Московська держава в XVII ст.
XVII століття в історії Московської держави розпочалося з Смутного часу (1598–1613) — глибокої політичної, економічної та соціальної кризи, спричиненої припиненням династії Рюриковичів, голодом 1601–1603 років, польсько-шведською інтервенцією та селянськими повстаннями. Кульмінацією стало обрання Земським собором 1613 року на царство Михайла Романова, що започаткувало нову династію.
Основні процеси:
1. Відновлення та централізація. Перші Романови — Михайло Федорович (1613–1645) та Олексій Михайлович (1645–1676) — зосередилися на подоланні наслідків Смути, зміцненні самодержавства та розширенні територій. Було відновлено роботу наказів, удосконалено систему воєводського управління, а Земські собори поступово втратили самостійну роль.
2. Соціально-економічний розвиток. Остаточно закріплено кріпацтво: Соборне уложення 1649 року встановило безстроковий розшук утікачів селян. Водночас зростала роль купецтва, формувався всеросійський ринок, розвивалися мануфактури.
3. Церковна реформа. Патріарх Никон провів реформу обрядів (1653–1655), що викликала розкол — від офіційної церкви відокремилися старообрядці, а сам Никон згодом потрапив у опалу.
4. Зовнішня політика. Ключові напрями:
- повернення втрачених під час Смути земель (Смоленськ, Чернігівщина);
- боротьба з Річчю Посполитою, кульмінацією якої стала Переяславська рада 1654 року та входження Лівобережної України під владу Москви;
- війни зі Швецією та Османською імперією;
- освоєння Сибіру та Далекого Сходу.
5. Народні рухи. XVII століття називають «бунташним віком»: Мідний бунт (1662), повстання Степана Разіна (1670–1671), соляний бунт (1648) — усі вони свідчили про глибоке соціальне напруження.
Підсумок: за XVII ст. Московська держава перетворилася з ослабленого Смутою князівства на централізовану абсолютну монархію, яка значно розширила кордони, остаточно закріпачила селянство та підготувала ґрунт для реформ Петра I.
