Наталя Андріївна Лівицька-Холодна (1902–2005) — відома українська поетка, прозаїк та перекладачка, яка належала до "Празької школи" української поезії.
Біографія
Наталя Лівицька-Холодна народилася 15 червня 1902 року на Писаренковому хуторі поблизу села Гельмязів (нині Золотоніський район Черкаської області) в інтелігентній патріотичній сім'ї. Її батько, Андрій Лівицький, був відомим політичним діячем, а згодом — Головою Директорії УНР та Президентом УНР в екзилі.
Після поразки Української боротьби за незалежність (1917–1920) вона емігрувала спочатку до Чехословаччини, де навчалася у Карловому університеті в Празі, вивчаючи філологію. Там вона встановила контакти з іншими видатними українськими поетами-емігрантами, зокрема з Євгеном Маланюком та Юрієм Дараганом.
У 1927 році переїхала до Варшави, де продовжила навчання у Варшавському університеті та Академії мистецтв. У Варшаві вона стала однією з організаторок літературної групи «Танк».
Під час Другої світової війни та після неї була переміщеною особою (DP), а згодом оселилася у США, а потім у Канаді, в Торонто, де й померла 26 березня 2005 року у віці 102 років.
Творчість
Творчість Наталі Лівицької-Холодної характеризується глибоким патріотизмом, тугою за Батьківщиною, філософськими роздумами про долю України та емігрантське життя. Її поезія сповнена ліризму, а також "мілітарною нотою", характерною для "пражан". Вона друкувалася в багатьох журналах, таких як «Літературно-науковий вістник», «Вістник», «Ми» та інших.
Основні збірки поезій:
«Вогонь і попіл» (1934) — дебютна збірка, що містить цикли інтимної лірики.
«Сім літер» (1937) — збірка, пройнята високим патріотизмом, де "Сім літер" означають слово «Україна».
«Поезії, старі й нові» (1986).
Окрім поезії, вона є авторкою біографії Тараса Шевченка для молоді — «Шлях велетня» (1955). Також займалася перекладами з французької та італійської мов.
