарність, закликаючи їх боротися за свою свободу і вірити Божій «силі і духу живому».

Встане правда! Встане воля!» — запевняє засіяні горем, залиті ріками крові кавказькі народи український поет. Але не забуває про долю свого пригніченого колоніальним невільництвом народу.

Поетове «серце плаче, ридає, кричить», його душа наповнена непогамовною тривогою за сплюндровану рідну землю і за знічений стан духу й свідомості українського народу. Шевченко уявою, начебто уві сні, підноситься над милим його серцю краєм і прощається з ним:

Прощай, світе, прощай, земле,

Неприязний краю,

Мої муки, мої люті

В хмари заховаю.

А ти, моя Україно,

Безталанна вдово,

Я до тебе літатиму

З хмари на розмову.

На розмову, тихо-сумну,

На раду з тобою;

Опівночі падатиму

Рясною росою.

«Сон»

Із надхмарних висот поет бачить-переживає історичну долю свого народу, зворушено оглядає ще остаточно не сплюндровані острівки рідної країни, які зеленіють, вмиваються «дрібною росою», сподівається, що ніхто їх до тла не зруйнує, бо вірить, що його дума, його люта мука долетить до Бога і він скаже:

Чи довго ще на сім світі

Катам панувати?

Гнівно викриває і засуджує поет всю сутність російського царизму, його загарбницьку політику. Це він, царизм, пише поет, «неситим оком на край світу заглядає, чи нема країни, щоб загарбать»…

І, як видно, Росія Путіна й сьогодні не відмовилась від політики експансії, поневолення інших народів: веде війну для підкорення чеченського народу, узяла під свій контроль Абхазію і Південну Осетію, підтримує Придністров’я, в її руках майже весь інформаційний простір України; вона не хоче змиритись з існуванням незалежної української держави, не визнає її права на незалежну закордонну політику, погрожує націлити ракети на нашу територію, якщо ми оберемо собі євроВивчивши добре історію України, Шевченко приходить до висновку, що тільки «у своїй хаті – своя правда і сила, і воля». Він закликає всіх українців вивчати добре історію свого народу:

«Та читайте од слова до слова,
Не минайте ані титли,
Ніже тої коми,
Все розберіть… та спитайте
Тоді себе: що ми?
Чиї сини? Яких батьків?
Ким? За що закуті?
…Учітеся, брати мої,
Думайте, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь».

Мимоволі пригадується київський Майдан десятирічної давності — 2004-го, коли на ньому клекотів помаранчевим гнівом та обуренням стотисячний український люд і над яким тріпотіли транспаранти із закликами та поетичними інвективами Шевченка:

Борітеся —

поборете,

Вам Бог помагає!

За вас правда,

за вас слава

І воля святая!

І поряд читаємо інші поетичні рядки Шевченка, які засвідчують глибокий біль і переживання поета від заподіяних Україні кривд своїми ж, не чужими людьми, а «рідними» правителями, від гіркого визнання національного розбрату та охолодження національної душі:

«Доборолась Україна до самого краю,

Гірше ляха свої діти її розпинають»…

«Схаменіться, недолюди,

Діти юродиві!

Подивіться на рай тихий,

На свою країну,

Полюбіте щирим серцем

Велику руїну.

Розкуйтеся, братайтеся!»


Чому і тоді, під час помаранчевої революції, і тепер, на Євромайдані, так часто демонстранти звертаються до Шевченка, чому священики, які відправляють молебні на майдані Незалежності, закликають словами Шевченка наповнювати свою душу глибокою вірою в Бога та Україну?

Чому на головній сцені Майдану між святими образами портрет Тараса Шевченка — головна ікона Євромайдану, чому при вході до Київської міської державної адміністрації також є величезний портрет Кобзаря, чому стільки уривків із його поезій ми бачимо повсюдно в центрі Києва?

Чому один із опозиційних лідерів, народний депутат України, голова Всеукраїнського об’єднання «Свобода» Олег Тягнибок на запитання мітингувальників, який план дій Євромайдану, відповів: «Коли хтось запитує про план — кажу: відкрий «Кобзар», там план»? («Україна молода», №, 17-18 січня 2014 р.)

І така відповідь із посиланням на безсмертну книгу українського народу — «Кобзар» Тараса Шевченка, яка вийшла у світ 1840 р. у Петербурзі, не випадкова, бо саме Шевченко сказав своєму народові:

Чия правда, чия кривда

І чиї ми діти.

І запевнив, що козацька слава не поляже, «не вмре, не загине», що тільки національно свідома людина, яка прагне свободи і справедливості, може пізнати, де «наша слава, Слава України!»

В умовах складних процесів нашого державотворення, політичного протистояння між національно-патріотичними силами, які відстоюють демократичний розвиток нашої держави і її європейський вибір, і силами проросійської орієнтації, які заради своїх корпоративних і партійно-кланових інтересів готові завести Україну у підневільний союз з імперською Росією, актуальними є заповіти Тараса Шевченка.

Чи не найважливішим у сьогоденні є його заклик до єднання всіх здорових сил української нації в ім’я утвердження нашої незалежної держави:

«Обніміте ж, брати мої,

Найменшого брата, –

Нехай мати усміхнеться,

Заплакана мати.

Благословить дітей своїх

Твердими руками

І діточок поцілує

Вольними устами.

І забудеться срамотна

Давняя година,

І оживе добра слава,

Слава України.

І світ ясний, невечірній

Тихо засіяє…

Обніміться, брати мої,

Молю вас, благаю!»

Ми всі хотіли б дожити до часу здійснення Шевченкових ідеалів свободи і любові, коли справді нарешті

«на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син і буде мати,

І будуть люди на землі…»

Про велич Тараса Шевченка в історії України написав Іван Франко такі слова:

«Він був сином мужика – і став володарем у царстві духа.

Він був кріпаком – і став велетнем у царстві людської культури.

Він був самоуком – і вказав нові світлі шляхи професорам і книжним ученим.

Шевченко усвідомлював свою пророчу місію воскресителя народного духу, національної пам’яті, національної мови, українського Слова, бо Слово є могутньою естетичною силою, здатною підняти з колін імперську людину-раба, порятувати її від принизливого знеособлення, відкрити рабські уста й зігріти охололі душі. В його розумінні Поет, Митець — виразник волі Господа, який загартовує святим вогнем творчості обраних, наділяє їх особливим даром чути Слово і народжувати завдяки Слову істину:

Жива душа поетова святая,

Жива в святих своїх речах,

І ми, читая, оживаєм

І чуєм Бога в небесах.

Чи не найголовнішою істиною в комплексі цінностей, що їх продукував Тарас Шевченко, було відродження української нації, набуття національної ідентичності, виборення свободи й незалежності:

В своїй хаті своя правда

І сила, і воля.

Ось чому так емоційно чутливо сприймається й сьогодні творчість Тараса Шевченка, так органічно вона живе в етнонаціональному духовному просторі буття українського народу. Саме тому так сьогодні «запитуваний» Тарас Шевченко.

Його ідеї, образи, герої, його ціннісні установки, сама постать Шевченка — поета-пророка володіють потужним національно-смисловим потенціалом.

Таку ж функцію націєтворця, виразника національних почуттів, прагнень і домагань свободи і незалежності, яким був Тарас Шевченко, виконували для своїх народів, формуючи їхню національну свідомість, А. Міцкевич та Ю. Словацький, О. Пушкін і М. Лермонтов, В. Гюго, Д. Леопарді, Дж. Байрон, П. Шеллі, Г. Гейне, М. Богданович...

Слава тобі, любомудре,

Чеху-слов’янине!

Що не дав ти потонути

В німецькій пучині, —

звертався Шевченко в поемі «Єретик» до вченого-славіста Павела Йозефа Шафарика. Такі активні слов’янські діячі, як П.-Й. Шафарик, В. Ганка, К. Гавлічек-Боровський, Ф. Палацький, Л. Штур, своєю науковою, літературною громадською діяльністю стимулювали національне відродження, організовували національні рухи, формували національну ідентичність своїх народів, домагалися виборювання прав і свобод для всіх слов’янських народів.

Кожен із цих провісників національного духу своїх народів в тій чи іншій літературній формі висловив свою любов до свого народу, до свого краю, до своєї батьківщини, як це здійснив Тарас Шевченко:

Свою Україну любіть,

Любіть її... Во врем’я люте,

В остатню, тяжкую минуту

За неї Господа моліть!

Наше вшанування великого поета

Символічним є те, що події на Майдані збіглися в часі з 200-літтям великого сина України Тараса Шевченка. Коли минув рік від часу трагічних розстрілів у центрі Києва, студенти, вшановуючи пам’ять Героїв Небесної Сотні, читали зі сцени твори Тараса Шевченка, співали пісні, декламували вірші, присвячені героям. Адже поетичні рядки, пропущені крізь серце, допомагають нам зберегти пам’ять про загиблих і передати її нащадкам.

Карло Копинець

Тарас Шевченко

З його багатства ми черпаєм й досі,

Хоч був кріпак, а не вельможний

пан.

Пішов із літа, не зайшовши в осінь,

Та заслужив найбільшу шану з шан.

Буває слава, мов легка пір’їна,

А є така, немов у колбі ртуть.

Його, мов Бога, любить Україна –

І в тій любові правди вічна суть.

Жандармів й блазнів шикувались

роти,

Сопів фельдфебель: – Ваша

благородь!..

Хотіли нашу славу побороти,

Але не можна правду побороть.

Усе в царя: тунгуси і евенки,

Імперія від заходу на схід! –

"Оце б лише приборкати Шевченка,

То вже й хохлів боятися не слід!"

Придворним любі царські забаганки,

Не запече їх слово бунтаря.

І понеслись панове та підпанки

З обіймами навколо Кобзаря.

Та їх не прийняв лицар волі й духу,

Дав холуям одразу відкоша,

Хоч добрим був, не скривдив навіть

муху,

А тут горіла гнівом вся душа.

Вона вогнем живим палахкотіла.

Змивала бруд з правдивих позолот:

Ще нам учора слава гомоніла,

І український повставав народ.

Де затишок знайти для небораки? –

Були ляхи, теперка й москалі.

За Україну бились гайдамаки,

І сіялись нові й нові жалі.

Нові жалі й понура блякла днина.

О Боже, нащо кривдити судьбу! –

Ось край воріт спинилась Катерина,

Всі покритки прийшли в мою журбу!

Зневажені, обдерті... З ними й діти –

Безбатченки не з власної вини

О світе мій, такий тривожний світе!

Вкраїно люба, де твої сини?

Можливо, десь за іншим горизонтом

На щось чекають, а можливо, й ні?

Мерщій приходьте, Залізняку, Гонто,

Бодай у сни роз'ятрені мені!

Але не йдуть... Дуби столітні спали,

І пили хмари воду із Дніпра...

Не раз, було, поета ошукали,

Хоч він чужого не бажав добра.

Хоч дав народу все, що можна дати,

Не просячи нічого узамін,

Його постригли радо у солдати,

Та генієм і там зостався він.

Дарма царі хотіли і царята

Притишити душі бунтарський гнів.

м не вдалось. Не стало супостата –

Живе Шевченко в сяйві віщих днів.

Василь Гренджа-Донський

Пророкові великому Кобзареві

...Поет помер – Кобзар живе!

Кобзар наш житиме повіки,

І він зведе на правий шлях

Всі українські ріки.

Думки пророка рознеслись

Й по нашій Україні,

І нам відваги надають

У боротьбі, в лихій годині.

І дармо ворог скреже в зуби

І хоче розлучити нас, –

Ми не підем до власної загуби,

Бо в нас Кобзар, у нас Тарас!

Його огненнії слова

Карпаття зрозуміло,

Він нас веде на спільний шлях,

А ми ступаймо сміло!

То чужа й поготів не зігріє.


Дивовижно, але багато поетичних рядків Кобзаря сьогодні звучать в унісон думкам, прагненням, сподіванням українського народу, надихають, підтримують, вселяють віру. Зі сцени лунали уривки з поем Т. Шевченка «Гайдамаки», «Кавказ», «Єретик», вірші поета. 
Герої Небесної Сотні стоять в одному ряду з героями УПА, героями Крут – серед тих, хто душу й тіло поклав за нашу свободу. Із темного екрану на сцені світлими очима дивляться десять юних ангелів Небесної Сотні – студенти віком від 17 до 23 років, цвіт нації.
Мільйонам українців не однаково, якою буде Україна, яким шляхом вона піде. У кожного з нас у серці звучать слова Кобзаря: «Та не однаково мені, як Україну злії люде присплять, лукаві, і в огні її, окраденую, збудять… Ох, не однаково мені».
Герої не вмирають. Небесна Сотня захищає нас із небес. Їх висока жертовність завжди стоятиме на варті нашого сумління. Наш обов’язок – продовжити на землі їх велику справу.

Зараз, вшановуючи пам’ять великого поета, багато молоді складають на його честь пісні, вірші, пишуть картини, витесують скульптури, його портрети можно побачити на стінах будинків міст.

Шевченко і Майдан

"...Століття - зморшка на чолі Землі.

Всесвітні війни, революцій грози...

Дніпро до ніг стежиною проліг

І котить славу в сиві верболози.

Поет став морем. Далеч степова,

І хмарочоси, й гори - ним залиті.

Бунтують хвилі - думи і слова,

І сонце генія над ним стоїть в зеніті..."

Іван Драч

***

Давно затих Шевченка віщий голос,

Хоч волею відлунює в серцях.

Змінився час, та все іде по колу –

Немов проклятий України шлях.

Свавілля, беззаконня і зневіра…

Сусіди розривають на шматки.

Свої пани від влади озвіріли,

Кидають людям, наче псам, кістки.

Для України ж – всі кохані діти,

Її душа за кожного болить.

Священними слідами «Заповіту»

Ідуть сини… Виходять із імли!

І знову кров’ю хреститься свобода,

Але назад немає вже шляху!

Ні – ворогам! Ні – підлим ляльководам!

Ми долю переможемо лиху!

Ми візьмемо життя у власні руки

Неначе волі синьо-жовтий стяг,

Могутня сила щирості та злуки

Най приведе в щасливе майбуття!

Лілія Ніколаєнко

ВІДРОДИСЯ, ТАРАСЕ!

Відродися, Тарасе, мовою,
Одкровенням, душі розмовою.
Відродися, Тарасе, криницею,
Пульс життя в ній, віддача – сторицею

Того кращого, край чим уславлений.
Твоїм іменем в світі він знаний є.
Відродися білявкою-хатою,
Щедрим колосом, співом крилатим.

Край художник свій пише,
В ньому рай, пломеніє душа,
Драматург словом слід свій залишив,
А поет написав вірша.

Тож, як бачиш, кроками, рухом
Наш народ твоїм серцем живе,
Із твоїм нескореним духом,
З колін вставши, вперед іде.

І, тримаючи кетяг калини,
Біля серця вогонь не згасне.
У ім’я всієї Вкраїни,
Я прошу, відродися, Тарасе.

Людмила Яцура

* * *

Задумуюсь глибоко часом,

Чому мене мучать вірші.

Мабуть, є щось рідне з Тарасом,

З його переходить душі.

Я в душ перевтілення вірю,

Навік не зникають мерці.

До інших померлих примірю –

Не зводяться зовсім кінці.

Там – вчинки, не гідні людини,

Там – прикрі, нещирі слова.

Ми тільки з Тарасом єдині,

І пам’ять щомить ожива:

Немовби було це учора,

Як пас за селом я ягнят,

Та доля, жорстока й сувора,

Пішла мене світом ганять.

Ті ж самі кайдани і пута,

Байдужий, покірний загал,

І Муза, у ланці закута,

І слово прокляте – Урал.

Та ж сама любов до Вкраїни,

Що серце мені пропекла,

І плач, і верба, і калина,

Та тільки нерівні діла.

Мабуть, це пішло так від Бога,

Що слід непомітний лишу.

Караюсь не гірше за нього,

Та гірш за Тараса пишу.

Іван Коваленко

На Майдані Незалежності у Києві днями тривала робота над завершенням двометрової дерев'яної скульптури Тараса Шевченка. Завершити мистецький твір допомагав увесь Майдан. Автор скульптури Володимир Заєць охоче віддає молоток та різак усім бажаючим - таким чином встановлюється новий рекорд України.

Двометровий дерев'яний Шевченко на тлі вигорілого Майдану привертає увагу перехожих. Люди спершу з недовірою ставляться до закликів скульптора спробувати витесати шматочок, але потім процес налагоджується сам собою. Кожен хоче взяти в руки молоток та різак, спробувати попрацювати з деревом, а головне - сфотографуватися "в роботі"

.

Висновки

Вже більше ста років пройшло як перестало битися благородне, мужнє серце геніального поета-революціонера Тараса Григоровича Шевченка. Але світлий образ великого Кобзаря - безсмертний, як і сам народ, що породив його. Вічно нетлінна творчість геніального сина України жива подихом життя, биттям гарячого людського серця. Безсмертна могутня сила його таланту, проникливість і глибина його думки, мужність і ніжність його лірики, гострота і пристрастність його слова, мужність і пісенність його віршів, самовіддана любов його до своєї Батьківщини, до свого народу.

Шевченко для свідомості українців — не просто література. Він — наш всесвіт. Явище Шевченка — виправдання України перед людством, підтвердження нашої національної повноцінності. Слово, яке не співвідноситься з його Словом,— нічого не варте. До Шевченка треба доростати всім життям.

Використані джерела

  • Шевченко Т.Г. Кобзар /Вступ. ст. О.Гончара.-К.; Дніпро, 1983.- 647 с.

  • Шевченко Т.Г. Повне видакня творів в 14-ти т. Т.9

  • Шевченко Т.Г. Повне вчдання творів в 14-ти т. Т.11

  • http://taras-shevchenko.in.ua/virshi-shevchenka.html

  • http://shevchenko.ukrlib.com.ua/

  • http://poetry.uazone.net/kobzar/zmist.html

  • http://incognita.day.kiev.ua/taras-shevchenko-ta-yevromajdan.html

  • http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474103

  • Комаринець Т. Т. Шевченко і народна творчість. – К., 1972;

  • Літературна енциклопедія. – К., 1998;

  • Шевченко, Тарас Григорович Кобзар. – 3-є вид. – К.: Радянська школа, 1987. – 608с. – (Друк. за вид.: Т.Шевченко. Кобзар.-К.:Дніпро,1982). – 3.40.

  • В.Анісов, Є. Середа „Від майстра до академіка” – нарис про Т.Шевченка;

  • М. Бондар „Образ України в поезії Т.Г.Шевченка;

  • http://kpi.ua/ru/shevchenko-photo

  • http://gk-press.if.ua/node/11472

  • М. Х. Коцюбинська „Етюди про поетику Шевченка”;

  • http://lp.edu.ua/node/5678

  • Б. Лепкий „Про життя і твори Т.Шевченка”;

  • Г. Я. Неділько „Тарас Шевченко: життя і творчість”.

31

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!
До ЗНО з УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ залишилося:
0
3
міс.
2
6
дн.
1
3
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!