Сьогодні о 18:00
Вебінар:
«
Методичні ігри для урізноманітнення уроків природничого циклу
»
Взяти участь Всі події

М.Концевич - знаменитий аграрій Волочищини

Історія України

Для кого: 9 Клас

27.02.2020

422

1

0

Опис документу:
матеріал можна використовувати під час вивчення історії рідного краю чи під час знайомства з видатними особистостями Хмельниччини, зокрема Волочиського району. Актуальність зумовлюється тим, що не зважаючи на велику кількість досліджень державотворення в Україні і факторів, які його обумовлюють, недостатньо розкритими є внески окремих подільських особистостей (зокрема героїв Волочищини), які своєю багатогранною діяльністю вплинули на розвиток і становлення української державності.
Перегляд
матеріалу
Отримати код

Міністерство освіти і науки України

Департамент освіти і науки Хмельницької облдержадміністрації

Волочиське територіальне відділення МАН України

Відділення: історія

Секція: історія України

МИХАЙЛО ГРИГОРОВИЧ КОНЦЕВИЧ – ЗНАМЕНИТИЙ АГРАРІЙ ВОЛОЧИЩИНИ

Роботу виконав:

Вигоняйло Марія Миколаївна,

учениця 9класу

Сарнівського НВК

«ЗОШ І-ІІ ст. - ДНЗ»

Науковий керівник:

Гладовська Юлія Михайлівна

вчитель німецької мови

Сарнівського НВК

«ЗОШ І-ІІ ст. - ДНЗ»,

Галка Олег Степанович,

вчитель історії та правознавства

Сарнівського НВК

«ЗОШ І-ІІ ст. - ДНЗ»

Волочиськ – 2017

Михайло Григорович Концевич – знаменитий аграрій Волочищини

Вигоняйло Марія Миколаївна,

учениця 9 класу Сарнівського НВК «ЗОШ І-ІІ ст. - ДНЗ»

Війтовецької селищної ради Хмельницької області

Керівник: Гладовська Юлія Михайлівна, вчитель німецької мови

Сарнівського НВК,

Галка Олег Степанович,

вчитель історії та правознавства Сарнівського НВК

Актуальність обраної теми дослідження зумовлюється тим, що не зважаючи на велику кількість досліджень державотворення в Україні і факторів, які його обумовлюють, недостатньо розкритими є внески окремих подільських особистостей (зокрема героїв Волочищини), які своєю багатогранною діяльністю вплинули на розвиток і становлення української держави у різні часи її творення, а також зробили вагомий внесок у розвиток державної культури, освіти, науки, сільського господарства.

Предметом дослідження є діяльність Михайла Григоровича Концевича, його заслуги в громадському, сільськогосподарському та науковому житті українців.

Мета дослідження полягає в тому, щоб на базі охарактеризованих джерел та літератури, документів, фотоархівів, а також матеріалів, зібраних з розповідей односельчан та родичів, проаналізувати багатогранну діяльність Концевича Михайла Григоровича та його внесок у процеси державотворення України.

Розуміючи складність та багатоплановість досліджуваної проблеми, зосереджено головну увагу на вирішенні наступних завдань:

проаналізувати життєвий шлях Концевича Михайла Григоровича;

розкрити сутність основних напрямків його новаторської діяльності в галузі землеробства, які були спрямовані на піднесення народного господарства;

визначити чинники, які впливали на процеси державотворення з середини ХХ століття;

дослідити і систематизувати періоди діяльності Михайла Григоровича, зібрати дані про його родину, скласти перелік найвизначніших нагород героя.

Робота складається зі вступу, 2 розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

ЗМІСТ

ВСТУП 5

РОЗДІЛ 1. РОЛЬ ЗЕМЛЕРОБСТВА У РОЗВИТКУ І СТАНОВЛЕННІ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ В ХХ СТОЛІТТІ. ДЕРЖАВОТВОРЧІ ПРОЦЕСИ ЦЬОГО ПЕРІОДУ 8

РОЗДІЛ 2. ЖИТТЯ У ПРАЦІ ДЛЯ ЛЮДЕЙ. МИХАЙЛО ГРИГОРОВИЧ КОНЦЕВИЧ 15

ВИСНОВКИ 26

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 27

ДОДАТКИ 28

ВСТУП

На превеликий жаль для українського народу становлення української державності проходило досить важко і довго. Інтерпретаційні моделі державотворчих процесів минулого мали вплинути на формування думки про споконвічні прагнення українців до незалежності, але в той же час, як це не парадоксально, репродукування відчутно залежало від упливу реальних масових стереотипів, конструйованих сучасністю (соціальними і політичними потребами суспільства). Французький історик Бернар Гене писав: “ Соціальна група, політична спільність чи цивілізація визначаються передусім їхньою пам’яттю, тобто їх історією, але не тією історією, яка була в дійсності, а тією, яку створили їм історики…”.

Протягом століть формувалась українська нація, долаючи перешкоди, труднощі, відвойовуючи свою територію від багато чисельних завойовників як зі Сходу, та і з Заходу. Були в історії України і чорні сторінки, пов'язані також і з діями самих українців, коли не було злагодженості, коли відбувалась боротьба за владу, за вплив, коли самі українські гетьмани роздирали Україну на шматки… Територія України постійно перебувала під впливом то однієї, то іншої держави, або навіть входила до складу різних держав. Тим самим, український народ часто знаходився по різні боки кордону. І не було єдності, не було цілісності української нації. Що і зараз, вже в сучасній Україні, продовжує відігравати роль, коли населення різних територій фактично розділене в своїх національних уподобаннях, політичних переконаннях та економічних інтересах. Між тим осмислення процесів державотворення в Україні потребує максимально точного, об’єктивного відтворення подій і фактів минулого. Проте в науковому загалі досі триває реконструкція морально застарілих історичних міфів радянської доби з нерідко властивим їм майже повним ігноруванням самобутніх процесів державотворення в Україні. Адже сутністю схем радянської історіографії було здебільшого фактологічне наповнення (за принципом аналогій) концептуальної схеми загальної історії СРСР. Тож невипадковими є зростання, з одного боку, значення суто прагматичного пізнання аналізованого ними перебігу державотворення, з іншого – потреби в узагальненні історичних процесів у відповідності з виробленими науковою думкою схемами.

Становлення України як незалежної та суверенної держави дало новий поштовх у наукових дослідженнях, спрямованих на з'ясування історії розвитку багатьох галузей і персоналій зокрема. Враховуючи те, що перша чверть ХХ століття недостатньо досліджена в історії розвитку сільського господарства, зокрема, наукова спадщина вчених, їх життєвий і творчий шлях, тому представлена тема дослідження є досить актуальною на даний час.

Дослідження маловідомих сторінок історії України першої чверті XX століття - часів відродження незалежної української державності, а також аналіз та вивчення діяльності видатних землеробів того часу є сьогодні актуальним та необхідним. Як влучно з цього приводу писав Тарас Григорович Шевченко: «Історія мого життя складає частину історії моєї Батьківщини». Так і життя та творчий шлях визнаного землероба свого часу, великого патріота, невтомного трудівника, активного державного діяча Концевича Михайла Григоровича може бути повчальним прикладом для сучасної еліти.

  Актуальність обраної теми дослідження визначається посиленням загального інтересу вітчизняних істориків до проблем розвитку аграрної науки, освіти та сільського господарства України в цілому. Зокрема, залишаються малодослідженими питання визначення ролі видатних діячів-аграріїв Волочищини в становленні дослідної справи, популяризації наукових знань, підвищенні рівня розвитку сільського господарства.

Предметом дослідження є діяльність Михайла Григоровича Концевича, його заслуги в громадському, сільськогосподарському та науковому житті українців.

Мета дослідження полягає в тому, щоб на базі охарактеризованих джерел та літератури, документів (джерел усної історії, архівних матеріалів, матеріалів періодики, щоденників), кіно-фотодокументів, а також матеріалів, зібраних з розповідей односельчан та родичів, проаналізувати багатогранну діяльність Концевича Михайла Григоровича та його внесок у процеси державотворення України.

    Розуміючи складність та багатоплановість досліджуваної проблеми, зосереджено головну увагу на вирішенні наступних завдань:

  • визначити роль землеробства у розвитку і становленні української держави в ХХ столітті;

  • проаналізувати життєвий шлях Концевича Михайла Григоровича;

розкрити сутність основних напрямків його новаторської діяльності в галузі землеробства, які були спрямовані на піднесення народного господарства;

  • дослідити і систематизувати періоди діяльності Михайла Григоровича, зібрати дані про його родину, скласти перелік найвизначніших нагород героя. 

Методи дослідження: порівняльно-історичний, ретроспективний.

Практична цінність. Матеріал може використовуватися на уроках історії з метою патріотичного виховання учнів.

РОЗДІЛ 1

РОЛЬ ЗЕМЛЕРОБСТВА У РОЗВИТКУ І СТАНОВЛЕННІ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ В ХХ СТОЛІТТІ.

ДЕРЖАВОТВОРЧІ ПРОЦЕСИ ЦЬОГО ПЕРІОДУ

Економіка України, як і Росії, кінця XIX ст. - початку XX характеризувалась періодами злету і занепаду, але в цілому її розвиток відбувався по висхідній.

1900-1908 рр. можна охарактеризувати як період деякого занепаду. При цьому обсяги промислового виробництва зростали, але це відбувалось дуже нерівномірно. Зокрема, виплавка чавуну зменшилась, а видобуток вугілля зріс. Зростає кількість зайнятих робочих рук, загальний випуск промислової продукції.

В 1909-1913 рр. відбувається процес економічного зростання, який охопив практично всі галузі господарства України. Особливо швидкими темпами йшло зростання промислової продукції.

Як і в попередні роки, велике значення мала кредитна система на чолі з Державним банком. Він зберігав золотий запас країни, здійснював грошову емісію і основні розрахункові операції. Навколо Державного банку сформувалась велика кількість акціонерних комерційних банків, основним завданням яких було фінансування всього господарства країни.

Особливе місце серед них займали банки земельного (іпотечного) кредиту, два з них були державними: Дворянський земельний і Селянський поземельний, а десять - приватні. Ці банки видавали субсидії землевласникам, виступали посередниками в процесі купівлі - продажу земельних ділянок.

На початку XX ст. сільське господарство України продовжувало розвиватися капіталістичним шляхом за умов збереження залишків феодалізму, передусім великого поміщицького землеволодіння. В цей період існувало чимало поміщицьких латифундій, площа яких сягала десятків тисяч десятин землі. Напередодні соціального вибуху 1905 р. в Україні налічувалося 35,2 тис. поміщицьких господарств. У маєтках площею понад 500 десятин зосереджувалося майже 9 млн. десятин землі, тобто 20% місцевого земельного фонду. На відміну від інших регіонів Російської імперії господарство було більш розвинутим. Як і всюди, сільськогосподарське виробництво в Україні розвивалося нерівномірно, циклічно: періоди піднесення змінювалися кризами, депресіями, потім знову деяким пожвавленням. Там, де пережитки кріпаччини були найбільш поширені, переважав прусський шлях еволюції землеробства. І навпаки, в місцевостях із слабкими пережитками кріпаччини переважала тенденція до американського шляху розвитку.

Масові виступи селян в революції 1905-1907 рр. змусили уряд переглянути підходи до вирішення аграрного питання в Росії. Безпосереднє здійснення аграрної реформи розпочалось згідно з указом "Про доповнення деяких постанов діючого закону, що торкається селянського землеволодіння й землекористування" від 9 листопада 1906 р., проект якого розробив О. А. Столипін.

За роки проведення реформи було досягнуто суттєвих успіхів в розвитку аграрного сектора. Сільське господарство почало переходити до інтенсивного способу виробництва. В цей час кількість використаних мінеральних добрив збільшилась в два рази. Однак в цілому не було вирішено проблему голоду і відносного аграрного переселення. Сільське господарство залишалось в основному екстенсивним, його ефективність була низькою [4, c.56].

На початку 50-х років низька продуктивність сільського господарства залишалася. В 1950—1953 рр. загальний обсяг продукції зріс лише на 2 %, а землеробства зменшився на 1 %.

Поворотним пунктом у розвитку сільського господарства став вересень 1953—1955 рр., коли змінилася аграрна політика держави. Основні заходи були спрямовані на підвищення матеріальної зацікавленості колгоспів, збільшення державних асигнувань на потреби села, поліпшення технічного і кадрового забезпечення села.

З січня 1954 р. діяли постійні погектарні норми поставок тваринницької продукції, заборгованість минулих років з колгоспів було списано. Зменшено поставки овочів і картоплі. Частину продуктів колгоспники продавали державі у порядку закупок через заготівельні організації. В 1953—1958 рр. заготівельно-закупівельні ціни зросли на зерно у 7 разів, на картоплю — у 8, на продукти тваринництва — у 5,5 разів. Скасовано обов'язкові поставки сільськогосподарських продуктів із колгоспних дворів, удвічі знижені податки з присадибних господарств. У 1958 р. відмінено обов'язкові поставки. Встановлені єдині закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію, диференційовані по зонах країни. Змінилася практика планування. Колгоспи мали право з урахуванням планів заготівель і закупок визначати розмір посівних площ під певні культури, кількість худоби. Вперше колгоспники могли самі вирішувати, як використовувати власні ресурси. Почали впроваджувати щомісячно авансування колгоспників.

Важливе значення мала реорганізація в 1958 р. машинно-тракторних станцій. Техніку було реалізовано колгоспам і радгоспам, а МТС перетворено на ремонтно-технічні станції (РТС), функціями яких були продаж техніки колгоспам, ремонт її, постачання нафтопродуктів, запасних частин, добрив, отрутохімікатів [4, c. 39].

Прийняті заходи стимулювали сільськогосподарське виробництво. З середини 50-х років сільське господарство вперше стало рентабельним.

Колгоспи змушені були купувати техніку за підвищеними цінами. Закупівельні ціни 1958 р. були меншими порівняно з 1954—1957 рр. За цих умов доходи колгоспників зменшилися, заборгованість перед державою зросла. З 1963 р. уряд почав надавати короткострокові позики для купівлі добрив, насіння, молодняку. У 1964 р. було списано заборгованість за техніку на суму 180 млн крб. Проте ці заходи були недостатніми. Капіталовкладення в сільське господарство зростали повільно і в 1961—1965 рр. становили 16,5 % усіх інвестицій у господарство. Як і раніше, вони вкладалися у виробничі фонди, які за цей період зросли у колгоспах у 1,8, радгоспах — в 2,5 рази. Однак фондовіддача зменшилася з 1,47 крб. в 1958 р. до 0,87 крб. в 1965 р. у колгоспах і відповідно у радгоспах з 0,92 до 0.77 крб. [2, c.46].

У вересні 1965 р пленум ЦК КПРС прийняв спеціальну постанову «Про поліпшення управління промисловістю, удосконалення планування і посилення економічного стимулювання промислового виробництва», згідно з якою у другій половині 60-х років почала здійснюватись господарська реформа. Головна суть реформи (названої «косигінською») полягала в деякій лібералізації та демократизації господарської системи. Створювались науково-виробничі об'єднання, виникали нові галузі промисловості (роботобудування, мікроелектроніка та ін.), робилися спроби більш гнучкого планування. Реформа благодійно впливала на розвиток народного господарства. Восьму п'ятирічку (1966—1970 pp.) було успішно завершено, а всі наступи-п'ятирічні завдання розвитку народного господарства вже не виконувались. До початку 70-х років екстенсивні методи зростання економіки в основному вичерпали себе, в той час як науково-технічна революція, що розгорнулася в світі, вимагала переходу до інтенсивних методів підвищення продуктивності праці, науково-технічного прогресу. Зберігання ж командно-адміністративних методів управління з їх надмірною централізацією та жорсткою регламентацією відіграло виключно негативну роль в цій сфері. Система виявилась несприйнятливою до нових форм управління та ігнорувала позитивні аспекти реформи, які мали місце [6, c.54].

В умовах високих цін на нафту і газ на світовому ринку радянська країна робила ставку на розширення продажу сировини. Проте в розвинутих країнах швидко відбувався процес створення енергозберігаючих технологій, що викликало зменшення попиту на паливо і зниження світових цін на нього. Оскільки економіка УРСР входила до єдиного народногосподарського комплексу країни, то темпи занепаду в ній також набували катастрофічного характеру. За 15 років (з 1965 до 1980 р.) темпи зростання продуктивності суспільної праці в Україні зменшились більше ніж удвоє. Плани з більшості показників як у СРСР в цілому, так і в УРСР не виконувалися, а якість значної частини промислової продукції не відповідала світовим стандартам.

Важке становище склалося в сільському господарстві. Нова політика щодо села, яку намагався розробити березневий (1965 р.) пленум ЦК КПРС, виявилася в цілому неефективною, хоч і сприяла розв'язанню окремих проблем. Маючи родючі землі, наша країна перетворилась в лідера по закупівлі зерна за кордоном. Спроби розв'язати проблеми інтенсифікації сільського господарства як головної ланки агропромислового комплексу шляхом широкого розвитку міжгосподарської кооперації, створення агропромислових підприємств і комплексів без урахування економічних і соціальних умов господарювання на селі, особистих інтересів працівників обернулися великими втратами [7, c.71].

Сьогодні в українському землеробстві розробляють, вивчають і впроваджують кілька альтернативних напрямів:

- органічне землеробство (Organic Farming);

- біодинамічне землеробство (Biodynamic Agriculture);

- біоінтенсивне міні-землеробство (Biointensive Mini-Farming);

- маловитратне стале землеробство (LISA-LOW Input Sustainable Agriculture);

- екологічне землеробство (Ecological Farming).

Головним завданням землеробства, в тому числі й альтернативного, є забезпечення населення продуктами харчування з якісними та безпечними для людини показниками, тваринництва — кормами, а промисловості — сировиною. Землеробство має бути енергоощадним, малозатратним і ґрунтозахисним. Немає сумніву, що головні цілі землеробства благородні й відповідають загальнолюдським цінностям гармонізації взаємовідносин між людиною й природою[5, c.429].

Проте слід враховувати, що з розвитком суспільства на землеробство впливають як об’єктивні, так і суб’єктивні чинники. На початку ХХІ сторіччя до них належать:

- по-перше, зростання населення планети. За даними ООН, на початку 2008 року на планеті жило 6,6 млрд. людей. На 2050 рік передбачається збільшення народонаселення до 9 млрд. Слід зазначити, що нині щодня в світі від голоду помирає 24 тис. людей, у т. ч. 18 тис. дітей. У світі в напівголодному стані перебувають 850 млн. людей. У країнах з перехідною економікою недоїдають 25 млн. людей, у т. ч. 21 млн. із них проживає на території країн СНД. Водночас, за даними ООН, щорічно на планеті із ріллі виводять 21 млн. га. На одного жителя планети припадає близько 0,30 га ріллі, в Європі — 0,25, в Україні — 0,69 га. Отже, зростання населення планети потребує значного збільшення продуктів харчування;

- другим чинником, що впливає на розвиток землеробства, є зміна клімату на планеті. Щорічно в світі в атмосферу викидають понад 7 млрд. тонн СО2. За повідомленнями вчених, сьогодні спостерігається підвищена енергетична активність сонця. Такі зміни відчутно позначилися на землеробстві України в 2007 році: мали значний недобір урожаю сільськогосподарських культур. У цілому погодні умови вегетаційного періоду 2007 року були нетиповими для України, що виявилося в екстремальній посушливості (в південних областях дощів не було 60–80 і більше днів), екстремально підвищеній температурі (t° повітря сягала 35...37°С, а на поверхні ґрунту була близько 60°С) і екстремально низькому гідротермічному коефіцієнті (ГТК у зоні Лісостепу України був 0,6 за багаторічної норми — 1,3). Тож землеробство в Україні має бути ґрунтозахисним;

- третім чинником, що впливає на розвиток землеробства, є дефіцит енергоресурсів і, як наслідок, висока вартість нафти, газу та інших енергоносіїв. Тому сьогодні широко вивчають і розробляють альтернативні джерела енергії. Найдоступнішою є продукція рослинництва: високовуглеводна (зерно, цукор, картопля тощо) для отримання етанолу; високоолійна (ріпак, соя, соняшник тощо) — для виробництва біодизелю. Отже, сучасне землеробство має бути високопродуктивним і енергоощадним;

- четвертим чинником є ресурсне забезпечення землеробства. Врожайність вирощуваних культур не може бути вищою за ту, яка забезпечується природними ресурсами території, зокрема енергією фотосинтетично активної радіації (ФАР) та ресурсами вологи [9].

Узагальнюючи сказане вище, слід зазначити, що погіршення в країні екологічних умов, посилення процесів деградації ґрунтів, проблеми з виробництвом безпечних для людини продуктів харчування породжують потребу змінити усталену в Україні стратегію розвитку землеробства. Очевидно, що шлях подальшої інтенсифікації землеробства за допомогою техногенно-хімічних засобів і заходів — економічно нереальний і екологічно небезпечний. Водночас і орієнтація на органічне (біологічне) землеробство, розрекламоване в країнах Західної Європи, США, пов’язана з реальним господарським і економічним ризиком.

РОЗДІЛ 2

ЖИТТЯ У ПРАЦІ ДЛЯ ЛЮДЕЙ.

МИХАЙЛО ГРИГОРОВИЧ КОНЦЕВИЧ

Є люди , як свічки, -

Згоряють і відходять у небуття,

Є люди , як зірки, -

Горять і світять - все життя,

які горять і обігрівають все,

І не згасають і не згаснуть...

Н.Михальчук

Споконвіків цінилася праця землероба. Хоч і трудитися, аби щось мати, треба було до сьомого поту та раділи люди явним плодам свого працелюбства і знали - труд марним не буде.

Ще не стерлися в пам`яті Волочищини та й усієї Хмельниччини досягнення, яких добивалися трудівники ланів і полів. А слава про вагомі здобутки нашого земляка, Концевича Михайла Григоровича, йшла попереду його звершень і поширювалася далеко за межами Поділля.

Кожна людина, яка приходить на цей світ має клаптик землі, який називає рідним краєм.

У всякого своя доля

І свій шлях широкий...

Від чого ж залежить ота доля, отой шлях? Що це - Фатум? Чи, може творіння рук людських? Думаємо, від того, у чому людина вбачає сенс свого життя. Що робить головним: добро чи зло? Від цього вибору залежить, яке життя ми проживемо, який слід ми залишимо по собі. Про когось згадувати гидко. А при згадці про інших комусь стає тепліше на душі.

В усі часи, мабуть, всі люди хотіли, щоб їх пам'ятали. Настільки, що часом нехтували питанням, як саме їх пам'ятатимуть.

Герострат, грек з Ефесу, щоб обезсмертити своє ім'я підпалив диво світу - прекрасний храм Артеміди. Його запам'ятали, але якою ганебною лишилась по ньому слава!

Сяє золотими куполами на тлі блакитного неба Софія Київська - втілення висоти людського духу, скарбниця генія народної творчості. Цим незрівняним зразком зодчества уславив себе великий князь Ярослав, якого нарекли Мудрим.

Але найбільшої пошани заслуговують вчинки людей, що не ставили за мету здобути собі славу. До них і належить Михайло Григорович.

Народився він 16 серпня 1928 року в селі Писарівка Волочиського району Хмельницької області (Додаток 1).

Село Писарівка лежить на Правобережній частині України, в західній частині Волино-Подільської височини за 20 км від річки Збруч, притоки Дністра. Через село протікає річка Гнила. Відстань до районного центру — 24 км.

Зійшлася дружня родина і вирішили назвати хлопчика Михайликом. Тяжкі були роки. З раннього дитинства пізнав ціну хліба, пережив голодомор 1933-го, воєнне лихоліття, голод і холод повоєнних років. З чотирнадцяти літ став трудитися трактористом у рідному колгоспі с.Писарівка. В роки війни юнак сів за кермо трактора «Універсал ХТЗ». Тракторист був маленький і здавалося трактор їде сам, бо керманича не було видно (Додаток 3). На війну пішли батько і старший брат, а повернувся батько сам, брат загинув. В 1943 році в сім`ї народилося двоє близнюків Петро і Марія, після їх народження мати важко хворіла, а згодом її не стало. Щоб прогодувати сім`ю, батько їздив на заробітки, а Михайло залишався за старшого. З часом батько привів в хату нову господиню з дитиною - сином Антоном, а далі сім`я поповнилася ще братиком Миколою і сестричкою Софійкою. Тут тепер були твої, мої і наші діти. Словом нелегко, але час ішов, діти підростали.

В 1950 році Михайло зустрів свою долю - дівчину Ганну - вони одружилися і пішли жити з батьківського гнізда в окрему хату. Тай забрали ще з собою молодшого братика Петра. У сім`ї Концевичів народилося шестеро дітей: Валентина, Марія, Валерій, Галина, Людмила та Олексій, разом з ними підростав і брат Петро. Родина була дуже дружна, тут завжди панували спокій і злагода. Дітей до праці привчали змалечку.

Голова сім`ї вирощував в колгоспі буряки, а дружина працювала в полі і доглядала дітей, вела господарство. Прожило подружжя пліч о пліч і біді і в добрі 47 років. Гарною дружиною була Ганна своєму чоловікові. Завжди і в усьому допомагала і підтримувала чоловіка. Завжди з радістю зустрічала гостей, які дуже часто навідувались до Михайла.

А дітки підростали…. Вчилися, не боялися праці, кожен з них здобував освіту, побудували свої сім`ї і залишили батьківську оселю. Сини Валерій та Олексій пішли по батьковій стежині, стали агрономами. Дві дочки, Галина і Марія, нині працюють на Волочиському машинобудівному заводі на керівних посадах, у Рівному проживає дочка Людмила, яка працює в бюро технічної інвентаризації. Найстарша, Валентина, отримала педагогічну освіту, довгий час працювала заступником директора школи в Славуті. На жаль, немає уже серед живих Валерія та Валентини. Ще ніби зовсім недавно родина збиралася на 75-річчя до батька.

Раділи б своїм дітям і онукам й дотепер,але обірвалося крило їхньої долі. Ганна Антонівна померла в 1997 році, важко було пережити цей біль втрати, але його втішали онуки Дмитрик та Даринка, син Олексій та невістка Наталія, з якими Михайло Григорович доживав віку.

Гордився дідусь 12 внуками і 10 правнуками. Роман і Іван виконували інтернаціональний обов'язок в Косово, Аня проживає в Америці, Сергій - військовий, теж служив в миротворчих військах в Грузії, Іраку, Косово, в Америці. Вадим закінчив водний інститут, Софія - авіаційний університет, Ірина - архітектор, Наталя і Олександр - підприємці, Дмитро - студент Львівського політехнічного інституту, Даринка - учениця Писарівської школи.

Та Михайла завжди хвилювала думка, як виростити гарний врожай цукристих. Кажучи словами поета: «…земля для нього - вічний труд, вона його є ділом кревним, його життям, його єством». Закінчивши курси трактористів, в 1967році він став членом механізованої ланки по вирощуванні цукрових буряків. Входило в неї - 8-9 механізаторів і 50-60 жінок (членів ланки).В механізованій ланці не останню роль відігравали члени буряківничої ланки. Дуже старався Михайло, щоб полегшити їх працю. Раніше одна жінка могла обробити 60 соток буряка. А при новій технології до 3 гектарів. Три ланки – Андреєвої Зофії, Білої Катерини, Глущак Раїси - обробляли цукристі.

На той час головою колгоспу працював Григоренко Григорій Яремович - вчений агроном. В свій час він захистив дипломну роботу на тему «Шляхи одержання високих врожаїв цукрових буряків при мінімальних затратах ручної праці». І разом з членами подільської бригади вони вирішили все це втілити в життя. І їм це вдалося важкою, наполегливою працею. Розпочинали ранньою весною: закривали вологу, каткували, мульчували, сіяли, механізовано прорізували, підживлювали посіви 3-4 рази. Збирали буряки комбайном, кидали на купи, а вже потім жінки перечищали і відправляли на завод. Екіпаж Михайла Концевича з року в рік став вирощувати все більші урожаї цукрових буряків.

Сьогодні немає серед живих ланкової Андреєвої Зофії Федорівни, ланка якої неодноразово ставала переможцем соцзмагання, за що була нагороджена Орденом Знак Пошани.

В 1971 році бригада зібрала по 420 центнерів буряка з гектара на всіх 150 гектарах закріпленої землі. На той час це була висока врожайність, цукристість становила 16%.

Рік у рік добивався вагомих показників у праці. З часом очолив спеціалізовану ланку, яка вирощувала солодкі корені без затрат ручної праці за найпрогресивнішими технологіями. Саме тут до Михайла Григоровича прийшла заслужена слава. До нього за досвідом їхали буряководи з усіх кінців держави, його методи пропагували газети й журнали не лише в Україні, а й усього СРСР

(Додаток 2).

Михайло Григорович вчив інших і навчався сам. З раннього ранку трактор Концевича уже працював в полі і заїжджав в тракторний парк після заходу сонця.

Без відриву від виробництва став дипломованим спеціалістом, закінчивши Новоушицький технікум механізації сільського господарства. Батьківщина високо оцінила звитяжний труд подільського механізатора. Михайло Григорович удостоєний двох орденів Леніна (Додаток 4), ордена Жовтневої революції. 15 лютого 1972 року йому присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці за успіхи, досягненні у збільшенні виробництва і продажу державі зерна, цукрових буряків (Додаток 5). У 1977 році нагороджений Державною премією УРСР. До речі зірку Героя Соціалістичної праці він удостоївся першим у Хмельницькій області.

М.Г.Концевич обирався делегатом ХХV, ХХVІ, ХХVІІ з’їздів Компартії України, був кандидатом в члени ЦК КПУ, членом ревізійної комісії ЦК КПУ (Додаток 6).

Михайло Григорович працював цілодобово і напарники не підводили його ніколи. З часом це став злагоджений сильний механізований екіпаж. Сьогодні вже немає серед живих його друзів по роботі: бригадира тракторної бригади Губая Івана Корнійовича, кавалера двох орденів Леніна (кажуть про нього, що це був академік без диплома), Керебка Антона Вікентійовича (він найперший в колгоспі був нагороджений орденом Леніна), бригадира рільничої бригади Білого Станіслава Адамовича - кавалера двох орденів Леніна, механізатора Пастуха Геронія Михайловича.

Михайло Григорович пішов у вічність на 76-му році життя 16 листопада 2003 року. Перестало битися серце людини, яка все своє життя присвятила нелегкій, але почесній справі. Але, як написано на пам’ятнику, що стоїть на його могилі, «Є сила, що може забрати з життя. Але з пам`яті рідних ніколи».

Односельці добрим словом згадують Михайла Григоровича. Адже тепло в їхніх оселях, дороги з твердим покриттям - це теж його заслуга.

У світлу пам’ять про сумлінного трудівника, мудрого наставника, людину з щирим серцем – Михайла Григоровича Концевича прийнято рішення сесії Писарівської сільської ради від 21 липня 2004 року перейменувати вулицю Трудову на вулицю імені Михайла Концевича.

Ще й до сьогодні поле, що розляглося між Писарівкою і Війтівцями, ліворуч автомобільної траси, називають Полем героя. В другій половині минулого століття тут не один рік працювала механізована бригада, яка вирощувала понад 450-500 центнерів цукрових буряків. На ньому проводились семінари, школи передового досвіду. Три місяці навчались колеги із Тамбовської області, відвідували делегації із Болгарії, Чернівецької області. Дружній колектив механізаторів усіляко допомагав і підтримував Михайла Григоровича. Односельці гордилися ним, захоплювалися його ентузіазмом, старанністю, вимогливістю до себе.

Є ще люди, котрі пам'ятають, як працювали поряд з Михайлом Григоровичем. Це Пастух Петро, Цигода Петро, Глущак Михайло, ТернецькийАдам, Бідюков Леонід, Цигода Микола, Олійник Купріян.

Героя Соціалістичної Праці пам’ятають не тільки в Писарівці Волочиського району, але й в інших селах Хмельниччини. З теплотою згадував про нього кожен, хто проходить повз могилу відомого великого механізатора Поділля, якому сьогодні мало б виповнитися 88 років. Пам'ять про свого знатного земляка жителі Писарівки увіковічнили у назві однієї з вулиць села. А на будинку, де він проживав, встановлено меморіальну дошку. В урочистій атмосфері його відкрили сільський голова Катерина Голдасевич та його внук і правнучки прославленого буряковода Поділля.

Голова Ветеранської організації Волочиського району Олексій Довгалюк пообіцяв, що з часом в цьому будинку буде відкрито кімнату-музей Героя Соціалістичної праці, лауреата Державної премії Української Радянської Соціалістичної Республіки Михайла Григоровича Концевича, людини, котра зміст свого життя вбачала у наполегливій праці.

Досвідчений механізатор завжди ставився з повагою до земляків, згуртовував їх навколо себе, ніколи не скупився на добре слово чи пораду. Саме тому при написанні нашої роботи ми звернулися до свідчень очевидців, які працювали тривалий час пліч о пліч з Михайлом Григоровичем, а також зустрілися з його дітьми та онуками, які з гордістю говорять про свого батька, дідуся та прадідуся.

І ось, що вони нам повідомили:

Марія Міщук, жителька села Писарівка Волочиського району:

«Він нас збирав зранку докупки, розказував, як працювати. Бувало, він працював до ночі. І ми разом з ним. Треба грузити буряки до 4 години ранку чи до шостої, – і він з нами. Нелегко доводилося…. Дуже нелегко…. Не було механізації, як тепер…. Мало тракторів…. Багато роботи виконували вручну. Буряки доводилося збирати за «погрущиком». Якою б не була погода – дощ, не дощ, сніги – ми мусили працювати. А він разом з нами….»

Михайло Григорович намагався полегшити нашу ручну працю. Він був дуже чуйною людиною. І навіть коли отримав нагороду Соціалістичної Праці, він не змінився, а навпаки – став прихильнішим до людей.

Галина Глущак, донька Михайла Концевича:

Рис.2.1.

«Нашій родині треба позаздрити. Ми завжди трималися купки. Вже немає ні батька, ні матері, але ми всі проблеми вирішуємо разом.

Нещодавно захворів старший брат, і ми спільними зусиллями допомагали йому. Що б не сталося, ми завжди намагаємося триматися один за одного.»

Галина Михайлівна також розповіла нам одну зі своїх життєвих історій, яка безпосередньо пов’язана зі славою її батька, з його героїчним подвигом, з його великим внеском у процес державотворення України, як єдиної окремої держави, у процес розвитку економіки та фінансів у рідному краї.

Одного разу, коли її син ще малим пас корову, він запитав «Чому нас називають героями?» А Галина Михайлівна відповіла: «Бо твій дідусь був Героєм Соціалістичної Праці». І зараз їх в селі так і називають: діти героєві, онуки Героєві…

Чимало цікавого про свого дідуся розповів і Дмитро, онук Концевича Михайла Григоровича:

Рис.2.2.

«Пам’ятаю, коли був малим, дідусь давав корисні поради, коли я цього потребував. Коли мені хотілося морозива, купував його не лише мені, а й всім дітям, які гралися зі мною….»

Про трудовий шлях буряковода розповідають численні фотографії, вирізки з газет, документи, які експонувалися в сільському будинку культури.

Валерій Глущак, житель села Писарівка, теж добре пам’ятає Героя Соціалістичної Праці. І от що він нам повідомив:

«Я також добре знав Михайла Григоровича, адже працював трактористом. Я тоді ще був молодим хлопцем, а він – трохи старшим. Працювали разом. Одного разу навіть готували вареники! Михайло Григорович у роботі завжди любив порядок. Після того, як він отримав нагороду, він зовсім не змінився.»

Довгий час пліч-о-пліч з Михайлом Григоровичем працював Олександр Гуменюк, колишній голова колгоспу «Зоря» в селі Писарівка. За його словами, це була добра, чесна, скромна, працьовита людиною. Для молодих спеціалістів завжди намагався стати Михайло Григорович хорошим наставником та взірцем у роботі. Після себе підготував гідну зміну.

Розкидала доля сім`ю Концевичів по всьому світі. У рідному селі Писарівка залишився лише Олексій Михайлович Концевич, син Михайла Концевича.

Рис.2.3.

Він розповів, що виріс у тракторному парку. Батько завжди возив його у кабіні свого трактора. Коли став дорослішим, носив йому полуденки, які мама щоразу готувала. Батько привив синові любов до землі. Тому Олексій і залишився працювати біля неї в рідному селі, продовживши трудовий шлях свого батька.

Олексій Михайлович з захопленням розповідав нам про життя свого батька. Він підкреслив, що Михайло Григорович працював не лише трактористом, а й комбайнером. Коли ввечері повертався з полів додому, то завжди вмикав жовтий маячок, який повідомляв рідним, що господар вже наближається додому.

Син наголосив, що батько колись говорив, що настане такий час, коли буряки будуть вирощувати без затрат людської ручної роботи. На сьогодні його мрія збулася.

Першим трактором, на якому працював герой і в сніг, і в дощ, це був «Універсал»: без кабіни, з холодними сидіннями, на які він стелив фуфайку, щоб хоч трохи зігрітися. В кабіні завжди панував порядок, все було на своїх місцях. На польові роботи він виходив завжди ніби на новому тракторі чи комбайні.

Разом з Михайлом Концевичем трудовий шлях прокладав і Григорій Ковбасюк, колишній заступник голови колгоспу «Зоря» (с.Писарівка, Волочиського району). Він долучився до нашої розмови і повідомив, що з 14 років Михайло працював біля землі. Ще в юних роках він сів за кермо трактора. А трактори тоді були далеко не такі, як сучасні. Коли він отримав права тракториста, то працював й в інших селах Хмельниччини.

«Це була талановита людина, яка вміла організувати роботу так, щоб отримати високий результат. А результати його роботи ми бачимо й сьогодні.»

Михайло Григорович ділився своїм досвідом зі своїми колегами. До нього за консультаціями зверталися тодішні очільники господарств сіл Гарнишівки, Купеля. Він люб’язно надавав свої поради всім, хто цього потребував.

Рішенням Волочиської районної ради портрет Михайла Концевича було встановлено на Алеї слави поряд з іншими видатними діячами Волочищини. Також йому присвоєно звання «Почесний громадянин Волочиського району».

114 подолян удостоєні Золотої Зірки Героя Соціалістичної Праці. Серед них був і Михайло Григорович Концевич. Любив чоловік і співати. Часто брав участь у сільській художній самодіяльності.

Михайло Григорович Концевич залишив помітний слід на землі. Його ім`я глибоко вкарбувалось в пам'яті односельчан.

Його трудовий подвиг, служіння землі та найблагороднішій професії - хлібороба й годувальника залишаються взірцем для багатьох. Нам відомо, як нелегко сьогодні працювати на землі. Але лише завдяки такій наполегливій праці та умілому господарюванню досягнення в сільському господарстві останніх років стають загальновизнаними.

Пам'ять про славних і мудрих людей праці, непересічних особистостей нехай назавжди залишається у наших серцях.

Рішенням 10 сесії сільської ради 2 березня 2004 року іменем Михайла Концевича названа вулиця, на якій він проживав. Його пам'ятають друзі, рідні, просто подоляни, заради яких він жив і працював.

ВИСНОВКИ

Отже, в дослідницькій роботі розглянуто і проаналізовано життєвий шлях видатного землероба Волочищини Концевича Михайла Григоровича.

В першому розділі було визначено чинники, які впливали на процеси державотворення в середині ХХ століття.

В другому розділі було здійснено всебічний аналіз і показано значущість спадщини землероба Михайла Григоровича для розвитку сільського господарства України та його науково-освітнього забезпечення в 60-80-ті роки минулого століття.

Також ми спробували розкрити сутність основних напрямків новаторської діяльності ланкового в галузі землеробства, які були спрямовані на піднесення народного господарства.

Було досліджено і систематизовано матеріали про трудову діяльність Михайла Григоровича, зібрано дані про його родину, складено перелік найвизначніших нагород героя. 

У світлу пам’ять про сумлінного трудівника, мудрого наставника, людину з щирим серцем – Михайла Григоровича Концевича прийнято рішення сесії Писарівської сільської ради від 21 липня 2004 року перейменувати вулицю Трудову на вулицю імені Михайла Концевича.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. В. Й. Бузало. Леніна орден // Енциклопедія історії України: у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 114.

  2. Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ: Нарис політичної історії. – К., 1993

  3. Жулинський М. Силою, волею, словом народу // Голос України. – 1993. – 28 січня

  4. Іванов В. Історія держави і права України. – К., 2003.

  5. Iсторiя України: нове бачення: У 2 т. Т.2 / Пiд ред. В.Смолiя. – К., 1995. – С. 429-466.

  6. Історія держави і права України. – у 2-х т. – Т. 1, 2. / За ред. В. Тація. – К., 2003

  7. Історія держави і права України: Хрестоматія. – К., 1992

  8. Історія України. Під ред. В. Смолія. – К., 1997

  9. Копиленко О. Уроки Центральної Ради // Радянське право. – 1991. - № 11

  10. Крип’якевич І. Історія України. – Львів, 1994

  11. Кульчицький В., Настюк М., Тищик Б. Історія держави і права України. – К., 1996

  12. Політична історія України. – К., 2001

  13. Сторінки історії УРСР: факти, проблеми, люди. – К., 1990

  14. Субтельний О. Україна: історія. – К.,1993

ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ

https://uk.wikipedia.org/wiki

ДОДАТКИ

Додаток1

Тут народився подільський герой Концевич Михайло Григорович

Писарівка - село в Україні, у ВійтовецькійселищнійтериторіальнійгромадіВолочиськогорайонуХмельницькоїобласті. Населення становить 1837 осіб.

Дата виникнення:1593 р.

Площа:4 км²

Додаток 2

Фотоархіви сім`ї Концевичів

М.Г.Концевич

М.Г.Концевич

Додаток 3

Знаряддя праці Михайла Григоровича

Трактор «Універсал»

Комбайн «КСК-3»

Додаток 4

Нагорода Орден Леніна

Додаток 5

Звання «Герой Соціалістичної Праці»

Додаток 6

Інші нагороди Героя Соціалістичної Праці Концевича Михайла Григоровича

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.