Методичне забезпечення практичних занять з навчальної дисципліни «Основи композиції»

Опис документу:
Методичне забезпечення практичних занять з навчальної дисципліни «Основи композиції» для студентів спеціальності 192 «Будівництво та цивільна інженерія» освітньо-професійної програми «Опорядження будівель і споруд та будівельний дизайн».

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

СУМСЬКИЙ БУДІВЕЛЬНИЙ КОЛЕДЖ

ЦИКЛОВА КОМІСІЯ ГРАФІКИ І АРХІТЕКТУРИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

«ОСНОВИ КОМПОЗИЦІЇ»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Перелік тем практичних занять

Тема 1. Особливості композиції. Мета та задачі композиції. Засоби композиції

Тема 2. Обєктивні властивості форми. Розміри форми. Геометрична характеристика форми

Тема 3. Орієнтація форми в просторі. Світлота, колір, фактура, текстур.

Тема 4. Функціональна організація об’ємно-просторової структури. Види композиції

Тема 5. Тектонічна організація об’ємно-просторової структури.

Тема 6. Естетична організація об”ємно-просторової структури. Поняття цілістності.Рівновага мас.Упорядкованість.Співрозмірність. Архітектурний масштаб.

Тема7. Пропорціювання. Геометричні прийоми узгодження частин та цілого. Єдина модульна система.

Тема 1. Особливості композиції. Мета та задачі композиції. Засоби композиції.

Мета: ознайомлення студентів з основними положеннями теорії композиції як складової теорії архітектури; визначення мети та задач композиції. Вивчення основних засобів композиції.

План заняття:

  1. Поняття композиції.

  2. Засоби композиції.

Композиція (composition – лат.) в перекладі буквально значить спврозміщення. Під цим терміном треба розуміти створення взагалі, упорядковане поєднання елементів. З одного боку, у природі панує хаос, з іншого – строгий порядок. Все – від атома до галактичних систем – народжується і існує як упорядкований хаос. Художник-творець будує порядок з хаосу з певною творчою задачею і досягає найвищої виразності художнього твору зовсім не за допомогою математичного аналізу, а рухом внутрішнього голосу, своїм генієм, при цьому користуючись певними композиційними засобами, щоб зовнішньо втілити свій задум. Ця зовнішня, матеріалізована, сторона духовної сутності твору і являється предметом наших роздумів. Так, у мистецтвознавстві під композицією розуміють: - творчий процес (компонування), незалежно від виду і жанру; - результат творчої праці – твір мистецтва; - науку, теорію творчості; - навчальний предмет для студентів мистецьких закладів освіти. Якщо художник, малюючи з натури предмети або фігури людей, розміщує їх у такому порядку, що не відповідає реальності, «по пам’яті», за уявою, то термін «композиція» слід розглядати і як розміщення зображення на форматі, і як процес складання, і як готовий твір, тобто у широкому аспекті. Композиція є творчим аналізом у мистецтві і переконливо показує явища в художніх образах. Композиція в художньому творі будь-якого виду й жанру – основний складовий елемент, що організовує і зв’язує всі його частини в єдине ціле.

Існують формальні і в той же час реальні прийоми композиції і відповідні їм засоби, якими художник користується в процесі створення твору. До композиційних прийомів належать: групування, накладання і врізання, членування.

Групування. Цей прийом являється найрозповсюдженішим і, в сутності, самою першою дією при складанні композиції. Зосередження елементів в одному місці і послідовне розрідження в іншому, виділення композиційного центру, рівновага або динамічна нестійкість, статична нерухомість, чи прагнення до руху – все можливо виконати за допомогою прийому групування. Групування враховує пробіли (простір між елементами). Групувати можна плями, лінії, точки, тіньові і світлові частини зображення, теплі і холодні кольори, розмір фігур, текстуру і фактуру – тобто, все те, що відрізняється одне від іншого.

Накладання і врізання. По композиційній дії це групування, що перейшло межі фігур. Розміщення елементів або їх фрагментів один над іншим, часткове перекриття силуетів являються композиційною схемою картини при передачі ближчих, середніх і дальніх планів, лінійної і повітряної перспективи. Особливо ефектно цей прийом сприймається тоді, коли одночасно використовується зміна кольору, контрасту і масштабу з віддаленістю планів.

Членування. Членування – вторинний прийом, він являється зворотною стороною групування і має справу з уже відомою композиційною основою, даючи твору ритмічну виразність. Типовий приклад побудови композиції за допомогою членування – живописні полотна Філонова, де кожний фігуративний елемент композиції розбивається на ряд кольорових плям, що надає твору особливу своєрідність, і з точки зору композиції картина сприймається перш за все як сукупність цих плям, а вже потім – як зображення фігур і предметів.

Віддати перевагу будь-якому композиційному засобу неможливо. Але це не стосується лише одного – формату. Композиція, як правило, починається з вибору певного формату – тому він і є найпершим засобом. Усі інші будуть розглянуті в довільній послідовності.

Формат. В образотворчому мистецтві поширені три можливі формати – вертикальний, горизонтальний, квадратний. Такі форми композицій, як центрична, впишеться в квадратний формат, лінійно-стрічкова – у активно витягнутий, фронтально-площинна – може вписатись у будьякий (залежно від задачі). Якщо формат заданий заздалегідь, безпосередньо стає одним із засобів композиції, тому що співвідношення сторін і абсолютний розмір листка одразу визначають можливі форми композиції, ступінь її деталізації, дають поштовх композиційній ідеї. Крім прямокутного формат може бути овальним, круглим, багатокутним, залежно від цього міняються і композиційні задачі.

Масштаб і пропорції. Якщо розглядати масштаб всередині композиції, то співвідношення між елементами регулюються пропорціями. Відомий золотий перетин – коли ціле відноситься до більшої частини, як більша частина відноситься до меншої, сприймається гармонійним не тільки відчуттям, але і логічно. Масштабна пропорційність як засіб композиції застосовується постійно, в будь-якому порядку фігур чи предметів. Масштаб і пропорції є головними засобами передачі перспективи – зменшення елементів в глиб картини створює відчуття простору.

Ритм і метр. Ритм – властивість, характерна для багатьох явищ природи, життя людини. Ритм увійшов до усіх видів мистецтва, став одним із важливих засобів організації художньої форми. Ритм – це повторення елементів та інтервалів між ними, об’єднаних подібними ознаками (тотожними нюансами і контрастними співвідношеннями властивостей). Ритм може бути спокійним і неспокійним, скерованим в один бік або сходитись до центру, спрямованим горизонтально чи вертикально. Велика кількість членувань у горизонтальному або у вертикальному напрямі можуть створити відчуття неспокою. Існують дві форми ритмів: простий і складний. Простий ритм – повторення однакових елементів та інтервалів між ними. Складний ритм ґрунтується на поєднанні (накладанні) простих ритмів. В композиції рівномірне чергування елементів визначається словом «метр». Самий примітивний, простий, байдужий метр – коли розміри елементів і розміри пробілів однакові. Простий метричний ряд будується: - на повторенні однакових форм через рівні інтервали; - на повторенні однакових форм, інтервалом для яких є межа членування форми; - на радіальних повтореннях елементів ряду.

Контраст, нюанс. Яскраво виражену різницю між елементами називають контрастним співвідношенням. Контраст посилює відчуття різниці між

предметами, їх частинами або ознаками. Це дає можливість виділити із групи необхідний предмет або частину в ньому. Контраст характеризується співвідношеннями протилежних пар: - метричний контраст форми чи розмірів (низька – висока, вузька – широка); - пластичний контраст форми: елемент – частина, вигнута – опукла, статична – динамічна, симетрична – асиметрична; - контраст матеріалу(текстура, фактура, тон, колір); гладка – шорстка, світла – темна; - контраст конструктивної ідеї (функції) форми.

Незначні відмінності в лініях, плямах свідчать про нюансні відношення. Композиційні відношення, що наближаються до повторення різних елементів, величин, властивостей площиннопросторової форми, називають нюансами (буквально – відтінок, ледь помітна різниця). Нюанс може проявлятись у формі, величині, русі, конструкції, світлості, фактурі, кольорі.

Колір. Спектр (сонячне світло розкладене на частини) став основним засобом класифікації кольорів. Але спектральну смугу зображають у вигляді кольорового кола. Кожний колір у ньому має своє чітко визначене місце. Усі кольори цього кола – хроматичні. Вони володіють трьома основними властивостями або кольоровими якостями – тон, насиченість і світлота. Кольоровий тон – відтінок, який характеризує колір як червоний, оранжевий, жовтий і т. д. Насиченість – це ступінь вираження кольорового тону. Насиченими називають кольори кольорового кола, мало насиченими – висвітлені або затемнені кольори. Світлість – це ознака, котра визначає колір як світлий або темний. У кольоровому крузі найбільшу світлотінь має жовтий колір, а найменшу – фіолетовий. Світлість інших кольорів визначається їх близькістю до жовтого або фіолетового. Гармонію кольорів можна розглядати як гармонію колірних відношень, як сукупність колірних комбінацій з урахуванням усіх основних характеристик кольорів: - однотонові; - споріднені; - споріднено-контрастні; - контрастні.

Питання та завдання для закріплення матеріалу:

1. Що таке композиція?

2. Елементи організації композиції?

3. Назвіть основні засоби композиції.

Домашнє завдання: виконати графічну композицію на зв'язок та відсутність звя’зку.

Рекомендована література:

1. Антонович Є. А. Збірник практикумів з художньо-графічних дисциплін / Є. А.Антонович, М. А. Щерба, В. А. Шпільчак, Н. І. Саваріна, Л. К. Грач. – Ч. І. :

Основи художнього конструювання. Основи композиції. Педагогічна

практика. – Івано-Франківськ, 1995. – 150 с.

2. Голубева О. Л. Основы композиции / О. Л. Голубева. – М. : Изобраз. искусство,

2001. – 120 с. : ил.

3. Ковалев Ф. В. Золотое сечение в живописи: Учеб. Пособие / Ф. В.

Ковалев. – К. : Выща школа, 1989. – 143 с.

4. Ковальчук Н. А. Композиция. Художественные средства / Н. А. Ковальчук.

М. : Плакат, 1990. – 32 с.

5. Костенко Т. В. Основи композиції та тримірного формоутворення: навчальнометодичний посібник / Т. В. Костенко. – Харків : ХДАДМ, 2003. – 256 с.

Інтернет ресурси:

Національна бібліотека України імені В.В. Вернадського http://www.nbuv.gov.ua/

Державна науково-педагогічна бібліотека України ім. В. О.

Сухомлинського www.dnpb.gov.ua/

Бібліотека українських підручників http://pidruchniki.ws

Тема 2. Об”єктивні властивості форми. Розміри форми. Геометрична характеристика форми

Мета: розкриття поняття форми в композиціїта процесу її сприймання. Аналіз естетичного сприймання форми як чуттєвого, інтелектуального, змістового в історичному аспекті. Ознайомлення з основними об’єктивними властивостями об’ємно-просторових форм та їх характеристиками.

План заняття

  1. Форма в композиції.

  2. Властивості форми.

Будь-яка архітектурна форма має безліч об'єктивних властивостей. На цьому безлічі істотними для емоційної виразності форми слід вважати не тільки пов'язані з її призначенням або конструктивно-технічною основою, але також характеризують її зовнішній вигляд. З останніх особливо важливими є розміри и геометрична характеристика форми. Решта лише коректують виразність основних. До допоміжних властивостями архітектурної форми відносяться орієнтація в просторі, светлота, колір, фактура и членування. А в формах членування, що складаються з окремих елементів, істотні також і такі об'єктивні властивості як метр, ритм, пропорції, рівновага.

Наше уявлення про форму, у тому числі й дизайнерську, ніколи не буває повним. Будь-яка дизайн-форма має безліч об'єктивних властивостей. Із цієї безлічі властивостей істотними для емоційної виразності форми варто вважати не тільки пов'язані з її призначенням або конструктивно-технічною основою, але також ті із них, що характеризують її зовнішній вигляд. Із останніх особливо важливими є розміри й геометрична характеристика форми. Інші лише корегують виразність основних. До допоміжних властивостей архітектурної форми відносяться орієнтація в просторі, світлота, кольори, фактура й членування. А у формах членованих, що складаються з окремих елементів, істотними є також і такі об'єктивні властивості як метр, ритм, пропорції, рівновага. Вони використаються в дизайнерській композиції як засіб організації елементів у єдину, стійку для сприйняття систему.

Всі ці властивості не виступають у чистому виді, всі вони проявляються у всіляких сполученнях і взаємодії. Варіюючи сполучення тільки цих властивостей (без зміни функціональних і конструктивних властивостей), дизайнер може значно змінювати емоційну виразність форми. Така залежність виразності форми від зазначеної групи властивостей робить доцільним глибоке вивчення їх на моделях, позбавлених функціонального або техніко-конструктивного змісту. Однак, такий метод наукової абстракції застосовується й при вивченні функціональних і техніко-конструктивних властивостей форми.

Розглянемо такі властивості форми як розміри, геометрична характеристика, орієнтація в просторі, світлота, кольори, фактура, членування. Всі вони - об'єктивні, але в процесі сприйняття форми у глядача складається суб'єктивна емоційна оцінка її властивостей.

В основі сприйняття й емоційної оцінки дизайнерські форми (як й в основі всякого процесу пізнання) лежить порівняння її об'єктивнихвластивостей з такими ж властивостями інших форм. Візуальне порівняння кількості тої ж самої об'єктивної властивості в різних формах може бути виражене в трьох емоційних оцінках - категоріях: тотожність, нюанс, контраст.

Тотожність - це рівність, збіг одного або декількох об'єктивних властивостей у різних формах.

Нюанс - незначне відхилення об'єктивних властивостей у двох або декількох форм, при якому подібність їх виражена значно сильніше, ніж розходження.

Контраст - різке кількісне розходження об'єктивної властивості у формах, розходження, доведене до ступеня протиставлення. Дизайнерськими формами можуть бути як тіла, що наповнюють простір, так і простір, замкнутий або частково обмежений тілами.

У дизайні всяка композиція є зіставлення просторів різної мірності (одномірного, двомірного, тривимірного) з тілами різної мірності (крапками, лініями, площинами, обсягами), що заповнюють ці простори. Тривимірний простір може бути наповнено об’ємами , поверхнями, лініями й крапками. Двомірне - площинами, плоскими лініями, крапками й, нарешті, одномірне - лініями, крапками.

Питання та завдання для закріплення матеріалу:

1. Які фізичні властивості мають форми?

2. Як фізичні властивості впливають на емоційне сприйняття форм?

3. Обґрунтуйте особливості взаємовпливів форми і формату.

4. Які способи взаємодії форм Ви знаєте?

Домашнє завдання: виконати графічну композицію закритого та відкритого типу. Зобразити композицію де центр композиції простір та центр композиції елемент.

Рекомендована література:

1. Антонович Є. А. Збірник практикумів з художньо-графічних дисциплін / Є. А.Антонович, М. А. Щерба, В. А. Шпільчак, Н. І. Саваріна, Л. К. Грач. – Ч. І. :

Основи художнього конструювання. Основи композиції. Педагогічна

практика. – Івано-Франківськ, 1995. – 150 с.

2. Голубева О. Л. Основы композиции / О. Л. Голубева. – М. : Изобраз. искусство,

2001. – 120 с. : ил.

3. Ковалев Ф. В. Золотое сечение в живописи: Учеб. Пособие / Ф. В.

Ковалев. – К. : Выща школа, 1989. – 143 с.

4. Ковальчук Н. А. Композиция. Художественные средства / Н. А. Ковальчук.

М. : Плакат, 1990. – 32 с.

5. Костенко Т. В. Основи композиції та тримірного формоутворення: навчальнометодичний посібник / Т. В. Костенко. – Харків : ХДАДМ, 2003. – 256 с.

Інтернет ресурси:

Національна бібліотека України імені В.В. Вернадського http://www.nbuv.gov.ua/

Державна науково-педагогічна бібліотека України ім. В. О.

Сухомлинського www.dnpb.gov.ua/

Бібліотека українських підручників http://pidruchniki.ws

Тема 3. Орієнтація форми в просторі. Світлота, колір, фактура, текстура.

Мета: ознайомлення із основними закономірностями побудови об’ємно-просторових форм.

План заняття:

  1. Світлота, колір, фактура, текстура.

  2. Світлота та її вплив на емоційну оцінку форми.

  3. Колір та її вплив на емоційну оцінку форми.

Светлота, колір, фактура, текстура. Архітектурні форми, які тіла, а не простору, природно складаються з матеріалу, що має певну молекулярну структуру поверхні. Ця поверхня приймає на себе світловий потік, частина якого поглинає, а частина - відображає. Крім того, вона може бути покрита пігментами різних квітів, також поглинають і відображають різні частини світлового потоку. Таким чином, як сама поверхня форми, так і її пігментація характеризує об'єктивні властивості форми, які називали «светлотой» і «кольором».

светлотой називається властивість структури поверхні форми відображати частину падаючого на неї світлового потоку. Кількісно светлота відповідає відношенню відбитого потоку до падаючого. Светлота як об'єктивне властивість форми впливає на сприйняття інших властивостей форми: розмірів, маси і т.д.

Однак светлота лише кількісно характеризує властивість поверхні форми відображати світлові промені. Тому надзвичайно важливою властивістю форми є колір, Що розкриває якісні відмінності відбитих від її поверхні променів.

кольором називається властивість структури поверхні форми вибірково відбивати світлові промені певної довжини хвилі.

Молекулярна структура матеріалу форми або її пігментації дозволяє сприймати описані вище оптичні властивості поверхні форми: светлоту і колір.

Більша фізична структура поверхні форми, розрізняють неозброєним оком (кристали, крупинки піску, кам'яні крихти і т.д.) дає можливість сприймати фізико-механічні властивості матеріалу: монолітність, рихлість і т. Д. Ці властивості проявляються в фактурі и текстурі поверхні форми. Текстура висловлює тільки фізико-механічні властивості матеріалу, а фактура, крім того, виражає і характер обробки його поверхні.

Як і всі інші об'єктивні властивості форми, фактура володіє емоційною виразністю. Нерівномірність крупності фактури може коригувати оцінку геометричній характеристики - пряма поверхня може здаватися кривої. Зменшення кутових розмірів елементів фактури до межі, коли вони не розрізняються неозброєним оком, веде до їх переходу в тон. Збільшення елементів фактури перетворює їх у відносно самостійні елементи форми, що мають свої власні властивості: розміри, геометричну характеристику і т.д. Укрупнення елементів обумовлює розчленованість форми.

розчленованість форми - Це її об'єктивне властивість, що полягає в тому, що вона як ціле складається з елементів.

Завдяки цілісності і співвідносності сприйняття, розчленованість форми і її коригуючий вплив на глибину інших властивостей форми як цілого оцінюються емоційно. В основі оцінки розчленованості форми лежить зіставлення об'єктивних властивостей цілого і його елементів, а також самих елементів між собою за всіма властивостями.

Питання та завдання для закріплення матеріалу:

  1. Охарактеризуйте поняття світлота та її вплив на емоційну оцінку форми.

  2. Колір та її вплив на емоційну оцінку форми.

  3. Дайте визначення поняттям фактура та текстура.

Домашнє завдання: виконати графічні композиції на основі нюансу та контрасту. Створити ритмічну та метричу композиції.

Рекомендована література:

1. Антонович Є. А. Збірник практикумів з художньо-графічних дисциплін / Є. А.Антонович, М. А. Щерба, В. А. Шпільчак, Н. І. Саваріна, Л. К. Грач. – Ч. І. :

Основи художнього конструювання. Основи композиції. Педагогічна

практика. – Івано-Франківськ, 1995. – 150 с.

2. Голубева О. Л. Основы композиции / О. Л. Голубева. – М. : Изобраз. искусство,

2001. – 120 с. : ил.

3. Ковалев Ф. В. Золотое сечение в живописи: Учеб. Пособие / Ф. В.

Ковалев. – К. : Выща школа, 1989. – 143 с.

4. Ковальчук Н. А. Композиция. Художественные средства / Н. А. Ковальчук.

М. : Плакат, 1990. – 32 с.

5. Костенко Т. В. Основи композиції та тримірного формоутворення: навчальнометодичний посібник / Т. В. Костенко. – Харків : ХДАДМ, 2003. – 256 с.

Інтернет ресурси:

Національна бібліотека України імені В.В. Вернадського http://www.nbuv.gov.ua/

Державна науково-педагогічна бібліотека України ім. В. О.

Сухомлинського www.dnpb.gov.ua/

Бібліотека українських підручників http://pidruchniki.ws

Тема 4. Функціональна організація об’ємно-просторової структури. Види композиції

Мета: вивчення особливостей функціональної організації об’ємно-просторової структури.

План заняття:

  1. Функціональна організація об’ємно-просторової структури.

  2. Види композиції.

Естетично осмислена взаємозв'язок форми з його внутрішньою будовою і зовнішнім простором є найважливішою категорією композиції і називається об'ємно-просторової структурою. Поняття «об'ємно-просторова структура» найчастіше застосовується для архітектурних об'єктів, в дизайні використовують термін «морфологія форми» - структура форми, її елементи і зв'язки між ними. Простір - рівноправний з об'ємом елемент композиції, і дизайнер повинен вміти організувати не тільки матеріально відчутну форму, але простір, що входить з нею в контакт.

Відносини обсягу і простору по-різному впливають на глядача в залежності від ракурсів сприйняття об'ємно-просторової структури, її абсолютних розмірів. У процесі формоутворення дизайнер постійно має справу з масштабами простору, з його специфічними закономірностями.

За ознакою взаємодії форм і простору розрізняють три види композиції: фронтальну, об'ємну і глибинно-просторову. Кожен з цих видів композиції має свої особливості за структурою і сприйняття їх глядачем.

Фронтальна композіціяімеет такий розвиток структури, при якій композиційні зв'язку елементів форми будуються за двома фронтальним координатам простору: по вертикалі і горизонталі. Побудова елементів по глибинної координаті тут має підлегле значення. Такий вид композиції є пласка поверхня, фронтально розташована до головної точці зору. Елементи такої композиції не розвиваються в глибину, а можуть приймати форму рельєфу, не набагато виступаючі або западають по відношенню до основної поверхні.

Об'ємна композиція характеризується такою структурою, при якій її маси розвиваються за трьома координатами простору і утворюють тривимірну форму з відносно рівними її розмірами за всіма трьома напрямками. Структура відрізняється щодо замкнутою поверхнею, що організує «рух навколо себе». Така композиція створюється в основному в розрахунку на сприйняття її з усіх боків.

Глибинно-просторова композиція характеризується розвитком своєї структури за трьома координатами і організацією внутрішнього простору, розрахованого на його сприйняття людиною, що йде в глибину композиції.

Питання та завдання для закріплення матеріалу:

  1. Назвіть основні види композиції та охарактеризуйте їх.

  2. Приклади різновидів композиції?

Домашнє завдання: виконати статичну та динамічну композиції на основі геометричних фігур.

Рекомендована література:

1. Антонович Є. А. Збірник практикумів з художньо-графічних дисциплін / Є. А.Антонович, М. А. Щерба, В. А. Шпільчак, Н. І. Саваріна, Л. К. Грач. – Ч. І. :

Основи художнього конструювання. Основи композиції. Педагогічна

практика. – Івано-Франківськ, 1995. – 150 с.

2. Голубева О. Л. Основы композиции / О. Л. Голубева. – М. : Изобраз. искусство,

2001. – 120 с. : ил.

3. Ковалев Ф. В. Золотое сечение в живописи: Учеб. Пособие / Ф. В.

Ковалев. – К. : Выща школа, 1989. – 143 с.

4. Ковальчук Н. А. Композиция. Художественные средства / Н. А. Ковальчук.

М. : Плакат, 1990. – 32 с.

5. Костенко Т. В. Основи композиції та тримірного формоутворення: навчальнометодичний посібник / Т. В. Костенко. – Харків : ХДАДМ, 2003. – 256 с.

Інтернет ресурси:

Національна бібліотека України імені В.В. Вернадського http://www.nbuv.gov.ua/

Державна науково-педагогічна бібліотека України ім. В. О.

Сухомлинського www.dnpb.gov.ua/

Бібліотека українських підручників http://pidruchniki.ws

Тема 5. Тектонічна організація об’ємно-просторової структури.

Мета: вивчення студентами поняття тектоніки та ознайомлення з тектонічною організацією об’ємно-просторової структури.

План заняття:

  1. Поняття тектоніки.

  2. Тектоніка історичних конструктивних систем.

  3. Тектонічна організація об’ємно-просторової структури.

Тектоніка, в загальному вигляді, – це єдність художнього рішення закономірностей побудови об’єкта, органічно пов’язана з конструктивною об’ємно-просторовою структурою виробів. Тобто, тектоніка – це єдність форми виробу його змісту, конструкції і матеріалу. Визначені складові фактори тектонічного формоутворення виробів: художньо-композиційне рішення; конструктивно-технологічне рішення форми виробу; функціональна відповідність виробу. Основною об’ємно-просторовою характеристикою будь-якого об’єкта є форма – морфологічна та об’ємно-просторова структурна організація речі, що виникає в результаті змістовного перетворення матеріалу, тобто формоутворення.

Тектоніка – це видиме відображення у формі виробів істоти його конструкції та організації в ньому матеріалу. Тектоніка дає уявлення про характер роботи конструкції і матеріалу, певним чином виражених в конкретній формі Це специфічний засіб художньої виразності, органічно пов'язане з конструктивною об'ємно-просторової структурою виробів.

Саме в тектоніці виражається зв'язок форми і змісту виробу. Взаємозумовленість конструкції і форми, виражена в конкретному матеріалі, - зумовлює композицію виробу і, звичайно, роботу над нею, починаючи від композиційного прийому і закінчуючи використанням засобів композиції аж до виявлення характеру форми і її нюансів.

Закономірності тектоніки відображають логіку роботи конструкції і матеріалу, спираються на закони механіки , опору матеріалів , теорії пружності та ін.. Саме в силу значущості тектоніки вона і виступає як основна, найважливіша категорія композиції. Є одна важлива умова для досягнення справжньої тектонічності інженерного об'єкта : конструкційні матеріали повинні бути використані оптимально з точки зору роботи системи. Якщо потенційні конструктивні можливості даного матеріалу не відповідають, то порушень тектоніки не уникнути.

Питання та завдання для закріплення матеріалу:

  1. Що таке тектоніка та яка її суть?

  2. Поняття фон і акцент.

Домашнє завдання: проілюструвати обкладинку та розворот книги за допомогою графічних матеріалів, фарби, аплікації тощо. Створити інтер’єр кімнати в кольорі з використанням колажу та аплікації.

Рекомендована література:

1. Антонович Є. А. Збірник практикумів з художньо-графічних дисциплін / Є. А.Антонович, М. А. Щерба, В. А. Шпільчак, Н. І. Саваріна, Л. К. Грач. – Ч. І. :

Основи художнього конструювання. Основи композиції. Педагогічна

практика. – Івано-Франківськ, 1995. – 150 с.

2. Голубева О. Л. Основы композиции / О. Л. Голубева. – М. : Изобраз. искусство,

2001. – 120 с. : ил.

3. Ковалев Ф. В. Золотое сечение в живописи: Учеб. Пособие / Ф. В.

Ковалев. – К. : Выща школа, 1989. – 143 с.

4. Ковальчук Н. А. Композиция. Художественные средства / Н. А. Ковальчук.

М. : Плакат, 1990. – 32 с.

5. Костенко Т. В. Основи композиції та тримірного формоутворення: навчальнометодичний посібник / Т. В. Костенко. – Харків : ХДАДМ, 2003. – 256 с.

Інтернет ресурси:

Національна бібліотека України імені В.В. Вернадського http://www.nbuv.gov.ua/

Державна науково-педагогічна бібліотека України ім. В. О.

Сухомлинського www.dnpb.gov.ua/

Бібліотека українських підручників http://pidruchniki.ws

Тема 6. Естетична організація об”ємно-просторової структури. Поняття цілістності. Рівновага мас. Упорядкованість.Співрозмірність. Архітектурний масштаб.

Мета: ознайомитися з основними характеристиками естетичної організації об'ємно-просторової структури.

План заняття:

  1. Поняття цілісності.

  2. Рівновага мас.

  3. Упорядкованість та співрозмірність.

  4. Архітектурний маштаб.

Естетична організація структури залежить від ясного розуміння смислу обраних конструктивних систем.

Початком структурної єдності форми може бути її монолітність, внутрішня рівновага компонентів. Наприклад, прості не розчленовані на окремі елементи геометричні форми — куля, куб, конус, циліндр і т.д. в своїй початковій закінченості несуть в собі єдність. Проте для художньої практики, у тому числі і у сфері архітектурної творчості, характерним є досягнення композиційної єдності при різноманітних компонентах, віддалених за своїми зовнішніми геометричними формами і фізичними якостями. У цьому випадку шлях до рішення композиційної єдності лежить через супідрядність, тобто встановлення єдності й цілісності через знаходження зв'язку між головними і другорядними частинами і елементами, нерідко через поєднання контрастних якостей. У композиції встановлюється ієрархія елементів, що її формують — ведучих, підлеглих, супутніх, таких, що характеризують динамічну рівновагу. В законі єдності і цілісності композиції отримали віддзеркалення і втілення природні принципи організації об'єктів навколишнього світу. Адже приклади тісного зв'язку і взаємного узгодження всіх елементів форми людина постійно бачила перед своїми очима: відповідність форми листа дерева, його крони і стовбура, доцільну узгодженість частин тіла всіх тварин, гармонію природних ландшафтів і т.д. Усі частини розташовані в строгому порядку, групуючись і об'єднуючись в одне ціле за рахунок рівноваги, збалансованості, симетрії, повторюваності, ритму, відповідності, пропорційних співвідношень. Ці композиційні принципи, що властиві природним формам, отримали естетичне освоєння ізакріпилися в досвіді мистецтва в ході соціально-історичної практики. Тож гармонійність, що узгоджує всі компоненти і формує відчуття цілого, базується на підпорядкованості. Остання забезпечена наявністю просторово-осьової структури і домінанти, які «підкоряють» собі простір.

Важливою властивістю композиції є рівновага форми - такий її стан, при якому всі елементи збалансовані між собою.

Композиційна рівновага неадекватна простій рівності величин. Вона залежить від розподілу мас композиції відносно її центру і таким чином, пов'язана з характером організації в просторі, із пропорціями, з розташуванням головної ( якщо вона є) і другорядних осей, із пластикою форми, з кольорами й тональними відносинами окремих частин.

Композиційна рівновага по-різному проявляється в симетричних й асиметричних формах. Симетрію нерідко трактують як синонім рівноваги, вважаючи, що симетрична форма завжди композиційно врівноважена. Це не правильно - симетрія ще не гарантує композиційну врівноваженість. У результаті диспропорції частин і цілого, їхньої явної не масштабності навіть симетрична форма стає зорово неврівноваженою. Причиною порушення рівноваги може стати порушення тектонічної основи форми, якщо важкий і зорово громіздкий верх, встановлений на основу, що не викликає довіри, особливо в тих випадках, коли характер конструктивних зв’язків не уловлюється й починає здаватися, що предмет от-от перекинеться. Однак, безсумнівно, що композиційна рівновага симетричної форми досягається зорово більше простими засобами, ніж композиційна рівновага асиметричної композиції, тобто вже наявність осі симетрії створює передумови композиційної рівноваги.

Близькі за звучанням слова «масштаб» і «масштабність» однак, в архітектурі мають різні значення. Поняття «архітектурний масштаб» (в майже повній відповідності із загальним визначенням масштабу в словниках) включає, насамперед, уявлення людини про величину співвідношення всієї будівлі і його частин або фрагментів будівлі та її деталей, будинку або комплексу будинків і навколишнього простору – контексту, в якому існує будівля або інший архітектурний об’єкт. Відповідно до цього можна вважати, що деяка композиція (окремий об’єкт або комплекс обсягів) має великий масштаб в тому випадку, якщо вона складається з досить великих в порівнянні з її загальною величиною частин (або елементів). У той же час, композиція (будь-яка архітектурна форма), розчленована на більш дрібні елементи, володіє дрібним масштабом – менш крупним масштабом. Ми переконаємося в цьому, якщо побудуємо з паперу кілька композицій з різними масштабними характеристиками, які можуть бути співставленні в тому випадку, якщо поряд з кожним прикладом помістити умовне зображення фігури людини однієї висоти.

Проте уявлення про архітектурний масштабі як результат кількісного співвідношення між цілим і його частинами зачіпає лише один з аспектів важливої проблеми масштабності архітектурного середовища – кількісно-геометричний, пов’язаний лише з вимірюванням, математичними діями, що фіксують стан речей. Значно важливішим моментом в осягненні сенсу і суті архітектурного масштабу є необхідність розібратися в тому, чому ті чи інші будівлі або простору розрізняються по масштабним характеристикам. Для цього необхідно залучити поняття масштабності як важливої якісної характеристики архітектурного середовища, однією з центральних категорій архітектурної композиції.

Питання та завдання для закріплення матеріалу:

  1. Що таке цілісніть та рівновага мас в композиції?

  2. Дайте визначення поняттям упорядкованість та співрозмірність.

  3. Що таке архітектурний маштаб?

Домашнє завдання: створити колаж міста/країни за допомогою графічних матеріалів та аплікації.

Рекомендована література:

1. Антонович Є. А. Збірник практикумів з художньо-графічних дисциплін / Є. А.Антонович, М. А. Щерба, В. А. Шпільчак, Н. І. Саваріна, Л. К. Грач. – Ч. І. :

Основи художнього конструювання. Основи композиції. Педагогічна

практика. – Івано-Франківськ, 1995. – 150 с.

2. Голубева О. Л. Основы композиции / О. Л. Голубева. – М. : Изобраз. искусство,

2001. – 120 с. : ил.

3. Ковалев Ф. В. Золотое сечение в живописи: Учеб. Пособие / Ф. В.

Ковалев. – К. : Выща школа, 1989. – 143 с.

4. Ковальчук Н. А. Композиция. Художественные средства / Н. А. Ковальчук.

М. : Плакат, 1990. – 32 с.

5. Костенко Т. В. Основи композиції та тримірного формоутворення: навчальнометодичний посібник / Т. В. Костенко. – Харків : ХДАДМ, 2003. – 256 с.

Інтернет ресурси:

Національна бібліотека України імені В.В. Вернадського http://www.nbuv.gov.ua/

Державна науково-педагогічна бібліотека України ім. В. О.

Сухомлинського www.dnpb.gov.ua/

Бібліотека українських підручників http://pidruchniki.ws

Тема 7. Пропорціювання. Геометричні прийоми узгодження частин та цілого. Єдина модульна система.

Мета: засвоєння закономірностей пропорціювання та геометричних прийомів узгодження частин цілого.

План заняття:

  1. Поняття пропорціювання.

  2. Прийоми узгодження частин та цілого.

Одним з найважливіших методів побудови виразної цілісної архітектурної форми є пропорціональність. Пропорція (лат. ргорогtiо) – співмірність, певне співвідношення частин між собою. У сучасній літературі поняття пропорції вживається в трьох основних, частково перекривають один одного значеннях. Перше – найбільш близьке до поняття пропорційності – означає співвідношення основних параметрів форми (довжина, ширина, висота). Саме це значення мають на увазі, коли говорять про пропорції якоїсь окремо взятої речі (будівлі, картини, книги і ін.). Пропорція тут характеризує об’єкт як ціле, становить основу його образу. Так, одне тільки співвідношення параметрів форми по трьох координатах вже здатне створити образ спокою і статичності (куб), динаміки (витягнута призма) тощо. У другому значенні під пропорцією в архітектурі (так само як і в математиці) розуміють рівність відносин кількісної міри одних і тих же об’єктивних властивостей в зіставляються формах або їх частинах і в математичній формі записують як а / в = с / d. Це значення поняття «пропорція» використовується в переважній більшості робіт, присвячених пропорційності в архітектурі. З математичної записи такого розуміння пропорції випливає, що тут в основі утворення цілісної форми лежить принцип геометричної подібності. Найбільш поширеним в архітектурі прикладом застосування пропорції як рівності математичних відносин є утворення форми на основі подібних прямокутників, діагоналі яких або паралельні (пряма пропорція), або перпендикулярні (зворотна пропорція). Пропорцію, середні члени якої рівні між собою, називають безперервною. Прикладом безперервної пропорції може служити ряд подібних прямокутників, в якому довжина попереднього прямокутника дорівнює ширині наступного. Тут, так само як і в математиці, розрізняють два види відносин – раціональні, які можуть бути виражені будь-яким кінцевим цілим або дробовим числом, і ірраціональні, які не можуть бути виражені кінцевим числом (наприклад, 2, 3, 5 і т. д.). Однак, якщо в математиці під ставленням розуміють частка від ділення однієї величини на іншу, то поняття відносини в архітектурі набагато ширше і вк лючає в себе всі види взаємозв’язку величин, що характеризують об’єктивні властивості форми. Тому в третьому і найбільш правильному на наш погляд випадку під пропорцією в архітектурі розуміють будьяку закономірність у співвідношеннях величин, яка пов’язує окремі частини і параметри форми в єдине ціле. Таким чином, пропорція в архітектурі є поняття, що відображає однорідність (закономірність) змін кількісної міри при переходах від однієї частини форми до іншої і до форми в цілому. Легко помітити, що перше і друге визначення пропорції є окремими випадками останнього визначення. 14 Види пропорційних відносин Найважливіший композиційний засіб – пропорції: закономірне співвідношення геометричних розмірів будівлі по висоті, ширині і довжині. Ці співвідношення відрізків, площ і обсягів виражаються цілими (1:2,2:3 і т.д.) і ірраціональними числами. Приклад відносин цілих чисел – «єгипетський трикутник» – 3:4:5> застосований в пірамідах Стародавнього Єгипту , приклад ірраціональних відносин – «золотий перетин» – ділення відрізка на 2 нерівні частини так, щоб ціле відносилося до більшої частини, як більша частина до меншою.

Питання та завдання для закріплення матеріалу:

  1. Що таке пропорціювання?

  2. Охарактеризуйте прийоми узгодження частин та цілого.

Домашнє завдання: створіть графічні композиції симетричного та асиметричного типу.

Рекомендована література:

1. Антонович Є. А. Збірник практикумів з художньо-графічних дисциплін / Є. А.Антонович, М. А. Щерба, В. А. Шпільчак, Н. І. Саваріна, Л. К. Грач. – Ч. І. :

Основи художнього конструювання. Основи композиції. Педагогічна

практика. – Івано-Франківськ, 1995. – 150 с.

2. Голубева О. Л. Основы композиции / О. Л. Голубева. – М. : Изобраз. искусство,

2001. – 120 с. : ил.

3. Ковалев Ф. В. Золотое сечение в живописи: Учеб. Пособие / Ф. В.

Ковалев. – К. : Выща школа, 1989. – 143 с.

4. Ковальчук Н. А. Композиция. Художественные средства / Н. А. Ковальчук.

М. : Плакат, 1990. – 32 с.

5. Костенко Т. В. Основи композиції та тримірного формоутворення: навчальнометодичний посібник / Т. В. Костенко. – Харків : ХДАДМ, 2003. – 256 с.

Інтернет ресурси:

Національна бібліотека України імені В.В. Вернадського http://www.nbuv.gov.ua/

Державна науково-педагогічна бібліотека України ім. В. О.

Сухомлинського www.dnpb.gov.ua/

Бібліотека українських підручників http://pidruchniki.ws

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»