• Всеосвіта
  • Бібліотека
  • Архітектура
  • методичні вказівки до виконання курсового проекту "Дизайн житлового будинку"для студентів спеціальності 192 «Будівництво та цивільна інженерія» освітньо-професійної програми «Опорядження будівель і споруд та будівельний дизайн».

методичні вказівки до виконання курсового проекту "Дизайн житлового будинку"для студентів спеціальності 192 «Будівництво та цивільна інженерія» освітньо-професійної програми «Опорядження будівель і споруд та будівельний дизайн».

Опис документу:
Курсовий проект на тему «Дизайн житлового будинку» - одне з найважливіших програмних завдань з навчальної дисципліни «Кольоровий і просторовий дизайн» у вивченні теми житла для студентів спеціальності 192 «Будівництво та цивільна інженерія» освітньо-професійної програми «Опорядження будівель і споруд та будівельний дизайн».

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….

РОЗДІЛ 1. ОСНОВНІ ВІДОМОСТІ ПРО ЖИТЛО

1.1.Житло і місце будинків середньої поверховості типології житлових будинків .................................................................................................... 4

1.2. Особливості безліфтового житла ……………………………………….. 10

1.3. Типи безліфтових житлових будинків ...................................................... 11

1.4. Планувальні елементи безліфтових житлових будинків ......................... 12

1.5. Властивості житлових будинків середньої поверховості ………………. 15

1.6. Безліфтові житлові будинки з загальноквартирнимі комунікаціями .... 19

1.7. Безліфтові житлові будинки змішаної структури .................................... 26

1.8. Прийоми підвищення щільності забудови ……………………………….. 28

1.9. Проектування квартири ………………………………………………….... 29

1.10. Елементи квартири ………………………………………………………. 30

1.11. Принципи функціонального зонування …………………………………. 34

РОЗДІЛ 2. ВИРІШЕННЯ КОЛЬОРОВОГО І ПРОСТОРОВОГО ДИЗАЙНУ ЖИТЛОВОГО БУДИНКА

2.1. Конструкції як засіб побудови внутрішнього простору……………………

2.2. Дизайн житлового будинку з мансардним поверхом……………………..7 2.3. Поради при створенні дизайну інтерєрів житлових приміщень………...9

2.4. Дизайн інтер’єру кухні ……………………………………………..……. 12

2.5. Дизайн інтерєру загальної кімнати (вітальні)…………………….……...16

2.6. Дизайн інтер’єру спальні……………. …………………………………….17

РОЗДІЛ 3. ПОСЛІДОВНІСТЬ РОБОТИ НАД КУРСОВИМ ПРОЕКТОМ.........................................................................................................19

3.1.Схема благоустрою ділянки....................................................……10

3.2.Обємно-планувальне рішення.......................................................14 3.3.Плани поверхів житлового будинку............... ..............................18 3.4.Архітектурно-художня виразність житлового будинку та орієнтація приміщень …………………………………………….....31 РОЗДІЛ 4. ГРАФІЧНЕ ОФОРМЛЕННЯ КРЕСЛЕНЬ ТА ПОЯСНЮВАЛЬНОЇ ЗАПИСКИ 4.1. Графічна частина курсового проекту...........................................32

4.2.Побудова перспективи інтерєру……………………………………….. 20 4.3. Конструктивний аркуш ...........................................................................42 4.4.Пояснювальна записка ..............................................................................48

РОЗДІЛ 5. САМОСТІЙНА РОБОТА СТУДЕНТА ЯК ТВОРЧА РЕФЛЕКСІЯ ПРИ ПІДГОТОВЦІ ДО ВИКОНАННЯ КУРСОВОГО ПРОЕКТУ 5.1. Виконання реферату на тему «Дизайн інтерєрів житлового будинку»…………………………………………………………………………5.2. Питання до захисту курсового проекту ...............................................77 5.3.Критерії оцінювання курсового проекту.................................................78 ВИСНОВКИ....................................................................................................79 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ............................................80

ВСТУП

Курсовий проект на тему «Дизайн житлового будинку» - одне з найважливіших програмних завдань з навчальної дисципліни «Кольоровий і просторовий дизайн» у вивченні теми житла для студентів спеціальності 192 «Будівництво та цивільна інженерія» освітньо-професійної програми «Опорядження будівель і споруд та будівельний дизайн». Важливо відзначити, що об'єктом цього завдання буде масове житло, проектування якого має низку специфічних особливостей і складнощів, але в той же час дає можливість найбільш повно познайомитися з різноманітністю вимог, що пред'являються до житлових будинків і квартир. Найсуттєвішою особливістю роботи над цими об'єктами є їх орієнтація на анонімного споживача. Тому для проектування масового житла потрібне знання узагальнених і науково-обгрунтованих положень щодо його функціональної організації, що відображають типові і найбільш прогресивні форми побутової життєдіяльності більшості сімей, а, отже, вивчення основних факторів і принципів, які впливають на формування масових типів житла.

Рекомендація вибору для навчального проектування типів будинків для масового житла вимагає дотримання трьох основних принципів: а) принцип відповідності типу квартири - типу родини; це вимагає включення до складу будинку різних демографічних типів квартир і обліку способів життя різних родин; б) принцип дотримання рівноцінності квартир, тобто створення всім, хто проживають в будинку певного і рівноцінного рівня комфорту, причому це в рівній мірі справедливо і для муніципального і для комерційного житла; в) принцип створення максимального рівня комфорту і зручностей, при гранично економічних рішеннях, що вимагає обґрунтованого вибору будинку, раціонального проектування квартир і гранично економічного рішення забудови.

МЕТОЮ розробки курсового проекту є створення художньо виразної об'ємно-планувальної структури житлового будинку, що відповідає містобудівним вимогам забудови, здатного забезпечити високий рівень проживання родин різної чисельності і демографічного складу, при економічності планувального і конструктивного рішень.

Відповідно до мети потрібно вирішити такі ЗАВДАННЯ: 1) в якості генерального плану вирішити благоустрій території забудови; 2) обрати один з типів житлових будинків і виконати перепланування однієї квартири. Будинок може бути змінної поверховості або з мансардним поверхом; 3) розробити детальний план квартири для родини, яка має різний демографічний склад і кількість мешканців призначається автором, з урахуванням демографічної структури населення обраного району будівництва.

РОЗДІЛ 1. ОСНОВНІ ВІДОМОСТІ ПРО ЖИТЛО

    1. Житло і місце будинків середньої поверховості типології житлових будинків

Житловий будинок, мабуть, найближчий нам, самий зрозумілий і відомий архітектурний об'єкт, який на перший погляд, не представляє особливої ​​складності. Однак це не так. Сучасне житло це не просто будинок, це досить складна, ієрархічна система, що включає в себе не тільки світ речей, що оточують нас, квартиру і будинок, але і поселення в цілому. Ця система отримала назву житлового середовища. На кожному своєму рівні - від квартири до системи розселення житлове середовище має певну структуру. Так, в масштабі поселення, житлового району або комплексу вона являє собою сукупність елементів природного ландшафту, житлових будинків, об'єктів культурно-побутового призначення, транспортних, пішохідних шляхів, елементів благоустрою, озеленення. В межах будинку житлове середовище формується квартирами, елементами інженерно-комунікаційного забезпечення, іноді приміщеннями громадського призначення. Якість житлового середовища визначається її функціонально-планувальними елементами, гігієнічними, технічними, естетичними характеристиками, які в рівній мірі важливі і для квартири і для сельбищних зон. Наявність цих характеристик забезпечує комфорт проживання, а, отже, і соціальну ефективність житлового середовища.

При створенні якісного житлового середовища необхідно враховувати основні фактори, що впливають на проектування забудови. Це соціально-демографічні, природно-кліматичні, санітарно-гігієнічні, містобудівні, економічні, естетичні чинники. Вивчення цих факторів дозволяє виробити принципи, відповідно до яких можно формувати житлове середовище, і житлову забудову.

СОЦІАЛЬНІ ФАКТОРИ. На зріст житла найглибше впливає соціальна структура суспільства та соціальні процеси, що відбуваються в ньому. Всі види житла виконують загальні соціальні функції: функцію психологічного притулку; збереження здоров'я людей, які проживають в будинках; зміцнення і розвитку родин, створення в них здорового психологічного клімату; організації позаробочого часу; підвищення професійної кваліфікації; виховання дітей; створення умов для відпочинку. Кожна з цих функцій повинна отримати те чи інше матеріально-просторове втілення. Правильно запроектоване житло створює психологічну обстановку, в якій людина відчуває себе «вдома», може бути сама собою. Однак, людині необхідна не тільки захист від зовнішнього контролю і тиску, а й єднання з близькими людьми, важливо відчуття причетності до суспільства в цілому. Тому у всіх структурних одиницях житла важливо організовувати простір з урахуванням обох особистісних функцій людини. Як показує практика і дослідження різних житлових утворень (квартир, житлових дворів, районів), чітке функціональне зонування, виділення спеціальних просторів для різних видів життєдіяльності значно підвищує якість житла. Неуважне ставлення до цього питання, нечітка артикуляція просторів, призводить не тільки до незручності користування, а й до зіткнення інтересів різних людей або груп на одній території, невдоволення, зростання напруженості, конфліктів, погіршення якостей житлового середовища і багатьох інших негативних соціальних наслідків.

Відомо, що житловий фонд є частиною національного багатства країни і регулюється житловою політикою держави. Житлова політика це «система дій і заходів, що вживаються державою для вирішення житлової проблеми». Та чи інша житлова політика держави дозволяє певним чином формувати житловий фонд країни і, багато в чому, визначає містобудівні принципи формування житла. За соціальним призначенням фахівці розрізняють дві підсистеми житлового ринку: комерційну і соціальну. Комерційне житло (власне ринкове) це товар. Прибуток виходить за рахунок задоволення готівкового платоспроможного попиту. Головна особливість соціального житла, що відрізняє його від комерційного, - це часткова оплата його вартості з бюджетних джерел. У більшості країн тенденцією стало стирання кордонів між соціальної та комерційної підсистемами ринку. По-перше, почалося проникнення ринкових механізмів регулювання в соціальне житло (приватизаційна реформа). По-друге, зближення двох систем відбувається в результаті проникнення соціального житла в комерційне. По-третє, останнім часом постійно відбувається зближення соціального та комерційного житла за рахунок підвищення стандарту першого з них.

Соціальне житло в умовах ринку не означає погане житло і, як показує досвід розвинених країн, воно не обов'язково має бути державним або муніципальним. Соціальне житло існує у всіх економічно розвинених країнах і є формою забезпечення житлом малозабезпечених категорій населення, які не в змозі оплатити комерційне житло. При цьому за якістю і рівнем комфорту соціальне житло може не поступатися комерційному і навіть перевершувати його деякі сегменти. На основі наукових даних (санітарно-гігієнічних, медико-біологічних, екологічних тощо) з урахуванням культурних норм і економічних можливостей суспільства державою встановлюється певний прийнятний рівень житлових умов, який повинен бути наданий будь-якому домогосподарству - житловий стандарт, який включає в себе стандарт житла і стандарт надання житла. Родини, які мають високий рівень доходів можуть задовольнити свій попит (при досить розвиненому ринку житла), небагаті родини можуть розраховувати тільки на соціальне житло. Якщо родина не може повністю оплатити таке житло, їй повинні надаватися дотації (житлові субсидії). Таким чином, суспільство може надати гідні умови всім своїм членам згідно Конституції України стаття 47.

Функція проведення єдиної соціальної політики покладено на державу, яка повинна забезпечити певний стандарт житлових умов для всіх сімей в залежності від матеріальних і економічних можливостей суспільства. Одним з важливих елементів цього стандарту є норма житлової забезпеченості. Показник житлової забезпеченості це число квадратних метрів загальної площі, що припадає на душу населення. Сучасна норма житлової забезпеченості 13,65 кв.м. загальної площі на людину створює можливість активного розвитку загальносімейних і групових приміщень квартири, подальше збільшення цього показника дозволяє створювати особисті зони кожного члена сім'ї, що складаються з декількох приміщень. Від норми житлової забезпеченості залежить розмір квартири, число житлових кімнат і підсобних приміщень, але раціональна організація життєдіяльності сім'ї вимагає додаткових заходів. Тому необхідно закласти в проект соціальну модель оселі і дати їй матеріально-просторове оформлення. Соціальна модель житла - система вимог, що пред'являється родиною до функціональної програми і просторової структури. А ці вимоги в свою чергу визначають життя людей, тобто сукупністю форм і умов життєдіяльності індивідуума, соціальної групи, суспільства в цілому. Соціологи виділяють два основних типи способу життя: сільський і міський. Сільський спосіб життя орієнтований на господарську діяльність і самообслуговування в побуті, що вимагає додаткових господарських приміщень в житло; в той час як міський в основному орієнтований на громадське обслуговування і вимагає в квартирі приміщень, пов'язаних з утворенням, розвагами, відпочинком.

Демографічний склад населення також впливає на структуру житлового фонду, проектування якого ведеться з урахуванням таких демографічних характеристик, як темпи зростання населення (що визначають кількість житла), його статево-віковий склад (що визначають які типи житла: гуртожитки, квартирні будинки, будинки престарілих тощо треба будувати), число, розмір, структури родин (визначають які типи квартир і в якій кількості слід розміщувати в житлових будинках).

Важливою обставиною також є зміна вимог до житла у зв'язку з життєвого циклу родини. Вважається, що родина в міру свого розвитку проходить 5 етапів: 1 - етап життєдіяльності несімейної молоді; 2- етап формування родини, тобто її зростання до моменту народження останньої дитини; 3 - період стабільності; 4 - період зрілості або розпаду (окреме життя дітей); 5 - період «загасання». Зрозуміло, що з етапами життєвого циклу змінюються форми життєдіяльності, число членів родини, а, отже, і вимоги до житла.

У зв'язку з цим з'явилися квартири «на два покоління», як правило, мають внутрішній зв'язок і дозволяють використовувати різні частини квартири в залежності від циклу життєдіяльності родини.

    1. Особливості безліфтового житла

Житлові будинки мають сукупність різних ознак в залежності, від яких їх підрозділяють на різні типи. Найбільш стійкими ознаками є поверховість і зв'язок квартири з рівнем землі. За поверховості житлові будівлі підрозділяються на безліфтові (1-3 пов.) і ліфтові. Такий поділ пов'язано з тим, що наше будівельне законодавство встановило межу поверховості житлових будинків, після якого слід встановлювати ліфт. Він дорівнює 4 поверха. Якщо верхні квартири в будинку 2-х- рівневі, то висота безліфтового будинку може бути підвищена до 5 поверхів, так як відлік ведеться по позначці входу в квартиру.

Починаючи з середини 70-х років, безліфтовое житло стало привертати до себе пильну увагу, як споживачів, так і архітекторів. На той час багатоповерхове житло було досить добре вивчено, випробувано і з'явилася можливість проаналізувати і порівняти умови життя в обох типів. Порівняльний аналіз показав, що при інших рівних умовах (однаковому рівні інженерного забезпечення, нормах розселення, забезпечення санітарно-гігієнічних вимог) безліфтовое житло має велику кількість переваг.

1. Перше, і найбільш привабливе, з них полягає в можливості організувати безпосередній зв'язок квартири з природним оточенням, у багатьох випадках організувати індивідуальний вхід в квартири, надати мешканцям земельні ділянки або літні приміщення, що компенсують їх відсутність (веранди, тераси, внутрішні дворики і т. п.), а також індивідуальні гаражі.

2. Безліфтовое житло відповідає вимогам екологів, які вважають, що людина повинна жити не вище крон дерев, що захищають будинок від перегріву, пилу, шуму і створюють в прміщенні сприятливий мікроклімат.

3. Доступність дворового простору, візуальний зв'язок квартири з ним створює сприятливі умови для проживання людей похилого віку та родин з дітьми, знижує рекреаційну та побутову рухливість населення.

4. Завдяки невеликим інсоляціоним розривам безліфтова забудова дозволяє створювати дрібну структуру прибудинкових просторів, які виступають в якості «полупублічного» простору, гнучким кордоном між максимально приватним простором квартири і максимально публічним простором вулиці, створюючи тим самим сприятливий психологічний клімат в житловому середовищі.

5. Невелика величина прибудинкового простору забезпечує невеликий розмір соціальної ємності, тобто кількості людей, що становлять сусідську спільність. На думку фахівців, ігнорування «критичної величини групи» (оптимальний розмір якої від 50 до 200 чоловік) призводить до негативних соціальних наслідків.

6. Архітектурно-соціологічні обстеження підтвердили факт переваги і високу ступінь задоволення жителів будинків середньої поверховості іншим типам житла.

7. Важливою перевагою безліфтової забудови є її архітектурно-планувальні якості: різноманітність типів, співмасштабних з людиною, природою і навколишнім історичним середовищем, містобудівна маневреність і можливість створення багатого силуетного і об'ємно просторового рішення, доцільність застосування в специфічних містобудівних умовах (складний рельєф, перелоги, екстремальні природні умови і т.д.)

8. Дослідження показали, що грамотне застосування спеціальних типів житлових будинків середньої поверховості та ефективних архітектурно-планувальних прийомів дозволять отримати щільність забудови, рівну щільності забудови багатоповерхових кварталів. (350-450 чол. / га при нормованої щільності 5-7- поверхової забудови 300 чол. / га), тобто, підтверджує економічну ефективність такої забудови.

Всі ці якості безліфтових житлових будинків багаторазово підтверджені результатами національних і міжнародних конкурсів, а також більш ніж 30- річною практикою будівництва малоповерхової і средньоповерхової високощильної забудови за кордоном.

    1. Типи безліфтових житлових будинків

За характером зв'язку безліфтових будинків з навколишнім середовищем вони діляться на дві групи: з безпосереднім зв'язком з територією і зв'язком через комунікації. До першої групи належать 1-2-х-квартирні (садибні) і багатоквартирні (блоковані) будинку (Рис. 1). Як правило, ці будинки мають вхід з вулиці і приквартирну ділянку і мають від 1 до 3 поверхів.

Другу групу безліфтових будинків складають багатоквартирні житлові будинки з входами в квартири через загальні комунікації - сходи, галереї та коридори (Рис.2). Залежно від виду комунікацій ці будинки поділяються на будинки секційного, галерейного або коридорного типу. Як правило, вони бувають 3-5 (6) -поверхові (малоповерховими їх робити невигідно). Крім «чистих» типів будинків в практиці широко застосовуються будинки змішаної структури (Рис.3), різних планувальних структур зблокованих квартир, що мають вхід з вулиці або ділянки з багатоквартирними типами з входами в квартири з загальних комунікацій.

 

Рис. 1. а, б) садибні будинки: в) блоковані; г) блоковані атріумні будинки ; д) терасові будинки

Рис. 3 Будинки змішаної структури:а)блоковано-галерейні,б)блоковано-секційні,в)блоковані з атріумноми квартирами на 1 поверсі

Рис. 2 Будинки з входами через загальні комунікації

а) секційні,б) галерейні, в) коридорні

Особливе місце в ряду безліфтових будинків займають так звані терасові будинки, в яких у кожній квартирі є озеленений майданчик - тераса (як правило, на даху нижньої квартири), що імітує приквартирну земельну ділянку. Терасні будинку не є самостійним типом житлових будинків і являють собою різновиди вже згаданих типів, але, в той же час вони мають деяку специфіку проектування.

 1.4.Планувальні елементи безліфтових житлових будинків

Багатоквартирні будинки крім квартир містять ряд громадських елементів - вертикальні і горизонтальні комунікації, також можуть включати такі громадські приміщення як вестибюлі, холи, підсобні приміщення. Проектування цих приміщень суворо регламентується нормами.

СХОДИ можуть бути відкритими (в умовах жаркого клімату) і закритими, але завжди повинні проектуватися у вогнетривких конструкціях і відділятися від приміщень будь-якого призначення дверима, які відкриваються у бік виходу з будівлі (Рис.4). У всіх закритих сходах передбачається природне освітлення. У житлових будинках секційного типу заввишки до трьох поверхів включно допускається освітлення сходових клітин природним світлом через верхні ліхтаря в перекриттях. При цьому слід передбачати просвіт між маршами не менше 0,7 м або світлову шахту на всю висоту сходової клітини.

Рис.4. Основні типи сходів в безліфтових будинках: а) для 2-4 поверхових будинків; б) для коридорних будинків; в) для будинків зі сміттєпроводами; г) з верхнім освітлення через ліхтар для 2-3 поверхових будинків; д) з верхнім освітленням через ліхтар для 5-6 поверхових будинків.

У 4-6 поверхових житлових будинках секційного типу нормами також допускається проектування сходів з верхнім світлом, але при цьому слід передбачати додаткові протипожежні заходи: необхідно влаштовувати світлову шахту на всю висоту сходів з горизонтальним перетином площею 4 кв.м., світловим прорізом у даху 11,5 кв.м. і автоматичним відкриванням фрамуги в ньому; у всіх квартирах - балкони або лоджії, з'єднані пожежною драбиною до 2 поверху; пожежною сигналізацією і т.п. Ширина сходових майданчиків робиться не менше ширини маршу, але не менше 1,2 м. У сходових клітинах допускається встановлювати тільки прилади опалення, сміттєпроводи та поштові скриньки, але при цьому нормативна ширина проходу по сходових маршах і майданчиках не повинна зменшуватися. У практиці найбільш вживані двохмаршові сходи з ухилом 1: 2 (при цьому висота підсходинки становить 15 см, ширина проступи -30 см), хоча сходи можуть бути 3-х і 4-маршові. Кількість щаблів у марші повинно бути не менше 3 і не більше 10 (на внутрішньоквартирних сходах - 18).

ГАЛЕРЕЇ це відкриті проходи з зовнішньої сторони будівлі, слугують для підходу до квартир від сходів. Мінімальна ширина галереї -1,2 м, при невеликій ширині часто для зручності входу в квартиру роблять ніші або місцеві розширення. Входи в квартири проектують з тамбуром.

КОРИДОРИ також як і галереї є горизонтальними комунікаціями. При довжині коридору до 40 м його ширина повинна бути не менше 1,4 м, понад 40 м - не менше 1,6 м. Коридори повинні мати природне освітлення і провітрювання через вікна в їх торцях. При одному освітленому торці довжина коридору не повинна перевищувати 24 м, при двох - 48 м. При великій довжині коридору в ньому передбачають світлові кишені - розширення, що мають вікна. Ширина кишені не повинна бути менше половини його глибини (без урахування ширини прилеглого коридору), крім того, відстань між світловими кишенями повинна бути не більше 24 м, а між світловим кишенями і вікном у торці корпусу не більше 30 м.

ВХОДИ В БУДИНОК. У всіх будівельно-кліматичних районах входи в будинки влаштовуються через тамбури (рис.7), глибиною не менше 1,2 м. Це відноситься до одноквартирних, блокованих і вестибюлів всіх багатоквартирних будинків. У секційних і коридорних будинках вхід передбачають безпосередньо через сходову клітину (що більш економічно) або через вестибюль, в якому можуть бути розміщені колясочні, місця для зберігання велосипедів, поштові ящики, комори або підсобні приміщення (що більш комфортно) (Рис.5)

Рис.5. Варіанти рішень входів в будинок :

а) розріз по сходах; б) вхід через сходову клітину;в) вхід через вестибюль; г) вхід зі сквозним проходом через вестибюль

НЕЖИТЛОВІ ПРИМІЩЕННЯ можуть включатися до склада житлових будинків. У цокольних і підвальних поверхах можуть розташовуватися домашні пральні, особисті сауни і тренажерні зали, призначені для користування мешканцями цього будинку, гаражі для особистих автомобілів. У ряді випадків можливе розміщення в перших поверхах житлових будинків невеликих підприємств обслуговування, майстерень, маленьких офісів, магазинчиків, приватних дитячих садів. Не можна проектувати в житлових будинках великих громадських підприємств, пов'язаних з шумом, шкідливими і легкозаймистими речовинами, громадські вбиральні, похоронні бюро і т.п. Громадські приміщення повинні мати свої входи, ізольовані від входів в квартири. Можливо пристрій деяких таких нежитлових приміщень (офіси, майстерні художників) в мансардних поверхах, але в цьому випадку вихід на сходову клітку житлової частини будинку слід передбачати через тамбур з протипожежними дверима.

1.5.Властивості житлових будинків середньої поверховості

БЛОКОВАНИЙ БУДИНОК. Хоча блокований будинок відноситься до малоповерхових типів житла, але оскільки він дуже комфортабельний, економічний і, найголовніше, є однією з головних складових частин будинків змішаної структури. Блокований будинок може бути 1-2-3-поверховим і складатися з одного або декількох блоків, де під блоком розуміють закінчений, як в будівельному, так і в інженерному відношенні, неподільний об'ємно-планувальний елемент, скомпонований з однієї або декількох квартир (Рис. 6). У такому будинку всі квартири мають самостійні входи і для кожної можна організувати примикаючу до неї ділянку. У будинків блокованого типу, як правило, необмежена орієнтація по сторонах світу, так як квартири в більшості випадків мають світловий фронт на протилежних або суміжних сторонах. Це створює сприятливі умови для освітленості, інсоляції, наскрізного або кутового провітрювання. Житлові будинки утворюються з'єднанням однакових або різних за типами квартир і поверховості блоків. Основний тип блоку - рядовий (входи в квартири знаходяться з двох сторін, стіни блоку суміжні з сусідніми). По краях перебувають торцеві блоки, які мають світловий фронт з трьох сторін і тому квартири в них вирішуються інакше, ніж в рядових блоках. У будинках складної конфігурації використовуються поворотні блоки. Зазвичай блок складається з однієї або декількох квартир. Найчастіше застосовуються три основні типи: одноповерхові в одноповерхових блоках; одноповерхові в двоповерхових блоках; двоповерхові (котеджного типу) квартири. Найбільш раціональні останні. Зустрічаються і більш складні рішення: двоповерхові з неповним другим або третім поверхом, квартири з мансардою, триповерхові, з односторонньою орієнтацією.

 

Рис.6 Типи блок- квартир: а) 2-х поверховий рядовий блок; б) 2-х поверховий торцевий блок; в) 2-х поверховий поворотний (кутовий блок); г) 3-х поверховий рядовий блок

ОДНОПОВЕРХОВІ КВАРТИРИ найбільш близькі по комфорту до садибних будинках, але найменш економічні. Двоповерхові блоки з одноповерховими квартирами економічніше попередніх, але мають істотний недолік - нерівноцінність верхньої і нижньої квартири: у верхній, до якої треба підніматися по сходах, немає підвалу, утруднений зв'язок з ділянкою, вікна виходять на чужу ділянку. Як правило, входи в квартири влаштовані з різних сторін і доводиться робити додаткові під'їзди. Тому одноповерхові блок-квартири застосовуються вкрай рідко.

Рис.7 1) 3-поверховий блокований будинок на рельєфі;2) 2-поверховий блокований будинок з гаражем перед будинком; 3) 3 поверховий блокований будинок з внутрішнім двориком на першому поверсі.

ДВОПОВЕРХОВІ БЛОКИ З КВАРТИРАМИ У ДВОХ РІВНЯХ - найбільш

поширений тип блокованого будинку (Рис.7). Квартири великі, мають чітке зонування, прекрасні умови для інсоляції і провітрювання. Зазвичай перший поверх відводиться для організації громадської зони (іноді в неї включають кабінет і спальню батьків), другий - під індивідуальну зону.

Триповерхові блоки розроблені для підвищення щільності забудови (Рис.7). Традиційний прийом планування такого будинку виражається в розміщенні громадської зони в першому рівні квартири, а двох верхніх розташовуються спальні з санвузлами. Інший прийом, більш популярний, полягає в розміщенні в першому поверсі передньої, підсобних приміщень і гаража, а житлові приміщення розташовуються на верхніх поверхах.

БЛОКИ З КВАРТИРАМИ. Однобічна орієнтація - кожен з цих блоків складається зі спарених квартир, звернених на протилежні сторони будинку. Будинки, що складаються з таких блоків, називають будинками з дворядним блокуванням. Вони економічні завдяки великій глибині корпусу, але мають обмежену містобудівну маневреність, так квартири в них з односторонньою орієнтацією. Ділянки розташовуються з двох сторін будинку, і тому він неминуче відсувається від червоної лінії забудови.

Хрестоподібні блоки необхідні для підвищення щільності забудови. Вони зазвичай складаються з 4 однотипних одно або двоповерхових квартир, що мають двосторонню орієнтацію, наскрізне або кутове провітрювання.

Для блокування кожен блок повинен мати не менше 2 глухих торцевих стін (Рис.8)

Рис.8 Блок-квартири з двориками (атріумами): а) одноповерховий 3-кімнатний блок; б) одноповерховий 4-кімнатний блок з кухнею у внутрішнього кута; в) одноповерховий 4-кімнатний блок з коридором з боку дворика; г) дво- поверховий 5-кімнатний блок; д) блокування атріумних блок-квартир (килимова забудова)

БЛОК-КВАРТИРИ з двориками (атріумного типу) дозволяють створювати килимову забудову, що дає дуже високі показники щільності. Наявність дворика дозволяє висвітлити основні приміщення квартири зсередини, завдяки чому відпадає необхідність дотримуватися розриви між сусідніми блоками. Однак при проектуванні слід враховувати, що при двох поверхах дворики стають занадто глибокими і в квартиру потрапляє менше світла, тому другий поверх (якщо він є) повинен займати тільки частину плану (Рис.8)

БЛОК-КВАРТИРИ ДЛЯ ЗАБУДОВИ на рельєфі. Для забудови схилів характерне ступеневе розташування блок-квартир з утворенням у кожної квартири тераси, яка утворюється дахом нижньої квартири. Блоковані будинки на рельєфі по своїм планувальним ознаками підрозділяються на будинку: з однорядним блокуванням з однією блок-квартирою на поверсі; з дворядним блокуванням з двома блок-квартирами на поверсі; будинки, де на кожному поверсі блокується кілька квартир, в цьому випадку вони повинні мати поверхові коридори (Рис.9).

Рис.10 Прийоми блокування і типи сходів в терасових будинках на рельєфі: а) однорядна; б) дворядна; в) багаторядна; г) організація входів в терасові блоки з многорядним блокуванням через коридори; д) типи сходів в залежності від ухилу

Будівництво таких будинків ведеться на схилах від 15 до 80%. Залежно від ухилу визначається глибина зсуву блок-квартир, їх форма і розміри. Здебільшого вони бувають багатокімнатними зі складною в плані конфігурацією: Г-подібною, Т-подібною, Z-подібною.

Рис. 11 Терасні 1-2 поверхові будинки на ділянці з сильним рельєфом: а) розріз по дому; б) плани.

 

Рис.12. Терасна забудова на рельєфі з г-подібними блок- квартирами

Рис.13. Терасна забудова блокованими будинками з квартирами зі зміщенням на піврівня.

СПОСОБИ БЛОКУВАННЯ. Їх можна звести до 5 основних типів: а) лінійний тип; б) блокування із зсувом; в) блокування через господарські споруди (гаражі, кухні, санвузли - в південних районах, тамбури, оранжереї - в північних); г) блокування з утворенням суцільної «килимової» забудови; д) можливий і більш складний тип блокування, коли лінійна або будь-яка інша утворюють дворики. (Рис.14)

Рис.14. Типи блокування.

1.6. Безліфтові житлові будинки з загальноквартирними комунікаціями

Секційні будинки - будинки, де основним видом комунікації є сходи, навколо яких і групуються квартири. На відміну від блокованих будинків, де раціональніше розміщувати великі квартири, в секційних можна проектувати всі типи квартир від одно - до багатокімнатних. Відповідно до числа і типом квартир прийнято умовне позначення типу секції, де число цифр відповідає числу квартир в секції, а значення цифр - числа кімнат в квартирі, наприклад: 1-2-3, 1-2-2-3 (Рис.15). Велике число квартир в секцію не завжди виправдано, так як виникає необхідність влаштування додаткових коридорів і холів для входів до квартири. Найбільш економічними для безліфтового будівництва є 3-4-квартирні секції, найбільш комфортабельними - 2-квартирні, але в них слід розміщувати багатокімнатні квартири великої площі. Планувальна структура секції (число квартир і їх розташування) визначає їх можливу орієнтацію по сторонах світу. Залежно від цього секції діляться на широтні і меридіональні, з вільною, частково вільною і обмеженою орієнтацією. Широтні володіють великою містобудівною маневреністю, так можуть бути використані з різноманітною орієнтацією. Меридіональні секції можуть бути використані тільки тоді, коли поздовжня вісь будинку орієнтована в меридіональному напрямку з півночі на південь.

Рис.15. Типи секцій по числу квартир і ориєнтації: а) двоквартирні; б) триквартирні; в) чьотириквартирні.

ПРИЙОМИ ПОБУДОВИ І ТИПИ СЕКЦІЙНИХ БУДИНКІВ. В залежно від розташування в плані будинку секції бувають: рядові, торцеві, поворотні (Рис.16).

Рис.16. Типи секцій: а) звичайна; б) торцева; г) поворотна; д) односекційний будинок

Залежно від розташування квартир щодо сходової клітини секції можуть бути симетричними і асиметричними (останні дають велику кількість композиційних прийомів, що дозволяють створювати красиві квартири і мальовничу забудову) (Рис.17). Секційний будинок може бути односекційний.

Рис.17.Триквартирна ассиметрична секція

 

Двоквартирні секції (Рис.18,19) мають необмежену свободу орієнтації, так як квартири в них зазвичай двобічні. У південних і північних районах можливо однобічне розташування житлових кімнат, тоді на півдні їх звертають на південну або південно-східну сторону горизонту до панівним вітрам, на півночі, навпаки відвертають від зимових вітрів, а на північ орієнтують кухні, сходи, підсобні приміщення.

Рис.18 Типи секціційних будинків:

а) дві симетричні двоквартирні секції: звичайна і поворотна; б) блокування цих секцій навколо двору; г) компактне рішення трьохсекційного будинку з 4-квартирною секцією навколо внутрішнього дворика

ТРИКВАРТІРНІ СЕКЦІЇ секції (Рис.20) мають досить вільну орієнтацію, вони найбільш поширені, так як дуже економічні і відповідають вимогам демографії з набору квартир (тобто містять 1-2-3-кімнатні квартири, потреба в яких найбільш поширена.)

Рис.19.2-х квартирні секції Рис.20. 3-х квартирні секції

Рис.21. 4-х квартирні секції

Чотириквартирні секції (Рис.21) умовно поділяються на секції з обмеженою орієнтацією, секції з умовно обмеженою орієнтацією і необмеженою орієнтацією. Секції з обмеженою орієнтацією - меридіональні, в них всі квартири мають однобічну орієнтацію; секції з частково обмеженою орієнтацією мають 2 квартири, звернені на один бік горизонту, і 2 з двобічною орієнтацією; секції з необмеженою орієнтацією мають всі квартири з 2-бічною орієнтацією.

Рис.22. Поворотні секції: а) з косим кутом в торці секції б) з поворотом в середній частині в) з косою вставкою всередині секції; г) секція (з поворотом на 90˚).

ПОВОРОТНІ секції використовують для створення будинків складних за формою в плані. Найбільш часто зустрічаються будинки з поворотом на 135 градусів і кутові секції з поворотом на 90 градусів. Гострі кути створюють занадто багато труднощів з плануванням квартир. У практиці прийнято проектувати 3 основні типи поворотних секцій (Рис.22). Секції з поворотом на 90 градусів мають іншу планувальну структуру: зазвичай у внутрішнього кута роблять сходи, входи в квартири організують зі сходового майданчика або з коридору, Рис.23. Секції з блокуванням за кількома напрямками. а) секції складного обрису; б) житлова група, скомпонована з таких секцій

що примикає до стіни сходової клітини. Ці секції містять 3 або 4 квартири: трьохквартирні секції мають необмежену орієнтацію, оскільки містять 2 квартири двосторонні і одну кутову. 4-х-квартирна секція має частково обмежену орієнтацію за рахунок квартири з одностороннім світловим фронтом. Важливо відзначити секції з блокуванням за кількома напрямками. Серед них хрестоподібні секції, трилисник і секції вільної форми. При блокуванні таких секцій можливе створення безперервних структур, що утворюють забудову високої щільності або застосування їх як точкових будинків. (Рис.23)

ТОРЦЕВІ секції розташовуються по краях будинку. Оскільки ця секція має тристоронній світловий фронт доцільно проектувати в них квартири з плануванням, відмінним від планування рядових секцій.

Односекційні будинки мають тільки один вузол вертикальних комунікацій - сходи і порівняно невеликі розміри в плані (Рис.23). Планування відрізняється зверненням житлових приміщень на всі боки горизонту, завдяки чому будинки мають оптимальні умови інсоляції і провітрювання квартир.

ПРИЙОМИ БЛОКУВАННЯ в секційних будинках схожі блокуванням квартир в малоповерхових блокованого типу. Однак слід звертати увагу на положення сходів, які слід розташовувати так, щоб вони знаходилися з одного боку будинку і переважно з боку двору. Це необхідно для раціональної організації під'їздів до квартир, зв'язку квартир з господарським двором.

ТЕРРАСНІ СЕКЦІЙНІ БУДИНКИ. Цей прийом служить для підвищення комфортабельності житла. Террасна побудова створюється за рахунок зміщення верхніх квартир над нижніми за рахунок зміни площі квартир і зміни кількості кімнат, при цьому в кожній квартирі створюються відкриті тераси. Заслуговує уваги прийом освітлення террасного будинку шляхом відкидання в міру підйому житлових кімнат. При проектуванні террасних будинків важливо суворо фіксувати положення санвузлів, кухонь, каналів (Рис.24).

Рис.24 Террасний секційний будинок: а) план і фасад; б) житлова група з будинків такого типу

ГАЛЕРЕЙНІ І КОРИДОРНІ БУДИНКИ. Такі будинки мають багато спільних рис, оскільки в основі планування у них лежить розвинена горизонтальна комунікація, що з'єднує квартири зі сходами, тільки в першому випадку вона розташовується збоку від ряду квартир, в іншому - між двома їх рядами. Ці типи будинків не такі універсальні як секційні. Галерейні будинки призначені для будівництва в теплому кліматі. Всі квартири в таких будинках мають двобічну орієнтацію, підсобні приміщення, як правило, звертають на галерею і освітлюють їх з неї, тоді як всі житлові звертаються на сприятливі боки горизонту.

Коридорні будинку більш відповідають холодним кліматичним умовам: у них широкий корпус, обмежена кількість входів. У будинках з однобічними поверховими квартирами відсутнє наскрізне провітрювання, і їх використовують в екстремальних умовах, коли потрібен захист від холодних вітрів, снігових чи пилових бур. Галерейні та коридорні будинки досить економічні, оскільки в них мінімальна кількість сходів; в коридорних - широкий корпус; в галерейних - дешевизна і легкість конструкції самої галереї і сходів, які можна виносити за межі габаритів будівлі. Галереї (коридори) можуть розташовуватися в кожному поверсі, через поверх або два і, відповідно, обслуговувати 1, 2 або 3 поверхи. Залежно від обраної схеми проектуються відповідні їм типи одно або двоповерхових квартир. З економічної точки зору краще влаштовувати одну галерею (коридор) на 2 або 3 поверхи і рядові квартири робити невеликими. У торцях можна розміщувати квартири з більшою кількістю кімнат. До недоліків цих типів будинків слід віднести невисокий рівень комфорту, який обумовлений недостатньою ізоляцією квартир від шуму від постійного ходіння людей повз вікна (в галерейному будинку) і дверей квартир.

ПРИЙОМИ ПОБУДОВИ ГАЛЕРЕЙНИХ БУДИНКІВ. Планувальні схеми галерейних будинків можна звести до трьох основних груп (Рис.25): лінійні, зчленовані і просторові.

Рис.25. Планувальні схеми галерейних будинків: 1) лінійні; 2) зчленовані; 3) просторові

Протяжність будинків з одними сходами зазвичай не перевищує 40 м. Положення сходів визначається необхідністю скорочення шляху до найвіддаленішої квартири і буває близько 20-25 м. Різновидом галерейного будинку є галерейно-секційний будинок. Іншим різновидом є галерейний будинок терасної структури. Терраси в них утворюються також як і в террасних секційних будинках за рахунок скорочення квартири в глибину або зсування квартир по поверхах відносно один одного. Також представляють інтерес просторові типи галерейних будинків: навколо відкритих і закритих дворів, а будинки, щільно присунуті один до одного галереями (Рис.26).

Рис.26. Приклади галерейних будинків: а) навколо внутрішнього критого двору; б) із загальною галереєю.

ПРИЙОМИ ПОБУДОВИ КОРИДОРНИХ БУДИНКІВ. Важливо враховувати, що в коридорних будинках середньої поверховості при загальній площі квартир на поверсі 550 кв.м. і більше коридори повинні мати виходи не менше ніж на дві сходові клітини Планування квартир в будинках коридорного типу відрізняється від таких в будинках галерейного типу. Оскільки нормами забороняється проектування кухонь без природного світла, то в коридорних будинках вони повинні розташовуватися не біля входу, як в галерейних, а біля зовнішньої стіни. Так само, як і в галерейних, в них застосовують різні типи квартир; в одному, двох, півтора рівнях в залежності від розташування коридору, який, як і в галерейних будинках може розташовуватися через 1,2 або 3 поверхи.

Рис.27. Планувальні схеми коридорних будинків: а) прямокутні; б) будинку зі зрушенням для освітлення і провітрювання коридорів; г) трьохпроменеві будинку

За планувальним схемами коридорні будинки можуть бути прямокутними, прямокутними із зсувом, з'єднаними під кутом один до одного або більше складної конфігурації (Рис.27). У компонуванні планів коридорного будинку важливо розташування і число сходів, які зазвичай проектують в місцях зчленування окремих ділянок будинку, а при простому прямокутному плані - в середині або в торцях (Рис.28).

Рис.28. 2-3 поверховий коридорний будинок; квартири в одному і двох рівнях. Входи в квартири здійснюються через коридори, розташовані на другому поверсі; а) план першого поверху; б) план другого поверху; в) розріз по будівлі

1.7. Безліфтові житлові будинки змішаної структури

У розглянутих раніше типах будинків всі квартири, однотипні по плануванню, розташовувалися одна над іншою, плани поверхів здебільшого повторювалися. У будинках зі змішаними рішеннями поєднуються квартири різних планувальних структур. Комбінації можуть бути самими різними, як по вертикалі, так і по горизонталі, вони практично невичерпні. У будинках зі змішаними рішеннями поєднуються квартири різних планувальних структур. Комбінації можуть бути самими різними, як по вертикалі, так і по горизонталі, вони практично невичерпні. У будь-якому випадку необхідно пом’ятати про суміщення елементів конструкцій, вентканалів і санітарних вузлів. Найчастіше на практиці зустрічається поєднання блокованого типу будинку з галерейним, коридорним або секційним. Такий вибір не випадковий: перші поверхи не найзручніші для проживання в місті, а організація атріумної або двоповерхової квартири з двориком різко підвищує комфортабельність і привабливість такої квартири. Зустрічаються будинку з поєднаннями трьох планувальних структур: блокованої в перших 2 поверхах, галерейної з двоповерховими квартирами на наступних 2, і нагорі секційна схема розміщення квартир (рис.29).

Рис.29. Схеми поєднання різних типологічних структур в будівлі.

Рис.30. Приклад будинку змішаної структури: а) планування будинку; б) фрагмент фасаду.

Комбінація різних планувальних схем дозволяє вирішити архітектору безліч проблем: в тому числі підвищення щільності забудови, більш тісного зв'язку житла з природою, отримання повного демографічного набору квартир в одному будинку, рішення проблем першого і останнього поверху, пристрої гаражів, обслуговуючих приміщень. Великі композиційні можливості, закладені в основі різноманітних поєднань різних структурних побудов, дозволяють створити цікаві архітектурні рішення. Тому змішані типи будинків середньої поверховості користуються особливою популярністю (Рис.30).

1.8. Прийоми підвищення щільності забудови

Підвищення щільності забудови без підвищення поверховості визначається наявністю двох умов:

1. Це інтенсивне використання території, тобто більш тісне розташування будинків на ділянці.

2. Застосування будинків з розвитком плану в глибину при скороченні фронту фасаду і забудови.

Дотримання першої умови вимагає проектування типів будинків, що дозволяють здійснити багаторазове блокування, скорочувати «побутові» і інсоляційні розриви між будівлями. Для цього необхідно вибирати секції з можливістю 2-4 бічного блокування (Рис.23,24), галерейні будинки при відповідних прийомах планування (Рис.26), застосовувати різні типи будинків в одній групі (мал.31), використовувати будинки змішаної структури, а також спеціальні планувальні прийоми квартир, що дозволяють максимально скоротити відстань між будинками. Другою важливою умовою підвищення щільності забудови є збільшення лінійної щільності. Для дотримання цієї умови необхідні будинки, в яких квартири або цілі секції мали б скорочений фронт по фасаду і були більш розвинені в глибину (Рис.31б). Це стосується не тільки будинків, але і самої забудови, коли вона утворює широку смугу щільно забудованої будинками території. Для підвищення лінійної щільності необхідно проектувати будинки з великою глибиною корпусу (наприклад, зі сходами в центрі, освітленим зверху), блок-квартири атриумного типу, або будинки зі світловими колодязями, террасові на рельєфі або террасовані по висоті, а також секцій складної конфігурації, особливо Т-подібних і хрестоподібних.

Рис.31. Прийоми ущільнення забудови: а) прийом використання максимального скорочення розривів між будівлями і використання різних типів будинків; б) житлова група секційних будинків з великою глибиною корпусу (за рахунок включення внутрішніх двориків)

 

.

1.9. Проектування квартири

Квартира, або житловий осередок - це мікросередовище, в якому людині в різні періоди її життя доводиться проводити від 40 до 100% свого часу. І чим повніше і краще квартира буде задовольняти потребам як окремого члена родини, так і родини в цілому, тим успішніше вони зможуть реалізовуватися. При проектуванні квартири повинні враховуватися раніше згадані чинники: соціально-демографічні, природно-кліматичні, санітарно-гігієнічні, містобудівні, економічні, естетичні чинники.

Як уже згадувалося, дані про структуру населення за розміром родин служать вихідними для виявлення відповідного складу типів квартир в будинку, комплексі або забудові району. Чисельний склад родини таким чином - один з основних типообразуючих ознак житлового осередку. Числом осіб, на яке розраховується квартира, визначається її розмір і площа. Однак відомостей про чисельний склад родини недостатньо, необхідний всебічний облік вимог, пов'язаних з життєдіяльністю родини в своїй квартирі: її спосібом життя, складом, структурою, етапом життєвого циклу.

Рис.32. Приклад варіантного планування квартир (трьох кімнатні квартири для 4осіб): а) з двома спальнями – для батьків і дитячої, вітальні, об'єднаної з їдальнею і спальним алько- вом; б) з двома двомісними спальнями, дитяча спальня може поділятися на два приміщення в) з двома двомісними спальнями і кухнею-їдальнею.

Глибоке розуміння умов функціонування житлового осередку з урахуванням різних змін у вимогах з боку родини є необхідною умовою для її правильного вирішення. Тут має значення все: загальні функціонально-планувальні принципи організації квартири, число, розмір і пропорції приміщень, можливість їх трансформації, положення входів і віконних прорізів. Ці параметри багато в чому визначають ті чи інші можливості для розміщення меблів, а значить і можливість варіантного використання кожного приміщення. А це сприяє найкращому пристосуванню масової квартири до потреб родин різних типів, різного віку, соціального статусу, а, отже, буде сприяти продовженню строків амортизації житлового осередку без зниження її експлуатаційних якостей (Рис.32).

При проектуванні квартири важливо пам'ятати, що просте збільшення розмірів житлового осередку і норм заселення ще не може гарантувати експлуатаційної повноцінності житла. Якість квартири, рівень її комфортабельності залежать від показників використання приміщень, найбільшої уваги вимагає організація спалень. Якщо двомісна спальня для подружжя закономірна, то при розміщенні двох спальних місць в одному приміщенні, що призначаються іншим членам сім'ї, необхідно враховувати їх стать, вік та родинні зв'язки. Тому важливо визначати, як співвідноситься число членів сім'ї і число кімнат у квартирі. Це співвідношення називається формулою заселення, в якій К - число кімнат у квартирі, Н - число членів родини. Так, наприклад, при формулі К = Н-1 трикімнатна кімнатна квартира, що має в своєму складі 2 спальні і загальну кімнату, може заселяється сім'єю з трьох чоловік (батьки і дитина) або 4 чоловік (батьки і двоє дітей однієї статі). При підвищенні норми житлової площі формула заселення може бути К = Н, або К = Н + 1. Аналіз зображеної на рис.32 схеми показує, що необхідні різновиди спальних приміщень, їх число і склад в житловому осередку залежать не від розміру родини, а від її внутрішньої структури. І тому на одній і тій же площі необхідно проектувати квартири різних планувальних схем, що відповідають різним формам способу життя і різної структурі родин однєї чисельності.

ПРИРОДНЕ ОСВІТЛЕННЯ не менш важливе для досягнення санітарно-гігієнічного комфорту, тому всі житлові кімнати і кухні квартир повинні бути освітлені природним світлом через вікна і балконні двері. Для наближеного розрахунку рівня освітленості користуються співвідношенням площі світлових прорізів і підлоги. У житлових будинках воно повинно бути приблизно 1: 6 (не менше 1: 5,5 і не більше 1: 8). Рівень освітлення також впливає на глибину приміщень; оскільки висота квартир регламентована (2,8- 3,0 м), то освітити кімнати на глибину більше 6 м не вдається, утворюється темна зона. Розташування отворів на зовнішніх стінах повинно забезпечувати рівномірність освітлення приміщень по ширині, простінки можуть бути не більше 1,4 м. Слід передбачити можливість установки приладів опалення під вікнами (підвіконня на висоті не менше 0,8 м).

Житло також слід захищати від ЗОВНІШНІХ І ВНУТРІШНІХ ШУМІВ. Зменшення рівня зовнішніх шумів досягається за допомогою містобудівних заходів (певні прийоми забудови), застосуваняі спеціальних об'ємно-планувальних рішень будівель (так звані шумозахисні будинки), а також застосування конструкцій з необхідною звукоізоляцією. Захист від внутрішніх шумів передбачає розміщення джерела шуму далеко від житлових приміщень квартири і звукоізоляцію суміжних квартир стінами необхідної товщини. Також не допускається кріплення приладів і трубопроводів вбиралень та ванної безпосередньо до міжквартирних стін і перегородок, які огороджують житлові кімнати. Вбиральні і ванни також не можна розміщувати над житловими кімнатами і кухнями; тільки в 2-рівневий квартирах допускається розміщення вбиральні та ванної над кухнею.

1.10. Елементи квартири

За характером використання всі житлові кімнати поділяються на дві принципові групи: житлові приміщення - індивідуальні житлові кімнати (спальні) і громадські; підсобні приміщення (особистої гігієни, господарські, комунікаційні та приміщення для зберігання речей). Планувальні параметри кожного приміщення (площа, пропорції, конфігурація, габарити) встановлюють залежно від його функціонального навантаження, тобто числа передбачуваних в ньому зон побутових процесів. Габарити зон встановлено на основі антропометричних і біомеханічних даних, а розміри меблів ув'язані з модулем асортименту масової продукції, що випускається промисловістю.

ЗАГАЛЬНА ЖИТЛОВА КІМНАТА для відпочинку сім'ї може бути різного функціонального змісту, що залежить від ступеня розмежування процесів сімейного спілкування. Найбільшою площею відрізняється кімната для відпочинку всієї родини і прийому їжі. Функції такого приміщення різноманітні. Це можуть бути розваги, спокійний відпочинок, робота, обіди, прийом гостей і багато іншого (рис.33). На розподіл зон в кімнаті вирішальний вплив справляє місце телевізора, так як необхідно дотримувати мінімальну відстань між апаратом і глядачами. Зону, пов'язану з переглядом телепередач, слід розташовувати в стороні від проходів. Їдальня зона для зручного її обслуговування, як правило, розташовується біля дверей до кухні або роздаткового вікна. Робоча зона розміщується біля вікна. Слід зазначити, що прагнення до збільшення площі загальної кімнати не можна вважати виправданим, зазвичай це веде до її функціонального перевантаження. Краще відокремити і виділити додаткові загальнородинні зони, такі зони як вітальню або їдальню, або дитячу кімнату (не виходячи за межі нормованої загальної площі на квартиру).

Рис.33. Приклади рішень загальних кімнат: а) схеми загальної кімнати складної конфігура- ції; б) загальна кімната з виділеним робочим місцем; б) загальна кімната з холом-їдальнею

ОСОБИСТІ ЖИТЛОВІ ПРИМІЩЕННЯ призначені для розміщення в них зон індивідуального користування, В сучасних квартирах особисті кімнати проектують, найчастіше трьох типів; спальня для подружньої пари, житлова кімната для однієї людини і житлова кімната для двох членів сім'ї (рис.34). Основні зони в зазначених типах приміщень наступні: зона сну і індивідуального відпочинку; зона розміщення одягу та білизни; зона індивідуальних занять (навчання, творчість і т. п.) і зона розміщення особистих речей культурно- побутового призначення. Суміжне розміщення двох одномісних спалень дозволяє об'єднати їх за допомогою перегородок, що трансформуються, що слід передбачати при компонуванні квартири. Такий варіант трансформації особливо зручний для родин з дітьми. Специфіка функціональних вимог зобов'язує проектувати всі типи особистих кімнат непрохідними.

 

Рис.34. Прийоми організації особистих житлових кімнат: 1) житлова кімната на 1 особу; 2) житлова кімната на 2 осіби; 3) подружня спальня

При розстановці меблів важливо пам'ятати, що для умов помірного і холодного клімату не рекомендується розташовувати ліжка біля зовнішніх стін. Якщо і розташовувати, то з урахуванням наступних умов: відстань від зовнішньої стіни до торця ліжка має бути не менше 40 см, до поздовжньої площини ліжка - не менше 80 см. Зони розумових занять (робочі столи) повинні розміщуватися близько світлових прорізів на відстані від них не більше 1,5 м. Іноді група особистих житлових приміщень доповнюється кабінетом, в якому переважне значення мають зони розумової праці і зберігання літератури; зона відпочинку, іноді використовувана для сну.

КУХОННІ ПРИМІЩЕННЯ - є підсобними, в них здійснюються процеси господарського обслуговування родини (приготування їжі, прасування, шиття та ін.). Зона приготування їжі або робоча зона кухні - найбільш насичена за кількістю технологічних процесів і предметів обладнання. З приготуванням їжі пов'язане і різке погіршення мікроклімату в приміщенні (загазованість, дискомфортне підвищення температури, підвищення вологості повітря, виділення запахів і продуктів згоряння). Тому зона приготування їжі повинна бути організована в спеціальному приміщенні з хорошою вентиляцією і природним освітленням. При обладнанні зони газовою плитою потрібна ізоляція приміщення від усього простору квартири. При використанні електроплити - можна застосовувати тимчасову ізоляцію робочої зони від інших приміщень. Приготування їжі являє собою єдиний технологічний процес, об'єднаний певною послідовністю операцій. І, незалежно від числа членів родини та обсягу їжі, що готується, у будь-якій кухні зберігається один і той же порядок робіт, а разом з ним встановлений і порядок послідовного розташування елементів обладнання (рис.35). Передбачена проектом правильна послідовність технологічних вузлів забезпечить оптимальне місце для обладнання. Залежно від величини кухонні приміщення проектують у вигляді: кухні-ніші, робочої кухні, кухні з епізодичним прийомом їжі і кухні-їдальні (Рис.35,1). Кухні-ніші найбільш доцільно проектувати в спеціалізованих будинках з малими квартирами. У цих випадках вони можуть мати скорочений набір обладнання.

 

Рис. 35. Кухонні приміщення: 1) типи кухонних приміщень: а - кухня-ніша; б -робоча кухня; в) - кухня з «місцем для сніданків»; г) кухня-їдальня; 2) схеми розміщення обладнання: а) - однорядне; б) - г-подібне; в) - дворядне; г) П-подібне; 3) розташування кухонного обладнання

Робоча кухня - ізольоване приміщення з природним світлом і вентиляцією. Найчастіше її проектують в однокімнатних квартирах, або квартирах спеціалізованих будинків з розвиненим громадським обслуговуванням. Кухня з епізодичним прийомом їжі має площу 6-7 м2, самостійне світле приміщення з повним складом обладнання в робочій зоні і обмеженим місцем для прийому їжі. При цьому в загальній кімнаті повинно бути постійне місце для обіднього столу на всіх членів родини.

Кухня-їдальня. Сучасними нормами встановлено мінімальну межу площі - 8 м2. У такому приміщенні можливо чітке просторове членування на дві повноцінні зони - робочу і зону прийому їжі для всіх членів невеликої родини (2-3 чол.)

САНІТАРНО-ГІГІЄНІЧНІ ПРИМІЩЕННЯ. У них організовуються зони особистої гігієни, мають суто індивідуальний характер, тому вони вимагають умов суворої ізоляції.

Розміри приміщень призначаються в залежності від складу устаткування. Ванна кімната з діючими нормами обладнується ванною і умивальником, крім того, в ній резервується місце для пральної машини. Ширина вбиралень повинна бути не менше 0,8 м, глибина - не менше 1,2 м. Двері вбиральні та ванної повинні відкриватися назовні. Суміщені санітарні вузли застосовують тільки в однокімнатних квартирах і в великих квартирах при наявності другого санітарного вузла. Вхід з житлових приміщень і кухні в суміщений санітарний вузол або вбиральню не допускається. Ванна кімната може бути прохідною в кухню або спальню, маючи основний вхід з боку шлюзу або передній. Всі приміщення санітарних вузлів обладнають витяжною вентиляцією.

ПІДСОБНІ ПРИМІЩЕННЯ. Передня або передпокій - свого роду вестибюль квартири. Крім того, передня - центр комунікацій в квартирі. Найбільш раціональним планувальним рішенням буде поділ її площі на дві зони: власне вхідна, де знімають верхній одяг, взуття, звільняються від поклажі; іншу частину площі організують як хол - тут може бути дзеркало, столик, крісло (рис.36).

Рис.36. а) Приклад рішения передньої з двома зонами; б) гар- деробні кімнати і їх мінімальні габаріти.

В сучасних нормах площа передньої не передбачена. Розміри її повинні встановлюватися в залежності від величини квартири, тобто від кількості мешканців. Але у всіх випадках ширина її не повинна бути менше 140 см.

ЛІТНІ ПРИМІЩЕННЯ. Їх функціонально-планувальна організація (балконів, лоджій, веранд), в основному, залежить від приналежності їх до того чи іншого приміщенню квартири. У випадках примикання балкона або лоджій до кухні в них буде переважати господарсько-побутова функція. Можливо пристрій господарських шаф і комор. Відкриті простори при спільній житловій кімнаті використовують в основному для відпочинку. Для безпечного перебування у відкритому приміщенні має значення висота огорожі: в будинках до дев'яти поверхів вона повинно бути 105 см, понад дев'ять поверхів - не менше 120 см. Має значення і характер огорожі, перевагу слід віддавати глухим.

1.11. Принципи функціонального зонування

За зовнішніми ознаками виконуваних побутових процесів всі приміщення можуть бути розділені на групи приміщень індивідуального користування та приміщення загальнородинні. Об'єднання їх має зв'язок з передньою: індивідуальна зона по одну сторону входу в квартиру, колективна - по іншу; зонування квартири з проходом в індивідуальну зону через колективну, або зони сприяють утворенню найбільш коротких зв'язків між тими житловими і підсобними приміщеннями, для яких такий зв'язок функціонально необхідний і забезпечує зручності при експлуатації. Чітке виявлення в плануванні квартири відповідних зон (індивідуальної і колективної) має бути основним принципом її функціонально-планувальної організації. Цей принцип отримав назву - функціонального зонування квартири. Незалежність функціонування зон при цьому - обов'язкова умова.

У найзагальнішому вигляді в колективну зону входять загальна (спільна) житлова (2) кімната, їдальня, вітальня і обслуговуча їх підзона - кухня, вбиральня, комора (3). В індивідуальну зону входять особисті житлові кімнати, спальня для подружжя (1) і супутні їм підсобні приміщення - ванна, вбиральня, коридори (3). Подібне розділення житлового осередку на зону індивідуальних приміщень і приміщень колективного користування найчастіше, називають зонуванням «двочастинним» (Рис. 37).

Рис.37. Схема «двочастинного» зонування квартири і приклади таких квартир.

Інший вид функціонального зонування квартири - розподіл приміщень на три самостійні зони (за аналогією з першим видом - «тричастне зонування»). В основі об'єднання приміщень закладено принцип однорідності побутових процесів, які в них здійснюються. Тут також утворюються зони індивідуальна і колективна, але підсобні приміщення загального обслуговування згруповані в окрему зону (ванна, вбиральня, кухня, кухня-їдальня, комора та ін.) (Рис. 38.)

Рис.38. Схема трьохчастинного зонування Рис.39. Схема «змішаного» зонування

Зона обслуговування при цьому виявляється свого роду буфером між шумною частиною квартири і приміщеннями, які вимагають тиші. Передня об'єднує всі три зони, будучи основним комунікаційним вузлом квартири (Рис.39).

Рис.40. Приклади квартир з трьохчастинним та «змішаним» зонуванням

На практиці проектування квартир, в ряді випадків можна бачити поєднання одного прийому зонування з іншим ( «змішане» зонування). Це забезпечує взаємопроникнення і просторовий зв'язок різних функціональних підзон, причому більш складну організацію отримують зони загальнородинні (Рис. 40).

ТИПИ КВАРТИР. Проектування конкретних квартир завжди пов'язане з рішенням об'ємно-планувальної структури будинку, секції або фрагмента забудови, тому кожен тип житлового будинку з його конструктивними особливостями, умовами місця будівництва надасть формотворний вплив на запроектовані в ньому квартири.

У всіх типах будинків, що зустрічаються в житловому будівництві, квартири можуть розміщуватися в одному або різних рівнях. За цією ознакою можна розділити всі види житлових осередків на два основних типологічних ряду: квартири з розташуванням всіх приміщень в одному рівні і квартири, що розташовуються в двох і більше рівнях. Прийнятий тип будинку і місце кожної квартири в його планувальній структурі визначають їх санітарно-гігієнічні якості. Умови інсоляції та провітрювання, можливості функціональної організації та архітектурного вирішення внутрішніх просторів квартири, і вибір засобів, що підвищують комфортність житла. За умовами інсоляції і провітрювання, квартири ділять на квартири однобічної орієнтації (світловий фронт виходить на один бік будинку) без наскрізного провітрювання і квартири двобічної орієнтації (світловий фронт розташований під кутом, або з протилежних боків будинку) з наскрізним і кутовим провітрювання.

Квартири з однобічною орієнтацією як в одному рівні, так і різних, можуть бути у всіх типах будинків. Наявність їх в будинку визначає його містобудівну характеристику, обмежуючи можливості розташування на генеральному плані.

Квартири двобічної орієнтації мають оптимальні гігієнічні якості (приплив зовнішнього повітря завжди забезпечений з одноно чи іншого боку) і можуть бути також у всіх типах будинків. Будинки, в яких всі квартири мають двобічний світловий фронт, складають групу будинків необмеженої або вільної орієнтації (що дозволяє їх вільно розташовувати на генеральному плані забудови).

Можуть бути виділені в самостійні типологічні ряди квартири, принципи планувальної організації яких відображають специфіку соціально функціональної програми: типи квартир для малосімейних, житлові осередки для розселення складних родин та сімейних груп, типи житлових осередків для сільського будівництва. Свої планувальні побудови матимуть і квартири в будинках шумо-вітро-пилозахисних. Свої особливості в проектуванні мають квартири для складних кліматичних умов (крайньої півночі, жарких країн).

КВАРТИРИ, розташовані в одному рівні. В нашій країні подібні квартири набули найбільшого поширення в масовому будівництві і всі наведені раніше приклади відносяться до цього типу.

Багаторівневі квартири можуть мати півтора, два і три рівня в залежності від структури будинку. Найбільш доцільно такі квартири проектувати в коридорних, галерейних, змішаних типах будинків, коли основними типами в будинку виявляються великі квартири, що призводить до скорочення довжини будинку і найбільшої щільності забудови. У секційних будинках квартири з розташуванням приміщень в різних рівнях доцільно вирішувати лише у верхніх поверхах. У поверховому розташуванні квартир проектування їх в два поверхи погіршує економічні показники будинку. На рис. 41 представлені схеми фрагментів розрізу будинку, кожен з яких є вертикальним модулем і показує характерні типи квартир в різних рівнях.

Важливим елементом багаторівневих квартир є внутрішньоквартирні сходи, габарити якої дещо відрізняються від суспільних сходів (рис.42). Сходи прямі більш зручні. Але забіжні щаблі дають можливість скоротити площу, займану сходами. Розподіл забежних щаблів вимагає також відповідної уваги. Для безпеки руху по сходах з забіжними щаблями необхідно забезпечити в першій третині від перил ширини маршу площину, по величині близьку до розміру прямих щаблів. Квадрат, де відбувається поворот, ділиться на три проступа. Внутрішньоквартирні сходи проектуються полегшеної конструкції (дерев'яні або металеві).

Рис.41. Схеми прийомів об'ємно-планувальних рішень будинків з квартирами в різних рівнях: а) 1-4 будинки з квартирами однобічної орієнтації; б) 5-8 будинки з різним поєднанням квартир одно- і двобічної орієнтації; в) 9-15 всі квартири в будинках двобічної орієнтації.

Рис.42. Типи внутрішньоквартирних сходів: а) одномаршеві; б) двохмаршові; в) мінімальна висота проходу під сходами.

Рис.42. Приклади багаторівневих квартир: а, б) квартири в будинку з коридором через поверх (1 верхній і нижній рівень однієї квартири, 2- інший); в) квартири з приміщеннями в трьох рівнях; г) перспектива цієї квартири.

Квартири великі за площею проектуються за тими ж правилами і принципами, що і маленькі. Такі квартири, як правило, мають змішане зонування і розвинену систему підсобних приміщень. (Рис.43)

 

Рис.43. Приклад планування однорівневої квартири з площею близько 500 кв.м.

РОЗДІЛ 2. ВИРІШЕННЯ КОЛЬОРОВОГО І ПРОСТОРОВОГО ДИЗАЙНУ ЖИТЛОВОГО БУДИНКА 2.1. Конструкції як засіб побудови внутрішнього простору

До основних принципів організації єдиного внутрішнього простору, що випливають із його тримірності, можна віднести наступні:

  1. розвиток простору в глибину вздовж однієї або кількох осей;

  2. створення простору вздовж фронтальної осі;

  3. формування простору концентрично (навколо ядра);

  4. розвиток простору по вертикалі;

  5. простір, що вільно розвивається.

Побудова внутрішнього простору на основі кожного з указаних принципів обумовлюється містобудівними, функціональними та іншими вимогами, а також задумом вирішення інтер’єру.

Так, формування глибинного простору може бути продиктоване затісненою ділянкою, прагненням досягти парадності інтер’єру шляхом послідовного розкриття окремих просторів, необхідністю їх розвитку, наприклад, у глибину парка тощо.

Створення внутрішнього простору вздовж фронтальної осі доцільне при розміщенні будинка (поздовжньою віссю) вздовж головної вулиці, водойми тощо. При цьому інтер’єр може бути розкритий на зовнішнє середовище, а фронтально розташована будівля – слугувати своєрідним екраном, що, наприклад, може закривати від головної вулиці негативні особливості ділянки або заповнювати вільний простір у її забудові тощо.

Формування компактного простору, що концентрично розвивається, може бути обумовлене, наприклад, необхідністю ізоляції окремих функцій від навколишнього середовища, намаганням зосередити їх довкола внутрішнього двору, зимового саду або іншого об’єкта, який слугує своєрідним ядром композиції.

Розвиток внутрішнього простору по вертикалі носить умовний характер. При цьому він формується, як правило, на основі двосвітного приміщення. Використання даного принципу надає можливість архітектурного збагачення інтер’єру, розкриття його на зовнішнє середовище, розділення окремих функцій по вертикалі.

Принцип простору, що вільно розвивається, найчастіше зустрічається у вирішенні будинків при необмеженому просторі. Він дозволяє в кожному конкретному випадку досягти індивідуальної своєрідності інтер’єрів, що більшою мірою відповідають психології людини (тут немає пріоритетних осьових напрямів). Цей принцип може бути рекомендований при острівному розташуванні будинку в парковій зоні.

Розглядаючи наведені принципи, можна зробити висновок, що характер формування внутрішнього простору випливає з особливостей об’ємно-планувальної структури будинку в цілому. Це свідчить про необхідність взаємозв’язаного вирішення екстер’єру та інтер’єру будинку вцілому.

Планувальна та об’ємно-просторова структура будинку має бути раціональною і зручною, архітектура фасадів – образною. Вирішення інтер’єрів планувальних вузлів, а також вертикальних і горизонтальних зв’язків (коридори, сходи) повинні сприяти вільній орієнтації мешканців у внутрішньому просторі будинку.

Слід пам’ятати, що вибір того чи іншого принципу організації та його внутрішнього простору здійснюється студентом, по-перше, вже у процесі розроблення ескізів, а по-друге, при виконанні клаузури, і залежить від прийнятої композиційної схеми будинку, містобудівних умов та характеру навколишнього середовища. Основою розроблення інтер’єру будинку служить прийнятий студентом “сценарій” розкриття його образної виразності, що реалізується в процесі руху у внутрішньому просторі.

При вирішенні інтер’єру слід прагнути чітко підкреслити прийнятий принцип його організації (лінійно-вісьової, фронтальної, багатовісьової або вільної композиції) шляхом уточнення просторової форми та її динаміки, вибору та розташування акцентних елементів на площинах огородження або у просторі, а також за рахунок використання кольорових та пластичних елементів. При цьому необхідно врахувати важливу вимогу забезпечення візуального зв’язку із зовнішнім простором через форму, освітлення, забарвлення, особливості застосованих оздоблювальних матеріалів.

Отже, при виборі характеру вирішення інтер’єру необхідно враховувати архітектурно-просторові особливості будівлі – компактність, замкненість, зв’язок з оточенням, розкриття його композиційного задуму і функціонального змісту по горизонталі або вертикалі тощо. У процесі проектування інтер’єру допускається коригування габаритів і форм приміщень та інших провідних архітектурних компонентів (сходів, огороджуючих поверхонь, віконних та дверних отворів).

В даний час спостерігається підвищений інтерес до створення додаткового житлового простору в горищному приміщенні. Це може пояснюватися високою вартістю земельних ділянок, коли власники намагаються розмістити на мінімальному ділянці житловий будинок, гараж, господарські будівлі, сад і город.

І навіть у будинках старої споруди часто можна зустріти другий поверх, де господарі обладнають собі зайві квадратні метри житла. Їх теж можна зрозуміти, робити прибудову до будинку - це суттєві фінансові витрати на фундамент, зведення стін, пристрій нової покрівлі. А зробити житлову кімнату під двосхилим мансардним дахом простіше і вигідніше.
Конструкція мансардного даху не робить істотного тиску на несучі стіни і фундамент будинку. Якщо порівнювати навантаження від мансардного даху і другого повноцінного поверху, то мансардний дах виявляється поза конкуренцією. Вартість другого поверху і мансардного даху також знаходиться в різних цінових категоріях. При влаштуванні мансардного приміщення на горищі не буде потрібно переробляти весь план будинку і погоджувати з архітектурним відділом місцевого муніципалітету. Будівництво мансардним двосхилим даху настільки просто, що тут не потрібно ніяка спеціальна техніка, що також веде до економії фінансових коштів. Така конструкція, як мансарда, може багаторазово перероблятися і добудовуватися, чого не можна зробити з другим поверхом, оскільки складові елементи двосхилим мансардного даху легко монтуються і також легко демонтуються.

 Мансардний дах - пристрій кроквяної системи, що є головною проблемою, і вирішувати її потрібно, дотримуючись технології.

У конструкцію даху входять:
• крокв’яні ноги;
• мауерлат (якщо будинок будується не з колод або бруса);
• коньковий прогін;
• підкоси;
• затягування;
• стійки;
• розпори;
• інші елементи від яких залежить жорсткість всієї кроквяної конструкції.

Від того, наскільки правильно буде зібрана кроквяна система, залежатиме міцність і надійність всієї даху.
Крім цього, для отримання повноцінного приміщення на горищі важливо вибрати кут нахилу мансардного даху, щоб, зрештою, мати просторе приміщення достатньої висоти.
Зазвичай двосхилі дахи влаштовують з кутом нахилу від 35 до 60 градусів.
Найпоширеніший вид двосхилим даху - це з кутом нахилу в 45 градусів.

Таке значення кута дозволяє легше розрахувати кроквяну систему. Але більший кут нахилу дозволяє збільшити корисний простір на горищі, хоча витрати на зведення такого даху значно збільшаться.
Щоб побудувати правильно мансардний дах необхідно, на початковому етапі, створити проект даху з кресленнями і способами укладання пароізоляції, утеплювача, гідроізоляції, обрешітки та інших конструктивних елементів.

Коли складається проект даху необхідно вирішити види матеріалів, необхідних для влаштування всього даху і мансарди в тому числі. Треба орієнтуєтуватися на практичність матеріалів і надійність.
У поняття практичності входить:
• ціна,
• довговічність,
• простота монтажу,
• естетичний зовнішній вигляд.

Як правило, крокв’яна система при будівництві мансардного двосхилого даху зводиться на будинку з деревини. Вибирається дерево хвойних порід з вологістю, що не перевищує 20-22%, без видимих ​​вад (сліди жуків-древоточцев, синява, безлічі сучків на одному погонному метрі та іншого). Купувати деревину найкраще вже оброблену антисептиками в промислових умовах. Місцеве застосування антисептика, коли пензлем промащуються дошки і брус, дає мало ефекту. У промисловій обробці деревина повинна просочуватися повним зануренням дерева до розчину антисептика на тривалий час. У цьому випадку розчин проникає глибоко в тіло деревини і жуки не заводяться досить довго.
Також деревина повинна бути оброблена на випадок загоряння антипіренами.

Для покриття покрівлі в більшості випадку вибираються такі матеріали:
• металочерепиця;
• асбестоцементний шифер;
• профлист;
• єврошифер;
• оцинкована сталь;
• рулонні матеріали на основі бітуму;
• натуральна глиняна черепиця та інші покрівельні матеріали, яких в даний час на ринку будматеріалів більше, ніж достатньо.

Технологія будівництва мансардного даху
Будуючи мансардний дах, технологія будівництва буде полягати в черговості укладання шарів покрівлі після влаштування кроквяної системи:
• пароізоляція, укладається по кроквах;
• контробрешітка у вигляді брусків, прижимающих пароізоляцію до крокв, і що створює одночасно вентиляційний зазор;
• решетування, залежно від обраного покрівельного матеріалу, суцільна або розріджена;
• гідроізоляція.

Утеплювач укладається безпосередньо зсередини горищного приміщення між кроквяними ногами, після чого робиться внутрішня обшивка стелі і стін мансарди. Враховуючи, що житлове приміщення на горищі буде обігріватися, потрібно захистити утеплювач від неминучого конденсату. Тому поверх утеплювача зсередини мансарди укладають ще один шар пароізоляції, і тільки після цього починають внутрішню обробку. Особливу увагу слід звернути на пристрій мансардних вікон, так як саме вони створюють ломаний мансардний дах. Як утеплювач бажано використовувати мінераловатні матеріали - рулонні або плитні на основі базальту або скловолокна:
- вони не горючі і мають високі показники по збереженню тепла.
- крім цього, такі утеплювачі мають малу вагу, що не ускладнює всю конструкцію.
Товщина шару, що утеплює розраховується, виходячи з кліматичних особливостей даного регіону будівництва. Для центральної Росії товщина утеплювача достатня 10-15 см. Для північних районів вона буде більше.

 Правильне влаштування крокв’яної системи обов'язково для всіх дахів, а не тільки мансардних. Особливу увагу слід звертати на правильне влаштування пароізоляції і утеплення покрівлі. Бо саме ці чинники є запорукою того, що в горищному приміщенні буде дотримуватися нормальний температурний режим, і стіни зі стелею не будуть промерзати, інакше може спричинити гниття крокв’яної конструкції.

Конструкції є основою створення внутрішнього простору будь-якого будинку і відіграють важливу роль у вирішенні інтер’єру як завершеного вцілому. Зв’язок конструктивної системи будинку і внутрішніх просторів може проявлятися двояко. В одному випадку прийнята конструктивна схема може багато в чому визначати раціональні розміри і форму внутрішніх просторів, в іншому - навпаку, функції і параметри простору обумовлюють вибір того чи іншого типу конструкцій. При цьому в обох випадках розроблення потребує пошуку раціональних вирішень внутрішнього простору на основі художнього осмислення і візуального розкриття фізичної роботи конструктивних елементів.

Можна виділити такі дві основні умови вибору конструктивної схеми для формування внутрішнього простору:

1) функціональне призначення і умови експлуатації приміщення допускають розташування в ньому опор;

2) наявність опор у середній зоні приміщення небажана або неприпустима.

У першому випадку опори є важливим елементом інтер’єру, і його розроблення ведеться з урахуванням їх розташування, розмірів, форми в плані тощо. Тут можливі два основних напрями пошуку вирішення з використанням різних засобів (світла, кольору, матеріалів, форми тощо):

  1. опори трактуються як такі, що немовби „розчиняються” в просторі;

2) опори виділяються як важливий елемент інтер’єру. (Рис.44)

Рис.44. Опори в інтерєрі кімнати

Досягненню бажаного ефекту в першому випадку можуть сприяти застосування круглих або овальних у плані опор, облицювання їх матеріалами з блискучою поверхнею тощо. Наприклад, облицювання опор дзеркальним склом може практично „розчинити” їх в навколишньому середовищі.

Виявлення опор в інтер’єрі потребує ретельного опрацювання їх форми. Важливого значення тут набувають характер членування поверхні опор, співвідношення горизонтального перерізу і висоти, матеріал, з якого вони виконані. Так, наприклад, знайдене співвідношення перерізів верхньої і нижньої частин несучих конструкцій може надати їм більшої виразності та емоційного забарвлення. При цьому особливу увагу слід приділяти місцям спряження несучих та тих, що спираються на них, елементів, правдиво розкриваючи характер конструктивної роботи кожного елемента. В окремих випадках, коли цього вимагає художній задум вирішення інтер’єру, фактичний переріз колон може бути збільшений у порівнянні з розрахунковим (в основному за рахунок товщини оздоблювального матеріалу). Слід мати на увазі, що ступінь пластичного розроблення конструктивних елементів інтер’єру залежить від їх фізичних розмірів. Так, збільшення розмірів вимагає детальнішого моделювання їх поверхні й форми. Чимале значення має також розташування опор у просторі інтер’єру. Сучасний розвиток конструкцій дозволяє для тих самих умов запропонувати кілька варіантів розміщення опор.

У невеликих за площею приміщеннях слід намагатися мінімізувати кількість проміжних опор. Це дозволить поліпшити умови природного освітлення інтер’єру (особливо при боковому світлі), більш вільно розкрити внутрішній простір, його форму та кольорове вирішення.

Якщо у приміщенні неможливо уникнути постановки опор, то розміщувати їх слід так, щоб основна частина простору (тобто його середина) по можливості залишалась вільною. У крайньому випадку приміщення має бути вирішене так, щоб опори знаходилися на стиках функціональних зон, організованих у ньому. Не слід розміщувати опори навпроти дверних отворів.

У зальних приміщеннях, де розміщення опор небажане, доцільно застосовувати найраціональніші для даного випадку великопрогінні конструкції. Їх уміле використання дозволяє отримати виразні композиційні вирішення внутрішніх просторів. Тому при розробленні курсового проекту студенту передусім слід розглянути можливість активного естетичного освоєння конкретного типу конструкцій (дерев’яних клеєних, металевих просторових тощо). При цьому аналізуються специфічні, властиві даній конструкції, особливості їх візуального сприйняття. Потім на цій основі створюється композиція інтер’єру. Наприклад, конструкцію металевих або деревяних структур утворює велика кількість стрижневих елементів, по-різному орієнтованих у просторі. В результаті формується ажурна просторова решітка, яка у сполученні з гладкими поверхнями стін разом з умілим використанням оздоблювальних матеріалів і кольору може сприяти створенню інтер’єра, що запам’ятовується своєю виразністю. Застосування великопрогінних залізобетонних конструкцій для перекриття зальних приміщень потребує інших засобів виразності й композиційних прийомів. Наприклад, у спортивному залі або домашньому кінотеатрі найдоцільнішим є влаштування підвісної стелі з урахуванням забезпечення світлотехнічних та акустичних вимог. Якщо у складі житлового будинку проектується спортивний зал, то тут залізобетонні великопрогінні конструкції (ферми, балки, ребристі панелі) можна не закривати підвісною стелею. У цих умовах важливі раціональне використання їх забарвлення і монтаж верхніх освітлювальних приладів для створення виразного інтер’єру.

Головна складність при виборі мансарди - велика різноманітність її геометричних форм і можливостей розташування.

КАРКАС І ГЕОМЕТРІЯ

Мансарди відрізняються не тільки своїми геометричними формами, скажімо, трикутної або ламаного, симетричною або асиметричною, але і своїм розташуванням щодо зовнішніх стін - бути в створі або за їх кордоном. Навіть тут неможливо уникнути варіацій: при обмеженому виносі опорою мансардного поверху стає консольний винос нижнього перекриття, а при великому - додаткові опори, наприклад, стінки, колони і підвіски.

Але, так чи інакше, всі вони зводяться до основних трьох типів мансардного поверху: формування однорівневого окремого поверху; дворівневий;

дворівневий другого поверху будівлі - основи з організацією антресольного поверху.

Крім цього, мансардні поверхи можуть бути секційними, коридорними або змішаними.

Найпоширеніші види: особливості їх каркасівдвосхилого типу - найбільш простий по конструкції. Його прямі крокви, що з'єднують між собою стіни і поперечину грибеневого прогону, розташовані паралельно. Для такої мансардного даху не потрібен складний розрахунок, його конструкція практична (наприклад, на ній не накопичується взимку сніг), проста в споруді.

Каркас мансарди ламаної двосхилого даху складається їх крокв, згрупованих у дві і більше частини, що утворюють ламану лінію. До речі даху цього типу використовують не тільки для збільшення простору горищного приміщення, а й у суто декоративних цілях. Силует ламаного двосхилого даху може бути увігнутим всередину або, навпаки вигнутий назовні. Затягування крокв (горизонтальний елемент каркаса мансардного даху) - відповідальний вузол її конструкції. Вона призначена для посилення конструкції даху. Відстань від чистої підлоги до її нижнього краю має відповідати будівельним нормам. У разі необхідності затяжки можна підняти, звичайно, не послаблюючи при цьому конструкцію даху.

Стіни, що мають злам, нерідко підсилюють кроквяну систему, над якою зведені, і дозволяють видалити затягування. Але в цьому випадку вага даху перерозподіляється на балки перекриття і, можливо, їх буде потрібно посилити.

Мансарда під ламаним дахом має максимальну висоту, а варіанти кімнат без похилих стін практично не відрізняються від звичайних.

Каркас мансарди з виносними консолями може забезпечити ще більший внутрішній об'єм, ніж у ламаного даху. Такий дах - несиметрична і з одного боку нагадує двосхилий. Часто її стіна виявляється продовженням фасаду будівлі. Ту частину стелі мансарди, яка виходить назовні, прикривають за допомогою додаткового набору стропильних перекладин. В результаті по малюнку силуету виходить симбіоз двох типів дахів: двосхилим і ламаною.

Що ж стосується інших складних конструкцій, то їх об'єднують в групу дахів змішаного типу.

Практично мансарда крім власне даху об'єднує в собі стіну і стелю. Тому щоб вона була в змозі впоратися з функціональними вимогами, покладеними на неї, пристрій мансардного даху має відрізнятися від варіанту простий.

В принципі, будь горище, незалежно від даху будинку, можна переобладнати в житловий простір. Інше питання, а наскільки мансарда вийде зручною? Тому краще все-таки дотримуватися певних правил:

якщо схили будуть крутими - приміщення вийде з високою стелею і найбільшою площею.

Згідно з будівельними нормами як мінімум для половини корисної площі відстань між чистою підлогою та стелею не повинно бути менше 2,3 м;

частину приміщення, висота стелі якого менше 1,5 м, житловий не вважається.

Рис.45 Складний чотирисхилий каркас даху, що дозволяє створити в мансарді чотири добре освітлюваних приміщення

ОСВІТЛЕННЯ МАНСАРДИ. В якості джерел природного світла мансардного поверху можуть застосовуватися традиційні вікна, розташовувані вертикально, і спеціально розроблені для цих цілей мансардні вікна , які встановлюються в площині покрівлі (з нахилом скатів від 15 °до 90 °). 
Мансардні вікна пропускають потрібну кількість світла при меншій площі прорізу, у порівнянні з традиційними вікнами. Нормами встановлено мінімальне відношення світловий площі мансардних вікон до площі підлоги всіх житлових кімнат і кухонь в квартирах і гуртожитках мансардних поверхів, рівне 1:10. Світло від мансардного вікна поширюється рівномірно по всьому приміщенню, при цьому відсутні глухі бічні відсіки, які затуляють світло.
При цьому10 % витрат на будівництво лише одного поверху нового об’єкта. Уперше трансформація горищних об’ємів будівлі в приміщення з корисними площами були запропоновані ще у XVII ст. французьким архітектором Франсуа Мансаром, звідти і виникла сучасна назва горищних приміщень. З того часу мансарди набули значного поширення як у європейських країнах, так і в східних, зокрема в Україні.
Якщо при новому будівництві влаштування мансард передбачається проектом, то жодних проблем при їх зведенні не виникає. Якщо йдеться про реконструкцію існуючого об’єкта, то влаштування мансарди та її функціонування головним чином залежить від конструкції будівлі, розташування сходових клітин, інженерних мереж, конструкції покриття й інших чинників. Найбільш прийнятним є влаштування мансард при шатровій конструкції даху існуючого будинку. При влаштуванні мансард існують два основних варіанти їх виконання. Перший, коли можна використовувати практично повністю площу горища, і другий, при якому не використовується простір між нахилом даху і кроквами. Вибір одного з них залежить від методу укладання і кріплення теплоізоляції, а також від необхідності доступу до простору, утвореного площиною зливу даху, перекриттям і боковою стіною мансардного приміщення. Покрівля мансарди складається з покрівельного покриття, планок для його кріплення, ізоляційного матеріалу (гідро- і повітряний бар’єр), утеплювача, пароізоляції. Вона входить до складу даху будівлі. Під час улаштування мансарди слід дотримуватися таких рекомендацій: крок будівельних ніг — 0,62—1,25 м;  площа горизонтальної частини стелі має бути не меншою від 50 % площі підлоги;  висота стін від низу похилої частини стелі — не менш як 1,6 м. 
Роботи щодо зведення мансарди слід починати після ретельного ознайомлення з конструкцією, визначення ступеня фізичного зношення, оцінки тримальної здатності горищного перекриття. Якщо елементи покрівлі мають зношення понад 30 %, то їх доцільно замінити на нові. Від цього залежить, які подальші заходи доцільно і необхідно зробити, щоб забезпечити міцність, звуко-, теплоізоляцію, пожежобезпеку й експлуатаційну надійність усієї мансардної конструкції. Основною вимогою, що висувається до мансард, є забезпечення збереження тепла у приміщенні. Мінімізація витрат на обігрів будівлі разом зі створенням комфорту для мешканців мансардних приміщень залежить здебільшого від застосуваних високоефективних теплоізоляційних матеріалів для утеплення огороджувальних конструкцій, що дозволяє суттєво знизити витрати палива на опалення будинків і пов’язані з цим шкідливі викиди в атмосферу. Нині ринок будівельних матеріалів і виробів пропонує великий вибір рулонних і плитних мінераловатних матеріалів різних виробників, таких як «Кнауф Інсулейшен», «Роквул», «Ізовер», «Урса», а також жорстких плитних матеріалів з пінополістиролу і пінополіуретану фірм «Кнауф», «Стиропор», «Стиродур», «Рипор», «Еластопор» та інші. Застосовують також і напилювані пінополістироли. Ефективними вважаються утеплювачі з коефіцієнтом теплопроводності від 0,02 до 0,08 Вт/м · °С і щільністю 30—100 кг/м3. Лише правильно дібрана й установлена теплоізоляція дозволить підтримувати в мансарді температуру комфортного мешкання в ній людей. На сьогодні лідером у галузі облаштування мансардних приміщень є компанія «Кнауф», яка розробила цілу низку комплектних мансардних систем, ефективність яких засвідчує європейський багаторічний досвід їх використання.

МОНТАЖ КАРКАСА МАНСАРДИ.

Перш ніж почати обшивати листами мансарду, спочатку монтують каркас. Монтаж каркаса комплектної системи D 611 виконують у такій послідовності:
розмічують крокви під установлення обрешітки (тримальних брусків, підвісів напрямних брусків); 
встановлюють підвіси безпосередньо на ригелі або крокви самонарізними гвинтами TN 35 мм (рис. 45). Сторони прямого підвісу підгинаються відповідно до необхідної висоти;

Рис. 45 Кріплення прямого підвісу до крокви відстань між прямими підвісами (кроквами) має складати не більш ніж 100 см (рис. 46);

Рис. 46. Відстань, на якій розташовуються прямі підвіси: 1 — не більш ніж 100 см закріплюють обрешітки в підвісах TN 25 мм, нижні напрямні профілі за допомогою дюбелів, а верхні — шурупами з кроком 500 мм. 
Монтаж каркаса комплектної системи D 612 виконують у такій самій послідовності: розмічують і встановлюють підвіси і верхній напрямний профіль за допомогою шурупів TN 35 мм, а нижній напрямний профіль — дюбелями з кроком 500 мм;  встановлюють, вирівнюють і кріплять стельові CD-профілі самонарізними гвинтами LN 9,5 мм по одному з кожного боку. Осьова відстань між тримальними профілями має складати не більш ніж 40 см (рис. 46);

Рис.47. Відстань, на якій розташовуються тримальні профілі:
1 — не більш ніж 40 см  встановлюють і кріплять стоякові профілі у напрямних профілях самонарізними гвинтами LN 9,5 мм. 
Улаштування мансардної обшивки. Обшивка й утеплювач для горищного поверху з плит «Кнауф» кріпиться одразу за металевим каркасом з монтажного профілю на ригель кроквяної ферми або на стропила.
Улаштування теплоізоляції. Розглянемо можливі варіанти розташування шарів утеплювача при влаштуванні мансарди (рис. 48).

Рис. 48. Розташування утеплюючих шарів при влаштуванні мансарди:
1 — шар утеплювача. Улаштування теплоізоляції виконують у такий спосіб:
спочатку плити добирають за товщиною стропилів (рис. 49);

Рис. 49. Визначення товщини шару утеплювача розкроюють плити (рис. 50);

Рис. 51. Розкрій утеплювача після укладання теплоізоляції до видимої вузької частини стропильних ніг у поперечному напрямку кріплять полотна паронепроникної плівки скобами задопомогою степлера (рис. 52);

Рис. 52. Кріплення плівки впоперек стропил за допомогою степлера
полотна укладають з нахлистом не менш ніж на 10 см. Шви, що утворюються при цьому, склеюють широкою клейкою стрічкою (рис.53).

Рис. 53. Утворені шви склеюють широкою клейкою стрічкою

Укладання та закріплення ГКП/ГВЛ виконують у такий спосіб:
плити «Кнауф» укладають поздовжньою кромкою плити перпендикулярно тримальним профілям. Шви на стиках підганяють за профілем, а стики торцевої кромки мають бути зміщені не менш ніж на 40 см (рис. 54);

Рис. 54. Розташування плит ГКП під час монтажу мансарди
кріплення плит здійснюють самонарізними гвинтами TN 25 мм з кроком не більш ніж 17 см (рис. 55);

Рис. 55. Місця кріплення плит ГКП під час монтажу мансарди:
1 — максимальна відстань 17 см  якщо за потреби застосовується двошарова обшивка, то другий шар обшивки кріпиться гвинтами TN 45 мм.  Улаштування перегородок мансарди. Мансарду влаштовують у вигляді не лише облицювань, а й перегородок.
При цьому: UD-профілі, як на схилі даху, так і на підлозі, кріплять на відповідній відстані (з прокладанням звукоізоляційної стрічки «Кнауф») (рис. 56);

Рис. 56. Кріплення UD-профілю до підлоги верхній напрямний профіль монтують до тримального профілю схилу за допомогою саморізів у кутових точках (рис. 57);

Рис. 57. Місце кріплення саморізами верхнього напрямного профілю до тримального профілю схилу після цього CD-профілі встановлюють вертикально в UD-профілі. Необхідна відстань між CD-профілями вивіряється по ширині використовуваної плити;  здійснюють обшивку плитами «Кнауф», при цьому поздовжні кромки плит кріплять по вертикалі на CD-профілі. Максимальна відстань між кріпильними шурупами — 17 см (рис. 58).

Рис.58. Відстань між кріпильними шурупами при кріпленні ГКП до CD-профілію по вертикалі
Зважаючи важливість улаштування пожежобезпечної обшивки на даху, нижче наведено креслення і принципи влаштування підстропильної вогнестійкої ізоляції: схема 1 — улаштування підстропильної вогнестійкої ізоляції в місці з’єднання стелі та схилу покрівлі;  схема 2 — улаштування підстропильної вогнестійкої ізоляції в стелі при поздовжному стикуванні плит (рис. 59,60).

Рис.59. Конструкція монтажу ГКП мансарди з улаштування підстропильної вогнестійкої ізоляції в місці з’єднання стелі та схилу покрівлі:
1 — прямі підвіси для CD 60 × 27, довжина не більш ніж 12 см; 2 — армувальна стрічка; 3 — гнучкий кутовой профіль; 4 — додатковий ізоляційний матеріал; 5 — паробар’єр за необхідності

Рис.60. Конструкція монтажу ГКП мансарди з улаштування підстропильної вогнестійкої ізоляції в стелі при поздовжньому стикуванні плит:
1 — пароізоляційна плівка (за необхідності); 2 — додатковий ізоляційний матеріал; 3 — тримальний профіль CD 60 × 27; 4 — плита «Кнауф»; 5 — прямі підвіси для CD 60 × 27, довжина не більш ніж 12 см.

Надбудову найбільш доцільно виконувати з використаннями наступних технологій:

1. Каркас. При каркасній технології будівництва несучими є не стіни як такі, а саме каркас, що збирається з дерев'яних брусів і згодом обшиваний листовими матеріалами або ж дошками. Для виготовлення каркасу будинку все частіше застосовується металевий або алюмінієвий профіль. Ці матеріали не володіють недоліками деревини. Каркас будинку збирається, як правило, з вертикальних стійок, зв'язаних між собою верхнім і нижнім обв'язуванням. Нижня частина конструкції вмонтовується на фундамент, як правило, стрічковий. Для більшої міцності конструкція каркасного будинку зміцнюється розкосами, які встановлюються між несучими стійками.

Такий каркас є досить легким і не буде завантажувати існуючу споруду надмірними навантаженнями, на відміну, наприклад, від цегляної кладки. Зробивши покрівлю надбудови з легкого металопрофілю можливо досягнути такого ж самого навантаження як від існуючих покрівельних матеріалів.

2. Будівництво із газобетону Газобетон є одним з ведучих матеріалів в будівництві. Це матеріал, який дозволяє будувати будинки в дуже стислі терміни та якісно. Будівництво стін з газобетону для будинку 150 м² можна завершити за 2 тижні. Це в 4 рази швидше за всі відомі технології.

Газобетон дуже точно нарізають на заводі, тому він має рівну та плоску поверхню, що дає можливість заощадити будівельний розчин при будівництві стін. Якщо стіни з газобетону були виконані якісно, то це істотно заощадить витрати на внутрішньому оздобленні стін – не треба наносити штукатурку, потрібно тільки грунт та шар шпаклюючої маси – затирки.

Будівництво будинків з газобетону на 30% дешевше ніж з цегли. Для несучих стін підійде автоклавний газобетон щільністю 400 – 500кг∕м³, що дає мажливість зменшити навантаження на існуючий будинок.

Надбудова повністю ліквідує проблеми, з якими постійно стикаються мешканці квартир верхніх поверхів у будинках з суміщеними плоскими покрівлями: перегрівання приміщень влітку і їх переохолодження взимку через недостатню теплоізоляцію покрівлі і відсутність в її конструкції вентильованого прошарку; небезпечне замокання конструкцій будинку (у вологих стінах створюється сприятлива ситуація для появи грибка, в панелях перекриття і карнизних плитах кородує арматура, руйнується бетон).

Рис. 61 Надбудова мансардного поверху житлового будинку

2.2. Дизайн житлового будинку з мансардним поверхом

Силует будівлі у значній мірі залежить від даху. В індивідуальному житловому будівництві в західному регіоні переважно застосовують похилі горищні дахи. Такі дахи застосовують і в багатоквартирному житлі середньої поверховості. Хоча в Івано-Франківську такі дахи можна побачити і в багатоповерхівках, і в будівлях підвищеної поверховості (що є порушенням Державних будівельних норм).

Рис.62 Розміри мансард

Нахил даху залежить від матеріалу покрівлі, характеру та кількості атмосферних опадів. Розміщення в об’ємі даху приміщень забезпечує максимальне використання горищного простору.

Мансардний поверх – це поверх, розміщений повністю або частково

в об’ємі даху житлового будинку. Але тут слід розрізняти мансардний поверх і повноцінний, обшитий покрівельними матеріалами.

Мансарда забезпечує не тільки раціональне використання об’єму будинку, але і збагачує силует міста. В історичних кварталах вона є важливим компонентом. Тому в Європі часто застосовується в житлових будівлях в історичному середовищі. З внутрішнього боку будинку – з двору – часто влаштовуються рекреаційні зони, тераси, сади на дахах. При достатній висоті поверху влаштовуються дворівневі мансарди. Застосовуються альтернативні джерела енергії.

Рис.63 Забудова житловими будинками з мансардними поверхами

В містах України переобладнання горищного простору під мансарду власниками помешкань верхніх поверхів сьогодні часто спостерігається в житлових будинках довоєнного і міжвоєнного періоду побудови, де горища мають достатню висоту. Добудова мансардного поверху можлива і при модернізації будівель радянського періоду побудови. Комплексне вирішення мансардного поверху забезпечить збереження естетики і архітектурної цілісності будівель.При вирішенні мансардного поверху

Рис. 64 Облаштування мансарди

існують певні конструктивні і нормативні обмеження, які впливають на організацію внутрішнього простору. Несучі конструкції разом із похилою площиною покриття є основою для створення неповторного інтер’єру.

Якщо це дворівнева квартира, інтер’єр доповнять внутрішні сходи.

В кожному із приміщень помешкання необхідно забезпечити комфортні умови для відпочинку, ігор чи навчання. У вітальні – ефектний дизайн, затишок, при можливості – гарний огляд з вікна.

В кабінеті або дитячій важливе природне освітлення робочого місця. Його розміщують біля вікна, яке може бути і в похилій площині даху.

Зонування та інтер’єр приміщення вирішується із врахуванням його висоти до низу конструкцій.

Рис. 65 Приклади інтерєрів мансардних поверхів

При вирішенні багатофункційного приміщення єдиний простір поділений на функціональні зони: вітальня, їдальня, кухня. Поєднання верхнього світла і фасадних вікон забезпечує і огляд з вікна, і освітлення, і вентиляцію.

Варіанти вирішення приміщень санвузлів із природним освітленням:

Для освітлення можливе влаштування як вертикальних вікон в надбудовах даху і у фронтоні, так і вікон в площині даху.

Сучасні виробники пропонують мансардні вікна:

  • із різним відкриванням (знизу вгору, по центру і т.п.);

  • вологостійкі (для ванних і туалетів);

  • зі спеціальними клапанами у вікні для надходження свіжого повітря;

  • з дистанційним керуванням (радіус дії до 30м);

  • з управлінням мікрокліматом в приміщенні за допомогою голосу;

  • з програмуванням функцій вікна:

–  програмне встановлення часу, коли має піднятися затемнююча штора;

–  вікно з дистанційним керуванням у ванній, що запрограмоване на відкривання, як тільки ви залишаєте приміщення ванної кімнати;

–  сенсор дощу, який спрацьовує при перших краплях дощу, і вікно відразу ж автоматично закривається;

  • для верхного світла – із зовнішнім склом, яке має «самоочисне» покриття; таке вікно довший час зберігає чистий вигляд;

  • для верхного світла – з посиленим склопакетом.

А також вікно-балкон в мансарді, тераси, які вбудовуються в нижню частину даху, карнизні вікна, панорамні вікна.

Інтер’єр як об’єкт дизайну дуже цікавий. Дві третини свого часу людина знаходиться в приміщенні. Це середовище суттєво впливає на неї, тому важливо не просто розробити проект інтер’єру а й створити особливий світ. Це дуже відповідальний процес, у якому мрії замовника про майбутній інтер’єр, досвід та творче мислення дизайнера перетворюються у конкретні проектні рішення, які стають реальністю у процесі будівництва.

Інтер'є́р (фр. intérieur — внутрішня частина, середина; від лат. interior — ближчий до середини) — архітектурно й художньо оздоблена внутрішня частина будинку, що забезпечує комфорт людині та визначає функціональне призначення приміщення.

Термінологічно «інтер'єр» формувалося разом із удосконаленням побуту та розвитком художніх стилів. З найдавніших часів облаштування приміщення було пов'язане із такими факторами як: ефективність виконання повсякденних справ, безпека та атмосфера для відпочинку. Ще печерні люди намагалися облаштувати оселю зручно для життя та приємно для ока. Але сучасне поняття «інтер'єр» та можливості, які надають останні розробки, надають людині значно більше можливостей.

Ітак, перші інтер'єри з'явились із елементів настінного живопису. У Давніх Римі, Египті у поселеннях американських індіанців були знайдені прикраси («первинні елементи декору»), які відбивали уявлення людей про життя і щастя, демонстрували мисливські досягнення, та просто викликали приємні асоціації.

Створення дизайну приміщення можна порівняти з вирішенням складної і багатогранної задачі, яка має велику кількість змінних. При цьому слід пам'ятати, що допустив лише одну помилку, правильне рішення знайти не вдасться.

Основна мета при проектуванні інтер’єру - це створення в першу чергу комфортного середовища для людини, яке будується на основі спеціальних наукових досліджень, оптимальних умов життєдіяльності людини, його потреб і бажань, умов взаємодії з сучасною технікою.

Дизайн охоплює інтер'єри та обладнання громадських приміщень і житлових приміщень, виробничих будівель. Кожен з цих типів просторів має свої особливості і визначає своє коло професійних завдань і проектних методів їх вирішення. В інтер'єрі громадських будівель, які відвідуються тисячами людей, першочерговими є створення високохудожнього образу особливого та оригінального об'єкта. Тому особливу увагу дизайнер приділяє унікальним формам, сучасних матеріалів, ефектному освітленню. Все це багато в чому визначають зовнішній вигляд інтер'єру, його образ. Часто тут використовуються цінні породи деревини, натуральний камінь, скло, алюміній та інші коштовні матеріали з великим терміном служби в умовах інтенсивної експлуатації. Розраховані на одночасне перебування значної кількості людей, простору громадських будівель мають часто зальний характер з конструкціями, що мають великі прольоти. Ця особливість використовується дизайнером і тектоніка споруди стає художньої темою інтер'єру: пілястри, несучі колони, балки та ферми перекриттів навмисно виділяються в загальній композиції особливою формою, кольором, перетворюючи їх на своєрідний декоративний елемент, прикраса інтер'єру.

У житлових приміщеннях дизайнер застосовує інші методи. На відміну від громадських будівель житлові приміщення тут, як правило, набагато менше за своїми розмірами і мають більш прості й компактні форми. При організації їх інтер'єру основний акцент робиться на обстановку - меблі й устаткування. За рахунок її стилістики багато в чому і формується образ інтер'єру в цілому. Індивідуальність образного вирішення житлового інтер'єру досягається відповідної компонуванням меблів та елементів обладнання, кольоровим і фактурним рішенням стелі, підлоги, стін, а також включенням в інтер'єр окремих унікальних елементів. Такими елементами є годинник, картини, світильники, каміни і т.д. Оздоблення стін, як правило, носить менш капітальний характер і періодично оновлюється. У невеликих квартирах широко використовується мобільні меблі. Вона дозволяє найбільш раціонально використовувати простір і організувати широкий набір функціональних процесів в одному і тому ж приміщенні. Особливу увагу під час роботи над житловим інтер'єром приділяється ергономіці. В першу чергу це стосується робочих зон квартири - місць приготування їжі, виконання господарських робіт, хобі членів сім'ї, навчання і професійної діяльності.

Дизайн будинку необхідно ретельно продумати до дрібниць. Інтер'єр повинен бути комфортним і затишним. Основне завдання при проектуванні створити гармонійну атмосферу в який людина зможе відчувати себе в цілковитій безпеці.

Рис.66 Приклади інтерєрів спален

Оскільки кожне приміщення має певні особливості, то при створенні дизайн-проекту інтер'єру будинку потрібно підкреслити всі переваги і сховати недоліки за допомогою різних дизайнерських прийомів. Прикладом може бути планування в якій дуже маленька кухня або незручна ванна.

Створювати дизайн інтер'єр будинку слід з дизайн-проекту. У ньому необхідно детально продумати майбутнє планування в якій затишно розташовуються меблі і різні предмети інтер'єри, стиль інтер'єру, матеріали і фактури.

Рис. 67 Приклади інтерєрів сучасних квартир

Обраний стиль дизайну істотно впливає на дизайн. Тому важливо вже спочатку визначитися, що ви хочете побачити - ультрасучасний котедж або класичний будинок, шикарну віллу або дачний будиночок, античне або етнічне житло. Обміркувати слід і колірне рішення.

Класичний інтер'єр будинку дозволяє створити розкішну обстановку. При цьому використовують меблі виготовлену з цінних порід дерева і обтягують дорогою шкірою. Стіни і стелі розписують бронзою або позолотою. Такий інтер'єр прекрасно буде доповнювати камін.

Рис. 67 Приклади інтерєрів сучасних квартир

При створенні сучасного будинку перевагу слід віддати таким матеріалами як скло і метал. Ці матеріали можна використовувати як як елементу інтер'єру, так і в обробці меблів. На кожному етапі створення дизайн проекту слід пам'ятати, що будинок для кожної людини це місце, куди він хоче повернутися, де його чекають тепло і затишок.

2.3.ПОРАДИ ПРИ СТВОРЕННІ ДИЗАЙНУ ІНТЕРЄРІВ ЖИТЛОВИХ ПРИМІЩЕНЬ

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМИ І КОЛЬОРУ ВНУТРІШНЬОГО ПРОСТОРУ

Форма – одна з найважливіших характеристик внутрішнього простору громадської будівлі. Її суттєвими параметрами є фізичні розміри, що випливають із функціонального призначення приміщення. Як було відзначено раніше, розміри внутрішнього простору багато в чому визначає конструктивна система, вибрана для його формування.

У цілому форма простору може характеризуватись такими поняттями, як статичність і динамічність. Для статичної форми більш характерною є побудова плану у вигляді квадрата, кола, багатокутника тощо. Інтер’єри таких просторів немов би орієнтовані всередину приміщення, в його центральну зону. Динамічному простору, навпаки, більше властивий взаємозв’язок із загальним композиційним задумом будівлі в цілому або з навколишнім середовищем.

Форма простору великою мірою визначає загальне вирішення інтер’єру приміщення, може сприяти створенню певного настрою у відвідувачів, а також підкреслювати його фукціональне призначення.

Людина осягає зміст внутрішнього простору через пізнання закономірностей його побудови. Цей процес проходить на двох рівнях – безпосередньому (чуттєвому) і опосередкованому (логічному). З цього положення випливає, що форма простору має по можливості рівною мірою задовольняти обидва рівні його пізнання та сприйняття. Наприклад, якщо простір занадто статичний і розкривається відвідувачу однозначно, тобто у ньому немає елементів, які потребують додаткових зусиль для їх сприйняття і пізнання, то людина швидко втрачає інтерес до такого простору, він сприймається монотонним і малоцікавим.

Вирішення динамічного за структурою і формою простору має свої специфічні особливості. Так, наприклад, якщо зорове сприйняття або логічне розуміння закономірностей його організації занадто ускладнене, то у ньому стає складно орієнтуватися, а це, як правило, породжує негативну емоційну напругу.

Тому при вирішенні інтер’єру задача визначення оптимального співвідношення художніх засобів і візуальної інформації є однією з найвідповідальніших. У простому за формою просторі рекомендується активніше використовувати різноманітні художньо-композиційні засоби – колір, фактуру, освітлення, архітектурні деталі, а при складній і динамічній структурі простору його слід вирішувати більш простими засобами.

Слід також пам’ятати, що великий емоційний вплив на людину справляє інтер’єр не стільки окремого приміщення, як ряду взаємозв’язаних просторів, що сприймаються у процесі руху всередині будівлі. Наприклад, повторення кількох близьких за формою і розмірами приміщень створює враження ритму, дозволяє відчувати нюансні відмінності між ними; і, навпаки, сполучення просторів, які помітно відрізняються між собою, створює певний художній ефект за рахунок контрастних співставлень форми і розмірів.

Отже, форма внутрішнього простору й окремих його складових елементів може бути знайдена у процесі проектування на основі урахування конкретних функцій, конструктивного вирішення, особливостей прилеглої ділянки тощо. Але в усіх випадках при визначенні форми необхідно також прогнозувати реакцію людини, що знаходиться у внутрішньому просторі.

До цих способів відноситься з'єднання декількох кімнат, встановленнядзеркал, скла, відображають площин, гра забарвленням і формами. У цьому огляді ми розглянемо кілька думок, які можна приймати на озброєння для зміни власного житла - великого і не дуже. 
Спосіб перший: з'єднання приміщень в один простір Квартири-студії спочатку отримали власну популярність в середовищі творчих людей, богемному середовищі. Погляд невимушено ковзає в просторі де немає стін, а рух по житлоплощі вільний.  Облаштування такої студії дозволить побудувати продуманий простір, в тому числі, і в не дуже великий житлоплощі. Але, в силу власної специфіки, ця планування буде більше до душі людям з широкими поглядами, ніж сім'ям, в яких є діти. Функціональні зони розділяються без участі стін, за допомогою неважких перегородок, подіумів, спеціальних меблів. Приміщення об'єднуються не стільки по-ширині, але і по-висоті. Для будинку можливе створення приміщення з другим світлом. Це, коли відсутнє перекриття між поверхами будівлі і

Рис.68 Приклад вітальні

виходить величезна кімната з високою стелею в 2 поверхи. Допоміжне освітлення потрапляє з вікон верхнього поверху або із збільшених по габариту вікон на першому поверсі.     Ще один непоганий варіант для приміського будівлі в декілька поверхів: просторе розміщення по одній кімнаті на поверх. Наприклад, на першому поверсі - виключно вітальня, на другому - лише спальня. Кухня та службові приміщення винесені в цокольні і мансардні поверхи заховані від сторонніх очей.     
Головна порада: не треба забивати житлові кімнати непотрібними речами. Зробіть вільне місце заповнене світлом. Нехай меблі і планування будуть, суто, підпорядковані своїї функції.     Відомий прийом іноземних зодчих - трансформація місця. Розсувні перегородки дозволять розширити межі зорової можливості до обсягів усієї житлоплощі. Ну, а в разі потреби - зробити локальні зони рівні не дуже великій кімнаті. Коли перегородка низька або ж з отвором - то приміщення діляться тільки частково, зберігаючи зоровий взаємозв'язок. Ці перегородки дадуть можливість вам поставити більше меблі. 
Спосіб другий: застосування дзеркал, скла, глянцевих площин. Глянцева натяжна стеля дає глибину і допоміжну висоту кімнаті. Застосовують плівку різних забарвлень, що дає неочикувані результати. Цьому сприяє і дзеркальне відображення внутрішнього оздоблення в покритті стелі. Практично жодна інша обробка стелі, цим відмінним результатом збільшення простору не володіє. Конкурентну боротьбу зможе скласти тільки стеля з дзеркалом.  Застосування дзеркал для зорового збільшення простору - засіб, випробуваний часом і модою. В замках ери бароко в дзеркалах постійно відбивалася розкішне убрання приміщень. У тому, що йде в ногу з часом дизайні квартири, дзеркальними, впершу чергу, роблять стулки шаф і дверей. Відображення дублює і складає різні, часом, незвичайні види. А приміщення може показатися, на перший погляд, найбільш просторим і цікавим, ніж насправді. 
Нові меблі з прозорого скла або ж пластмаси сприймаються маленькими і повітряними. У тому числі і міцний стіл, який займає великий розмір, зроблений зі скла, не викликає почуття обмеженості на кухні або ж вітальні завдя кипрозорій стільниці.     
Кухня нерідко стає тим приміщенням, де власники проводять дуже велику кількість часу, де збираються не дуже великі застілля, отже - зобов'язана бути досить просторою. Один з різновидів - космічний образ: алюмінієві площині, системи з неіржавіючої сталі, скло та шкіра. Блискучі відображення площин, стилістично неважка меблювання, скло - дуже добре вирішують всі ці завдання. 
Спосіб третій: гра форми і кольору.  На враження про приміщення, виявляється, впливають незвичні форми в обстановці і декорі кімнати. Електросвітильники, штори, меблі, які можуть трансформуватися, а ще арки, спеціальна (наприклад, сферична) система стінок змінюють наше уявлення про місце.     Особливий варіант застосування даного стильного будівельного прийому - діагональне розміщення стінок. В одному приватному особняку стінки стоять не навпростець, а нахилені під не дуже великим кутом, при всьому цьому площа стелі перевершує площу підлоги. Це цікаве рішення отримало ім'я перевернута мансарда.     
Функціональність меблевих трансформерів зможе оскаржити інтегрований стелаж. Відкриті стелажі різних видів з правильним підсвічуванням дадуть приміщенню допоміжний простір. Цей стелаж, будучи продумано поставленим, дозволить заховати комунікації або ж несучі системи. З іншого боку він дозволить зберігати книжки, сувеніри та інші дрібниці.     Живопис, що користується популярністю в сучасному декоруванні, або ж фотошпалери з ефектом 3D творять об'ємну ілюзію, прибираючи межу між уявою та реальністю.     
Застосовуйте в обробці стін правільні забарвлення: світлі забарвлення і спокійні кольори роблять приміщення помітно просторіше в порівнянні з насиченими або надмірно темними.     
Дотримуйтеся законів перспективи.
Кожен з нас знає, що речі, що знаходяться далеко, здаються менше. Полиці, спрямовані вгору або ж анфілада, наскрізна перспектива – кімнати, які знаходяться одна за одною, перетворюють простір і зорово збільшують об’єми. 
Щоб зоровий ефект збільшення житлового приміщення був найбільшим - деякі архітектори та дизайнери застосовують не один - а всі способи відразу. Тут надзвичайно важливе почуття міри і смаку.

Архітектурна поліхромія – це багатобарвність інтер’єру, організована за законами архітектурної композиції. Її специфіка полягає у тому, що вона мовою кольору відображує багатогранний зміст архітектурної форми – функціональний, конструктивний і художній. Інакше кажучи, архітектурний поліхромний простір завжди повинен не лише відповідати

Рис.49 Рис. 67 Приклад інтерєра в поліхромії

практичним вимогам, але й позитивно впливати на людей, бути високоестетичним.

Важливо мати на увазі, що архітектурна поліхромія сприймається в інтер’єрі інакше, ніж назовні, оскільки замкнений простір має свої особливі закони гармонізації. Інтер’єр відрізняється від екстер’єру різноманітним предметним середовищем, великою кількістю оздоблювальних природних та штучних матеріалів. „Дисциплінувати” таку багатобарвність не завжди просто, це потребує значних зусиль і спеціальних знань.

Нині вибір кольорових сполучень в інтер’єрі є всебічно обумовленим. У кожному конкретному випадку він орієнтується на вимоги функціонального процесу, санітарно-гігієнічні нормативи, загальну композиційну ідею. Враховує також структуру, форму і розміри внутрішнього простору, ступінь освітленості природним світлом, характер джерела штучного освітлення, розміри і матеріали огороджуючих поверхонь, кольорове оточення, мікроклімат приміщення та багато інших факторів, сукупність яких створює психофізіологічну комфортність середовища.

Багато з цих факторів вивчені й обґрунтовані в якості обов’язкових нормативів. Але оскільки інтер’єр – це витвір архітектури, роль кольору тут не обмежується лише створенням комфортних умов. В інтер’єрі необхідна емоційна насиченість середовища. Важливою є, наприклад, роль емоційного клімату у відновленні фізичної та розумової працездатності.

Роль кольору в інтер’єрі підвищилась і у зв’язку з прагненням людей компенсувати можливу одноманітність та спрощеність форми типових зразків простору, меблів та обладнання, обумовлених сучасною технологією індустріальних методів будівництва.

Усі складові інтер’єру: його простір, огороджуючі поверхні, обладнання й особливо колір - залежать від загальної композиційної ідеї , що об’єднує всі ці фактори і втілює у собі як логічну, так і чуттєву складову. Отже, студент повинен розуміти, що інтер’єр неможливо розфарбувати або просто оформити, його слід замислювати у кольорі, з самого початку роботи над ним.

Наука про колір поділяє всі кольорові враження на дві групи, що чітко розрізняються – хроматичні й ахроматичні кольори.

Хроматичні кольори мають кольоровий тон, світлоту та чистоту (червоні, помаранчеві, жовті, зелені тощо). Ахроматичні – розрізняються лише за світлотою (білі, сірі, чорні).

На практиці хроматичні кольори визначаються наступним чином:

1) основні кольори – це червоний, жовтий і синій, з яких можуть бути складені всі інші;

2) складні кольори – це ті, що отримані змішуванням двох і більше кольорів. Наприклад, помаранчевий як результат змішування червоного і жовтого.

Колір, у тому числі і в інтер’єрі, має багато характеристик, які за загальними ознаками можна об’єднати у дві групи. До першої групи відносяться основні властивості кольору, до другої – властивості, що обумовлюють його психофізіологічний вплив.

ОСНОВНІ ВЛАСТИВОСТІ КОЛЬОРУ. Кольоровий тон означає власне кольорові відчуття – червоний, помаранчевий, жовтий, зелений тощо. Він містить у собі певні композиційні можливості. Іноді лише зміною відтінків тону можна інтенсивно впливати на його емоційну виразність. За атласом або паспортом кольорів вибираються необхідні кольорові тони і прості естетичні зв’язки між ними (кольорові сполучення, кольорові ряди, деякі способи гармонізації тощо). Слід пам’ятати, що підбір необхідної палітри кольорів пов’язаний із проблемою стандартизації і виробництва високоякісних пігментів, а також декоративно-оздоблювальних матеріалів і виробів.

Світлота або яскравість – це властивість, яка виражає близькість хроматичних та ахроматичних кольорів до білого або чорного. На шкалі світлот найсвітліший – білий колір, найтемніший – чорний. Білий колір, як правило, завжди присутній в інтер’єрі.

Чорний колір застосовується відносно рідко і у невеликій кількості, оскільки він пригнічує психіку, знижує освітленість приміщення. Градація світлоти, як і кольорового тону, ілюзорно змінює просторову характеристику інтер’єру, збільшуючи або зменшуючи, полегшуючи або обтяжуючи, виділяючи або маскуючи архітектурні форми, надаючи інтер’єру емоційного забарвлення.

Чистота та насиченість кольору – це ступінь наближення даного кольору до чистого спектрального. Ступінь насиченості кольору залежить від його світлоти. З двох рівно насичених кольорів більш насиченим сприймається світліший.

Насичені кольорові тони застосовуються в інтер’єрі найчастіше невеликими дозами як акценти для підвищення значущості того чи іншого його елемента.

Огороджуючі поверхні – стіни і підлога, як кольоровий фон, вирішуються у тонах малої або середньої насиченості.

Фактура – це властивість поверхні матеріалу, яка залежить від характеру її обробки, світловідбиття і впливає на сприйняття її кольору. Розрізняють такі три види фактур:

1) матова поверхня – шорстка, така, що розсіює світло, однаково яскрава з усіх точок огляду (фактура цегли, тиньку, клейового пофарбування тощо);

2) глянсова поверхня не віддзеркалює оточуючих предметів, але має слабкі бліки (фактура масляного пофарбування, лінолеуму, глазурованих кахлів тощо);

3) блискуча поверхня – цілком гладка, має яскраві бліки, віддзеркалює світло і оточуючі предмети (фактура полірованого природного каменю, металу, дзеркала, облицювального скла тощо).

Залежно від виду фактури той самий колір виглядає по-різному. При блискучій фактурі у місцях бліків він повністю втрачає насиченість. Викривлення кольорів та їх співвідношень вносить почуття неспокою. Суворість та благородство загального вигляду інтер’єру можуть бути досягнуті за рахунок застосування лише матеріалів з матовою фактурою.

ХАРАКТЕРИСТИКИ ПСИХОФІЗІОЛОГІЧНОГО ВПЛИВУ КОЛЬОРІВ

Наука поділяє всі кольори на такі дві групи:

  1. активні кольори діють збуджувально, часто поліпшують самопочуття. Це, у першу чергу, червоні та помаранчеві кольори;

  2. пасивні кольори (сині та фіолетові) спричиняють протилежний вплив.

Кольорова гама – це сукупність різних локальних кольорів, вибраних для вирішення певної композиційної задачі з урахуванням характеру їх психофізіологічного впливу. Залежно від цього кольорові гами класифікують як теплі, холодні й нейтральні, а також легкі та важкі, виступаючі і відступаючі, такі, що збуджують, пригнічують або заспокоюють.

Тональне об’єднання кольорів – важлива закономірність, за допомогою якої можливо створити відчуття цілісності або різнобарвності. Кожна кольорова гама містить багато тональностей. Так, до теплої гами відносять червоні, помаранчеві, жовті, жовто-зелені тональності, до холодної – фіолетові, сині, блакитні, блакитнувато-зелені тощо. На фоні загальної тональності, не порушуючи її, можуть існувати невеликі поверхні яскравих кольорів. Теплий поруч із холодним здається ще теплішим. Холодний у співставленні з більш холодним теплішає, а з менш холодним – стає ще холоднішим.

Для виявлення форми простору поліхромія може зробити більш наочними особливості огороджуючих поверхонь – стін, підлоги, стелі. Їхня кольорова цілісність або різнобарвність визначають відчуття масштабу простору і його розміру. Так, наприклад, великорозмірний, примітний за кольором або світлотою малюнок підлоги зорово зменшує його площину і весь простір загалом.

Кольоровий тон найчастіше служить фоном для предметів, що наповнюють приміщення, і має відрізнятися відносною нейтральністю, підкреслюючи тим самим композиційну значущість предметного оточення (меблів, декоративних, драпувальних та оббивних тканин тощо). Але стіна може бути не лише фоном, але й кольоровим акцентом, що концентрує увагу на певному елементі внутрішнього простору.

Колір стелі, як правило, не буває стомливим для очей, оскільки він сприймається під гострим кутом зору і побіжно. Тому на стелі, пофарбованій у темно-синій колір, буде мало помітна громіздка балка. Однак на практиці найчастіше стелю фарбують у світлі тони або білий колір, прагнучи створити враження легкості та з міркувань забезпечення належної освітленості.

Допоміжні поверхні (опори, вікна, двері, меблі та обладнання, стаціонарні та пересувні перегородки, бар’єри тощо) сприймаються як елементи, накладені на фон основних площин підлоги, стін, стелі. Тому їх рекомендується фарбувати у виступаючі, фактурні середньонасичені кольори.

Серед характеристик, що впливають на формування і сприйняття інтер’єру, такі з них, як тримірність та розмір простору, відіграють вирішальну роль. Залежно від них форма може сприйматись як статична або динамічна і відповідно до цього як центрична, фронтальна або глибинна.

Специфічні особливості статичної форми простору (компактність, симетрія, нейтральність, монументальність) можуть служити основою відповідного поліхромного його вирішення. Один насичений теплий або інший колір на всю висоту стіни, єдиний кольоровий фриз, пояс або горизонтальна тяга підкреслять форму простору, його замкненість, ілюзорне зменшення. За допомогою кольору можна подолати статичність замкненого простору, надавши йому направленості по одній з осей, порушити надмірну центричність або симетрію.

Активні і контрастні за кольором великі елементи (плити підлоги, балки і кесони на стелі, орнамент на стінах) зорово зменшують розмір приміщення. Таке ж враження створює висока насиченість простору різними предметами та обладнанням.

Динамічна форма простору передбачає, перш за все, композиційну направленість його по одній з осей. Наприклад, залу для глядачів уздовж поздовжньої осі до сцени, коридору - до холів тощо. В цьому випадку динамізм кольоросполучень, збігаючись із динамізмом простору, підсилює емоційний і естетичний вплив інтер’єру. За допомогою кольору можна „усунути” елементи і деталі, що перешкоджають створенню загального враження.

Колір дозволяє виявити ідею цілісності простору загальною однокольоровою площиною стін, підлоги та стелі. Пронизуючи прозорі площини засклених перегородок, колір огороджуючої поверхні об’єднує суміжні приміщення, внутрішній простір із зовнішнім. Пластичні форми надають неповторності сучасним інтер’єрам, викликають зацікавленість ними.

Для більш тісного зв’язку інтер’єру з екстер’єром або створення враження незамкненості внутрішнього простору його обмежують стінами (у тому числі і їх кольором) з одного або кількох боків, а інші остеклюють по всій висоті. У вестибулі та холи першого поверху через остеклення „вводять” такі незвичайні для інтер’єру елементи, як зовнішнє мощення, газони, водне дзеркало тощо.

В архітектурі інтер’єру кольорове середовище задається також матеріалами та речовим наповненням. Тому важливо знати і враховувати особливості, властиві тому чи іншому матеріалу-носію кольору. У кожному конкретному випадку необхідно правильно визначити міру участі того чи іншого матеріалу в створенні кольорової гармонії, естетично виправданої і економічно доцільної. Так, в одному випадку природний колір дерева може добре сприйматися на фоні привнесеного кольору стін; у другому – гармонія природних матеріалів огороджуючих поверхонь також може доповнюватись привнесеним кольором оббивки меблів. Але слід мати на увазі, що в обох випадках кольорова тональність може бути значно змінена кольоровим освітленням (з позитивними або негативними наслідками).

Кольорові тони природних матеріалів гармонійні, багаті й м’які за відтінками, красиві за рисунком, різноманітні за фактурою. Шаруватість і теплота деревини, кольорове багатство кераміки, м’яке світло кольорових вітражів, мерехтіння мозаїчної смальти – усе це являє собою невичерпні можливості для вирішення художньо виразних інтер’єрів. Велику палітру кольорів мають і такі здавна відомі матеріали, як лицева цегла, облицювальні кахлі, мозаїчні плитки для підлог, латунь та мідь.

На сучасному етапі палітра кольорів у інтер’єрі значно розширена завдяки впровадженню у будівництво нових оздоблювальних матеріалів із використанням полімерів. Це різні типи лінолеуму, стінові панелі – пластикові та ламіновані на основі з МДФ, полімерні декоративні тиньки (т.зв. міні-граніти), полімербетони, декоративні плівки, декоративні штукатурки тощо.

Різноманітність кольорових тонів полімерних матеріалів, розширюючи можливості вибору кольорової композиції, при невмілому їх використанні нерідко призводить до невдалих колористичних вирішень. Таким чином, конструктивно- і декоративно-оздоблювальні матеріали – велике джерело кольорових тонів, що відрізняються за характером кольору від кольорів звичайних фарб. Однак кольорові тони, отримані за допомогою змішування фарб, також мають свої переваги. Так, вони дозволяють досягнути більшої кількості відтінків і засобів їх різноманітності. При цьому ступінь виразності кольорів барвників настільки значний, що потребує дуже обережного до себе ставлення.

Ставлення до матеріалу, виявлення або маскування його природи, у тому числі кольору, нерозривно пов’язані з тектонікою. Вона передбачає правдиве відображення в художній формі не лише характеру конструкцій, але рівною мірою і специфічних властивостей конструктивного матеріалу, зокрема кольору. Теплі червоні, помаранчеві, жовті й білі виступаючі кольори активно виявляють фактурність поверхні. Кольори зеленувато-блакитні, холодні відступаючі, навпаки, маскують фактуру матеріалу.

Колір не повинен суперечити властивостям матеріалу. Принцип взаємодії кольору і матеріалу є провідним для сучасних естетичних уявлень при вирішенні інтер’єрів.

РОЛЬ СВІТЛА У ФОРМУВАННІ ІНТЕР’ЄРУ

Природне освітлення є не лише найважливішим засобом створення у приміщенні сприятливих санітарно-гігієнічних умов, але й засобом виявлення архітектурно-композиційного задуму. Світло сприяє розкриттю функціональної, просторової та художньої структури приміщення. Так, неправильна організація природного освітлення може зруйнувати цілісне сприйняття інтер’єру, а вдало знайдена система освітлення буде виявляти його художньо-естетичні переваги та композиційний задум. Природне освітлення приміщень можна умовно поділити на два основних види: бічне і верхнє.

Влаштування бічного освітлення найбільш широко застосовується у громадських будівлях. Однак при бічному освітленні доводиться обмежувати глибину приміщень, оскільки при її збільшенні важко забезпечити певний рівень освітленості. Це пояснюється тим, що велика глибина приміщення вимагає пропорційного збільшення його висоти з метою збереження рівня освітленості у протилежних від вікон стін, а це не завжди може бути виправдане і можливе. Крім того, при бічному освітленні має місце велика нерівномірність поширення світла у приміщенні, а також спостерігається тінеутворення від предметів, що найчастіше небажано для інтер’єру.

Верхнє освітлення характеризується більшою рівномірністю розповсюдження світла у приміщенні. Однак організація верхнього освітлення можлива лише у приміщеннях одноповерхових або на верхніх поверхах багатоповерхових будівель, що разом із труднощами влаштування й експлуатації обмежує його широке застосування.

При будь-якому способі освітлення важливе композиційне значення має форма світлових прорізів, оскільки вони є невід’ємними елементами як екстер’єру будівлі, так і його внутрішніх просторів – інтер’єру. Отже, світлові прорізи візуально пов’язують ці дві системи в єдине нерозривне ціле. Прорізи і світловий потік, що пропускається ними, допомагають вирішувати важливі тектонічні задачі, виявляючи форму і розкриваючи сутність конструкції,її статичну роботу. Система природного освітлення (характер розміщення отворів, їх форма і розміри) може бути по-різному взаємопов’язаною із структурою внутрішніх просторів. В одних випадках вона відповідає і випливає з форми внутрішнього простору, забезпечуючи ясність і чіткість композиції, в інших – може знаходитися у певній невідповідності до них. Прийом протиставлення системи освітлення об’ємній побудові дозволяє в окремих випадках глибше розкрити художньо-композиційний задум вирішення інтер’єру.

Організація штучного освітлення інтер’єрів громадської будівлі передбачає вирішення таких двох основних задач:

  1. забезпечення кількісних і якісних характеристик освітлення, регламентованих мінімальними значеннями освітленості й обмеженням засліплюючої дії джерел світла;

  2. розкриття і збагачення архітектурно-художнього задуму внутрішніх просторів будівлі.

Перша задача вирішується архітектором спільно із спеціалістом-світлотехніком із використанням розрахункових методів визначення освітленості та інших необхідних характеристик.

Для вирішення другої задачі важливо визначити характер розподілу світла в інтер’єрі. При цьому необхідно знати технічні особливості різних типів джерел світла (спектральний склад випромінювання, діапазон потужностей, розмірні характеристики тощо). Дані про джерела світла наводяться у каталогах та іншій довідковій літературі.

Технічні аспекти штучного освітлення інтер’єру мають бути постійно в полі зору архітектора та дизайнера, на усіх етапах розроблення проекту. Спираючись на світлотехнічні особливості застосовуваних джерел світла, проводячи варіантний пошук їх кількості та розташування, архітектор чи дизайнер може досягти певного художнього ефекту та впливати на психологічну оцінку інтер’єру глядачем.

Аналіз сучасних прийомів організації штучного освітлення інтер’єрів дозволяє виділити кілька основних підходів:

1) освітлення виявляє і підкреслює характерні особливості простору інтер’єру;

2) освітлення зорово маскує або видозмінює сприйняття простору;

3)освітлення виявляє позитивні риси простору і маскує або нівелює негативні.

Для досягнення поставлених цілей сучасна практика виробила певний набір прийомів, основу яких складають характер розподілу яскравостей і кольору в просторі інтер’єру та насиченість приміщення кольором. Багато з прийомів, що використовуються на практиці, спираються на специфічні особливості роботи зорового апарату людини (зорові ілюзії, асоціації тощо). Наприклад, порівняння інтер’єрів, які мають різну насиченість світлом, показує, що з двох однакових за розмірами приміщень більшим здається те, у якому вище значення щільності світлового потоку в кожній точці його об’єму.

Розподіл яскравостей також суттєво впливає на сприйняття інтер’єру. Найчастіше відбувається зорове збільшення площини, на якій знаходиться світлова пляма. Крім того, яскрава світлова пляма здається такою, що віддаляється, легшою, „повітряною”, затемнені поверхні, навпаки, зорово „важчають”.

Важливу роль при штучному освітленні відіграє кольорове вирішення інтер’єру. Кольорова поверхня відбиває лише ті кольори, які є у спектрі світла застосовуваних ламп. Так, холодні кольори добре виявляються світлом люмінесцентних ламп, а теплі – спотворюються ними. Лампи розжарювання, навпаки, добре підкреслюють теплі кольори. Необхідно враховувати також ефекти взаємного накладення прямого світла і відбитого, наслідком якого стає своєрідне „змішування” кольорів і поява їх нових відтінків.

Композиційні прийоми штучного освітлення в інтер’єрі можуть сприяти досягненню таких основних цілей:

  1. виявленню фізичного об’єму і просторової структури приміщення;

  2. розкриттю особливостей його планувального вирішення і функціонального зонування;

  3. виявленню форми і характеру огороджуючих поверхонь.

Поставлені цілі можуть досягатися одночасно або кожна окремо. Основними прийомами при цьому є загальне освітлення і місцеве підсвічування. Світильники в інтер’єрі за характером розміщення та закріплення можна поділити на дві основні групи:

  1. суміщені з огороджуючими конструкціями (пласкі, точкові) та прикріплені до них безпосередньо;

  2. винесені у простір інтер’єру на жорсткому кронштейні (типу бра) або на м’якому шнурі.

Одним із прийомів отримання рівномірного загального освітлення у приміщенні є застосування світних стель (рис.2). Ефект світної стелі може бути досягнутий суміщенням світильників з огороджуючою конструкцією (пряме світло) і винесенням їх у простір інтер’єру (відбите світло).

У вбудованих світних стелях джерела світла заглиблені у площину стелі приміщення і закриті світлорозсіювальним прозорим матеріалом або екрануючою решіткою.

Світна стеля зорово „піднімає” висоту приміщення, забезпечує рівномірніше насичення його світлом, від предметів, меблів і архітектурних деталей зникають тіні. Однак слід враховувати, що за відсутності в інтер’єрі інших прийомів освітлення все це може створювати певну монотонність простору.

Найбільше розповсюдження отримали такі три схеми світних стель у приміщенні:

  1. світна частина займає всю площу стелі;

  2. світна частина розташована у його центральній зоні;

  3. світна частина зміщена в одну з бічних зон стелі.

Інший розповсюджений прийом створення ефекту світної стелі – це використання відбитого світла. У цьому випадку світильники розміщуються в пазухах карнизів по периметру приміщення або у спеціальних конструкціях, винесених у простір інтер’єру. При цьому пряме світло спрямовується на поверхню стелі й, відбиваючись від нього, потрапляє до приміщення.

Таке вирішення потребує дотримання ряду технічних умов, а саме:

  1. значної відстані між лампами і відбиваючою світло стелею;

  2. вільної від технічних комунікацій стелі;

  3. забезпечення високої відбиваючої здатності поверхні стелі.

При двобічному розташуванні світних карнизів у приміщенні з гладкою горизонтальною стелею співвідношення ширини приміщення до відстані від карниза до стелі не повинно перевищувати 5:7. Добрі можливості для влаштування світловідбиваючої стелі створюють склепіння та куполи.

Ефект зорового підйому, „дематеріалізації” стелі при освітленні її відбитим світлом вища, ніж при інших вирішеннях. Однак при цьому відзначається низький коефіцієнт корисної дії таких вирішень (відношення витраченої електроенергії до отриманої освітленості). Практика показує, що ефект „віддалення”, наприклад, пласкої стелі підсилюється, якщо він спостерігається через затемнені елементи на передньому плані. У цьому випадку сильніше дається взнаки вплив контрасту яскравостей.

До цього типу освітлення можна віднести прийом створення ефекту „невагомої стелі”. Підсвічуючи зсередини контури підвісної стелі, можна досягти ефекту його „зависання” у повітрі, створивши тим самим певну динаміку й емоційну напруженість інтер’єру. Аналогічно можна створити ефект „зависання” у повітрі кількох геометричних фігур (квадратів, смуг, дисків тощо). При цьому слід ураховувати, що в результаті контрасту яскравостей на контурах такої стелі простір під ним зорово понижується. Отже, цей прийом є доцільним у приміщеннях із досить великою висотою (зали для глядачів, фойє тощо).

Іншим різновидом даної групи прийомів є „вирізана стеля”. Особливість цього вирішення полягає у наявності вирізів різної конфігурації у підвісній стелі, через які відбите світло потрапляє до приміщення. Світлоспрямовуючих карнизів і отворів може бути кілька, і розташовуватись вони можуть у різних рівнях.

У великих залах улаштовується підвісна стеля, розчленована у вигляді падуг. Крім акустичного ефекту, вона дозволяє створити розсіяне відбите освітлення залу. Падуги можуть мати у розрізі як просту, так і складну форму.

В усіх перерахованих прийомах улаштування світних стель для посилення ефективності освітлення застосовують додатково точкові світильники або світлопропускаючі отвори.

Точкові світильники можуть бути суміщені з огороджуючими конструкціями або винесені у простір інтер’єру.

Убудовані світильники з лампами розжарювання, як правило, дають направлений світловий потік. Винесені світильники можуть бути направленими або розсіюючими.

Слід пам’ятати, що при використанні вбудованих точкових світильників стеля підсвічується лише невеликою кількістю відбитого світла, яке слабо виявляє її структуру. Низька ефективність відбитого світлового потоку при використанні вбудованих точкових джерел світла вимагає їх застосування у комбінації з іншими прийомами штучного освітлення.

Точкові (одиночні) світильники, винесені у простір інтер’єру, широко застосовуються у громадських будівлях. Кріплення їх до конструкцій стелі та стін здійснюється за допомогою підвісів і кронштейнів (бра) різного розміру, форми та матеріалів. При цьому необхідно враховувати, що використання у приміщенні одиночних світильників призводить до тінеутворення від предметів. Це може породжувати небажані зорові ілюзії й погіршувати загальне враження від інтер’єру. Точкові світильники всіх типів можуть розміщуватися як окремо, так і групами, утворюючи мальовничі композиції.

У великих за площею та складних за функціональною організацією приміщеннях використовуються, як правило, кілька типів джерел світла. Використовуючи в одному просторі різні прийоми штучного освітлення, можна створити більшу кількість візуальних ефектів, точніше виявити специфіку окремих функціональних зон приміщення. Крім того, надається можливість залежно від конкретних умов створювати різні світлові та візуальні ефекти, надаючи приміщенню певного „настрою”, який більшою мірою відповідає функціональному процесу, що проходить у даний момент.

При всій різноманітності можливих вирішень необхідно пам’ятати передусім про гігієнічні, світлотехнічні, економічні та протипожежні вимоги, що пред’являються до штучного освітлення інтер’єру.

ОЗДОБЛЮВАЛЬНІ МАТЕРІАЛИ ТА ОБЛАДНАННЯ. Підвищення якості, скорочення строків будівництва та забезпечення безпроблемної експлуатації об’єктів багато в чому залежать від правильного вибору і грамотного застосування оздоблювальних матеріалів з урахуванням їх експлуатаційних та естетичних властивостей.

Архітектурно-будівельні вимоги до основних видів оздоблювальних матеріалів уключають наступні групи: естетичні, технологічні, експлуатаційно-технічні, санітарно-гігієнічні, протипожежні та економічні.

Естетичні вимоги до різних оздоблювальних матеріалів залежать не лише від призначення приміщень, але й від їх об’єму, виду застосованого матеріалу, освітлення тощо. Однак можна виділити основні параметри оздоблювальних матеріалів та виробів, які піддаються естетичному оцінюванню. Це форма, розміри, колір, фактура, текстура, світловідбивна здатність, рисунок лицевої поверхні, ступінь морального старіння.

Технологічні вимоги мають відношення до застосування матеріалу в процесі будівництва та опорядження. Це, в першу чергу, зручність, швидкість та простота монтажу, великорозмірність, модульність розмірів, яка дозволяє використовувати матеріал із мінімальними відходами й замінювати його на інший у разі потреби. Провідними тенденціями в сучасному будівництві є зменшення кількості операцій, які відбуваються безпосередньо на будівельному майданчику, за рахунок поставки будівельних матеріалів та виробів високого ступеня готовності, скорочення термінів виконання робіт унаслідок мінімізації т.зв. „мокрих” процесів, застосування полегшених виробів та елементів.

Експлуатаційно-технічні вимоги ставляться до матеріалів та виробів у готовому об’єкті. Головною з них є здатність матеріалу чи виробу, застосованого у комплексі з іншими, забезпечувати належний режим експлуатації приміщення чи об’єкта в цілому та зберігати свої властивості протягом тривалого часу. При цьому важливі такі показники, як питома вага та міцність, коефіцієнт водопоглинання, хімічна, теплова та світлостійкість, акустичні властивості тощо.

Санітарно-гігієнічні вимоги набули особливо великого значення в зв’язку із широким упровадженням у будівництво синтетичних матеріалів. Це стосується легкості очищення від забруднення, відсутності шкідливих виділень та запахів як у нормальному, так і в екстремальному режимі експлуатації.

Протипожежні вимоги зумовлюють застосування у громадських будівлях неспалимих або важко спалимих матеріалів та виробів, які при пожежі не виділяють шкідливих речовин (або виділяють їх у мінімальній кількості).

Економічні вимоги зводяться до мінімізації суми витрат на виготовлення одиниці матеріалу чи виробу, його монтаж та експлуатацію.

Слід мати на увазі, що сьогодні провідні виробники будівельних матеріалів пропонують не окремі матеріали чи вироби, а системи, призначені для комплексного вирішення як загальнобудівельних, так і оздоблювальних задач. Нижче ми розповімо більш детально про деякі з цих систем.

Іншою характерною тенденцією останнього часу стало „друге народження” деяких традиційних матеріалів, які поруч із полімерними широко застосовуються у виробництві оздоблювальних матеріалів та виробів. Одним із найбільш розповсюджених традиційних матеріалів у сучасному оздобленні є гіпс. Він використовується і у гіпсокартонних системах, і у виробництві плит заповнення підвісних стель, і у сухих сумішах для оздоблювальних робіт. Таке широке розповсюдження пояснюється кількома особливостями цього матеріалу. По-перше, гіпс швидко всотує у себе вологу і швидко висихає, віддаючи вологу в навколишнє середовище. Завдяки цьому приміщення, при опорядженні яких використано гіпс, мають здатність до саморегуляції відносної вологості й у них підтримується оптимальний для людини мікроклімат. Все це стосується, звичайно, лише приміщень із нормальною відносною вологістю повітря (не більше 70%). По-друге, швидке твердіння та дрібнодисперсність опоряджувальних сумішей на основі гіпсу забезпечують швидке та якісне оздоблення поверхонь. І, нарешті, хімічний склад гіпсу (сірковокисла сіль кальцію з двома молекулами води) робить його одним із найдешевших вогнестійких матеріалів.

Оздоблювальні матеріали можуть бути класифіковані за багатьма ознаками. Так, за формою вони поділяються на рулонні, листові, плиткові та склади для тинькування. За місцем застосування – на матеріали для оздоблення стін, стелі чи підлоги. Але вони можуть бути класифіковані і за характеристикою, особливо важливою для архітектора, який проектує інтер’єр – за здатністю до формоутворення. За цією ознакою вироби та матеріали (і будівельні системи) можуть бути поділені на такі, що призначені лише для оздоблення існуючих поверхонь, і на ті, що дозволяють створювати нові поверхні різноманітної форми.

До останньої групи відносяться, зокрема, гіпсокартонні системи. Вони застосовуються як для облицювання існуючих стін (як сухий тиньк), так і для створення внутрішніх перегородок та підвісних стель. Мають практично необмежені здатності до формоутворення (дещо ускладненим є лише формування поверхонь подвійної кривизни на зразок внутрішньої поверхні купола). Забезпечують утворення ідеально рівної поверхні, яка може фарбуватися, оклеюватися шпалерами різних типів, облицьовуватися плиткою тощо.

Одним з основних елементів системи є гіпсокартонна плита. Спеціальний картон приклеюється на гіпсовий шар не лише з двох боків плити, але і закриває довгі її ребра, перегинаючись на зворотний бік. Плити з лицевого боку мають фаску по всій довжині, що дозволяє після монтажу зашпакльовувати їх, отримуючи ідеально рівну поверхню. Гіпсокартонні плити найчастіше мають гладку поверхню, проте можуть випускатися і перфорованими (з метою поглинання шуму). За товщиною плити можуть бути 6,5 мм; 9,5 мм; 12,5 мм; 15мм. Ширина плити – 1200 (1250) мм. Довжина може бути різною, але не меншою 2 м. Торговельний стандарт довжини плит -2 м; 2,5 м; 2,6 м; 3 м. Плити товщиною 6,5 мм використовуються для влаштування вигнутих фрагментів стін і арок та склепінчастих стель (Rmin = 300 мм). Плити товщиною 9,5 мм призначені для влаштування підвісних стель, а товщиною 12,5 мм та 15 мм – для влаштування перегородок та облицювання стін. Криволінійні фрагменти стін і стелі можуть бути також виконані з плит товщиною 9,5 мм (Rmin = 400 мм) та плит товщиною 12,5 мм (Rmin = 600 мм).

Гіпсокартонні плити за властивостями поділяються на чотири види:

  • звичайний гіпсокартон (застосовується у приміщеннях із відносною вологістю не більше ніж 70%);

  • вологостійкий гіпсокартон (застосовується у приміщеннях із періодично (не більше від 12 годин на добу) підвищеною вологістю повітря);

  • вогнестійкий гіпсокартон (застосовується у приміщеннях із відносною вологістю не більше ніж 70% для влаштування вогнестійких перегородок);

  • волого- та вогнестійкий гіпсокартон (поєднує властивості двох попередніх видів).

Проте гіпсокартонні плити не є несучим матеріалом і виконують лише облицювальну функцію. Несуча конструкція виконується із гнутих профілів з оцинкованої сталі товщиною 0,6 мм (звичайний) та 2 мм (підсилений). Довжина профілів 3 м та 4 м. Для стін застосовуються профілі CW і UW шириною 50 мм, 75 мм та100 мм, а для підвісних стель – профілі CD і UD (ширина профілю CD 48 мм та 60 мм). При облицюванні капітальних стін із досить рівною поверхнею гіпсокартонні плити можуть просто приклеюватись до стіни спеціальним клеєм.

Також до системи входять елементи для кріплення (шурупи, дюбелі, кронштейни, підвіси тощо), захисні кутники для наріжних кутів, спеціальні шпаклівки, клеї та ін. Внутрішній простір перегородок із метою шумоізоляції, як правило, заповнюється плитами мінерального утеплювача (на основі базальтового або скляного волокна).

Підвісні стелі (модуль 600х600 мм) складаються з металевого каркасу (пристінні кутники 22х22 мм довжиною 3 м та несучі профілі Т-подібного перерізу довжиною 600 мм, 1200 мм і 3700 мм, а також спеціальні підвіси) та плит заповнення 600х600мм товщиною від 15 мм із легкого важкоспалимого композитного матеріалу, конкретний склад якого може бути різним залежно від виду плити. Профілі каркасу виготовляються з оцинкованої сталі товщиною 0,6 мм і найчастіше випускаються пофарбованими у білий колір, але можуть бути й іншого кольору, в т.ч. „металік” („золото”, „стара бронза”, „хром”). Слід враховувати, що каркаси різних фірм-виробників (наприклад, „Armstrong” і „Geipel”) можуть бути несумісними між собою внаслідок різної конструкції з’єднувальних замків на кінцях несучих профілів. Плити заповнення найчастіше мають білий колір лицевої поверхні, але випускаються й інших кольорів, а також легко фарбуються водоемульсійними, акриловими, латексними фарбами тощо. Фактура поверхні теж досить різноманітна. Крім основного розміру 600х600 мм, плити заповнення можуть бути також 600х1200 мм, а довжина спеціальних плит (для підвісних стель у коридорах) може сягати 2200 мм. Заповнення може здійснюватись також спеціальними сталевими чи алюмінієвими панелями (з металу товщиною 0,5-0,7 мм) з гладкою або перфорованою поверхнею, колір якої може бути різного кольору – від білого до „металіка” („золото”, „хром” тощо). Лицева поверхня каркасу може розташовуватись в одній площині з лицевою поверхнею плит заповнення, бути утопленою по відношенню до неї або взагалі прихованою.

Випускаються також спеціальні люмінесцентні світильники для підвісних стель розміром 600х600 мм, 300х600 мм та 300х1200 мм потужністю відповідно 72 Вт, 36 Вт та 72 Вт. Найпоширенішими (і найдешевшими) з них є відкриті світильники з дзеркальним металевим растром, але є й інші різновиди. У плити заповнення можуть врізатись і точкові світильники, розраховані як на звичайні лампи розжарювання, так і на енергоекономічні лампи (світильники з рефлектором). Є також спеціальні вентиляційні решітки з білого пластика. Формотворча здатність цієї системи досить велика і дозволяє влаштовувати похилі ділянки стелі та розташовувати горизонтальні ділянки в різних рівнях.

Продовжують застосовуватися і підвісні стелі з плит „Акмігран”. Ці плити складаються з мінераловатних гранул, зв’язаних між собою складом із крохмалю та різних гідрофобізуючих домішок. Форма квадратна з фаскою або без фаски, фактура матова пориста, імітує поверхню пиляних плит травертину. Розміри 300х300 мм, товщина 20 мм, важкоспалимі. Кріпляться по направляючих з алюмінієвого профілю або шляхом приклеювання спеціальними мастиками.

Високі декоративні та експлуатаційні показники відрізняють алюмінієві панелі (наприклад, „Luxalon”), які застосовуються як у складі фасадних систем, так і для лінійних підвісних стель. Ширина панелі 84 мм, товщина 16 мм, довжина до 6000 мм. Підвісна стеля виконується з емальованих гарячим способом алюмінієвих панелей, які кріпляться на спеціальному несучому профілі. Ці панелі випускаються перфорованими і неперфорованими, у широкій гамі стандартних кольорів. Покриття має високу стійкість до вицвітання. Окремі панелі легко знімаються та замінюються без спеціальних інструментів, відкриваючи доступ до міжстельового простору. Така підвісна стеля вологостійка, неспалима й легко очищується.

Характерний лінійний рисунок поверхні цієї підвісної стелі створюється чергуванням основних панелей із вузькими додатковими профілями (утопленими або розташованими в одній площині з основними). Кольори основних панелей та додаткових профілів можуть бути як однаковими, так і різними, що створює додаткові декоративні можливості. Ця система має досить високу формотворчу здатність, утворюючи вертикальні, похилі та горизонтальні поверхні. Можливе також створення вигнутих поверхонь, причому як у напрямі вздовж, так і впоперек панелей. Проте утворення поверхонь двоякої кривизни дуже ускладнене і не рекомендується.

Застосовується алюміній і у системах решітчастих підвісних стель із квадратними, шестикутними та іншої форми чарунками. При гострому куті зору така стеля сприймається як суцільна площина , при наближенні кута зору до прямого все більше відкривається простір між декоративною решітчастою стелею і капітальним перекриттям. Схожий декоративний ефект досягається при застосуванні підвісних стель із перфорованих сталевих або алюмінієвих панелей із великим розміром перфорації. Підвісні стелі таких типів вимагають опорядження капітальних конструкцій перекриття, розташованих вище. Залежно від напрямку світлового потоку розташованих у чарунках решітки світильників нижня поверхня капітального перекриття може фарбуватися як у темні тони (світловий потік спрямований униз), так і у світлі (світловий потік спрямований угору, приміщення освітлюється відбитим світлом).

Широке використання в сучасній архітектурі великих засклених поверхонь зробило вікна, двері та фасадні системи зі скляним заповненням важливими елементами як екстер’єру, так і інтер’єру будівлі. Причому, якщо двері (й зовнішні, й внутрішні) можуть бути як дерев’яними, так і металопластиковими чи алюмінієвими, то великі розміри вікон (або суцільна засклена стіна) у громадських будівлях роблять використання дерева недоцільним. Металопластикові вікна та фасадні системи мають кращі теплотехнічні характеристики, ніж алюмінієві, проте легкість, більша жорсткість та нижча вартість останніх сприяли їх більшому поширенню у громадських будівлях. Обидві ці системи (і металопластикова, і алюмінієва) придатні також для влаштування внутрішніх засклених перегородок великої площі й різної форми, у т.ч. і пластичної, як у плані, так і на фасаді. Проте слід пам’ятати, що розміри скла (або склопакету) обмежені. Різноманітність кольорів металопластикових та алюмінієвих елементів вікон, можливість тонування в різні кольори і поляризації скла та склопакетів значно розширюють можливості архітектора у проектуванні інтер’єрів громадських будівель.

Дерево з давніх-давен використовувалось в інтер’єрах завдяки різноманітності його текстур та відтінків, акустичним та екологічним властивостям. Такі суттєві недоліки дерева, як легкоспалимість та можливість пошкодження пліснявою, грибком та іншими шкідниками в сучасних умовах можуть бути великою мірою або повністю усунені шляхом просочування спеціальними розчинами, використанням високоякісних деревозахисних засобів та лаків.

Дерево може використовуватись у натуральному вигляді як євровагонка (ширина 100-120 мм, товщина 15 мм, довжина до 3000 мм) та фільончасті панелі для облицювання стін та стелі, як паркет, щитовий паркет та підлогова дошка для влаштування підлоги, у вигляді декоративних решіток тощо. На основі деревини також виготовляють різні види фанери, шпон різних пород, дерево-стружкові та дерево-волокнисті плити.

Фанера, яка складається з трьох і більше листів склеєного між собою лущеного шпону, має цілу низку переваг над пиломатеріалами (більші розміри при малій товщині, легко гнеться, мало коробиться тощо). Найпоширенішими є березова та соснова фанера різних розмірів – від 725х725 мм до 3100х1525 мм. Для декоративної фанери підбирають красиві за текстурою шпони. Фанеру застосовують для облицювання різних елементів у інтер’єрах громадських будівель (панелей, колон, пілястр тощо).

Дерево-стружкові плити (ДСП) виготовляють шляхом гарячого пресування зі спеціально підготовленої стружки та інших відходів, просякнутих розчинами на основі полімерних смол. Випускається як ламінована, так і неламінована. Застосування для оздоблення інтер’єрів (стін, перегородок, дверей, меблів) перш за все ламінованої ДСП зумовлене як естетичними, так і санітарно-гігієнічними вимогами (ламінація значно зменшує виділення з ДСП у повітря полімерних смол). Ламінована ДСП має розміри 1600х2700 мм, товщину 10, 16, 19, 25 мм. Забарвлення її як імітує різні породи дерева, так і має чисті спектральні кольори. Фактура поверхні – трьох видів: гладка, текстура дерева і т.зв. „шкірка апельсина”. Слід звернути увагу на ДСП із великорозмірної орієнтованої щепи, що порівняно недавно з’явилася на ринку оздоблювальних матеріалів. Вона має товщину 10 та 12мм, розміри відповідно 1250х2500мм та 1250х3000мм. Оригінальна текстура, покриття прозорим високостійким лаком, шпунтування по довгих краях фактично роблять цей різновид ДСП готовою панеллю для облицювання стін.

Дерево-волокнисті плити (ДВП) виготовляють шляхом гарячого пресування маси з деревних волокон , просочених полімерними в’яжучими. Крім власне ДВП, ламінованої (з гладкою поверхнею або перфорованої), яка має розміри 1700х2400мм при товщині 4 мм і застосовується для оздоблення стін, дверей та вбудованих меблів, існує ще два види оздоблювальних матеріалів на подібній основі. З деревоволокнистої маси середньої щільності виготовляють ламіновані стінові панелі MDF (від англійської абревіатури) розміром160х2700 мм, товщиною до 8 мм, які мають гребені і пази по довгих краях. Крім імітації різних порід дерева, ці панелі мають широку гаму кольорів та текстур. До системи панелей MDF, окрім власне панелей, входять також ламіновані внутрішній і зовнішній кутники та клямери для кріплення панелей до стін. Панелі MDF можуть кріпитися як безпосередньо до стінки (за допомогою дюбелів), так і до дерев’яних рейок перерізом 15х40 мм, попередньо прикручених до стіни. Декоративні якості цього матеріалу досить високі, проте не рекомендується застосовувати його у приміщеннях з підвищеною вологістю і там, де вимагається висока стійкість до подряпин.

Панелі ламінованої підлоги (ламінат) виготовляються як на основі MDF (більш дешеві), так і на основі дерево-волокнистої плити високої щільності (HDF) (високоякісні). Розміри їх 200х1000 мм, товщина 7-8 мм, усі краї шпунтовані. Крім ламінування, на їх лицеву поверхню нанесений захисний шар, і вони задовільно експлуатуються у приміщеннях із слабкою та середньою інтенсивністю пересування людей (квартири, невеликі офіси та окремі кабінети, гурткові, бібліотеки тощо). В основному їх текстура і фактура імітують різні породи дерева, проте зустрічається й імітація плитки, абстрактний та фігуративний рисунок. Монтаж їх досить простий, може здійснюватись як із застосуванням спеціального клею, так і без нього (залежно від рекомендацій виробника). До системи ламінованої підлоги, крім панелей, входять також підложка – рулонний матеріал шириною 1000мм і товщиною 3 мм, призначення якого – теплоакустична ізоляція підлоги та вирівнювання нерівностей основи, а також спеціальний клей, яким панелі склеюються між собою (а не з основою). Підлоги , укладені подібним способом, отримали назву плаваючих.

Пластикові панелі застосовуються в основному для облицювання стін і (дещо рідше) стель. Поділяються на забарвлені по масі й ламіновані, матеріал- полівінілхлорид. Розміри забарвлених по масі панелей – від 100х6000 мм до 170х6000 мм, товщина 10 мм. На одному з довгих країв панелі розташований гребінь, на іншому – паз. Як правило, у забарвлених по масі панелей шви між панелями підкреслено, а шви між ламінованими панелями майже непомітні. Розміри ламінованих панелей – 250х2600 мм, 400х2600 мм, 250х6000 мм, товщина 10 мм. Кольорова гама панелей досить різноманітна. Кріпляться скобками чи маленькими гвіздками до рейок перерізом 15х40 мм, 20х40 мм (дерев’яних або з ПВХ), прикріплених до стін або стелі. Крім панелей, випускаються також допоміжні профілі довжиною 6000 мм (стартова смуга, широка стартова смуга, зовнішній та внутрішній кути, плінтус тощо). Допоміжні профілі випускаються лише забарвленими по масі. Панелі можуть вигинатися вздовж (Rmin = 1000 - 1500 мм залежно від виду панелі), допоміжні профілі (за винятком стартової смуги) – ні. Можуть застосовуватись як зовні, так і у приміщеннях із підвищеною вологістю. Незначна стійкість до подряпин та механічних пошкоджень.

Плити з природного каменю, що застосовуються для внутрішнього оздоблення стін, виготовляють в основному з мармуру, вапняків, гіпсового каменю, туфу, травертину, ракушняку. Високі декоративно-художні характеристики поруч із довговічністю дозволяють цьому найдревнішому матеріалу зберегти своє важливе значення при будівництві та оздобленні будівель. Облицювальні плити мають товщину від 20 до 30 мм, ширину від 300 до 1200 мм.

Природний камінь (мармур і граніт) може застосовуватись також і при влаштуванні підлог, в першу чергу, в таких приміщеннях, як вестибуль, де інтенсивність руху та навантаження на підлогу особливо великі. Знизити вартість такої підлоги може застосування природного каменю у вигляді брекчії, а також у комбінації з мозаїчними підлогами з мармурової крихти.

Полімербетон (композитний матеріал із мінеральним наповненням та полімерним в’яжучим), який за рисунком може наближатися до мармуру, доцільно застосовувати, насамперед, для виготовлення архітектурних деталей (від сходових східців до балясин і підвіконь), одразу відливаючи їх у формах.

Розумним компромісом між вартістю та декоративними якостями сьогодні уявляється також застосування архітектурних бетонів у вигляді штучного каменю різної ширини та висоти, товщиною 30, 65,120 мм (1/8 , 1/4 та 1/2 цеглини). Цей матеріал, застосовуваний перш за все для облицювання стін, імітує не лише різні породи каменю, але і різні способи його обробки, проте, на наш погляд, має і самостійну декоративно-художню цінність.

Те саме стосується і глазурованих великорозмірних (до 400х800мм, товщина від 8 до 10 мм) керамічних плиток для облицювання стін, рисунок яких імітує природний камінь (в основному мармур).

Узагалі ж керамічні плитки можуть бути поділені на глазуровані і неглазуровані з високощільним рівномірно забарвленим по всій товщині черепком (т.зв. „керамограніт”). Товщина обох цих різновидів від 6 до 10 мм (стінові плитки) та від 8 до 10 мм (підлогові плитки). Якщо перший різновид найдоцільніше використовувати для облицювання стін та перегородок і підлог приміщень із середньою інтенсивністю руху, то другий – для влаштування підлоги в таких приміщеннях, як вестибуль, де підлога має бути не лише стійкою до стирання, але й не слизькою при потраплянні на неї вологи. Плитка „керамограніт” випускається трьох видів: звичайна матова, з рифленою поверхнею та полірована, яка може застосовуватись і для облицювання стін. Гама кольорів досить широка, хоч її тони і приглушені (за винятком полірованої плитки, яка має насичений, соковитий колір). Що стосується глазурованої плитки, то тут вибір кольорів і фактур набагато ширший.

Розміри стінових плиток коливаються в досить широких межах – від 100х100 мм до 400х800 мм і більших. Найпоширеніші розміри підлогових плиток – 200х200 мм, 300х300 мм, 330х330 мм, 400х400 мм, 450х450 мм, 500х500 мм.

Сьогодні провідні виробники плитки пропонують не окремі види плитки, а цілі колекції, куди, крім власне плиток, входять також фризи (від одного до кількох видів), декори, плінтуси, плитки для східців тощо. Звичайно для кожного відтінку стінової плитки існує аналогічний відтінок підлогової.

Як правило, плитка певного відтінку випускається лише одного типорозміру. Проте існують плитки (в основному підлогові), де певному відтінку плитки відповідає кілька типорозмірів (від 4 до 6), побудованих на спільному модулі. Наприклад, 150х150 мм, 300х300 мм, 300х450 мм, 450х450 мм, 300х600 мм. Це дозволяє урізноманітнити рисунок укладення плитки, уникнути „клітинки” швів, характерних для поверхонь, облицьованих плиткою.

Килимово-мозаїчні плитки бувають керамічними і скляними з розмірами 20х20 мм при товщині 5-6 мм. Палітра кольорів плиток килимової мозаїки дуже велика – до 100 кольорів та відтінків. Поверхня плиток глянсова. Застосовуються для оздоблення стін, колон, виготовлення художньо-декоративних панно.

Лінолеум відноситься до рулонних матеріалів. Сьогодні так умовно називають цілу групу сучасних покрить для підлоги на основі синтетичних матеріалів – лінолеуму, резини, вінілу, поліолефіну тощо. Найпоширенішими в сучасній практиці будівництва та оздоблення є зараз різновиди лінолеуму з полівінілхлориду (ПВХ).

Різні види лінолеуму розрізняються за наявністю та матеріалом основи (безосновні й на синтетичній або войлочній основі), шириною і довжиною рулону (1400, 1600, 2000, 2500, 3000, 3500, 3660, 4000 мм, довжина в рулоні – до 30 м), товщиною (від 1,5 до 3,5 мм), сумісністю з підпідлоговими системами опалення, ступенем тепло- та шумоізоляції, характером рисунку лицевої поверхні (великий і яскравий або дрібний, неконтрастний, наближений до фактурного, може як імітувати інші матеріали – паркет, ламінат, природний камінь, керамічну плитку, так і бути оригінальним). За ступенем стійкості до зношування і відповідно за місцем застосування лінолеум можна умовно поділити на три групи, чітко виражені у ціновому відношенні:

1) т.зв. „побутовий” лінолеум має захисний шар 0,25 – 0,3 мм, призначений для квартир, офісів та інших приміщень із малою та середньою інтенсивністю використання;

2)„напівкомерційний” лінолеум призначений для приміщень інтенсивного використання (офіси, готелі, клініки, магазини тощо), має захисний шар до 1 мм; дорожчий за „побутовий” у 1,5 – 2 рази;

3)„комерційний” лінолеум призначений для приміщень з особливо високою інтенсивністю використання, має захисний шар більший 1 мм або взагалі рівномірно забарвлений на усю товщину (до 3-3,5 мм); за ціною перевищує „побутовий” у 2 – 3 рази.

Лінолеум наклеюється на тверду, суху і рівну основу за допомогою спеціального клею; у приміщеннях площею до 20 м2 лінолеум можна не наклеювати по всій поверхні – досить двобічної липкої стрічки по краях та у місці стику.

Між собою окремі полотнища лінолеуму можуть стикуватися за допомогою спеціального клею (т.зв. „клей для холодного зварювання”) або зварюватись спеціальним апаратом (безпосередньо чи через стиковий шнур). Це дозволяє створювати на підлозі певний малюнок із різнокольорових ділянок лінолеуму.

До рулонних матеріалів відносяться і підлогові килимові покриття - довговорсові та петлеві, на синтетичній або джутовій основі, однотонні або з малюнком, шириною 2000, 3000, 4000 мм. Сучасні килимові покриття антистатичні, стійкі до зношування та вицвітання під дією світла. Практичніше використовувати їх стаціонарно – під плінтус, на всю ширину приміщень. Не рекомендується використання у приміщеннях, де за санітарно-гігієнічними вимогами має регулярно здійснюватись вологе прибирання.

Шпалери теж відносяться до групи рулонних оздоблювальних матеріалів і призначені для оклеювання стін (значно рідше – також і стель) із метою надання їм лише декоративної фактури (шпалери під пофарбування) або декоративної фактури, текстури і кольору. Шпалери розрізняються за основою (папір, флізелін, текстиль, склотканина тощо), за способом утворення декоративної фактури (з гладкою поверхнею, тиснені паперові, вінілові, акрилові, ткані (із текстилю або склотканини) та інші), за ступенем готовності обклеєної поверхні (потребує чи не потребує пофарбування), за ступенем стійкості до впливу вологи, світла та механічних ушкоджень, за характером рисунку (потребує чи не потребує суміщення на краях сусідніх наклеєних на стіну смуг) та за іншими ознаками.

У житлових приміщеннях сьогодні найчастіше використовуються вінілові шпалери (під пофарбування і кольорові) шириною 500, 750, 1000 мм, довжина у рулоні – 10, 15, 25 метрів. Фактура поверхні різноманітна (створює ефект попкорну, апельсинової шкірки, бризок, хвиль, тканини тощо). Основа – папір або флізелін (нетканий синтетичний матеріал), покриття – шар полівінілхлориду (ПВХ). Фактура та рисунок утворюються за рахунок глибокого друку та термообробки, в результаті якої ПВХ частково спінюється.

Також заслуговують уваги системи склошпалер з огляду на їх виняткову стійкість до впливу вогню, вологи, агресивних хімічних речовин та механічних ушкоджень, різноманітність текстури і фактури, можливість багаторазового перефарбування. До системи, крім власне шпалер, звичайно входять також спеціальний клей для них, ґрунтовка для нанесення проміжного покриття та фарба для фінішного покриття (яке можна виконувати й іншими фарбами, хімічно сумісними із застосованою ґрунтовкою).

Інша велика група матеріалів, призначених для створення на поверхнях (переважно стін та стель) декоративної фактури, текстури та кольору безпосередньо перед застосуванням мають рідку або напіврідку консистенцію. Наносяться на оздоблювану поверхню за допомогою шпателя, валика, щітки, спеціальних розпилювачів. До цієї групи відносяться т.зв. „рідкі шпалери”, різноманітні декоративні тиньки, фактурні (густої консистенції) та звичайні фарби. Можуть поставлятися як у вигляді сухих сумішей (потребують розведення водою), так і готовими для застосування. Деякі з них призначені лише для створення декоративної фактури і потребують подальшого фарбування (або безпосереднього колерування рідкої маси відповідним барвником), в інших для створення декоративного ефекту використовуються власні кольори різнобарвних компонентів, що входять до їх складу (текстильних волокон, подрібненої мінеральної крихти, скляних чи полімерних гранул тощо).

Стінові покриття, об’єднані назвою “рідкі шпалери”, бувають трьох видів:

    1. на паперовій основі (дрібно рублений папір із клейовими домішками);

    2. на тканинній основі ( в їх основі закладені шматочки тканинних волокон);

3) на мінеральній основі.

Можуть наноситися на стіну валиком, шпателем та спеціальним розпилювачем. При застосуванні приховують нерівності, мікротріщини та інші дефекти стін. Створюють ефекти попкорну, апельсинової шкірки, бризок, хвиль, тканини тощо. Деякі види „рідких шпалер” на тканинній та на мінеральній основі не потребують колерування чи подальшого пофарбування.

Декоративні тиньки, призначені для створення певної фактури оздоблюваної поверхні, випускаються на цементній, вапняно-цементній та гіпсовій основі. Саме в’яжучий компонент визначає можливість експлуатації такого тиньку в тих чи інших умовах. Як правило, потребують колерування або подальшого фарбування. Фактура може утворюватися як за рахунок окремих компонентів, що входять до складу тиньку, так і самим процесом його нанесення за допомогою спеціальних шпателів, валиків, насадок до розпилювачів та розчинонасосів.

У деяких видах тиньків дрібно- і великозернистої структури (т.зв. „міні-гранітів”, „фасадних гранітів” та ін.) декоративний ефект створюється власним кольором та фактурою дрібних фракцій наповнювача (мармурової, гранітної, скляної, керамічної крихт, скляних чи полімерних гранул тощо). При використанні в якості в’яжучого компонента цементу суміш може готуватися безпосередньо на будівельному майданчику; тиньки з полімерним в’яжучим, як правило, поставляються у готовому до застосування вигляді і застосовуються у комплексі зі спеціальними ґрунтовками.

Фарбування є завершальним етапом оздоблення поверхні, тому від правильного підбору фарби багато в чому залежить зовнішній вигляд та довговічність декоративного покриття.

Усі фарби умовно можуть бути поділені на дві групи:

1) ті, що утворюють паро-, повітро- та водонепроникне покриття (масляні, алкідні, пентафталеві, поліуретанові, нітроемалі та лаки тощо);

2) ті, що утворюють паро- та повітропроникні покриття (водоемульсійні, вододисперсійні, акрилові, латексні, силікатні та ін.).

Виходячи з умов забезпечення оптимального режиму експлуатації конструкцій будівлі та підтримання всередині неї сприятливого для людини мікроклімату, рекомендується передбачати пофарбування більшої частини стін та стелі фарбами другої групи. Фарби та лаки, що відносяться до першої групи, доцільно використовувати на підлозі, на відносно невеликих ділянках стін та стелі, для покриття металевих та дерев’яних конструкцій, вікон і дверей, меблів і обладнання.

Більша частина фарб першої групи випускається у досить великому кольоровому асортименті, повністю готовими для застосування. У той же час більшість фарб, що належать до другої групи, випускаються базового білого кольору і підлягають колеруванню відповідними барвниками вручну або у спеціальних машинах (Harbill,Fisher, Miller тощо).

Фактурні фарби теж відносяться до другої групи. Вони мають значно густішу консистенцію, ніж звичайні. Декоративна фактура поверхні утворюється при нанесенні фарби спеціальним валиком або при розбризкуванні розпилювачем. Можна колерувати фарбу барвниками чи пофарбувати фактурну поверхню після висихання звичайною фарбою.

Як правило, провідні виробники лакофарбової продукції пропонують системи фарб і лаків, за допомогою яких можливо комплексно вирішувати питання фарбування поверхонь із різних матеріалів та з різним режимом експлуатації. До системи звичайно входять фарби різних видів, відповідні ґрунтовки та розчинники до них, а також барвники (колоранти).

ПРОБЛЕМИ СТАНДАРТИЗАЦІЇ КОЛЬОРІВ

Адекватне відтворення проектного колористичного вирішення інтер’єра в натурі неможливе без точного опису використаних кольорів. Для цього призначений, зокрема, паспорт кольорів. Окрім зразка кольору, в ньому звичайно наводиться відсоткове співвідношення барвників. Однак точне дозування різних барвників в умовах будівельного майданчика майже неможливе. Тому в практиці оздоблювальних робіт усе ширшого застосування набуває попереднє колерування фарбувальних складів у спеціальних машинах із комп’ютерним підбором необхідного відтінку.

Провідні фірми-виробники лакофарбової продукції мають широку палітру основних барвників та їх сполучень. Кожен вид барвнику та їх основні комбінації закодовані певною цифровою комбінацією (наприклад, 0512 чи 432). А основні барвники, крім цього, мають ще й торгові назви (скажімо, „золотисто-жовтий” чи „синій ультрамарин”). Для кожного з цих відтінків визначений точний склад компонентів, і за допомогою спеціального обладнання він може бути відтворений з високою точністю. Кількість таких стандартизованих відтінків у кожного з виробників може сягати кількох тисяч (наприклад, кольорова гама лакофарбової продукції концерну „SICO” нараховує понад 4000 стандартизованих відтінків). Слід однак враховувати, що класифікації кольорів різних фірм-виробників можуть відрізнятися одна від одної. Значна частина оздоблювальних матеріалів та виробів, а також практично всі меблі й обладнання постачаються вже пофарбованими. Проблема узгодження їх кольорів вирішується використанням універсальних кольорових класифікацій. На сьогодні у цій галузі найпоширенішими є класифікації кольорів RAL та NCS, де кожен відтінок позначений комбінацією чотирьох цифр.

Таким чином, із метою підвищення якості й прискорення оздоблювальних робіт при складанні паспорта опорядження рекомендується наступне (це стосується, передусім, проектів на реальній основі, але має поступово впроваджуватись і в академічних проектах):

  1. При визначенні кольорового вирішення поверхонь, що підлягають фарбуванню, використовувати стандартизовані відтінки з каталогів фірм-виробників лакофарбової продукції. У паспорті опорядження, крім зразка кольору, слід наводити назву фірми-виробника, цифровий код відтінку та його торгову назву (якщо вона є).

  2. При підборі кольорів оздоблювальних матеріалів, виробів, меблів та обладнання, що постачаються вже пофарбованими, використовувати каталоги фірм-виробників, тому що їх кольорова гама досить обмежена. Для узгодження їх кольорів між собою використовувати класифікацію RAL. Цифровий код відтінку за цією класифікацією наводиться у паспорті опорядження поруч із зразком кольору.(Таблиці 1,2)

Таблиця 1

ВІДОМІСТЬ ОПОРЯДЖЕННЯ ПРИМІЩЕНЬ (приклад)

Номер приміщення, найменування

Стеля

Стіни (або перегородки)

Низ стін або перегородок (панель)

Площа, м2

Вид опорядження

Площа, м2

Вид опорядження

Площа, м2

Вид опорядження

Висота, мм

Таблиця 2

ПАСПОРТ ОПОРЯДЖЕННЯ ПРИМІЩЕНЬ (приклад)

Поз.

Зразок кольору

Назва приміщення

Примітка

2.4.ДИЗАЙН ІНТЕР’ЄРУ КУХНІ

Дизайн кухні потрібно виконувати з особливою ретельністю, оскільки саме на кухні горить сімейне вогнище. Тут не тільки готують їжу, але й організовують теплі сімейні посиденьки. Тому при створенні дизайну інтер'єру кухні особливу увагу необхідно приділити функціональності і теплу, затишку і комфорту. При цьому і естетична складова також важлива, оскільки саме вона створює образ інтер'єру.

Рис. 80 Приклади інтерєрів сучасних кухонь

Весь простір кухні можна розділити на робочу зону, їдальню та зону проходу. Робоча зона кухні прив'язана до інженерних комунікацій, тут здійснюється приготування їжі, яке включає наступні процеси: зберігання і підготовка продуктів, приготування та роздача їжі, миття посуду і прибирання. Їдальня зона, навпаки вимагає теплого, спокійного і затишного місця при комфортному освітленні. Враховуючи всі тонкощі і особливості, дизайн інтер'єру кухні умовно можна розділити на наступні типи: однорядний, дворядний, С-подібний, П-подібний, Г-образний і острівної. Тип планування визначається формою кухні і її розмірами, а також розташуванням у приміщенні вікон і дверей.

Правильне застосування освітлення є важливим етапом в зонуванні будь-якого простору. Якщо їдальня зона розташована біля вікна, то ввечері її можна

Рис. 81 Приклади інтерєрів кухонь

виділити за допомогою точкових світильників або декоративних настінних світильників, при цьому днем буде достатньо і природного освітлення. Можна також використовувати стельовий світильник з регульованою висотою, розташований над обіднім столом. Робочу зону можна виділити за допомогою точкових світильників або яскравих люмінесцентних ламп, вмонтованих у стелю і розташованих по всьому периметру робочої зони. За висвітлення плити відповідає витяжка, оскільки в ній є власна підсвічування.

Розділити простір кухні на зони можна також за допомогою багаторівневих стель з гіпсокартону, різних оздоблювальних матеріалів: в робочій зоні використовувати плитку на стінах, а в зоні їдальні застосувати якісні шпалери.

Інтер'єр кухні неможливий без меблів. Вибір меблів, яка бездоганно вписується в інтер'єр кухні, виконується на основі певного стилю кухні. Сьогодні при створенні інтер'єру кухні все більшу перевагу віддають таким стилям як мінімалізм, хай-тек, класичний і кантрі. Згідно обраному стилю кухня виконується зі скла, металу, або натурального дерева. Стільниці виконують з натурального каменю або штучного каменю.

Кольорове рішення кухні базується як на власних смаках і перевагах, так і на сучасних тенденціях і вплив на психічний стан. Сучасний інтер'єр кухні витримують як у яскравих і контрастних тонах, так і в спокійних, свіжих і ніжних тонах.

Рис. 82 Приклади розміщення обладнання кухонь

2.5.Дизайн інтерєру загальної кімнати (вітальні)

Дизайн інтер'єру вітальні необхідно виконувати, враховуючи безліч факторів, оскільки вітальня - це особа приміщення, місце в якому збираються і відпочивають всією сім'єю, місце в якому зустрічають гостей і проводять з ними велику частину часу. Тому вітальня є універсальною і багатофункціональною кімнатою.

Рис. 83 Приклади інтер’єрів вітальні

Дизайн вітальні визначає не тільки переваги і спосіб життя господарів, але й особливості дизайну інтер'єру інших кімнат. Приміром, розкішна обстановка, дорогі тканини і класична симетрія припускають відданість традиціям, при цьому яскраві та насичені кольори, різні форми і різноманіття структур - нестандартність мислення.

Для вітальні необхідно вибирати найпросторішу і світлу кімнату, яка має центральне розташування, оскільки це загальна частина приміщення, що належить в рівній мірі кожному окремо і всієї родини разом. Шукаючи рішення для дизайну вітальні, необхідно зосередитися на майбутньому фокусі кімнати і її колірної гамі, пропорції і масштаб, функціональному розташуванні меблів та освітлення, візуальному балансі і єдності використовуваних елементів. Крім того, іноді потрібно приховати, використовуючи різні способи, деякі архітектурні та будівельні недоліки. Часом навіть проста перестановка меблів і предметів інтер'єру дозволяє значно змінити приміщення.

При розробці дизайн проекту інтер'єру не слід нехтувати уподобаннями сім'ї і звичним способом життя, щоб не пожертвувати власним комфортом. Часто відправною точкою для створення інтер'єру вітальні кімнати може послужити телевізор, піаніно, акваріум, домашній кінотеатр або камін. Іноді вітальня виконує також і функцію їдальні. Тут, відповідно, фокусом кімнати може стати обідній стіл і стільці. Вітальню умовно можна розділити на кілька зон. Одна зона використовується для прийому гостей, а друга - для відпочинку. Розділити ці зони один можна за допомогою різноманітних дизайнерських прийомів: використання різної колірної гами в оформленні, відповідного розташування освітлення та меблів. Для виділення обідньої зони застосовують всілякі відтінки помаранчевого, червоного, жовтого, золотистого кольорів. Ці кольори створюють затишну атмосферу і допомагають створити хороший настрій і природну обстановку за обіднім столом. Щоб можна було розслабитися і зняти втому після роботи, зону відпочинку бажано оформити в світлих тонах. Можна створити вітальню, яка нагадує великі зали. Для цього необхідно прибрати всі зайві перегородки і об'єднати вітальню, передпокій і кухню. У результаті вийти велике і просторе приміщення. Для виділення кухні потрібно використовувати барну стійку, яка розділить вітальню на кілька зон і стань предметом інтер'єру, виконують різні функції.

В якості м'яких меблів можна використовувати великий диван, який розташовується або в центрі приміщення, або біля стіни (залежно від розмірів приміщення). Простір, що залишився необхідно прикрасити різними декоративними предметами: підлоговими вазами, скульптурами, витонченими столиками, картинами. При виборі меблів у вітальню необхідно проявити всю свою фантазію. Стильний і багатофункціональний шафа-купе із дзеркальним фасадом стане незамінною частиною вітальні. Якщо ви любите робити регулярні перестановки меблів, то краще купувати модульну меблі, яку легко можна переміщати по кімнаті. Вона дозволяє час від часу змінювати загальний вигляд вітальні, створюючи кожного разу щось нове в оформленні.

Сьогодні при дизайні інтер'єру вітальні відходять від важких і масивних конструкцій. Відхід від замкнутості, розширення житлового простору, білий колір у всій його палітрі, простота і відкритість - ось основні тенденції при створенні дизайну вітальні.

Рис. 84 Ергономічні вимоги віталень

2.6. ДИЗАЙН ІНТЕР’ЄРУ СПАЛЬНІ

Дизайн інтер'єру спальні відображає внутрішній світ господарів спальні. Спальня є місцем спокою і тепла, відпочинку та затишку, розслаблення і сну. У спальні все необхідно продумати до дрібниць, щоб ніщо не заважало відпочинку, і було максимально функціональним. Інтер'єр спальні повинен бути індивідуальним і не суперечити загальній концепції інтер'єру приміщення.

Оскільки спальня є однією з найбільш інтимних кімнат, то і дизайн спальні повинен створювати затишну, спокійну і інтимну атмосферу, в яку можна повністю зануритися. Тому для спальні краще всього вибирати найдальшу кімнату, розташовану поряд з ванною.

Рис. 85 Приклади інтер’єрів спален

Ліжко є самим головним предметом інтер'єру спальні, тому під час проектування у фокусі спальні необхідно поставити ліжко, доповнюючи її двома тумбочками, приліжковими столиками або стійками по обидві сторони від узголів'я, куди можна буде покласти книги, журнали та інші необхідні предмети перед сном. Ліжко потрібно правильно розташувати відносно вікон, дверей та сторін світу, необхідно врахувати існування різноманітних способів планувань ліжка в кімнаті. Ліжко з широким узголів'ям бажано присунути впритул до стіни так, щоб до неї можна було підійти з кожного боку, і не потрібно було б перелазити один через одного, коли необхідно стати або лягти.Якщо важливим є розташування тіла зі сходу на захід, то ліжко можна поставити в будь-якому зручному місці, а створити відчуття захищеності на такому ліжку можна за допомогою балдахіна. Ліжко можна поставити в спеціально створену нішу і виділити за допомогою різноманітних декоративних прийомів. Спальне місце можна також розташувати на подіумі. У спальні необхідно виділити місце для зберігання одягу та постільної білизни, для цього можна використовувати шафу-купе або комод. При цьому застосовують меблі, виготовлені з сучасних матеріалів, натуральної деревини та шпону. При дизайні інтер'єру спальні особливе місце займає колір, що переважає в оформленні. При виборі колірного рішення спальні перевагу необхідно віддавати в першу чергу власним відчуттям, а потім вже прислухатися до модним і сучасним ідеям.

Гамма світлих кольорів і відтінків розташовує до тиші і спокою, і додають спальні особливий романтизм. Блакитні і сині кольори в дизайні інтер'єру спальні ототожнюються з прохолодою, а зелені кольори навівають думки про свіжість і чистоту. Відтінки жовтого кольору заряджають силою, енергією і бадьорістю. Червоний колір вважається кольором любові, пристрасті, бажань.При створенні інтер'єру спальні необхідно приділити увагу якості матеріалів. Оскільки саме в спальні ми проводимо третю частину життя, то матеріали необхідно використовувати по можливості натуральні які не роблять негативний вплив на здоров'я.

Рис. 86 Приклади розміщення ліжка в спальні

РОЗДІЛ 3. ПОСЛІДОВНІСТЬ РОБОТИ НАД КУРСОВИМ ПРОЕКТОМ

3.1.Схема благоустрою ділянки

Генеральним планом називають план забудови земельної ділянки, на якому показують взаємне розташування існуючих, запроектованих і реконструйованих споруд і будівель, а також зелені насадження.

Генеральні плани креслять у масштабі 1 : 500, 1 : 1000, 1 : 2000 та ін. Умовні позначення зображуваних об'єктів показують на плані в прийнятому масштабі.

Генеральний план передбачає перспективу розвитку міста, груп промислових підприємств та мереж громадського обслуговування, благоустрою, міського транспорту для задоволення потреб промисловості та населення.

Генеральний план міст з населенням 500 тисяч чоловік і більше складається з двох основних частин: техніко-економічної основи розвитку міста (з ескізний генпланом) і власне генерального плану. Для інших міст визначення якості будівництва розвитку є складовою частиною генерального плану.

На генеральному плані вказується розміщення промислових територій, комунально-складських зон, межі територій зовнішнього транспорту з нанесенням збережених та проектованих вокзалів, портів, аеродромів, технічних, товарних та сортувальних залізничних станцій. Показуються освоєння та проектування території на розрахунковий період: житлові райони, мікрорайони, загальноміські та районні вулиці, навчальні, лікувальні, спортивні, науково-дослідні та інші центри, місця масового відпочинку районного та загальноміського значення, зелені насадження; проектованих мережа магістральних вулиць, площ і транспортних розв’язок, автостоянок, мостів, шляхопроводів, тунелів, трамвайних, тролейбусних, автобусних і таксомоторні парків; території існуючих та проектованих водоохоронних та очисних споруд, каналізації, великих електростанцій, тобто те, що висвітлюється в техніко-економічних показниках генеральних планів. Для міст з населенням до 50 тис. чоловік генеральний план розробляється в масштабі 1:200 або 1:500 аналогічно генеральному плану для міст з населенням до 500 тисяч чоловік.

Розміри на генеральному плані показують в метрах, з точністю до двох знаків після точки. Розмірів на генеральному плані ставлять дуже мало, звичайно проставляють розміри земельної ділянки, ширину проїздів, площадок спеціального призначення тощо. До генерального плану додають експлікацію, на якій записують назви всіх елементів, зображених на плані.

На рисунку 87 показаний приклад генерального плану, а на рисунку 1,б наочне зображення території.

Рис.87 (а, б) Генеральний план ділянки

Багатоквартирний житловий будинок і господарські будівлі розташовуються на відведеній земельній ділянці, площі якої може становити 400-1200 кв.м., сільській садибної забудови 600-2000кв.м. (при будівництві у селищах та містах). Ситуаційний план додається до завдання.

Проект розробляється з урахуванням особливостей того чи іншого регіону Української держави: середньої полоси, північних районів, Карпатського району чи Півдня, де можливо використання сонячної енергії або інших альтернативних джерел.

Ділянка є доповненням до квартири та використовується для підсобного господарства, садівництва та відпочинку. З боку вулиці на ділянку повинні бути передбачені зручний вїзд та підхід до житлового будинку.

Ділянку потрібно належним чином функційно зонувати, виділяти територію для відпочинку, дитячих ігор, саду, городу.

При проектуванні слід добиватися компактності забудови, економічного використання земельної території під будинки та споруди, санітарно-гігієнічного комфорту.

Оптимальне планувальне вирішення житлового будинку можливе тільки за умови функціональної та композиційної єдності. Рішення, розроблені на основі цієї умови повинні враховувати усі вимоги до даного житла, що визначають формоутворюючі фактори: природно-кліматичні, соціально-економічні, містобудівні, демографічні, форми організації побуту, національні традиції тощо.

Природно-кліматичні фактори є визначальними при проектуванні будь-якої будівлі. Врахування цих факторів відображається у виборі оптимальної форми будинку, правильної орієнтації приміщень, розумного використання великих засклених площин, вибором конструкцій та будівельних матеріалів, що допомагають максимально зберегти тепло і забезпечити достатню природну інсоляцію та освітлення приміщень.

Перед початком проектування житлового будинку необхідно зробити ретельний аналіз наданої ділянки. До визначальних характеристик ділянки належать: топографія, кліматичні умови, інсоляція, наявність перспективних видів, мікроклімат та інші. Серед ознак топографії найважливішою характеристикою є рельєф ділянки, який має вплив на форму майбутнього будинку та його просторову орієнтацію. В залежності від місця розташування на схилі визначається локальний мікроклімат, а також враховується вплив панівних вітрів, що визначається за розою вітрів.

Серед кліматичних умов, що впливають на архітектуру будівлі слід звернути увагу на такі ознаки: перепади температури (добові, сезонні), кількість опадів, снігове навантаження, організацію стічних вод. На основі аналізу усіх цих чинників визначається архітектурнопланувальна структура житлового будинку, архітектурноконструктивне вирішення деяких елементів (форма даху, наявність терас, площа засклення тощо), основні будівельні матеріали.

Для характеристики ділянки з точки зору інсоляції необхідно проаналізувати рівень освітленості ділянки в різні пори року та різний час протягом світлового дня з врахуванням природних та штучних перешкод (гори, оточуюча забудова, вічнозелені дерева). На основі цього необхідно визначити оптимальне розміщення будинку, та передбачити заходи для додаткового затінення або освітлення проектної ділянки і приміщень житлового будинку.

Аналіз ділянки та оточуючого середовища на можливість забезпечити з приміщень житлового будинку гарний візуальнопросторовий зв'язок з природним оточенням або, навпаки, приховати небажаний вид з поля зору є важливим елементом передпроектного дослідження, що визначає додаткові естетичні характеристики житлового будинку. В процесі аналізу необхідно здійснити пошук головного візуального коридору та визначити кут розкриття панорамного виду (розгорнутий або обмежений).

Окрім зазначених факторів, що впливають на формування житлового будинку, одним з основних формоутворюючих чинників, що відповідає саме за індивідуальність проекту, є спосіб життя власників, який базується на побутовому устрої, традиціях, рівні зайнятості, особистих та професійних інтересах членів родини. Особливого значення набувають психологічні та естетичні вимоги: можливість реалізації особистих уявлень про житло, забезпечення психологічного комфорту та гармонійності середовища спілкування.

Територія ділянки планується на основі існуючих містобудівних норм та функціонального зонування.

Всі майданчики розташовують на відстані не менш ніж 6 м від проїзду. Майданчики для сушіння білизни, дитячі й спортивні розташовують на добре інсольованих ділянках. Господарські майданчики розташовують з дотримуванням санітарно-гігієнічних вимог до їх розташування. Санітарні розриви до майданчиків відпочинку повинні біти не менше 15-20 м. До майданчиків для сміттєзбиральників обов’язково необхідно передбачати під’їзди автотранспорту. При розташуванні дитячих майданчиків рекомендується виконувати наступні вимоги: 1) майданчики для дітей дошкільного віку розташовують по можливості на мінімальній відстані від входів у секції і вікон житлових будинків (див. табл. 5); 2) розташування майданчиків, їх обладнання й озеленення повинні забезпечити безконфліктну ситуацію пересування дітей та транспорту; 3) майданчики треба розташовувати на добре провітрювальній та інсольованій території; 4) для необхідності дотримання чіткого розділення майданчиків відстані між дитячими майданчиками різних типів повинні бути не менше 5 м, цю мінімальну смугу можна використовувати для посадки одного рядка дерев чи двох рядків живоплоту з чагарників; 5) майданчики розташовують на відстані не менше 15 м від сміттєзбиральників та інших господарських майданчиків і споруд розподілу тепла, газу та електрики (ТРП, ГРП, ТП); 6) комплексні дитячі майданчики в житловій групі розташовують у випадках щільної забудови, коли нема можливості розташувати окремо майданчики для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку. Як найбільш гучні ці майданчики розташовують на відстані не менше 30 м від вікон житлових будинків. Форма майданчиків у плані може мати різну конфігурацію (геометричну, живописну, комбіновану) і залежить від головної планувальної структури даної території та обладнання, що розташовується на майданчику. Але обриси майданчиків не повинні мати гострих кутів, які не зручні для розташування обладнання. Приклади розташування деяких майданчиків наводяться на рисунках 12–15.

На основі визначених композиційних осей та елементів благоустрою розташовують алеї і доріжки різного призначення, споруди, малі архітектурні форми й обладнання на майданчиках. При розробці планувальних рішень одночасно слід вирішувати спеціальні питання вертикального планування території, тобто звертати увагу на необхідність влаштування підпірних стінок, сходів водовідвідних лотків, Рис. 87 – Майданчики для сушіння білизни і елементи їх обладнання: 1 – стояк; 2 – рама 22 укосів, підсипки та зрізки землі в місцях, де умови водовідведення змінюють у зв’язку з планувальним вирішенням території. Крім того, в проекті вирішуються конструкції доріжок, проїздів, майданчиків та їх покриття.

В основу розробки схеми генерального плану ділянки приймається: викопіровка з генплану району (генплан ділянки для громадських будинків), план ділянки в горизонталях (розрахунково-графічне завдання №3 з геодезії), ДСТУ Б А.2.4-6:2009 «Правила виконання робочої документації генеральних планів». Правила оформлення креслень генплану повинні відповідати стандартам СПДС, а в частині умовного зображення і зазначення – вимогам ГОСТ 21.106-93 і ГОТС 21.108-93. Масштаби зображення приймаються 1:500 або 1:1000. Деталіровка генплану починається з правильної орієнтації будинку по відношенню до сторін світу і побудови троянди вітрів для даного району будівництва по повторенню і направленню вітру (ДСТУ Н Б В.1.1-27:2010). При розміщенні будинку на генплані слід враховувати протипожежні і санітарні норми розривів. До проектуємого будинку передбачаються пішохідні підходи (тротуари приймають шириною 1,5 – 3,0м) і під’їзди (ширина шляхів приймається в залежності від інтенсивності руху транспорту 3,5 – 6,0м). При необхідності виконуються площадки для розвороту і стоянки гостьових автомашин. На території ділянки необхідно передбачати дитячі ігрові площадки, спортивні площадки, площадки для відпочинку та т.ін. Перелік площадок і їх розміри за ДСТУ. Одночасно з розміщенням доріг і тротуарів вирішують питання озеленення території. Посадка дерев і чагарників передбачається вздовж доріг та тротуарів, окремими місцями в зоні відпочинку. Вільна територія засіються багатолітніми травами. Закінчують роботу по генплану підрахунком техніко-економічних показників (для викопіровка з генплану не виконується).

ОСНОВНІ ТЕХНІКО-ЕКОНОМІЧНІ ПОКАЗНИКИ ДЛЯ ГЕНПЛАНУ

Найменування показників

Кількість

Примітка

1. Площа ділянки

кв.м.

 

2. Площа забудови будинками і спорудами

кв.м

 

3. Площа проїздів, тротуарів, господарчих майданчиків

кв.м.

 

4. Площа автостоянок

кв.м.

 

5. Площа дитячих ігрових і спортивних майданчиків

кв.м.

 

6. Площа озеленення

кв.м.

 

Всі будинки і споруди на генплані нумеруються арабськими цифрами, які проставляють в нижньому правому куті зображення.

На генплані показують і зображають:

  • габаритні розміри ділянки в м.;

  •  розміщення проектуємих і існуючих будинків і споруд;

  • фактичні і проектні відмітки кутів будинку (відмітки зовнішнього краю навколишньої відмостки);

  •  відмітку чистої підлоги першого поверху;

  •  прив’язку проектуємого будинку до існуючих будинків або до лінії забудови;

  •  автомобільні дороги і тротуари;

  • озеленення і елементи благоустрою.

Контури проектуємого будинку обводять суцільною основною лінією з зазначенням прорізів зовнішніх дверей, існуючих – суцільною тонкою лінією.

На кресленнях генеральних планів застосовують для зображення і позначення існуючих будівель і споруд, інженерних мереж і транспортних пристроїв умовні зображення. Якщо на одному кресленні необхідно показати існуючі і проектовані будівлі, то умовні позначення існуючих будівель виконують більш тонкими лініями.

Умовні позначення на генеральних планах Таблиця 3

Умовні графічні позначення

Найменування

Автомобільна стоянка

Майданчик виробничий, складський без покриття

Майданчик виробничий, складський з покриттям

Майданчик виробничий, складський з обладнанням

Будівлі та споруди, які підлягають:

Розборці або зносу

Реконструкції

Наземна з вказівкою кількості поверхів та відмостки (якщо кількість поверхів до 3, їх можна позначати цифрами або відповідною кількістю точок, вище 3- цифрами)

Наземне, зі стінами, які не доходять до рівня землі , навіс

Підземне

Наземна будівля, яка передбачає розширення

Межі

Умовні графічні позначення

Розміри, мм

Найменування

М 1:500

М 1:2000

М 1:5000;

М 1:1000

Границя (межа) міста

Границя (межа) землекористування

Границя (межа) санітарної охорони

Умовна межа промислового майданчика

Огорожі М 1:5000; М 1:2000

Огорожа металева

Огорожа дерев’яна, суцільна з воротами

М 1:5000; М 1:2000

М 1:500; М 1:1000

Огорожа кам’яна, залізобетонна

Умовні позначення елементів благоустрою та озеленення

Дерева листяні рядової посадки

Дерева листяні групової посадки

Дерева хвойні рядової посадки

Дерева хвойні групової посадки

Кущі рядової посадки

Кущі групової посадки

Газон

Квітник

Басейн

Відкіс земляний

Кювет, водостік, канава

Водостік підземний

Дренаж підземний

Дорога автомобільна

Дорога автомобільна з обочиною

Водоймище природне проточне

Водоймище природне непроточне

Водоймище штучне непроточне

Канал

Благоустрій майданчиків різного призначення.

Спочатку потрібно визначити склад і кількість майданчиків різного призначення з врахуванням кількості населення, житлових груп і радіусу обслуговування. Розташовувати майданчики потрібно на підставі аналізу середовища ділянки, який дає змогу виявити комфортні і дискомфортні зони за такими показниками, як шум, інсоляція, загазованість.

На території житлового кварталу, житлового комплексу або групи необхідно передбачати такі майданчики:

    1. ігрові майданчики для дітей до 3-х років, дошкільнят, дітей молодшого і середнього шкільного віку, спортивні майданчики: для баскетболу, тенісу, волейболу тощо;

    2. майданчики тихого відпочинку;

    3. господарські майданчики (для того, щоб сушити білизну, чистити речі, збирати сміття).

Згідно з ДБН360-92 П.2.13 розміщення майданчиків, їх розміри і віддалі від них до житлових та громадських споруд приймати не менше поданих у

таблиці 4.

Таблиця 4.

Примітка: відстані від майданчиків для сушіння білизни - не нормуються.


Відстані між майданчиками наведені в таблиці 5.

Таблиця 5.

Озеленення територій. Ділянки зелених насаджень на внутрішньо квартальних територіях складаються з:

  • озеленення в центрах районів забудови;

  • озеленення майданчиків;

  • насадження дерев і кущів на вулицях і проїздах;

  • ділянки озеленення біля житлових будинків;

  • захисні смуги біля гаражів, господарських майданчиків тощо.

Загальна площа зелених насаджень повинна складати 40-45 % всієї території забудови.

Проектування зелених насаджень пов'язане з вимогами ландшафтної архітектури.

Асортимент дерев і кущів залежить від місця і мети посадки, з врахуванням карти інсоляції.

Добре інсольовані ділянки (світлолюбні породи) - береза, дуб, клен гостролистий, ясен, тополя, сосна звичайна, вільха чорна та ін.

Затінені ділянки (тіньовитривалі рослини) - каштан кінський і татарський, ялина, липа, платан, глід, калина та інші).

Для захисних смуг озеленення застосовують такі породи дерев і кущів, як:

      1. для захисту від шуму - клен гостролистий, берест звичайний, липа, ялина, модрина сибірська, акація жовта, глід сибірський.

      2. для захисту від газу - клен пенсильванський, ліщина, гледичія триколючкова, тополя сіра та чорна, тополя канадська, ялівець козацький, акація біла, бірючина та інші,

      3. для захисту від пилу — берест перисточілковий, верба біла плакуча, каштан кінський, клен сріблястий, тополя канадська, шовковиця біла, ясен зелений і звичайний, лох вузьколистий.

      4. для захисту від вітру підбирають рослини з найщільнішою кроною: каштан, дуб, клен, липа та інші.

Ширину смуг зелених насаджень на вулицях і дорогах рекомендовано приймати не меншою ніж:

  • для газонів та чагарників -15м;

  • для однорядного насадження дерев - 2,5 м;

  • для дворядного - 6 м;

  • роздільної смуги по осі проїжджої частини дороги - не менше 4-3 м;

  • між тротуаром та проїжджою частиною або трамвайною колією -2 м;

  • між тротуаром і доріжками для велосипедного руху -1,2 м.

Мінімальні відстані від будинків і споруд, а також об'єктів інженерного благоустрою до дерев і кущів надані в таблиці 6.

Таблиця 6

Примітки:

  1. Подані норми стосуються дерев з діаметром крони не більше 5м і повинні бути збільшені для дерев з кроною більшого діаметру.

  2. Дерева, висаджені біля будинку, не повинні перешкоджати інсоляції та освітленості житлових і громадських приміщень.

На генеральному плані обов’язковим є експлікація будівель та споруд в яку заносять номер по генеральному плану, найменування будівлі або споруди, координати кута та примітки.

ЕКСПЛІКАЦІЯ БУДІВЕЛЬ ТА СПОРУД

При виконанні креслень генерального плану слід звернути увагу на рівномірне заповнення робочого поля аркуша і на наочність зображення. Довгу сторону креслення генерального плану території мають свій в розпорядженні уздовж довгої сторони аркуша. Верхня частина зображення повинна відповідати північній частині території ділянки. Допускається відхилення від орієнтації на північ в межах 90° вліво і вправо. На всіх аркушах креслення генерального плану виконують з однаковою орієнтацією.

Для зменшення загазованості житлового масиву викидами промислових підприємств їх розташовують з урахуванням переважного напрямку вітрів, яке визначають по середній розі вітрів літнього періоду на основі багаторічних спостережень (50…..100 років) метеорологічних станцій.

На аркуші з кресленням генерального плану зображають діаграму, що показує число вітряних днів у відсотках для даної місцевості і напрям вітру щодо сторін світу протягом року. Ця діаграма називається розою вітрів, послідовність побудови якої приведена на рис. 3.

Розу вітрів розташовують в верхньому лівому куті креслення та будують у відповідному масштабі наступним чином: коло ділять на 8 або 16 рівних частин і в результаті отримують 8 або 16 румбів: Пн, ПнСх, Сх, ПдСх, Пд, ПдЗх, Зх, ПнЗх.

Від центра кола (початок координат) відкладають у вибраному масштабі відсоткове повторювання вітрів на протязі року по відповідним румбам. Отримані точки з’єднують. Таким чином, кожний відкладений відрізок показує на направлення до центру рози вітрів і тривалість дії вітру у відсотках щодо сторін світу. Сума всіх відрізків, що визначають напрям вітру і кількість вітряних днів у різних напрямах, повинна дорівнювати 100%.

Найбільш витягнута сторона отриманої фігури показує напрямок пануючих вітрів (рис.3, г). Для побудови рози вітрів по швидкості відкладають силу вітру (в м/с) у вибраному масштабі по напрямку відповідних румбів і отримані точки з’єднують між собою (на рис.4 штрихова лінія).

Промислові будівлі рекомендується розташовувати поздовжньою віссю по напрямку пануючого вітру або під кутом 450 до нього.

Рис. 88 Приклади рози вітрів

Схема благоустрою присадибної ділянки виконується в М 1:200, тобто з високим ступенем деталізації. На ньому зображуються: житловий будинок (план даху), гараж, доріжки та майданчики для відпочинку, дитячий та спортивний майданчик, майданчик для барбекю, відкритий плавальний басейн, фруктовий сад, ягідник, зона відпочинку з використанням різноманітних засобів ландшафтного дизайну (групи декоративно-листяних чи хвойних дерев та кущів, квітники, фонтани, декоративні водойми, альпійські гірки, скульптурні композиції, скамійки, трельяжі, пергали, альтанки, елементи освітлення). Обов’язковим також є зображення прилеглих до земельної ділянки вулиць з рішенням входу та автомобільного заїзду на територію землеволодіння. Поряд з генпланом зображується роза вітрів.

Рис. 89. Приклад схеми благоустрою ділянки

Експлікація до генплану це перелік обєктів та елементів благоустрою, зображених на генплані. Виконується вона у вигляді списку, де кожному позначеному на генплані елементу відповідає його назва. На кресленні елементи позначаються арабськими цифрами і зображуються в кружечку безпосередньо на елементі чи поряд з ним.

Також поряд з генпланом зображуються умовні позначення.

Графічне оформлення генпланів. Відмивка – це вид архітектурно - інженерної графіки, світлотіньове моделювання креслення за допомогою прозорих матеріалів – слабкого розчину туші чи акварельних або гуашевих, акрилових фарб, які наносять на папір або рівномірним шаром, або з поступовим переходом від світлого до темного і навпаки (розтяжка тону). Правильно виконана відмивка дає наочне уявлення про об’ємно – просторову структуру архітектурної форми, матеріал, тон, колір, наближаючи умовне креслення до зображення реального вигляду форми.

Відносна простота і доступність відмивки робить її одним з головних засобів застосування на початковій стадії навчання. Для виконання відмивки необхідні наступні засоби:

  1. рідка туш або акварель;

  2. набір пензлів з пружним волосом і тонким кінцем (білячі, колонкові тощо);

  3. папір типу „ватман”, „торшон” вищого ґатунку;

  4. кілька ємкостей для розчину та води;

  5. палітра.

Найкраще відмивку виконувати на підрамнику, з натягнутим папером.

Етапи відмивки

  1. Покрити зображення шаром чистої води за допомогою білячої кисті великого діаметру та дати аркушу висохнути.

  2. Зробити потрібні кольорові розчини (розвести в стакані акварель і дати їй відстоятися 5-10 хвилин. На дні стакана залишається осад, який зливають в інший стакан).

  3. Колір повинен бути блідим, щоб вийшли плавні, а не різкі і рубані переходи. Якщо насиченість кольору вас влаштовує, приступити до основного процесу.

  4. Умочіть пензлик в стакан з потрібним кольором. Пензлик можна віджати або ж залишити у спокої (все залежить від розмірів креслення і самої кисті).

  5. Опустіть пензлик на потрібну область на аркуші паперу. Вийде крапля. Тиснути на пензлик не слід. Просто проведіть його по ширині відмиваємої області, щоб розтягнути краплю. Намагайтеся не проводити два рази по одним і тим же місцях. Намагайтеся водити пензлем швидко і акуратно.

  6. Якщо пензлик висохне, умочіть його в склянку і продовжуйте відмивати з того місця, де вам довелося зупинитися. Для того щоб прибрати надлишки води на кресленні, просто вичавте пензлик і промокніть ним крапельки води. Можна для цих цілей скористатися м'якою губкою або шматочком поролону.

  7. Якщо ви захочете зробити колір темніше, просто дочекайтеся, поки не підсохне перший шар, після чого нанесіть ще один. Якщо колір все одно не влаштовує, нанесіть ще стільки шарів, скільки потрібно.

  8. Наведення креслення тушшю.

3.2.Обємно-планувальне рішення

Об’ємно-планувальне рішення житлового малоповерхового будинку в значній мірі залежить від складу його приміщень, розміщення на ділянці (наявності рельєфу, форми ділянки, орієнтації), географічної широти місцевості та конкретних місцевих умов забудови.

Перед визначенням об’ємно-планувальної структури житлового будинку необхідно розробити схему функціонального зонування з урахуванням необхідних зв’язків між приміщеннями різного призначення.

При створенні обємно-планувальних структур слід віддавати перевагу компактним рішенням, які забезпечують раціональне використання будівельних матеріалів та збереження тепла будинку.

3.3. Плани поверхів житлового будинку

Плани поверхів виконуються в М 1:50, 1:100. На аркушах зображуються плани усіх запроектованих поверхів: першого, другого, а також, за наявності,

мансардного, цокольного та підвального. Обов’язковим є зображення на планах поверхів меблів і санітарно-технічного та кухонного обладнання. Координаційні осі і розміри основних конструктивних елементів наносяться відповідно до чинних державних стандартів з оформлення креслень. На планах зазначаються площі усіх приміщень (позначка ставиться у правому нижньому кутку кімнати, підкреслюється основною суцільною лінією; точність виміру – до сотих квадратного метра). Назви приміщень або позначаються на плані, або наводяться у вигляді експлікації.

Нормувальні параметри житлового осередка

Норми житлової площі слід приймати 12-15 кв.м на людину, норми загальної площі 18-20 кв.м на людину. При цьому слід враховувати основні нормативні показники (табл.2.1). Соціально-демографічний склад розсіляємого контингенту родини приймається відповідно регіональним умовам.

При проектуванні житлових та подсібних приміщень повинні бути враховані умови оптимального функціонування житла, відповідні прийняті соціально-демографічній структурі родини.

При проектуванні окремих груп приміщень повинні бути враховані умови.

Передня повинна бути шириною не менше 1,4 м. Місце для вішалки не менше :

  • в одно-; двокімнатних квартирах – 0,8 м;

  • трьох-, чотирьох-, пятикімнатних квартирах – 1,2 м;

  • шестикімнатних квартирах – 1,5 м.

Кухня повинна мати ширину при однорядному розміщенні обладнання не менше 1,9 м.

При двохрядному чи кутовому розміщенні обладнання, а також при розміщенні в другому ряді обіднього столу не менше 2,3 м.

Загальна протяжність фронту обладнання (плита, мийка, робочий стіл та холодильник) повинна бути не менше 2, 7 м.

Ванна кімната повинна бути зручною для розміщення основного обладнання. Розміри не менше 1,73х1,50 м.

Може бути передбачена прально-мийна (мінімальна площа 4 кв.м).

Повинен бути передбачений компактний санітарний вузол, який складає окремий блок.

Розміри санвузлів повинні бути не менш при відчиненні дверей назовні

0,8х1,2 м, усередину - не менше 0,8х1,5 м.

Внутрішні квартирні коридори і шлюзи та переходи повинні бути шириною не менше 1,1 м повязаними зі спальнею. Ширина решти внутриквартирних коридорів та шлюзів повинна бути не менше 0,8 м.

Внутрішні квартирні сходи передбачаються в передній чи включаються в інтерєр в загальні кімнаті. Мінімальна ширина внутрішніх квартирних сходів – не менше 0,9 м.

Кількість сходів в одному марші сходів не менше 3 та не більше 18, найбільший нахил маршів 1/1,25.

Відповідно до регіональних природньо-кліматичних умов передбачається розвинута система приміщень (лоджії, тераси, балкони).

Глибина лоджій проектується не менше 1,3 м.

Загальна кімната повинна бути безпосередньо повязана із переднею чи холом. Безпосередній вихід із житлових кімнат в санітарний вузол не припускається. Може бути передбачений вихід до пральні та ванної із кухні.

Орієнтація житлових та підсобних кімнат повинна відповідати основним нормативним вимогам, передбаченим регіональними природньо-кліматичними умовами (оптимальні умови інсоляції спальних кімнат, виключення перегріву загальної кімнати при врахуванні оптималної видовищної панорами).

Несприятлива орієнтація в ІІІ-й та ІV-й кліматичних зонах є в межах від 2000 до 2900 (західна орієнтація). При орієнтації окремих житлових кімнат на захід необхідно улаштовувати спеціальні сонцезахісні пристрої.

Житлові кімнати, кухні, неканалізовані вбиральні, а також підсобні кімнати повинні мати безпосереднє природне освітлення. Мінімальне відношення площі світлових пройомів до площі підлоги кімнат та кухні повинне бути не менш 1/8. Форми розташування світлових пройомів слід диференціювати відповідно основним утилітарним та естетичним вимогам.

Глибини житлових кімнат при однобічному освітленні повинні бути не більш 6 метрів та не прибільшувати подвійної ширини, при цьому глибина еркерів не враховується.

При конструктивному рішенні слід врахувати наступні положення:

- основні вимоги визначаються при сполученні врахування регіональних умов будівництва та методів індустріального будівництва будинків (вимоги по уніфікації та типізації конструкцій та деталей);

- основний модуль 10 см = 1 м;

- при планувальному рішенні 30 см = 3 м.

Слід також враховувати можливості застосування збільшених планувальних модулей: 6м, 12 м.

При виборі конструктивної системи та матеріалу основних конструкцій слід врахувати місцеву будівельну базу та регіональні традиції, їх використання.

Стіни можуть бути з блоків, панелей полегшених конструкцій, а також з цегли (або декоративних та малорозмірних природних каменів) та деревини.

Слід також використовувати сполучення різноманітних матеріалів та конструкцій відповідно основному задуму архітектурного формоутворення.

3.4.Функціональне зонування житлового будинку

Функціональна схема є основою проектного рішення житлового будинку. Вона складається на базі вивчення побутових процесів, що відбуваються в приміщеннях (особиста гігієна, приготування та прийом їжі, відпочинок, навчання, прання, прибирання тощо). Приміщення, в яких відбуваються подібні процеси об’єднуються у функціональні зони. Найбільш поширений поділ на громадськогосподарчу (денну) та індивідуальну (нічну) зони, що відповідають активній та тихій зонам (Рис.89 ).

Рис. 89. Схема функціонального зонування

Громадська (загальносімейна) зона – найбільш відкритий простір будинку, в якому реалізується головна архітектурна концепція. В індивідуальних будинках ця зона включає вхідну частину (тамбур, передпокій, хол), загальну кімнату та господарчу частину. Господарчі приміщення призначено для приготування їжі, прасування, зберігання продуктів, особистих речей, одягу тощо. До склада господарських приміщень входять: кухня, санітарні вузли, господарська комора, гостьовий санвузол, гардероб, антресолі, вбудовані шафи. Тобто до громадської зони належать приміщення, що не потребують ізоляції та використовуються усіма членами родини. Також до них можуть додаватися інші приміщення, перелік яких визначається індивідуальними потребами власника: кабінет, бібліотека, зимовий сад, майстерня тощо.

Зона індивідуального користування складається з приміщень, що використовуються індивідуально та вимагають ізоляції; вона включає спальні кімнати, санітарні вузли, гардеробні та інші приміщення. Спальні потребують найбільшої ізоляції, оптимальної орієнтації та мікроклімату, їх не дозволяється робити прохідними. До спальних приміщень висуваються найбільш суворі санітарногігієнічні вимоги.

Взаємозв’язок функціональних зон відбувається за допомогою комунікаційного простору та внутрішніх сходів. Комунікаційним центром будинку є хол, з якого має бути організовано рух у трьох напрямках: головний – до вітальні, до спальної зони та до господарчої зони. В господарчій частині будинку може бути організований додатковий вхід.

Рис. 90. Основні приклади організації внутрішнього простору в житлових будинках:

а - будинок з горищем в одному рівні; б - мансардний житловий будинок; в - будинок у двох рівнях з приміщеннями однакової висоти; г - одноповерховий будинок з різною висотою приміщень; д - двоповерховий житловий будинок з двосвітним приміщенням; е - житловий простір будинку в два та більше рівнів зі зміною висоти за рахунок використання покрівлі без горища; ж - будинок на рельєфі з перепадом висот на половину маршу; 3 - будинок на рельєфі з використанням проміжного рівня сходів для входу.

Спосіб розміщення функціональних зон та об’ємно-планувальне рішення будинку, як правило, тісно пов’язані між собою. У структурі будинку різні зони можуть розміщуватись в одній площині (горизонтальне зонування) або на різних рівнях (вертикальне зонування). При горизонтальному зонуванні приміщення громадської, індивідуальної, господарської зон можуть бути розміщені в одному об’ємі або підкреслюватися зсувом об’ємів і навіть їх повним розділенням. При вертикальному зонуванні на першому поверсі розміщують приміщення громадського та господарчого призначення, на другому поверсі – спальні приміщення.

Вимоги до планування приміщень житлового будинку

Вхідна частина складається з тамбуру, передпокою та холу. Тамбур організовується в кліматичних зонах України ІІ та ІІІ і має мінімальний розмір 1,2х1,2 м. Передпокій має бути обладнано вбудованими шафами або гардеробною кімнатою для верхнього одягу та взуття. Хол, як головний комунікаційний простір, бажано проектувати в пропорціях близьких до квадрату, його площа не має перевищувати 10-15 м2. Хол – це прохідна зона, в якій людина має добре орієнтуватись, тому головний напрямок руху – до вітальні, має бути виявлено архітектурними засобами: розташуванням по центральній вісі, наявністю великих прорізів, рухом «на світло».

Загальна кімната (вітальня), в більшості випадків, є головним простором будинку та може об’єднувати всі інші громадські приміщення. В просторі вітальні має бути передбачено місце для розміщення обіднього столу (за відсутності їдальні), місце для відпочинку, бесід, все, що продиктовано індивідуальним потребами власників.

У будинках у декілька рівнів головний простір може бути двосвітним, також можливе збільшення висоти головного приміщення в невеликих будинках з мансардою та скатним дахом.

Кухня найбільш насичене обладнанням приміщення, що вимагає гарної вентиляції та природного освітлення, так як приготування їжі впливає на мікроклімат (запахи, підвищення температури). Порядок розміщення обладнання (технологічний фронт) визначається зручністю роботи, та забезпечує ланцюг: плита, обробний стіл, мийка, посудомийна машина, холодильник. Розміщення цього обладнання може бути однобічним, двобічним, кутовим та острівним. На практиці проектування використовуються різні типи кухонь.

Кухня – ізольоване приміщення з природним освітленням. Необхідний безпосередній зв'язок в одному рівні з їдальнею та загальною кімнатою через проріз або сервувальне вікно. В приміщенні кухні – обідній стіл на 2-3 людини. Мінімальна площа 10 м2.

Кухня–їдальня включає робочу зону та обідню зону. Як правило, вони розділяються обладнанням, що має острівне розташування. Бажано розміщувати поряд з загальною кімнатою. Приблизна площа 15-20 м2.

Спальні кімнати можуть бути декількох типів: спальня для супружньої пари – не менш 18-20 м2, двомісна спальна кімната (для одностатевих дітей) – 16-20 м2, одномісна – 10-12 м2. Усі спальні кімнати проектуються непрохідними. Допускається суміжно ізольоване планування для спальні батьків та однієї дитини. В кожній спальні окрім спального місця слід передбачити місце для занять, шафи для одягу, гардеробні кімнати. В районах холодного клімату спальне місце не повинно розміщуватись вздовж зовнішньої стіни. Також допускається планування спальної кімнати, суміщенною з санвузлом та гардеробною кімнатою.

При плануванні спальних приміщень необхідно враховувати можливість зручного розташування меблів та дотримуватись наступних пропорцій кімнат: 1:1; 1:1,25; 1:1,5.

Санітарні вузли потребують ізоляції кожного приміщення, організації вентиляції або природного провітрювання. Існує декілька основних типів санвузлів: суміжний (ванна, рукомийник, унітаз), роздільний (унітаз, умивальник, біде – в одному приміщенні, ванна та рукомийник – в іншому); гостьовий санвузол – унітаз, рукомийник, можливо душова кабіна. У індивідуальному будинку гостьовий санвузол проектується у громадській зоні та суміжний або роздільний у спальній зоні в залежності від кількості спальних кімнат. Санвузли не повинні розміщуватись над житловими приміщеннями. Найбільш раціонально блокувати їх до одного стояка як по вертикалі так і по горизонталі. Двері до всіх санвузлів відчиняються назовні (рис.91).

Рис.91. Планувальні схеми санвузлів і розміри санітарного обладнання

Господарчі приміщення мають досить різне призначення, так як їх склад залежить не тільки від побутових потреб господарів, але й від форм організації інженерних систем. В житловому будинку мають бути передбачені комори для господарчих речей та обладнання, для продуктів харчування, пральня, тощо. Частина з них може розміщуватись на цокольному поверсі чи в підвальному приміщенні. Відсутність в будинку спеціальних приміщень для зберігання обладнання, речей, продуктів, пристроїв для прибирання будинку

зменшує його комфортабельність та зручність проживання. Вимоги до приміщень для інженерних пристроїв в будинку закладаються спеціалістами відповідного профілю. Так, при організації автономного опалення необхідне приміщення для опалювального агрегату з окремим входом (рекомендовано на цокольному поверсі).

з/п

Найменування приміщень

Кількість членів родини

2

2…3

3…4

4…5

5…6

Кількість житлових кімнат в будинку

1

2

3

4

5

Основні приміщення

Площа приміщень

1

Загальна кімната

20-25

20-25

25-30

30-35

35-40

2

Спальня на 1 чол.

-

-

10-13

10-14

10-15

3

Спальня на 2 чол.

-

15-18

18-20

18-20

20-22

4

Кухня

(кухня-їдальня)

10-12

12-16

10-12

16-18

10-12

16-18

12-14

18-20

14-16

20-24

5

Їдальня

-

12

13

14

15

6

Хол

9

9-10

10-11

11-12

12

7

Передпокій

4-6

8

Гардеробна кімната

3

3-4

3-4

4-5

5-6

9

Санвузол

5-12

10

Гостьовий санвузол

4-5

11

Господарче приміщення

3 3-4 3-4 4-5 5-6

Додаткові приміщення

12

Кабінет

14-20

13

Бібліотека

10-12

14

Відео зала

15-20

15

Гостьова кімната

10-12

16

Ігрова кімната

15-20

17

Тренажерна зала

в залежності від кількості тренажерів

18

Басейн критий

в залежності від розміру чаші басейну

19

Пральня

4-6

20

Сауна

2,0х1,5 м; 2,0х2,0 м

21

Котельня

9-11

22

Додаткові комори

3-6

23

Гараж

за планувальним рішенням

Таблиця 7

Рекомендована площа приміщень житлового будинку (м2)

Таблиця 8

Габарити основної меблі та стаціонарного обладнання

Назва предметів меблі

Габарити меблі та стаціонарного обладнання (см)

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

Стіл обідній

Диван чи диван-ліжко

Крісло для відпочинку

Стіл журнальний

Стіл робочий або секретер

Стіл для телевізора чи радіоприймача

Ліжко

Стілець

Шафи для одягу та білизни 1)

Шафа для книг та посуду

Тумба туалетна

Вішалка з дзеркалом (довга)

Дитяче ліжко

Плита 2, 4-х комфорочна

Мийка з однією чашею

Мийка з двома чашами

Шафа-стіл

Шафа навісна

Холодильник

Табурети

Ванна

Раковина для умивальника

Пральна машина

Вбудовані шафи для одягу та білизни

Вбудовані шафи для книг

80х(60-160)

80х200

60х80

40х(60-100)

70х(60-120)

40х60

80х200

40х46

60х(80-120)

30х(80-120)

40х80

100-120

60х120

92х55

60х60

80х46

80х60

80х50

60х60

30х30

75х150

60х45

60х40

глибина 60

глибина 30

Примітка: 1) особлива увага повинна бути приділена устрою вбудованих шаф для одягу та інших предметів домашнього вжитку.

Антропометричні данні при розташуванні меблі та обладнання

Рис. 92. Антропометричні данні людини

Комунікації коридори, холи, шлюзи для фіксування окремих зон, внутрішні сходи, пандуси. Ширина коридорів, що ведуть до житлових кімнат, повинна бути не менше ніж 1,2 м, до кухні та санвузлів – 0,9 м, а при розміщенні вздовж коридору вбудованих шаф ширина його збільшується на 0,6 м.

Внутрішні сходи один з основних засобів комунікації, що може розміщуватись в оточенні несучих стін або відкрито. Оптимальне розміщення – в холі. Допускається розміщення відкритих сходів у вітальні, що збагачує інтер’єр, але може викликати функціональний дискомфорт. Окрім цього, таке вирішення може порушити температурний баланс в будинку (збільшити вище норми температуру верхнього поверху, в нижньому можуть з’явитися різкі коливання температури). Щоб цього уникнути має бути передбачена можливість блокування безпосередньо житлових спалень за допомогою шлюзів та холів на другому поверсі.

Внутрішні сходи можуть бути одномаршеві, двомаршеві, кутові, мати забіжні сходинки (рис.93). Ширина сходового маршу 0,9 – 1,0 м.

Ширина майданчику має бути не менш ніж ширина маршу. Розрахунок габаритів проводиться на основі обраного ухилу маршу. Габарити сходинки (співвідношення горизонтальної та вертикальної частин) визначаються виходячи з довжини кроку середньої людини на основі формули:

2А + В = 600 - 640 мм,

де А – висота однієї сходинки; В – її ширина.

Допустимі розміри сходинки – 180x270, 170x280, 150х300 мм.

При організації проходу під сходами його висота має бути не менш ніж 2,1 м. Бажано використовувати полегшені конструкції внутрішніх сходів – дерев’яні чи металеві.

Рис. 93. Мінімальні габаритні розміри внутрішніх сходів при висоті поверху 3 м.

Пандуси як основний засіб підйому дуже рідко використовуються в малоповерховому будинку. Найчастіше вони використовуються на невелику висоту при перепаді висот для організації в’їзду або входу для забезпечення безперервності руху або за наявності члена родини з обмеженими фізичними можливостями.

Ухил пандуса всередині будинку має складати – 1:6, ззовні – 1:8.

Відкриті (літні) приміщення – вони включають в себе: балкони з виносом плити 90-105 см; лоджії (заглиблені або частково заглиблені в стіни) з виносом плити 120-150 см; відкриті тераси і засклені неопалювані веранди.  Площі літніх приміщень нормуються і повинні складати не більше 15% загальної площі будинку. 

Ці приміщення підвищують рівень комфорту житла та істотно впливають на формування архітектурного образу будинку, збагачують пластику фасаду. Разом з тим вони виконують не менш важливу функцію – пов'язують приміщення з довкіллям. Балкон, лоджія, тераса - це насамперед місце відпочинку.

Еркер збільшує корисну площу приміщень, додаючи до неї об'єм, що виступає з площини фасаду. Еркери можна умовно розділити на три групи: еркери настінні, кутові та еркери, вписані в кут. Вони органічно зливаються з загальним об'ємом кімнати та краще пов'язують внутрішній та зовнішній простори (рис.94).

Рис.94. Варіанти виконання еркерів у будінку

Балкон - відкрита площадка, що примикає з одного боку до зовнішньої стіни, з трьох інших має огородження висотою не меншою за 1,05 м. Балкон дає змогу безпосередньо контактувати з довкіллям, не виходячи за поріг власного будинку. Балкони можна поділити на три групи за схемою несучої конструкції:

  • балкон у вигляді консольної плити;

  • балкон на кронштейнах;

  • балкон на опорах.

Ширина балкону повинна бути не меншою за 1,0 м (рис.95).

Рис.95. Виконання балкону у будінку

Лоджія - площадка, з трьох боків оточена стінами і лише з одного - огородженням. Лоджія більш притаманна архітектурі південних районів і спочатку передбачалась для створення тіні та прохолоди. Лоджію треба розташовувати в південній або західній частині будинку відносно основного об'єму - вбудованою або виносною.

Застосування на фасаді, окрім достатньо акцентованого еркера, балконів та лоджій надзвичайно ускладнює структуру стіни. Комбінація на фасаді таких різних елементів може візуально зруйнувати фасад. Тому одночасно застосовувати еркери, балкони та лоджії в одному об'ємі треба дуже обережно.

3.4.Архітектурно-художня виразність житлового будинку та орієнтація приміщень

Архітектура житлових малоповерхових будинків визначених типів має бути виразною та відбивати образ конкретного типу.

Для досягнення художньої виразності слід використовувати різні пластичні засоби: акцентування входів, обрамлення вікон, застосування декоративних архітектурних деталей; кольорове акцентування окремих частин будинку.

Головним засобом досягнення архітектурно-художньої виразності лишаються набуті попередньо навички гармонійного пропорціювання, застосування метричних, ритмічних рядів дотримання законів гармонічної побудови цілого та його окремих частин.

Практика багаторічного проектування та будівництва житлових будинків свідчить про те, що на кожному етапі розвитку архітектури невичерпним джерелом для архітекторів були здобутки національної народної архітектурної творчості, де сконцентрований досвід багатьох поколінь і яскраво відображені регіональні особливості кожної зони, району, осередку. Тому слід уважно і тактовно використовувати ті засоби, народної архітектури та художнього оздоблення в тій місцевості, де має бути розташована нова будівля.

Правильна орієнтація приміщень за сторонами світу – найбільш раціональне розміщення кімнат, що забезпечує високий рівень освітлення, достатню інсоляцію та комфорт. Кожне приміщення має отримувати порцію прямих сонячних хвиль протягом мінімум 2 годин в день. Таким чином, вікна житлових приміщень бажано орієнтувати на схід, південь, або південний схід. Загальні кімнати можуть мати західну або південно-західну орієнтацію. Незалежно від кліматичного району, кухню рекомендовано орієнтувати на північ, схід, північний схід або північний захід. Якщо вікна кухні виходитимуть на південь, прямі сонячні промені будуть нагрівати приміщення та його експлуатація протягом тривалого часу стане неможливою. Якщо не має можливості виконати дану умову необхідно передбачити влаштування сонцезахисних пристроїв та посадку зелених насаджень. На південний бік бажано орієнтувати літні приміщення: тераси, веранди, зимові сади тощо, на північ – гараж, котельню, санвузли, інші допоміжні приміщення, які не потребують великих віконних прорізів, що знижують теплозахист.

Рис. 96. Житловий будинок середньої поверховості

РОЗДІЛ 4. ГРАФІЧНЕ ОФОРМЛЕННЯ КРЕСЛЕНЬ ТА ПОЯСНЮВАЛЬНОЇ ЗАПИСКИ

Креслення спочатку виконують в олівці у тонких лініях, розпочинають з зображення основних елементів: планів, фасадів, генплану на планшетах, на конструктивному аркуші з розрізу. Вільне місце заповнюють деталями, допоміжною інформацією, примітками. Перед цим необхідно зробити композицію (компановку) на планшетах з розміщенням окремих креслень та з урахуванням щільності заповнення всього поля проекту. Композицію (компановку) необхідно затвердити з керівником.

При виборі конструктивної схеми слід пам’ятати про допустимі прольоти несучих стін в залежності від обраних конструкцій. За нульову відмітку приймають рівень підлоги першого поверху. Усі розміри на кресленнях проставляють у міліметрах, висотні відмітки – у метрах з точністю до сотих доль. Всі креслення виконуються в туші та оформлюються в кольорі.

4.1. Графічна частина курсового проекту

Після видачі завдання на курсове проектування студент повинен ознайомитися з прикладами або аналогами житлових будинків та інтер’єрів в бібліотеці по книгам і журналам відповідної тематики, в мережі Internet, зробити аналіз з дизайну інтер’єрів житлових приміщень.

Графічні роботи виконуються на двох планшетах розмірами 55х75 см в кольорі з використанням різних графічних матеріалів та технік. Конструктивний аркуш виконується на ватмані А-1.

Практичний етап (розробка). Робота над образом починається з усвідомлення смислового навантаження, яку повинен нести даний об'єкт, доцільності тієї чи іншої інформаційної складової. Через ряд вправ автор підходить до образу своєї роботи. Далі опрацьовуються варіанти образного рішення (колірного, масштабного та стилістичного).

Практичний етап (етап візуалізації) полягає в розробці графічних або візуалізованих зображень. Мета - надати повне уявлення про авторську ідею.

Крок перший. Викреслюються перспективи інтер’єрів «в олівці», представляється на перегляд та затвердження викладачу.

Крок другий зображення доповнюються декоративними елементами, текстилем, озелененням.

 Крок третій робота в графічних матеріалах, вирішення та виконання в кольорі. Робота виконується в обраних техніках архітектурної подачі. Проект подається студентом в точно призначений час у повному складі для виставлення оцінки. Роботи, подані в неповному складі, не розглядаються.

Склад та контрольні етапи виконання графічної частини курсового проекту

  1. Фасади будинку з кольоровим та декоративним вирішенням М 1:100 (М 1:50).

  2. Генплан ділянки забудови М 1: 200

  3. Плани підлоги та стелі з розробленням художньо-декоративного їх вирішення та розташуванням меблі і обладнання, М 1:50 (1:100).

  4. Розгортки стін приміщення з показом обладнання, меблі та кольорового вирішення, М 1:100 (М 1:50).

  5. Вузли і деталі інтер’єру (декоративні решітки, панно, вітражі, елементи штучного освітлення, озеленення, огородження, вирішення сходів тощо), М 1:25 (1:10).

  6. Перспектива інтер’єру з кольоровим вирішенням (повинно бути показано не менше 70-80% внутрішнього простору приміщення).

  7. Відомість внутрішнього оздоблення приміщень з основними зразками кольорів і співвідношенням складових кольороносіїв (%).

  8. Паспорт зовнішнього оздоблення з основними зразками кольорів і співвідношенням складових кольороносіїв (%).

  9. Розділ пояснювальної записки з характеристикою композиційних прийомів організації зовнішнього і внутрішнього простору в цілому і вибраного приміщення зокрема. Слід також розкрити головну ідею колористичного вирішення простору.

Стадії виконання курсового проекту

  1. Вступна лекція з видачею завдання на курсове проектування

  2. Збір вихідних даних. Реферат.

  3. Видача завдання на клаузуру.

  4. Захист і затвердження ескіз-ідеї.

  5. Перегляд графічної частини в олівці.

  6. Перегляд графічної частини в кольорі.

  7. Перегляд конструктивного аркуша.

  8. Робота над пояснювальною запискою.

  9. Захист і оцінка курсового проекту.

ВИКОНАННЯ КРЕСЛЕНЬ

Пани поверхів . При виконанні планів поверхів положення уявної горизонтальної січної площини приймають на рівні віконних прорізів. На плани поверхів наносять:

  • координаційні вісі будівлі;

  • розміри, що визначають відстань між координаційними вісями, розміри віконних та двірних прорізів, простінків, товщину стін та перегородок, висотні відмітки ділянок, що розміщено на різних рівнях;

  • позначення ліній перетину (розрізу), їх проводять, як правило, з таким розрахунком, щоб лінія розрізу проходила крізь прорізи вікон, дверей, через конструкцію сходів;

  • позначення вузлів та фрагментів планів;

  • найменування приміщень та їх площу або нумерацію приміщень та експлікацію, площі проставляють в нижньому правому кутку приміщення та підкреслюють.

Припускається найменування приміщень та їх площі наводити у формі експлікації. В такому випадку на планах замість найменувань приміщень проставляють їх номери.

В назві планів поверхів вказують відмітку чистої підлоги чи номера поверху, наприклад: план на відм. ±0,000; план 2 поверху. При виконанні частини плану в назві вказують вісі, що обмежують цю частину плану, наприклад: план на відм. ±0,000 між осями 1-3 та А-В.

Плани поверхів повинні нести вичерпну інформацію про структуру внут-рішнього простору і зв’язки між приміщеннями.

Викреслювання плану рекомендується розпочинати з нанесення коорди-

наційних осей і прив’язки до них зовнішніх та внутрішніх стін.

Поздовжні осі будинку з лівого боку плану позначають знизу вгору вели-

кими літерами українського алфавіту, а поперечні – внизу плану зліва направо

арабськими цифрами.

Основні конструкції будівель при проектуванні розмічують відповідно до

координаційних осей («прив’язуються» до них). Прив’язка являє собою відстань від координаційної осі до поверхні чи геометричної осі елемента.

Основні правила прив'язки несучих конструкцій до модульних координа-

ційних осей:

• геометричні осі внутрішніх стін чи колон збігаються з планувальними

осями (винятки прийнято для стін сходових кліток з вентиляційними каналами), це – осьова прив'язка;

• планувальні осі збігаються з внутрішньою гранню стіни чи колони, тоб-

то коли відстань між віссю та гранню дорівнює 0, це – «нульова» прив'язка;

• прив'язку осей приймають окремо, наприклад, для панельних стін 100

мм, для великоблочних – 200 мм, для цегляних – відповідну розмірам цегляної

кладки – 120, 250, 380 мм.

У внутрішніх несучих стінах координаційна вісь поєднується з геометри-

чною (осьова прив'язка).

Розмірні лінії довкола плану (рис. 97) необхідно розміщувати з відступом на 14-21 мм від крайніх елементів плану. Відстань між розмірними лініями

7-8 мм. При цьому найближча до плану розмірна лінія позначає розміри простінків, віконних та дверних

отворів, наступна – між координаційними осями й третя – між крайніми осями.

Рис.9 7. План поверху

Всередині будинку проставляють наскрізні розмірні лінії вздовж і впоперек із позначенням розмірів кімнат (між внутрішніми гранями стін), товщини стін та перегородок, прив’язки граней несучих стін до координаційних осей.

У стінах і перегородках показують дверні й віконні отвори, напрямок від-

кривання дверей. В санвузлах і ванних кімнатах зображують необхідне обладнання (ванни, умивальники, унітази тощо), вентиляційні канали по три у кожній квартирі розміром 140х140 мм. Санітарно-технічне обладнання викреслюють відповідно до існуючих умовних позначень і габаритних розмірів.

На плані вказують типи вікон та дверей і позначки ділянок із різними рівнями. Усі приміщення на плані повинні бути позначені. Позначки являють собою порядковий номер приміщення, обведений колом. На основі цих позначок

складають таблицю «Експлікація приміщень» (таблиця 9). На плані будинку позначають місця розрізів, дотримуючись напряму ліворуч або вгору.

Рис.98. План квартири в кольорі після перепланування

Фасади індивідуального житлового будинку виконуються в М 1:100 та

1:50 – один з фасадів, найбільш виразний в архітектурно-художньому сенсі,

виконується в М 1:50 (з високим рівнем деталізації), інші три фасади – в

М 1:100. На фасаді зазначаються крайні координаційні осі та відмітки висоти основних конструктивних елементів (рис.98).

Фасад будинку в проекті слід виконувати комплексно, одночасно з розробленням планів поверхів і розрізів. Головний фасад розробляють звичайно з боку входу до будинку.

Базою для викреслювання фасаду стають проекції планів і розрізів

будинку. З планів беруть горизонтальні розміри, а з розрізу – вертикальні.

На фасаді будинку необхідно показувати проекцію поздовжньої стіни з боку входу, цоколь, вхідний вузол, дах із карнизом або парапетом, димарі й вентиляційні шахти. Архітектурно-художнє вирішення фасаду має бути в простих, але виразних формах та пропорціях, які відповідали б призначенню будинку і традиції

району будівництва враховували національно-побутові та ін.

Рис. 99. Фасади житлового будинку

Архітектурна виразність будинку може бути досягнута завдяки:

а) пропорційним розмірним співвідношенням будинку в цілому і його частин, зокрема вікон, простінків, чи груповим чергуванням вікон із простінками;

б) уведенню вертикального або горизонтального членування поверхні стін за допомогою елементів, що виступають чи западають, із художніми та функціональними властивостями одночасно (наприклад, захист стін від дощу, сонцезахисні дашки, пілястри, русти, сандрики, піддашки й козирки та ін.);

в) грі світла й тіні, фактурі й кольору матеріалів, характеру ліній (прямі

чи криві) тощо.

На фасади наносять і показують:

– координаційні осі в характерних частинах фасаду (наприклад, деформа-

ційні шви, у місцях уступів на плані та перепаду висоти);

– позначки рівня землі вхідних площадок, верху стін, низу й верху отво-

рів і розміщених на різних рівнях елементів фасаду (наприклад, козирків, вино-

сних тамбурів); позначки низу та верху віконних та дверних отворів допуска-

ється вказувати на розрізах;

– позначки, розміри та прив’язки віконних, дверних й інших отворів, не

вказаних на планах та розрізах;

– типи вікон і дверей, якщо вони не входять до складу панелей стін чи

інших збірних конструкцій;

– вид оздоблення та опорядження деяких ділянок стін, відмінних від ін-

ших частин;

– посилання на фрагменти і вузли, а також на креслення елементів будин-

ку, не маркованих на планах та розрізах;

– зовнішні пожежні й евакуаційні сходи, прилеглі галереї (якщо такі є).

На фасаді відсутні лінії перерізу (за винятком рівня землі), тому він вико-нується в тонких лініях, але згідно вимог з архітектурної графіки ( кольорова відмивка з антуражем та стафажем). В назві фасадів будівлі вказують крайні вісі, між якими знаходиться зображення фасаду, наприклад:

Рис.100. Фасад житлового будинку

4.2. Побудова інтерєра

Фронтальна перспектива характеризується простотою побудови і виразністю.   Головна точка сходження розташована на фронтальній стіні в місці перетину вертикальної осьової лінії картини з лінією горизонту. У такому випадку бічні стіни на малюнку будуть однакові.  

Якщо треба побудувати зображення з більшим виглядом на праву половину інтер’єру, то точку сходження зсувають ліворуч від центра картини.

  1. Побудова точок сходу

2. Розмітка підлоги

3.Побудова стін, стелі і отворів

4. Побудова мебелі в интер’єрі

Інтер’єр може бути побудований і в кутовій перспективі, у якій зображають дві стіни, площини яких повернуті під певним кутом до картини. Така побудова перспективи інтер’єру має дві точки сходження. 

1. Побудова лінії обрію і точок сходу

2. Пошук кута перетину стін з підлогою та стелею

3. Побудова отворів

Рис.101. Фронтальна і кутова перспективи інтерєрів

4.3. Конструктивний аркуш

Вишуканий дизайн-проект інтер’єру квартири неможливо уявити без конструкцій та меблів, що спроектовані та виготовлені спеціально для нього.

Саме завдяки цим спеціальним елементам інтер’єр стає гармонійним, а використання простору – оптимальним.

Рис. 102. Приклад конструктивного аркуша

На конструктивному аркуші зображуються архітектурно-декоративні елементи інтерєрів, вузли та деталі.

Рис.103. Приклади пошуку форми (а) й місця розташування (б) опорних елементів: 1) – неправильне розташування опор; 2) – правильне розташування опор; 3) – межі функціональних зон.

Рис. 104. Схеми влаштування підвісних стель: а) – у підвісній стелі; б) – за допомоги падуг різної форми; в) – на основі відбитого світла.

Рис. 105. Принципові схеми організації штучного освітлення: а) – схеми організації освітлення типу “вирізана стеля”; б) – прийоми розміщення точкових світильників: 1) – у підвісній стелі; 2) – із застосуванням падуг; 3) – на кронштейні; 4)-6) –на жорсткому та гнучкому підвісах.

4.4.Пояснювальна записка

Після графічного оформлення проекту студент приводить в порядок всі матеріали пояснювальної записки складеної в чорновому варіанті в процесі виконання проекту. Пояснювальна записка повинна вміщати мотивоване пояснення прийнятого планувального, конструктивного і архітектурного вирішення.

Пояснювальну записку виконують на стандартних аркушах паперу формату А4 (210х297 мм). З лівого боку кожного аркуша залишають поля шириною 35мм для брошурування, справа - 10мм, зверху - 20мм, знизу - 25мм.

Сторінки записки повинні бути пронумеровані і зброшуровані. Номери проставляються арабськими цифрами у правому нижньому куті.

Об’єм пояснювальної записки – до 30 сторінок тексту набраного на комп’ютері, шрифт Times New Roman, висота 14, інтервал 1,5. Текст розміщується на одній стороні аркуша, пояснюючі ескізи та рисунки виконуються чорнилами, пастою, тушшю, креслярськими олівцями чи в компю’терній графіці. Ескізи та рисунки повинні бути пронумеровані і підписані.

Уся записка брошурується в папку у наступному порядку: титульний аркуш, завдання на курсове проектування, а далі аркуші за змістом.

На титульному аркуші вказується тема проекту, прізвище студента, курс, група, прізвище керівніка курсового проекту та членів комісії.

Друга сторінка – завдання на курсовий проект, студент отримує на початку роботи від керівника курсового проекту.

Наприкінці записки розміщується перелік використаної літератури. Пояснювальна записка повинна бути підписана автором на титульному аркуші і в штампі основного напису на аркуші змісту з вказівкою дати закінчення проектування.

Нижче наводяться зразки оформлення відповідних сторінок пояснювальної записки до курсового проекту за визначеним порядком: титульний аркуш, завдання на курсове проектування, зміст, а далі аркуші за змістом.

Питання, які необхідно висвітити в пояснювальній записці:

  1. Актуальність теми, основи для проектування, концепція (головна ідея) екстер’єру та інтер’єру будинка .

  2. Функціонально-планувальне вирішення будинка:

    1. Соціальний зміст та функціональні вимоги до об’єкта.

    2. Склад функціональних елементів (будівель, приміщень), основні функціональні групи приміщень та їх взаємозв’язок.

    3. Особливості функціонально-планувального вирішення (порівняльний аналіз варіантів планувальних рішень, вимоги до вирішення основних груп приміщень, використання принципів їх об’єднання – блокування, кооперування тощо).

  3. Об’ємно-просторове вирішення (основні прийоми формування екстер’єру та інтер’єру, відображення національних або регіональних особливостей, засоби архітектурної виразності та виявлення образу).

  4. Конструктивне рішення та інженерно-технічне обладнання (обґрунтування прийнятої конструктивної схеми, характеристики оздоблювальних та будівельних матеріалів, основних видів інженерно-технічного обладнання будівлі).

  5. Архітектурно-конструктивне та художньо-образне вирішення інтер’єру (основні принципи організації внутрішнього простору об’єкта в цілому і вибраного приміщення зокрема, місце й роль форми, кольору і світла в інтер’єрі приміщення, елементи обладнання та меблі, використання художньо-декоративних засобів й озеленення тощо).

  6. Основні техніко-економічні показники навести у пояснювальній записці.

Примітки:

* Пояснювальна записка (ПЗ) може бути викладена на аркушах формату А-4 (при комп’ютерному наборі). Загальний обсяг ПЗ - не менше ніж 20-25 сторінок формату А-4. Список використаної літератури та додатки обов’язкові.

** Реферат складається окремо і обсяг до 8-12 сторінок з ілюстраціями.

Зразок титульної сторінки пояснювальної записки

Сумський будівельний коледж
(повне найменування вищого навчального закладу)
Циклова комісія графіки і архітектури
(повна назва циклової комісії)

КУРСОВИЙ ПРОЕКТ

з навчальної дисципліни «Кольоровий і просторовий дизайн»

на тему : «Інтерєр спальні і кухні 4-кімнатної квартири

в м. Харків»

Студента (ки) ІІІ курсу ОД-7 групи
спеціальності
192 « Будівництво та цивільна інженерія»
освітньо-професійної програми
«Опорядження будівель і споруд та будівельний дизайн»

Сіренко Ю.Ю.
    (прізвище та ініціали) 

Керівник Добя О.В.
(посада, прізвище та ініціали)

Національна шкала _______________________

Кількість балів: _______________________________

Оцінка: ECTS ________________________________

Члени комісії __________ Добя О.В.

(підпис) (прізвище та ініціали)

_________ Вінтоняк І.В.

(підпис) (прізвище та ініціали)

_________ Кривцов О.В.

(підпис) (прізвище та ініціали)

Суми 2019

Зразок завдання на курсовий проект

СУМСЬКИЙ БУДІВЕЛЬНИЙ КОЛЕДЖ

Відділення __________________________землевпорядно-економічне________________________________

Циклова комісія ______________________графіки і архітектури______________________________________

Освітньо-кваліфікаційний рівень молодший спеціаліст______________________________________

Напрям підготовки 6.060101 «Будівництво»

Спеціальність 5.06010115 «Опорядження будівель і споруд та будівельний дизайн»

ЗАТВЕРДЖУЮ
Голова циклової комісії графіки і архітектури
 ______________ О.В. Доб’я
" 07 " лютого 2018 року

ЗАВДАННЯ
НА
КУРСОВИЙ ПРОЕКТ СТУДЕНТУ

Сіренко Юлії Юріївни

_____________________________

1.Тема проекту Інтер’єри спальні та кухні 4-кімнатної квартири в м. Харків

керівник проекту ____________________Добя О.В.___________________________________

2. Строк подання студентом проекту ____12/04/2018____________________________________

3. Вихідні дані до проекту: Місце будівництва – м. Харків. План поверху житлового будинку середньої поверховості.

4. Зміст пояснювальної записки (перелік питань, які потрібно розробити)

Завдання на курсовий проект

Відомість креслень основного комплекту

Вступ

1.1. Вихідні дані для проектування

1.2. Композиційне рішення

1. 3. Архітектурно – планувальне рішення будинку

1. 4. Архітектурно –стильове рішення

1.5. Функціональна схема запроектованого об’єкту

2. ЗОВНІШНЄ І ВНУТРІШНЄ ОЗДОБЛЕННЯ

2.1. Стильове вирішення фасадів та інтер’єрів

2.2. Кольорове вирішення фасадів та інтер’єрів

2.3. Інженерні елементи (освітлюючи пристрої, вбудовані шафи,

підвісні стелі)

2.4. Відомість зовнішнього та внутрішнього оздоблення

2.5. Експлікація підлог

2.6. Меблі та обладнання

2.7. Декор

3. САНТЕХНІЧНЕ ОБЛАДНАННЯ

4. ПРОТИПОЖЕЖНІ ВИМОГИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

5.Перелік графічного матеріалу (з точним зазначенням обов'язкових креслень)

Графічна частина курсового проекту виконується на 2 планшетах формату 55х75 см та конструктивний аркуш форматом А-1.

Перелік архітектурно-дизайнерських креслень:

  • плани поверхів з розташуванням меблі–М1:50,1:100;

  • фасади – М1:50,1:100;

  • інтерєри;

  • архітектурно-дизайнерська деталь;

  • план стелі М1:50,1:100;

  • план підлоги;

  • розгортка стін – М1:50,1:100М;

  • експлікація приміщень.

  • генплан – 1:200.

Конструктивний аркуш:

- перерізи декоративно-конструктивних елементів - М1:50,1:100;

- декоративні елементи;

- декоративно-конструктивні елементи інтер’єру.

Студент ________________ Сіренко Ю.Ю
(підпис) (прізвище та ініціали)

Керівник проекту _____________ Доб’я О.В
(підпис) (прізвище та ініціали)

Примітка: зміст пояснювальної записки повинен розташовуватися після завдання на курсовий проект і включати такі пункти:

Зміст

Завдання на курсовий проект сторінки

Відомість креслень основного комплекту

Вступ

1.1. Вихідні дані для проектування

1.2. Композиційне рішення

1. 3. Архітектурно – планувальне рішення будинку

1. 4. Архітектурно –стильове рішення

1.5. Функціональна схема запроектованого об’єкту

2. ЗОВНІШНЄ І ВНУТРІШНЄ ОЗДОБЛЕННЯ

2.1. Стильове вирішення фасадів та інтер’єрів

2.2. Кольорове вирішення фасадів та інтер’єрів

2.3. Інженерні елементи (освітлюючи пристрої, вбудовані шафи,

підвісні стелі)

2.4. Відомість зовнішнього та внутрішнього оздоблення

2.5. Експлікація підлог

2.6. Меблі та обладнання

2.7. Декор

3. САНТЕХНІЧНЕ ОБЛАДНАННЯ

4. ПРОТИПОЖЕЖНІ ВИМОГИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

Вказується шифр спаціальності, група та номер за списком студента.

Примітка. Приклад рамки для всіх сторінок пояснювальної записки, яка йде після змісту.

Титульний аркуш, завдання, список використаної літератури та додатки не обрамляються рамкою.

Пояснювальна записка складається із наступних розділів:

Вступ.

Вступ розкриває стан жилового будівництва в Україні, актуальність теми та архітектурної ідеї проектування даного будинку.

Після вступу на окремому аркуші студент заповнює таблицю «Відомості креслень основного комплекту», в якій надається перелік креслень, що знаходяться на кожному планшеті та конструктивному аркуші.

Таблиця 9

  1. Відомості креслень основного комплекту

Шифр аркуша

Найменування креслень

Примітка

192.01

Фасад А-Д, план на відмітці 0.000, план після перепланування на відмітці +3.000, генплан

192.02

Фасад, інтер’єр, функціональне зонування, інтер’єр, розгортка стін, план підлоги, план стелі,

192.03

конструктивні вузли

Вихідні дані

В даному розділі приводяться дані завдання для проектування:

назва об´єкту, район будівництва, кліматичні характеристики, роза вітру.

Згідно визначено ДСТУ-НБВ. 1.1-27:2010 Будівельна кліматологія.:

  • кліматичний район –

  • температура найбільш холодної доби –

  • температура найбільш холодної п’ятиденки –

  • глибина промерзання грунту - . Кліматичні райони будівництва

Проектування житлового будинку пов'язане з геграфічними та кліматичними особливостями будівництва. Це досягається використанням найбільш доцільних об'ємно-планувальних рішень і застосуванням місцевих традиційних будівельних матеріалів.

Уся територія країни поділена на чотири проектно-будівельних райони в залежності від клімату району будівництва.

Для районів з холодним кліматом (I і II райони) притаманне будівництво компактних будинків з обтічним об'ємом будівлі для захисту від сильних зимових вітрів і снігових заметів. Зниження периметра зовнішніх стін, велика глибина корпусу будівлі, влаштування додаткових тамбурів дозволяють знизити тепловтрати. Для таких районів склався тип будинку-комплексу, в якому під одним дахом об'єднані всі житлові і господарські приміщення.

В районах середньої смуги з помірним кліматом (III район) господарські приміщення зазвичай розміщують окремо від будинку. При просуванні території забудови на південь планування будинків має менш компактне рішення, організовуються літні приміщення, навіси. 

У районах із жарким кліматом (IV район) характерне будівництво будинків південного типу з розширеними літніми приміщеннями, сонцезахистом, внутрішніми двориками, наскрізним або кутовим провітрюванням і посиленою природною вентиляцією.

Рис. 106. Кліматичне зонування

Таблиця 10

Таблиця 1.1. Нормативні природно-кліматичні показники та навантаження

з/п

Найменування

Показники

1

2

3

1.

Кліматична зона

ІІ

2.

Нормативне снігове навантаження

1600Па

3.

Нормативне вітрове навантаження

480 Па

4.

Розрахункова зимова температура

-28

5.

Нормативна глибина промерзання

120 см

6.

Сейсмічність

5-6 балів

7.

Температура середня за рік

6,6

8.

Абсолютна min

10

9.

Абсолютна max

3

10.

Середня за липень

18

Таблиця «Вихідні дані для побудови рози вітрів»

Місяці

Повторювання напрямку вітру у %

Пн

ПнС

С

ПдС

Пд

ПдЗ

З

ПнЗ

Січень

8.0

8.2

15.3

12.5

10.7

15.8

18.9

10.6

Липень

4.5

4.2

4.7

4.2

4.4

4.6

4.6

4.2

Роза вітрів

Генеральний план ділянки

Опис генплану і благоустрою, де подається архітектурно - планувальний задум у залежності від містобудівної ситуації, обґрунтовується прийняте рішення по розміщенню буднику на ділянці з урахуванням середовища, рельєфу, клімату, природних факторів, що оточують забудову, місцевих національних традицій; вказується орієнтація будинку і відстань до червоної лінії; наводиться перелік надвірних будівель на ділянці, їхнього місця розташування у функціональній залежності від основного будинку, з обліком протипожежних і санітарних розривів між будинками і заходів щодо ізоляції від вуличного шуму; вказується розташування в'їздів; характеризується благоустрій території з вказівкою типу покриття, озеленіння, малих архітектурних форм (напр. альтанки, перголи, лави).

Студент вказує розмір ділянки, рельєф, що розташовується на ділянці, її благоустрій, ТЕП.

Таблиця 11

Техніко – економічні показники до генплану

Найменування

Одиниця виміру

Кількість

Площа ділянки

м²

Площа забудови

м²

Площа твердих покриттів

м²

Площа майданчиків

м²

Площа озеленення

м²

Відсоток забудови

%

Відсоток озеленення

%

1.2 Композиційне рішення

Розробка екстер’єру для даного житлового будинку та інтер'єрів 4- кімнатної квартири в першу чергу повинна відображати індивідуальні особливості мешканців, комфортність та зручність.

Основними компонентами архітектурної композиції будівлі є його зовнішній об’єм і внутрішній простір, які разом утворюють об'ємно-просторову структуру будівлі. Обов'язковою умовою в більшості випадків є єдність зовнішнього і внутрішнього об’ємів. Об'ємно-просторове рішення будинку.

    1. 3. Архітектурно – планувальне рішення будинку

Опис об’ємного простору, композиційні закономірності, образність, індивідуальна виразність будинку.

Описується конфігурація будівлі в плані і його основні розміри. Указується число поверхів будівлі і їх висота, наявність підвалів і технічних поверхів, наявність інженерного устаткування (ліфтів і сміттєпроводів).

Розміри будівлі в плані в крайніх вісях.

Висота будинку -

Поверховість -

Клас наслідків відповідальності -

Встановлений термін експлуатації -

Ступінь вогнестійкості - .

Таблиця 12

ТЕП будівлі

Найменування

Одиниця виміру

Кількість

Площа забудови

м²

Житлова площа

м²

Загальна площа

м²

Будівельний об’єм

м³

Планувальний коефіцієнт

Об’ємний коефіцієнт

У відповідності з вимогами ДБН В. 2.2-15-2005 Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення” , для оцінки економічності об'ємно-планувальних рішень підраховуються наступні техніко-економічні показники (ТЕП):

  1. поверховість

  2. площа квартири , м2;

  3. загальна приведена площа квартири , м2;

  4. площа житлового будинку, м2;

  5. площа забудови, м2;

  6. будівельний об’єм , м3;

  7. планувальний коефіцієнт ;

  8. об’ємний коефіцієнт .

Для точного підрахунку ТЕП необхідно спочатку визначити площі окремих приміщень житлового будинку. Площі окремих приміщень визначаються з точністю до десятих м² за їх розмірами. Вимірюють їх між поверхнями стін і перегородок на рівні підлоги. Площа під внутрішньоквартирними сходами при висоті від підлоги до низу конструкцій, що виступають 1,6 м і більше включається до площі приміщення. Для мансардних приміщень враховується їх площа з висотою похилої стелі не менше 1,6 м.

1. Поверховість будівлі включає в себе всі надземні поверхи, у тому числі мансардний і цокольний, якщо верхня частина його перекриття знаходиться вище середньої планувальної позначки землі не менше ніж на 2 м.

2. Площа квартири визначається як сума площ житлових кімнат і підсобних приміщень без урахування лоджій, балконів, веранд, терас і холодних комор, тамбурів.

3. Загальна приведена площа – сума корисної площі та площі літніх приміщень – лоджій та балконів. Корисна площа визначається як сума житлової та підсобної площ. Причому площа літніх приміщень береться з понижуючим коефіцієнтом:

0,5 – для лоджій, розміщених повністю в габаритах будівлі;

0,35 – для лоджій, що повністю або частково виходять за габарити будівлі, терас та балконів з боковими екранами;

0,25 – для звичайних виносних балконів.

4. Площа житлового будинку визначається як сума площ усіх поверхів будинку, виміряних у межах внутрішніх поверхонь зовнішніх стін, а також площ балконів і лоджій.

5. Площа забудови визначається як площа горизонтального перерізу по зовнішньому контуру будинку на рівні цоколя, включаючи частини, що виступають, проїзди під будинком, а також площа під будинком, розташована на опорах.

6. Будівельним об'ємом будівлі є сума будівельного об'єму надземної частини (вище позначки ±0.000) і підземної частини (нижче позначки ±0.000).
Будівельний об'єм надземної частини будівлі визначається як добуток площі забудови на висоту від рівня чистої підлоги першого поверху до верху засипки горищного утеплювача, без урахування портиків, терас, балконів, об'єму проїздів і простору під будинком на опорах. Будівельний об'єм підземної частини визначається як добуток площі забудови на висоту від рівня чистої підлоги підвалу до позначки ±0.000.

7. Планувальний коефіцієнт визначається як відношення площі квартири до загальної площі:

8. Об'ємний коефіцієнт - відношення будівельного об'єму до загальної площі квартири:

.

Короткий опис функціонального процесу й перелік основних приміщень з вказівкою їх площ, функціональна схема.

Таблиця 13

Склад квартири

Тип квартири

Найменування приміщення

Площа, м²

Житлова

Допоміжна

Загальна

Літня

Приведена

Загальна кімната

Спальня

Кухня

Дитяча кімната

Санвузол

Коридор

Балкон

Всього

    1. Функціональна схема запроектованого об’єкту

Рис. 107. Фугкціональне зонування квартири

2. ЗОВНІШНЄ І ВНУТРІШНЄ ОЗДОБЛЕННЯ

2.1. Стильове вирішення фасадів та інтер’єру

Рис. 108. Приклад. Вирішення фасаду житлового будинку.

В цьому розділі розкривається вирішення фасаду та інтер’єрів за стилем, характерні риси, які притаманні цьому стилю.

2.2. Кольорове вирішення фасадів та інтер’єрів

Фасад будинку - це візитна картка господарів, показник їх гостинності, що створює враження про них. Колористика фасаду повинна складати єдине ціле з використанням різних оздоблювальних матеріалів та елементів. Красиве поєднання кількох кольорів або відтінків допоможе створити дивовижну картину. Колір є одним з основних факторів, що впливають на сприйняття зовнішнього вигляду нашого будинку. Світлі пастельні тони умиротворяют і заспокоюють, темні - концентрують увагу, а яскраві - підвищують працездатність і настрій.

Необхідно розкити ідею кольорового вирішення інтер’єрів та екстер’єру/

2.3. Інженерні елементи та обладнання (освітлюючи присторої, вбудовані шафи, підвісні стелі)

В цьому розділі надається інформація про інженерне устаткування та архітектурні елементи такі як, натяжні або підвісні стелі, вбудовані шафи, меблі-трансформери і т.п.

2.4. Відомість зовнішнього та внутрішнього оздоблення

Зовнішнє оздоблення будинку

Надається інформація про оздоблення фасаду, використані будівельні матеріали для оздоблення цоколя, стін, вікон, балконів, даху та декоративних елементів.

Внутрішнє оздоблення будинку

Необхідно в стислій формі охарактерисувати вибір оздоблювальний матеріалів інтерєрів.

Приклад Таблиця 14

Внутрішнє опорядження

Назва

Приміщення

Стеля

Стіни

Примітка

Вид оздоблення

Висота

Вид оздоблення

Загальна кімната-їдальня

Підвісна стеля.

3

Декоративна фактурна штукатурка,зелена краска.

Кухня

Поліпшена штукатурка.

3

Суха гіпсова штукатурка.

Спальня

Натяжна стеля.

3

Декоративна фактурна штукатурка.

Коридор

Штукатурка.

3

Декоративна фактурна штукатурка, панелі – піщанник.

Спальня

Натяжна стеля.

3

Декоративна фактурна штукатурка.

Санвузол

Поліпшена штукатурна.

3

Керамічна плитка.

2.5. Експлікація підлог

Підлоги

Підлоги влаштовують по перекриттях або безпосередньо по грунту (для перших поверхів та підвалів). Вони повинні бути міцними, не бути теплопровідними, легко піддаватися очищенню та бути неслизькими і безшумними.

В житлових будівлях підлоги можуть виконуватися з таких конструкцій:

  • Монолітні (безшовні). До них відносять цементні, террацеві, ксилолітові, мастичні, глинобитні підлоги (у нежитлових приміщеннях).

  • Підлоги з рулонних та штучних матеріалів. До них відносять дощаті, паркетні, лінолеумові підлоги (рис.32).

Рис.109. Конструкції улаштування підлог:

а, д - з лінолеуму; б, к - з керамічних плиток; в, и - паркетні; г, л - дощаті; є, ж - з тапіфлексу;

м, н - з деревоволокнистих плит; 1 - ущільнений ґрунт; 2 - бетонна підготовка; 3 - стяжка з цементного розчину; 4 - шар руберойду; 5-лінолеум; 6 - керамічні плитки; 7- цементний розчин; 8 - паркет;

9 -теплоізоляційний шар; 10 - дощата підлога; 11 - лага; 12 - два шари толю; 13 - цегляний стовпчик; 14 - антисептована прокладка;15 - вапняно-щебенева підготовка; 16 –гіпсобетонна плита; 17 - панель перекриття; 18 - звукоізоляційна прокладка; 19- тапіфлекс; 20 - перекриття із тришарових плит; 21 - шлакобетон; 22 - деревоволокниста плита; 23 - клеюча мастика; 24 - монолітна стяжка; 25 - звукоізоляційний шар; 26 - гіпсовий розчин; 27 – деревостружкова плита

Таблиця 15

Експлікація підлоги будинку

Назва приміщення

Схема підлоги

Елементи підлоги

Площа підлоги, м2

2.6. Меблі та обладнання

Планувальне рішення квартир, організація їх інтер'єрів багато в чому визначаються раціональним меблюванням, типом виробів та їх конструкцією. Меблі для меблювання зазначених приміщень класифікують за функціональним призначенням, конструктивно-технологічними ознаками, характером виробництва та видами застосовуваних матеріалів. Якісні і зручні меблі сьогодні є необхідним і обов'язковим елементом будь-якого житла. Цей звичний елемент здатний з легкістю привнести відчуття затишку і комфорту, і само собою, прикрасити інтер'єр приміщення.

Необхідно надати інформацію про які меблі були використані в інтерєрі, якої фірми і їх характерні риси.

2.7. Декор

Декорувати інтер’єр – означає, зробити його більш затишним, лаконічним, оригінальним і красивим. Розкривається ідея декору розроблених інтерєрів, особливо розробленого декоративного елементу.

3.САНТЕХНІЧНЕ ОБЛАДНАННЯ

Про ступінь комфорту квартири сьогодні безпомилково роблять висновок за станом санвузла. Обладнана зі смаком ванна кімната — візитна картка будь-якого будинку. У типових квартирах ванна розташована, як правило, поряд з кухнею з метою раціоналізації, але той, хто будує чи перебудовує своє житло сам, вважає сусідство ванної кімнати зі спальнею більш вдалим варіантом розташування. Довгий час вважалося, що сполучений санвузол — недолік планування. Такі квартири користувалися меншою популярністю і оцінювалися дешевше. Сьогодні погляд на це змінився: подібне вирішення дає змогу зекономити площу і розмістити у ванній кімнаті пральну машину, шафки і комоди. Крім того, у сполученому санвузлі можна розмістити велику й кутову ванну.

Ванна кімната — це особлива зона. Необхідно надати інформацію про сантехнічне обладнання.

4. ПРОТИПОЖЕЖНІ ВИМОГИ

При проектуванні житлових будинків слід виконувати вимоги, викладені в ДБН В.1.1- 7, а також вимоги даного розділу ДБН В. 2.2-15-2005 Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення.

Площа поверху (в межах протипожежного відсіку) залежно від ступеня вогнестійкості та поверховості будинків повинна бути не більшою за вказану в таблиці 2.

Ступінь вогнестійкості будинку

Найбільша кількість поверхів

Найбільша площа поверху (в межах протипожежного відсіку) м2

I

25

2200

II

10

2200

III

5

1800

IV, IIIб

1

1400

IV, IIIб

2

1000

V, IlIa, IVa

1

1000

V

800

У житлових будинках І ступеня вогнестійкості міжсекційні ненесучі стіни в межах протипожежного відсіку і перегородки, що відокремлюють загальні коридори від інших приміщень, повинні мати межу вогнестійкості не менше EI 60. У житлових будинках II й III ступенів вогнестійкості зазначені стіни і перегородки повинні мати межу вогнестійкості EI 45. Ступінь вогнестійкості житлових будинків для осіб похилого віку і сімей з інвалідами повинна бути не нижче II, за винятком індивідуальних і двоповерхових (включаючи мансардний поверх) зблокованих житлових будинків. У житлових будинках IIIа й IVa ступенів вогнестійкості несучі елементи сталевого каркаса і його вузли усередині приміщень повинні бути захищені будівельними теплоізоляційними матеріалами, що забезпечують необхідну межу вогнестійкості.

Міжквартирні ненесучі стіни і перегородки у будинках I ступеня вогнестійкості повинні мати межу вогнестійкості EI 60, а у будинках II й III ступенів вогнестійкості - EI 45, групу за межею поширення вогню - МО. У будинках III ступеня вогнестійкості допускається передбачати міжквартирні перегородки групи Ml. Міжкімнатні (шафові, збірно-розбірні, із дверними прорізами і розсувні) перегородки в будинках усіх ступенів вогнестійкості допускається проектувати з горючих матеріалів.

У будинках I, II й III ступенів вогнестійкості для мансардного поверху слід приймати межу вогнестійкості несучих конструкцій і міжсекційних перегородок не менше REI 45 і EI 45 відповідно, а групу за межею поширення вогню - М0. Матеріали, що застосовуються у покрівлі мансардного поверху, повинні мати показники пожежної небезпеки не вище ніж Г1 (для утеплювача), РП1, В1 (для поверхневих шарів конструкції покрівлі), а дерев'яні лати мансардного поверху повинні бути оброблені засобами вогнезахисту, які забезпечують I групу вогнезахисної ефективності згідно з ГОСТ 16363.

Межа вогнестійкості та група за межею поширення вогню для конструкцій галерей у галерейних будинках повинні відповідати значенням, прийнятим для перекриттів.

У житлових будинках коридорного типу і гуртожитках коридори слід розділяти протипожежними перегородками на ділянки, довжина яких встановлюється СНиП 2.04.05, але не більше 30 м одна від одної та від торців коридорів. Типи протипожежних перегородок визначаються згідно з 5.26 ДБН В.1.1-7.

У житлових будинках секційного типу I і II ступенів вогнестійкості умовною висотою до 9 м включно допускається влаштовувати сходові клітки типу СК2, що проектуються згідно з 5.47 ДБН В.1.1-7. При цьому, починаючи з другого поверху і вище, слід передбачати в кожній квартирі другий евакуаційний вихід згідно з 4.10, а) та 4.10, б) цих Норм, а також просвіт між маршами не менше 0,7 м або світлову шахту на всю висоту сходової клітки площею горизонтального перерізу не менше 2 м2 .

Двері сходових кліток (крім сходових кліток типу Н4), тамбурів при сходових клітках типу Н2 (див. 4.14) і двері квартир, що виходять безпосередньо в сходові клітки, повинні бути глухими або з армованим склом, обладнані пристроєм для самозачинення й ущільненнями в притулах.

У житлових будинках секційного типу з умовною висотою не більше ніж 26,5 м включно квартири можуть мати вихід в одну сходову клітку типу СК1. З третього поверху і вище таких будинків слід проектувати другий евакуаційний вихід, за який може бути прийнятий: а) вихід з балконів (лоджій) квартир або безпосередньо з квартир через двері на зовнішні металеві маршові сходи, які ведуть до позначки підлоги третього поверху і мають уклон не більший 80°, ширину маршів і площадок не менше 0,6 м, висоту огорожі не менше 1,2 м. Двері виходу на зазначені вище сходи повинні відповідати вимогам, які ставляться до вхідних дверей квартир (крім вимог до вогнестійкості дверей); б) вихід з кожної квартири на площадку, що влаштовується уздовж зовнішньої стіни будинку з глухим простінком шириною не менше 1,2 м, між торцем площадки та прорізом, який виходить на площадку, або не менше 1,6 м між прорізами. Вихід із квартири або засклених балконів (лоджій) на таку площадку слід передбачати через двері. Площадка повинна бути шириною не менше 1,2 м, мати огорожу висотою не менше 1,2 м. На таких площадках допускається встановлювати зовнішні блоки кондиціонерів квартир; в) вихід на сходи типу С3, що влаштовуються в торці коридору або в будь-якій його частині і веде до позначки підлоги другого поверху, минаючи сходово-ліфтовий вузол; при цьому в секціях з кількістю квартир на поверсі більше чотирьох необхідно влаштовувати у квартирах на три кімнати і більше вихід згідно з 4.10, б).

Примітка 1. Зазначені в 4.10, а) сходи і в 4.10, б) площадки не враховуються при визначенні загальної площі квартир згідно з додатком В цих Норм. Примітка 2. Зазначеними в 4.10, б) площадками можуть слугувати частини балконів, лоджій, терас без засклення.

У житлових будинках допускається влаштування квартир у двох і більше рівнях (поверхах). Для таких квартир допускається влаштування виходу в сходові клітки будинку через один поверх, який може бути організований на першому (нижньому) або на другому рівні (поверсі) квартири. При цьому поверх, що не має безпосереднього виходу в сходову клітку будинку, повинен бути забезпечений евакуаційним виходом згідно з 4.10 цих Норм. Допускається влаштування внутрішньоквартирних сходів із гвинтовими або забіжними сходинками, при цьому ширина проступу в середині сходинки повинна бути не менше 18 см. Допускається передбачати внутрішньоквартирні сходи дерев'яними.

У житлових будинках коридорного і галерейного типу з умовною висотою до 26,5 м включно при загальній площі квартир на поверсі 500 м2 і більше загальні коридори (галереї) повинні мати виходи не менше ніж на дві звичайні сходові клітки типу СК1. При загальній площі квартир на поверсі менше 500 м допускається вихід на одну звичайну сходову клітку типу СК1. При цьому в торцях коридору (галереї) слід передбачати виходи на зовнішні сходи типу С3. При розміщенні сходової клітки типу СК1 у торці будинку допускається, при дотриманні вимог 4.6 цих Норм, улаштування одних сходів типу С3 у протилежному торці коридору (галереї). У двоповерхових гуртожитках V і IIIб ступенів вогнестійкості сходи типу С3 повинні вести до позначки підлоги першого поверху. Примітка. Загальна площа квартир на поверсі, що вказана у цьому пункті та пунктах 4.13, 4.14, може бути збільшена до 600 м за умов кількості квартир на поверсі не більше чотирьох.

У житлових будинках з умовною висотою більше 26,5 м при загальній площі квартир на поверсі менше 500 м2 квартири можуть мати вихід в одну незадимлювану сходову клітку типу Н1. При цьому в будинках секційного типу для усіх квартир і приміщень загального користування гуртожитків, розташованих на третьому поверсі і вище, слід передбачати другий евакуаційний вихід згідно з 4.10, а у будинках коридорного типу - додаткові виходи в торцях коридору на зовнішні сходи типу С3, що ведуть до позначки підлоги другого поверху. При розміщенні незадимлюваної сходової клітки типу Н1 у торці коридору будинку допускається влаштування одних сходів типу С3 у протилежному торці коридору при дотриманні вимог 4.6 цих Норм.

У житлових будинках з умовною висотою більше 26,5 м при загальній площі квартир на поверсі 500 м2 і більше слід передбачати не менше двох незадимлюваних сходових кліток; не менше 50 % з них повинні бути типу Н1, решту сходових кліток допускається проектувати типів Н2 або Н4. Незадимлювані сходові клітки в межах першого поверху повинні мати виходи безпосередньо назовні. Допускається влаштовувати вихід назовні з незадимлюваної сходової клітки типу Н1 через вестибюль, відокремлений від коридорів, що примикають до них, згідно з вимогами 5.32 і 5.44 ДБН В.1.1-7. При цьому сполучення сходової клітки з вестибюлем повинно влаштовуватися аналогічно до інших поверхів через повітряну зону. Допускається заповнення прорізу повітряної зони на першому поверсі металевими ґратами. Сполучення незадимлюваних сходових кліток типів Н2, Н4 з вестибюлем улаштовується згідно з вимогами 5.44 ДБН В.1.1-7. На шляхах евакуації від дверей квартири до сходової клітки типу Н2 слід передбачати не менше двох (не рахуючи дверей із квартири) послідовно розташованих дверей. При цьому, при сходовій клітці Н2 слід передбачати тамбур. Двері тамбура виконуються згідно з 4.9 цих Норм.

Огорожі балконів і лоджій у будинках заввишки три поверхи і більше повинні виконуватися з негорючих матеріалів. Не допускається влаштування ґрат і засклення балконів, лоджій і галерей, які використовуються як зовнішні повітряні зони при незадимлюваних сходових клітках типу Н1, і зовнішніх площадок, що влаштовуються згідно з 4.10, на вищезазначених балконах, лоджіях, галереях.

Видаляння диму з поповерхових коридорів у будинках з незадимлюваними сходовими клітками слід передбачати через спеціальні шахти з примусовою витяжкою і клапанами, що улаштовуються на кожному поверсі, із розрахунку одна шахта на 30 м довжини коридору. Для кожної шахти димовидаляння слід передбачати автономний вентилятор. Шахти димовидаляння повинні бути з негорючих матеріалів і мати межу вогнестійкості не менше REI 60 (для стін), EI 60 (для перегородок, які встановлюються на перекриттях вогнестійкістю REI 60). Примітка. У будинках секційного типу з умовною висотою до 26,5 м з коридорів завдовжки понад 12 м, не забезпечених природним освітленням за 3.5, слід передбачати видалення диму згідно з 4.16, 4.18.

У житлових будинках з незадимлюваними сходовими клітками для протидимного захисту в разі пожежі передбачають підпір зовнішнього повітря у шахти ліфтів, подаючи у верхню частину кожної шахти зовнішнє повітря в об'ємі, який належить розраховувати з урахуванням нормативної величини надлишкового тиску згідно зі СНиП 2.04.05. Крім того, у будинках з протипожежними тамбур-шлюзами при ліфтах для транспортування пожежних підрозділів у разі пожежі слід забезпечувати підпір зовнішнього повітря у тамбур-шлюз поверху задимлення, а в будинках з незадимлюваними сходовими клітками типу Н2 - у верхню зону кожного відсіку цих сходових кліток. Повітря, яке забезпечує підпір, слід подавати каналами з межею вогнестійкості за 4.16 цих Норм.

Вентиляційні установки підпору повітря і димовидаляння повинні бути розташовані в окремих приміщеннях вентиляційних камер, відгороджених протипожежними перегородками 1-го типу та перекриттями 3-го типу. Відкривання поповерхових клапанів димовидаляння і включення вентиляторів протидимних установок слід передбачати автоматичними від двох сповіщувачів пожежної сигналізації, встановлених у передпокоях квартир, кімнатах гуртожитків і приміщеннях культурно-побутового обслуговування, а також дистанційними від кнопок, які встановлюються на кожному поверсі в шафах пожежних кранів. Сигнали про вмикання (спрацювання) систем димовидаляння та підпору повітря повинні передаватися на об'єднаний диспетчерський пульт і у приміщення чергового персоналу (консьєржа/консьєржки) за його наявності в будинку. Формування зазначених сигналів має здійснюватися шляхом контролю відкритого положення кожного приймального клапана системи підпору повітря і спрацювання пускача вентилятора системи димовидаляння.

Вимоги 4.12, 4.13, 4.16, 4.17 не поширюються на існуючі будинки заввишки 9 поверхів (10 поверхів будинків секційного типу для крупних і найкрупніших міст), що надбудовуються мансардним поверхом. При цьому мансардний поверх повинен бути забезпечений другим евакуаційним виходом згідно з вимогами 4.10.

У будинках заввишки три поверхи і більше виходи назовні з підвальних, цокольних поверхів і технічного підпілля не повинні сполучатися зі сходовими клітками житлової частини будинку, а мають улаштовуватися безпосередньо назовні. Виходи назовні з таких поверхів і технічного підпілля слід улаштовувати згідно з ДБН В.1.1-7. У будинках до п'яти поверхів включно ці виходи допускається влаштовувати через загальні сходові клітки житлової частини будинку з окремим виходом назовні, який відокремлюється від житлової частини сходової клітки суцільною протипожежною перегородкою 1-го типу на висоту одного поверху. Технічні, підвальні і цокольні поверхи слід поділяти протипожежними перегородками 1- го типу на відсіки площею не більше 500 м2 у несекційних житлових будинках, а у секційних - по секціях. У кожному відсіку або секції підвальних і цокольних поверхів повинно бути не менше двох вікон (люків) розміром 0,9 х 1,2 м. З технічних поверхів, розташованих у середній частині будинку, і технічних горищ слід передбачати виходи через загальні сходові клітки. Сполучення таких поверхів з незадимлюваними сходовими клітками типу Н1 слід влаштовувати через повітряну зону, типу Н2 - через протипожежні двері 2-го типу, типу Н4 - через протипожежний тамбуршлюз 1-го типу.

У будинках I - II ступенів вогнестійкості (заввишки до п'яти поверхів включно), а також в будинках III і IV ступенів вогнестійкості у підвальних та цокольних поверхах допускається розміщувати господарські (позаквартирні) комори. При цьому вищезазначені поверхи повинні бути відокремлені від житлових поверхів протипожежними перекриттями 2-го типу (в будинках I і II ступенів вогнестійкості), перекриттями 3-го типу (в будинках III і IV ступенів вогнестійкості), мати евакуаційні виходи та вікна згідно з ДБН В. 1.1-7, обладнані самостійним димовидалянням, пожежною сигналізацією з виведенням сигналу про її спрацювання на об'єднаний диспетчерський пульт. Перегородки між господарськими коморами в межах протипожежних відсіків допускається проектувати з ненормованою межею вогнестійкості та групи за межею поширення вогню МО.

Приміщення громадського призначення, розташовані в житлових будинках (згідно з 2.50 цих Норм), крім одноквартирних і зблокованих будинків, слід відокремлювати від приміщень житлової частини протипожежними перегородками 1-го типу і перекриттями 3-го типу без прорізів.

Кабелі та проводи повинні бути стійкими до поширення полум'я. Кабелі та проводи, які прокладені в об'ємах сходових кліток і коридорів, також повинні виготовлятися з матеріалів, що мають помірну димоутворювальну здатність, малонебезпечних за токсичністю продуктів горіння за ГОСТ 12.1.044 (групи Д2, Т1 за ДБН В.1.1-7). Кабельні лінії, призначені для живлення спеціальних ліфтів для транспортування пожежних підрозділів, установок пожежогасіння, систем підпору повітря, димовидаляння і протипожежних насосів, повинні мати межу вогнестійкості не менше 90 хв. згідно з ДСТУ Б В.1.1-4, а установок евакуаційного освітлення, систем оповіщення про пожежу і керування евакуацією людей - не менше 15 хв. Примітка. Стійкість проводів та кабелів до поширення полум'я визначається за ГОСТ 12176 (категорії A, B і C для проводів та кабелів, прокладених у пучках), ДСТУ 4216 (для одиночно прокладених проводів та кабелів), ДСТУ 4217 (для одиночно прокладених проводів та кабелів з малим перерізом).

Необхідність обладнання приміщень житлових будинків автоматичними установками пожежної сигналізації і пожежогасіння визначається додатком Г цих Норм, системою оповіщення про пожежу та керування евакуацією людей - згідно з ДБН В.1.1-7. Формування сигналу про пожежу на об'єднаний диспетчерський пульт та на опускання ліфтів у режимі "Пожежа" повинно здійснюватися від приймально-контрольного приладу, встановленого у приміщенні з цілодобовим перебуванням чергового персоналу. У будинках з умовною висотою понад 47 м сигнали від пожежних приймальноконтрольних приладів автоматичних установок пожежної сигналізації слід виводити на пульт централізованого спостереження Державної пожежної охорони.

При визначенні кількості струменів і мінімальних витрат води для внутрішнього протипожежного водопостачання житлових будинків за загальну довжину позаквартирного коридору на поверсі приймають: а) суму відстаней від дверей ліфтового холу (шахти ліфта) до дверей найбільш віддалених від ліфтового холу квартир, які виходять до коридору, - у будинках секційного типу з центрально розташованим сходово-ліфтовим вузлом; б) відстань між дверима найбільш віддалених одна від одної квартир, які виходять до коридору, - у будинках коридорного типу; в) відстань від дверей ліфтового холу (шахти ліфту) до дверей найбільш віддаленої від ліфтового холу квартири, яка виходить до коридору, - у будинках зі сходово-ліфтовим вузлом у торці коридору.

У шафах пожежних кранів слід встановлювати кнопки, від яких має надходити сигнал на запускання пожежних насосів, відкривання засувки на обвідній лінії водомірного вузла, на відкривання поповерхових клапанів димовидаляння та на вмикання протидимних вентиляторів. Крім того, сигнал повинен автоматично надходити від датчика положення пожежного крана, встановленого так, щоб сигнал надійшов у разі відкриття наполовину будь-якого з пожежних кранів. При цьому повинен забезпечуватися контроль цілісності ліній живлення датчиків. Сигнал про відчинення шаф пожежних кранів із зазначенням номера під'їзду та поверху, як правило, передається на об'єднаний диспетчерський пункт та до приміщення чергового персоналу (за його наявності).

У квартирах житлових будинків з умовною висотою понад 47 м слід передбачати внутрішньоквартирний пожежний кран-комплект, приєднаний до мережі господарськопитного водопроводу будинку та обладнаний котушкою з пожежним рукавом завдовжки 15 м, діаметром 19 (або 25,33) мм із розпилювачем, що забезпечує можливість подання води у будь-яку точку квартири з урахуванням струменя води 3 м.

Приміщення сміттєзбірної камери повинно обладнуватися спринклерним пожежогасінням із розрахунковою витратою води 1,8 л/с. Трубопровід спринклерного пожежогасіння слід приєднувати до внутрішнього господарсько-питного водопроводу через запірний пристрій, опломбований у відкритому положенні, без встановлення контрольно-сигнального клапана.

Матеріали, що використовуються для теплової ізоляції трубопроводів опалення та водопостачання, а також для трубопроводів і повітроводів системи кондиціонування повітря, повинні мати показники пожежної небезпеки не вище ніж Г2, РП1.

Камін на твердому паливі допускається проектувати: у квартирі на останньому поверсі житлового будинку; на будь-якому рівні багаторівневої квартири, розміщеної останньою по висоті у будинку; на будь-якому рівні одноквартирного або зблокованого житлового будинку. При цьому димохід каміна повинен виконуватися автономним і проходити через приміщення цієї квартири. Димохідні канали слід проектувати згідно з вимогами Ж.7 ДБН В.2.5-20. Внутрішні поверхні димохідних каналів повинні бути гладенькими та щільними. Слід забезпечувати захист внутрішньої поверхні стінок димоходів (у тому числі теплогенераторів) від появи конденсату за рахунок виконання стінок димоходу вище перекриття верхнього поверху з порожнистої цегли товщиною не менше 120 мм; оголовка труби і місць її примикання до покрівлі - від атмосферних опадів; місць примикання димоходів і труби до перекриття та покрівлі - від загоряння. Конструкція димоходів та камінів повинна відповідати вимогам СНиП 2.04.05, ДБН В.2.5- 20 і забезпечувати доступність для очищення та ремонту.

Допускається для одноквартирних житлових будинків застосування поквартирних генераторів тепла, варочних плит на твердому паливі, газових водонагрівачів та інших пристроїв з патрубками для відведення газів за умами приєднання до окремих для кожного приладу димоходів.

Не дозволяється встановлювати баки для палива у житлових кімнатах та кухнях. Ємкість бака в разі влаштування його в одному приміщенні з опалювальними приладами, які працюють на рідкому паливі, допускається не більше 130 л. При цьому бак для палива повинен розташовуватися на відстані не менше 2 м від приладів опалення. Не допускається встановлювати бак навпроти пальника (форсунки) печі та влаштовувати тимчасові печі на рідкому паливі.

Забороняється виводити повітровідвідні (дихальні) труби баків для опалення всередину приміщення або у горищне приміщення.

Запас палива для індивідуального житлового будинку повинен зберігатися у підземному резервуарі місткістю не більше 1 м3 .

Житлові будинки відносяться до ІІІ ступеню вогнестійкості згідно ДБН В. 2.1.7.- 2002 «Пожежна безпека». Протипожежна відстань між будинками, а також іншими спорудами повинна відповідати вимогам 7м.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Приклад оформлення

1. ДБН В. 2.2-15-2005. Житлові будинки основні положення. – Київ. Державний комітет України з будівництва та архітектури, 2005. – 36 с.

2. ДСТУ-НБВ. 1.1-27:2010 “Будівельна кліматологія” Київ Мінрегіонбуд України ПЕРЕДМОВА, 2011., 142с.

3. Правила виконання робочої документації генеральних планів: ДСТУ Б. А.2.4.-6:2009 [Чинний від 2010-01-01]. – К., Мінрегіонбуд України, 2009. - 34 с. – (Національні стандарти України).

4. ДСТУ Б.А. 2.4.-2 2009 Умовні позначки і графічні зображення елементів генеральних планів та споруд, транспорту.

5.ДБН А.2.2-3-97 Склад, порядок розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва. – Київ:Укрархбудінформ,1997.-33 с.

6.ДБН 360-92**. Містобудування. Планування і забудова населених пунктів. – Київ: Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики, 2002. – 145с.

7.Захист від пожежі. Пожежна безпека об’єктiв будівництва: ДБН В.1.1.7-2002 [Чинний від 2003-01-05]. – К., Держбуд України, 2003. - 42 с. – (Національні стандарти України).

8.Гетун, Г. В. Архітектура будівель та споруд [Текст] : Кн.1. Основи проектування : підручник / Г. В. Гетун. - К. : Кондор, 2011. – 376 c.

9.Архитектурное проектирование жилых зданий. / Под ред. М.О. Барщ, М.В.Лисициан, С.П. Тургенева, Н.В. Федорова. Учебное пособие. МАрхИ. М.: Стройиздат. – 1988, 488с.

19.Інженерне обладнання будівель: підручник / За ред. В. С. Кравченка. - К. : Професіонал, 2008. – 479 c.

11.Мироненко, В. П. Архітектурна ергономіка [Текст] : підручник. - К. : НАУ, 2009. – 239с.

ДОДАТКИ (приклад)

Аналоги житлових будинків середньої поверховості та інтерєри

Графічна частина курсового проекту. Приклад.

 

РОЗДІЛ 5. САМОСТІЙНА РОБОТА СТУДЕНТА ЯК ТВОРЧА РЕФЛЕКСІЯ ПРИ ПІДГОТОВЦІ ДО ВИКОНАННЯ КУРСОВОГО ПРОЕКТУ

Робота над курсовим проектом за темою «Дизайн житлового будинку» починається з роботи над рефератом, збором опорних матеріалів до курсового проекту та пошуком і аналізом аналогів за данною темою.

5.1.Виконання реферату на тему «Дизайн житлового будинку»

Реферат виконується з метою самостійного вивчення і засвоєння студентами теоретичних матеріалів щодо композиційно-планувальних, об’ємно-просторових та конструктивних особливостей проектування індивідуальних житлових будинків.

Вимоги до оформлення реферату.

Мова реферату - державна, стиль - науковий, чіткий, без орфографічних i синтаксичних помилок; послідовність - логічна. Пряме переписування у роботі матеріалів із літературних джерел є неприпустимим.

Робота має бути надрукована за допомогою текстового редактора на одному боці сторінок стандартного білого паперу формату А4 (210x297 мм) з використанням шрифту – Times New Roman, розміру 14 з полуторним міжрядковим інтервалом до тридцяти рядків на сторінці.

Обсяг реферату – 12-15 стор. (Шрифт – 14; міжстроковий інтервал – 1,5; поля: верхнє, нижнє – 2см, ліве – 2см, праве – 1см).

Простий план (3-4 розділи).

Титульний аркуш.

Список літературних джерел (10-12 найменувань).

Роздруковані на ЕОМ програмні документи мають відповідати формату А4, включатися до загальної нумерації сторінок реферату i розміщуватися, як правило, у додатках.

Заголовки структурних частин реферату „ЗМІСТ”, „ВСТУП”, „НАЗВА РОЗДІЛУ”, „ВИСНОВКИ” „СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ”, „ДОДАТКИ” друкуються великими літерами по центру сторінки. Заголовки пiдроздiлiв друкуються маленькими літерами (крім першої великої) з абзацу. Крапка в кінці заголовка не ставиться.

СТРУКТУРА реферату має складатися з таких частин:

титульний аркуш;

зміст;

вступ;

розділи

висновки;

список використаної літератури;

додатки.

Реферат повинен включати назви всіх розділів, підрозділів роботи з вказівкою номера сторінок, на яких розміщується матеріал.

Обсяг вступу реферату - 2 сторінки.

У вступі реферату необхідно розкрити:

актуальність теми, що досліджується в умовах формування ринкових відносин;

основні особливості порушення і вирішення питань теми стосовно до суб'єкта і об'єктів дослідження;

мету і завдання дослідження;

методи, що використовуються для виконання завдання дослідження;

матеріали, що використовуються для її написання;

практичну значущість.

Висновки являють собою стисле узагальнення зроблених автором висновків і розроблених рекомендацій щодо оподаткування.

У цій частині роботи автор має зробити висновки про те, що він піддає критиці, що пропонує натомість, інакше кажучи, що виносить на захист. Окрім цього, тут необхідно відзначити практичну значущість розроблених студентом рекомендацій.

Обсяг висновків реферату – 3 друкованого тексту.

Відстань між заголовком (за винятком заголовка пункту) та текстом має дорівнювати 2 інтервалам основного тексту.

Список використаної літератури вимагає розміщення усіх використаних джерел інформації у порядку появи посилань у тексті або в алфавітному порядку.

Відомості про джерела, включені до списку, необхідно давати відповідно до вимог державного стандарту з обов’язковим наведенням назв праць.

НУМЕРАЦІЯ. Нумерацію сторінок, роздiлiв, пiдроздiлiв, рисунків, таблиць, формул подають арабськими цифрами без знака №.

Першою сторінкою є титульна сторінка, яка включається до загальної нумерації сторінок i на якій номер сторінки не ставиться. Нумерація (без крапки після неї) проставляється у правому верхньому куті починаючи зі вступу.

ЗМІСТ, ВСТУП, ВИСНОВКИСПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ДОДАТКИ не нумерують як розділи.

Підрозділи нумерують у межах кожного розділу, використовуючи номер розділу i порядковий номер підрозділу, між якими ставиться крапка: наприклад, „1.4” (четвертий підрозділ першого розділу). Потім у тому ж рядку йде заголовок підрозділу.

ІЛЮСТРАЦІЇ. Зміст ілюстрацій має доповнювати текст роботи, поглиблювати розкриття суті явища, наочно ілюструвати думки автора, i тому в тексті на кожну з них повинно бути посилання з коментарем.

Ілюстрації (схеми, графіки тощо) i таблиці слід подавати в роботі безпосередньо після тексту, де їх згадано вперше, або на наступній сторінці. Якщо вони містяться на окремих сторінках реферату, їх включають до загальної нумерації сторінок. Ілюстративні або табличні матеріали, розміри яких перевищують формат А4 i розміщують у додатках. На всі ілюстрації мають бути посилання в тексті.

Ілюстрації позначають словом «Рис.» i нумерують послідовно в межах розділу, за винятком ілюстрацій у додатках. Номер ілюстрації має складатися з номера розділу i порядкового номера ілюстрації, між якими ставиться крапка: наприклад, «Рис. 1.2» (другий рисунок першого розділу). Номер ілюстрації, її назва i пояснювальні підписи розміщуються послідовно під ілюстрацією по центру.

ТАБЛИЦІ, ФОРМУЛИ, ПОСИЛАННЯ. Формули в роботі нумеруються в межах розділу. Номер формули складається з номера розділу i порядкового номера формули у роздiлi, між якими ставиться крапка. Номери формул пишуть біля правого берега сторінки на рівні відповідної формули в круглих дужках, наприклад: «(3.1)» (перша формула третього розділу).

Пояснення значень символів, числових коефiцiєнтiв у формулах необхідно подавати безпосередньо за формулою в тій послідовності, в якій вони подані в формулі, i кожне - з нового рядка. Перший рядок пояснення починають зі слова «де» без двокрапки.

Рівняння i формули треба виділяти в тексті вільними рядками. Вище i нижче кожної формули потрібно залишати не менше ніж один вільний рядок. Якщо рівняння не вміщується в один рядок, його слід перенести після знака рівності (=) або після знаків плюс (+), мінус (-), множення (х) i ділення (:).

Таблиці нумерують послідовно (за винятком тих, що розміщені в додатках) у межах розділу. У правому верхньому куті розміщують напис «Таблиця» із зазначенням її номера, який складається з номера розділу i порядкового номера таблиці, між якими ставиться крапка: наприклад, «Таблиця 2.3» (третя таблиця другого розділу). Назва таблиці міститься нижче, по центру сторінки.

Приклад побудови таблиці Таблиця (номер)

Н Заголовки граф азва таблиці

Підзаголовки граф

Рядки

Боковик Графи (колонки) (заголовки рядків)

У разі перенесення таблиці на іншу сторінку у правому верхньому куті над подальшими частинами пишеться: наприклад, «Продовження табл. 2.3».

У таблицях слід обов’язково зазначати одиницю виміру. Якщо всі одиниці виміру є однакові для всіх показників таблиці, вони наводяться у заголовку. Одиниці виміру мають наводитися у вiдповiдності до стандартів. Числові величини у таблиці повинні мати однакову кількість десяткових знаків. Заголовки колонок таблиць починаються з великої літери.

Заголовки граф повинні починатися з великих літер, а підзаголовки (якщо вони продовжують заголовки) - з маленьких. Якщо підзаголовки мають самостійне значення, то їх починають з великої літери.

Колонки (стовпці) слід нумерувати лише тоді, коли таблиця продовжується на наступній сторінці.

Текст, який повторюється у боковику або стовпці таблиці та складається з одного слова, можна замінювати лапками. Якщо даний текст складається з двох або більше слів, то при першому повторі його замінюють словами «те ж», а далі - лапками. Замінювати лапками цифри, що повторюються у таблиці, не дозволяється.

Числа у таблиці повинні мати однакову кількість десяткових знаків. Якщо цифрові або інші дані в якому-небудь рядку таблиці не подають, то в ньому ставлять прочерк, наприклад, “-“ .

Якщо наведені у таблиці дані мають будь-які особливості, то на них необхідно вказати у примітках з позначкою «1», «2» і т. д., які розміщують одразу під таблицею.

Всі таблиці повинні бути органічно пов'язані з текстом реферату, на них мають бути зроблені посилання в тексті. При першому посиланні пишуть скорочене слово «табл.», при повторних – «див. табл.» та вказують її номер (без знака «№»). Кожна таблиця повинна супроводжуватись стислим аналізом та висновками.

Таблиці розташовуються в тексті роботи одразу після посилання на них. Розміщувати таблиці слід таким чином, щоб їх можна було читати без повороту рукопису; якщо це неможливо - таблицю слід розташовувати так, щоб рукопис можна було повернути за стрілкою годинника.

Таблиці, які виносяться у додаток, мають самостійну назву та нумерацію.

Посилання в тексті реферату на джерела інформації слід зазначити порядковим номером посилань, виділеним двома квадратними дужками, наприклад: «... у працях [1-9] ....».

Посилання на ілюстрації роботи оформлюють порядковим номером ілюстрації: наприклад, «рис. 2.3»; на формули - порядковим номером формули: наприклад, «у формулі (3.1)». Посилання у тексті на таблиці пишуть скорочено: наприклад, «у табл. 1.2». У повторних посиланнях на таблиці та ілюстрації необхідно вживати скорочене слово „дивись”: наприклад, «див. табл. 1.2».

Джерела в списку літератури необхідно розміщувати в алфавітному порядку. Відомості про включені до списку джерела слід подавати згідно до вимог державного стандарту з обов’язковим наведенням назв.

ДОДАТКИ. Додатки до роботи мають містити інформаційні матеріали, що становлять базу аналітичних досліджень. Крім того, у додатки доцільно включати допоміжний матеріал, потрібний для повноти сприяння проведеного дослідження.

Додатки оформлюються як продовження реферату і розміщуються в порядку появи посилань у тексті.

Додаток повинен мати заголовок, надрукований малими літерами з першої великої літери симетрично до тексту сторінки.

Посередині рядка над заголовком малими літерами з першої великої друкується слово «Додаток ......» і поряд - велика літера, що позначає додаток, наприклад:

Додаток А

Методика розрахунку ефективності проекту

Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Ґ, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь (правий верхній куток), на кожен є посилання в тексті. Єдиний додаток позначається як додаток А.

Ілюстрації, таблиці і формули, розміщені в додатках, нумерують у межах кожного додатка, наприклад: «рис. Д.1.2» – другий рисунок першого розділу додатка Д; «формула (А.1)» – перша формула додатка А.

При оформлені додатків на аркуші, що попереджує їх розміщенню друкують великими літерами слово «ДОДАТКИ».

5. 2. Питання до захисту курсового проекту

  1. Основні типи житлових будинків.

  2. Прийоми забудови земельних ділянок житловими домами.

  3. Фактори, що впливають на формування житла.

  4. Організація приквартирної ділянки, її зонування.

  5. Орієнтація та інсоляція приміщень.

  6. Склад приміщень квартири, головні параметри, що нормуються.

  7. Склад та габарити меблів для приміщень різного призначення.

  8. Функціональне зонуваня житлового осередка.

  9. Типи кухонь та їх обладнання.

  10. Типи санвузлів та їх обладнання.

  11. Квартирні сходи та їх параметри.

  12. Особливості проектування житлових будинків на Півночі держави.

  13. Особливості проектування житлових будинків на Півдні.

  14. Специфічні ознаки житлових будинків Лісостепової зони.

  15. Особливості житлової архітектури Карпатського регіону.

  16. Особливості проектування житлових будинків в Степовій зоні.

  17. Засоби архітектурної виразності житлового будинку.

  18. Конструктивні схеми, будівельні матеріали, що застосовуються в будівництві житлових будинків.

  19. Інженерне забеспечення житла та його облаштування.

  20. Технико-економічні показники, що характеризують рівень досконалості прийнятих рішень.

5.3. Критерії оцінювання курсового проекту

Здача курсових проектів відбувається у присутності викладачів - керівників курсового проекту у вигляді захисту. В захисті можуть приймати участь завідуючий відділенням та викладачі комісії архітектурних дисциплін.

Оцінювання проводиться колегіально всіма членами комісії захисту курсових проектів. Така система оцінювання дозволяє об’єктивно оцінити здібності студента, вирішити суперечливі питання, скласти подальші плани, щодо використання тематики й підвищення якості виконання курсових проектів.

Курсовий проект вважається захищеним, якщо він оцінений позитивно за п'ятибальною системою. Якщо оцінка незадовільна, проект повертається на доопрацювання з наступним виходом на захист.

Критерії оцінювання курсового проекту:

Оцінка "відмінно" виставляється, якщо студент виконав усі вимоги завдання, оригінально закомпонував креслення на планшетах та ретельно графічно його оформив і при цьому виявив творчий підхід у вирішенні поставленого завдання проекту; ретельно, послідовно і без помилок виконав усі розрахунки та розділи пояснювальної записки. Над проектом працював систематично, вчасно виконуючи усі завдання.

Оцінка "добре" виставляється за умови виконання основних вимог завдання, оригінального рішення, відмінного графічного оформлення та грамотного виконання пояснювальної записки, але студент припустився деяких незначних помилок, щодо графічного режиму або працював із запізненням, щодо графіку виконання розділів проекту.

Оцінка "задовільно" виставляється за умови виконання основних вимог завдання, але при цьому студент припустився ряду значних помилок та порушення графічного режиму. Саме рішення не носить оригінального характеру. Над проектом працював не систематично.

Оцінка "незадовільно" виставляється, якщо студент не виконав головні вимоги завдання або рішення помилкове за своєю суттю, пояснювальна записка має багато помилок і складена у недостатньому об'ємі.

ВИСНОВКИ

Виконання курсового проекту на тему «Дизайн житлового будинку» грає дуже важливу роль в процесі подальшого розвитку розуміння архітектури та дизайнерського проектування.

Методичні вказівки передбачають оволодіння правилами проектування різних типів житлових будинків, спеціальних санітарних та протипожежних вимог, інженерного устаткування. Докладно розглядаються правила виконання архітектурно-будівельних креслень, конструктивних креслень, функціонального призначення приміщень, благоустрій ділянки забудови та її положення у містобудівному середовищі. Зміст методичних вказівок ґрунтується на основі будівельних норм та державних стандартів в будівництві.

Запропоновані методичні вказівки до виконання курсового проекту на тему «Дизайн житлового будинку» відповідають робочій програмі з навчальної дисципліни «Кольоровий і просторовий дизайн» і надаються на допомогу студентам при виконанні курсового проекту.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. ДБН В. 2.2-15-2005. Житлові будинки основні положення. – Київ. Державний комітет України з будівництва та архітектури, 2005. – 36 с.

2. ДСТУ-НБВ. 1.1-27:2010 “Будівельна кліматологія” Київ Мінрегіонбуд України ПЕРЕДМОВА, 2011., 142с.

3. Правила виконання робочої документації генеральних планів: ДСТУ Б. А.2.4.-6:2009 [Чинний від 2010-01-01]. – К., Мінрегіонбуд України, 2009. - 34 с. – (Національні стандарти України).

4. ДСТУ Б.А. 2.4.-2 2009 Умовні позначки і графічні зображення елементів генеральних планів та споруд, транспорту.

5.ДБН А.2.2-3-97 Склад, порядок розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва. – Київ:Укрархбудінформ,1997.-33 с.

6.ДБН 360-92**. Містобудування. Планування і забудова населених пунктів. – Київ: Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики, 2002. – 145с.

7.Захист від пожежі. Пожежна безпека об’єктiв будівництва: ДБН В.1.1.7-2002 [Чинний від 2003-01-05]. – К., Держбуд України, 2003. - 42 с. – (Національні стандарти України).

8.Гетун, Г. В. Архітектура будівель та споруд [Текст] : Кн.1. Основи проектування : підручник / Г. В. Гетун. - К. : Кондор, 2011. – 376 c.

9.Архитектурное проектирование жилых зданий. / Под ред. М.О. Барщ, М.В.Лисициан, С.П. Тургенева, Н.В. Федорова. Учебное пособие. МАрхИ. М.: Стройиздат. – 1988, 488с.

10.Інженерне обладнання будівель: підручник / За ред. В. С. Кравченка. - К. : Професіонал, 2008. – 479 c.

11.Мироненко, В. П. Архітектурна ергономіка [Текст] : підручник. - К. : НАУ, 2009. – 239с.

12.Бархин Б.Г. Методика архитектурного проектирования. Учебно-методическое пособие МАрхИ. М.: Стройиздат. – 1982., 224с.

13.Бачинская Л.Г. Архитектура житла Проблеми теорії та практики структуроутворення. – К.: Грамота, 2004. – 408с.: іл. – Бібліограф. С. 388-893.

14.Будущее жилой ячейки/ Коллективная монография ЦНТИИП жилища. – М.: Стройиздат. 1982.

15.Петрова З.Н., Сливка И.И. Сельский жилой дом – Ужгород: “Карпати”, 1987 – 160 с.

16. Гнесь І.П. , Р.А. Рудик, В.Б. Якубовський, І.В. Якубовський. Однородинний житловий будинок- 2007

17.Косенко Ю. И др. Усадебный жилой дом. – К.: Будівельник, 1987.

18.Новые типы жилых домов для последующего этапа массового городского строительства. Обзорная информация. Госгражданстрой, ЦНИИЭП жилища М.: - 1979.

19.Репин Ю.Г. “Архитектура жилища”. – К.: КП “НИИСЄП” – ИПЦ “ТИРАЖ”, 2003. – 282 с.ил.

20.Русскевич Н.Л., Ткач Д.И., Ткач М.Н. «Справочник по инженерно-строительному черчению»: Справочник. – К.: Будивельник , 1987 . – 265 с.

21.Рутковська І. З. Архітектурні конструкції малоповерхових будівель/І. З. Рутковська, Д. Г. Гладишев, Ю. І. Соха. - 2011

22.Самойлович В.П. “Народное архитектурное творчество”, Киев, “Будівельник”, 1977. – 232 с.ил.

23.Тосунова М. И. Курсовое и дипломное архитектурное проектирование: Учеб. пособие для строит. техникумов.-М.: Высш. школа, 1983.-143 с, ил. 45

24.Журнали “Котедж”, “Особняк”, «Идеи вашего дома».

Інтернет-посилання:

1.Що таке дизайн-проект інтер’єру приміщення, https://vashinterier.ua/blog/dyzayn/wo-take-design-proekt/

2. Етапи проектування http://www.am-metropolis.org.ua/uk/design/2009-01-02-19-03-55.html

3.Основи дизайну інтерєру. http://comfortdeluxe.ua/uk/statti/osnovy-dyzajnu-interieru/

4.Обираємо мякі меблі відповідно стилю. http:// barvamebel. com.ua/uk/ articles/style

5. На чому побудований сучасний дизайн. https://nv.ua/ukr/project/kit-dizayn-samsung-40009106.html

6. Демессіе М. К. Черкаський державний технологічний університет. Сучасні тенденцій та перспективні напрямки у формування сучасного інтер’єру. https://visnik.org/pdf/v2017-02-21-demysse.pdf 7.Сучасні стилі та кольори в інтер'єрі: поради від дизайн-студії PLAFON studio https://pershyj.com/p-suchasni-stili-ta-kolori-v-interyeri-poradi-dizainera-17778

166

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»