Мовна свідомість як елемент патріотичного виховання школярів.

Опис документу:
Рідна мова є основним предметом у системі навчально-виховної роботи. Національна свідомість починається саме з рідної мови. Зміст статті розкриває значення свідомого ставлення до свого мовлення та використання рідної мови.
Перегляд
матеріалу
Отримати код

Мовна свідомість як елемент патріотичного виховання школярів.

У часи складної військово-політичної ситуації в нашій державі дуже багато стали говорити про патріотизм, про необхідність спілкуватись виключно державною мовою. Дійсно, національна свідомість починається з мови, з рідного слова. Слово має величезне значення. Через слово людина засвоює досвід минулих поколінь, мову, традиції і звичаї своїх батьків, культуру своєї нації. А саме в мові відображається життя людини, краса її оточуючого середовища.

«Мова забезпечує вічність народу. Вона пов’язує культуру етносу в один безперервний процес від минулого через сучасне до майбутнього. Що міцніші позиції займає мова в суспільстві, то надійніші перспективи культури, нації загалом…» [1, 142].

Мова кожного народу – явище давнє, її коріння сягають у далекі часи. Вона є наслідком матеріальної і духовної діяльності багатьох поколінь, а кожне створене слово – це символ сформованої ідеї. Саме в слові людина виявляє себе, показує рівень своєї освіченості, загальної та мовної культури, вихованості.

Оскільки головне «знаряддя праці» вчителя – слово, ми постійно повинні зосереджуватись на тому що, де і як говоримо. Треба пам'ятати, що сила слова безмежна, невичерпна й могутня. Воно може заспокоїти, вилікувати, зробити щасливим, подарувати віру та надію, а може принизити, знеславити, убити. Однак, на жаль, ми не завжди переймаємося тим, як сказане впливає на наших співрозмовників. Отже, поводитися зі словами треба розумно, розважливо й обережно – на користь собі та людям. Саме через слова ми транслюємо бажаний вплив на співрозмовника, зокрема наших учнів. Саме через мову ми намагаємось передати нашим учням повагу до держави, до рідного слова, виховати патріотичні почуття.

Та чи буде патріотизм свідомим, коли він нав’язаний? Виховуючи майбутнє покоління ми, вчителі, повинні усвідомлювати надзвичайно важливу роль національної мови у вихованні. Але треба пам’ятати, що сучасні школярі сприймають державну мову не як необхідність, а, здебільшого, вільно володіють нею. Якщо ще кілька років тому нашим першочерговим завданням було відродження національної мови, державності, нації, то сьогодні наше завдання полягає у вихованні комунікабельного покоління. У час стрімкого розвитку ІТ індустрії сучасність вимагає від молоді швидкого мислення та прийняття швидких рішень. А це значить учні повинні вільно, невимушено володіти словесним потенціалом національної мови. Саме вчитель ненав’язливо та поступово формує вміння через рідну мову виражати своє світобачення.

«Мова виражає не тільки думку. Слово стимулює свідомість, підпорядковує її собі, формує. Разом з мовою людина ще в дитинстві отримує основні уявлення про світ, які закладені в самій граматичній структурі мови. Мова виступає фільтром, через який людина сприймає реальність, виділяє в ній важливі для себе фрагменти, орієнтує в світі, групує спільні явища, тобто розуміє себе у світі речей. Руйнація мови веде до збіднення когнітивних можливостей»[2, 92].

Отож, яким чином учитель-словесник може виховувати в учнях національну мовну свідомість та формувати комунікативні здібності. Найголовніше брати до уваги психологічні особливості дитини. Вона запам’ятовує найкраще те, що їй цікаво, а не те, що потрібно. Тому як класна, так і позашкільна робота повинна ґрунтуватись на таких принципах: урахування віку, ступеня підготовленості учнів, вибірковості, зацікавленості, емоційності, системності, інтелектуальної активності учнів, мовленнєвої спрямованості. Доцільним буде використання методів направлених на стимулювання спонтанного мовлення учнів. Розвивати комунікативні навички, привчаючи в будь-якій ситуації вживати нормативну українську мову, «програючи» різні мовленнєві ситуації як на уроках, так і на позакласних заходах з мови.

Література:

  1. Іванишин В., Радевич-Винницький Я. Мова і нація.- Дрогобич, 1994.

  2. Свідзинський А. Суржик // Розбудова держави.- 2001.-№7-12.-С.82-93.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.