Національно - патріотичне виховання засобами усної народної творчості

Опис документу:
Немає красивішої у світі, Землі, де ти народився, де пройшло босоноге дитинство. Мамина пісня, бабусина казка, червона калина понад ставом. Усе – це наймиліше, найрідніше, найболючіше. Воно назавжди залишається в пам’яті кожної людини, а особливо дитини. Важливу роль у вихованні підростаючого покоління відіграє національно- патріотичне виховання.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Національно - патріотичне виховання засобами усної народної творчості

Немає красивішої у світі, Землі, де ти народився, де пройшло босоноге дитинство. Мамина пісня, бабусина казка, червона калина понад ставом. Усе – це наймиліше, найрідніше, найболючіше. Воно назавжди залишається в памяті кожної людини, а особливо дитини.

Важливу роль у вихованні підростаючого покоління відіграє національно- патріотичне виховання. Одним із його напрямів є вивчення культури, побуту, звичаїв рідного народу.

Дитячий фольклор — усна творчість дітей, яка виникає, у процесі гри та комунікації. Гра для дітей має особливо виняткове значення. Гра для них – навчання, гра для них – праця, гра для них – серйозна форма виховання. Граючись, дитина вивчає кольори, форму, властивості матеріалу, вивчає рослин і тварин. У процесі гри дитина навчається долати труднощі, пізнає навколишнє середовище, шукає виходу з становища.

Дитячі ігри – це невеликі твори, в основі яких лежить розкриття різних життєвих колізій, засобами рухових елементів. Такі ігри виховують дітей-організаторів, які вміють наполегливо іти до мети і вести за собою інших, організовувати їх. Вони зародилися дуже давно і є плодами творчості самих дітей, хоча значна їх частина перейнята з репертуару дорослих, особливо з обрядового фольклору. Дитячі ігри та забавки є своєрідною школою, де засвоюються перші абетки науки. Забави супроводжують дітей повсюдно: на обійстях, вулицях, левадах, у полі, за працею під час відпочинку. Дитячий ігровий фольклор допомагає дітям краще зрозуміти життєві ситуації, стереотипи поведінки, а також сприяє соціальній адаптації.

У своїй роботі надаю великого значення роботі по залученню дітей щодо вивчення та збереження культурної спадщини українського народу.

В рамках підготовки до обласного українського фестивалю «Кодима – фест», моїми вихованцями, учнями 4 класу, пророблена велика, кропітка робота по зібранню матеріалів культурної спадщини Кодимщини. Діти проводили опитування, збирали матеріал(фотографії, аудіо та відеоматеріали) з їх детальним описом: від кого записано (ПІБ, рік народження, місце народження та теперішнього проживання) про рідні традиції жителів Кодимського району – обряди , звичаї, ігри, лірику, казки та інші жанри народної творчості. Своїми руками виготовляли писанки, ляльки – мотанки, навчали учнів нашої школи дитячам іграм, забавлянкам.

За пророблену велику пошукову роботу в підготовці до обласного фестивалю, нас нагороджено Грамотою та було запрошено на фестиваль «Кодима - Фест». Разом з учнями під час проведення фестивалю, ми презентували ігри, в які грали колись наші бабусі та прабабусі, дідусі та прадідусі. А саме:«Котирки», «Пекар», «Свинки», «Віночок», «Кепкура», «Сліпого», «Ловки», «Путанки», «Кремушки», «Мовчанки», «Фарби» і багато інших.

З великим захопленням до наших ігор залучались і гості фестивалю. Ми приймали участь у майстер класах по виконанню колисанок, заспівок, виготовленню ляльки-мотанки, писанок.

Ми отримали море задоволень, вражень, нових друзів.

Дитяча гра "Котирки"

В цю гру грали і хлопці і дівчата. Грали весною, коли дерева не ламалися і можна було чіплятися за гілляки. Вибирали ловчого, а всі інші були котирками. Котирки втікали - скакали з дерева на дерево по гілляках, не торкаючись землі. Ловчий доганяв котирок. Кого першого догнав, той ставав ловчим. Правило - не торкатися землі.

Гра "Шо є, то моє!" Проводили лічилку На златому крильці сиділи: цар - царевич, король - королевич, чобітяр - швея. Хто ти будеш такий? Вибирали головного. Головний відвертався від дітей. Діти сиділи на лавочці і швиденько клали щось в кишені(чи то камінчик, чи листочок, чи грудочку землі ... А як повезе - в когось був кусочок цукру, цукерка- то кусочок цукру, цукерку). В однієї дитини має нічого не бути в кишені. Головний повертався до дітей і казав: "Шо є, то моє!" Підходив до дитини і клав руку до кишені. Дістав, що там було. Якщо він знаходив щось, то він продовжував бути головним, а якщо ні - то та дитина, в якої нічого не було в кишені, ставала головною. Кусочком цукру, цукеркою ділилися з усіма.

«Просо»

Господар: Дівко, дівко, іди до мене просо жати .

- Яке?

- Отаке.(показує високо)

- Високо, не дістану.

- А отаке? (показує низько)

- Низько, не зігнуся.

- А заміж? - хлопець.

- Хоч зараз. - дівчина.

Хлопець: Ти ба! ( доганяє її) і так знову повторюється гра.

Гра "Свинки"
На невеликій території діти роблять по колу маленькі ямки за кількістю учасників.
У кожного учасника в руках є паличка. Ведучого - "свинку" визначають за тим, хто останній розмістив руку на палиці( свинка- не свинка, свинка- не свинка...)
"Свинка" кидає свою паличку сусіду , а той її підбиває, намагаючись закинути якнайдалі. Поки "свинка" шукає свою палицю, їнші гравці кидаються до ямки "свинки" і намагаються зробити її більшою. Іноді й забирають грунт до своєї ямки. цим грунтом можна засипати свою лунку. Коли "свинка" повертається з паличкою до своєї ямки усі учасники біжать до своїх ямок і вставляють паличку у центр. Ямки переплутувати не можна. Якщо "свинка" встигне поставити свій кілок у чужу ямку, то розрита ямку дістається учаснику , що втратив свою. Цей учасник стає "свинкою". Гра продовжується доти , поки одна з ямок не почне захоплювати межі інших. Учасник, якому належить ця лунка- програв, він- "свинка". Його ямку вимірюють паличкою. За розміром ямки( 2 палички- 2 удари, 4 палички- 4 удари...)забивають заздалегідь підготовлений кілок. Його із землі потрібно дістати зубами тому, хто програв. 

Гра "Віночок"
Діти сідають колом. Ведучий дає кожному назву квітки, яку вплітають у віночок. Ведучий стає посередині і говорить:
Плету, плету віночок,
Треба мені віночок,
Потребую...!
Називає квітку, наприклад, мак, а тоді гравець, що має назву мак, повинен швидко встати, обкрутитися і знову сісти, промовляючи:
Ось я тая квітка
Іду до віночка.
Коли, той гравець відразу не встане, то дає фант і йде на місце того, що "плете віночок". А той, що "плів", стає на місце квітки.

Гра «Киш, киш горобець»

Діти стають у коло. Усередині - горобець. Діти рухаються по колу, співають, плескаючи в долоні.
Киш -киш горобець
Не клюй конопель.
Мої конопельки
дрібні, зелененькі.
У вірчики в'ються,
самі не беруться.
Братись не даються. 
Діти розбігаються.
Горобець ловить дітей. Кого зловить, той займає його місце і гра починається знову.

Природно, по-новому звучить сьогодні завдання класного керівника - вміти бути готовим взяти на себе відповідальність за долю дитини - бо, як писав Антуан де Сент-Екзюпері: «Ти назавжди у відповіді за тих, кого приручив».

Тож пам’ятаймо! Ми відповідальні за найголовніше – дитячі долі. Ми відповідальні за наше майбутнє!

Дитяча гра "Котирки"

В цю гру грали і хлопці і дівчата. Грали весною, коли дерева не ламалися і можна було чіплятися за гілляки. Вибирали ловчого, а всі інші були котирками. Котирки втікали - скакали з дерева на дерево по гілляках, не торкаючись землі. Ловчий доганяв котирок. Кого першого догнав, той ставав ловчим. Правило - не торкатися землі.

«Камінчики»

5 камінців розміром з велику черешню, гравців - 2.

Один з гравців розкидає камінчики по столі чи іншій рівній площині. Бере один, так щоб не зачепити інші( якщо зачепив, гра переходить до іншого учасника). Підкидає камінець, підхоплює інший зі столу і ловить підкинутий.

«Одинадцятки»

Для гри потрібно не менше 4 гравців. Діти стають в коло і починають кидати м’яч . Гравець, який кидає м’яч говорить «один», а інші гравці кидають м’яч по колу і рахують в умі до 11. Той гравець,якому кинули на 11 повинен відбити м’яч . а якщо він не відбив ,то стає жабкою.

( Зі спогадів Хмелевського Василя, мешканця м. Одеси, 1959 р.н., родом із села Баштанків)

Гра "Шо є, то моє!" Проводили лічилку На златому крильці сиділи: цар - царевич, король - королевич, чобітяр - швея. Хто ти будеш такий? Вибирали головного. Головний відвертався від дітей. Діти сиділи на лавочці і швиденько клали щось в кишені(чи то камінчик, чи листочок, чи грудочку землі ... А як повезе - в когось був кусочок цукру, цукерка- то кусочок цукру, цукерку). В однієї дитини має нічого не бути в кишені. Головний повертався до дітей і казав: "Шо є, то моє!" Підходив до дитини і клав руку до кишені. Дістав, що там було. Якщо він знаходив щось, то він продовжував бути головним, а якщо ні - то та дитина, в якої нічого не було в кишені, ставала головною. Кусочком цукру, цукеркою ділилися з усіма.

Гра "Мовчанка" Промовляли: "Котилася торба з високого горба, а в тій торбі гнилий пес, хто промовить, тому й ввесь." Після цих слів потрібно мовчати. Мімікою, жестами смішили одне одного. Хто не втримався, заговорив чи засміявся - говорили: "З'їв гнилого пса!" (Спогади Москалюк Ганни Миколаївни, жительки села Баштанків, 1947 р.н.)

«Путанки»

Для того,щоб грати в цю гру, треба більше 4 чоловік. 1 буде розпутувати , а решта дітей будуть заплутуватись. Беруться за руки і заплутуються так,щоб потім було важко розплутувати. Той,хто буде розплутувати всіх гравців ,тим часом закриває очі,щоб не бачити,як інші гравці заплутуються.

«Ловки» В цій грі гравців повинно бути не менше 5. Лов може бути тільки одна дитина. Лов – це та дитина, яка має зловити всіх ,хто тікає . Потім треба вибрати кілька дерев, то буде дім. Якщо гравець доторкнеться до дерева, то лов не може його ловити, поки той не відпустить дерево. Коли визначилися з ловом і будиночком, то гравці розбігаються в різні сторони. Якщо лов торкнувся( зловив) гравця, то той учасник автоматично стає ловом і гра повторюється поки гравці не втомляться бігати.

«Загнати череду»

Опираємось лівою рукою великим і вказівним пальцем об стіл( робимо «загін») Правою рукою поза ліву розкидаємо камінці. Беремо 1 ,підкидаємо, в чей час один з камінчиків «заганяємо» в «загін»( умови ті ж : не зачепити інші камінці) Інший варіан гри: беремо всі 5 камінчиків в руку, підкидаємо їх. Зловити потрібно тильною стороною долоні. Кожен впійманий камінець -10 балів.перемагає гравець, який першим набере 100 балів.

«Краду, краду золото»

В цій грі має бути 4 учасника. Беруть одну палицю, відраховують від стовпчика 10 кроків. Учасники роблять маленьку ямку. Ту землю ,яку викопали з ямки,ставлять в сторону …і це буде золото. Потім перший учасник перший учасник бере палицю і кидає у стовпчик ,якщо попадає , то золото ніхто не краде, а який учасник не попаде у стовпчик , від того крадуть золото тим часом, коли він біжить за палицею. І так продовжують гру по черзі. В кого буде більше золота, той і є переможцем.

«Мисливці та зайці»

Для гри потрібно вибрати 2 мисливці, 2 зайці, м’яч . Гравців повинно бути 4. Зайці стають парою ,а мисливці так : один стає попереду зайців,а інший- позаду з м’ячем . М’ячем потрібно попасти в зайців( або одного з них). Зайці тікають від м’яча ,але не виходять за межі ,де стоять мисливці. Якщо мисливець попав м’ячем у зайці, то вони міняються місцями. Мисливець,який попав у зайця стає зайцем , а заєць - мисливцем.

Колективна гра "Ножик"
Кількість учасників до 10 чоловік. 
Завдання учасників: щоб лезо ножа залізло в землю. Кидають ніж по черзі з долоні , двома, трьома, чотирма пальцями з тильного боку долоні, з носа, з лоба, з волосяної частини голови(чуба). Виграє той учасник, який пройшов більшу кількість рівнів. 

(Спогади Іванцової Валентини Пантелеймонівни, жительки села Баштанків, 1948 року народження.)

«Горю-горю пень»

-Чого гориш ? - дівчинка каже.

- Дівки хочу . – Хлопчик каже.

- Якої ?

-Тебе молодої.

-А любиш?

-Люблю.

-А зловиш?

Зловлю?

«Просо»

Господар: Дівко, дівко, іди до мене просо жати .

-Яке?

- Отаке.(показує високо)

-Високо, не дістану.

-А отаке? (показує низько)

- Низько, не зігнуся.

-А заміж? - хлопець.

-Хоч зараз. - дівчина.

Хлопець: Ти ба ! ( доганяє її) і так знову повторюється гра.

«Фарби»

Для гри потрібно від 5 до 15 гравців. Потрібно вибрати маму, чорта, і діти з фарбами. Заходить чорт і стукає в двері , а мама каже :«Хто там?», чорт відповідає: «Чорт рогатий № 5».

-Навіщо прийшов ?

- За фарбою.

- За якою?

Чорт називає будь-який колір. Якщо у дитини є така фарба , вона тікає , а за нею біжить чорт. Коли чорт догнав , то той учень стає чортом, а якщо дитина вилила краску, то вона повертається до мами і мама дає йому нову назву.

Гра "Довга лоза".

Хлопці ставали один за одним обличчям у потилицю на відстані 2 м. Голову і спину нахиляли, а той, що стояв позаду, розганявся , перестрибував через кожного і став попереду. Так робили всі по черзі.

(З спогадів Хмилівської Ніни Пилипівни, жительки села Баштанків,

1940 р.н.)

Гра "Свинки"
На невеликій території діти роблять по колу маленькі ямки за кількістю учасників.
У кожного учасника в руках є паличка. Ведучого - "свинку" визначають за тим, хто останній розмістив руку на палиці( свинка- не свинка, свинка- не свинка...)
"Свинка" кидає свою паличку сусіду , а той її підбиває, намагаючись закинути якнайдалі. Поки "свинка" шукає свою палицю, їнші гравці кидаються до ямки "свинки" і намагаються зробити її більшою. Іноді й забирають грунт до своєї ямки. цим грунтом можна засипати свою лунку. Коли "свинка" повертається з паличкою до своєї ямки усі учасники біжать до своїх ямок і вставляють паличку у центр. Ямки переплутувати не можна. Якщо "свинка" встигне поставити свій кілок у чужу ямку, то розрита ямку дістається учаснику , що втратив свою. Цей учасник стає "свинкою". Гра продовжується доти , поки одна з ямок не почне захоплювати межі інших. Учасник, якому належить ця лунка- програв, він- "свинка". Його ямку вимірюють паличкою. За розміром ямки( 2 палички- 2 удари, 4 палички- 4 удари...)забивають заздалегідь підготовлений кілок. Його із землі потрібно дістати зубами тому, хто програв. 

Гра "Білки, жолуді, горіхи"
Діти діляться по троє. Беруться за руки і утворюють кола. Кожний гравець у колі дістає назву "Білка", "Жолудь", "Горіх". Одного з дітей обирають ведучим. На виклик вчителя "Горіхи!", "Білки!" або "Жолуді!" діти швидко міняються місцями в різних колах, а ведучий намагається зайняти місце в одній із трійок, дістаючи назву гравця, який вибув. Учень, що залишився без місця, стає ведучим. Перемагають діти, які жодного разу не були в ролі ведучого.

Зі спогадів Майструк Галини, жительки села Загнітків, 1961 р.н., родом із села Баштанків
Дитяча гра "Третій лишній"
Діти ставали в коло по двоє. Вибиралася одна пара. Один з цієї пари мав утікати, а інший доганяти. Той, що утікав, мав стати попереду однієї з пар у колі. Далі утікав третй лишній .

(Зі спогадів Майструк Галини, жительки села Загнітків, 1961 р.н., родом із села Баштанків)
Дитяча гра "Третій лишній"

Гра "Віночок"
Діти сідають колом. Ведучий дає кожному назву квітки, яку вплітають у віночок. Ведучий стає посередині і говорить:
Плету, плету віночок,
Треба мені віночок,
Потребую...!
Називає квітку, наприклад, мак, а тоді гравець, що має назву мак, повинен швидко встати, обкрутитися і знову сісти, промовляючи:
Ось я тая квітка
Іду до віночка.
Коли, той гравець відразу не встане, то дає фант і йде на місце того, що "плете віночок". А той, що "плів", стає на місце квітки.

(Записано ученицею 4 класу Баштанківського НВК Івашкевич Валентиною зі слів її бабусі, Івашкевич Олени Никифирівни, 1960 р.н., жительки села Баштанків)

Зі спогадів Івашкевич Олени Никифирівни, жительки села Баштанків, 1960 р.н.
Діти стають у коло. Усередині - горобець. Діти рухаються по колу, співають, плескаючи в долоні.
Киш -киш горобець
Не клюй конопель.
Мої конопельки
дрібні, зелененькі.
У вірчики в'ються,
самі не беруться.
Братись не даються. 
Діти розбігаються.
Горобець ловить дітей. Кого зловить, той займає його місце і гра починається знову.

Спогади Москалюк Ганни Миколаївни, жительки села Баштанків, 1947 р.н.
Гра "Кобли"
Проводили лічилку і обирали того, хто буде боблати(шукати).
Той, хто боблав, закривав обличчя руками, повертався спиною і промовляв.
"Кобли - бобли, ховайтеся добре.
Як знайду - роздеру.
Понесу до пана - зроблю барабана.
Раз, два, три, я йду шукати.
Хто не заховався - я не виноватий."
Тим часом, діти мали заховатися. 
Той, хто боблав шукав дітей. Як знайшов, то говорив: "Стук - стук за Оксану..." Кого останнього знайшов - той боблав. Діти могли самі прибігти до того місця, де боблали і сказати: "Стук-стук за себе". Головне, щоб вони це зробили швидше, ніж той, що боблав.іявся - говорили: "З'їв гнилого пса!"

Висновок

  1. Гра для дітей має особливо виняткове значення. Гра для них – навчання, гра для них – праця, гра для них – серйозна форма виховання. Граючись, дитина вивчає кольори, форму, властивості матеріалу, вивчає рослин і тварин. У процесі гри дитина навчається долати труднощі, пізнає навколишнє середовище, шукає виходу з становища. Такі ігри виховують дітей-організаторів, які вміють наполегливо іти до мети і вести за собою інших, організовувати їх. Дитячий ігровий фольклор допомагає дітям краще зрозуміти життєві ситуації, стереотипи поведінки, а також сприяє соціальній адаптації.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Організація ефективної діяльності соціального педагога в закладі освіти»
Мельничук Вікторія Олексіївна
30 годин
590 грн
590 грн