Сьогоднішній впевнений поступ української освіти у загальноєвропейський простір неодмінно вимагає від неї постійного руху, оновлення, використання інноваційних технологій, але аж ніяк не стагнації. Педагогічний процес, як бурхлива ріка, не може стояти на місці, він повинен рухатися, наповнюватися нововведеннями та сміливими педагогічними експериментами. Треба зауважити, що такі вимоги часу були закріплені в Державній національній програмі «Освіта» («Україна ХХІ століття») постановою кабінету Міністрів України № 896 від 3 листопада 1993 року та в Законі України «Про освіту» 2006 року.


