У другій половині 20-х років М. Івченко був досить популярним. Його оповідання та повісті часто друкувалися в журналах, включалися до читанок для трудових шкіл, виходили окремими книжками. Але майже шість десятиліть на творах цього письменника лежало тавро заборони, вони не перевидавалися і були відомі небагатьом.
І́ВЧЕНКО Михайло Євдокимович — прозаїк, літературознавець. Учасник 1-ї світової війни. Закін. Моск. землеробну школу. Працював агрономом-економом на Полтавщині, на поч. 1920-х рр. — ред. ж. «Сільський господар» (Харків), «Сільський кредит» (Київ). Дебютував 1910 новелою «Їх було троє» у г. «Кубанський край» (м. Ставрополь, Росія). Належав до літ. об’єднань «Музагет», «Аспис». Від 1925 — на творчій роботі. Лірик-імпресіоніст за своїм твор. спрямуванням, І. зосереджувався переважно на проблемах взаємин людини та природи, пошуку гармонії людської душі і довколиш. світу. Написав низку літ. портретів — передмов до видань творів Марка Вовчка, І. Франка, Чайки Дніпрової, А. Тесленка, В. Стефаника, Панаса Мирного. Листувався з бенґал. письменником Р. Таґором, перекладав його твори. У романі «Робітні сили» (1929) порушив питання становлення пореволюц. інтелігенції, культури, розвитку нації у нових сусп. умовах. 15 вересня 1929 заарешт. у справі СВУ, у квітні 1930 звільн. Відтоді участі в літ. процесі не брав. 1936 виїхав на Пн. Кавказ, де вчителював. Помер від хвороби. Реабіліт. посмертно.
Основні твори: Шуми весняні: Зб. новель. 1919; Імлистою рікою: Оповідання. 1926; Порваною дорогою: Оповідання. 1926; Землі дзвонять: Оповідання. 1928, Робітні сили: Новели, оповідання, повісті, роман. 1990 (усі — Київ).
