«Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців». За О. Довженком

Сосниця зовсім недалеко від мого села – десь так кілометрів з тридцять. Ще школярами нас возили туди на екскурсію. Ні, я не можу сказати, що літературно-меморіальний музей вразив мене, десятирічну, до глибини душі: ну, хата біла, мазанка, під стріхою усміхалася до сонечка малюсінькими шибками, а в моїх Жернівках же теж подібна була. У баби Анютки. Тільки сторічна стріха на ній де-не-де просіла була, тож сусід Микола за пляшку покрив проблемні місця шматками руберойду. Баба Анютка теж все любила саджати в земельку «щоб проізростало», і руки в неї були чорні покручені, ніби зі старовинного срібла. Все сиділа на лавці в «празниковому» фартусі та виглядала доньку з Москви…