Сьогодні о 18:00
Вебінар:
«
Особливості адаптації та модифікації освітнього процесу в контексті інклюзивного навчання
»

Наукова-дослідна робота на тему "Всеукраїнський конкурс «Юний селекціонер» "

Позашкільна освіта

Для кого: 8 Клас

20.10.2018

1457

17

0

Опис документу:
Для виробництва яєць і м’яса використовують значну кількість порід курей, качок, індиків та інших видів птахів. У процесі одомашнення (доместикації) змінювались методи та прийоми селекції птиці. На початкових етапах удосконалення домашньої птиці використовували стихійний і масовий добір найбільш цінних генотипів.
Перегляд
матеріалу
Отримати код

ЗМІСТ

ВСТУП

І. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

    1. Походження та біологічні властивості курки

    2. Генетична класифікація порід курей

    3. Найбільш поширені породи курей в Україні

    4. Методи розведення курей

ІІ. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

2.1.Куриця породи Корніш

2.2.Куриця породи Плімутрок

2.3.Селекція породи Бройлер

2.4.Сучасний стан проекту

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність роботи. Для виробництва яєць і м’яса використовують значну кількість порід курей, качок, індиків та інших видів птахів. У процесі одомашнення (доместикації) змінювались методи та прийоми селекції птиці. На початкових етапах удосконалення домашньої птиці використовували стихійний і масовий добір найбільш цінних генотипів. Згодом на зміну цим малоефективним методам прийшла індивідуальна селекція з оцінюванням плідників за якістю потомків, з використанням гетерозисного ефекту в разі схрещування (у кросах) спеціально відселекціонованих ліній.

Сучасні досягнення в селекції птиці підтвердили високу ефективність використаних методів. Бройлери кращих кросів м’ясних курей досягають в 42-добовому віці живої маси 2,2-2,4 кг за витрат комбікорму на 1 кг приросту не більше ніж 1,9 кілограма. Цікаво, що в 80-х роках ХХ століття вік забою бройлерів становив 63 доби, а нині – 42 і навіть 36 діб, тобто знизився на 21-27 діб. Вважають, що для зниження віку забою бройлерів на 1 день за умов досягнення тих же показників живої маси необхідний 1 рік поглибленої селекційної роботи. Що стосується підвищення несучості курей, то прогрес за цією ознакою становить не менше ніж 3 яйця на рік. Ці приклади свідчать про високу ефективність селекції у підвищенні продуктивності птиці, якщо вона використовує досягнення у галузі генетики.

Птахівництво відіграє суттєву роль у забезпеченні людей продуктами харчування. Воно є сьогодні більш технологічним та наукомістким ніж, наприклад, свинарство чи скотарство, та забезпечує високий рівень окупності капіталовкладень. Бройлерна індустрія в таких країнах, як США, Канада, Великобританія, Японія, Німеччина не поступається за темпами росту, інфраструктурою, науковими технологіями таким галузям, як електроніка і машинобудування.

Оцінюючи стан і перспективи розвитку птахівництва в Україні, слід відзначити, що воно і надалі розвиватиметься переважно за рахунок інтенсивних факторів. Це, перш за все, використання нових високопродуктивних кросів, підвищення конверсії корму та плодючості птиці, удосконалення технології виробництва продукції птахівництва.

Серед факторів, що забезпечують інтенсифікацію птахівництва головна роль належить селекції. Саме вона забезпечує підвищення генетичного потенціалу продуктивності птиці та його реалізацію у відповідних технологіях виробництва продукції.

Об’єктом даної роботи є організація птахоферми на території підсобного господарства.

Предметом роботи є організація птахоферми з подальшим селекційним виведенням породи Бройлер.

Метою проекту є ефективне виробництво в особистому підсобному господарстві курей породи Бройлер для власних потреб і реалізація надлишків.

Для досягнення поставленої мети передбачалося вирішити наступні завдання:

  • оволодіння теоретичними знаннями з питань походження, біології курей, генетичної класифікації порід, ознайомлення з найбільш поширеними породами курей в Україні, методами їх розведення;

  • практичне дослідження породи Корніш та Плімутрок;

  • оволодіння практичними навичками з селекції породи Бройлер;

  • висвітлення сучаснго стану проекту.

І. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

    1. Походження та біологічні властивості курки

Наші далекі предки по мірі осілості почали одомашнювати птицю, у зв’язку з необхідністю мати продукти харчування біля свого житла.

Домашня курка має походження від дикої банківської, або «курки джунглів», її й зараз можна зрідка зустріти в густих заростях чагарників і бамбука в Індії, Індонезії, Індокитаї. Банківська курка порівняно дрібна: жива маса курки – 0,5–0,7 кг, півня – 0,9–1,2 кг. Вона може кілька разів у рік будувати гніздо прямо на землі, відкладаючи від 4-х до 13-ти яєць. Саме ця особливість птиці у свій час зацікавила жителів Південно-Східної Азії, які першими стали приручати курей. Крім того, при схрещуванні диких банківських курей з домашніми завжди одержують плідне потомство.

Банківські кури мають різний колір оперення: червоно-половий, білий, сріблястий, чорний, блакитний. Для них також характерний різний колір ніг, вушних мочок тощо. Яйця в них з білою шкаралупою, період несучості триває з січня по жовтень.

Не виключено також, що поряд із банківськими, родоначальниками домашніх курей є цейлонські та яванські дикі кури. Так, деякі породи курей китайського походження (кохінхінлангшанбрама) мають масивне тіло і краніологічні особливості порівняно з більш легкими яєчними породами, що мають походження від банківських курей.

З кінця XVII століття курка стала царицею домашньої птиці. Зараз у світі понад 80 відсотків домашніх птахів – це кури.

Хоча точні відомості про час приручення банківських курей відсутні, археологічні розкопки дають підстави стверджувати, що в Північній Індії домашні кури були вже більше 5000 років тому, звідти вони поширилися на Схід і Захід. Спочатку вони з’явилися у країнах Азії, потім в південно-східній Європі та в Єгипті. Про це свідчать знайдені зображення півнів на гробницях, саркофагах, вазах тощо.

З розвитком водних торговельних шляхів і колонізацією греками земель по Середземному й Чорноморському узбережжях домашні кури поширилися далі в інші країни Європи. На монетах, карбованих у Сицилії та Італії у VII-V ст. до нашої ери, є зображення півня. В Англію кури потрапили приблизно після 400 р. до нашої ери, а в середню частину Європи ще пізніше, коли припинився кочовий спосіб життя тутешніх народів. В Америку кури були завезені європейцями. На території нашої країни при розкопках Херсонеса, у Керчі та Чернігові виявлені різні предмети із зображенням курки або півня. Припускають, що головну роль у поширенні й одомашненні курей зіграло захоплення місцевих жителів півнячими боями. Бійцівський спорт курей залучав дуже велику кількість глядачів і був широко розповсюджений в різних країнах світу, зокрема й у Росії, і став головним фактором породоутворення. При доборі півнів для боїв зверталася увага на міцність ніг, розвинутість грудної клітки, форму й величину тіла. Так, у багатьох місцях створювалася своя порода бійцевих курей.

М’ясний напрям у птахівництві виник набагато пізніше. Основна робота зі створення європейських курей м’ясних порід проводилася у Франції, Бельгії й Англії, що було обумовлено наявністю великих ринків збуту в цих країнах. У США виведенням м’ясних порід курей зайнялися набагато пізніше.

Яєчному напряму у птахівництві більше 150 років. Про перше контрольне гніздо для обліку несучості птиці повідомлялось у 1854 р.

Інтенсивне використання птиці має базуватися на знанні їх біологічних особливостей. Без врахування анатомічних та фізіологічних особливостей будь-який потенційно ефективний технологічний прийом може бути невдалим.

Знаючи принципи структурної організації організму, птахівник може, залежно від поставлених завдань (збільшення несучості, м'ясності, підвищення життєздатності тощо), цілеспрямовано впливати на морфофункціональні показники.

До характерних біологічних особливостей птиці відносять своєрідну будову шкіряного покриву та його похідних, органів дихання і травлення, сечовиділення, розмноження, обмін речовин, відносно високу температуру тіла, розвиток ембріона поза організмом матері, високу плодючість і фізіологічну скороспілість, інстинкт насиджування, всеїдність, здатність до акліматизації тощо.

За своєю анатомічною будовою птахи подібні до плазунів (рептилій). На відміну від ссавців шкіра птахів більш тонка, ніжна і суха, у ній немає потових і сальних залоз. У птахів лише дві залози—у вушній протоці і куприкова. Куприкова залоза складається з двох часток, кожна з яких у курей має розмір горошини. Шкіра птахів має добре розвинений підшкірковий шар і утворює складки, що надають їй більшої рухливості. Вона бере участь у терморегуляції, депонує до 30 % крові. Через шкіру втрачається 70—80 % тепла, що утворюється в організмі. У шкірі розгалужена мережа нервових закінчень, подразнення яких викликає відповідні реакції організму.

Похідними шкіри є пір'я, гребінь, вушні мочки, сережки, корали, дзьоб, кігті.

З усіх живих істот лише тіло птахів покрито пір'ям. Оперення птахів виконує досить важливі функції терморегуляції, захисту шкіри від пошкоджень, апарату руху. Воно створює навколо тіла шар нерухомого повітря. Змінюючи кут нахилу пір'їн, птах регулює тепловіддачу.

Механізм линяння до цього часу повністю не вивчений.

Тулуб у птахів веретеноподібний, загострений на обох кінцях: спереду — дзьобом, ззаду — хвостом.

Кістки птахів легкі, тонкі, міцні, деякі з них пневматичні - замість мозкової речовини містять повітря. Передні кінцівки перетворилися у крила. У птиці немає лобкового зрошення, таз не замкнутий знизу. Це полегшує знесення яйця. Грудна кістка добре розвинута і у більшості птахів (кури, індики) має високий гребінь (кіль), до якого прикріплені грудні м'язи. Вони становлять близько 30—50 % маси усіх м'язів. На відміну від м'язів тварин інших видів м'язи птиці тонковолокнисті з малою кількістю сполучної тканини.

Легені у птахів невеликі, але на доповнення до них є повітроносні мішки, розміщені у грудній і черевній порожнині. Чим більше у повітрі вуглекислоти, тим важче дихати: за наявністю в повітряній суміші 20 % вуглекислоти птахи гинуть. Для нормального дихання необхідно, щоб у повітрі приміщення, де розміщено птахів, було 21 % кисню.

По відношенню до маси тіла серце у птахів більше і м'язи його товстіші, ніж у ссавців. Так, маса серця у курей 7—10 г. Серце працює досить інтенсивно. У курей частота серцевих скорочень (пульсу) за хвилину становить 130-340. Маса крові у птахів — 8-12 % від маси тіла, кров не поділяється на групи. Кров'яний тиск у птахів «підвищений» і становить залежно від виду 140—170 мм рт. ст.

У птахів своєрідна будова органів травлення. Птахи мають дзьоб, форма якого залежить від способу життя. Губи, щоки і зуби відсутні, тому птах може проковтнути воду, лише трохи піднявши голову. Це необхідно враховувати при конструюванні кліткових батарей. Щодо корму, то птиця може проковтнути його за будь-якого положення голови. Оскільки птахи беззубі, корм вони не пережовують, а набивають ним воло. Якщо шлунок порожній, то корм може обминути воло.

Шлунок у птахів має два відділи: залозистий і м'язовий. У залозистому відділі їжа переміщується з соками, а звідти надходить до м'язового відділу шлунку. Внутрішня його поверхня щільно вкрита роговою оболонкою — кутикулою. Цей орган частково компенсує птахам відсутні зуби.

Складно побудовані органи розмноження птахів. У самок функціонують лише лівий яєчник та яйцепровід. Яєчник дорослої самки нагадує гроно винограду і складається з яйцеклітин різного розміру. У дорослих курей їх налічується 1900—4000. Яйцепровід складається з воронки, білкової частини, перешийка, матки і піхви.

Органи розмноження самців — сім'яники і сім'япровід. Сім'яники мають вигляд бобів і розміщені по обидва боки від хребта. Від них відходять сім'япроводи, що впадають у клоаку, закінчуючись у півня та індика зачатковим статевим органом.

Запліднення у птиці відбувається у воронці яйцепроводу. Сперматозоїди, що розміщені у яйцепроводі, придатні до запліднення 7—20 і більше діб (залежно від виду птиці). У зв'язку з тим, що зародок може розвиватися поза організмом матері, це дає змогу проводити штучну інкубацію.

У птахів немає сечового міхура, ниркової миски і ниркових сосочків. 

Нервова система розвинута гірше, ніж у ссавців. Головний мозок простіший, немає звивин.

Важливою особливістю птиці є висока інтенсивність росту, скороспілість і плодючість. Так, яєчні кури починають яйцекладку в 4,5-5-міс. віці. Курчата-бройлери у 49 діб важать 1,8—2,2 кг. Несучість курей коливається у межах 220-290 яєць за рік, тобто від однієї курки можна одержати 100— 150 курчат.

Птахи — всеїдні, тому до складу їх раціону можуть входити корми різного походження.

Швидка зміна поколінь птиці, висока плодючість, здатність до акліматизації, розвиток поза тілом матері, транспортабельність сприяють поліпшенню птиці, тобто — успіхові селекції. Селекціонери створили велику різноманітність порід птиці, які відрізняються напрямом продуктивності, забарвленням оперення, масою і формою тіла тощо.

Проте птиці властиві також якості, які мають поліпшити. До них варто віднести такі: витрати поживних речовин, енергії на непридатну для їжі людини шкаралупу, досить тривалий період (19 годин) формування шкаралупи, недосконалість шкаралупи як упаковки товару. Недосконалість терморегуляції молодняка, що вимагає додаткових витрат на обігрівання, висока вимогливість до якості кормів. Але навіть з урахуванням цих недоліків, від птиці одержують найцінніші продукти харчування, а галузь птахівництва вважається найрентабельнішою. Для того, щоб поліпшувати продуктивні і племінні якості птиці, зооінженерам, ветпрацівникам необхідні глибокі знання біологічних особливостей цих об'єктів та факторів, що на них впливають.

    1. Генетична класифікація порід курей

У залежності від господарського значення кури поділяються на три основні групи: яєчні, м'ясні, м'ясо-яєчні.

Крім того, є ще декоративні, бійцеві, карликові, а також місцеві - прості безпородні кури.

Яєчні породи

Використовуються для отримання великої кількості яєць. Жива маса дорослих курей-несучок становить 1,5 - 2,5 кг (може відрізнятися від цих значень, залежить від породи, віку, раціону та умов утримування). Несучість за належного догляду становить понад 200 яєць/рік (світовий рекорд - 371 яйце за 364 дні). У більшості порід яєчного напрямку або вісутній, або дуже погано розвинений інстинкт насиджування. Також для них є характерним раннє настання статевої зрілості - від 4,5 до 5,5 місяців. Хороша несучка має слабо виражену пігментацію ніг та дзьоба, великий яскравий гребінь, а також щільне пір'я. Цикли яйценосності тривалі, перерви між ними короткі. Смакові якості м'яса, як правило, не дуже хороші. Птиця енергійна, добре маневрує на вигулах.

М'ясо-яєчні кури

Це птиця подвійного призначення: вони не тільки хороші несучки, але й характеризуються хорошими смаковими властивостями м'яса. Жива маса більшості курок м'ясо-яєчного спрямування знаходиться у межах від 2,4 до 3,5 кг, несучість - понад 140 - 220 яєць/рік. Статева зрілість настає у віці півроку. Крім того, багато порід м'ясо-яєчних курей можна успішно використовувати для природньої інкубації яєць: у них досить добре розвинений інстинкт насиджування, варто зазначити, що вони легші, ніж м'ясні породи, тому рідше чавлять яйця.

М'ясні

Основне призначення м'ясних порід - забезпечення населення смачним м'ясом. Тому вони повинні, по-перше, мати досить сильно розвинену м'язову тканину, по-друге, швидко набирати масу тіла, витрачаючи на це якомога менше кормів. Жива маса більшості м'ясних курок становить від 3 до 4,5 кг, півнів до 5, хоча буває і більшою; несучість здебільшого - до 120 яєць/рік. Статева зрілість настає у 6 - 8, іноді - у 9 місяців. Інстинкт насиджування проявляється добре, але слід пам'ятати, що через велику масу і незграбність, ці кури можуть роздавити кілька яєць із кладки, тому не варто під одну таку курку підкладати більше 15 штук. За характером м'ясні кури спокійні, флегматичні, ручні.

Декоративні

Декоративні кури вирощуються переважно заради естетичного задоволення, хоча й можуть використовуватися для отримання м'яса чи яєць (як і будь-які кури). Для них характерний екзотичний, специфічний зовнішній вигляд, наприклад: курчавість, оперення незвичних кольорів, п'ятипалість, наявність на голові чуба або бороди, карликовість, опереність ніг, рідкісні форми гребенів, довгий або практично відсутній хвіст, шовкове оперення тощо.

Бійцеві породи курей

Ця група порід переважно використовується для проведення півнячих боїв. Ці птахи бувають різних розмірів - від карликів менше 1 кг до велетнів масою до 7 кг. Для бійцевих курей характерні агресивність, жвавість, міцна конституція тіла.

Прості місцеві кури

Здебільшого в присадибних господарствах вирощуються безпородні кури або ж птахи, отримані від безладного схрещування різних порід. Ці птахи не мають якихось визначених характеристик, проте вони найкраще пристосовані до кліматичних умов, у яких вирощуються. Часто прості місцеві кури мають кращу життєздатність, відтворювальні властивості та стійкість до захворювань, ніж особини тієї чи іншої породи. Крім того, у них, як правило, добре розвинений інстинкт насиджування. Іноді використовуються для виведення нових або покращення наявних порід.

    1. Найбільш поширені породи курей в Україні

Птахівництво - одна з найшвидше прогресуючих галузей скороспілого тваринництва, яка є джерелом отримання яєць, м'яса, пуху, пір'я.

В Україні значного поширення набули породи м'ясо-яєчного використання, такі як плімутрок, первомайська, полтавська глиниста, прикарпатська зеленоніжка, українська вушанка, українська чубата, загорська, ювілейна, юрловська голосиста, род-айланд та ін.

Плімутрок. Кури цієї породи виведені в США на основі домініканських курей, порід кохінхіни і брама.

За забарвленням існують різні різновидності породи: біла, чорна, глиниста, полосата ін. В Україні зустрічається в основному полосата і біла різновидності. Маса курок 2,8-3,0 кг, півнів 3,8-4,0 кг. Несучість 160-180 яєць в рік. Маса яєць 60 г.

Порода використовується, як основна материнська порода для схрещування з м'ясними породами курей під час отримання м'ясних курчат-бройлерів.

Первомайська. Порода виведена в Україні схрещуванням порід род-айланд, віандот і юрловської.

Забарвлення пір'я сріблясто-біле з чорними пір'їнками на шиї і хвості. Гребінь трояндоподібний. Жива маса курок 2,7-3,0 кг, півнів 3,2-3,5 кг. Несучість 150-180 яєць масою 57 г.

Полтавська глиниста. Виведена в Полтавській області на основі місцевих курей.

Основна різновидність полтавських курей має глинисте забарвлення (коричнево-жовте). Кінці махового пір'я чорні, хвіст коричнево-чорний. Інші різновидності полтавських курей за забарвленням оперення - чорні і зозулясті. Екстер'єрні ознаки: голова середньої величини, гребінь в основному трояндоподібний, ноги середньої величини, дзьоб середній або короткий, жовтого кольору. Очі жовто-червоні.

Для полтавських глинистих курей характерний такий рівень продуктивності: жива маса курок 2,2, півнів 3,0 кг; в першій рік несучості кількість яєць 200 штук; маса яєць 56 г, забарвлення коричневе.

З порід м'яного напрямку продуктивності відомі такі породи, як корніш, брама, кохінхіни, лангшан, фавероль та ін.

Корніш. Порода створена в Англії на основі місцевих бійцевих, малайських і породи азіль курей.

Основне забарвлення пір'я біле. Голова велика з стручко- і листкоподібним гребенем. Жива маса курок 3,0-3,5, півнів 3,5-4,0 кг. Молодняк росте швидко і в 50-56 діб досягає маси 1,5-2,0 кг. Несучість 130-150 яєць, масою 56- 60 г.

Порода складає основну батьківську форму для розвитку м'ясного промислового птахівництва.

Найбільше значення для промислового птахівництва мають три породи курей - корніш, леггорн і плімутрок.

    1. Методи розведення курей

Особливістю сучасного промислового птахівництва, є використання гібридної птиці, яку отримують шляхом схрещування спеціально відселекціонованих на поєднаність батьківських і материнських ліній. Комплекс таких ліній і є кросом.

Особливістю організації селекційної роботи в птахівництві є пірамідальна структура, тобто вертикальна передача генетичного матеріалу від селекційних форм до репродуктивних.

За теоритичних передумов, основною метою селекції є підвищення частоти бажаних генів (генотипів), що обумовлюють основні господарськл корисні ознаки в популяції. Тому, основним її напрямком є виявлення птиці бажаних генотипів і збільшення її питомої ваги лінії або створення таких генотипів. Найбільш важливою властивістю лінії є її здатність давати в разі схрещування з іншою лінією потомків, що маєть гетерозис за одним або декількома показниками продуктивності.

Селекційна програма – це всебічно обгрунтована програма робіт з виведення й вдосконалення ліній, кросів, порід. Вона включає такі складові:

1) визначення мети селекції;

2) вибір вихідного матеріалу і методу розведення;

3) проведення генетичного аналізу селекційних ознак, за якими планують проводити селекцію;

4) визначення спеціалізації ліній у кросі;

5) закладення селекційних груп для виведеня нових ліній кросів;

6) створення нормативних умов середовища для птиці і мтаеріальноі бази селекції;

7) підготовка кадрів, необхідних для створення, розповсюдження та використання кросу.

Добір – відбір бажаних особин для розмноження та усунення тих, які мають гірші або нетипові ознаки. Розрізняють добір за генотипом і фенотипом.

Добір за генотипом птиці проводять за результатами оцінки за родоводом, якістю потомства, а також за побічними родичами, тобто за сибсами (сестрами й братами батьків) і напівсибсами (напівсестрами й напівбратами батьків). Оцінюють птицю за сім’ями та родоводом.

Оцінка за родоводом – це оцінка за показниками батьків. Вивчення родоводу дозволяє очікувати в особин певного фенотипу – продуктивності, відтворної здатності та контролювати наявність інбридингу (споріднене розведення) і ступінь його впливу на різні ознаки птиці.

Оцінку птиці за якістю потомства здійснюють методом порівняння селекційних ознак, переважно продуктивності та відтворювальної здатності, між матерями, дочками й ровесницями. Якщо в оціненого плідника дочки за оціненими показниками кращі, ніж матері та ровесниці, то він є поліпшувачем і його потомство включають для комплектування селекційних гнізд племінного ядра. Колиж вірогідних поліпшувачів недостатньо для формування ядра, то використовують невірогідних поліпшувачів та нейтральних плідників.

Добір за сибсами та напівсибсами – це добір за потомством матерів і батьків плідника.

З урахуванням прямих і побічних родичів будується родинна селекція – оцінка, добір і підбір сімей і родин птиці. Для добору за генотипом родин відбирають кращу сім’ю, а із кращої сім’ї – кращих особин за фенотипом.

Добір за генотипом застосовують у селекційному стаді за індивідуального обліку продуктивності.

Добір за фенотипом – це оцінка та добір птиці за селекційними ознаками (фенотипом) без урахування походження та ступеня спорідненості. Птицю добирають для розведення за фактичними щзнаками – екстер’єром, типом конституції, розвитком, показниками росту, продуктивності, відтворювальної здатності та якості продукції – без інформації про предків. Однак слід знати, що фенотип – це реалізований генотип.

Добір за фенотипом називають також масовим добором, а селекцію, що базується на такому доборі – масовою, тобто груповою. Вона ефективна, якщо стадо має значну мінливість при високій сподковості ознаки. Масову селекцію застосовують у прабатьківському і батьківському стадах, а також на початковій стадії селекційної роботи, спрямованої на створення нових ліній. У селекційній практиці застосовується комбінаційна селекція. Вона базується на поєднанні масового й генотипового методів добору. Так, у селекційній роботі з кросами птиці у селекційному стаді застосовують генотиповий добір, а у множнику ліній, прабатьківському і батьківському стадах – масовий.

Підбір – це комплектування пар із дібраної птиці з метою отримання від них потомства з бажаними якостями. Підбір тісно пов’язаний із добором і спрямований на закріплення або посилення характерних ознак. Підбір має здійснюватися так, щоб потомство за своїми якостями було кращим, ніж батьки, а недоліки компенсувалися позитивними якостями одного із батьків.

З урахуванням подібності та відмінності між батьками підбір поділяється на гомогенний і гетерогенний.

Гомогенний, або однорідний підбір характеризується схожістю самців із самками за основними ознаками добору. При цьому одержують однорідне потомство, подібне до батьків. Він дає добрі результати, коли необхідно розмножувати потомство від цінних тварин та родоначальників ліній і родин. Такий підбір сприяє збільшенню кількості птиці бажаного типу та створенню у них стійкої спадковості.

Гетерогенний, або різнорідний підбір передбачаєпарування самок і самців, які значно різняться між собою за основними ознаками добору. Такий підбір застосовують для поліпшення спадковості стада і порід, а підвищення мінливості у потомства дає багатий матеріал для наступного добору.

У племінних господарствах практикують застосовувати індивідуальний підбір , підбираючи до самки з певними цінними ознаками такого самця, у поєднанні з якими можна чекати цінне потомство.

При груповому підборі до маток, відносно подібних між собою, підбирають одного чи кількох самці.

З урахуванням спорідненості птиці застосовують переважно неспоріднене парування, або аутбридинг. Воно сприяє одерженню потомства із підвищеною життєздатністю, плодючістю, конституціальною мінливістю, продуктивністю тощо.

Споріднене парування, або інбридинг , застосовують у племінній роботі як ефективний спосіб посилення в потомстві властивостей спільног видатного предка й одержання завдяки цьому цінних племінних тварин. Практикують його для отримання однорідного стада, виведення ліній, кращого успаджкування бажаних ознак.

У племінній роботі з птицею використовують три методи селекції: масову, родинну і комбіновану.

Масова селекція – це добір і підбір птиці за фенотиповою оцінкою (індивідуальною або груповою) без урахування походження або ступеня спорідненості. Вона ефективна, якщо стадо має значну мінливість при досить високій спадковості ознак. При масовій селекції реалізується адитивний тип генів.

Масову селекцію застосовують у племінних репродукторах, а також у селекційно-генетичних центрах, племінних заводах на початковій стадії закладання лінії на основі популяції. При цьому походження особин залишається невідомим.

Родинна селекція – це оцінка, добір, підбір не окремих особин, а сімей і родин за фенотипом і генотипом. При родинній селекції формують селекційні гнізда – це один самець із закріпленою за ним групою самиць. Статеве співвідношення у гнізді має відповідати породним і видовим особливостям птиці. Під сім’єю розуміють сукупність птиці у складі самця, самки, дочок, синів, а під родиною – гніздо із самцем, кількома самками, дочками, синами, а також напівсестрами і напівбратами. Весь комплекс гнізд, сімей і родин входить до складу ліній.

Комбінована селекція – це поєднання масового і родинного методів селекції.

Оцінку за комплексом ознак проводять одночасно, або періодично. Залежно від цього розрізняють три способи комбінованої селекції: послідовна або тендемна; спосіб незалежних рівнів бракування і селекція за індексами.

Спосіб послідовної, або тандемної селекції, грунтується на підборі птиці за селекційними ознаками у визначеній послідовності. Наприклад, добір і підбір птиці за несучістю проводять до тих пір, доки не досягнуть бажаного результату.

Спосіб незалежних рівнів бракування. При використанні цього способу встановлюють мінімальні вимоги для кожної ознаки. Особини, які мають ознаки нижчі від потрібних – вибраковують. Наприклад, рівень ознак має бути: несучість – не нижче 300 яєць, маса яєць – 58 г, виводимість яєць – 80 %.

Переваги способу: комплектність добору при збереженні можливості спеціалізувати птицю шляхом встановлення більш суворого рівня бракування за основними ознаками; можливість широкого використання ЕМО для складання рекомендацій щодо добору і підбору.

Недоліки способу: суб’єктивний підхід при встановленні мінімальних параметрів для бракування; небезпечність втрати цінних якостей і отримання несподіваних резльтатів під впливом кореляційних ознак.

Спосіб селекційних індексів. Зазначений спосіб застосовують для поєднання кілікох показників, які характеризують продуктивно-племінну цінність птиці. В індексі можна виразити за єдиною ознакою предків особин (пробанда), що оцінюються, і їхнє потомство. В індекс, як правило, включають і економічну оцінку селекційної ознаки.

При застосуванні цього способу розробляють селекційні індекси, які грунтуються на даних спадковості окремих ознак, фенотипічних і генетичних кореляцій між ними, а також на показниках господарської цінності. Встановлюють селекційні індекси для птиці окремих ліній з урахуванням економічного значення господарсько корисних ознак. При селекції за індексами створюється рівновага генів, що забезпечує кращу комбінацію ознак.

ІІ. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

    1. Куриця породи Корніш

Кури Корніш виведені в графстві Корнуолл. Виведення породи почалося в 1820 році. Невідомо, коли ця порода була визнана на своїй батьківщині, але в США вона була офіційно зареєстрована в 1893 році.

За описом кури породи Корніш – потужні птиці на міцних ногах. Вони зберегли ознаки бійцівських порід, але лапи значно коротші, адже за задумом сера Вальтера Гілберта ця порода вже не мала битися. А значить, довгі кінцівки їм не потрібні.

Голова Корніша велика, з широким черепом. Дзьоб потужний, короткий, коричнево-жовтого кольору. При темному забарвленні на дзьобі більше темного кольору. Очі жовтого або оранжевого кольору посаджені під добре розвиненими надбрівними дугами, які надають голові Корніша хижий вигляд. Навіть у курки вираз «обличчя» здається лютим. Гребінь червоного кольору, трояндоподібний. Розвинений погано. Сережки невеличкі, червоні. Особа мочки і червоного кольору.

Шия міцна, середньої довжини. Високо посаджена на широких могутніх плечах. Спина коротка, рівна, широка. Корпус навіть у курей трохи піднятий попереду. На фото молодого півня породи курей Корніш добре проглядається «бійцівська спадковість». Його корпус розташований більш вертикально, ніж у курей.

Плечі широкі, могутні. Крила середнього розміру, сильні, щільно притиснуті до корпусу. Груди добре обмускуленная, виступаюча вперед. Живіт у півнів сухорлявий, у курей добре розвинений, повний. Хвіст довгий, з низьким поставом. Росте майже горизонтально. Пір’я на хвості мало, косицы у півнів погано розвинені.

Ноги могутні, з широким посадом. Стегна і гомілки добре розвинені. П’ясток з товстої кісткою. П’ястка неоперенные, з жовтою шкірою. Іноді може потрапляти біло-рожевий колір пястей.

Ця порода має такі недоліки: низьку несучість, тонка шкаралупи яєць, повільне зростання і щодо малого забійного виходу м’яса в тушки. Велика вага півнів створювала проблеми при заплідненні. У результаті цілеспрямованої роботи над породою вона придбала позитивні риси і змогла зацікавити виробників курячого м’яса. Корніш почали швидко набирати вагу при правильному годуванні і догляді.

Сьогодні Корніш зберігаються як генетичний матеріал для виведення бройлерних кросів.

    1. Куриця породи Плімутрок

Порода курей Плімутрок була виведена в Сполучених Штатах Америки у другій половині позаминулого століття. Зроблено це було за рахунок схрещування декількох порід з чорним іспанським півнем. Кури для схрещування використовувалися яванські, кохинхінські, лангшанські та домініканські. Результат вийшов настільки вдалим, що порода дуже швидко стала поширюватися по всьому світу.

Перша частина назви породи походить від міста в Америці, який називається Плімут, тоді як друга – це англійське слово «скеля». «Скелі Плімута» виправдовують своє ім’я за рахунок міцної статури і швидкого набору маси.

За екстер’єром породі властиві наступні особливості: голова невеликого розміру; гребінь пропорційний голові, має листовидную форму, на нього у курей є п’ять зубців, а у півнів – на один менше; сережки у курей, по співвідношенню до загальними габаритами, середніх розмірів; вушні мочки, як правило, червонуватого кольору; дзьоб невеликий довжини, дуже міцний на вигляд, і має характерний яскраво-жовтим, майже лимонним кольором; тулуб порівняно великої довжини; спина досить широка і міцна; крила середніх габаритів і дуже щільно прилягають до тулуба; широко поставлені ноги дуже відрізняються міцною конституцією.

Середня вага півнів породи – 4 кг, для курей – 2,5-3 кг, несучість – 170-180 штук протягом року. Колір шкаралупи яєць – світло-коричневий. Деякий відсоток хороших квочок спостерігається серед смугастих Плімутроків, а от серед білих квочки є рідкістю.

Курчата Плімутрок

    1. Селекція породи Бройлер

Бройлери – кури, що вирощуються з метою отримання пташиного м'яса. Вирощування цих птахів не вимагає особливих умов утримання. Ці два факти є причиною того, що даний вид курей дуже широко використовується в домашніх господарствах і в умовах птахоферм.

Багато хто вважає, що кури-бройлери – окрема порода домашньої птиці. Однак це зовсім не так. Насправді кожен виводок – це вибірка з кладки птахів з оптимальними характеристиками при наборі ваги. В розведенні використовують різні породи курей з високими відтворними якостями м'ясного типу.

Породи, найбільш часто застосовувані для цього – плімутрок і корніш. При схрещуванні виходить молодняк, що володіє високими м'ясними якостями. Така птиця росте дуже швидко, набираючи живу вагу. М'ясо має високі смакові якості. Хорошим попитом користуються у господарів приватних подвір'їв кури-бройлери. В домашніх умовах їх теж можна вивести, але треба пам'ятати, що схрещування цих порід важливо проводити за певними правилами. Так, корніш повинні представляти батьківську лінію, ж породи плімутрок слід брати тільки курок.

Промислові масштаби розведення вимагають застосування переважно цих двох порід. Тим не менш можуть бути використані ще й першотравнева, нью-гемпшир, панциревская і деякі інші породи курей. Використання цих порід призводить до появи курей, швидко набирають вагу і володіють високими м'ясними якостями. Найчастіше 70-денний курча важить близько 1 кг.

Кури-бройлери – великі, важкі птахи з товстими ногами. Забарвлення пера, незважаючи на часте використання кольорових порід, білий. Справа в тому, що білий колір в генах курей – домінантний. При спрощеному оперенні цей ген проявляється повністю, забарвлюючи курей в білий колір.

Бройлери – кури, мають високий вагу і відносно слабкий кістяк. З цієї причини вони воліють більшу частину доби лежати поблизу від годівниці, а не ходити.

Кури-бройлери, вирощування яких відбувається в промислових масштабах, - це не перше потомство від схрещування корніш і плімутрок. Для отримання дійсно продуктивного бройлера необхідно взяти півнів з першого потомства і повторно схрестити з куркою білий корніш. Тільки після цього виходять високоякісні бройлерні курчата.

У ранньому віці ці пташенята бояться перегріву, переохолодження, стресів, хвороб. Вони постійно мають потребу в кормах високої якості. При відсутності спеціального годування і тепла кури (курчата-бройлери) будуть мати недостатній вагу. За 2 місяці при правильному догляді ці кури досягають ваги в 2 кілограма, тоді як кури яєчного напрямку набирають таку масу лише до півроку. Якщо годувати бройлера до 6 місяців, можна отримати семикилограммового гіганта з м'ясом, нагадує за смаком гуму.

В Україні приділяється значна увага розвитку птахівництва, виробництву м’яса птиці і, зокрема, м’яса бройлерів. Для виведення високопродуктивних м’ясних порід та кросів і вирощування гібридної птиці в Україні створено спеціалізовані, племінні господарства (Гаврилівський птахокомплекс та ін.).

Бройлерне виробництво ґрунтується на використанні гібридної птиці, яку одержують від схрещування спеціалізованих ліній курей двох порід— корніш і плімутрок.

Біологічні особливості росту і розвитку молодняку птиці м’ясних порід дають змогу отримувати м’ясо високої якості за мі- німальних затрат праці, кормів та інших матеріальних засобів.

Промислове поголів’я корей подано переважно спеціалізованими кросами. При виробництвікурчат-бройлерівв Україні найпоширенішими є такі високопродуктивні кроси: «Бройлер-6», «Гібро», «КОББ-500», «Зміна», «Бройлер-компакт-8» та ін.

Чотирилінійний крос «Бройлер-6» добре пристосовується до умов промислової технології, має великий генетичний потенціал відтворних і м’ясних властивостей вихідних ліній та батьківських форм. Чоловіча форма курей цього кросу характеризується високою швидкістю росту молодняку, а материнська — добрими від- творними властивостями. Гібриди в 7-тижневому віці мають живу масу понад 1,6 кг.

Крос «Гібро» завезено із Нідерландів у1982 р. Птиця цього кросу за швидкістю росту, м’ясними формами і конверсією корму переважає птицю кросу«Бройлер-6». Середня жива маса одного бройлера в7-тижневомувіці становить1,84 кг.

Крос «КОББ-500» завезено з Англії. Птиця цього кросу має підвищену генетичну опірність хворобам. Курчата за 42 – 43 дні досягають живої маси 2,1 – 2,2 кг при витратах корму до2 кг на1 кг м’яса птиці.

Чотирилінійний крос «Зміна» створено в результаті багаторічної роботи на основі генофонду кросів «Бройлер-6» і «Гібро». Особливість кросу— висока швидкість росту бройлерів (понад40 г за добу) і конверсія корму на1 кг приросту (2,2 кг). На заключному етапі вирощування (з 5-гопо7-й тиждень) бройлери кросу «Зміна» мають добовий приріст живої маси до70 г. Птиця кросу «Зміна» добре поєднує високі відтворні і м’ясні властивості.

Крос «Бройлер-компакт-8» має високий генетичний потенціал. Він відрізняється від кросу«Бройлер-6» материнською формою.

    1. Сучасний стан проекту

ВИСНОВКИ

Птахівництво — галузь сільського господарства, завданням якої є розведення, годівля, утримання і використання різних видів птиці з метою виробництва продукції (яєць, м'яса, пір'я, пуху тощо). Птахи — найбільш скороспілі тварини, від яких при незначних витратах кормів, затратах праці і засобів виробництва одержують цінні дієтичні продукти харчування.

Промисловість переробляє побічну продукцію птиці — пух, пір'я, послід. З пуху і пір'я виготовляють подушки, ковдри, галантерейні вироби, а з малоцінного пір'я кормове борошно, що містить 78-80 % протеїну. Пташиний послід — цінне добриво, особливо для плодоягідних і овочевих культур. Він містить азоту в 3—4 і фосфору в 5—6 разів більше, ніж гній. З пташиного посліду виготовляють також сечову кислоту для фармацевтичної промисловості.

В Україні птахівництво розвивається швидкими темпами з 1964 р. завдяки створенню великих птахофабрик та міжгосподарських птахівничих підприємств. З того часу почався процес послідовної концентрації, спеціалізації й інтенсифікації виробництва. Громадське птахівництво посіло провідне місце не лише в державних закупівлях яєць і м'яса птиці, а й у їх валовому виробництві. Було сформовано перспективний та резервний генофонд яєчної і м'ясної птиці.

Впроваджуються у виробництво кліткове утримання батьківських стад курей, розробляються нові технології виробництва яєць та м'яса всіх видів птиці: курей, індиків, качок і гусей.

У птахівництві виділилися племінні, промислові та інкубаторно-птахівничі спеціалізовані господарства. До племінних господарств належать селекційно-генетичний центр при Інституті птахівництва УААН, держплемзаводи та репродуктори першого і другого порядку. Вони займаються створенням порід, ліній та кросів птиці, поліпшенням їх племінних і продуктивних якостей, а також забезпечують гібридним молодняком товарні господарства. Для оцінки племінних і господарських корисних ознак птиці створено Державні конкурсно-дослідні господарства.

Велике значення має впровадження кліткових батарей. На птахофабриках і у птахорадгоспах практично все поголів'я несучок і ремонтного молодняка, а також близько 80 % яєчних курей батьківського стада утримують у кліткових батареях. Це сприяло тому, що виробництво яєць на 1 м2 площі підлоги збільшилося у 2,5— 3 рази, а норми обслуговування птиці підвищилися у 4—4,5 раза.

У виробництві м'яса птиці провідну роль відіграє розвиток бройлерної промисловості. Надалі ріст виробництва продукції здійснюватиметься на базі інтенсифікації галузі — підвищення продуктивності птиці, повнішого використання виробничих площ, економії трудових, матеріальних, енергетичних ресурсів, поліпшення організації і росту продуктивності праці.

Програмами селекції передбачено створити нові кроси з високогенетичним потенціалом. Впровадження нових кросів, створених у селекційних центрах, сприятиме зростанню продуктивності птиці на товарних підприємствах і фермах.

Зниження витрат кормів на одиницю продукції можна досягти лише за повноцінної годівлі птиці. Тому комбікормові заводи мають матеріально повністю відповідати за якість комбікормів.

В умовах інтенсифікації і концентрації виробництва значно ускладнюється профілактика різних хвороб птиці, тобто санітарно-технологічна дисципліна: підготовка приміщень і території для посадки нових партій птиці, одночасне комплектування не окремих приміщень, а ізольованих зон, інкубація та дезинфекція яєць, обробка добового молодняка. Але значення цих заходів зростає. Тому висока культура ведення птахівництва сприятиме збільшенню виробництва різної високоякісної продукції.

Розвиток птахівництва на промисловій основі пред'являє особливі вимоги до свого об'єкту — птиці.

Основним завданням племінної роботи в птахівництві України є створення нових і удосконалення існуючих порід птахів, а також кросів і спеціалізованих ліній при схрещуванні яких одержують високопродуктивних гібридів. Сучасні методи племінної роботи ґрунтуються на досягненнях генетики і селекції.

Найважливіші елементи племінної роботи — добір, підбір і вирощування молодняку. Племінна робота є важливою складовою частиною загального технологічного процесу виробництва продукції птахівництва на промисловій основі. В Україні існує система племінних господарств, в яку входять селекційно-генетичний центр, державні племінні птахівничі заводи, племптахорадгоспи-репродуктори першого і другого порядку.

Селекція сприяє одержанню більш високопродуктивних птахів із високим генетичним потенціалом, який стійко передається.

У цій роботі на підставі виконаних теоретичних і експериментальних досліджень з узагальненням одержаних результатів вирішена важлива проблема організації ефективного виведення в особистому підсобному господарстві курей породи Бройлер для власних потреб і реалізація надлишків. Зокрема були виконані такі завдання:

  • оволоділи теоретичними знаннями з питань походження, біології курей, генетичної класифікації порід, ознайомились з найбільш поширеними породами курей в Україні, методами їх розведення;

  • практично дослідили породи Корніш та Плімутрок;

  • оволоділи практичними навичками з селекції породи Бройлер;

  • висвітлили сучасний стану проекту.

Для підвищення продуктивності були намічені такі плани:

  • спробувати весною клітковий спосіб утримання курей;

  • обладнання поїлок для курей (з можливістю застосування електропідігріву води в зимовий період);

  • спробувати розводити курей породи Бройлер.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Віннікова Л.Г. Теорія і практика переробки м’яса. — Ізмаїл: СМИЛ, 2000. — 172 с.

2. Гончаров Г.І. Технологія первинної переробки худоби і продуктів забою— К.:

НУХТ, 2003. — 156с.

  1. Коваленко В. П. Птахівництво // Племінна робота. Довідник / За ред. : М. В. Зубця, М. З. Басовського. – К.: ВНА Україна, 1995. – с. 180 – 216.

  2. Розведення с-г тварин з основами спеціальної зоотехнії / Т. В. Засуха, М. В. Зубець, Й. З. Сірацький та ін. – К.: Аграрна наука, 1999. – 512 с.

  3. Рекомендації з нормування годівлі с-г птиці / В. Ф. Каравашенко, Ю. Н. Батюжевський, Р. К. Жук та ін. / За ред. В. Ф. Каравашенка. – Борки. 1998. – 112 с.

  4. Селекція с-г тварин / Ю. Ф. Мельник, В. П. Коваленко, А. М. Угнівенко та ін. / За заг. ред. Ю. Ф. Мельника, В. П. Коваленка, А. М. Угнівенка. – К.: Інтас, 2008. – с. 327 – 365.

  5. Смоляр В.І. Фізіологія та гігієна харчування. — К.: Здоров’я, 2000. — 336 с.

  6. Характеристика генетичних ресурсів птиці на птахогосподарствах України // Ефективне птахівництво. – 2010. - № 2 – с. 39 – 41.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.