Україна – найбільша держава Європи, регіони якої довгий час перебували у складі інших держав, але народ якої прагнув жити в своїй соборній державі. Відчуття цілісності і єдності міцнішають перед зовнішньою загрозою. В умовах російської агресії українці демонструють безліч прикладів взаємодопомоги та солідарності. Хоча різного роду політичні сили намагалися і досі намагаються маніпулювати на особливостях окремих регіонів, вишуковують мовні, релігійні та інші відмінності, щоб збурити протистояння між мешканцями різних областей, нас єднає бажання жити у своїй державі.
Це відчуття солідарності було і в 30-х роках, коли українські території перебували під окупацією кількох сусідніх держав. Про голод в радянській Україні в Галичині стало відомо ще на початку 1933 року. Галицькі українці не лише інформували світ про те, що мільйони українців вмирають від голоду, а й збирали продукти та гроші для голодуючих. Керівники підпільної ОУН постановили вбити консула СРСР у Львові. Виконавець – студент Микола Лемик – повинен був добровільно здатися поліції та постати перед судом. Розголос прагнули використати, щоб розповісти світові про страшні злочини радянського режиму. Студентові таки вдалося привернути увагу закордонних ЗМІ до мільйонів невинних жертв Голодомору.
Політичні вбивства мають місце і в ХХІ ст. 19 грудня 2016 року під час відкриття фотовиставки сучасного мистецтва в Анкарі застрелили російського посла в Туреччині Андрія Карлова. 22-річний нападник Мевлют Мерта Алтінтас, згодом теж убитий поліцейськими, розряджаючи обойму пістолета, викрикував: «Не забувайте про Алеппо!». Відповідальність за атентат взяло угруповання «Джейш аль-Фахт» («Армія завоювання»). В Україні цю подію сприйняли по-різному: хтось у соцмережах розмірковував про неприпустимість полювання на дипломатів, навіть за умови напружених міждержавних відносин і військових конфліктів, хтось одверто вітав це вбивство як акт справедливої помсти. Мер міста Дніпра Борис Філатов занотував у своїй «фейсбук»-сторінці: «Вбивство дипломатів завжди є кричущим порушенням міжнародних норм. Але коли світ заплющує очі на чужі страждання і відмовляється почути благання стражденних, то завжди знайдеться молодий, красивий і жертовний, хто нагадає світові про його підлість і лукавство». А «свободівець» Андрій Іллєнко написав в одній з газет: «Коли піднімають голову сили Зла, так, що, здається, не залишилося жодного шансу, – до нас докочується луна пострілу Миколи Лемика. І додає віри і наснаги». [1]
Дати правову і моральну оцінку атентату, вчиненого Миколою Лемиком задля широкого розголосу Голодомору 1932-1933 років – завдання бінарного уроку з історії України та правознавства у 10 класі. Зазвичай бінарний урок проводить двоє вчителів, запропонований урок може проводити і один вчитель, який викладає і історію, і правознавство. Під час уроку учні опрацюють документи, у яких розкривається на конкретному прикладі діяльність ОУН, поняття Голодомору, та за якими можна визначити складові кримінального правопорушення, познайомитися з учасниками кримінального процесу. Вчитель підводить до висновку, що моральна і правова оцінка діяння можуть різнитися. Завершальну дискусію запропоновано організувати навколо поняття «солідарності» та її проявів сьогодні.
Методична розробка базується на статті «Постріли в обороні мільйонів» у журналі «Локальна історія» [2].
