У 60-70-х роках XIX ст. національний рух в Україні, посилений лібералізацією після скасування кріпацтва 1861 р., розвивався через культурницькі товариства («Просвіти»), студентські гуртки (Громади), видання української преси («Основа»), що сприяло зростанню національної свідомості, але наштовхнувся на жорсткі репресії, особливо після Валуєвського циркуляру (1863) та Емського указу (1876), що обмежували українську мову та культуру. Суспільно-політичне життя характеризувалося діяльністю як поміркованих (народовці), так і радикальних (хлопомани, соціал-демократи), а також москвофілів на Західній Україні, що боролися за різні шляхи розвитку української нації.









