Для житійного твору притаманне використання риторико-панегіричного стилю, що у Середньовіччі свідчило про пошуки вічного в тимчасовому, знаходження сакрального змісту в повсякденних явищах. Це зумовлювало прагнення до експресії, до пошуків емоційного вираження тощо.
Використання такого стилю ілюструвало невиразимість висоти подвигів святого і було покликане переконати читача у важливості того, що відбувається, створити враження його непередаваності профанним людським словом. Проте риторико-панегірична стилістика часом породжувала протилежну дію, адже створювала ефект недосяжності ідеалу і таким чином віддаляла образ святого від реалій життя простої людини
