Сьогодні о 18:00
Вебінар:
«Реалізація професійної діяльності та розвиток цифрової компетентності педагога через обмін методичними матеріалами в цифрових бібліотеках»

Методичні рекомендації. Національне виховання – одна із складових патріотичного виховання.

Громадянська освіта

Для кого: 3 Клас

08.04.2021

83

1

1

Опис документу:
Головна мета національного виховання – набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді, незалежно від національної приналежності, рис громадянина Української держави, розвиненої духовності, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури.
Перегляд
матеріалу
Отримати код

Національне виховання – одна із складових

патріотичного виховання

Національне відродження є процесом,

що має практично необмежені ресурси,

бо національне почуття живе в душі

кожної людини, навіть тієї, яка,

здавалося б, давно померла духовно.

В. Мороз

Становлення української державності, інтеграція у європейське й світове співтовариство, відмова від тоталітарних методів управління державною й побудова громадянського суспільства передбачають орієнтацію на Людину, націю, пріоритети духовної культури, визначають основні напрямки реформування навчально-виховного процесу.

Стрижнем усієї системи виховання в Україні є національна ідея, яка відіграє роль об'єднуючого, консолідуючого фактора у суспільному розвиткові, спрямованого на вироблення життєвої позиції людини, становлення її як особистості, як громадянина своєї держави. Національний характер виховання полягає у формуванні молодої людини як громадянина України незалежно від її етнічної приналежності.

Виховання підростаючих поколінь відповідає потребам етнокультурного відродження та розвитку українського народу.

Сучасне виховання в Україні має забезпечувати залучення молоді до загальнолюдських цінностей. За своїми формами й методами воно спирається на народні традиції, кращі надбання національної та світової педагогіки.

Національне виховання має суспільний характер. До нього причетні сім'я, найближче соціальне оточення – формальні й неформальні об'єднання, громадські організації, засоби масової інформації, заклади культури.

Процес виховання органічно поєднаний з процесом навчання молоді, опанування основами наук, багатством національної й світової культури.

Гуманістичний характер виховання передбачає побудову його змісту й форм на основі глибокого розуміння природи вихованців, їх індивідуальних рис й можливостей, поваги до особистості дитини, турботі про її гармонійний розвиток, встановлення взаємин співробітництва у навчально-виховному процесі.

Такий підхід передбачає ставлення до кожного вихованця як до неповторної особистості, суб'єкта вільного розвитку, визнання його прав, виходячи із сукупності знань про людину.

Дана концепція має на меті визначити пріоритетні завдання виховання у національній системі освіти на основі напрями їх реалізації на сучасному етапі розвитку українського суспільства.

Ідеалом виховання є гармонійно розвинена, високоосвічена, соціально активна й національно свідома людина, що наділена глибокою громадянською відповідальністю, високими духовними якостями, родинними й патріотичними почуттями, є носієм кращих надбань національної та світової культури.

Головна мета національного виховання – набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді, незалежно від національної приналежності, рис громадянина Української держави, розвиненої духовності, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури.

Реалізація основних завдань і принципів виховання у національній системі освіти здійснюється у разі пріоритетних напрямів:

  • Патріотичне виховання;

  • Правове виховання;

  • Моральне виховання;

  • Трудове виховання;

  • Фізичне виховання;

  • Екологічне виховання.

Всі ці напрями виховання тісно взаємопов'язані, доповнюють один одного, дають самостійне теоретико-методичне значення. Разом з тим усі вони утворюють цілісну систему національного виховання.

Проблема національного виховання певною мірою опрацьована на державному та концептуальному рівнях.

Так, у Державній національній програмі "Освіта" (Україна ХХІ століття) визначено стратегічні завдання і головну мету національного виховання, пріоритетні напрями та шляхи його реформування.

На виконання програми було розроблено Концепцію національного виховання, яку схвалила Всеукраїнська педагогічна рада. 28 лютого 1996 року колегія Міністерства освіти України затвердила "Конституцію національного виховання", та Конституцію сучасного українського виховання.

Поява такої кількості концепцій національного виховання свідчить про актуальність цієї проблеми, пошуку оптимального варіанта її розв'язання на теоретичному рівні.

ІІ. Мета і пріоритетні напрямки розвитку освіти

  • Мета державної політики щодо розвитку освіти полягає у створенні умови для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, виховання покоління людей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя, оберігати і примножувати цінності національної культури та громадянського суспільства, розвивати і зміцнювати суверенну, незалежну, демократичну, соціальну та правову державу як необхідну складову європейської та світової спільноти.

  • Держава повинна забезпечувати:

  • виховання особистості, яка усвідомлює свою незалежність до українського народу, сучасної європейської цивілізації, орієнтується в реаліях і перспективах соціально-культурної динаміки, підготовлена до життя і праці у світі, що змінюється;

  • збереження і продовження українських культурно-історичних традицій, виховання шанобливого ставлення до національних святинь, української мови, а також до історії та культури всіх корінних народів і національних менших, які проживають в Україні, формування культури міжетнічних та міжособистісних відносин – виховання людини демократичного світогляду, яка дотримується громадянських прав і свобод, з повагою ставиться до традицій, культури, віросповідань та мови спілкування народів світу.

ІІІ. Національний характер освіти і національне виховання.

    • Національне виховання є одним із головних пріоритетів, органічною складовою освіти. Його основна мета – виховання свідомого громадянина, патріота, набуття молоддю соціального досвіду, високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді потреби та уміння жити в громадянському суспільстві, духовності та фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, трудової екологічної культури.

    • Національне виховання спрямовується на залучення громадян до глибинних пластів національної культури і духовності, формування у дітей та молоді національних світоглядних позицій, ідей, поглядів і переконань на основі цінностей вітчизняної та світової культури.

    • Національне виховання має здійснюватися на всіх етапах, навчання дітей та молоді, забезпечувати всебічний розвиток, гармонійність і цілісність особистості, розвиток її здібностей та обдаровань, збагачення на цій основі інтелектуального потенціалу народу, його духовності й культури, виховання громадянина України, здатного до самостійного мислення, суспільного вибору і діяльності, спрямованої на процвітання України.

Головним складовим національного виховання є патріотичне виховання.

Громадянське виховання – процес формування громадянськості як інтегрованої якості особистості, що дає людині можливість відчувати себе морально, соціально, політично та юридично дієздатною та захищеною. Воно покликано виховувати особистість чутливою до свого оточення, залучати її до суспільного життя, в якому права людини є визначальними.

Серед принципів громадянського виховання особистості ... слід назвати такі:

    • Гуманізація та демократизація виховного процесу, що передбачає рівноправність, але різнозобов’язаність учасників педагогічної взаємодії, їх взаємоповагу, відкритість до сприймання громадянських цінностей: щирості, доброти, справедливості, доброзичливості, співчутливості, милосердя тощо;

    • Самоактивності й саморегуляції, який сприяє розвитку у вихованця суб’єктивних характеристик, формує здатність до критичності й самокритичності, до прийняття самостійних рішень, що поступово виробляє громадянську позицію особистості, почуття відповідальності за її реалізацію в діях і вчинках;

    • Системності, згідно з яких процес громадянського виховання зумовлюється гармонійністю розвитку низки взаємопов’язаних новоутворень у структурі особистості;

    • Комплексності і міждисциплінарної інтегрованості, який передбачає встановлення в громадянському вихованні тісної взаємодії та поєднання навчального й виховного процесів, зусиль найрізноманітніших інституцій – сім’ї, дошкільних закладів, школи, громадянських спілок, дитячих, молодіжних, самодіяльних об’єднань, релігійних організацій, усіх причетних до виховання й самовиховання.

    • Наступності та безперервності, який полягає у тому, що це в дошкільному віці громадянське виховання проходить ряж етапів, протягом яких поступово ускладнюються й урізноманітнюються зміст та напрями розвитку тих утворень, котрі становлять цілісну систему громадянських чеснот особистості;

    • Культуровідповідальність, що передбачає органічну єдність громадянського виховання з історією та культурою народу, його мовою, народними традиціями та звичаями, які забезпечують духовну єдність, поступність і спадкоємність поколінь;

    • Інтеркультурності, який передбачає інтегрованість української національної культури в контекст загальнодержавних, Європейських і світових цінностей, у загальнолюдську культуру.

Мета патріотичного виховання – сформувати свідомого громадянина, патріота, професіонала, тобто людину з притаманними їй особистісними якостями й рисами характеру, світоглядом і способом мислення, почуттями, вчинками та розвиток демократичного суспільства в Україні...

Мета патріотичного виховання конкретизується через систему завдань:

    • Визначення й забезпечення в реальному житті прав людини як гуманістичної цінності та єдності норми всіх людей без будь-яких дискримінацій, на чому будується відкрите, демократичне, громадянське суспільство;

    • Формування національної свідомості, належності до рідної землі, народу і визнання духовної єдності поколінь та спільності культурної спадщини; виховання почуття патріотизму, відданості в служінні Батьківщині;

    • Утвердження гуманістичної моралі та формування поваги до таких цінностей як свобода, рівність, справедливість;

    • Виховання критичного ставлення до будь яких форм насильства, активне запобігання виявленню деструктивного націоналізму, фашизму, шовінізму, месіанських настроїв.

Важливою умовою та ефективним засобом удосконалення громадянського виховання є модифікація система управління.

Виховання в дітей любові до рідного краю – де народились, де прожили свої дитячі літа, де почули перші звуки рідної мови.

Щасливі ті діти, які народжуються в своєму рідному краю і, виростаючи в нім, поступово краще пізнають і рідний край і рідний народ, бо наша любов до рідного народу мусить бути свідомою, чим більше ми його любимо, тим більше хочемо знати за нього, розуміти його, переживати його радості і горе. Відповівши і засвоївши кращі народні традиції виховання, навчившись поєднувати прогресивний досвід народу з педагогікою ми шукаємо і знаходимо шляхи вдосконалення національного виховання, яке дає результативні наслідки. Будь який захід (свято, виховна година, предметний тиждень, конкурси, конференції, круглі столи) починається з підготовки, де діти самі готують відповідний матеріал, підбирають вірші, загадки, розучують пісні. Вже склалася традиція в школі проводити заходи, які сприяють вихованню національної свідомості, пізнавальних інтересів до історії нашої країни, свого родоводу, української нації; глибокі почуття любові до батьків, почуття пошани до людей, гордості за свій народ, рідний край.

Традиційні шевченківські дні в школі. Проводиться конкурси віршів про Т.Шевченка, бесіди, літературні екскурсії, виховні години, поетичні вікторини, мовознавчі турніри, диспути. Проводяться свята "Рідна мова – пісня солов’їна", "Мова наша калинова". Дискусія: "Де починається моя Батьківщина?" Тематичні класні години: "Роде наш красний, роде наш прекрасний", "Рід, родина, рідня", "І на тім рушникові оживе все знайоме до болю... ", "Незалежна, самостійна держава України". Традиційними стали і шкільні ярмарки, які проводяться двічі на рік. Майже в усіх класах є портрет Т.Г.Шевченко, українські рушники, свята проводяться в національних костюмах. Виховується любов до рідної мови не тільки на уроках а і в позаурочний час. На свята обов’язково запрошуються батьки, які допомагають у проведенні і організації того чи іншого свята. Сама назва свята "Мова рідна, слово рідне" свідчить про відродження рідної мови у кожній українській сім’ї, в душі дитини.

І як результат такі виховні заходи безслідно для дітей і дорослих не проходять. Учні уважніше стали придивлятися до навколишнього, усвідомлювати, що не можна забути мову, народні традиції, по іншому стали говорити про свою Батьківщину, з гордістю говорять – ми, українці!

Національне виховання – душа етносу. Без української душі ми ніхто. Державу розбудовують, підтримують і зміцнюють не мешканці, а громадяни – патріоти. Патріотами не народжуються, вони виховуються. Отже, розглядаючи виховні проблеми, на першому місці повинно бути національне виховання, що кінцевою метою має відновлення українства, формування вищого, досконалішого типу українця – носія й захисника національної ідеї. Ми – держава української нації. Залишаючи за кожним народом право бути самим собою, ми повинні і будемо виховувати своїх учнів українцями. Шлях України у щасливе майбутнє пролягає через виховання.

Національне виховання – це свята:

    • "Рідну землю, де живеш, Україною зовеш"

    • "Ми діти твої, Україно"

    • "Роде наш красний"

    • "Світ не без добрих людей"

    • "Без верби й калини нема України"

    • "Україна – рідний край, про це завжди памятай"

Уроки державності:

    • "Українська національна символіка"

    • "Конституція незалежної України"

    • "Герб, прапор, гімн держави"

    • "Музика природи"

    • "Я – громадянин і патріот своєї держави"

Тематичні виховні години:

    • "Моя Україна, моя Батьківщина"

    • "Родина, родина – вся Україна"

    • "Милосердя – душа доброї людини"

    • "Вінок калиновий сплітаю із звичаїв рідного краю"

Рід, родина, народ – це близькі слова. Кожен із нас маленька частинка великого українського народу.

Тільки родина, як зірка єдина,

Твій порятунок, надійний причал.

Родина, родина – від батька до сина,

Від матері – доні добро передай

Родина, родина – це вся Україна

З глибоким корінням, з високим гіллям.

Доводилось побувати в Чернівецькій області, дух націоналізму нібито в самому повітрі. Ці люди – патріоти своєї маленької батьківщини. І в нашій школі є помітні результати – це любов до своїх батьків, до свого селища, відчувають гармонію великого світу у якому ми живемо.

Душа дитини – величезна таємниця. Знайти до неї того єдиного "золотого" ключика дуже важко, але й не шукати не можна теж. Можливо любов до Батьківщини, до ближнього, повага до людей, справедливість і є той "золотий" ключик, яким треба вміло проникати в таємні куточки душі і робити сонячними.

Пробуджуються пізнавальні інтереси до історії України, української культури і побуту. Знати свій народ – це знати мамину пісню, що сіяла в душу дитини зернятка, які зійшовши, виростали в добро, любов і ласку людини – це знати свою батьківську хату, стежину, від якої веде великий шлях Батьківщини. Є такі слова, які можуть зникнути тоді, коли зникає сам народ, що створив їх. До таких належить і просте слово – Батьківщина. Воно вічне, як вічний народ.

Вихованість.

Цілісна особистість громадянина України успішно формується тоді, коли вбирає в себе високі цінності духовної спадщини і реалізує в своєму житті заповіді предків, уміння жити в гармонії з природою, довкіллям, людським оточенням, самим собою. З практики моєї роботи бачу, що в молодих людей ча­сто потрібно виховувати позитивне ставлення до своєї держави, так як вона молода і ще не спромож­на забезпечити достойне життя для всіх громадян че­рез економічну кризу. Але це наша держава, іншої просто не буде і, незважаючи ні на що, виховую в своїх учнів патріотичні якості.

Беручи участь в багатоденних походах, змаганнях, зльотах, молодь (особливо юнаки) набуває безліч різноманітних навичок прикладного та побутового характеру. Вони їм знадобляться як майбутнім захис­никам Батьківщини, допоможуть стати фізично за­гартованими.

Громадянська активність.

Ідеал людини – громадянина суверенної України, традиційно втілює в собі кращі риси української ментальності: м'якість і ніжність вдачі, пісенність і мужність, добробут і милосердя, стійкість і не­зламність духу, толерантність. Як же виховати дити­ну з такими рисами? Звертаю увагу на рідну мову, показую, що вона не тільки предмет, а й концент­рація мудрості та досвіду нації. її втрата призводить до порушення суспільної гармонії.

Зробив висновок, що основним вихователем є сім'я. Тому багато працюю з батьками в різних на­прямках – організація батьківського всеобучу, анке­тування щодо вивчення виховного впливу на дитину. Головне, що мають засвоїти
учні, – необхідність до­рожити честю свого роду. І виховати всебічно розви­нуту особистість неможливо без звернення до бага­товікового досвіду народу, без залучення до вихован­ня набутків етнопедагогіки.

Успіх громадянської активності залежить від вчи­теля. Він втілює в собі риси впевненості в тих істинах, які пропагує. А розбудова Української держави ста­вить дуже важливе і невідкладне завдання – вихован­ня справжнього громадянина і патріота рідної землі.

Національна свідомість.

У розвитку національної свідомості виділяю три етапи: етап раннього етнічного усвідомлення, національно-політичного і державно-політичного самоусвідомлення. Виховання веду на національних пріоритетах – персоніфікованих та великих груп людей, що творили українську історію. У виховній стратегії враховую моральні, життєві та естетичні імперативи, які вироблені людською культурою і визначаються у суспільстві як соціальні цінності. Ук­раїнське національне виховання відстоювали видатні державотворці від Володимира Великого до Ярослава Мудрого, Леся Українка, продовжують сучасні істо­ричні постаті.

І на подвижницькій праці педагогів бачу історич­ну роль, що відведена їм сьогодні. Хотілося б, щоб незважаючи на тимчасові негаразди в державі про вчителя говорили в майбутньому:

Вам сплітає такі лаври

Наша збурена доба,

Бо то ви у ній зробили

Громадянина з раба.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.

Вітаємо зі святом працівникі́в осві́ти

та даруємо 100 грн

кешбеку!

Кешбеком можна оплатити 50% вартості будь-яких цифрових товарів та послуг на порталі «Всеосвіта»

Отримати кешбек можна з 1 до 14 жовтня 24 жовтня та використати протягом всього місяця.