Національні інтереси України та загрози національній безпеці

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Національні інтереси України та загрози національній безпеці

  1. Національні інтереси України

Національні інтереси – інтегральний вираз інтересів усіх членів суспільства, що реалізуються через політичну систему відповідної держави як компроміс у поєднанні запитів кожної людини і суспільства загалом.

Національні інтереси України – це також суспільно визнані (за допомогою референдумів, виборів, репрезентативних соціологічних опитувань, спеціальних досліджень) і законодавчо оформлені потреби людини, суспільства, держави, реалізація яких забезпечує всім названим соціальним суб’єктам солідарне, стабільне співіснування, ефективне функціонування, прогресивний розвиток у рамках багатонаціональної держави.

Національні інтереси не тотожні інтересам націй, оскільки перші інтегрують інтереси всіх людей незалежно від національної належності, а другі – лише інтереси окремої нації.

В Україні проживає майже 100 націй, у кожної є специфічні інтереси. Але національні інтереси для всіх є інтегруючим, єднальним чинником їх існування в державі, поліпшення умов соціального й політичного буття. Іншими словами, національний інтерес є домінантою загальносуспільних устремлінь. Щодо цього народ України чітко визначився на основі національного загальнонародного консенсусу: незалежна, суверенна, соборна, демократична держава, характерні риси якої – громадянське суспільство, демократична, соціальна, правова держава, економічний і політичний плюралізм, ідеологія та мораль, що ґрунтуються на національних і загальнолюдських цінностях, дотриманні прав людини. Жодна з політичних сил України не заперечує цих ціннісних орієнтирів. Саме тому вони становлять національну мету, національну концепцію розвитку, платформу для національної згоди. Тому повинні формуватися і національні інтереси України, усвідомлення яких є підставою узгодження їх з інтересами інших країн, не поступаючись стратегічними й життєво важливими цілями.

Держава як головний елемент політичної системи покликана якнайточніше виражати національні інтереси, тобто інтереси всіх членів суспільства, вирішувати соціальні суперечності та забезпечувати права людини. Але, оскільки національні інтереси реалізуються державою через державні інтереси, то останні можуть фігурувати як інтереси влади, не збігаючись із національними інтересами. Інтереси уряду, відомств можуть відрізнятися, а то й суперечити національним інтересам. Уникнути цих протиріч можна завдяки врахуванню впливу базових цінностей суспільства на формування національних інтересів, а також їх зворотного впливу.

У молодих державах такий взаємовплив виявляється, наприклад, із появою певних зовнішніх і внутрішніх загроз безпеці суспільства.

Тому відповідно змінюються національні цінності, ієрархія їх значущості, стратегія та політика. Традиційні цінності – демократія, економічний і соціальний добробут тощо за небезпечних умов для держави поступаються місцем цінностям самозбереження, національної єдності, виживання тощо.

Для України національними інтересами є раціональні державотворення і трансформація суспільних відносин.

Найважливіше завдання держави в системі національних інтересів – це подолання кризи, розвиток і підтримка соціально-культурного й духовного відродження як засади національної державності українського народу щодо забезпечення ефективного функціонування суспільства, внутрішньої стабільності, соціальної злагоди, сприятливих міжнародних умов і колективної безпеки.

Ці завдання, випливаючи з політичної та економічної доцільності, є і національними інтересами України. Актуальним є і забезпечення інтересів кожного члена суспільства, прав людини. За нинішніх умов влада ризикує втратити довіру народу, якщо не віднайде оптимальних способів, форм і методів поєднання державних і особистих інтересів, узгодження їх з національними інтересами нашої країни. Складовою частиною концепції національної безпеки України є військова (воєнна) доктрина.

  1. Військова доктрина України.

Військова доктрина України – це сукупність настанов і принципів організації та забезпечення безпеки держави і населення за допомогою політичних, дипломатичних, економічних та воєнних заходів.

Перша редакція Воєнної доктрини України була прийнята Постановою Верховної Ради України № 3529-XII 19 жовтня 1993 р.

Друга редакція Воєнної доктрини України, яка мала оборонний характер та охоплювала воєнно-політичні, воєнно-технічні та воєнно-економічні аспекти, була прийнята Указом Президента України № 648/2004 15 червня 2004 р.

Третя редакція Воєнної доктрини України прийнята РНБО України 2 вересня 2015 року під час російської збройної агресії проти України 2014–2015 рр. і введена в дію 24 вересня Указом Президента України.

Нова Воєнна доктрина України:

визначає Російську Федерацію воєнним противником України та умови звільнення тимчасово окупованих територій України;

виходить із високої ймовірності великомасштабного застосування проти України воєнної сили як головної загрози національній безпеці України у воєнній сфері;

підтверджує відмову від політики позаблоковості та відновлення стратегічного курсу на євроатлантичну інтеграцію;

визначає ознаки виникнення збройного конфлікту всередині України, у тому числі інспірованого іноземними державами;

враховує зростання ролі інформаційно-психологічних операцій;

наголошує на вдосконаленні системи мобілізаційної підготовки та мобілізації й суттєвого збільшення професійної складової в ЗСУ та інших військових формуваннях;

формулює заходи з підготовки держави до оборони, необхідні для відновлення державного суверенітету та територіальної цілісності держави, а також завдання розвитку оборонного та безпекового потенціалу України як необхідної умови відсічі збройної агресії тощо.

Україна не виключає можливості застосування військової сили не тільки у випадку зовнішньої агресії, але і для локалізації і ліквідації внутрішнього збройного конфлікту: «Для ліквідації внутрішнього збройного конфлікту Україна залучає Збройні сили України, Державну службу спеціального зв’язку та захисту інформації України, Державну спеціальну службу транспорту України, інші утворені відповідно до законів України військові формування, а також правоохоронні органи спеціального призначення». Згідно з документом, рішення про застосування (залучення) ЗСУ та інших військових формувань у разі зовнішньої агресії, внутрішнього збройного конфлікту чи масштабних проявів тероризму приймає президент України у відповідності зі своїми повноваженнями. Комплектування ЗСУ та інших військових формувань «в умовах збройного протистояння і реальної загрози агресії» буде здійснюватися за змішаним принципом, але в складі бойових частин буде поступово збільшуватися кількість військовослужбовців за контрактом. Комплектування не бойових військових частин і посад, які не передбачають боєздатність у бойових військових частинах, буде здійснюватися переважно військовослужбовцями строкової служби та призваними на військову службу за призовом при мобілізації (у разі прийняття рішення про мобілізацію). Згідно з новою редакцією Військової доктрини, Україна вважає пріоритетним завданням поглиблення співробітництва з НАТО та досягнення до 2020 року повної сумісності ЗСУ з відповідними силами країн-членів НАТО. Відмовляючись від позаблокового статусу, Україна має намір змінити підходи до забезпечення національної безпеки, приділяючи пріоритет «участі у вдосконаленні і розвитку євроатлантичної та європейської систем колективної безпеки». «Для цього Україна буде інтегруватися в європейський політичний, економічний, правовий простір з метою набуття членства в ЄС, а також поглиблювати співпрацю з НАТО для досягнення критеріїв, необхідних для членства в цій організації», – йдеться в документі. Поглиблення співпраці з НАТО передбачає розвиток багатосторонніх відносин, зокрема в рамках Хартії про особливе партнерство між Україною та НАТО, програми «Партнерство заради миру», Концепції оперативних можливостей НАТО, Процесу планування та оцінки Сил НАТО (PARP) та Середземноморського діалогу, участь у спільних операціях з НАТО, реформування ЗСУ з метою впровадження стандартів НАТО, забезпечення мобільності ЗСУ та оперативності їх розгортання, забезпечення підготовленості особового складу, технічної сумісності озброєння, військової та спеціальної техніки, а також оперативної сумісності підрозділів ЗСУ та держав-членів НАТО. Доктриною передбачається також участь у реалізації спільної політики безпеки і оборони Європейського союзу.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!
До ЗНО з БІОЛОГІЇ залишилося:
0
4
міс.
1
3
дн.
1
4
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!