Сьогодні о 18:00
Вебінар:
«
Методичні ігри для урізноманітнення уроків природничого циклу
»
Взяти участь Всі події

"Мово, моя ти чарівна зірнице"

Опис документу:
Матеріал можна використати під час проведення тижня української мови у школі. Матеріал допомагає розширювати і збагачувати знання учнів про мову, розвивати навички застосування знань рідної мови на практиці, виховувати почуття любові до рідної мови, бажання досконало нею володіти.
Перегляд
матеріалу
Отримати код

МОВО МОЯ,

ТИ ЧАРІВНА ЗІРНИЦЯ

Мета: розширювати і збагачува­ти знання учнів про мову; розвивати навички застосування знань рідної мови на практиці, вміння правиль­но розмовляти; виховувати почут­тя власної гідності, любов до укра­їнської мови, бажання досконало володіти нею і пропагувати серед ровесників та старших людей.

Зал прикрашений плакатами з крилатими висловами про рід­ну мову, прислів'ями; вишиваними рушниками, серветками: виробами народних умільців тієї місцевості, де живуть діти; картинами, ма­люнками учнів.

Українські народні прислів'я про мову:

  • «Не питай, що за людина, а послухай її мову».

  • «Краса людини в її слові».

  • «Ласкаве слово, що весняний день».

  • «Слово не стріла, а глибше ра­нить».

  • «Слово — не полова, а язик — не помело».

  • «Гостре словечко коле сер­дечко».

  • «Пізнаєш з мови, хто якої го­лови».

  • «Не кидай словами, як пес хвостом».

  • «Не хочеш почути поганих і дурних слів, сам їх не говори».

  • «Не тямить голова, що язик лепече».

  • «Хто говорить, що хоче, той по­чує те, чого не хоче».

  • «Добре слово багато важить».

  • «Мова — сховище думки».

  • «Говори мало, слухай багато, а думай ще більше».

На сцені зображено ліс: дере­ва, пеньки, колоди, порослі мохом, шишки... Маленька казкова хатин­ка Лісовичка серед дерев, біля неї пеньки, гриби з пап'є-маше, стилізо­вані штучні квіти... З хатинки вихо­дить Лісовичок, потягується...

Лісовичок. День сьогодні видав­ся гарний.

Це ж до мене в гості при­йде Домовичок з лісникової хатки, звірята, які ще спати не повкладали­ся... Поговоримо про дуже дивні речі, які творяться навколо. Дуже дивні...

Сорока. Добрий день, Лісовичку! Рада тебе вітати! Не часто побачиш тебе, коли ти відпочиваєш. А що я чула! Ой, що я чула, аж вухам своїм не хочеться вірити! Лісовичку — це ж просто неможливо! Це жахливо!

Лісовичок. Добридень, Соро­ко! Ти так розтріщалася, що й сло­во привітання не можна вставити! То що ж ти почула?

Сорока. О! Та хіба тільки я те чула? То ж усі звірі засмутилися від цього. Ось вони зараз сюди попри­бігають, то нехай і розкажуть. Та ра­зом і подумаємо, що його робити...

Виходять Зайчик, Білочка, Вовк, Лиска, за ними йде Домовичок з ліс­никової хатинки.

Сорока. А поглянь. Лісовичку, гості йдуть до тебе! Зустрічай!

Лісовичок. Заходьте, любі гос­ті, сідайте ось тут, та й поговоримо про справи насущні. Що ж вас усіх привело сюди?

Лиска. Ой, не знаю з чого й по­чати.

Вовк. А почни ти спочатку, з того, що ми тепер чуємо у нашому рідному лісі..

Зайчик. Ти говори, говори, Лис­ко, бо це всіх нас турбує.

Білочка. Ой, дідусю Лісовичку, ти не повіриш, що таке можливе. То кажи вже, Лиско.

Лиска. А почну я з того, що у лісі тепер дуже незатишно від людей. Так їх багато по лісах бродить. Та це ще не все. Особливо всім діста­ється від дітей: то вони галасують і всіх лякають, то дерева та кущі ла­мають, квіти рвуть усі підряд... На­віть вогнища палять будь-де...

Зайчик. Та й це ще не все, ді­дусю, ти б почув, як вони розмов­ляють, які слова бридкі злітають з їхніх вуст! Просто жах!

Вовк. Я б їх за це загриз!

Лісовичок. Вовчику, так не мож­на казати, ти ж на людей не напада­єш, ти ж не людоїд.

Білочка. А я б їх шишками заки­дала, за такі жахливі слова...

Лісовичок. Звірята, що це з вами, чому ви такі агресивні, що сталося?

Зайчик. А ти б почув, дідусю, яка у них мова — страшна, незрозумі­ла, бридка...

Білочка. Слухаєш, а зрозумі­ти нічого не можна, ніби вони вже українцями перестали бути. І звід­ки слова такі побрали?

Вовк. Ага, скільки вовки жи­вуть на території України, стільки розуміли людей, бо їхня мова була гарна, співуча, приємна для слуху, а тепер... Що діється з людськими дітьми?

Лиска. Ой, цього не передати, просто жах! Ось уяви собі, Лісовичку, якби наші рідні дітки почали зі своєю мовою таке творити, ти б щось зро­зумів? Звичайно, ні. А людські діти роблять лихо зі своєю мовою,їх ско­ро і рідні батьки не зрозуміють, але чогось нічого не роблять.

Зайчик. Це може якась нова хвороба на них напала, бідні діти...

Сорока. Яка хвороба, яка хворо­ба? Доброго дрина на них треба, щоб з рота не вилітала всяка всячина. Це ж не слова у них тепер вилітають з рота, а саме зло, саме зло... Недаремно ж кажуть, що краса людини вислові. А яка ото в них краса з рота вилітає?

Вовк. Правильно каже Соро­ка, бити їх треба, гризти... Я б своїм вовченятам такого б не дозволив. А людські, бач, розпустилися... Ну, не тямить голова, що язик лепече!

Лиска. Ну, може, хоч налякати добре, провчити якось треба по-на­шому, по-звірячому... Бо ж не думаю, щоб цього вчили батьки чи вчителі у школі.

Домовичок. А я це слухаю, слу­хаю вас і не розумію, про що йдеть­ся. Я живу у лісниковій хатинці ось уже понад двісті років, але нічого такого зроду-віку не чув. Звичайно, у мові моїх домочадців є нові сло­ва, вислови, але вони гарні, приєм­ні для слуху. Кожне слово означає щось нове. Ось у хатці з'явилися нові предмети і назва в кожного гар­на — комп'ютер, монітор, принтер, сканер, кавоварка, пилосос... Багато нових слів я вивчив разом з нашими дітками. Бо ж недарма люди кажуть, що мова — це сховище думки. Так воно і є. А діти у моїй господі дуже чемні, ввічливі, приємні. І не крику­ни, а лагідні, спокійні, виховані, дар­ма, що хлопчаки, але дуже хороші. То про що ви тут говорите?

Лісовичок. Домовичку, тобі просто пощастило з твоїми домо­чадцями, що вони такі розумні та чемні. На жаль, не всі діти такі. Чув я їхню мову, чув і не раз. Правду ка­жуть звірята — це жахливо. Але, на мою думку, не карати ми мусимо, а допомогти, щоб вони усвідомили свою провину і виправились. Так буде справедливо, як ви гадаєте?

Сорока. Що ти таке кажеш! їх провчити треба, щоб знали!

Вовк. Або краще загризти...

Лисиця. Провчити!

Сорока. Заклювати!

Білочка. Закидати шишками!

Зайчик. А може Лісовичок щось краще придумає?

Домовичок. А мені їх так жал ь, бо то ж поки що діти. Ось я своїх так люблю, вони такі хороші, то й ці виправляться, може...

Лісовичок. Я думаю, що дітям треба допомогти, але нашими ме­тодами, а потім побачимо, що з того вийде. Тільки всіх застерігаю: не завдавайте ніякого лиха дітям, не кусайте, не скубіть, бо й справ­ді, це лише діти. Ну, хіба налякати можна, щоб до них дійшло, що вони роблять зі своєю мовою. Бо ж мова свята. З нею треба обережно пово­дитися. Недаремно ж кажуть люди: «Слово не горобець, вилетить — не повернеш». А для цього ми свої сили задіємо. Чи згодні зі мною?

Звірі. Так, погоджуємось, хоча...

Лісовичок. Ну, тоді покличемо наші лісові сили на допомогу...

Сорока. Ось, діждалися, сховай­теся, йдуть ваші діточки шалені, не йдуть, а тащаться, сунуться, як бульдозери, та ще з таким криком, що вуха мерщій затикайте. Почуєте зараз! Почуєте!

Звірята ховаються. Вискаку­ють діти, кричать, стрибають, а між ними бігає сорока, скубає всіх і стрекоче.

1-й учень. Пацики, поляна про­сто кльова! Супер! Круто! Все для нас готово.

2-й учень. Мухомор стоїть — він зараз ляже!Геть іди отсюда, нафіг з пляжа! Збиває гриба.

3-й учень. Блін! Чого це пугало не втихне. Відмахується від сороки. Гляньте, за пеньком уже хтось дрихне!

1-й учень. Дай пінка сороці тій і баста. Проломи башку, хай склеїть ласти!

Сорока із скрекотом втікає.

2-й учень. Пацики, тут добре шухарити... Tina, що тут можна ще зробити?

3-й учень. Воруши батонами і свалюєм отсюда, Без базара, блін, бо гірше буде!

Діти йдуть з галявини, виходять звірі зі схованок.

Домовичок. А про що вони кри­чали? Якою мовою спілкувалися?

Сорока. Ти такий наївний, та­кий наївний! Хіба це можна назвати спілкуванням?

Лисиця. О, як мені хочеться їх покусати...

Вовк. Я б за такі слова — розі­рвав!

Білочка. А мені плакати хочеть­ся. Ну, що це таке? Таку мову спаскудили, знівечили, як же їм у житті важко буде...

Зайчик. Бідні-бідні діти...

Лісовичок. Ну, досить серди­тись і співчувати, пора братися за діло та викликати наші лісові сили на допомогу.

Шелест, шурхіт підіймись

Та по лісу пронесись.

Силам всім зійтися час.

Блуд лісний, іди до нас!

Іде Лісовий Блуд, одягнений в сі­рий одяг.

Блуд. Ви мене гукали, ви мене чекали?

Я прийшов до вас, що зроби­ти час?

Мрію лісом поводити, заблуди­ти, заблудити.

Сплутати шляхи за якісь гріхи.

То скажіть же, що робити, хлоп­чаків тих заблудити?

Я готовий, я іду, їх у хащі заведу

Лісовичок. Ну, що ж. Блуд свою роботу добре знає, а ви йдіть і займіться, корисними справами, їх у вас багато. Та слідкуйте за власними дітьми, щоб, бува, з ними нічого страшного не сталося. А я займуся вихованням цих учнів, яких почав водити по лісу Блуд. А от як усе скінчиться, тоді побачимо, що з нашої задумки вийшло.

Усі розходяться. Блуд водить дітей, вони за ним ходять між де­ревами як сновиди, блукають, то сходяться, то розходяться.

1 -й учень. А тут ми вже були ра­зів зо три,

Що не базарь і що не говори.

2-й учень. Ми заблудилися і нам кранти,

Куди тепер нам, пацани, іти?

3-й учень. Ну, круто Блуд у хащі нас завів.

А, тіпа, як він, блін, посмів?

Лісовичок. А ви, хлоп'ята, наче зажурились,

Можливо, ви з дороги збились?

Присядьте, поговоримо тихень­ко.

Та й розійдемось згодом помаленько.

1-й учень. Ти хто, старий? Ба­зар канчай

Й права свої тут не качай.

Як стежку знаєш — покажи.

Й за дурнів нас тут не держи!

Лісовичок. Стежок у лісі є ба­гато

і кожна з них веде до хати.

А ви, хлоп'ята, загордились,

То ж із своєї стежки збились.

Тому вам, хлопці, не зашкодить,

Як Блуд вас трішки ще поводить.

Блуд знову веде дітей між дере­вами, виводить на галявину, а там сидить Баба Яга.

Баба Яга. Блуде, ти хіба здурів,

Нащо їх сюди привів?

Це ж перевертні — не діти.

Що не вміють говорити,

Нічогісінько не знають.

Рідну мову не вивчають.

То ж хіба ти їх не чув?

їх бридкі слова забув?

Блуд. Я водити їх згодився,

Але трохи й сам стомився,

Сім годин підряд водив

І добряче заблудив.

Переплутав всі дороги,

То ж болять у хлопців ноги.

Хай у тебе посидять,

Мухоморів поїдять.

Відпочинуть, ляжуть спати...

Зранку знову в путь рушати.

Баба Яга. Добре ти їх нагуляв,

Навіть писки постуляв.

Накінець вони мовчать.

Подивись, вони вже сплять...

Що ж то з хлопцями робити,

Може назавжди лишити?

Водяному здарувати?

Чи додому відіслати?

Блуд. Ні, додому їм не можна,

Думка б'ється в нас тривожна,

Що ці хлопці-крикуни

Виростуть, як дикуни.

То ж нехай вони проспляться,

Може ще чогось навчаться.

Ведучий. Дуже довго хлопці спали. Вдома їх усі шукали,

Кожну місцинку пройшли, Але так і не знайшли.

Хлопцям сни чарівні снились, Ніби вже вони навчились

Гарно й чемно розмовляти Й знали, що кому сказати.

А як встали й подивились. Де вони втрьох опинились,

Стало дітям не до жартів, Хлопцям щось робити варто.

Лихо скрізь на них чатує, Блуд і зовсім не жартує,

А Яга немов здуріла. Мало хлопців не побила.

За слова несловникові, Що звучали в їхній мові.

Так кричала, так кричала — Не здалося хлопцям мало.

Потім їсти їм дала І в дорогу провела.

Ще дала клубок з нитками, Щоб не плутались стежками,

А розумними були. Та до каменя дійшли.

Камінь їм усе розкаже Й на усі дороги вкаже.

Треба буде вибирати По яких стежках ступати,

Щоб в лісах не здичавіти, А достойно в світі жити.

Довго йшли вони чи ні — Невідомо це мені

Скільки сонечко вставало Й знову спатоньки лягало.

А клубок не зупинявся І до каменя дістався.

Камінь був старий-старий, Вгрузлий в землю і німий.

Що він може розказати? Як дорогу показати?

Стали хлопці перед ним. Перед каменем старим.

1-й учень. Що робити нам з тобою,

Йти дорогою якою?

Й де дорогу тут знайти,

Точно знаю — нам кранти.

2-й учень. Ти давай його почисть,

Може напис є якийсь?

3-й учень. Мох давайте обі­рвемо,

Може щось під ним знайдемо?

Ведучий. Терли так, що всяк нагрівся,

Раптом камінь засвітився І тепло пішло від нього.

Що ж, покаже він дорогу.

Хлопці мало не помліли Й біля каменя присіли.

Камінь трішки покряхтів І таки заговорив.

Камінь. Як наліво ви підете, То доріженьку знайдете.

Що веде в далекий край, Через гори, за Дунай.

Там все буде для людини, Лиш не буде Батьківщини.

Не живе там пречудова Рідна українська мова.

Й рідна пісня не звучить. Що ж, як хочете — ідіть!

Хлопці перешіптуються, але не йдуть.

Камінь. А як хочете — направо Йдіть собі — це ваша справа.

Там добробут в кожній хаті, В основному всі багаті.

Серед них є сильні й дужі, Але всі вони байдужі.

Там історії немає, Бо її ніхто не знає

І традицій там нема, А в людських серцях — зима.

Мова рідна загубилась, У глухий куток забилась.

Й рідна пісня не звучить. Що ж, як хочете — ідіть!

Хлопці перешіптуються, але не йдуть.

Камінь. Ще одна дорога — прямо. Можна йти по ній так само.

Не такі вже там й багаті, Та тепло є в кожній хаті.

А серця, як сонце сяють. Рідні там пісні співають

І лунає рідна мова Українська, світанкова.

Там є друзі і родина, Ще у всіх є Батьківщина.

На дорозі в добрий час Є старий дороговказ.

Він свою роботу знає І не всіх туди пускає.

Що ж порадьтесь якусь мить І кудись-таки ідіть.

Я ж у землю загрузаю І дороги закриваю»

1-й учень. Мо' наліво ми під­емо

Й щастя там своє знайдемо?

2-й учень. І направо навіть можна,

Там живуть усі заможно...

3-й учень. Вліво? Там нема родини,

Жити ж як без Батьківщини?

Вправо? Нецікаво жити, Можна зовсім збайдужіти...

Прямо йти — це ж так чудово! Рідна пісня, рідне слово!

1-й учень. Ти, мабуть, таки правий, Йдемо краще по прямій!

2-й учень. Йдемо прямо — пря­мо й жити,

Там не можна збайдужіти.

Будем вчити мову й знати І свої пісні співати...

3-й учень. Значить згідні всі зі мною?

Йдем дорогою прямою!

А старий дороговказ

Якось вже пропустить нас!

Звучить пісня.

Стоїть (учень) дороговказ, він буде давати дітям мовні завдання, а діти виправлятимуть помилки, відповідатимуть на запитання.

Дороговказ. Стійте тут! Куди ідете?

Що в душі своїй несете?

Патріоти ви чи ні У батьківській стороні?

Я чого про це питаю, Ви ж бо — діти цього краю.

І любити до загину Ви повинні Україну.

Мусите, я так вважаю, Знати мову свого краю

І традиції, й пісні Та історію, чи ні?

Учні. Так, повинні.

Дороговказ. Ну, що ж, чудово! Хочу вам сказати,

Що вибір правильний, достой­ний молодця.

Дорога ця вас приведе до хати, Але боротись треба буде до кінця.

Дорога ця не всипана квітками, І слави тут та визнання не ждуть.

Цими важкими і тернистими шляхами Лиш патріоти та борці ідуть.

Щоб Україну рідну боронити, ЇЇ історію, традиції, життя

І мову, без якої нам не жити, І без якої в нас немає майбуття.

Бо поки мова є, народ наш про­цвітає.

Йде українцями і досяга висот. І Україною свій край він нази­ває

А згине мова — пропаде й на­род.

Без мови нас називатимуть юр­бою,

Безликим натовпом, без мрії і мети.

Ми вже не будем українцями з тобою... Подумайте, чи хочете ви йти?

Учні. Так, погоджуємось...

Дороговказ. Тепер я іспит можу влаштувати і вам завдання мов­ні дати!

Ну, що ж, беріть завдання і чи­тайте, та помилки у мові виправ­ляйте.

Роздає учням по кілька завдань кожному і в зал для учнів інших кла­сів даєзавдання на аркушах, які учні можуть виконати колективно, а потім зачитати. Всі працюють, лунає тиха, спокійна музика.

Приблизні завдання.

Власні цікаві завдання може дібрати сам учитель, враховую­чи рівень підготовки учнів класу.

Виправити помилки у реченні:

На його пальто болталася пуговка лише на одній ниткі. (На його пальті теліпався ґудзик лише на одній нитці.)

Я цілу неділю болів, боль голови була ужасною. (Я цілий тиждень хворів, головний біль був нестерпним.)

Колька мішає мені писати уро­ки по математиці. (Миколка зава­жає мені виконувати завдання з математики.)

Діти читають завдання і те, як вони виконали його. Для тих із залу, хто найкраще справився зі своїм за­вданням, можна дати приз...

Дороговказ. Тепер — вперед! Дорога вже чекає.

Вона вас поведе в цікавий світ.

І хоч тернистий шлях цей, ко­жен знає.

Та ви тепер борці з маленьких літ!

Діти йдуть до зали, сідають на свої місця, лунає пісня про мову і входить Мова в українському одязі, з калиною, квітами в руках.

Мова. Я ваша мова, діти, рідна мова.

З роси й води, з квіток і джере­ла.

Така, як зірка ніжна світанкова,

На цій святій землі завжди жила...

Сама земля мене таку зрости­ла:

Чарівну, мудру, світлу, осяйну.

Дала мені могутні диво-крила.

Вдягла в слова, як у квітки вес­ну.

І хоч мене хотіли розтоптати,

Та я жива і я до вас прийшла.

Щоб вас до зір далеких підні­мати

І до сердець не допустити зла.

Щоб гордо йшли по світу укра­їнці

Й несли усім своїх сердець те­пло.

За руки взявшись, а не по одинці.

Щоб людство в мирі й радос­ті жило.

Я ваша мова, діти, рідна мова!

І поки я жива — народ живе.

Із глибини віків несу я кожне слово,

І хай воно вам до сердець пливе.

Щоб діти патріотами зростали,

Любили край свій рідний й бе­регли.

Щоб ви усі на захист мови стали

І розмовляти правильно могли.

До неї вибігають дівчатка і хлопчики в українському націо­нальному одязі всіх регіонів Украї­ни і читають вірші про мову, співа­ють, танцюють.

1-ша дитина. О, мово рідна, ти для нас, як мати,

З тобою відкриваєм дивосвіт.

І українською вчимося розмов­ляти

З колиски самої, з маленьких літ.

2-га дитина. Ми — українці з мовою своєю,

У нас держава й мудрий є на­род.

І поки стежкою ідемо однією,

Ми з мовою досягнемо висот.

3-тя дитина. Ми з мовою звемо­ся українці,

Вона нам інформацію несе.

Які б життя не кидало гостинці.

Ми разом з мовою здолаємо усе.

4-та дитина. Народів на землі є так багато

І мова в кожного звучить своя.

Для мене українська — в буд­ні й свято,

Горджуся тим, що українець я!

5-та дитина. Учу, звичайно, мову я англійську,

Російську розумію, польську теж...

Мені цікаво знати італійську,

Та найрідніша—українська все ж!

6-та дитина. Бо рідна мова, наче рідна мати,

Вона завжди пригорне до гру­дей.

Важливо дуже різні мови знати,

Та рідна — найрідніша для лю­дей.

Звучить пісня. Вибігають звірята, які почи­нали свято, вони раді, що діти зрозуміли свою помилку і поба­жали виправитись.

Сорока. Ну, що? Чи допомог­ла наша лісова наука? Таки про­вчили хлопчаків, таки провчили! Правильно, так їм і треба, бо роз­пустилися, далі нікуди! Слова не-словникові почали вживати! Який жах! Який жах!

Вовк. Правильно, чогось-таки навчилися та й іншим закажуть, як слід поводитись зі своєю власною мовою! Сором! Який сором!

Лиска. Добре-добре, це все ж їм на користь. А Блуд постарався, та й Бабусенька Яга добре насварила, щось вони таки зрозуміли! А то слу­хати було неможливо!

Білочка. Вони зрозуміли, що мову треба знати, бо без мови хто вони, якого роду-племені? Вони хоч і були пустунами, вередуна­ми, але все ж люблять хлопці свій край, свою Україну, бо ж не пішли хибними шляхами, а вибрали пра­вильну дорогу...

Зайчик. А після цієї пригоди вони назавжди запам'ятають, що мову свою треба любити, шанува­ти і гордо нести її у світ, поміж інші народи та розмовляти нею так, щоб усім іншим хотілось її знати!

Домовичок. Ой, а все ж вони молодці, пішли правильною до­рогою, значить виростуть патріо­тами. А поки що, я думаю, вони ви­вчать свою рідну мову і знатимуть її на відмінно, та й інших застере­жуть від вживання паскудних слів. Бо це ж нікому не робить честі...

Не цурайтесь, люди, мови,

Не цурайтесь роду.

Як зачахне рідне слово —

Не буде народу...

Лісовичок. Ну що ж, тепер по­слухаємо інших дітей. Що вони нам розкажуть про свою рідну мову? Я думаю, що знають вони багато про неї. Запрошуємо вас, діти. Розкажіть вірші про українську мову, бо вона така чудова, світла, багата, крилата. У ній так багато слів, що навіть вірші можна писати, вживаючи лише ті слова, що починаються з однакової літери. Та й крилатих виразів сила силенна, і така вона мелодійна, ча­рівна, що серед інших мов світу три­має першість разом з італійською та перською мовами. То як же її не вчи­ти і не знати нам, українцям!

Учень. У моєму вірші всі слова починаються з букви С.

Сад спочиває, спить спокійно.

Ставок старечий стуманів.

Стежина-стежка самостійно

Снує собі серед садів.

Світанок синій струменіє.

Сосна світлішою стає.

Серпанок світиться. Світліє.

Сон сновидіннячка снує.

Світ стрепенувся. Скільки спа­ти!

Співають сотні солов'їв!

Скоренько стало скрізь світати.

Стрижі стрілою! Сонце! Спів!

Сміється сонце, світить, сяє!

Стрічає сонечко сосна.

Сопілка, скрипонька співає,

Співає серденька струна!

Учень. В нас українська мова промениста,

Доступна й лагідна, весела і дзвінка.

Багата, як земля, джерельно чиста

І тепла, наче мамина рука.

Я вчуся нею гарно розмовляти,

Читаю вірші і пишу слова,

Бо рідну мову треба добре знати —

Вона чудова, ніжна і жива.

Вона дзвенить у срібному дже­рельці,

У дивних квітах, у дзвінкій росі.

Вона живе й співа в моєму сер­ці,

її ми дуже любимо усі.

Учень. Серце народу—це мова, це слово,

Нації гордість, культура, пре­стиж.

Той, хто цурається рідної мови,

Ранить народ в саме серце, як ніж.

Мова загине — народ оніміє.

Світ відверне від такої юрби.

Поки є мова — в людей є надія,

Є пісня радості й пісня журби.

Мова чудова і літературна,

Без говіркових, спотворених слів

Свідчить проте, що людина куль­турна;

Мова у неї, як пташечки спів.

Мова у неї приємна, чудова,

Є в ній традиції всіх поколінь.

Як у віночку йде слово до сло­ва,

В мові чарівність і сонця те­плінь.

Мова — це людства досягнен­ня дивне.

Мова — це нація, спільність і час.

Мова моя українська чарівна

Є найрідніша для кожного з нас!

Учень. Є у людей на землі різ­на мова,

Кожна на лад свій звучить.

А серед них і моя, світанкова

Мова у небо летить.

Світла моя, українська, пре­чиста,

Рідна, як Небо й Земля!

Ніжна, барвиста, свята й про­мениста —

Нею любов промовля.

Слово у пісню чарівну кладеть­ся,

Радісно й щиро бринить.

Хай до душі воно вам дотор­кнеться.

Щоб залишитись там жить. Звучить пісня.

Учень. Мово моя — ти чарівна зірниця,

Що освітлює шлях в майбуття,

Дорога, рідна, мила душі укра­їнця.

Ми з тобою ідемо в життя.

То ж розправ свої крила, лети на свободу

І над світом чарівно звучи!

Закріпися навічно у серці народу,

Мово рідна моя, не мовчи!

Свято можна закінчити виконанням разом з дорослими народ­них пісень того регіону, де живуть діти.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.