Микола Данилович Руденко (1920-2004) - видатний український письменник, філософ, громадський діяч та правозахисник. Він відомий як засновник Української Гельсінської Групи, а також автор багатьох поетичних, прозових та філософських творів.
Біографія:
Народився 19 грудня 1920 року в селі Юр'ївка, Луганської області, у родині шахтаря.
Навчався у Київському університеті на філологічному факультеті, але навчання було перерване Другою світовою війною.
Учасник війни, повернувся з важким пораненням, лікувався у госпіталі.
З 1947 року — член Спілки письменників України, працював у видавництвах.
У 1970-х роках активно займався правозахисною діяльністю, критикував марксистську ідеологію та виступав за права людини, що призвело до виключення з КПРС та СПУ.
У 1976 році став одним із засновників та першим головою Української Гельсінської Групи.
У 1977 році був заарештований, засуджений за антирадянську діяльність та перебував у засланні.
Після звільнення жив у еміграції в Німеччині та США, працював на радіо "Свобода" та "Голос Америки".
У 1990 році повернувся до України, був реабілітований та відновлений у громадянстві.
Помер 1 квітня 2004 року.
Творчість:
Автор численних поетичних збірок, серед яких "З походу" (1947), "Вітер в обличчя" (1955), "Остання шабля" (1959), "Орлова балка" (1970), "Хрест" (1976).
Писав також науково-фантастичні романи: "Чарівний бумеранг" (1966), "Слідами космічної катастрофи" (1962).
Опублікував філософські праці та спогади, зокрема "Найбільше диво — життя" (1998), "Енергія прогресу" (1998).
Його твори часто торкаються тем людської долі, свободи, духовності, історичної пам'яті та єднання з природою.
У його поезії відчувається вплив філософських роздумів та прагнення до пошуку вищих істин.
