Сьогодні о 16:00
Вебінар:
«
Сучасні методики засвоєння норм нової редакції "Українського правопису"
»
Взяти участь Всі події

Мова - серце нації(до Дня писемності та мови)

Виховна робота

Для кого: 10 Клас, 11 Клас

15.09.2018

2158

16

0

Опис документу:
Мова – то найперша ознака нації.Є мова – є і держава, є народ.Одним із найбільших скарбів, які успадковує народ від своїх предків, є, незаперечно, його рідна мова – схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає своє давнє життя і свої сподіванки, розум, досвід, почування. Це генетичний код нації, котрий поєднує минуле із сучасним, програмує майбутнє.
Перегляд
матеріалу
Отримати код

Мета заходу:

виховання свідомого українця через прищеплення поваги та любові до рідної мови, розвиток творчих здібностей студентів, формування високої пізнавальної культури.

Актуальність теми заходу зумовлюється необхідністю формування свідомого громадянина, який готовий відстоювати ідеали свободи, демократичні цінності і права людини та патріота, який цінує, береже українську мову, грунтовно володіє нею, підвищує її державний статус.

Як боляче вистукує в висках,

Коли зневагу бачу я до слова,

Бо зрозуміть не здатна тих людей,

Котрі так легко одреклися від мови.

Для мене зрадить їй – це значить те,

Що рідній мамі зрадить.

(«Молитву до мови» К. Мотрич читає дівчина в національному костюмі зі свічкою в руках).

Мово! Пресвятая Богородице мого народу! З чорнозему, любистку, мˊяти, рясту, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена.

Мово! Мудра берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і гримала народ на небесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу.

Мово! Велична молитва у своїй нероздільні трійці, що ти єси і Бог Любов, і Бог Віра, і Бог Надія. Мово, що стояла біля вівтаря нашого національного храму і не впускала туди злого духа народження, злого духа скверноти, ганьби, і множила край веселий, святоруський, люд, хрещений талантами, невмирущим вогнем пісень, і наповнювала душі Божим сяйвом золотонебесним, бо то кольори духовності і Божого знамення.

Мово наша! Звонкова кринице на середохресній дорозі нашої долі. Твої джерела бˊють десь від магми, тому й вогненна така. А вночі кунаються в тобі ясні зорі, тому й ласкава така. Тож зцілювала ти втомлених духом, давала силу і здоровˊя, довгий вік і навіть безсмертя тим, що пили тебе, цілющу джерелицю, і невмирущими ставали ті, що молилися на дароване тобою слово. Бо «споконвіку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог».

Прости! Воскресни! Повернися! Возродися! Забуяй віщим словом – до моря, від гір – до степів, освіти від морів і освяти святоруську землю, Русь – Україну возвелич, порятуй народ навіки.

Ведучий:

Доброго дня, шановні друзі! Ми переконані, що тут зібралися справжні українці, шанувальники рідного слова, знавці бездонної скарбниці нашого фольклору, української пісні. Ми раді вітати вас на святі, присвяченому Дню української писемності й мови.

Ведуча:

Сьогоднішнє свято одне з наймолодших державних свят, яке було встановлено 1997 року Президентом України Леонідом Кучмою. В указі було зазначено: « Установити в Україні День української писемності і мови, який відзначати щорічно 9 листопада в день вшанування памˊяті Преподобного Нестора Літописця».

Ведучий:

Історія походження письма у словˊян загальновідома. Ще в давні дохристиянські часи в Київській Русі існувала писемність. Про це дійшли до нас свідчення болгарського ученого Чорноризьця Храбра, який жив у Х ст. дворі болгарського царя Симона. У творі «Про писемність» він розповідає про два стани розвитку словˊянського письма.

Перший – коли словˊяни, будучи ще язичниками, мали «черти і різи» (риски і зарубки), за допомогою яких вони «писаку і гадуку»(тобто за допомогою яких вони читали і ворожили).

Другий – після прийняття християнства, коли вони почали писати римськими і грецькими письменами. Але це письмо було не пристосоване до словˊянської мови.

Ведуча:

У 863 році моравський князь Ростислав звернувся до Візантійського імператора Михайла, щоб той надіслав до Моравії (Чехія) високоосвічених людей, які б пристосували словˊянську мову до грецької і тим самим уможливили відправу церковної служби словˊянською мовою.

Візантійський імператор надсилає до Моравії братів Кирила і Мефодія.

Ведучий:

Брати Кирило І Мефодій народилися в портовому містечку Солуні, що в Греції. Тут проживало змішане греко-словˊянське населення. Їхня мати була грекинею, а батько – болгарином, тому брати з дитинства добре знали як грецьку, так і мову солунських словˊян.

Ведуча:

Мефодій (815 – 885) був управителем однієї словˊянської провінції у Візантії, але незабаром він відцурався мирського життя й усамітнився в одному з монастирів.

Кирило з 14 років навчився при дворі Візантійського імператора. Багато подорожував територіями, де жили словˊянські народності, а отже, знав їхні мови. За свої здібності, живий розум він згадується як Констянтин Філософ (827 – 896). Кирило Констянтин прийняв незадовго до смерті, постригшись у ченці.

Ведучий:

Перед зˊїздом до Моравії Констянтин розробив словˊянську абетку. Як це було, нам допоможе зрозуміти уявна подорож у минуле і зустріч з Кирилом і Мефодієм.

І вже 863 Кирило і Мефодій привезли до Велеграда словянську азбуку і богослубжебні книги, прикладені словˊянською мовою. Отже Кирило і Мефодій принесли писемність з Візантії до Моравії (сучасна Чехія), з Чехії писемність переходить до Болгарії, а вже з Болгарії – до Києва.

Ведуча:

Чому ж словˊянська писемність, яка сформувалася на південнословˊянській основі, легко прижилася на східнословˊянських землях і швидко стала органічною частиною давньоруської культури? Адже розвиток літератури, культури Київської Русі свідчать про те, що справа просвітителів Кирила і Мефодія знайшла в Давньоруській державі благодатний, добре підготовлений грунт.

Ведучий:

Сьогодні є чимало фактів про те, що у східних словˊян існувало протокириличне письмо.

Так, ще наприкінці ХІХ ст. український вчений, фольклорист Іван Срезневський дійшов висновку, що словˊяни, починаючи з VI і до ІХ століття користувалися греко-словˊянським письмом, яке потім Констянтин Філософ узяв для вдосконалення і доповнення.

( На сцені сидить Нестор-літописець. Він робить записи в книзі).

Ведучий:

Вищим досягненням історичної писемності стала « Повість минулих літ», складена на початку ХІІ ст. чинцем Києво- Пичерського монастиря Нестором. Його недарма називають Літописцем. З-під його невтомного пера вийшла цінна історична книга.

Найдавніша згадка про українську мову датується 858 роком, а перше українську мову було прирівнено до літературної мови наприкінці ХVIІІ століття після виходу у 1798 році першого видання «Енеїди», автором якої є Іван Котляревський.

Ведуча:

Першим букварем, виданим в Україні, був «Буквар» («Азбука»), надрукований у 1574 р. у Львові першодрукарем Іваном Федоровим. Книжка складалася з абетки, складів, зразків відмінування і короткої читанки. До нас дійшов лише один примірник, який знайдено в Римі 1927 р. Зберігається він у бібліотеці Гарвардського університету (США). Факсимільне видання було здійснено в Києві 1964 та 1977рр.

Володимир Самійленко

УКРАЇНСЬКА МОВА

(Памˊяті Т.Г. Шевченка)

Діамант дорогий на дорозі лежав, -

Тим великим шляхом люд усякий минав,

І ніхто не пізнав діаманта того,

Йшли багато людей і топтали його,

Але раз тим шляхом хтось чудовий ішов,

І в пилу на шляху діамант він найшов.

Камінець дорогий він одразу пізнав,

І додому приніс, і гарненько, як знав,

Обробив, обточив дивний той камінець,

І уставив його у коштовний вінець.

Сталось диво тоді: камінець засіяв,

І промінням ясним всіх людей здивував,

І палючим огнем кольористо блищить,

І проміння його усім очі сліпить.

Так в пилу на шляху наша мова була,

І мислива рука її з пилу взяла.

Полюбила її, обробила її,

Положила на ню усі сили свої,

І в народний вінець, як в оправу ввела,

І, як зорю ясну, вище хмар піднесла.

І на злість ворогам засіяла вона,

Як алмаз дорогий, як та зоря ясна.

І сіятиме вік, поки сонце стоїть,

І лихим ворогам буде очі сліпить.

Хай же ті вороги поніміють скоріш.

Наша ж мова сія щогодини ясніш!

Хай коштовним добром вона буде у нас.

Щоб і сам здивувавсь у могилі Тарас.

Щоб, поглянувши сам на створіння своє.

Він побожно сказав: «Відкіля нам сіє?!».

Ведучий:

Будеш батьку панувати,

Доки живуть люди,

Доки сонце в небі сяє,

Тебе не забудуть.

Так оцінить Тарас Шевченко творчість зачинателя української мови. Адже знаменита поема стала першим друкованим твором, написаним народною мовою, всупереч тогочасній традиції книгодрукування книжною українською мовою.

Декламатор:

Цареві блазні і кати,

Раби на розум і на вдачу,

В ярмо хотіли запрягти

Її, як дух степів, гарячу,

І осліпити, й повести

На чорні торжища, незрячу,

Хотіли вирвати язик,

Хотіли ноги поламати,

Топтали під шалений крик,

Вˊязнили, кидали за грати,

Зробить калікою з калік

Тебе хотіли, рідна мати.

Ти вся порубана була.

Як Федір у степу безрідний,

І волочила два крила

Під царських маршів тупіт мідний –

Але свій дух велично гідний,

Як житнє зерно, берегла.

І цвіт весняний – літній овоч

На дереві життя давав,

І Пушкінові Максимович

Пісні українські позичав,

І досміявсь Іван Петрович, -

Тарас Григорович повстав.

М. Рильський

Ведуча:

Звучить мелодія пісні «Реве та стогне Дніпр широкий» (сл. Т.Г. Шевченка, муз. О. Крижановського).

У 1840 році вперше виходить друком Шевченків «Кобзар». Українська літературна мова стає на шлях розмовою і нормативної стабілізації; на ньому були і перепони, і заборони, і кров, і сльози.

Декламатор: Вірш «Українська мова» В.Самійленка

Ведучий:

Чорну справу нищення української мови розпочав Петро І, який методично запроваджував централізовані утиски, жорстко розправляючись із козаками та селянами, здійснював духовний геноцид, який тривав не одне століття.

В обороні рідного слова стояли Іван Франко, Леся Українка, Борис Грінченко, Микола Куліш, Олександр Олесь…Тих, хто зберіг рідну мову у страшні часи лихоліть, було значно більше, ніж тих, хто своєю байдужістю мовчки відправляв її у вічне небуття.

Перегляд відео «Країна починається з тебе» (ідея і сценарій Ю. Дуб, режисер В. Толстов)

Ведуча:

Історія кожного народу має героїчні й трагічні, щасливі й нещасні сторінки. На долю України випали великі поневіряння: турецько-татарську орди, польські феодали, російський царизм хотіли поневолити наш народ. Забороняли мати власну історію, культуру, мову.

Мово рідна! Мово невмируща!

Нездоланна в просторі віків!

Ти потрібна нам, як хліб насущний,

Як дарунок вічний прабатьків.

Знаю: вороги не раз топтали

Нашу мову упродовж віків,

«Рідні» доморощені вандали

Поклонялись мові чужаків.

…Той, хто рідну мову забуває,

Всіх продасть: і матір, і дітей.

Той Вітчизни рідної не має

І повагу втратить до дітей.

Ведучий:

Мова – то найперша ознака нації. Є мова – є і держава, є народ. Тому так ревно, так планомірно нищили українську мову наші вороги – «раби на розум і на вдачу». Вони добре розуміли, що «люд без мови – то глина безлика, безˊязика отара овець». А отарою так легко управляти!

Ведуча:

Багато десятиліть наша мова знищувалась і плюндрувалася, та незважаючи на лінгвоцид, вона жива й донині.

Ведучий:

За підрахунками науковців, за всю історію української мови було прийнято понад 200 законодавчих актів, які різною мірою обмежували права української мови. Подібного не знає історія жодної мови, жодної держави.

ЗАБОРОНИ УКРАЇНСЬКОГО СЛОВА

1669 р. – після Люблінської унії – гоніння на українські книжки, надруковані на польській території.

1709 р. – Петро І скоротив кількість студентів Києво-Могилянської академії з 2000 до 161, а найкращих науково-прсвітницьких діячів ( Інокентія Гізеля, Дмитра Ростовського (Туптала), Стефана Яворського, Феофана Прокоповича, Симеона Полоцького та ін.) змусив перебратися з Києва до Москви.

1720 р. - Петро І заборонив друкувати книжки українською мовою.

1748 р. – наказ Синоду Київському митрополитові Самуїлові Милославському запровадити в Києво-Могилянській академії та всіх школах України викладання російською мовою, внаслідок чого на Лівобережжі зникло 866 українських шкіл.

1763 р. - -Указ Катерини II про заборону викладати українською мовою у Києво-Могилянській академії.

1769 р – розпорядження Російської церкви про вилучення в населення України українських букварів і текстів церковних книг.

1775 р. - Зруйновано Запорозьку Січ, закрито українські школи при полкових козацьких канцеляріях.

1862 р.- Закрито українські недільні школи, які безкоштовно організовували видатні діячі української культури.

1863 р. – циркуляр міністра внутрішніх справ Російської імперії П. Валуєва про заборону видання підручників, літератури та книжок релігійного змісту українською мовою.

1876 р. – указ російського царя Олександра II про заборону друкування нот українських пісень.

1881 р. – заборона виголошення церковних проповідей українською мовою.

1883 р. – заборона київського генерал-губернатора театральних вистав українською мовою на підпорядкованих йому територіях (Київщина, Полтавщина, Чернігівщина, Волинь і Поділля).

1888 р. - Указ Олександра III про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення дітей українськими іменами.

1895 р. - Заборона друкування українських книг для дітей.

1908 р. – усю культурну і освітню діяльність в Україні царський уряд Росії визнав шкідливою, «могущей визвать последсвия, угрожающие спокойствою и безопасности Росийской империи».

1914 р. – російський цар Микола ІІ ліквідовує українську пресу – газети і журнали.

1930-1937 р. – закрито всі без вийнятку українські школи, середні спеціальні та вищі навчальні заклади і факультети, газети й видавництва поза межами Української РСР , а саме на Кубані, в Сибіру, на далекому Сході та інших землях, заселеними переважно українцями.

1933 р. – телеграма Сталіна про припинення українізації. Щодо більшості українських письменників розпочалися репресії. З українського правопису вилучено літературу.

1938 р. – радянський уряд видає постанову про обов’язкове вивчення російської мови, чим відтинає коріння мові українській.

1933-1941рр. – тотальне знищення та арешт радянською владою до 80% української інтелігенції: науковців, інженерів, літераторів, митців, учителів, лікарів.

1946 р. – постанова ЦК ЗКБ(б) про «український буржуазний націоналізм», у наслідок якої кілька тисяч представників української інтелігенції було заслано до концтаборів.

1970 р. – наказ Міністерства освіти СРСР про написання і захист усі дисертацій лише російською мовою і затвердження їх у Москві.

1983 р. – постанова про так зване посилене вивчення російської мови у школах, що призвело до нехтування рідної мови багатьма українцями.

1989 р. – постанова, яка закріплювала в Україні російську мову як офіційну загальнодержавну; цим українську мову було відсунуто на другий план, що позначається на мовній ситуації в нашій державі донині.

Спитай себе, дитино, хто ти є,

І в серці обізветься рідна мова;

І в голосі яснім імя твоє

Просяє, наче зірка світанкова.

З родинного гнізда, немов пташа,

Ти полетиш, де світу далечизна.

Та в рідній мові буде вся душа

І вся твоя дорога, вся Вітчизна.

У прсторах, яким немає меж.

Не загубишся, як на вітрах полова,

Моря перелетиш і не впадеш,

Допоки в серці буде рідна мова.

Ведуча:

Українську мову в давнину називали «руською»: »руський язик» «руське наріччя», «простий руський діалект, козацький язик» - читаємо в перших рукописних і духовних граматиках, а також в різних творах давнього українського письменства. Пізніше, із середини ХVIІ століття українську мову називають «малоруською», а далі й «южноруським язиком».

Хто сказав, що наша мова груба?

Груба лиш тому, кому нема люба.

Де іще від матінки-матусі

Ти почуєш «спатоньки-спатусі»?

Ну яка на світі знає мова

Зменшувальні форми дієслова?

Хоч у нас і кажуть, що невістка,

Буцімто, чужа у хаті кістка,

Та недавно у одній господі

Чув таке я, що повірить годі.

Каже до невістоньки свекруня:

* * *

«Ти вже хочеш їстоньки, Віруню?»

Хто ж сказав, що наша мова груба?

Груба лиш тому, кому нелюба.

Ну, скоріше, - незбагненна мова,

Лагідно – чарівно – загадкова.

Де ще в світі є така країна,

Як терпляча Україна-ненька.

Щоб і тих, хто їй завдав руїни

Звали незлобливо – воріженьки?

* * *

Я знаю, мова мамина – свята,

В ній вічний незнащенний дух свободи,

Її плекали душі і вуста

Мільярдерів. Це – жива вода народу.

Її зневажить – зрадити народ,

Котрий до сонця зводився крізь муки,

Це – забруднити плесо чистих вод,

Це – потоптати материнські руки,

Які нас від напасті берегли,

Останню крихту хліба віддавали,

Щоб ми нівроку дужими були

Й матусиних пісень не забували

Зневажить мову мамину – біда,

Котра пустими робити наші душі,

І ми нащадками зможем передать

Лиш те, що корені калини сушить.

Зневажить мову – зрадити себе

(А зрадників хто може поважати),

І стане чорним небо голубе,

Вмиратиме у муках рідна мати.

(Звучить «Пісня про маму» муз. І. Поклада, сл. Б. Олійника)

Ведучий:

Одним із найбільших скарбів, які успадковує народ від своїх предків, є, незаперечно, його рідна мова – схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає своє давнє життя і свої сподіванки, розум, досвід, почування. Це генетичний код нації, котрий поєднує минуле із сучасним, програмує майбутнє. Мова – така ж жива істота, як і народ, що її витворив, і коли він забуде мову, то вже буде смерть його душі, смерть всього того, чим він відрізняється від інших народів.

Горнусь до тебе Україно,

Як син до матері, горнусь.

За тебе, рідна і єдина,

Щодня я Богові молюсь,

Щоби послав щасливу долю

Тобі – народу моєму,

Щоб святив жадану волю,

Щоб дарував тепер йому.

Горнусь до тебе Україно,

Щоб нас ніхто не розˊєднав,

Поставлю плечі, щоб калину

У лузі вітер не зламав.

У нас є лицарі і гетьмани,

Що за собою поведуть,

І вікові глибокі раті

На нашім тілі заживуть.

Молюсь за тебе, Україно,

І свої сили віддаю,

Щоб відродити із руїни

Наш дух і славу бойову.

Очистимо усі джерела,

Дніпро-Славута оживе,

І заспіваєм: «Ще не вмерла Вкраїна наша і не вмре».

* * *

Мова кожного народу

неповторна і – своя;

в ній громлять громи в негоду,

в тиші теплі соловˊя.

На своїй природній мові

І потоки гомонять;

Зелен-клени у діброві

По - кленовому шумлять.

Соловˊїну, барвінкову,

Колосисту – на віку –

Українську рідну мову

В дар мені дали батьки.

Берегти її, плекати

Буду всюди й повсякчас,-

Бо ж єдина – так, як мати –

Мова в кожного із нас.

Ведуча:

Як чудово, коли народ зберігає свою мову. Адже мова – це показник існування нації. Поки існує мова, існує народ. У різних куточках світу лунає сьогодні українська мова. Де б не проживали представники української діаспори: в Німеччині чи Австралії, Сполучених Штатах Америки чи Канаді,- скрізь вони утворюють свої національні осередки, відкривають українські школи, випускають українську пресу, передають із покоління рідну мову, аби не загубився український родовід серед інших національностей. На весь світ стало відомим імˊя Петра Яцика, українського мецената з Канади, який започаткував проведення Міжнародного курсу знавців української мови, спрямованого на пропаганду і підтримку розвитку української мови.

Слово, мова – не просто будматеріал, а твоє покликання. Вони – і совість, і правда. Їх нема пробудень і про свято. Вони - одні єдині. Без них не дихнеш. Ти мусиш, ти повинен давати відповідь, як на суді честі.  

Я так люблю, я так люблю тебе,

Моя співуча українська мово!

В тобі шумить Полісся голубе

І дужо хвилі гомонять Дніпрові.

В тобі живе карпатська височінь,

Що манить у незвідане майбутнє,

І степова безкрая широчінь,

І Кобзарева дума незабутня.

Пісні дівчат, налиті колоски,

Янтарної пшениці кучугури…

Ти – сплав мільйонів серць палких,

Що пережив і найлютіші бурі.

Ти, рідна мово, чиста, як роса,

Цілюща й невичерпна, мов криниця.

Святиня наша, гордість і краса,

Ти – розуму народного скарбниця.

Як легко йти з тобою по землі

І підставлять вітрам лице відкрите!

Для мене ти – як і насушний хліб,

Без тебе я не зміг би в світі жити.

Г.Столярчук

Доня, моя доню…

Доня, моя доню,

Синьоока зірко,

У житті буває

Солодко і гірко,

Як би не манили

Твої очі зваби,

Не смій вчинити

Батьківщині зради.

Не посмій забути

Маминої мови.

Нею квітне поле,

І гудуть діброви.

Можеш призабути

Запах рути-м’яти,

Але рідну мову

Мусиш пам’ятати.

Можеш не впізнати

Голосу діброви,

Та не смій зректися

Маминої мови.

Бо як відречешся,

Кине тебе пісня.

Будеш ти без неї,

Наче вишня пізня.

Л. Диркавець

Ведуча:

Один мудрець сказав: «Людина, байдужа до рідної мови, схожа на дикуна, тому що її байдужість до мови пояснюється повною байдужістю до минулого, сучасного і майбутнього народу».

Він українець?

Хтось рідну мову ігнорує...
Так! Нехтує, не хоче вчить.
Ну, як він зветься? Той, хто чує,
Але не хоче говорить
Своєю мовою святою,
Що нам дала для всіх Земля,
Бо ж і калина над рікою
По-українськи промовля,
Бо й соловейко вранці в гаю
На український лад співав...
Ну, як той зветься? Я не знаю,
Хто рідну мову забува?
Он у задумі над рікою,
Як дівчина, стоїть верба.
І тихо лине над водою
Любов у пісні і журба...
А над малям шепоче мати
Щасливі, трепетні слова...
А хтось не хоче мови знати...
І нехтує, і забува.
Цурається своєї мови
Та роду-кореня свого.
Він українець випадково?
Чи як назвати нам його?

Ведучий:

Престижність мови залежить не від неї самої, а від її носіїв. Тож кожен із нас має усвідомити цю істину і на своїй землі розмовляти рідною мовою.

Чудесні барви

Які чудесні барви у нашій рідній мові,

які відтінки різні від Сейму аж по Сян!

У Києві говорять інакше, ніж у Львові, -

і чорногуз, і бусол, лелека і боцян…

Так наче називаєш різновиди лелек ти,

а це лиш різні назви, синонімічний ряд.

А є ще риси мови, що звуться діалекти:

це говори місцеві на дещо інший лад.

На Київщині (в Літках) взуття зовуть обувка,

а огірок звичайний в Чернігові - гурок,

а кошик на Поліссі (в Іванкові) - кошувка,

і назви, і вимова різняться що не крок.

Раз якось на базарі професор із столиці

заговорив із дідом, що ягоди привіз:

- То, значить, на Поліссі вродили полуниці?

Я бачу, ви з-над Снові, із хутора Рогіз.

Дід витріщає очі - і як це може бути?

- То ви з Рогозу родом? Мо, інженер? Поет?

- Та ні, я просто знаю, як де говорять люди:

прислухуюсь до мови - і в цьому весь секрет.

Д. Білоус

* * *

Уклін чолом народу,

Що рідну мову нам зберіг.

Зберіг в таку страшну негоду,

Коли він сам стоять не міг.

Олександр Олесь

До українців

Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,

Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці:

Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,

Коли ми, українці, забули, що ми - українці?

І що в нас є душа, повна власних чеснот і щедрот,

І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в'ється,

І що ми на Вкраїні - таки український народ,

А не просто юрба, що у звітах населенням зветься.

І що хміль наш - у пісні, а не у барилах вина,

І що щедрість - в серцях, а не в магазинних вітринах.

І що є у нас мова, і що українська вона,

Без якої наш край - територія, а не Вкраїна.

Я до себе кажу і до кожного з вас: - Говори!

Говорімо усі, хоч ми й добре навчились мовчати!

Запитаймо у себе: відколи, з якої пори

Почали українці себе у собі забувати?

Запитаймо й про те, як ми дружно дійшли до буття,

У якому свідомості нашій збагнути незмога,

Чом солодшим од меду нам видався чад забуття

Рідних слів, і пісень, і джерел, і стежок від порога?

Українці мої! То вкраїнці ми з вами - чи як?

Чи в "моголах" і вмерти судила нам доля пихата?

Чи в могили й забрати судилось нам наш переляк,

Що розцвів нам у душах смиренністю "меншого брата"?

Українці мої! Як гірчать мені власні слова...

Знаю добре, що й вам вони теж - не солодкі гостинці.

Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива,

Коли бачу, як люто себе зневажають вкраїнці.

Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил.

Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина.

Тільки хто ж колись небо нахилить до ваших могил,

Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна?..

В. Баранов

Ведуча:

… Недавня Революція гідності здійняла в нашому суспільстві потужну хвилю патріотизму. Багато співвітчизників – чи не вперше за часів незалежності! – по справжньому відчули себе громадянами України. А в кого пробудилася державницька свідомість національна, зароджується інтерес до минулого свого народу й рідної мови.

Ведучий:

Завойовники, окупанти, вони ж колонізатори, відколи існує світ поряд зі смертоносною зброєю як інструмент привласнення чужих територій та упокорення аборигенів використовували мову.

Чужа мова – як протез, який хоч і забезпечує ходіння, але сковує рухи.

Ведуча:

Так чому ж досі на 25-му році нашої незалежності, мовне питання залишається таким болючим?

Ми й досі боїмося окупантів називати окупантами і принесену ними мову окупанською, бо це, мовляв, образливо для них. К нас створено , з позицій колонізатора тлумачать поняття націоналізму.

Націоналізм – це не шовінізм, який нетерпимо ставиться до чужого й намагається знищити його. Це ми тепер спостерігаємо в Криму та на Донеччині. Націоналіст відстоює своє; шовініст зазіхає на чуже. Захист інтересів своєї нації, у тому числі духовних надбань – мови та культури, - це священний обовˊязок кожного її члена.

ВИСЛОВИ ВІДОМИХ ЛЮДЕЙ ПРО МОВУ

Мова - це наша національна ознака, в мові – наша культура, сутність нашої свідомості.

І. Огієнко

Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову. Ми повинні бути свідомі того, що мовна проблема для нас актуальна і на початку ХХІ століття, і якщо ми не схаменемося, то матимемо дуже невтішну перспективу.

Л. Кочтенко

Мова – душа кожної національності, її святощі, її найцінніший скарб.

І. Огієнко

Мова – це не тільки простий символ розуміння, бо вона витворюється в певній культурі, в перній традиції. В такому разі мова – це найясніший вираз нашої психіки, це найперша сторожа нашого психічного «я»… І поки живе мова – житиме й народ, якого національність...От чому мова завжди має таку велику вагу в національному рухові, от чому ставлять її на перше почесне місце серед головних наших питань.

І. Огієнко

Чужу мову можна вивчити за шість років, а свою треба вчити все життя.

Ф. Вольтер

Чужою мовою розмовляє у державі або гість, або найманець, або окупант, який навˊязує їй свою мову.

К. Маркс

* * *

Мова – втілення думки. Що багата думка, то багата мова. Любимо її, вивчаємо її, розвиваємо її! Борімося за красу мови, за правильність мови, за присутність мови, за багатство мови…

М. Рильський

Мова – це доля нашого народу, і вона залежить від того, як ревно ми всі плекатимемо її.

О.Гончар

.Мово українська! Ти ж – як море – безконечна, могутня,глибина…

С.Плачинда

Ти велична і проста,

Ти стара і вічно нова,

Ти могутня, рідна мово!

І.Багряний

Мово моя українська –

Батьківська, материнська,

Рідна мені до болю –

Дужий я із тобою!

В. Бичко

Ти наше диво калинове,

Кохана материнська мово

Д. Білоус

Українська мова – божиста, богодана, богообрана (Мойсей Фішбейн).

Мов поганих не існує в світі, є лише погані язики (А. Бортняк).

Руйнування мови – основи національної культури – це вже не просто вина, а злочин держави перед народом (А. Мокренко).

Рідна мова дається народові Богом, чужа – людьми, її приносять на вістрі ворожих списів

(В. Захарченко).

Кожен із нас має гордитися своєю чудовою мовою, адже вона того варта (Олесь Гончар).

Мова – душа кожної національності, її святощі, її найцінніший скарб (Іван Огієнко).

Мова – це не тільки простий символ розуміння, бо вона витворюється в певній культурі, в певній традиції. В такому разі мова – це найясніший вираз нашої психіки, це найперша сторожа нашого психічного я…(Іван Огієнко).

Рідна мова – мати єдності, батько громадянства і сторож держави (Мікалююс Даукша).

Чужу мову можна вивчити за шість років, а свою треба вчити все життя (Франсуа Даукша).

У мові, як загалом у природі, все живе, все рухається…(Ян Нецислав Бодуен де Куртене).

Чужою мовою розмовляє у державі або гість, або найманець, або окупант, який навˊязує їй свою мову (Карл Маркс).

Немає магії сильнішої, ніж магія слів (А. Франс).

Українці – стародавній народ, а мова « їхня багатша і всеосяжніша, ніж персидська, китайська, монгольська і всілякі інші (Е. Челебі).

Я дуже люблю…народну українську мову, звучну, барвисту й таку мˊяку (Л. Толстой).

Пісня «Україна - це я, Україна – це ти»

Ведучий:

Моя мова – найкраща в світі! Нею освічувалися в коханні мої дідусі і бабусі, мої матуся і татусь. Моєю Рідною мовою я сказав перші слова: Мама, Тато. Нею скажуть свої перші слова мої діти.

Моя мова – одна з наймелодійніших і наймилозвучніших мов у світі.

Ведуча:

Моєю мовою мовить, рече, розмовляє, говорить, балакає, оповідає, каже, гономить, мералізує, лепече, белькоче, бовкає, гаркає, гиркає моє оточення… У якій мові є ще така багата емоційно-психологічна лексика, яка дозволяє описати дію і статус, стан і вік людини, її оточення та ще багато інших ознак одним лише словом? Тільки в моїй Рідні Мові!

Серед науковців поширена думка, що мова, якою розмовляє людина, визначає спосіб її мислення, впливає на манери, поведінку та навіть зовнішність! Вам, певно, доводилося помічати, що людина, яка довгий час живе поза межами батьківщини, стає зовсім не схожою на себе.

Ведучий:

Багато науковців працювали з українською мовою. Саме так – працювали з нею. Бо мова – то жива істота, яка має свій рід, вік і навіть стать. То наша мова – жіночого роду.

Вірю в майбутнє твоє, Україно!

Вірю у те, задля чого жила!

Вірю у справжню, єдину країну,

у світ без війни та іншого зла!

Вірю у сили українського роду,

у дух наших предків, незламний ні на мить,

у те, що здобудем усі ми свободу і побачимо неба блакить.

Україно, ти для мене найкраща у світі!

Ти для мене єдина, одна!

Не забуду тебе я ніколи, поки в полі ростиме зелена трава

* * *

Я закохався в Україну,

В ті блакитні – очі;

Може в них якось і згину,

Як в ставках дівочих,

Що наповнені водою

Гір струнких і златом

Поля пишного красою

Синьо-жовтим сяйвом

Веселковим перевеслом

Поєднаєм волю,

Є найбільшим святом

Бути із тобою

Є найбільший успіх

Просинатись на світанку

Разом у обіймах твоїх

Й плести долю-вишиванку!

Україна (Виходить дівчина в образі України і веде за собою представницю з народу)

Дай дітям пригадать коріння,

Молюсь до Тебе Пресвята!

Не дай прийдешнім поколінням

Блукати по чужих світах,

Лід розтопи біди, розлуки

* * *

Зневіри холод, а малі

Хай живуть хоча б онука

На нашій, на своїй землі!

Доле!

Чому ти так вчинила, начебто чужа,

Що й уві сні страждає стомлена душа,

Не знає спокою, а плаче,

Забуть готова і пробачить,

Все зупинилося неначе

В чеканні вороття.

Гей, кобзо, дужче задзвени струнами всіми

І підкори світи піснями чарівними,

Час відродить буття.

Не хочу забуття!

Пишалась Київською Руссю,

Тепер же Україна я,

І знову втратися боюся

Всю суть свою, своє імˊя,

Бо гонять злидні на роботу,

За рубежем сини й доньки,

А чужомовні «патріоти»

Вже так вдались мені взнаки!

Діти!

Не виїжджайте, бо без вас я сирота,

Не покидайте, - згину, нібито ота

Пташина, спалена грозою,

Билина скошена косою,

Вмиваюсь гіркою сльозою,

Молю, благаю всіх:

- Згуртує нас хай українська мова,

А Бог поможе відродити славу знову,

Пробачить зради гріх,

Осяє наш поріг!

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.