Сьогодні відбувся
Кабінет психолога:
«
Плітки. Конфлікти
»
Взяти участь Всі події

Методична розробка виховного заходу "Народні символи України!"

Я і Україна

Для кого: 10 Клас, 11 Клас

25.03.2021

145

1

0

Опис документу:
Олексюк Тетяна Антонівна Мета заходу: сприяти поглибленню знань здобувачів освіти про народні символи України; створити умови для прагнення до творчості та ініціативи; забезпечити умови для формування в учнів патріотичних почуттів та естетичних смаків, почуття любові до рідного краю та народу.
Перегляд
матеріалу
Отримати код

Олексюк Т.А.,

вихователь гуртожитку,спеціаліст І категорії

Житомирського професійного ліцею

Житомирської обласної ради

Методична розробка

виховної години на тему: « Народні символи України!»

Мета: сприяти поглибленню знань здобувачів освіти про народні символи України; створити умови для прагнення до творчості та ініціативи; забезпечити умови для формування в учнів патріотичних почуттів та естетичних смаків, почуття любові до рідного краю та народу.

Обладнання: рушники, вишиванки, писанки, зразки хлібних виробів,колоски, гілки калини, верби, мультимедійний проектор, музичний супровід.

Підготовчий етап: дати творчим групам завдання підготовити інформацію про обереги, відшукати та вивчити вірші про них, святково прикрасити сцену, розмістити зразки вишиванок, рушників, писанок, зробити презентацію.

Хід заходу

Вихователь. Народи світу різняться між собою одягом, звичаями, традиціями.

У кожного народу є свої національні святині, улюблені речі, народні символи. В одних народів їх більше, в інших менше. Називаючи народний символ, можна дізнатися, про яку країну йде мова. Так, коли ми говоримо – клен, то знаємо, що це символ Канади. Символом Росії є береза, Греції – олива, Японії - сакура .

Українці також мають свої традиції, свої народні символи, які споконвіку шанують і бережуть. Це батьківська хата, материнська пісня, святий хліб, вишитий рушник, дивовижна писанка, зажурена верба, червона калина, хрещатий барвінок. Всі вони наші давні і добрі символи, наші обереги.

Вони оповиті легендами, оспівані в піснях.

Переглянути відео.

https://www.youtube.com/watch?v=uhbh4Gje3E8

Отже, поговоримо про них на сторінках нашого журналу-презентації.

СЛАЙД 1. ПЕРША СТОРІНКА. ХЛІБ

Творча група здобувачів освіти № 1.

Хліб – символ життя. З давніх-давен він у великій пошані в народі. Недаремно в молитві до Бога «Отче наш…» люди, як великої милостині просили не позбавляти їх хліба, бо він не просто основа життя. Споконвіку хліб називають святим. Він завжди лежав на столі. Яке щастя, яке добро, що він є на світі. Спочатку в землі, потім у борошні, й, нарешті, на столі. Якби в нас було стільки хліба, що могли б ним прогодувати весь світ, ми все одно сказали б: бережіть кожну скибочку хліба, кожний колосок, кожну зернинку, бережіть не тому, що ми скупі, а тому, що це наш хліб.

Хліб з людиною від народження і до смерті. З хлібом ідуть на родини, хрестини, новосілля, сватання. На знак згоди дівчина подає хліб на весіллі, хлібом мати благословляє до вінця і зустрічає молоде подружжя. В Україні з хлібом-сіллю зустрічають на вишитому рушнику найпочесніших гостей.

Кожний народ має символи, які творять його образ. Таким духовним уособленням українського народу є хліб-сіль на вишитому рушнику. Цим народ-трудівник, народ-художник крізь віки промовляє: ми до світу з хлібом та душею…

Хліб дорожчий за золото. До нього звикають з дитинства, щоб потім до останніх днів своїх не розлучатися з ним.

Золота пшениця - символ нашої України. Недарма ж частина нашого прапора символізує сонце або золоті пшеничні лани.

Хліб на столі… Хліб у серці … Шануйте і бережіть наш святий, насущний хліб, бо він закріпив нас на цій землі.

З хлібом у нас зустрічають гостей, хліб на весіллях цвіте в короваї,

І кращих немає у світі вістей,ніж – хліб уродився на славу!

Здобувачі освіти розповідають вірші.

ДМИТРО БІЛОУС “ХЛІБ І СЛОВО”

У стінах храмів і колиб

сіяє нам святково,

як сонце, випечений хліб

і виплекане слово.

І люблять люди з давнини,

як сонце незагасне,

і свій духмяний хліб ясний,

і рідне слово красне.

Бо як запахне людям хліб,

їм тихо дзвонить колос,

і золотом сіяє сніп

під жайворона голос.

І, мабуть, тому кожну мить

бешкетнику-харцизі

їх слово батьківське звучить

як заповідь у книзі,

цей сплав чудесний, золотий

з ядристих зерен-літер:

«Не кидай хліба – він святий,

не кидай слів на вітер!»

Хліб (Л. Компанієць)

Тільки-но з печі,

Скоринка в золі –

Свіжа хлібина

Лежить на столі.

День розпочався

З цієї хлібини…

В ній наш достаток,

Могутність країни,

Наших морів

Нестривожена синь,

Шлях до зірок

У космічну глибінь.

Кажуть в народі

Правдиві слова:

Хліб-годувальник –

Всьому голова!

ДРУГА СТОРІНКА. ПИСАНКА

Творча група здобувачів освіти № 2.

З давніх-давен люди святкують Великдень – Паску. На Паску дорослі розписують та розфарбовують яєчка, дарують їх дітям, промовляючи «Христос Воскрес». Діти відповідають: «Воістину Воскрес». З глибини віків від пращурів нам у спадщину дісталась дивовижна писанка. Це диво – витвір рук людських, народжений не з дерева, не з металу, а із звичайного яйця, і який представляє собою живописну мініатюру.

Напередодні Великодня в Україні був звичай розписувати яйця і роздарювати їх з добрими намірами друзям, знайомим. Писанка – символ життя, символ Сонця, символ безсмертя, любові і краси, весняного відродження, добра, щастя, радості. Про писанку існує багато легенд. Одна з них говорить про те, що доля світу залежить від того, скільки писанок пишуть люди на землі щороку. Доки пишуться писанки, світ буде існувати, а коли не стануть їх писати, тоді зло у вигляді диявола звільниться із своїх пут і знищить увесь світ. Цей диявол живе під землею,прикутий ланцюгами до скелі. Щороку він посилає своїх слуг на землю, щоб вони перевірили, чи пишуться ще писанки і чи багато їх є. Якщо так, то залізні пута затискають його міцно, і він втрачає силу, тому що людська любов перемагає зло.

Писанка має дуже древню символіку. Кожен хрестик, кожна рисочка на ній не вживалися довільно, а всі вони мали якесь значення, усі вони були знаками-оберегами, які захищали людину від усілякого зла. Наші предки вірили, що писанка має магічну силу вона приносить добро, щастя, достаток, тому закопували її в землю, вважаючи, що сила яйця сприятиме щедрому врожаєві. Писанки клали на могили предків, дарували один одному закохані хлопці та дівчата.

Розписували писанки під час Великого посту. Перш ніж почати цю роботу, жінки «освячували» себе молитвою, постом, одягали чисту сорочку, тому що інакше писанка не матиме такої магічної сили.

Символічних малюнків у писанці понад сто. Найбільш поширені є такі: кривулька знаменувала нитку життя, вічність сонячного руху. Кривулька – це символ початку і кінця. Триквер символізував небо, землю і повітря. Символічне навантаження мала і кольорова гама писанки. Червоний колір усимволізовував радість життя, любов, жовтий – місяць і зорі, урожай, зелений – багатство, буяння рослинного світу, його воскресіння, блакитний – чисте небо, здоров’я, бронзовий – матінку-землю, чорний з білим – пошану до померлих родичів, їхніх душ.

ТРЕТЯ СТОРІНКА. РУШНИК

Творча група здобувачів освіти № 3.

Український рушник ! Як багато значить для нас це слово, яке воно для нас рідне і миле! Скільки зворушливих спогадів та образів із народного родинного життя пов’язано з рушником!

Український рушник… На ньому вишита доля українського народу. На ньому переплелися радість і біль, щастя і горе.

Рушники – це традиція українців, це обереги українського народу з давніх-давен від усього злого, що може ненароком потрапити у дім, від злого ока, нечистої сили. «Хай стелиться вам доля рушниками» бажали один одному на щастя.

Ним прикрашали ікони, інтер’єр, будинок. А також він ще є і невід’ємним предметом народних обрядів, який використовують на території всієї України. Жодні важливі події народу не обходилися без участі рушника. А все тому, що його продовгувата форма нагадує шлях або дорогу. І тому його використовують у таких ритуалах, як народження, хрестини, весілля, проводи у далекий шлях, похорони. Білий колір рушника захищає нас від усього дурного, а також символізує доброту, невинність, асоціює чистоту і є символом удачі в будь-якій справі.

Стверджують,що саме слово «рушник» походить від слова рушати.

Мати, проводжаючи сина в дорогу, замотувала хлібину у шматок білого полотна і промовляла : «Рушай щасливо, хай благословить тебе Бог!»

Кожен свідомий українець добре знає як виглядає рушник. І тому кожен може сказати про символи, зображувані на рушнику: виноград - для плодовитості та багатства; калина – символ жіночої краси, вірності, надії;

троянда – кохання; півень – символ багатства та чоловічого здоров’я; горлиця зображується як знак сім’ї, вірності, кохання; барвінок – це символ сватання, весілля, молодості та краси; дерево життя – продовження роду, життя, його часто вишивають на рушниках, призначених для весілля. Листя хмелю відносять до молодіжної символіки, що означає для парубка бути головним у сім’ї.

Здобувачі освіти розповідають вірш.

Вірш про рушник Андрій Малишко

Рідна мати моя, ти ночей не доспала,

Ти водила мене у поля край села,

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя дала.

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,

І зелені луги, й солов’їні гаї,

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,

І засмучені очі хороші твої.

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,

І засмучені очі хороші, блакитні твої.

Я візьму той рушник, простелю, наче долю,

В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:

І дитинство, й розлука, і вірна любов.

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:

І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.

Рушники мають довжину не менше двох з половиною метрів, але здебільшого їхні розміри становлять не менше трьох метрів. Вишивання червоними та чорними нитками на білому – це давнє поєднання. Це не тільки любов та журба. Це також поєднання активного і пасивного. Червоний колір – це колір сонця, краси , тепла . Чорний колір – колір журби. Білий колір полотна – це колір Світу, колір Бога-Отця, священний колір наших предків.

Кожен регіон України має свої кольорові гами. Якщо для Галичини, Буковини та Закарпаття властиві яскраві, барвисті кольори, то на Київщині, Полтавщині, Чернігівщині переважали рослинні орнаменти червоного, чорного та синього кольорів. А от для корінного Полісся здебільшого характерний червоний та чорний.

Рушник передавався як талісман з роду в рід, із покоління в покоління. Ці зворушливі традиції в народі живуть ще й зараз у багатьох місцях України.

Рушники не потрібно ганьбити, їх потрібно берегти, цінувати, милуватися та любити, адже для того, щоб бути справжніми українцями, ми пройшли довгий та нелегкий шлях боротьби від одержавлення з іншими країнами і зберегли свої традиції, створені нашими прадавніми предками.

Наш український рушник пройшов крізь віки і нині символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові до своїх дітей, до всіх, хто не черствіє душею; він щедро простелений близьким і далеким друзям, гостям.

Отож, нехай символ цей завжди буде у нашій хаті як ознака великої любові і незрадливості.

Гурт «Сузіря» виконує пісні « Рідна мати моя», «Два кольори».

ЧЕТВЕРТА СТОРІНКА. КАЛИНА

Творча група здобувачів освіти № 4

Одним з улюблених народних символів є калина. Її завжди шанували українці. В усі пори року калина є окрасою двору. Не було такої хати, де не росла б калина – не лише як окраса,а і як символ нашого внутрішнього світу,нашої духовної спадщини.

Говорила мати: «Не забудься сину,

Як будуєш хату, посади калину.

Білий цвіт калини – радість України,

А вогняні грона – наша кров червона.

Зоряна калина і краса, і врода

Нашої країни нашого народу.

Україна і калина. Ці два слова навіки сплелися разом. Україна - наша славна ненька, яка не раз була омита кривавими і гіркими сльозами, які нагадують ягоди калини. Немислима Україна без калини. Для нашого народу калина – не тільки символ краси, а й символ рідної землі.

Плід гіркий твій на смак, наче правда,

Твої грона – це дух наш єдиний!

То сплелося коріння назавжди

У калини і України!

Калина є символом рідної землі, отчого краю ,батьківської хати, безсмертя.

Вірш «Посадіть калину», «Калина».

Помираючи на чужині, українці просили посадити на могилі червону калину:

Казав собі насипати високу могилу,

Казав собі посадити червону калину.

Калина є також символом дівочої краси ,чистоти. Тому і вишивали дівчата на своїх сорочках та рушниках калину. Полюбили її люди за широке, дрібне пахуче суцвіття, за червоні грона ,за її красу на весні та за красиве пурпурове осіннє листя. Тому й кажуть: « Без калини нема України»

Калину використовують у весільних обрядах. Нею прикрашають весільний коровай, перед молодими ставлять букет з гілок калини і дуба. Калиною прикрашали дівочі вінки. Наречена перед весіллям дарувала милому рушник, вишитий листям і ягодами калини, бажаючи цим сказати, що віддає йому свою красу й любов.

Калина є улюбленим символом для митців. Дуже любили оспівувати калину Т. Г. Шевченко, І. Франко, Л. Українка.

Вірш «Червона калино, чого в лузі гнешся?».

Рідною і священною є калина для українця. Як батьківський заповіт оберігати калину є пісня «Не рубай калину».(звучить пісня) .

П’ЯТА СТОРІНКА. ВЕРБА

Творча група здобувачів освіти № 5

Важко уявити нашу Україну без верби. Це один з улюблених символів українців. Про неї складено легенди, перекази, народні пісні, приказки. В одному із прислів’їв говориться: «Без верби і калини нема України».

Ростуть верби скрізь, та найбільше їх росте над вербою. Тож недарма кажуть: «Де вода, там верба». Саме під вербами молодь призначала побачення, і чули вони палкі слова кохання. У давнину під вербою й одружувалися.

Дуже часто в своїх творах згадував про вербу геніальний український поет

Т.Г.Шевченко. Ось кілька рядків з його творів:

1. Реве та стогне Дніпр широкий, 3. Степи, лани мріють,

Сердитий вітер завива Між ярами над ставами

Додолу верби гне високі Верби зеленіють.

Горами хвилю підійма.

2. І досі сниться під горою, 4. На вгороді коло броду

Між вербами та над водою Верба похилилась,

Біленька хаточка… Зажурилась чорнобрива,

Тяжко зажурилась.

Напевне, скрізь вона нагадувала йому рідну Україну. Тож і посадив вербову гілку, перебуваючи на засланні в пустелі біля Каспійського моря. Поливав її, доглядав. Виросла верба, як часточка України. І досі росте вона на далекому Каспії. Шанують, оберігають ту вербу казахи.

Прадавнє пошанування верби виявилося й у тому, що ми освячуємо вербу перед Великодніми святами. «Верба б’є, не я б’ю…». Символічні удари вербовою гілочкою – це магічне вигнання нечистої сили, усього негативного після тривалої зими, побажання весняного оновлення та здоров’я.

Тиждень перед Великоднем зветься вербним або вербичем. Про можливе похолодання в цей час є прислів’я: «Прийшов вербич – два кожуха терлич».

Вербу широко застосовують в обрядових дійствах. Так, на свято Купала, дівчата прикрашають вербичку стрічками, намистом, віночками, квітами, водять навколо неї хороводи.

Верба має також лікувальні властивості. Так, її застосовують для лікування туберкульозу, тифу, ревматизму, серцевих захворювань, загоювання, зниження температури.

Кажуть, що верба своїм корінням очищає воду. У селах у викопану криницю з цією ж метою кидали шматочок вербової колоди.

Вербу цінують за те, що з її гнучких гілочок виготовляють меблі, кошики та інші побутові речі. А ще пахучі квіти верби навесні приваблюють бджіл, то ж і збирають пасічники по 10-15 кг вербового меду.

Гарна і корисна наша верба. За те її люблять люди.

ШОСТА СТОРІНКА. ВИШИВАНКА

Творча група здобувачів освіти № 6

Вишиванка – символ здоров’я, краси, щасливої долі, родової пам’яті, порядності, святковості. Вишиванка –це оберіг. Вишита національна жіноча та чоловіча біла сорочка. Символіка вишиванки залежала від того, кому призначалося вбрання: парубкові-нареченому, чоловікові, хлопцеві, дівчині, заміжній жінці.

Виготовлялися сорочки з лляного чи конопляного полотна домашньої роботи. Було чимало типів традиційних сорочок за формою, використанням матеріалів, а також за різноманітністю кольорів: подільський ,галицький, буковинський, гуцульський, полтавський тощо.

Символіка вишивки часто складалася з двох частин: історичної (родової) і прогнозуючої (загадування майбутнього, продовження роду).

На вишиванках застосовувалися традиційні символічні орнаменти: геометричні(вважаються найдавнішими), рослинні, зооморфні ( тваринні).

Іноді типи орнаментальних форм поєднувалися: орнаментально-рослинний з переважанням першого чи останнього.

Символіку форм конкретизувала символіка барв. Скажімо, подільська кольорова мережка, виконана хрестиком і низзю з декоративним швом-качалкою, подає ромб, розміщений поміж двома горизонтальними лініями.

Трикутник між ромбом та лініями вишивався навскісними лініями у вигляді завитків(баранячі роги). В орнаментах переважає чорний і червоний кольори із украпленням синього, зеленого, жовтого.

Такий тип вишивки міг символізувати не лише хліборобську працю на чорноземі в зоні лісостепу з наявністю річок, озер чи журливість вдачі, любов, цілеспрямованість подолянина у досягненні мети, а й певну гармонійність у стосунках людини з природою і людських взаєминах,силу, міць, зростання.

Народ ставився до вишиванок як до святині. Вишиванки передавалися з покоління в покоління, з роду в рід, береглися як реліквії.

Символічний образ сорочки- вишиванки часто зустрічається в народних піснях про кохання, сімейне життя, а також соціально-побутових (чумацьких, козацьких). За традицією дівчина, готуючи придане, мала вишити своєму нареченому сорочку:

Шовком шила , шовком шила, золотом рубила.

Та для того козаченька, що вірно любила.

Сорочка (особливо чоловіча) була символом кохання і вірності. В давньому замовлянні сказано: «Якою білою є сорочка на тілі, таким щоб і чоловік до жінки був», звідки видно, що «білий-милий».

СЬОМА СТОРІНКА

ПІСНЯ – ДУША НАРОДУ

Творча група здобувачів освіти № 7

Яке це диво – українська народна пісня! Кого тільки не полонила її вічна краса. Українська пісня – то живий скарб, що йде від покоління до покоління, несучи радість чи смуток, чаруючи людську душу, даючи їй силу й натхнення. Любов до рідного краю, мови починається з колисаночки. В ній – материнська ласка і любов, світ добра, краси, справедливості.

Вірш. « Не цурайся пісні».

Українська пісня живе з давніх давен, живе, переживаючи цілі покоління.

Існує давня легенда про пісню. Ось вона.

…Якось Господь Бог вирішив наділити дітей світу талантами. Французи вибрали елегантність і красу, угорці – любов до господарювання, німці – дисципліну і порядок, точність і пунктуальність. Діти Росії – владність, Польщі – здатність до торгівлі. Італійці одержали хист до музики…

Обдарувавши всіх, Господь Бог підвівся з трону і раптом побачив у куточку дівчину. Вона була одягнена у вишивану сорочку, руса коса переплетена синьою стрічкою, а на голові багряний вінок з калини.

  • Ти чого плачеш? – запитав Господь.

  • Я – Україна, а плачу, бо стогне земля моя від пролитої крові, від пожеж. Вороги знущаються з людей, у своїй хаті немає правди й волі.

  • Чого ж ти не підійшла до мене раніше? Я всі таланти уже роздав. Як же зарадити твоєму горю?

Дівчина вже хотіла йти, та Господь Бог, піднявши правицю, зупинив її:

- Є у мене неоціненний скарб, який уславить тебе і твій народ на увесь світ. Це – пісня.

Узяла дівчина-Україна дарунок і міцно притиснула до серця. Поклонилася низенько Всевишньому і з ясним обличчям і вірою понесла пісню в народ.

З того часу український народ знаходить собі втіху і в горі, і в радощах – в пісні.

Вірш «Коли пісні мого народу…».

Минають віки, змінюються покоління, а народні пісні залишаються. Вони володіють чудовою здатністю полонити людське серце, надихати в праці, овівати радістю відпочинок, розраджувати у горі, тамувати душевний біль.

Люди кажуть, що українець співає цілий рік і цілий вік. Так нам від бога дано, і в тому сила ментальності українського народу. Було заборонено мову, письмо, щепили до нашої культури те, що їй зроду-віку невластиве. Але нація збереглася і чи не завдяки тому сорокашестимільйонниму пісенному вінку, котрим заквітчана Україна, єдина держава в світі, яка має таку багату пісенну спадщину.

Вірш «У рідному краї…».

Пісні.

  1. «Ой у полі криниченька».

  2. «Чом ти не прийшов».

  3. «Два дубки».

Підсумок. От і перегорнули ми останню сторінку нашого журналу. Багата народними символами наша Україна. Але найбільшим багатством є її народ, ми – українці.

У рідному краї і серце співає,

Лелеки здалека нам весни несуть.

У рідному краї і небо безкрає,

Потоки, потоки, мов струни течуть.

Тут кожна травинка і кожна билинка,

Вигойдують мрії на теплих вітрах,

Під вікнами мальви, в саду материнка,

Оспівані щедро в піснях.

Список використаних джерел:

  1. Пістун Т.В. «Свою Україну любіть..».-Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2006.-С.22-24.

  2. Пістун Т.В. Народні символи України: Сценарії виховних заходів.- Тернопіль : Підручники і посібники, 2011.-С.43-48

  3. Ворожейкіна О.М. Народні звичаї та обряди.- Х. : Вид.група «Основа», 2010.-С.156-170,189-204.

  4. Українська пісня - поетична біографія народу: музичний вечір//Позакласний час.-2018.(№2).-С.31-32.

  5. І на тім рушникові: виховний захід для молоді//Позакласний час.-2016.(№5).-С.56.

  6. Ти завжди на покуті, хлібе, у нас: сценарій тематичного вечора для старшокласників//Позакласний час.-2015.(№10).-С.37-42.

10

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.

Нещодавно завантажили